Forwarded from ᛭Ѣзиковъй Ѣртаул᛭
ᚼ БАТЬКА КРЮГЕР — НАВЕКИ В СТРОЮ ᚼ
19.09.2024, в г. Волчанск, во время выполнения боевого задания, погиб наш дорогой побратим и станичник, Даниил «Крюгер» — кубанский казак из Майкопа, идейный националист, командир штурмовой группы 1-го штурмового взвода РДК и боец ВКО
Отказался от мирной жизни ради движа, по собственным идеологическим соображениям приехал в Украину добровольцем, одним из первых примкнув к казачьему братству внутри РДК. Он жил войной. Он и был олицетворением Войны. Лихой усатый молодец, не знавший страха и презиравший трусость. Был вечно весёлым и простодушным — он дарил позитивную энергию каждому, кто с ним соприкасался. Татуировка «Свобода или смерть», набитая на шее, олицетворяет приверженность вольным ценностям своих предков, которые он подтверждал не пустословием, но делом. Разбойник-сорвиголова, идущий в бой, как на праздник жизни. Он не стеснялся говорить в лицо обо всех всё, что думал, и говорил правдиво. Он был строгим и заботливым батькой, надёжным побратимом и для бойцов РДК в целом, и для Вольно-Казачьего Отряда в частности. Его принцип — если мы казаки, то и отношение друг к другу должно быть поистине братским, как это было принято со старины. Мы казаки-разбойники, только в своём мы найдём правду и поддержку.
«Удачи не желаю — удача для лохов». Его собственные слова есть лучшее описание.
Крюгер участвовал во многих операциях РДК: удержание авдеевской «Дороги жизни», «Ограниченная Военная Операция» в Белгородской области, встречал майское наступление врага в Волчанске и отбивал Волчанский агрегатный завод в сентябре. Погиб, отважно сражаясь, как подобает казаку — ища врага, а не ожидая его.
Крюгер вошёл в наш пантеон Героев, в историю всего Вольно-Казачьего Движения, и его личность всегда будет примером для подражания в глазах молодых поколений
Вечная Слава Героям! На щите!
19.09.2024, в г. Волчанск, во время выполнения боевого задания, погиб наш дорогой побратим и станичник, Даниил «Крюгер» — кубанский казак из Майкопа, идейный националист, командир штурмовой группы 1-го штурмового взвода РДК и боец ВКО
Отказался от мирной жизни ради движа, по собственным идеологическим соображениям приехал в Украину добровольцем, одним из первых примкнув к казачьему братству внутри РДК. Он жил войной. Он и был олицетворением Войны. Лихой усатый молодец, не знавший страха и презиравший трусость. Был вечно весёлым и простодушным — он дарил позитивную энергию каждому, кто с ним соприкасался. Татуировка «Свобода или смерть», набитая на шее, олицетворяет приверженность вольным ценностям своих предков, которые он подтверждал не пустословием, но делом. Разбойник-сорвиголова, идущий в бой, как на праздник жизни. Он не стеснялся говорить в лицо обо всех всё, что думал, и говорил правдиво. Он был строгим и заботливым батькой, надёжным побратимом и для бойцов РДК в целом, и для Вольно-Казачьего Отряда в частности. Его принцип — если мы казаки, то и отношение друг к другу должно быть поистине братским, как это было принято со старины. Мы казаки-разбойники, только в своём мы найдём правду и поддержку.
«Удачи не желаю — удача для лохов». Его собственные слова есть лучшее описание.
Крюгер участвовал во многих операциях РДК: удержание авдеевской «Дороги жизни», «Ограниченная Военная Операция» в Белгородской области, встречал майское наступление врага в Волчанске и отбивал Волчанский агрегатный завод в сентябре. Погиб, отважно сражаясь, как подобает казаку — ища врага, а не ожидая его.
Крюгер вошёл в наш пантеон Героев, в историю всего Вольно-Казачьего Движения, и его личность всегда будет примером для подражания в глазах молодых поколений
Вечная Слава Героям! На щите!
«Вірність в давні віки: рід, побратимство, нація.»
Сьомого листопада представник Віснику "Ангарта" провів лекцію для членів ГО "Правого Сектору" в Івано-Франківську, на тему пам'яті Української давнини.
Неодмінно зачепивши також і аспекти перспектив української монархії, як органічного принципу влади, який гарантує виконання головних ідей українських рухів впродовж усього часу, а саме: самостійництво, експансія, порядок.
