​Праврітті і ніврітті у сучасному вайшнавізмі

Українські кришнаїти сперечаються між собою – йти на війну, чи не йти, говорити про війну в храмі, чи не говорити, допомагати воїнам на фронті чи не допомагати? Ніби нова дискусія, яка виникла під тиском жахливої війни, й впирається в фундаментальне питання – ангажуватися в матеріальний світ, чи тримати від нього дистанцію. Та насправді ця суперечка відображає фундаментальну дихотомію індійської культури, яка червоною ниткою проходить крізь її епічні тексти – праврітті (pravṛtti) та ніврітті (nivṛtti), дві протиставні сфери буття з протилежними цінностями, проте такі, що завжди йдуть у парі.

Праврітті – це сфера буття, яка передбачає активність, залученість у світ, дію, тимчасом як ніврітті – це про відреченість від світу, відхід, «припинення». Утіленням праврітті і її символом є король-кшатрій, влада мирська, що концентрується в центрі, в палаці, в місті. Символом ніврітті є садгу-брагман, відречений, що живе на периферії, в лісі. Праврітті – це ствердження світу і його прийняття, ніврітті – зречення світу й заперечення його. Вони поєдналися, коли Пандави, правителі-кшатрії, програли в кості Кауравам й були змушені піти на тринадцять років у вигнання в ліс й жити там, як відречені. Праврітті й ніврітті зустрілися, коли Рама вигнав Сіту, королеву-кшатрійку, в ліс, засумнівавшись у її вірності. Мотив зустрічі двох сфер буття і їхньої постійної співприсутності трапляється й у шактистському гімні Деві Магатм’я, який є частиною Маркандейї пурани – там з вуст риши Медгаса король Суратха і купець, що прагне відречення, приймають хвалу богині Дурзі й притулок біля її стоп. Тоді ж вона дає кожному саме те, що той просить: королю – володіння світом, а купцю – звільнення від світу. Прошу зауважити, що Дурґу абсолютно не цікавило, що дає вона протилежне, праврітті та ніврітті тут – рівноправні сфери буття, кожна має право на існування.

Повертаючись до дискусій про війну й залученість у неї, треба сказати, що для вайшнавської культури, так само як для всієї індійської, характерна дихотомія праврітті-ніврітті. Ранні тексти гаудіїв – Шрі Чайтанья Чарітамріта, Шрі Чайтанья Шикшамріта – написані в дусі відречення від світу – ніврітті, адже в них даються настанови виключно для духовного, а не мирського життя, й ахімса є основною цінністю. Бгаґавадґіта ж текст, який утверджує цінності праврітті, передусім активність, й апелює до кшатріїв, а також допускає санкціоноване насилля.

Тож, те, що в середовищі українських вайшнавів зараз таке гостре протистояння двох позицій – це природно, зважаючи на вище згадану архетипову дихотомію. Таке питання, як війна, створило між ними суперечність, яку важко розв’язати, та, вважаю, що кожна з цих сфер буття потрібна, кожна виконує свою функцію й мусить розглядатися у своєму контексті. Ніврітті дозволяє долати страхи, опановувати емоції, здобувати внутрішню свободу, праврітті – діяти там, де це потрібно. Ніхто не мусить нав’язувати свою позицію як взірець, бо всі люди – різні. Король у Девімагатм’ї не заперечує шлях аскета, а аскет – шлях короля. Також ці дві позиції можуть доповнювати одна одну. Наприклад, для правильної дії теж потрібне відречення, бо дія – це не просто якийсь рух у зовнішньому світі, це реалізація внутрішнього змісту діяча та його волі, продукт його внутрішньої роботи. Разом з тим, вважаю, що ніврітті не може бути виправданням морального релятивізму, що в контексті нашої війни означає, що відречення – це не привід закривати очі на брехню й прирівнювати агресора і жертву.

Українська журналістка, редакторка, танцівниця й любителька індійського танцю Яніна Чайківська розпочала роботу з архівування поточного стану розвитку індійського танцювального мистецтва в Україні. Така потреба ще більше загострилася після відходу у вічність прекрасної української танцівниці Еліни Абакарової – ґуру самої Яніни й багатьох танцівників нашої країни.

