Трамп вже програє вибори. Оновлена модель від The Economist.

На сьогодні перевага Гаріс виглядає дуже мінімальною, однак кандидатка лише стартувала, тому цілком ймовірно, що відрив буде лише зростати. А дебати, в яких навряд чи Трамп буде переконливішим для незалежного виборця за Гаріс, поставлять крапку.

Модель від The Economist досить непогано себе показала на виборах з часів Обами. Тому вона є хорошим орієнтиром для передбачення результатів. Звісно, вона не дає 100% гарантію (по-моєму Трампа в 2016 вона не передбачила).

Чому республіканець програє? Одна з причин провалу президента Трампа досить очевидна – він будує своєрідний "культ особистості", нападає на незалежні інститути США (жоден притомний виборець з освітою за нього голосувати не буде) та сильно маніпулює скочуючись у популізм.
📌Замість того, щоб бути лідером ВСІЄЇ республіканської партії, він хитає її єдність самовільно обираючи свою команду без повного консенсусу з партією. Тим самим відштовхуючи своїх можливих сильних союзників.

Мені особисто не подобається Гаріс і та повістка, яка з нею насувається. Однак неадекват Венс мені не подобається більше, а диктаторські замашки Трампа взагалі шокують. Він тішиться від статусу бізнесмена і що він заробив свої статки сам, але одночасно з цим комплементує системи (КНР) в якій він би "жив на одну зарплату". Незалежність державних інститутів основа для зведення успішної держави, атакуючи їх, ти стаєш на одну лінію з шизо-диктаторами.

Дуже шкода, що президент, який міг би повернути деякі важливі консервативні цінності в США, склавши конкуренцію домінуючим лівим підходам, пішов по такому шляху, закохавшись у свій образ. США необхідна конкуренція правих та лівих ідей, які народжують нові ефективні політики, що допомагають боротись з викликами перед якими стоїть світ.

Як ліве крило Гаріс може віддати перемогу Трампу? Етнічна приналежність, а не конкуренція ідей.

Відкрив нову рубрику на Patreon про “Жінок в історії”, стаття у вільному доступі:

Богиня Македонії - Олімпіада Епірська. Мати Александра Македонського. Вбивця царя Філіпа?

The Economist написав статтю, чи може Гаріс перемогти в одному з ключових штатів (Мічіган) без підтримки арабів-виборців. На мій суб'єктивний погляд, це - величезна дикість, коли етнічне походження громадян впливає на їхній вибір. Це фактично нівелює взагалі такий важливий момент, як конкуренцію ідей в програмах кандидатів (вони в першу чергу про внутрішні виклики США). Умовно, можна поважати свої корені, але ти або американський громадянин, або - ні.

Звісно, можна тоді сказати, а чого тоді виборці українського походження топлять за того кандидата, хто активніше підтримуватиме Україну. І тут є досить проста відповідь: ми не є агресорами у війні, так само, як і Ізраїль не починав війну в Газі (хоча методи ведення війни Ізраїлем справді викликають питання). Тим не менш, підтримувати допомогу жертвам агресії, це, в першу чергу, підтримка цивілізаційного принципу гуманізму. Тому не дивно, що адміністрація президента Байдена підтримувала Україну та Ізраїль, ба більше, навіть частина «оцивілізованих» росіян бажають перемоги Україні в першу чергу через те, що на нас напали.

Як енергійне лівацтво демократів подарує Трампу перемогу? Ще минулого року я писав своєрідну оглядову статтю, де наводив соціологічні дані, які говорять, що значна частина (більшість) американців тяжіє до більших економічних свобод та зменшення впливу федерального уряду. Вцілому, хоч і з певними труднощами та викликами, але США все ще про-капіталістична та демократична країна. Тому, надлишкова гра вліво з боку Гаріс несе для її президенства ризики.

