Не лише професійні дипломати, а й кожен і кожна з нас нині амбасадори України у світі. Адже кожне наше слово, кожен вчинок може підтримати країну, якщо ми не мовчимо, не боїмося.

🇺🇦 Сьогодні вже вдруге на запрошення МЗС та міністра Андрія Сибіги взяла участь у заході «Почесний амбасадор – 2024. Воля до перемоги». На ньому нагороджують людей, які гідно представляють Україну в різних сферах, від економічної до спортивної та навіть кулінарної. Адже кожен прояв України зміцнює наші позиції та голос. (Ось чому, зокрема, одним із переможців у номінації «Цифрова дипломатія» став популярний у світі ігровий проєкт S.T.A.L.K.E.R. 2: Heart of Chornobyl.)

Мала честь вручити нагороду в царині експертної дипломатії надзвичайній людині – Наріману Джелялу. Професійний журналіст, він фактично єдиний із керівництва Меджлісу залишився в окупованому Криму попри постійні погрози російських спецслужб. І навіть із російського полону продовжував свідчити про утиски кримськотатарського народу.

Мало нагород, щоб вшанувати таку стійкість. Тому наш обов’язок – щоб, окрім українських студій, Глобальну коаліцію яких ми заснували цього року, у світі з’явилися кримськотатарські студії, які продовжили б справу пана Нарімана й доносили правду про окупований Крим світові.

Професійне вивчення України та Криму в різних країнах – це теж вид дипломатії, бо несе справжню обізнаність про нас, вільну від імперського нашарування та фейків.

✉️ З дозволу пана Джеляла процитувала один із листів дружині, якого він написав із в’язниці та який зворушує до сліз: «Іноді ми любимо лише надією. І зрештою, все, що в нас залишається, – любов і пов’язані з нею зобов’язання».

Все, що ми робимо з любов’ю, перемагає. Бо вона найпотужніший амбасадор.

Унікальність оборони України в тому, що ми намагаємося при цьому розвиватись, не відкладаючи на «після війни». Бо надто цінуємо життя й розуміємо, що воно відбувається тут і зараз.

І суспільство відчуває так само. Цього року навесні в дослідженні ЮНІСЕФ 83 % українців уперше назвали безбар’єрність новою цінністю. А в другій хвилі дослідження, восени, цей показник становив уже 87 %!

📍Говорила про це під час підсумкового засідання Ради безбар’єрності під головуванням віцепрем’єр-міністра Олексія Кулеби.

👉 Для мене особисто важливі результати безбар’єрного року – те, що дедалі більше дітей з інвалідністю можуть навчатися разом з однолітками. Що послуги з реабілітації стають доступнішими й сучаснішими – це бачила в багатьох регіонах. Розширюються можливості для відкриття власної справи для людей з інвалідністю. Обнадіюють центри зайнятості, як-от тернопільський, який активно допомагає адаптуватися внутрішнім переселенцям із постраждалих громад, ЦНАПи, як-от рівненський, у якому продумані зручні умови абсолютно для всіх відвідувачів, інклюзивно-ресурсні центри, як той, що у Славутичі, де якісно працюють з дітками з особливими потребами.

У Львові була рада побачити, як можна якісно втілити послугу підтриманого проживання. У проєкті Українського католицького університету молоді люди із синдромом Дауна мають підтримку асистентів, які допомагають у побуті й соціалізації.

В Україні такі проєкти раніше втілювали переважно завдяки іноземній підтримці. Але в цьому році нарешті є Постанова уряду, за якою таке підтримане проживання громадам оплачуватимуть із держбюджету. Тож тепер виправдання «Немає грошей» неприпустиме. Громади мають створити гідні людські умови для всіх своїх жителів.

Як це робити, докладно пояснюють «Довідник безбар’єрності», «Альбом безбар’єрних рішень», «Гайд безбар’єрних подій», які постійно доповнюємо.

👩🏼‍⚕️ Нині чверть українців має проблеми зі здоров’ям, 27 % – хворих рідних, 22 % мають у сім’ях осіб з інвалідністю, 28 % – маленьких дітей. Це з того ж опитування ЮНІСЕФ, яке я вже цитувала.

Отже, щонайменше кожна четверта людина в країні має запит на безбар’єрність. Ось чому це не про когось іншого – це завжди про всіх нас.