Тож на ДивоІндії вийшло перше інтерв’ю з двома братами-індійцями з Тернополя - Гурнішем і Авнішем Пал Панесари, що танцюють пенджабський народний танець бгангру. Воно дуже живе, зворушливе, мудре. Дякуємо пані Яніні за добру справу 🙏

http://dyvoindia.website/yak-pendzhabczi-zakohaly-ukrayinu-v-bgangru/

​Дорогі друзі та колеги! Завтра, о 18 00 за Києвом зберемося в зумі, щоб поговорити про потужний шактистський гімн Деві Магатм'ю, який хоч і є частиною Маркандейї пурани, але давно уже став самостійним літургійним текстом, який рецетують прихильники богині Дурги й інші шактисти не лише в Індії, а по всьому світі.
Канадський дослідник Радж Балкаран, автор численних статей і книг, де так чи інакше йдеться про Богиню, говоритиме про Дургу як про прояв життєствердних, мирських цінностей праврітті, які в індійській культурі постійно протиславляються цінностям відречення від життя ніврітті.

Аліса Ложкіна, завдяки перекладу якої Деві Магатм'я стала відомою широкій публіці українських читачів, торкнеться малодослідженої, а в якомусь сенсі й упослідженої в науці теми анг у гімні, теми додаткових текстів, "кінцівок" гімну, які виконують ритуальну, а не наративну функцію.

Приєднуйтеся до розмови за лінком зум, який знайдете за цим посиланням - https://www.facebook.com/photo.php?fbid=738257735203064&set=a.213471697681673&type=3

Ми зараз починаємо! Приєднуйтеся! 😇

​Амарнатх ятра

Виявляється, один із двох паломницьких маршрутів до славнозвісного скельного храму Амарнатх в Джамму і Кашмірі пролягає через уже горезвісний у зв’язку з недавнім терактом Пагалґам. У індійських властей проблема, як убезпечити пілігримів, що почнуть паломництво до шакті-пітхи Магамаї, якою і є храм Амарнатх. Шакті-пітха – це, за уявленнями шактистів та шайвів, священне місце, де впала одна з 51 частин тіла розрубаної Сударшаною чакрою Вішну богині Саті. Храм Амарнатх також славиться самопроявленим сталагмітовим лінгамом всередині.

Тож, паломники можуть не турбуватися – до 3 липня, коли, власне, починається ятра, в Кашмірі розташують додаткові війська.

Запис семінару, присвяченого Деві Магатм'ї 💃🏻🔱 за посиланням. Дякую всім, хто доєднався.

https://youtu.be/2U3adnIZmOc?si=9R2RthvSvc9dDg84

https://youtu.be/YGJOcMtnG1Q

Мейялаґан
Meiyazhagan, 2024

Я вже казала, що найкращі фільми 2024 року — це ті, що не намагаються бути супер-дупер блокбастерами? От, кажу.

“Мейялаґан” не блокбастер і навіть не бойовик. І не трилер. І не детектив. Це просто кіно про чувака, який повернувся на один день у місто свого дитинства, щоб привітати улюблену кузину з весіллям, а заодно знайшов дружбу, прощення і душевний мир.

Але почнемо по порядку. Арулмолі Валмар (так, батьки назвали його на честь середньовічного принца з “Сина Понні”!) жив з родиною у селищі Нідаманґалам поблизу Танджавура, і горя не знав, поки родичі не відсудили в його батька родовий дім. Родина Арулмолі з тяжким серцем переїхала до Ченнаю, а сам Арул поклявся ніколи не повертатися до Нідаманґаламу, де його і батька так тяжко скривдили.

Але ніколи не кажи “ніколи”. Минуло 20 років, і Арула запросила на весілля його кузина Бхувана. Він дуже любив цю дівчинку ще з часів дитинства, і не міг їй відмовити. “Поїду, привітаю, залишу подарунок — і одразу назад”, — цей план Арул озвучує дружині, батькам і самому собі. І цього плану він твердо збирається дотриматися.