[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи:@AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи:@A_Rtuur
Сьомого листопада представник Віснику "Ангарта" провів лекцію для членів ГО "Правого Сектору" в Івано-Франківську, на тему пам'яті Української давнини.
Неодмінно зачепивши також і аспекти перспектив української монархії, як органічного принципу влади, який гарантує виконання головних ідей українських рухів впродовж усього часу, а саме: самостійництво, експансія, порядок.
[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи:@AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи:@A_Rtuur
Forwarded from «Гарнізон» ☨
Вже певний час Силовий Блок УСГД займається виготовленням та модифікацією дронів різних тіпів, для покращення якості та більш ефективної діяльності наш колектив потребує 3D принтер (Creality Ender-3 V3 KE) та деякі розхідники, з цієї причини знов звертаємось до прихильників
гетьманської традиції з проханням фінансової допомоги
Мета: 15400 ₴
Посилання на банку:
https://send.monobank.ua/jar/6zGg9H1GMg
Номер картки банку:
☨ ᎩᏟᎱД⚡ | Долучитись
гетьманської традиції з проханням фінансової допомоги
Мета: 15400 ₴
Посилання на банку:
https://send.monobank.ua/jar/6zGg9H1GMg
Номер картки банку:
4441 1111 2868 1578 (monobank)☨ ᎩᏟᎱД
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
«Драбина»
–•–
Людина — створіння настільки багатогранне, як і ущербне за принципом свого мислення. Антропоцентрична схема світу поставила людину в становище, у якому вона є вершиною творіння і повністю усвідомлює це. Саме це усвідомлення викликає жахливу помилку всіх поколінь, усіх часів і родів, а саме — особисту, персональну або загальнолюдську гординю, яка приводить людину як окрему особу або ціле суспільство до занепаду у веденні цього самого суспільства, у стані, за якого, відкинувши людське, можна жити в тому світі, в якому було б приємно жити безбожникові, а саме в блуді, страшній безкарності, у приниженні слабких, у піднесенні сильних через власне лизоблюдство, таким чином спускаючись у власному пізнанні до низів харчового ланцюга, навіть виключно через моральне прирівнювання до цих самих низів. Адаптація під свого роду хижака робить людину жертвою обставин часу і власної могили.
–•–
[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи:@AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи:@A_Rtuur
–•–
Людина — створіння настільки багатогранне, як і ущербне за принципом свого мислення. Антропоцентрична схема світу поставила людину в становище, у якому вона є вершиною творіння і повністю усвідомлює це. Саме це усвідомлення викликає жахливу помилку всіх поколінь, усіх часів і родів, а саме — особисту, персональну або загальнолюдську гординю, яка приводить людину як окрему особу або ціле суспільство до занепаду у веденні цього самого суспільства, у стані, за якого, відкинувши людське, можна жити в тому світі, в якому було б приємно жити безбожникові, а саме в блуді, страшній безкарності, у приниженні слабких, у піднесенні сильних через власне лизоблюдство, таким чином спускаючись у власному пізнанні до низів харчового ланцюга, навіть виключно через моральне прирівнювання до цих самих низів. Адаптація під свого роду хижака робить людину жертвою обставин часу і власної могили.
–•–
[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи:@AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи:@A_Rtuur
***
Вся анархістська онтологія, яка, як відомо, за самою своєю природою опонує як імперативній справедливості, так і монархії як її політичному проявові, загалом базується на декількох головних стовпах уявлення про довколишній світ, які є загально-фільозофськими. Повстала на теорії свободи та природнього права, вона головним чином й продовжує спиратися на власне уявлення про свободу як відсутність обмежень.
Попри логічну помилку такого уявлення, оскільки свобода має абсолютну природу за фактом можливости, підкріпленої ресурсом, які підуть остаточно лише після земної смерти людини, а значить вона абсолютизується у наявному ресурсі, інакше або: свободи не існує взагалі, адже ідеал свободи - це вседозволеність на кожнім кроці, яка не можлива бодай за законом природи, а значить досягти цієї свободи неможливо, бо вона існує тільки коли не має на себе контроверсії. Або свободи може бути менше, чи більше, тоді перше уявлення про свободу залишається, проте ідеологія готова миритися з її обмеженою кількістю, й прагнути її постійного збільшення. Або третє уявлення, притаманне абсолютистичній онтології: свобода абсолютна незалежно, оскільки воля до здійснення дії, яка може проявлятися як у банальній можливості (яка і є свободою, щонайменше, політично) мислити, так і у фізичній дії, як і сказано, абсолютизується у наявності, яка і стає свободою за самим фактом продовження життя субєкта, який навіть якби мав здатність лише ходити та мислити, досі був би свобідний виконувати ці дві дії, а значить, якщо свобода може бути прикладена, вона є і відібрана бути не може, й так продовжуючи думку до повної смерти людини.
