#inprogress
Мало хто знає, але про книгарню "Сенс" на Хрещатику писав навіть Річард Бротіґан у знаменитому романі "Ловля форелі в Америці"
Мало хто знає, але про книгарню "Сенс" на Хрещатику писав навіть Річард Бротіґан у знаменитому романі "Ловля форелі в Америці"
Якщо вірити моєму давньому викладачу археології (а я вірю йому беззастережно), то існує химерний Закон парних випадків, як він його називав. У реальності Закону на всіх рівнях масштабності я переконувався безліч разів, хоч і вважаю його частиною куди більш загальної аксіоми Подібне притягує Подібне, чи по-простому Лопух до Лопуха тягнеться 👀 Увіруйте, й побачите ви
Ввечері я пив чай, читаючи коротеньку новелу Василя Ґабора, а допивши - знову взявся за Бротіґана. Тож з інтервалом у хвилин десять, у двох цілковито різних (наскільки це взагалі можливо) книгах я натрапляю на однакову метафору чогось, що падає і зникає, не долетівши до землі. Не найпоширеніші слова, правда? І коли трапляються такі моментальні збіги, мене щоразу пронизує маленька блискавка в мозку: Закон працює.
В першому випадку йшлося про втікача, котрий перестрибував з дерева на дерево, та якби впав, то зникнув би, не долетівши до землі, будучи розірваним кровожерними псами.
У другому випадку теж ішлося про дерева та збір плодів, за чим наглядала жінка, що курила цигарки. Вона наймала півдюжини безхатьків працювати. Та недопалків більше не було, бо якби вона продовжила палити, то недопалки зникали б, не долетівши до землі.
Притягнуто за вуха? Безсумнівно) Проте я міг би взяти до чаю будь-яку з трьох тисяч своїх книг, де навіть якби й була подібна метафора, то мізерна ймовірність, що я натрапив би на неї в той же час, що й у "Ловлі форелі в Америці". Цей епізод я міг би прочитати вчора, чи завтра. І тоді б узагалі не згадав, що читав щось подібне в іншому тексті.
Це такі дрібниці, але мені подобається про них думати.
Ввечері я пив чай, читаючи коротеньку новелу Василя Ґабора, а допивши - знову взявся за Бротіґана. Тож з інтервалом у хвилин десять, у двох цілковито різних (наскільки це взагалі можливо) книгах я натрапляю на однакову метафору чогось, що падає і зникає, не долетівши до землі. Не найпоширеніші слова, правда? І коли трапляються такі моментальні збіги, мене щоразу пронизує маленька блискавка в мозку: Закон працює.
В першому випадку йшлося про втікача, котрий перестрибував з дерева на дерево, та якби впав, то зникнув би, не долетівши до землі, будучи розірваним кровожерними псами.
У другому випадку теж ішлося про дерева та збір плодів, за чим наглядала жінка, що курила цигарки. Вона наймала півдюжини безхатьків працювати. Та недопалків більше не було, бо якби вона продовжила палити, то недопалки зникали б, не долетівши до землі.
Притягнуто за вуха? Безсумнівно) Проте я міг би взяти до чаю будь-яку з трьох тисяч своїх книг, де навіть якби й була подібна метафора, то мізерна ймовірність, що я натрапив би на неї в той же час, що й у "Ловлі форелі в Америці". Цей епізод я міг би прочитати вчора, чи завтра. І тоді б узагалі не згадав, що читав щось подібне в іншому тексті.
Це такі дрібниці, але мені подобається про них думати.
Forwarded from Chytomo (настя насть)
На фронті загинув поет й науковець Олександр Подвишенний
Поет загинув 30 травня 2024 року, втім підтвердилась інформація лише 30 листопада 2024 року.
#втрати_2024 #втрати_війни
👉 Підписатися на Читомо в телеграмі
Поет загинув 30 травня 2024 року, втім підтвердилась інформація лише 30 листопада 2024 року.
#втрати_2024 #втрати_війни
👉 Підписатися на Читомо в телеграмі
Бойко Герой України, а
"Я не хочу бути героєм України...", або коротко про те, що "дві України" Миколи Рябчука досі існують і ці два проекти українського державотворення ніфіга не злилися в один після 2022-го року. Ми і досі живемо в тому постсовковому "проекті Україна", де поліцейська держава значно активніше цікавиться націоналістами, ніж відкритими агентами росії. І світло в кінці тунелю, яке було зажевріло нещодавно, здається, було лише прожектором сторожової вежі гнилого режиму.
П.С. Якщо комусь здалося, що це не книжковий контент, то альо - там в кінці про Кінга
"Я не хочу бути героєм України...", або коротко про те, що "дві України" Миколи Рябчука досі існують і ці два проекти українського державотворення ніфіга не злилися в один після 2022-го року. Ми і досі живемо в тому постсовковому "проекті Україна", де поліцейська держава значно активніше цікавиться націоналістами, ніж відкритими агентами росії. І світло в кінці тунелю, яке було зажевріло нещодавно, здається, було лише прожектором сторожової вежі гнилого режиму.
