Серед переможців міжнародної премії для молодих художників Future Generation Art Prize 2024 є художниця з Бангладеш Ашфіка Рагман. Це, мабуть, одна з небагатьох робіт, які справді сподобалися мені на виставці в Pinchuk Art Center. Й геть не тому, що вона порушує тему Південної Азії, а саме тому, що вважаю її дуже концептуальною.
Шматки зеленої тканини ніби повисли в повітрі. Лише при ближчому розгляді стає зрозуміло, що вони висять на золотих нитках. Щось вишите цими нитками на смарагдовому тлі – щось, що нагадує старовинне письмо. Така делікатна, повітряна робота, крихка, як саме буття. Про що вона?
Цій роботі художниці передувала антропологічна праця вздовж поселень біля річок, де пролягає кордон між Індією і Бангладеш. Там Рагман збирала історії жінок як індійських, так і бенгальських, які зазнали насилля через релігію. Мабуть, зайве говорити, що такого насилля зазнавали як індуски, так і мусульманки. Саме ці історії жінок вишиті місцевими мовами на тканині золотими нитками. Тож цей тонкий кордон вздовж річок вишитий насиллям. Зелений і коричневий кольори підкреслюють цей контраст мальовничого життєдайного річкового прикордоння й того, що коїться на ньому*.
В етикетці написано:
«Цей тривалий проєкт також слугує альтернативним архівом, що надає аудиторії у всьому світі доступ до замовчуваних історій жінок, здатний відгукнутися кожному і кожній, незалежно від місця проживання. Цей архів, що тримається в просторі на тоненьких ниточках, хочеться одночасно і відкрити, і закрити».
Далі деякі з цих історій.
«Люба Бегуло**!
З глибокою повагою передає сердечні вітання. Кажуть, колись тебе прикрашали довгі пасма розпущеного волосся. Я дуже дорожила довгим волоссям. Коли мої золотисті пасма танцювали на вітрі, я почувалася вільною, мов птаха, якій судилося вічно ширяти над землею.
Однак натовп індусів постриг мене і посипав голову попелом. Чому? Просто тому, що я, мусульманка, посміла закохатися в індуса. Скажи, невже любов це гріх? Ти теж любила Лакхіндара».
«Натовп мусульман прийшов опівночі й розніс скульптуру богині на шматки. Вони схопили нас з мамою за волосся і витягли у двір. Змусили стояти голими перед усім селом».
*Це суб’єктивні інтерпретації, не слід їх брати за остаточну істину.
** Бегула – це героїня ассамського і бенгальського середньовічного епосу, яка є символом відданої дружини в індійській Бенгалії й в Бангладеш. Ашфіка Рагман оформила жіночі історії у вигляді листів до Бегули.
Виставка триватиме до 19 січня 2025 р.
Шматки зеленої тканини ніби повисли в повітрі. Лише при ближчому розгляді стає зрозуміло, що вони висять на золотих нитках. Щось вишите цими нитками на смарагдовому тлі – щось, що нагадує старовинне письмо. Така делікатна, повітряна робота, крихка, як саме буття. Про що вона?
Цій роботі художниці передувала антропологічна праця вздовж поселень біля річок, де пролягає кордон між Індією і Бангладеш. Там Рагман збирала історії жінок як індійських, так і бенгальських, які зазнали насилля через релігію. Мабуть, зайве говорити, що такого насилля зазнавали як індуски, так і мусульманки. Саме ці історії жінок вишиті місцевими мовами на тканині золотими нитками. Тож цей тонкий кордон вздовж річок вишитий насиллям. Зелений і коричневий кольори підкреслюють цей контраст мальовничого життєдайного річкового прикордоння й того, що коїться на ньому*.
В етикетці написано:
«Цей тривалий проєкт також слугує альтернативним архівом, що надає аудиторії у всьому світі доступ до замовчуваних історій жінок, здатний відгукнутися кожному і кожній, незалежно від місця проживання. Цей архів, що тримається в просторі на тоненьких ниточках, хочеться одночасно і відкрити, і закрити».
Далі деякі з цих історій.
«Люба Бегуло**!
З глибокою повагою передає сердечні вітання. Кажуть, колись тебе прикрашали довгі пасма розпущеного волосся. Я дуже дорожила довгим волоссям. Коли мої золотисті пасма танцювали на вітрі, я почувалася вільною, мов птаха, якій судилося вічно ширяти над землею.