Хибність анархістичного (демократичного) уявлення про свободу полягає в тім, що воно бажає прокласти місток інструментів між природньою свободою людини та політикою, без якого вважає, що свободи не існує. А себто, відкидаючи можливість селянина впливати на аристократію (таким чином погорджуючи ним) вона у всіх своїх ідеологіях неодмінно виробляю квоту на свободу та вплив. Це означає, що вона ділить свободу до дії порівну для всіх субєктів, обмежуючи дію поза визначеним, та дозволяючи все у межах. Годі й казати, що юридично-арифметичним чином визначити якесь нормативне середнє-ціле свободи неможливо, від накладання на індивіда статичної правової оболонки також відбувається колізія вольностей. Селянин, який раніше самим фактом свого життя був органічною частиною всіх процесів на землі, що регулювалося його власним бажанням та як наслідок близькістю до процесів, оскільки усюди, через військову службу, яка визначала елітаріїв, та власну працю існували соціяльні ліфти як в аристократію, так і до кращого життя (чого вартий, скажімо, Фіхте, який народившись селянином у графькій становій Німеччині виріс у величного фільозофа, що, певно, складніше собі уявити, ніж якби він став становим елітарієм), тепер став притягнутий до процесів зовнішньою силою, яка ще до його народження математично вирахувала його місце в системі.
Ця статичність права спричиняє колізію з правом його-ж ближнього, оскільки процеси вже не саморегулюються згідно авторитету та героїки, під загальним напрямком та загальним законом короля, а є взагалі правовою відповіддю, значить і мораллю, на кожен особистий випадок людського життя, будь-яку його соціяльну інтер-акцію та дію. Окрім недосяжности цієї рівнодільної утопії свободи, вона ще-й створює другу юридичну суть людини, яка діє окремо від неї самої, їй же забороняє та обмежує її користування сакральним законом.
Замість архаїчного права, де підкора королю є особистою приналежністю, а його закон рамками, в які вміщаються всі громадяни, демократичне уявлення свободи бачить державу як цей же вміст нічим не повязаних субєктів, який за своєю суттю є нейтральним, де закон накладається як загальне правило, але тепер вже для кожного поокремо, роблячи не право обєктом підкори, а людину головним обєктом права, руйнуючи натуральний лицарський процес буття европейця, де йому не потрібні додаткові місточки для проходу в певні сфери життя.
[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи: @AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи: @A_Rtuur
Вся анархістська онтологія, яка, як відомо, за самою своєю природою опонує як імперативній справедливості, так і монархії як її політичному проявові, загалом базується на декількох головних стовпах уявлення про довколишній світ, які є загально-фільозофськими. Повстала на теорії свободи та природнього права, вона головним чином й продовжує спиратися на власне уявлення про свободу як відсутність обмежень.
Попри логічну помилку такого уявлення, оскільки свобода має абсолютну природу за фактом можливости, підкріпленої ресурсом, які підуть остаточно лише після земної смерти людини, а значить вона абсолютизується у наявному ресурсі, інакше або: свободи не існує взагалі, адже ідеал свободи - це вседозволеність на кожнім кроці, яка не можлива бодай за законом природи, а значить досягти цієї свободи неможливо, бо вона існує тільки коли не має на себе контроверсії. Або свободи може бути менше, чи більше, тоді перше уявлення про свободу залишається, проте ідеологія готова миритися з її обмеженою кількістю, й прагнути її постійного збільшення. Або третє уявлення, притаманне абсолютистичній онтології: свобода абсолютна незалежно, оскільки воля до здійснення дії, яка може проявлятися як у банальній можливості (яка і є свободою, щонайменше, політично) мислити, так і у фізичній дії, як і сказано, абсолютизується у наявності, яка і стає свободою за самим фактом продовження життя субєкта, який навіть якби мав здатність лише ходити та мислити, досі був би свобідний виконувати ці дві дії, а значить, якщо свобода може бути прикладена, вона є і відібрана бути не може, й так продовжуючи думку до повної смерти людини.