Але не так сталося, як гадалося. На весіллі до Арула чіпляється неймовірно балакучий, життєрадісний і гостинний аж до нав’язливості чувак, який звідкісь Арула знає, і дуже добре знає, а от Арул його зовсім не може пригадати, і це Арула дико крінжує. І, як назло, цей жевжик весь час крутиться поруч, і Арул не має жодної нагоди озпитати у інших, хто це взагалі такий і звідки взявся. Зрозуміло, щоце якийсь родич, його всі знають із ним вітаються, але родичів у великій тамільській родині кількасот, всіх не пригадаєш. До кучі, через цього типа Арул спізнюється на останній автобус і вимушений заночувати в нього.

А далі починається магія. Магія старовинного дому, побудованого з любов'ю і теплом, магія старого велосипеда і дамби, магія спогадів під пиво… і лише одного Арул не може пригадати: імені свого гостинного до нав’язливості приятеля…

Словом, це дуже хороше кіно. Голового героя грає Арвінд Свамі, якого ми бачили в фільмі “Друва”, а балакучого гостелюбця — Карті, якого ви можете знати по “В’язню” та “Сину Понні”, і хто пригадав його позитивну пичку, той одразу зрозуміє, чому Арул не зміг опиратися чарам нового старого знайомця.
До речі, “Мейялаґан” означає “людина з прекрасною душею”.

​Нещодавнє відео на India. Real and Unreal з індійським гросмейстером Гукешем Доммараджу, який є наймолодшим чемпіоном світу (2006 р. н.)*, змусило мене згадати, що поруч із мало не найбільшим епосом світу, санскритом, нулем, безпрецедентною самобутньою драмою, буддизмом ….. підстав своє…. індійська цивілізація подарувала світові шахи, прототипом яких є індійська чатуранґа.

Гра чатуранґа пройшла довгий шлях – від сасанідської Персії до арабів, а вже звідти через мусульманські завоювання до Іспанії, тому Європа з нею познайомилася під арабською назвою шатрандж (власне, від санскр. «чатуранґа»). Також можна зустріти формулювання «шахи за правилами шатранджа». Шахівниця чатуранґи, кількість клітинок на ній (8х8), фігури і значною мірою їхні ходи були відтворені у сучасних шахах. Однією із відмінностей є перший хід пішаком – у сучасних шахах фігура має право зробити перший хід на дві клітинки. Кажуть, на одному з турнірів у 80-х роках ХХ ст. був курйоз, коли індійський шахіст походив пішаком спочатку E2-E3, а наступним кроком E3-E4. Що ж, сила звички.

*на відео норвезький гросмейстер Магнус Еєн Карлсен дуже емоційно програє молодому індусу.

​У індійській пресі з’явилася безпрецедентна стаття, в якій ставиться абсолютно нехарактерне для медіапростору країни питання – а що, якщо Росія програє?

Хоча стаття стверджує, що в західних військових кабінетах та серед тамтешніх аналітиків поразка Росії завжди виглядала фантастикою, для українців ця теза була реальністю з першого дня війни й не через те, що ми завжди були такі впевнені у власній перемозі, а просто тому, що всі імперії рано чи пізно розпадаються. І ось ми дожили до того часу, коли, навіть в інформаційному полі Індії поставили питання саме так.

Автор статті в The Indian Express – індієць Манав Сачдева, але мешканець США і це багато пояснює – значно менш ймовірною була б поява статті такого змісту з-під пера індійця з Індії.

Ставлячи питання про поразку росії, автор проходиться по можливим її глобальним наслідкам.

• поразка росії може призвести до нечуваної з часів розпаду Радянського союзу геополітичної нестабільності
• сценарій розпаду росії Сачдева називає небезпечним через те, що невідомо, до кого перейде контроль над найбільшим у світі ядерним потенціалом, а також через ймовірну громадянську війну, яка може вилитися у вивищення регіональних князьків чи володарів приватних військових компаній а-ля Пригожина.
• після поразки росії світ муситиме переформатувати глобальну дипломатію та безпекові стратегії – НАТО, швидше за все, консолідується, включивши в себе Україну та Грузію, Європа повністю розірве енергетичні зв’язки з Росією, ООН зазнає реформ (давно пора – адмінка), а Китай почне грабастати собі східні території переможеної федерації.
• Глобальний Південь переоцінить свої зв’язки з авторитарними режимами (смішно – адмінка).
• Світу треба буде неабияк консолідуватися, щоб хоч якось контролювати той самий горезвісний найбільший ядерний потенціал на території РФ.
• Через можливу громадянську війну виникнуть мільйони переміщених осіб, яких треба буде приймати в Європі чи в Центральній Азії.