Однак натовп індусів постриг мене і посипав голову попелом. Чому? Просто тому, що я, мусульманка, посміла закохатися в індуса. Скажи, невже любов це гріх? Ти теж любила Лакхіндара».
«Натовп мусульман прийшов опівночі й розніс скульптуру богині на шматки. Вони схопили нас з мамою за волосся і витягли у двір. Змусили стояти голими перед усім селом».
*Це суб’єктивні інтерпретації, не слід їх брати за остаточну істину.
** Бегула – це героїня ассамського і бенгальського середньовічного епосу, яка є символом відданої дружини в індійській Бенгалії й в Бангладеш. Ашфіка Рагман оформила жіночі історії у вигляді листів до Бегули.
Виставка триватиме до 19 січня 2025 р.
Forwarded from Lost in India 🇺🇦
🛕🇺🇸 Храм Дональда Трампа
В 110 км від Хайдарабада (штат Телангана), в невеликому селі Конне, знаходиться храм Дональда Трампа. Храм було збудовано чоловіком на імʼя Бусса Крішна в 2019 році.
Історія храму почалася зі сну, який наснився Крішні, де до нього прийшов Дональд Трамп і сказав йому, що Індія виграє крикетний матч проти Пакистану під час чемпіонату світу 2019 року. Індія тоді дійсно виграла, і віра Крішни укріпилася.
Відтоді він перетворив свою кімнату для пуджі, розмістивши там портрет тодішнього американського президента, а у дворі біля будинку звів майже двохметрову статую Трампа.
Більшість жителів села висміювали Крішну і називали його ганьбою суспільства, однак сам Бусса був палким прихильником Дональда і вірив у нього як в божество.
Бусса Крішна помер від зупинки серця в жовтні 2020 року у віці 33 років. Однак родичі Крішни регулярно поклонялися Трампу, до яких також долучилися деякі інші жителі села.
Тепер Donald Trump Temple знову потрапив до центру уваги, а селяни святкували перемогу свого "духовного" лідера на американських виборах, вдягаючи його статую гірляндами і поливаючи молоком.
В 110 км від Хайдарабада (штат Телангана), в невеликому селі Конне, знаходиться храм Дональда Трампа. Храм було збудовано чоловіком на імʼя Бусса Крішна в 2019 році.
Історія храму почалася зі сну, який наснився Крішні, де до нього прийшов Дональд Трамп і сказав йому, що Індія виграє крикетний матч проти Пакистану під час чемпіонату світу 2019 року. Індія тоді дійсно виграла, і віра Крішни укріпилася.
Відтоді він перетворив свою кімнату для пуджі, розмістивши там портрет тодішнього американського президента, а у дворі біля будинку звів майже двохметрову статую Трампа.
Більшість жителів села висміювали Крішну і називали його ганьбою суспільства, однак сам Бусса був палким прихильником Дональда і вірив у нього як в божество.
Бусса Крішна помер від зупинки серця в жовтні 2020 року у віці 33 років. Однак родичі Крішни регулярно поклонялися Трампу, до яких також долучилися деякі інші жителі села.
Тепер Donald Trump Temple знову потрапив до центру уваги, а селяни святкували перемогу свого "духовного" лідера на американських виборах, вдягаючи його статую гірляндами і поливаючи молоком.
FB_IMG_1737388431820.jpg
30.2 KB
Поет і мандрівник Сергій Соловйов розповідає про випадок в Карнатаці, коли леопард, полюючи за собакою, заскочив разом з ним через вікно в туалетну кабіну 🐶🐆
Тварини забилися по кутках й просиділи так до того, як їх не знайшли. Місцевий лісник каже, що втрата свободи перекриває тваринам всі інші, навіть найсильніші інстинкти 🤷
Тварини забилися по кутках й просиділи так до того, як їх не знайшли. Місцевий лісник каже, що втрата свободи перекриває тваринам всі інші, навіть найсильніші інстинкти 🤷
Forwarded from Хіміцуджі
🗿 Сьогодні дізнався, що таліби планують відновити Баміанські статуї Будди, які самі ж зруйнували в 2001 році.
Цікаво, що перші антропоморфні зображення Будди з'явилися лише в I-II столітті нашої ери, і створили їх... греки (це окрема захоплива історія, яку я згодом розповім).