Хибність анархістичного (демократичного) уявлення про свободу полягає в тім, що воно бажає прокласти місток інструментів між природньою свободою людини та політикою, без якого вважає, що свободи не існує. А себто, відкидаючи можливість селянина впливати на аристократію (таким чином погорджуючи ним) вона у всіх своїх ідеологіях неодмінно виробляю квоту на свободу та вплив. Це означає, що вона ділить свободу до дії порівну для всіх субєктів, обмежуючи дію поза визначеним, та дозволяючи все у межах. Годі й казати, що юридично-арифметичним чином визначити якесь нормативне середнє-ціле свободи неможливо, від накладання на індивіда статичної правової оболонки також відбувається колізія вольностей. Селянин, який раніше самим фактом свого життя був органічною частиною всіх процесів на землі, що регулювалося його власним бажанням та як наслідок близькістю до процесів, оскільки усюди, через військову службу, яка визначала елітаріїв, та власну працю існували соціяльні ліфти як в аристократію, так і до кращого життя (чого вартий, скажімо, Фіхте, який народившись селянином у графькій становій Німеччині виріс у величного фільозофа, що, певно, складніше собі уявити, ніж якби він став становим елітарієм), тепер став притягнутий до процесів зовнішньою силою, яка ще до його народження математично вирахувала його місце в системі.
Ця статичність права спричиняє колізію з правом його-ж ближнього, оскільки процеси вже не саморегулюються згідно авторитету та героїки, під загальним напрямком та загальним законом короля, а є взагалі правовою відповіддю, значить і мораллю, на кожен особистий випадок людського життя, будь-яку його соціяльну інтер-акцію та дію. Окрім недосяжности цієї рівнодільної утопії свободи, вона ще-й створює другу юридичну суть людини, яка діє окремо від неї самої, їй же забороняє та обмежує її користування сакральним законом.
Замість архаїчного права, де підкора королю є особистою приналежністю, а його закон рамками, в які вміщаються всі громадяни, демократичне уявлення свободи бачить державу як цей же вміст нічим не повязаних субєктів, який за своєю суттю є нейтральним, де закон накладається як загальне правило, але тепер вже для кожного поокремо, роблячи не право обєктом підкори, а людину головним обєктом права, руйнуючи натуральний лицарський процес буття европейця, де йому не потрібні додаткові місточки для проходу в певні сфери життя.
[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи: @AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи: @A_Rtuur
***
Основа уявлення абсолютистичної онтології про владну природу загалом є глибоко теологічною, як влада батька над родиною, дана Богом Адамові, ним до Авеля над його братами, та генеалогічно від них до всіх королів, що були, є і будуть, зверхньо ж від Бога; а також на баченні влади як ресурсу, не абсолютної, а ґрадієнтальної функції, якої може бути менше, чи більше, але аби яку породити, необхідно першочергово від чогось відняти. Цей процес іде вгору і вгору, що і є інтенсифікацією влади, поки останнім джерелом, з якого теоретично можна взяти владу не зостанеться Господь.
Коли Бог наш і Спаситель давав ключі від Небесного Царства Петрові, це означало, що тепер ці ворота відчиняються щонайменше двома владними субєктами.
Матвія 16:18
І Я тобі кажу, що ти є Петро; і на цій скелі Я збудую Свою Церкву, і брами аду не переможуть її.
Це означає, що право влади над Воротами тепер водночас ділиться, і є однаковим за фактом самої функції відкривання Їх у Христа, та через Нього у Петра. Але без всемогутности Бога неможливо осягнути даний концепт. Оскільки якби земний володар, беручи до уваги як приклад аспект правосуддя, надав право у всякім вигляді своєму підданому на звязування чи розвязування судових справ короля, це означало би, що вони водночас обмежували би владу одне-одного над цим конкретним аспектом і ділили її, маючи кожен абсолютну за правом функції, і водночас розділену владу над ним.
Проте "Що неможливе для людини, можливе для Бога", а тож Христос, кажучи:
Дана Мені вся влада на небі й на землі. Тож ідіть і навчіть усі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа... - Матвія, 28:19.
Проголошує, що як Бог, його влада "вся", а себто необмежена, тому, що вона також і "на небі", тому породжуючи, як автор життя, нових його субєктів, він за метафізикою процесу водночас наділяє їх владою, яка першочергово була у Ньому-ж, як над собою, так і над зовнішніми речима, що також належать Йому, проте беззаперечна вищість Його права над цим, а також безлімітність цього ресурсу влади дозволяє Христу ламати власний же закон природи.