Автор виснує, що колапс росії – це світова відповідальність, а не лише українська, що робить цю статтю ще більш солодкою. Втім, чесно кажучи, мені сценарій розпаду росії найближчого майбутнього видається утопічним. Росія зараз наступає на всіх напрямках, труба може ще дуже довго годувати війну, падіння економіки та збідніння населення лише сприятиме успішному рекрутингу м’яса на війну, й врешті-решт сценарій швидкого розпаду лише один із багатьох можливих – кегебешники так просто не відпустять владу, не стане путіна, буде хтось інший.

Та в будь-якому разі сам факт того, що статтю такого змісту надрукувало індійське видання, дуже тішить.

​Чому 18?

Те, що число 18 в індуїстській культурі особливе, не важко помітити. Магабгарата складається з 18 книг, Бгаґавадґіта має 18 глав, пуранічний цикл – це18 пуран і такої ж кількості упа-пуран, дгарма-шастр теж 18. Вважається, що перша Веда, яку в подальшому В’яса розділив на 4 частини, мала 18 глав. Битва на Курукшетрі тривала 18 днів із залученням 18 дивізій, битва між Рамою та Раваною точилася 18 місяців. Й це ще далеко не всі випадки, коли число 18 фігурує в індуїстських текстах. А обґрунтованих пояснень цьому немає.

Існує одна інтерпретація, пов’язана з індійською мнемотичною системою катапаяді (Kaṭapayādi), тобто системою, яка допомагає запам’ятовувати числа через слова за рахунок того, що букви алфавіту співвідносяться з цифрами. Назва, яку В’яса дав Магабгараті – Джая, тобто перемога, тріумф. Відповідно до катапаяді число 18 записується як Джая. Така інтерпретація видається притягнутою за вуха, бо все ж число 18 бачимо не лише в Магабгараті.

Є дещо спільне в тому, як це число фігурує в культурі – воно структурує або наратив, або корпус текстів. 18 – це свого роду архетип індійського наративного мислення. Епічна усна оповідь нескінченна, але її все ж треба якось структурувати й для цього треба велике число, але в розумних межах, саме таке, як 18. 12 – банально, бо дуже універсально, відсилає до дванадцяткової системи за місяцем, 16 – ще замало, а от 18 – те, що треба. Звісно, ця гіпотеза інтуїтивна – в голови давнім індійцям не залізеш. Але те, що однозначних трактувань у індійських текстах не знаходимо, наштовхує на думку, що за цим стоїть щось глибше, ніж просте астрологічне чи нумерологічне трактування. Хоч таких не бракує.

Також інтернетом кружляють пояснення астрологів, що 18 – це 1+8=9, а дев’ять – це найбільш потужне благозичливе число, бо символізує повноту і завершеність, оскільки цифра 9 – остання. Астрологія джйотіш, до речі, оперує 9 планетами-ґрахами.

Нарендра Моді на першій сесії Лок Сабги 18 скликання в 2024 році, не забув відмітити символізм цього числа, а також згадав, що саме у 18 років, відповідно до закону, людина стає повнолітньою.

🕉️ Чому число 108 таке особливе в індійській культурі?

Хочу доповнити попередній цікавий допис від каналу ДивоІндія і розповісти трошки й про число 108, яке в Індії вважається також особливим. Але якщо прибрати нулик, то по суті лишається те саме 18, однак число 108 таки має значення.

В багатьох індійських традиціях мантру повторюють 108 разів, чотки для медитації складаються з 108 намистин, а в індійській астрології Джйотіш вважається, що відстань між Сонцем і Землею — це приблизно 108 діаметрів Сонця, а відстань між Землею та Місяцем — 108 діаметрів Місяця.