П.С. Якщо комусь здалося, що це не книжковий контент, то альо - там в кінці про Кінга
Forwarded from Ю.Г. | Юрій Гудименко
Проблема не в Бойку. Проблема в тому, що у нас тисячі таких бойків. І ті, що у парламенті, просто більш помітні.
Такі бойки є у обласних центрах, в райцентрах і в селах. Є ті, хто роками підтримував таких бойків, є ті, хто роками брав від них кеш, є ті, з ким вони мають спільні «тємкі», є ті, хто мав би сука з цим працювати, але не працює.
Десятиліттями головною політичною проблемою силовиків були українські націоналісти. Десятиліттями. За дуже рідкісним виключенням, проросійські чорти могли творити що хочуть і як хочуть, а проукраїнські пацани і дівчата вигрібали по повній. І ті, хто думає, що цей корабель, який йшов одним курсом з самого СРСР, різко розвернувся у 2014 або 2022 роках, мають зняти рожеві окуляри.
Питання нашого виживання як держави – системно відпрацювати по своїм же гнидам. І станом на зараз відповідь така, що жити нам не хочеться.
У Кінга була така оповідь — «Інколи вони повертаються». А ці чорти повертаються завжди.
Такі бойки є у обласних центрах, в райцентрах і в селах. Є ті, хто роками підтримував таких бойків, є ті, хто роками брав від них кеш, є ті, з ким вони мають спільні «тємкі», є ті, хто мав би сука з цим працювати, але не працює.
Десятиліттями головною політичною проблемою силовиків були українські націоналісти. Десятиліттями. За дуже рідкісним виключенням, проросійські чорти могли творити що хочуть і як хочуть, а проукраїнські пацани і дівчата вигрібали по повній. І ті, хто думає, що цей корабель, який йшов одним курсом з самого СРСР, різко розвернувся у 2014 або 2022 роках, мають зняти рожеві окуляри.
Питання нашого виживання як держави – системно відпрацювати по своїм же гнидам. І станом на зараз відповідь така, що жити нам не хочеться.
У Кінга була така оповідь — «Інколи вони повертаються». А ці чорти повертаються завжди.
Щойно прийшло сповіщення, що хтось проситься в друзі на фейсбуці. Минає кілька секунд, перш ніж згадую, де бачив сіє обличчя.
Тіп буквально пальцем в небо потрапляє у мене, в кого нульова терпимість до плагіату. І йде нахуй.
Для довідки: Віталік Огієнко - ганьба цього славетного прізвища, колишній працівник Інституту національної пам'яті, який видав у невибагливому видавництві Віхола книгу Голодомор. Історія неусвідомленої травми і.... попався на тотальному плагіаті. Історія зі Спартаком Субботою ніц не навчила Віхолу, тільки й прибрали зі свого сайту всі згадки про це чудо, наче вони й ні при чому. Та своїх авторів і їхні тексти слід ретельно перевіряти ДО публікації, а не після. Адже плагіат був виявлений випадково, і якби не це, тіп міг би й далі будувати кар'єру (як і безліч невиявлених досі плагіаторів). Крім того, плагіат у книзі Огієнка має ще й чіткий ґендерний аспект: крав переважно у дослідниць-жінок, а згадував і посилався по тексту переважно на чоловіків.
Тіп буквально пальцем в небо потрапляє у мене, в кого нульова терпимість до плагіату. І йде нахуй.
Для довідки: Віталік Огієнко - ганьба цього славетного прізвища, колишній працівник Інституту національної пам'яті, який видав у невибагливому видавництві Віхола книгу Голодомор. Історія неусвідомленої травми і.... попався на тотальному плагіаті. Історія зі Спартаком Субботою ніц не навчила Віхолу, тільки й прибрали зі свого сайту всі згадки про це чудо, наче вони й ні при чому. Та своїх авторів і їхні тексти слід ретельно перевіряти ДО публікації, а не після. Адже плагіат був виявлений випадково, і якби не це, тіп міг би й далі будувати кар'єру (як і безліч невиявлених досі плагіаторів). Крім того, плагіат у книзі Огієнка має ще й чіткий ґендерний аспект: крав переважно у дослідниць-жінок, а згадував і посилався по тексту переважно на чоловіків.
04:19 - Андрій Любка пише резонансний пост, повторюючи польські наративи про Волинську трагедію, а ще буквально проводить аналогію між жертвами рашиsтів та жертвами УПА. Допис моментально розносять його польські колеги по всьому медіапросторі.
04:20 - Андрій Любка отримує польську літературну премію ім. Джозефа Конрада-Коженьовського.
Чи заслужена премія? Вважаю, що так, адже поважаю Любку як есеїста і навіть як письменника.
Чи пов'язані вищенаведені факти між собою? Звичайно ж ні. В жодному разі. Анітрохи. Як можна про таке навіть подумати?
Так само, як і Андрій Любка, я вболівав за Михеда.
