До 126-ї окремої бригади територіальної оборони «Барс» прийшов на початку її формування, навесні 2022 року. Коли його запитали, чим займався у цивільному житті, пояснив, що його робота полягає в просуванні YouTube-каналів.

«Мені сказали: «О, працюєш з комп’ютером, це добре». І записали діловодом. Деякий час я залишався на цій посаді, просто спостерігав, як натовпи людей приїжджають і виїжджають служити до своїх батальйонів. У якийсь момент не витримав – я ж прийшов до війська воювати – і наполіг на переведенні до бойового підрозділу. Ось так я потрапив до стрілецької роти», – розповідає «Барс».

За якийсь час він умовив командира направити його на навчання пілотів БПЛА. Вже тоді було зрозуміло, що безпілотні системи здатні суттєво вплинути на ситуацію на полі боя, і «Барс» дуже хотів спробувати себе у цій справі. Перший дрон «Барс» називає «народним», бо кошти на нього зібрав за допомогою родичів і друзів. А про пробний виліт розповідає з іронічною посмішкою.

«Я все робив максимально обережно. На кілометр-півтора відлетів, познімав ворожі позиції на лівому березі і тремтячими руками повернув дрон назад. Тоді було значно простіше працювати – було менше РЕБів, ворожа активність в небі була низькою», – згадує «Барс».

Далі була бойова робота під час операції на лівому березі Дніпра. Екіпаж «Барса», крім аеророзвідки, працював скидами по штурмових групах, знищував живу силу ворога.

«На херсонському напрямку давно переважає війна дронів. За рахунок річки Дніпро тут немає особливих можливостей для ведення наземних бойових дій і вся увага перемикається на дрони й артилерію. Зрозуміло, що за таких умов екіпажі БПЛА є пріоритетною ціллю для ворога, тому величезну увагу треба приділяти безпеці. Ми не маємо права на помилку», – зауважує «Барс».

Це Різдво ми святкуємо завдяки тим, хто бореться і тим, хто заплатив високу ціну.

Різдвяна зірка цього вечора не лише освітлює наші столи, а є згадкою про тих, хто вже не з нами. Полеглі Герої завжди поруч, у наших серцях, у кожному промінні світла, що сходить з небес.

Сьогодні наші оселі наповнені теплом і світлом, але за кожною різдвяною свічкою стоять ті, хто заплатив за це своїм здоров’ям, своїм тілом, своїм спокоєм. Ті, хто віддав усе, щоб ми могли зустріти ще одне Різдво.

Ми дякуємо їм. Ми пам’ятаємо їх. Ми підтримуємо тих, хто досі бореться за нас.

ПАМ’ЯТАЙ. ПОВАЖАЙ. ДОПОМАГАЙ.
Бо родинне тепло і єдність — це найбільша цінність, заради якої вони віддають усе.

За словами зв’язківця 126-ї окремої бригади ТрО «Джина», у своєму житті він ухвалив два найважливіших рішення – піти до війська і одружитися. До військкомату 24-річний хлопець прийшов на самому початку широкомасштабного вторгнення росії. Одразу його не взяли через вік та відсутність бойового досвіду. Згодом вдалося домогтися свого і вступити до лав 126-ї бригади.

За плечима «Джина» – виходи на Козачі Лагері, Кринки, Дніпровські острови.

«Кожен вихід запам’ятався чимось особливим. Це були абсолютно різні задачі. На островах, наприклад, нам потрібно було замінити бійців, які мали звідти вийти. На момент нашого заходу в групі були поранені. Тому треба було підійти човном, знайти поранених, затягнути їх до човна і вже потім – на позиції. Хлопці кричали, так що знайти їх було нескладно, але довелося діяти дуже швидко, тому що спочатку прилетів ворожий дрон, потім почався артобстріл. Усіх евакуювали, ми теж позицій без втрат», – розповідає «Джин».

Пропозицію нареченій, з якою, до речі, познайомився після першого поранення у шпиталі, військовослужбовець зробив саме перед виходом на острови.

«Щоправда, телефоном, особисто не міг приїхати», – говорить «Джин». Потім були тижні напруженого очікування, адже зв’язку з рідними увесь цей час не було. Це, зізнається «Джин», пригнічувало чи не найбільше. На островах він отримав ще одне поранення. «Уламок прилетів у ніс. Це ж треба було так зіпсувати хлопцю весілля», – жартують його побратими. Хоча, звісно, це не стало на заваді весіллю, яке відбулося одразу після одужання воїна.