До того часу Будду зображали тільки символічно:
• Колесо Вчення (dharmachakra)
• Дерево Пробудження (bodhi)
• Сліди Будди (buddhapada)
• Порожній Трон
Тож, руйнуючи статуї, таліби, самі того не розуміючи, повернули все до витоків буддійського мистецтва. Це чудово ілюструє один з головних принципів буддизму - анітья (anitya), непостійність усіх явищ.
Особисто я б залишив все як є. Буддійських статуй вистачає (21 з 30 найвищих статуй світу - буддійські), а ось такі "анти-статуї" - абсолютно унікальні.
#буддійськемистецтво #раннійбуддизм #буддійськийаніконізм
Цікаво, що перші антропоморфні зображення Будди з'явилися лише в I-II столітті нашої ери, і створили їх... греки (це окрема захоплива історія, яку я згодом розповім).
До того часу Будду зображали тільки символічно:
• Колесо Вчення (dharmachakra)
• Дерево Пробудження (bodhi)
• Сліди Будди (buddhapada)
• Порожній Трон
Тож, руйнуючи статуї, таліби, самі того не розуміючи, повернули все до витоків буддійського мистецтва. Це чудово ілюструє один з головних принципів буддизму - анітья (anitya), непостійність усіх явищ.
Особисто я б залишив все як є. Буддійських статуй вистачає (21 з 30 найвищих статуй світу - буддійські), а ось такі "анти-статуї" - абсолютно унікальні.
#буддійськемистецтво #раннійбуддизм #буддійськийаніконізм
Рецензія на книгу "Орієнталістська парадигма у дослідженні східних філософій (ХІХ – 1 пол. ХХ ст.)", написану колективом авторів з Інституту філософії. Шукайте її в бібліотеках. На жаль, електронної версії поки немає.
Філь Ю.С. Орієнталізм у дослідженні східних філософій (ХІХ – 1 пол. ХХ ст.) // Східний світ. 2024. №4. С.203–208
Філь Ю.С. Орієнталізм у дослідженні східних філософій (ХІХ – 1 пол. ХХ ст.) // Східний світ. 2024. №4. С.203–208
Forwarded from RRR (Rise, Roar, Review)
Убий
(Kill, 2023)
В номінації “Фільм, який виніс мені мозок” цього тижня перемагає фільм “Убий”, який я подивилася майже випадково.
Як то кажуть, житття мене до цього не готувало.
Ви ж усі знаєте, що я полюбляю індійські екшени з епічним ультра насильством. Але “Убий” виводить поняття “ультра насильство” на новий рівень. Я навіть не буду показувати вам тут трейлер цього фільму, по-перше, тому, що він дико спойлерний, по-друге, він страшезно кривавий.
В основі сюжету, якщо це можна назвати сюжетом, лежить реальна історія. У 2010 році банда дакойтів приблизно у 30-40 рил заскочила на швидкісний потяг “Маурья Експрес” і почала грабувати пасажирів.
На потязі в той момент їхав солдат з дивізії гуркхів Бішну Прасад Шестра. Спершу він хотів без опору віддати дакойтам свій гаманець, але бандюгани вхопили дівчинку, яка їхала поряд, і спробували її зґвалтувати. Тоді Бішну дістав свій фірменний ніж гуркхів, кхукрі, і ввімкнув режим м’ясорубки.
Він вбив трьох бандитів та поранив вісьмох. Решта навалилася на нього і зуміла його поранити його власним ножем, але потяг вже наближався до наступної станції, і бандити, не добивши Бішну, вшилися. На станції йому вчасно надали допомогу; за голову ватажка банди, якого він зарізав, він отримав п’ятдесят тисяч рупій, від начальства йому дали медаль і підвищення, рани загоїлися, хеппі енд.
“Убий” не є переповіданням тієї історії, він лише надихається нею. Героя звуть Амріт Ратод, він зі своїм приятелем Вірешем сідає на той самий потяг до Делі, на якому їде його невіста Туліка. Батьки вже заручили Туліку з іншим, але молоді люди твердо наміряються одружитися.
Але на заваді їхнім намірам стає банда дакойтів, яку очолюють абсолютно огидний психопат Фані та його батько. Прикольно, що бандити є однією з тих великих індійських традиційних сімей, де всі дуже дбають одне по одного, і коли Амріт вмикає режим м’ясорубки, вони майже зворушливо оплакують своїх убитих, виявляючи при тому нуль емпатії до пасажирів.