Що ж, подивимося. Премію вручають за послідовність у реалізації творчого шляху, інноваційність форми, універсалізм послання - особливо зверніть увагу на оцей універсалізм послання, адже інноваційність форми чи послідовність реалізації творчого шляху якось не в'яжуться з Любкою. За останні три воєнні роки він видав дві книги, хоча майже всі есеї зі збірки "Щось зі мною не так" були написані до війни. Отож, залишається збірка коротеньких есеїв "Війна з тильного боку" - жодної інноваційності форми там нема. Зрештою, як сказав сам Андрій Любка з нагоди вручення премії, останніми роками він більше волонтер, ніж письменник. Натомість Олександр Михед, котрий теж був у трійці фіналістів, написав справді нестандартний текст "Позивний для Йова", а потім - не менш круту й оригінальну книгу про українських класиків. Але! Ніякого загравання з поляками чи, тим більше, з темою Волинської трагедії (чи "волинської різні", як кажуть поляки). Отож, якийсь не такий універсалізм послання, так? Полякам не зайшло. Антирашистські та антиколоніальні послання Михеда поляків не вразили, недостатньо універсальні, не те, що "волинська різанина".
Трохи раніше я писав, що Любка продався полякам. І премія Конрада цьогоріч - надто очевидний черговий збіг. Ви можете, звісно, сумніватися в цьому, й маєте право. Але прослідкуйте стрімке кар'єрне зростання Любки за останні рік-два. І дивіться, що буде далі. Не будьмо наївними.
04:20 - Андрій Любка отримує польську літературну премію ім. Джозефа Конрада-Коженьовського.
Чи заслужена премія? Вважаю, що так, адже поважаю Любку як есеїста і навіть як письменника.
Чи пов'язані вищенаведені факти між собою? Звичайно ж ні. В жодному разі. Анітрохи. Як можна про таке навіть подумати?
Так само, як і Андрій Любка, я вболівав за Михеда.
Що ж, подивимося. Премію вручають за послідовність у реалізації творчого шляху, інноваційність форми, універсалізм послання - особливо зверніть увагу на оцей універсалізм послання, адже інноваційність форми чи послідовність реалізації творчого шляху якось не в'яжуться з Любкою. За останні три воєнні роки він видав дві книги, хоча майже всі есеї зі збірки "Щось зі мною не так" були написані до війни. Отож, залишається збірка коротеньких есеїв "Війна з тильного боку" - жодної інноваційності форми там нема. Зрештою, як сказав сам Андрій Любка з нагоди вручення премії, останніми роками він більше волонтер, ніж письменник. Натомість Олександр Михед, котрий теж був у трійці фіналістів, написав справді нестандартний текст "Позивний для Йова", а потім - не менш круту й оригінальну книгу про українських класиків. Але! Ніякого загравання з поляками чи, тим більше, з темою Волинської трагедії (чи "волинської різні", як кажуть поляки). Отож, якийсь не такий універсалізм послання, так? Полякам не зайшло. Антирашистські та антиколоніальні послання Михеда поляків не вразили, недостатньо універсальні, не те, що "волинська різанина".
Трохи раніше я писав, що Любка продався полякам. І премія Конрада цьогоріч - надто очевидний черговий збіг. Ви можете, звісно, сумніватися в цьому, й маєте право. Але прослідкуйте стрімке кар'єрне зростання Любки за останні рік-два. І дивіться, що буде далі. Не будьмо наївними.
Facebook
Andriy Lyubka
11 років тому я написав для Радіо свобода текст «Я прошу вибачення», в якому окреслив своє ставлення до Волинської трагедії, що стала перепоною для розвитку польсько-українських відносин.
Тоді, в...
Тоді, в...
Чихарівський_Святі_не_вимовляють_''р''.pdf
77.7 MB
Я є за Бога і за Україну!
І проти піратства. Загалом...
Але збірку оповідань Романа Чихарівського (він же Пан Роман) "Святі не вимовляють ''р''" (Київ: Гамазин 2012) наразі неможливо ані купити в книгарні, ані знайти на барахолках, ні дістати в будь-якому вигляді ніде. Тож... я її відсканував і викладаю тут у себе. Можете злитися, але відписуватися - то гріх. Та ще й перед Різдвом ☝🏼
П.С. Насправді не планував цього робити, але одна мила панянка попросила мене про скан книги, тож тіштеся і ви, раз pdf уже готовий. Раптом комусь цікаво, як починався літературний шлях Пана Романа.
І проти піратства. Загалом...
Але збірку оповідань Романа Чихарівського (він же Пан Роман) "Святі не вимовляють ''р''" (Київ: Гамазин 2012) наразі неможливо ані купити в книгарні, ані знайти на барахолках, ні дістати в будь-якому вигляді ніде. Тож... я її відсканував і викладаю тут у себе. Можете злитися, але відписуватися - то гріх. Та ще й перед Різдвом ☝🏼
П.С. Насправді не планував цього робити, але одна мила панянка попросила мене про скан книги, тож тіштеся і ви, раз pdf уже готовий. Раптом комусь цікаво, як починався літературний шлях Пана Романа.