Так само, наділяючи владою апостолів, кажучи "навчити всі народи" та прямою вказівкою наділяючи їх монаршою владою над Церквами, він дає(!) владу над власним Тілом, при цьому не ділячи жодного повноваження, оскільки він є Бог. Бо він і сам є Життя, а тому як ним у повноті він оперує його частинами, як рівномірно і є життя, і його частка, всередині Себе-ж, тому написано:
Повторення 32:39
[ Подивіться, подивіться, що Я є, й окрім Мене немає бога.
Я позбавляю життя й оживляю, Я вражаю й виліковую, і не існує нікого, хто б визволив із Моїх рук.
Зрозумівши підставу та підтвердження влади як передання від Бога, оскільки вона неодмінно зберігається всередині Нього, й проявом її та Його лише є у людях, можна зрозуміти і всю онтологію влади. Тому Христос і підтвердив Свою Божественність перед Понтієм-Пилатом та здивував найголовніше коли сказав:
Івана 19:11
"Не мав би ти жодної влади наді Мною, якби тобі не була вона дана з Висоти"
Водночас підвладна людина та Всевладний Бог подвійно зламав усі закони природи, бо мав водночас і всю владу, і сам корився земній, яка пішла з нього. Господь Сам дав владу над Собою-ж, за лічені години після того іще раз коронувавшись, знов беручи владу у Самого Себе, на Хресті поставив себе праворуч Отця.
Вся онтологія цього кругообігу влади, яка навряд може бути збагненна людиною в повній мірі, є маніфестацією її природи, природи як наслідкової від Бога, природи як наданої та переданої від якогось джерела, що має обмеження, але завше ведучи наслідство цього передання приходить до Бога, Який необмежений, що і є законом інтенсифікації влади, за яким і коронувався Христос, за яким абсолютна монархія стверджується, оскільки щоб надати, необхідно мати з чого, та від цього відняти, але все і завжди зводитиметься до вищого, з якого пішло повноваження, до абсолютного монарха, і від нього до Бога.
[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи: @AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи: @A_Rtuur
Основа уявлення абсолютистичної онтології про владну природу загалом є глибоко теологічною, як влада батька над родиною, дана Богом Адамові, ним до Авеля над його братами, та генеалогічно від них до всіх королів, що були, є і будуть, зверхньо ж від Бога; а також на баченні влади як ресурсу, не абсолютної, а ґрадієнтальної функції, якої може бути менше, чи більше, але аби яку породити, необхідно першочергово від чогось відняти. Цей процес іде вгору і вгору, що і є інтенсифікацією влади, поки останнім джерелом, з якого теоретично можна взяти владу не зостанеться Господь.
Коли Бог наш і Спаситель давав ключі від Небесного Царства Петрові, це означало, що тепер ці ворота відчиняються щонайменше двома владними субєктами.
Матвія 16:18
І Я тобі кажу, що ти є Петро; і на цій скелі Я збудую Свою Церкву, і брами аду не переможуть її.
Це означає, що право влади над Воротами тепер водночас ділиться, і є однаковим за фактом самої функції відкривання Їх у Христа, та через Нього у Петра. Але без всемогутности Бога неможливо осягнути даний концепт. Оскільки якби земний володар, беручи до уваги як приклад аспект правосуддя, надав право у всякім вигляді своєму підданому на звязування чи розвязування судових справ короля, це означало би, що вони водночас обмежували би владу одне-одного над цим конкретним аспектом і ділили її, маючи кожен абсолютну за правом функції, і водночас розділену владу над ним.
Проте "Що неможливе для людини, можливе для Бога", а тож Христос, кажучи:
Дана Мені вся влада на небі й на землі. Тож ідіть і навчіть усі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа... - Матвія, 28:19.
Проголошує, що як Бог, його влада "вся", а себто необмежена, тому, що вона також і "на небі", тому породжуючи, як автор життя, нових його субєктів, він за метафізикою процесу водночас наділяє їх владою, яка першочергово була у Ньому-ж, як над собою, так і над зовнішніми речима, що також належать Йому, проте беззаперечна вищість Його права над цим, а також безлімітність цього ресурсу влади дозволяє Христу ламати власний же закон природи.
Так само, наділяючи владою апостолів, кажучи "навчити всі народи" та прямою вказівкою наділяючи їх монаршою владою над Церквами, він дає(!) владу над власним Тілом, при цьому не ділячи жодного повноваження, оскільки він є Бог. Бо він і сам є Життя, а тому як ним у повноті він оперує його частинами, як рівномірно і є життя, і його частка, всередині Себе-ж, тому написано:
Повторення 32:39
[ Подивіться, подивіться, що Я є, й окрім Мене немає бога.