Крім справді цікавих запропонованих нею політик, які розширюють підтримку сімей з новонародженими дітьми (списання частини податків, підтримка для купівлі нерухомості) є й дещо “веселі”, які, по праву, Трамп назвав “комуністичними”, а саме, державне втручання в ринкові механізми шляхом контролю цін. Ба більше, популізм, а саме перенесення відповідальності за зростання цін на злих капіталюг, що наживаються на бідному американському виборцю.

На щастя, шизів, які готові викинути сучасний підручник з макро на смітник навіть серед демократів мало. Тому, колишній працівник адміністрації Обами економіст з Гарварду в The New York Times так прокоментував цю ідею Гаріс показавши їй, як працює ринок: “В минулому році ціни на яйця виросли, бо їх було не так багато на ринку, і це вплинуло на зростання виробництва яєць”. Себто, ринок себе балансує координуючи ціновим механізмом економічних агентів: коли попиту багато, ціни ростуть, коли попит падає ціни зменшуються. Це дає сигнали виробникам, як переналаштувати своє виробництво чи куди направити інвестиції. Цей зворотній зв'язок є основою успіху ринкової економіки.

Натомість, Гаріс пробує просувати ідею відверто лівого крила Демократичної партії, яке полюбляє ігнорувати реальність. Причиною появи ідей про контроль цін у Демократів є інфляція, яка захлинула США після Пандемії. Але в чому причина інфляції? Одна з них - збій ланцюгів поставок, який міг поглибитись через регулювання ринку перевезень в США, про що я писав раніше. Засильний бюджетний стимул (1400 дол для фіз осіб) зіграв важливу роль у підтримці не допустивши “шоку попиту”, але при цьому уряд не підтримав виробника і допустив “шок пропозиції”, що запустило інфляцію. Простими словами, інфляція в США виникла не через злих капіталюг, а через цілий ряд факторів, де уряд зіграв не останню роль.

Епілог. Надіюсь Гаріс не буде скочуватись до крайньо лівих, бо тоді виборці можуть закрити очі на “авторитарні замашки” Трампа і віддати йому перемогу.

День Незалежності: просто свято чи підведення підсумків +1 року?

Вітаю всіх зі святом! Не зміг зробити цього раніше, бо робота зі зарядними станціями, які робить мій підрозділ для ЗСУ, забирає дуже багато часу.

Концепція державних свят стара оскільки бере свій початок ще з Римської республіки, якщо не давніше. Вона є уособленням символізму, правонаступництва поколінь та навіть гри ідеології.

На мій суб'єктивний погляд, ця концепція давно застаріла, бо зводить це день до промов, а вони це слова-слова-слова і купа гасел в пустоту. День Незалежності не повинен бути таким, він повинен стати днем підведення підсумків по найбільшому проєкту нашого народу - держави. Це день під час якого ми повинні говорити куди ми йдемо і чого ми вже досягли.
Важливо: Я говорю про мирний час, бо війна це інша історія.

Ніхто ніколи не задумувався, а куди ми, власне, йдемо всією державою? Заради чого? Що ми хочемо побудувати на цих землях? Демократію? Свободу? Зберегтись як нація, зберегти мову, культуру? Це все добре, але це простий базовий і, в якомусь сенсі, дуже абстрактний набір “сильних слів”, які ні до чого не ведуть. Наприклад, про збереження нації говорять всі, а от, що малює нам ООН, вже в кінці століття може вийти так, що нам нічого буде зберігати...

Ба більше, а як взагалі можна перевірити чи йдемо ми бодай в сторону розбудови демократії? На щастя, є багато неурядових організацій, які досліджують це питання: The Economist Democracy Index, Freedom House, The V-Dem Democracy indices. Вибравши там Україну, ми можемо побачити наскільки ми наблизились чи віддалились від цілі. До слова, відсутність інформації для широкого загалу про ці індекси і нашу позицію в них дає можливість політикам нічого не робити, а лише проголошувати пусті гасла.
Примітка: Можна ще зганати індекси від World Bank про "якість державного управління" і тп. Звісно, всі вони не є досконалими, але є непоганим орієнтиром.