Отже, це число не просто випадковість. В індійській культурі воно має глибокий духовний, астрономічний і філософський зміст, адже 108 — це символ цілісності, внутрішньої гармонії та безмежного Всесвіту.

Відтак у Ведичній традиції є 108 Упанішад, у йозі — 108 енергетичних каналів (наді), а в дні сонцестояння багато практиків виконують 108 привітань сонцю (Сур’я Намаскар) — це не лише виклик для тіла, а й глибока духовна практика.

Якщо взяти матиматичне і символічне значення, то число 108 можна трактувати так: 108 = 1 (єдність) + 0 (порожнеча/нуль) + 8 (нескінченність/вічність). Таке число має багато дільників і гарну симетрію — що символізує гармонію.

І ще б хотілося повернутися до Джйотішу, в індійській астрології використовуються 12 зодіакальних знаків (раші), 9 ґрах (планет) — включаючи 7 традиційних планет + Раху і Кету (тіньові/кармічні вузли Місяця).

12 знаків × 9 планет = 108 можливих базових астрологічних комбінацій. Це створює основу для інтерпретації гороскопів.

Також в Джйотіш є 27 накшатр — ключових зіркових кластерів, що впливають на характер людини. Кожна накшатра ділиться на 4 пади (частини).
27 × 4 = 108 пад — що створює 108 унікальних "енергетичних точок" у натальній карті.

Число 108 в індійській астрології — це значно більше, ніж просто абстрактна цифра чи елемент традиції. Це — глибинний космічний код, що лежить на перетині астрономії, духовної символіки, числової гармонії та кармічного розуміння життя. Його повторюваність у священних текстах, у структурі накшатр, у поєднанні з 12 знаками та 9 планетами, а також у практиці мантр і медитації — усе це вказує на його універсальність і багатовимірність.

Врешті-решт, 108 — це міст між наукою і містикою, між зовнішнім світом і внутрішнім "я", який нагадує: усе в цьому світі взаємопов’язане, і все має свою глибоку суть.

Не дуже актуально зараз апелювати до російських індологів, але трапилася книга філолога Петра Бараннікова "Бхарат-Индия". Він визнає, що індійське ह передається російською буквою "х" досить умовно і українська "г" тут пасує більше.

​Якщо вам хочеться посміхнутися, коли ви чуєте про проблему туалетів в Індії, то не поспішайте з цим, бо проблема насправді дуже поважна. Це факт, що в індуїстській культурі є переконання, що туалет в домі або біля нього - це ритуально нечисто, а справляти нужду треба якомога далі від обійстя. Тому ініціатива уряду Нарендри Моді з побудови туалетів по всій Індії "Сваччх Бгарат" ("Чиста Індія") була не дуже ефективною. Про це вирішили зняти пропагандистський фільм, який, як стверджують творці, навіть має в основі реальну історію. Романтична комедія "Туалет. Історія кохання" створена так, як більшість сучасних масових шаблонних індійських фільмів, які, на скільки я розумію, серед самої індійської публіки вважаються непоганими. Та в мене до них багато питань. 

Щоб вам хоч трохи став зрозумілий зашквар фільму, сюжет розгортається навколо того, що головна героїня Джая, вийшовши заміж і прийшовши в дім чоловіка Кешава, виявляє, що в нього немає туалету. І починається. 

Фільм ду-у-же індійський, апелює суто до емоцій, ігноруючи, подекуди, навіть логіку, але соціально-культурний контекст в ньому хоч і показаний у досить прямий пропагандистський нехитрий спосіб, але відображає реалії сучасної Індії.  

Перше питання до фільму, якого дива гарна міська дівчина, яка вчиться в коледжі, вирішує вийти заміж за лінивого, нечесного, бідного сільського чоловіка набагато старшого за неї? 

Друге питання, якого дива вона погоджується кинути навчання, переїхати в село і тільки тим і займатися, що готувати для нього і його батька їжу? 