Приніс вам дику новину з Варшави. В поганому сенсі.
В ніч з 19 на 20 грудня у Варшаві здійснено напад на професора Яна Маліцького, котрий віддавна очолює Центр Східноєвропейських студій Варшавського університету (SEW UW). Поночі він повертався з варшавського Повісля, де в нього була передсвяткова зустріч з колегами, і в парку Казимира (Park Kazimierzowski), який розташовується між річкою та університетським кампусом, до нього підійшли двоє чоловіків у формі, що нагадувала форму міської варти (Straż Miejska має ту ж компетенцію, що й поліція, проте в межах окремого міста). Чоловіки попросили в професора документи й після підтвердження його особи тут же вдарили його в голову. Ян Маліцький втратив свідомість і опритомнів уже в лікарні. Напад був не випадковим.
Ян Маліцький фактично керує численними стипендійними програмами для вихідців зі Східної Європи, в основному - для білорусів та українців. Зокрема, стипендія ім. Костянтина Калиновського, призначена для білорусів, котрі не мають змоги навчатися в Білорусі з політичних мотивів. Її учасниками тільки в 2024 році було майже три сотні осіб. Дуже часто стипендіатами SEW ставали молоді білоруські вчені та опозиціонери, котрий переслідував режим Лукашенка. Й офіційна білоруська та російська пропаганда не раз звинувачувала професора Яна Маліцького в тому, що він займається підготовкою екстремістів. Тож неважко здогадатися, звідки ростуть "ноги" в нападників.
Мене приголомшила ця звістка не тільки тому, що я сам був стипендіатом SEW та знаю Яна Маліцького як милого і приємного чоловіка (чий образ дуже нагадував Фройда з плакату в вікні палацу Сташиця, мимо якого ми всі ходили до університету). Мене шокує те, що в центрі Варшави вдалося так легко організувати напад. Недооцінювати ворога, коли ти підтримуєш тих, хо йому протистоїть, непростимо для польських спецслужб.
В ніч з 19 на 20 грудня у Варшаві здійснено напад на професора Яна Маліцького, котрий віддавна очолює Центр Східноєвропейських студій Варшавського університету (SEW UW). Поночі він повертався з варшавського Повісля, де в нього була передсвяткова зустріч з колегами, і в парку Казимира (Park Kazimierzowski), який розташовується між річкою та університетським кампусом, до нього підійшли двоє чоловіків у формі, що нагадувала форму міської варти (Straż Miejska має ту ж компетенцію, що й поліція, проте в межах окремого міста). Чоловіки попросили в професора документи й після підтвердження його особи тут же вдарили його в голову. Ян Маліцький втратив свідомість і опритомнів уже в лікарні. Напад був не випадковим.
Ян Маліцький фактично керує численними стипендійними програмами для вихідців зі Східної Європи, в основному - для білорусів та українців. Зокрема, стипендія ім. Костянтина Калиновського, призначена для білорусів, котрі не мають змоги навчатися в Білорусі з політичних мотивів. Її учасниками тільки в 2024 році було майже три сотні осіб. Дуже часто стипендіатами SEW ставали молоді білоруські вчені та опозиціонери, котрий переслідував режим Лукашенка. Й офіційна білоруська та російська пропаганда не раз звинувачувала професора Яна Маліцького в тому, що він займається підготовкою екстремістів. Тож неважко здогадатися, звідки ростуть "ноги" в нападників.
Мене приголомшила ця звістка не тільки тому, що я сам був стипендіатом SEW та знаю Яна Маліцького як милого і приємного чоловіка (чий образ дуже нагадував Фройда з плакату в вікні палацу Сташиця, мимо якого ми всі ходили до університету). Мене шокує те, що в центрі Варшави вдалося так легко організувати напад. Недооцінювати ворога, коли ти підтримуєш тих, хо йому протистоїть, непростимо для польських спецслужб.
en.belsat.eu
The head of the Centre for East European Studies was assaulted in Warsaw. Dr Jan Malicki lost consciousness and was taken to the…
The Centre for East European Studies he directs at the University of Warsaw is essential for training experts in Eastern affairs. It also runs the Konstanty Kalinowski Scholarship Program, a...
Ось і закінчується 2024-ий рік і... хвала Богу!
Це був не найгірший рік за моє життя - принаймні кажу так, бо я погано пам'ятаю свої перші роки, тож, можлииииво, бувало й гірше. Він почався погано, і закінчується лиш трохи краще.