Я позбавляю життя й оживляю, Я вражаю й виліковую, і не існує нікого, хто б визволив із Моїх рук.
Зрозумівши підставу та підтвердження влади як передання від Бога, оскільки вона неодмінно зберігається всередині Нього, й проявом її та Його лише є у людях, можна зрозуміти і всю онтологію влади. Тому Христос і підтвердив Свою Божественність перед Понтієм-Пилатом та здивував найголовніше коли сказав:
Івана 19:11
"Не мав би ти жодної влади наді Мною, якби тобі не була вона дана з Висоти"
Водночас підвладна людина та Всевладний Бог подвійно зламав усі закони природи, бо мав водночас і всю владу, і сам корився земній, яка пішла з нього. Господь Сам дав владу над Собою-ж, за лічені години після того іще раз коронувавшись, знов беручи владу у Самого Себе, на Хресті поставив себе праворуч Отця.
Вся онтологія цього кругообігу влади, яка навряд може бути збагненна людиною в повній мірі, є маніфестацією її природи, природи як наслідкової від Бога, природи як наданої та переданої від якогось джерела, що має обмеження, але завше ведучи наслідство цього передання приходить до Бога, Який необмежений, що і є законом інтенсифікації влади, за яким і коронувався Христос, за яким абсолютна монархія стверджується, оскільки щоб надати, необхідно мати з чого, та від цього відняти, але все і завжди зводитиметься до вищого, з якого пішло повноваження, до абсолютного монарха, і від нього до Бога.
[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи: @AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи: @A_Rtuur
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Браття й сестри!
Всі ми знаємо і віримо, що має настати час, коли розмовам та теоремам єднання прийде кінець, але постане воїстину міцна та єдина стихія, яка маніфестуватиме себе з повною достойністю.
15 листопада. Золотоверхий Київ, Михайлівська площа.
Марш обєднаних гетьманських дружин по Столиці.
Вдихніть знову в місто Архянгола життя, скаране на горло содомітами та іншими видами демократів. Прийди. Маршируй.
Мир Вам!
[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ🌟 🇺🇦
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи: @AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи: @A_Rtuur
Всі ми знаємо і віримо, що має настати час, коли розмовам та теоремам єднання прийде кінець, але постане воїстину міцна та єдина стихія, яка маніфестуватиме себе з повною достойністю.
15 листопада. Золотоверхий Київ, Михайлівська площа.
Марш обєднаних гетьманських дружин по Столиці.
Вдихніть знову в місто Архянгола життя, скаране на горло содомітами та іншими видами демократів. Прийди. Маршируй.
Мир Вам!
[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи: @AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи: @A_Rtuur
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
« Фундаментальна антиномія політики »
—•—
Сила і право. У політиці ми є свідками нескінченних спроб поєднати їх. Класичне питання про те, чи стоїть король над законом, чи закон над королем, пережило наш час як питання про те, чи влада теоретично передує праву, чи право теоретично передує владі. Це питання пройшло крізь століття і так і не отримало відповіді, тому що на нього неможливо відповісти. Це загадка, яку неможливо розгадати. Якщо хтось каже, що влада передує праву, то він не може зрозуміти право: він зводить його до влади і визнає лише іманентність влади. Якщо говорити, що право передує владі, то не можна пояснити нічого в світі - за винятком, можливо, «чистої теорії права».. Єдиний ефективний теоретичний спосіб розгадати цю загадку - сформулювати її як антиномію: тобто визнати, що існують два конкуруючих і неспівмірних способи мислення.
—•—
[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи: @AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи: @A_Rtuur
—•—
Сила і право. У політиці ми є свідками нескінченних спроб поєднати їх. Класичне питання про те, чи стоїть король над законом, чи закон над королем, пережило наш час як питання про те, чи влада теоретично передує праву, чи право теоретично передує владі. Це питання пройшло крізь століття і так і не отримало відповіді, тому що на нього неможливо відповісти. Це загадка, яку неможливо розгадати. Якщо хтось каже, що влада передує праву, то він не може зрозуміти право: він зводить його до влади і визнає лише іманентність влади. Якщо говорити, що право передує владі, то не можна пояснити нічого в світі - за винятком, можливо, «чистої теорії права».. Єдиний ефективний теоретичний спосіб розгадати цю загадку - сформулювати її як антиномію: тобто визнати, що існують два конкуруючих і неспівмірних способи мислення.
—•—
[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи: @AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи: @A_Rtuur