Але Амріт ввімкнув режим м’ясорубки не одразу. Спершу він припустився фатальної помилки: не знаючи чисельність бандитів та їхні наміри, він спробував просто бити їх, не вбиваючи. За цю помилку він дорого заплатив, після чого вимкнув режим Ганді і почав мочити бандюганів усім, що трафило під руку, дуже винахідливо і жорстоко.
Тобто, у нас тут “Міцний горішок” на потязі, от лишень рівень жорсткача помножений на десять. Більше години суцільного екшену в тісному просторі потяга приводять на пам’ять “Рейд”, “Джона Віка” і “Манкі Мена”, тільки рівні клаустрофобії теж помножені на десять. І це не те насильство, яке нам зазвичай показують Боллівуд і Толлівуд. Жодної епічності, жодної картинності, жодного слоу-мо — все дуже швидко і дуже брутально. Єдина данина умовностям індійського кіна, яку платить цей фільм — неймовірна кількість поранень і побоїв, які отримує головний герой. Це виглядає майже якби в “Страстях”, простигосподи, Мела Гібсона Христос вирішив би, що з нього досить, вхопив поперечину від хреста і почав періщити римлян.
Кажуть, що Чад Стахельські вже готується робити голівудський рімейк. А ми поки можемо подивитись на “Уасеріал”.
І здається, у мене новий кіно-краш: Лакш’я. Це його кінодебют, треба глянути серіал “Пор”, де він грав головну роль.
(Kill, 2023)
В номінації “Фільм, який виніс мені мозок” цього тижня перемагає фільм “Убий”, який я подивилася майже випадково.
Як то кажуть, житття мене до цього не готувало.
Ви ж усі знаєте, що я полюбляю індійські екшени з епічним ультра насильством. Але “Убий” виводить поняття “ультра насильство” на новий рівень. Я навіть не буду показувати вам тут трейлер цього фільму, по-перше, тому, що він дико спойлерний, по-друге, він страшезно кривавий.
В основі сюжету, якщо це можна назвати сюжетом, лежить реальна історія. У 2010 році банда дакойтів приблизно у 30-40 рил заскочила на швидкісний потяг “Маурья Експрес” і почала грабувати пасажирів.
На потязі в той момент їхав солдат з дивізії гуркхів Бішну Прасад Шестра. Спершу він хотів без опору віддати дакойтам свій гаманець, але бандюгани вхопили дівчинку, яка їхала поряд, і спробували її зґвалтувати. Тоді Бішну дістав свій фірменний ніж гуркхів, кхукрі, і ввімкнув режим м’ясорубки.
Він вбив трьох бандитів та поранив вісьмох. Решта навалилася на нього і зуміла його поранити його власним ножем, але потяг вже наближався до наступної станції, і бандити, не добивши Бішну, вшилися. На станції йому вчасно надали допомогу; за голову ватажка банди, якого він зарізав, він отримав п’ятдесят тисяч рупій, від начальства йому дали медаль і підвищення, рани загоїлися, хеппі енд.
“Убий” не є переповіданням тієї історії, він лише надихається нею. Героя звуть Амріт Ратод, він зі своїм приятелем Вірешем сідає на той самий потяг до Делі, на якому їде його невіста Туліка. Батьки вже заручили Туліку з іншим, але молоді люди твердо наміряються одружитися.
Але на заваді їхнім намірам стає банда дакойтів, яку очолюють абсолютно огидний психопат Фані та його батько. Прикольно, що бандити є однією з тих великих індійських традиційних сімей, де всі дуже дбають одне по одного, і коли Амріт вмикає режим м’ясорубки, вони майже зворушливо оплакують своїх убитих, виявляючи при тому нуль емпатії до пасажирів.
Але Амріт ввімкнув режим м’ясорубки не одразу. Спершу він припустився фатальної помилки: не знаючи чисельність бандитів та їхні наміри, він спробував просто бити їх, не вбиваючи. За цю помилку він дорого заплатив, після чого вимкнув режим Ганді і почав мочити бандюганів усім, що трафило під руку, дуже винахідливо і жорстоко.