Головна героїня, як ви зрозуміли, геть не феміністка, але наважується говорити про права жінок - чому, власне, вони мають кожного ранку і вечора пхатися в поле, щоб попісяти, тоді як чоловіки не роблять цього? Вона обурюється, що мало того, що жінки мають йти бозна-куди в туалет, так ще й терпіти підглядання і знущання чоловіків, які кепкують з них, освітлюючи фарами машин. Й коли так, то не дай Боже чоловік побачить обличчя жінки - тому його треба прикрити - а дупу хай бачить, то нічого.

У зв'язку з цим третє питання: як це можливо, що борчиня за жіночі права, "умніца, красавіца..." чує від свого чоловіка - "ти навіть пішла один раз заради мене в поле - воістину ти гідна дружина Кешава". Тобто виглядає на те, що вона - міцна характером, освічена, розумна, смілива, а він - ні риба ні м'ясо, але саме вона має бути гідною його, а не навпаки! 

Також всі мої шаблони розірвала оця традиційна патріархальність фільму і паралельно з тим якась дешева хтивість - стурбований дядько головної героїні постійно говорить про індійську порнозірку Сані Леоне. І як таке можливо у фільмі, який зняли мало не на держзамовлення? А ще недавно забороняли Сані з'являтися на публічних заходах. 

Щодо культурних реалій, то справді більшість мешканців сіл були не готові до туалетів, на які держава витратила мільйони рупій, а в сучасній Індії досі живуть пихаті брагмани-пурогіти, які ніби зійшли зі сторінок середньовічних памфлетів - їм більше за все на світі залежить на тому, щоб віками встановлений порядок речей продовжував своє існування - "в нашому селі вже 1700 років не було розлучень". Ці прихильники традиції будують свою поважність виключно на брагманському статусі й він вже не має нічого спільного ні з релігією, ні з духовністю. Таким є тато Кешава, що розвалив туалет, побудований сином. Добре, що пізніше покаявся, але феномен пихатого брагмана живий і досі. 

Що ж, індійці - це якась суцільна невідрефлексована суперечність, що робить цю культуру ще більш магнетичною. А фільм можна дивитися для розслаблення й розуміння деяких справді реальних культурних проблем. 

Шіва Натараджа з відеоінсталяції в Гумбольт Форум вже з'являвся на сторінках ДивоІндії. А зараз черга Вішну з німецького музею.

Будда в парінірвані, а кіт - у нідрі, глибокому сні. Пози при цьому однакові.

​Галерея мистецтва Вітворт в Манчестері вирішила привернути увагу до дизайнерок, що вигадують паттерни на тканинах. Їхні імена зазвичай ніхто ніколи не знає, хоча створення візерунків вимагає не меншого таланту і смаку. І так, творцям експозиції хотілося показати роботи саме жінок.

Частина виставки була присвячена кантсі, бенгальському мистецтво вишивки простими стіжками, що "течуть" тканиною й скріплюють декілька її шарів разом. Цими шарами можуть бути вже використані тканини - шматки одягу чи фіранок - а можуть бути нові однотонні бавовняні тканини, на яких бенгальські майстрині вишивають найрізноманітніші історії. Такими стіжками оздоблюють ковдри, пледи і сарі. Це дуже популярний вид ужиткового мистецтва зараз в Бенгалії.

У Галереї Вітворт представлені роботи бенгальських майстринь з села Джалампур у Бангладеш, присвячені шести сезонам в Бенгалії. Поступово їх розглянемо детально.

Для жінок кантха була способом фіксувати народні оповідки й міфологічні сюжети у тканині й просто проводити час разом.

Колись я писала про роботу сучасної художниці в Pichuk Art Center, яка використовує саме кантху.

Перемога Кришни над демоном Агхасурою
Індія, XVIIІ ст.
школа Мервара
акварель і золото на папері

З виставки «Мудреці та герої: сторітелінг в азійському мистецтві»
Музей мистецтв Нельсона-Аткінс (квітень 2025 – січень 2026)

​Полізла я дивитися, що ж це за міф такий на мініатюрі вище із товстою змієподібною тварючкою, в пащу якої заліз Кришна, а з голови якої випорскуються люди й тварини. Це міф, який входить у низку тих, що пов’язані з марними спробами дядька Кришни Камси перешкодити пророцтву й вбити Кришну.