Підсумки? Чесно, якби передивитися фото, позгадувати добре - то я би знайшов чимало світлих і радісних моментів, ба, навіть веселих пригод за рік. І то буде правда. Алееее (куди ж без "але") я також пам'ятаю, як я почувався протягом року - від початку й до кінця - і це моральна м'ясорубка з короткими затишшями. Це хаос і життя на руїнах - від буквального особистого життєвого простору, до особистого життя. А ще смерті, смерті, смерті, цинізм людей, цинізм суспільства й інституцій, шок від несправедливості, крах багатьох надій та світлих ілюзій. Весь рік замість продуктивної праці - очікування поганого і найгіршого (часто виправдане), загублені плани, проігноровані дедлайни, втрачений час і можливості.. Просто бездіяльне очікування та спостереження, як усе летить в прірву. Може, я драматизую, але, зрештою, я говорю про те, як почуваюся, а не про об'єктивну реальність.
Чому ж я досі тут? Не в останню чергу завдяки вам усім - багатьох із вас я знаю особисто, з багатьма саме цього року розвіртуалився, познайомився вживу і, скажу вам чесно, ви прекрасні. Ви - моя підтримка і запорука віри в людей. Дякую, що ви тут є ❤️
Книжкових підсумків не буде. Принаймні поки що. Вперше за два десятиліття я не вів список прочитаного протягом року - не записав жодної позиції, тому навряд чи навіть згадаю все, що прочитав. А прочитав наче й не мало. Проте книжкових відгуків написав, на жаль, лиш кілька. Але! (так-так, знову "але") Цьогоріч як ніколи вдалося покататися по літературних фестивалях - я вперше в житті, бляха, був на Книжковому Арсеналі та Форумі Видавців у Львові! - взяти десятки автографів, познайомитися вживу з крутими письменниками та письменницями та ще крутішими читачами й читачками. Купив просто безліч книг - гуляв на всі гроші, наче завтра кінець світу! Це був книжковий рік багатьох "уперше". І це прекрасно.
Стосик недочитаних книг дивиться на мене прикрим поглядом, бо деякі лежать в ньому вже третій рік. Ну шож, чекайте і дочекаєтесь, книжечки.
Писати гарні привітання стало складно. Але бажаю - насамперед собі - прожити прийдешній 2025-ий рік від першого до останнього дня цілим, здоровим та при ясному розумі. Бажаю КОЖНОМУ і КОЖНІЙ із вас, щоб цей прийдешній рік був кращим для вас в усьому! Хай усіх вас чекають кращі дні та ночі, приходять бажані результати й неочікувані бонуси, приємні сюрпризи та очікувані радощі. Бажаю вам вдалого року, мої дорогі! Любіть себе, любіть тих, хто поряд з вами й вартий вашої любові. Будьте щедрими і добрими. А ще принциповими і непримиренними - самі знаєте в яких питаннях й у відношенні до кого 😏 Промовчу про найбажаніше - щоб не зурочити.
Люблю вас. З Новим роком!
😘
Це був не найгірший рік за моє життя - принаймні кажу так, бо я погано пам'ятаю свої перші роки, тож, можлииииво, бувало й гірше. Він почався погано, і закінчується лиш трохи краще.
Підсумки? Чесно, якби передивитися фото, позгадувати добре - то я би знайшов чимало світлих і радісних моментів, ба, навіть веселих пригод за рік. І то буде правда. Алееее (куди ж без "але") я також пам'ятаю, як я почувався протягом року - від початку й до кінця - і це моральна м'ясорубка з короткими затишшями. Це хаос і життя на руїнах - від буквального особистого життєвого простору, до особистого життя. А ще смерті, смерті, смерті, цинізм людей, цинізм суспільства й інституцій, шок від несправедливості, крах багатьох надій та світлих ілюзій. Весь рік замість продуктивної праці - очікування поганого і найгіршого (часто виправдане), загублені плани, проігноровані дедлайни, втрачений час і можливості.. Просто бездіяльне очікування та спостереження, як усе летить в прірву. Може, я драматизую, але, зрештою, я говорю про те, як почуваюся, а не про об'єктивну реальність.
Чому ж я досі тут? Не в останню чергу завдяки вам усім - багатьох із вас я знаю особисто, з багатьма саме цього року розвіртуалився, познайомився вживу і, скажу вам чесно, ви прекрасні. Ви - моя підтримка і запорука віри в людей. Дякую, що ви тут є ❤️
Книжкових підсумків не буде. Принаймні поки що. Вперше за два десятиліття я не вів список прочитаного протягом року - не записав жодної позиції, тому навряд чи навіть згадаю все, що прочитав. А прочитав наче й не мало. Проте книжкових відгуків написав, на жаль, лиш кілька. Але! (так-так, знову "але") Цьогоріч як ніколи вдалося покататися по літературних фестивалях - я вперше в житті, бляха, був на Книжковому Арсеналі та Форумі Видавців у Львові! - взяти десятки автографів, познайомитися вживу з крутими письменниками та письменницями та ще крутішими читачами й читачками. Купив просто безліч книг - гуляв на всі гроші, наче завтра кінець світу! Це був книжковий рік багатьох "уперше". І це прекрасно.
Стосик недочитаних книг дивиться на мене прикрим поглядом, бо деякі лежать в ньому вже третій рік. Ну шож, чекайте і дочекаєтесь, книжечки.