Тобто, у нас тут “Міцний горішок” на потязі, от лишень рівень жорсткача помножений на десять. Більше години суцільного екшену в тісному просторі потяга приводять на пам’ять “Рейд”, “Джона Віка” і “Манкі Мена”, тільки рівні клаустрофобії теж помножені на десять. І це не те насильство, яке нам зазвичай показують Боллівуд і Толлівуд. Жодної епічності, жодної картинності, жодного слоу-мо — все дуже швидко і дуже брутально. Єдина данина умовностям індійського кіна, яку платить цей фільм — неймовірна кількість поранень і побоїв, які отримує головний герой. Це виглядає майже якби в “Страстях”, простигосподи, Мела Гібсона Христос вирішив би, що з нього досить, вхопив поперечину від хреста і почав періщити римлян.
Кажуть, що Чад Стахельські вже готується робити голівудський рімейк. А ми поки можемо подивитись на “Уасеріал”.
І здається, у мене новий кіно-краш: Лакш’я. Це його кінодебют, треба глянути серіал “Пор”, де він грав головну роль.
Bloodywood 🩸 – це вам не Bollywood, хоча всі з першого разу читають так. Це – делійський сатиричний ню-метал-бенд, який починав з того, що робив стьобні метал-кавери на популярні боллівудські пісні, а потім почав писати власну музику. Не питайте, що таке ню-метал, якийсь піджанр металу. А ню він, мабуть, тому, що від інструментів там залишилися переважно гітара. Так от свіженьке від металічного Боллівуда – Tadka! У кадрі суворі бгаратські чоловіки смакують індійську їжу. «Mum’s cooking is the best», як хтось написав в коментарях. Таке не можна дивитися любителям індійської кухні! А ресторани мають платити Ютубу за промоцію треку, бо після перегляду хочеться терміново знайти найближчий індійський ресторан і надовго його окупувати. Але все ж, лінгвістичний бік справи ту не менш смачний, ніж кулінарний.
Метафора масали більш відома, індійці дуже люблять казати «масала» – «смачна мішанка з усього на світі», «міш-маш» у позитивному сенсі. «У будь-якій незрозумілій ситуації кажи – «масала». А що ж таке Tadka (ताड़का) і чому хлопці назвали свій трек саме так.
Tadka (ताड़का) – це те, без чого навряд чи може існувати індійська кухня, а саме без спецій, які смажать в маслі чи олії для підсилення їхнього смаку 🔥. Інакше кажучи, гаряча пряна суміш. Тобто це ще крутіше за масалу, бо гаряче. Тепер стає зрозуміло, що зробив гурт із Нью-Делі – забабахав tadka з металу та індійської кухні 🔥.
Але це слово також вживається зі словом Bollywood.
Bollywood Tadka – це фраза, яку вживають для всього гаряченького, пов’язаного з Боллівудом – від нових фільмів до пліток про боллівудських зірок 💃.
Tadka від Bloodywood - https://www.youtube.com/watch?v=nihFu0YjkcE 😁
Смачного!
Метафора масали більш відома, індійці дуже люблять казати «масала» – «смачна мішанка з усього на світі», «міш-маш» у позитивному сенсі. «У будь-якій незрозумілій ситуації кажи – «масала». А що ж таке Tadka (ताड़का) і чому хлопці назвали свій трек саме так.
Tadka (ताड़का) – це те, без чого навряд чи може існувати індійська кухня, а саме без спецій, які смажать в маслі чи олії для підсилення їхнього смаку 🔥. Інакше кажучи, гаряча пряна суміш. Тобто це ще крутіше за масалу, бо гаряче. Тепер стає зрозуміло, що зробив гурт із Нью-Делі – забабахав tadka з металу та індійської кухні 🔥.
Але це слово також вживається зі словом Bollywood.
Bollywood Tadka – це фраза, яку вживають для всього гаряченького, пов’язаного з Боллівудом – від нових фільмів до пліток про боллівудських зірок 💃.
Tadka від Bloodywood - https://www.youtube.com/watch?v=nihFu0YjkcE 😁
Смачного!
Яким буде світ, якщо його будуть творити росія та Індія?
Провідний індійський think-tank Observer Research Foundation, знає відповідь на це запитання.
5 способів, у які індійсько-російські відносини формуватимуть світ в 2025 році - Самір Саран, голова ORF (посилання в кометарі)
1. Міст до глобальної стабільності.
Індія пов’язує росію з Заходом, підсилюючи порядок світу, заснований на правилах.
2. Балансування китайського впливу.
Індія гарантує, що Росія уникне надмірної залежності від Китаю, пропонуючи партнерство на рівних.
3. Посилення глобальної оборони.