Однак що повинно бути центром нашої уваги, головною ідеєю, яка відповідала б викликам ХХІ століття? На мій погляд, тільки розвиток людського капіталу, бо наше життя, якщо хтось забув - коротке. Такий вектор означає, що у фокусі нашої уваги повинні бути індекси та напрямки, які стосуються освіти, особливо шкільної, яка взагалі закладає фундамент майбутнього громадянина. Забезпечення шкіл, заробітна плата вчителів, результати учнів у таких міжнародних індексах як PISA. Людський капітал це основа добробуту, а його розвиток допоможе виграти конкуренцію в першу чергу за наших людей.

Також особливої уваги потребує і громадянське суспільство. Так, кількість громадян, які волонтерять, донатять та проявляють активну громадянську позицію за інформаційним фоном ніби багато, однак якщо подивитись глибше, то політичних сил, які б орієнтувались на активних громадян, мінімум. Законодавці все ще дико відірвані від потреб громадян і на них вплив мінімальний (хоча іноді спільна позиція нашого бізнесу та громадян приносить непогані результати). В той же час наші позиції в тому ж індексі CIVICUS далеко не є задовільними. Розвиток нашого громадянського суспільства є необхідною базою для становлення держави.

Можна продовжувати і далі, але я думаю, що головну ідею Ви зрозуміли. День Незалежності це підведення підсумків за рік, що вийшло, а що ні та чому, а також це день коли ми ставимо цілі на наступний рік. Тоді ми нарешті відійдемо від старого спадку символічного свята і нарешті зрозуміємо навіщо нам потрібна своя держава і куди ми всі йдем.

В кінці я раджу прочитати мої авторські статті про цікавих “Жінок в історії” за духом нашого майбутнього, де роль українських громадянок буде лише зростати:

🧩Клеопатра Македонська. Принцеса в золотій клітці.
🧩Богиня Македонії - Олімпіада Епірська. Мати Александра Македонського. Вбивця царя Філіпа?

Та цікавий допис про те, чому я вирішив стати письменником:

📌Чому я присвятив 5 років вдосконаленню Княжої Шахівниці?

Інша сторона Римської імперії: хвороби, антисанітарія або в чому причина римської низькорослості. З якими викликами стикалось здоров'я жителів імперії? Які наслідки мала для римського світу перша в історії пандемія?

Повна версія статті доступна на Друкарні.

Скорочена версія доступна для всіх на Патреоні.

В цій статті Ви дізнаєтесь кілька цікавих фактів на які часто не звертають увагу, коли думають про Римську імперію:

🧩 яким був середній зріст римлян та яку вони мали тривалість життя.
🧩 бактерії та хвороби в тіні римської урбанізації, нагадаю, ледве не 20-30% жителів імперії жили у містах.
🧩 чому римська каналізація та система вбиралень була не така ефективна, як ми звикли про неї думати.
🧩 як римляни допомагали комарам нищити їх?
🧩 які наслідки мала Антонінова чума?
🧩 як конкуренція еліт призвела до інституційних змін в армії, що простимулювали появу солдатських-імператорів?

Сподіваюсь, що ця стаття буде Вам цікавою і вкотре допоможе зрозуміти чому ми живемо в найкращу добу в історії людства.

Також раджу прочитати інші мої публікації, які розповідають про героїнь доби Античності:

🎯Богиня Македонії - Олімпіада Епірська. Мати Александра Македонського. Вбивця царя Філіпа?
🎯Клеопатра Македонська. Принцеса в золотій клітці.

Чого не вистачає Україні для успішних реформ? Чим нас може навчити Марк Твен і чому нам потрібна маленька роль держави?

Марк Твен "Янкі з Коннектикуту при дворі короля Артура":

Бачите, я витлумачую вірність як вірність батьківщині, а не її установам та урядовцям. Батьківщина — ось що головне, істотне, вічне; батьківщину треба берегти, любити, їй треба бути вірним; що ж до установ, то вони — щось зовнішнє, мов одяг, а одяг може зноситись, подертися, стати незручним, перестати захищати тіло від холоду, хвороб і смерті.