Кого лишень Камса не насилав на бога – слона Кувалаяпіду, демоницю Путану, демона-вихораТрінавартху, демона в колісниці Шакатасуру, демона-теля Ватсасуру, демона-журавля Бакасуру й нарешті демона-гігантського змія Агхасуру.

Агхасура був дуже лютим, бо Кришна перед цим убив його брата і сестру – Путану та Бакасуру, тому пішов знищувати бога з великим завзяттям. Він розкрив свою пащу біля гори так, що хлопчики-пастушки прийняли її за печеру й зайшли в неї. Кришна теж заглянув в «печеру» й почав розширюватися всередині змія. Той у відповідь теж почав розширюватися, але Кришна робив це швидше, тому змієві повилазили очі й він врешті-решт був переможений.

На мініатюрі у вухатого 😊 Агхасури вилазять не очі, а лускає голова, з
якої визволяються пастушки з коровами.

​Щодо ситуації з наступним Далай-ламою, то вона розгортається вкрай цікаво. По-перше, вже далеко не юний Тенцзін Г'яцо, тобто Далай-лама XIV, розуміючи, що з кожним роком самадгі все наближається, вирішив потурбуватися про подальшу долю інституту Далай-лами в тибетському буддизмі і, по-перше, прийняв рішення, що продовженню втіленням на землі співчутливої істоти Бодгісаттви Авалокітешвари все ж таки бути (бо були варіанти, що XIV Далай-лама стане останнім). А, по-друге, визначив порядок обрання наступного Далая.

У своїй декларації від 24 вересня 2011 року Далай-лама визначив процедуру обрання наступника - приймати рішення про нього має виключно Gaden Phodrang Trust, тобто офіс Його святості.

Траст складається з оракулів і голів громад, які пов'язані з лінією Далай-лами і давали обітниці захищати дгарму. Вони й мають впізнати наступне втілення. У кінці стейтменту духовний лідер тибетців підкреслює, що ніхто інший не має авторитету приймати це рішення. І все було б добре, якби не фактор Китаю.

Історично імператорський Китай неодноразово намагався впливати на вибір тибетців. Одним із найбільш яскравих прикладів такого впливу була запроваджена цинським імператором Кансі в 1792 році традиція обирати Далай-ламу за допомогою золотої урни. Китай обґрунтовував своє рішення тим, що такий спосіб вибору буддійського ієрарха елімінує кумівство, яке нібито процвітає при виборі Далай-лами. Сучасний Китай апелює до цієї традиції й наполягає на тому, щоб Далай-лама обирав наступника, погоджуючи його з Пекіном. Втім, створення трасту і недавня заява Його святості виключає таку можливість.

Є побоювання, що Китай наважиться на призначення свого власного Далай-лами. Люди жартують, що в XVIII ст. імператор Кансі брав участь у призначенні, а зараз братиме комуністичний імператор Сі 😁

Втім, навряд чи Китай на це наважиться, зважаючи на великий авторитет Тенцзіна Г'яцо й той факт, що в Китаї зараз немає буддійських духовних лідерів, вибір яких в Тибеті сприймали би серйозно.

Китай вже один раз в 1995 році обрав свого тибетського духовного лідера - панчен-ламу, другу за статусом після Далай-лами особу в тибетському буддизмі школи гелуг. Це окрема історія, але, якщо коротко, то віднайдений Далай-ламою панчен XI Гедун Чок'ї Ньїма зник безвісти й китайці поспішили поставити свого панчена замість зниклого - деякого Г'ялцена Норбу. Ніхто в Тибеті не визнає його за справжнього панчена, а тОму не вистачає потуг особистості, щоб мати хоч якийсь духовний авторитет у буддистів. Китайські власті це розуміють, тому навряд чи захочуть продовжувати плодити фальшивих буддійських ієрархів. Швидше за все Китай просто ігноруватиме призначення офісу Далай-лами.

Нагадаємо, що Далай-лама заявив, що його наступник народиться/народився у "вільному світі", можливо, в Індії, тимчасом як Китай наполягає, що переродженець може народитися лише на території Китаю.

Кантха із зображенням Дурґи
2020-ті рр.
Майстриня з села Джалампур, Бенгладеш
Галерея Вітворт