Філіппіни мають доступ до BrahMos* для стримування Китаю завдяки оборонному партнерству між Індією та Росією.
4. Енергетична безпека для світу.
Торгівля між країнами енергоносіями стабілізує ціни та забезпечує передбачуваність світових ринків.
5. Стале управління в Арктиці.
Індія та Росія сприяють захисту довкілля та збалансованому розподілу сил в Арктиці.
Хочеться сказати no comments, та все ж деякі є.
Дивний новий світ нас чекає, якщо світовий порядок буде заснований на російських «правилах».
Я вже уявила, як Китай злякався Філіппін.
Кому як не Індії говорити про екологію, яка б’є антирекорди за всіма світовими екологічними показниками. Мішок їм в Арктиці жалко, угу.
Кому як не росії говорити про екологію, яка влаштувала в Україні екоцид починаючи з підриву Каховської ГЕС і закінчуючи знищенням всього живого на сході України.
Слово «Китай» вони пишуть з маленької букви. Видно, не хочеться їм за китайськими правилами жити. Та доведеться, якщо російські приймають.
* Індійсько-російська надзвукова крилата ракета.
Провідний індійський think-tank Observer Research Foundation, знає відповідь на це запитання.
5 способів, у які індійсько-російські відносини формуватимуть світ в 2025 році - Самір Саран, голова ORF (посилання в кометарі)
1. Міст до глобальної стабільності.
Індія пов’язує росію з Заходом, підсилюючи порядок світу, заснований на правилах.
2. Балансування китайського впливу.
Індія гарантує, що Росія уникне надмірної залежності від Китаю, пропонуючи партнерство на рівних.
3. Посилення глобальної оборони.
Філіппіни мають доступ до BrahMos* для стримування Китаю завдяки оборонному партнерству між Індією та Росією.
4. Енергетична безпека для світу.
Торгівля між країнами енергоносіями стабілізує ціни та забезпечує передбачуваність світових ринків.
5. Стале управління в Арктиці.
Індія та Росія сприяють захисту довкілля та збалансованому розподілу сил в Арктиці.
Хочеться сказати no comments, та все ж деякі є.
Дивний новий світ нас чекає, якщо світовий порядок буде заснований на російських «правилах».
Я вже уявила, як Китай злякався Філіппін.
Кому як не Індії говорити про екологію, яка б’є антирекорди за всіма світовими екологічними показниками. Мішок їм в Арктиці жалко, угу.
Кому як не росії говорити про екологію, яка влаштувала в Україні екоцид починаючи з підриву Каховської ГЕС і закінчуючи знищенням всього живого на сході України.
Слово «Китай» вони пишуть з маленької букви. Видно, не хочеться їм за китайськими правилами жити. Та доведеться, якщо російські приймають.
* Індійсько-російська надзвукова крилата ракета.
Дисципліна в одній школі на початковому навчанні у Бенгалії в ХІХ ст. виглядала так:
«Коли мені було 5 років, відповідно до правил, мене відправили в школу […]. Ми відвідували школу зранку і пізнім пополуднем. Вчитель приходив дуже рано.
У групі були старші хлопчики, які були агентами вчителя. Якщо ми запізнювалися, вони затримували нас. Привила у цій школі були такі: хто приходив першим, той отримував один удар палицею, хто приходив другим, отримував два удари, хто приходив третім – три удари і так ця кількість зростала».
Видно, такі методи виховання пунктуальності не дуже працюють, зважаючи на сприйняття часу в сучасній Індії 😁
З автобіографії бенгальського релігійного реформатора Бгактівіноди Тхакура (Svalikhita-jivani, 1896. Transl. Shukavak Dasa)
«Коли мені було 5 років, відповідно до правил, мене відправили в школу […]. Ми відвідували школу зранку і пізнім пополуднем. Вчитель приходив дуже рано.
У групі були старші хлопчики, які були агентами вчителя. Якщо ми запізнювалися, вони затримували нас. Привила у цій школі були такі: хто приходив першим, той отримував один удар палицею, хто приходив другим, отримував два удари, хто приходив третім – три удари і так ця кількість зростала».
Видно, такі методи виховання пунктуальності не дуже працюють, зважаючи на сприйняття часу в сучасній Індії 😁
З автобіографії бенгальського релігійного реформатора Бгактівіноди Тхакура (Svalikhita-jivani, 1896. Transl. Shukavak Dasa)