Писати гарні привітання стало складно. Але бажаю - насамперед собі - прожити прийдешній 2025-ий рік від першого до останнього дня цілим, здоровим та при ясному розумі. Бажаю КОЖНОМУ і КОЖНІЙ із вас, щоб цей прийдешній рік був кращим для вас в усьому! Хай усіх вас чекають кращі дні та ночі, приходять бажані результати й неочікувані бонуси, приємні сюрпризи та очікувані радощі. Бажаю вам вдалого року, мої дорогі! Любіть себе, любіть тих, хто поряд з вами й вартий вашої любові. Будьте щедрими і добрими. А ще принциповими і непримиренними - самі знаєте в яких питаннях й у відношенні до кого 😏 Промовчу про найбажаніше - щоб не зурочити.
Люблю вас. З Новим роком!
😘
Forwarded from Сміхотерапія
вестерни: мій прадідусь підсуєтився, заснував компанію, інвестував і наша сім'я живе заможно
українці: мій прадідусь підсуєтився і вижив
українці: мій прадідусь підсуєтився і вижив
Тотальна ЗРАДА від вашого Index Librorum
Надворі несеться 2025-ий і навіть трохи снігу несеться теж, а мій новорічний ентузіазм зійшов на пси ще до кінця першої доби нового року (вже без великої літери).
Помітили, що ось уже скоро два тижні, як новий рік наступив, а від мене жодного авторського посту? Хтось точно помітив - бо відписався) На жаль, за 11 днів я "осилив" лиш 25 книжкових сторінок у перші три доби, а потім остаточно закинув читання. Все закинув. Спілкування з вами в інстаграмі теж. За що особливо перепрошую, бо мій соціальний акумулятор сів, а зарядка десь загубилася в тому безладі, який я навколо себе розвів.
Чому ЗРАДА? Бо щось у мене апокаліптично-песимістичні настрої на фоні цілковитої фізичної втоми, розладу сну й тривожності. І болю в спині. Це або наслідок отруєння випарами формаліну, яким я дуууже зловживав під час свого тотального прибирання, або через якийсь нереальний рівень цинізму навколо тієї їб*ли, що твориться по світу.
Я тут не ахті який аналітик, та й не хочу переповідати ті ж самі новини, які так само читаєте і ви, та весь цей політичний тролінг всіх і кожного мені скидається на випробовування меж дозволеного, розхитування світу, загравання з безпекою, аж до тієї міри, що всі вже практично впевнилися, що дипломатія, міжнародне право, ба навіть державні кордони в будь-якій точці світу - не значать нічого, коли їх перестаєш сприймати серйозно. Так, безпека і стабільність тримається на ілюзії, на папірцях, які втрачають будь-яку силу, якщо ти перестаєш їх сприймати серйозно. А все починається зі сміху. З тролінгу.
Так, Будапештський меморандум - це хуйня. Але момент, коли ти дозволяєш собі казати таке - це сигнал для всіх, що аааааабсолютно вся система міжнародних договорів - це хуйня. Точніше, сигнал, що вже можна нарешті зітхнути і не прикидатися, що для когось вони - не хуйня. І робити, що хочеш. Ні, наш президент не вчинив якоїсь помилки, не зробив чогось ганебного, бо хуйнею цей меморандум вважали всі, хто його складав і підписував, хіба окрім самого Кучми. І колективний Захід бозна-відколи тільки імітує силу дипломатії, як оргазм. Досить вміло, але надто довго, щоб усі учасники процесу це зрозуміли; зрозуміли й те що секс, ой, дипломатія - перетворилися на щось формальне, щось із жалості чи щось із благодійності, але від чого ніхто не очікує ні результату, ні навіть задоволення. І показали "дієвість" (можна й без лапок) цієї моделі всьому світові. Так, новий суспільний договір має масштаби всієї ойкумени, і полягає він саме в негласній і неписаній домовленості імітації сили дипломатії та міжнародного права.
Аж раптом посеред цієї вакханалії виходить клоун на сцену й говорить:а король же голий! Будапештський меморандум - це хуйня! І знаєте, я навіть радий, що саме ми це сказали, а всі інші лиш перепитають: а шо, вже можна так казати?
Й ось дивишся, як на очах все починає сипатися, спершу як жарт, як пранк, ахахха, вот ми пашутілі в твіттерє, вот всі васхітятса! Але після пранків прийдуть реальні дії, бо коли перестаєш сміятися посеред цього тролінгу, то залишається лиш крок, щоб не жартома відібрати в дитини цукерку, а реально її відібрати й піти.
Трамп тролить Канаду як 51 штат, Маск тролить Трюдо, президентка Мексики у відповідь тролить Трампа, Данія в істериці тролить Трампа зі своїм гербом, підкреслюючи свої права на Ґренландію... А що завадить Трампу сказати, що данський герб - хуйня? Малюйте, мовляв, що хочете. За межами твіттера не краще: браві поляки таки задекларували безпеку для ізраїського прем'єра Нетаньягу попри ордер МКС - точно так само, як Монголія проігнорувала ордер на арешт путіна. То Римський статут - теж хуйня? Безумовно, панове!
Надворі несеться 2025-ий і навіть трохи снігу несеться теж, а мій новорічний ентузіазм зійшов на пси ще до кінця першої доби нового року (вже без великої літери).
Помітили, що ось уже скоро два тижні, як новий рік наступив, а від мене жодного авторського посту? Хтось точно помітив - бо відписався) На жаль, за 11 днів я "осилив" лиш 25 книжкових сторінок у перші три доби, а потім остаточно закинув читання. Все закинув. Спілкування з вами в інстаграмі теж. За що особливо перепрошую, бо мій соціальний акумулятор сів, а зарядка десь загубилася в тому безладі, який я навколо себе розвів.
Чому ЗРАДА? Бо щось у мене апокаліптично-песимістичні настрої на фоні цілковитої фізичної втоми, розладу сну й тривожності. І болю в спині. Це або наслідок отруєння випарами формаліну, яким я дуууже зловживав під час свого тотального прибирання, або через якийсь нереальний рівень цинізму навколо тієї їб*ли, що твориться по світу.
Я тут не ахті який аналітик, та й не хочу переповідати ті ж самі новини, які так само читаєте і ви, та весь цей політичний тролінг всіх і кожного мені скидається на випробовування меж дозволеного, розхитування світу, загравання з безпекою, аж до тієї міри, що всі вже практично впевнилися, що дипломатія, міжнародне право, ба навіть державні кордони в будь-якій точці світу - не значать нічого, коли їх перестаєш сприймати серйозно. Так, безпека і стабільність тримається на ілюзії, на папірцях, які втрачають будь-яку силу, якщо ти перестаєш їх сприймати серйозно. А все починається зі сміху. З тролінгу.
Так, Будапештський меморандум - це хуйня. Але момент, коли ти дозволяєш собі казати таке - це сигнал для всіх, що аааааабсолютно вся система міжнародних договорів - це хуйня. Точніше, сигнал, що вже можна нарешті зітхнути і не прикидатися, що для когось вони - не хуйня. І робити, що хочеш. Ні, наш президент не вчинив якоїсь помилки, не зробив чогось ганебного, бо хуйнею цей меморандум вважали всі, хто його складав і підписував, хіба окрім самого Кучми. І колективний Захід бозна-відколи тільки імітує силу дипломатії, як оргазм. Досить вміло, але надто довго, щоб усі учасники процесу це зрозуміли; зрозуміли й те що секс, ой, дипломатія - перетворилися на щось формальне, щось із жалості чи щось із благодійності, але від чого ніхто не очікує ні результату, ні навіть задоволення. І показали "дієвість" (можна й без лапок) цієї моделі всьому світові. Так, новий суспільний договір має масштаби всієї ойкумени, і полягає він саме в негласній і неписаній домовленості імітації сили дипломатії та міжнародного права.
Аж раптом посеред цієї вакханалії виходить клоун на сцену й говорить:
Й ось дивишся, як на очах все починає сипатися, спершу як жарт, як пранк, ахахха, вот ми пашутілі в твіттерє, вот всі васхітятса! Але після пранків прийдуть реальні дії, бо коли перестаєш сміятися посеред цього тролінгу, то залишається лиш крок, щоб не жартома відібрати в дитини цукерку, а реально її відібрати й піти.
Трамп тролить Канаду як 51 штат, Маск тролить Трюдо, президентка Мексики у відповідь тролить Трампа, Данія в істериці тролить Трампа зі своїм гербом, підкреслюючи свої права на Ґренландію... А що завадить Трампу сказати, що данський герб - хуйня? Малюйте, мовляв, що хочете. За межами твіттера не краще: браві поляки таки задекларували безпеку для ізраїського прем'єра Нетаньягу попри ордер МКС - точно так само, як Монголія проігнорувала ордер на арешт путіна. То Римський статут - теж хуйня? Безумовно, панове!
Угорщина претендує на Закарпаття, Romania Mare - на Буковину чи Бессарабію, навіть болгарські маргінали мріють про свій анклав на півдні Одещини, а попутно ще й про Македонію. Та що там, литовці ось у твіттері претендують на Калінінґрад (не будемо, звісно, їх за це сварити), ізраїльтяни успішно "інкорпорували" Голанські висоти, зачистили Палестину, Іран вже погрожує Вірменії... Список насправді безкінечний. І він буде поповнюватися щодня, - хоч я і не пророк, тож вірити мені не обов'язково (як і сварити за неточну інфу, ок?). І зовсім скоро - насправді невблаганно скоро і раптово всі погодяться, що раз Будапештський меморандум та Римський статут - це хуйня, то, в принципі, хуйня і все інше, створене в тій же системі координат. Від договору міст-побратимів Ковеля і Лєґіоново до Статуту ООН. Хоча будьмо відверті, Статут ООН вже давно став більшою хуйнею, ніж договір про партнерство між Ковелем і Лєґіоново.
Тому паритися про черговий скандал десь у міністерстві, втечу чергового депутата, хабар комусь на ВЛК чи випуск під "особисте зобов'язання" тцкшника, що вбив людину, тоді як крадія пляшки пива чи онліфанщицю судять "па всєй строґасті" - це вжє дрібниці на фоні цілковитої дупи, що нависла над світом. Сил моїх більше нема. Ні, я не про сили щось змінювати, - я банально про сили на щось реагувати. Тому така ось ЗРАДА - нічого не змінити, стане гірше, путін нападе 🥸
Просто події несуться так, що не встигаєш знудитися і таки продовжуєш дивитися цей хуйовий серіал. Бо таки ж цікаво, що буде далі.
А далі буде.
Далі буде Третя світова. А ви що думали?
Тому паритися про черговий скандал десь у міністерстві, втечу чергового депутата, хабар комусь на ВЛК чи випуск під "особисте зобов'язання" тцкшника, що вбив людину, тоді як крадія пляшки пива чи онліфанщицю судять "па всєй строґасті" - це вжє дрібниці на фоні цілковитої дупи, що нависла над світом. Сил моїх більше нема. Ні, я не про сили щось змінювати, - я банально про сили на щось реагувати. Тому така ось ЗРАДА - нічого не змінити, стане гірше, путін нападе 🥸
Просто події несуться так, що не встигаєш знудитися і таки продовжуєш дивитися цей хуйовий серіал. Бо таки ж цікаво, що буде далі.
А далі буде.
Далі буде Третя світова. А ви що думали?
Не встиг я написати, що Римський статут - теж хуйня, як в телеграмі вже несеться новина, що в разі зустрічі Трампа і Пітуна Швейцарія, як учасниця Римського статуту, теж не буде виконувати ордер МКС і не заарештує кремлівського карлика.
Як я і написав, цей список буде поповнюватися щодня. Щодня, пані та панове.
Як я і написав, цей список буде поповнюватися щодня. Щодня, пані та панове.
Tages-Anzeiger
Frieden im Ukraine-Krieg: Schweiz bereit für Gipfeltreffen zwischen Trump und Putin
Das Aussendepartement hat seine Bereitschaft betont, ein Treffen zwischen den USA und Russland zu organisieren. Als Hürde erweist sich allerdings der Haftbefehl gegen Wladimir Putin.
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
(Не)типовий книжковий клуб 🤭
Отож, шановні, не зрадою єдиною живемо 🤌🏼 Розважу вас коротеньким епізодом про книжковий клуб з 3-ї серії 3-го сезону найкращого комедійного серіалу всіх часів - "Малкольм у центрі уваги" (це твердження оскарженню не підлягає)
До слова, книга, обрана для обговорення - "Вітри Оганквіта" ("Winds of Ogunquit") авторства M. Owen Fleming - вигадана (що характерно для цього серіалу), а сам Оганквіт - це містечко на півтори тисячі людей у штаті Мен.
Отож, шановні, не зрадою єдиною живемо 🤌🏼 Розважу вас коротеньким епізодом про книжковий клуб з 3-ї серії 3-го сезону найкращого комедійного серіалу всіх часів - "Малкольм у центрі уваги" (це твердження оскарженню не підлягає)
До слова, книга, обрана для обговорення - "Вітри Оганквіта" ("Winds of Ogunquit") авторства M. Owen Fleming - вигадана (що характерно для цього серіалу), а сам Оганквіт - це містечко на півтори тисячі людей у штаті Мен.
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Не піднімаються пальці писати про погані новини, - а навіть у світі літератури дні видалися трагічні, - тож ось вам ще одна сміховинка.
У шостій серії другого сезону кращого серіалу всіх часів (постулат, підтверджений науковцем з Кембриджа) є питомо американський літературний мем. В цьому епізоді Різ, Малкольм та Дьюї готують пастку для нової няні, котра їх мала би доглядати. І приманкою для дівчини слугувала, зокрема, книга. І книга ця - романтична і сумна історія, котра в силу своєї популярності та впізнаваності перетворилася на своєрідний мем у попкультурі. В багатьох фільмах саме нею зачитуються юні дівчатка, чи обговорюють поважні домогосподарки на книжкових клубах, а в літературі на цей роман є маса референсів, часто іронічних. Отже, ця книга - ...
У шостій серії другого сезону кращого серіалу всіх часів (постулат, підтверджений науковцем з Кембриджа) є питомо американський літературний мем. В цьому епізоді Різ, Малкольм та Дьюї готують пастку для нової няні, котра їх мала би доглядати. І приманкою для дівчини слугувала, зокрема, книга. І книга ця - романтична і сумна історія, котра в силу своєї популярності та впізнаваності перетворилася на своєрідний мем у попкультурі. В багатьох фільмах саме нею зачитуються юні дівчатка, чи обговорюють поважні домогосподарки на книжкових клубах, а в літературі на цей роман є маса референсів, часто іронічних. Отже, ця книга - ...