Бути вірним ганчір’ю, уславляти ганчір’я, схилятися перед ганчір’ям, помирати за ганчір’я — це вірність дурна, вірність суто тваринна. Вона властива монархії (прим. культам особистості і автокртам), вигадана монархією, тож нехай тій монархії й залишається. А я родом з Коннектікуту, чия конституція проголошує, що "вся політична влада належить народові, і всі вільні органи влади діють за уповноваженням народу і задля народного добра; і що народ має повсякчасне, незаперечне й невід’ємне право міняти форму управління так, як визнає за потрібне".

З цього погляду, громадянин, який бачить, що політичне вбрання його країни зносилось, а проте сидить, набравши в рота води, не підіймає голосу, вимагаючи створення нового вбрання, не є вірним батьківщині громадянином, — він зрадник, його не виправдовує навіть те, що він, може, єдиний з-поміж усіх помічає зношеність одеж своєї батьківщини. Бо його обов’язок — агітувати хоч би там що, тоді як обов’язок решти — голосувати проти нього, коли вони з ним не згодні.

Мої цікаві публікації про жінок в історії:
Найстрашніший ворог Риму. Королева Боудіка. Войовниця іценів.

Герой роману потрапив в раннє середньовіччя прямо зі ХІХ століття. В силу обставин він став правою рукою короля і познайомившись з тим, як живе народ Англії схотів принести зміни. Тому на своїй посаді формував інститути та економіку до зміни державного ладу з монархії на республіку. Однак в один день його плани йдуть шкереберть, церква відлучає його. Нагадаю, релігійні правила тоді домінували у суспільстві, тому це був сильний удар по його позиціях. Тоді він був змушений раніше часу проголосити Республіку, закликавши народ Англії підтримати його, бо у разі перемоги вони отримують права і свободи. Проте що роблять ті, хто звик жити в рабстві, але кого він хоче врятувати? Ні, вони не йдуть за героєм роману, вони приєднуються до церкви та знаті, бо старі правила сформували їхні переконання та цінності, а тому вони чинять так, як церква та знать скаже. Лише молоде покоління стає на його захист...

Ключовою причиною того, чому починання героя роману Марка Твена провалились, були як не дивно люди, а саме відсутність достатньої кількості тих, хто поділяє його чесноти. Так і в Україні: відсутність в державному апараті якісної бюрократії, що керується чеснотами, є причиною чому будь-які складні реформи будуть провалені.

Недостатньо розробити правила, якщо податківець, поліцейський, суддя не буде ним слідувати. І тут питання не тільки в їхній заробітній платі та умовах, а питання в цінностях, які сповідують та підтримують еліти та громадяни (і як наслідок влада). Вони формують розуміння: “куди ми йдемо і заради чого?” Без відповіді на це питання можна нічого не починати.

Який може бути вихід? Якщо у нас немає якісного бюрократичного апарату, то єдиний вихід це зменшувати роль держави та намагатись виправити бодай три напрямки: суд, правоохоронну систему та освіту. Це хоча б дасть можливість забезпечити верховенство права (обов'язковий інститут, що встановлює правила гри) та відносний розвиток людського капіталу.

Намагання ж і далі тягнути цю валізу без ручки та впроваджувати "складні реформи", де потрібні виконавці (бюрократи) з кваліфікацією та чеснотами, буде лише підтримувати нинішній стан. Нагадаю, що наше ВВП ще до війни зростало нижчими темпами, ніж глобальна економіка. Тому, якщо не викинути цей старий жигуль він рано чи пізно привезе нас до аварії, бо тут вже немає що лагодити і новини корупції та людожерства, які Ви читаєте кожен день, зайве тому підтвердження.

Перше зіткнення “європейців” з Китаєм або війна за небесних скакунів. Невідома сторінка Античності.

Маловідома історія, яка є моїм внеском в поширення історико-популярного контенту в україномовному просторі. В статті багато цікавих візуальних матеріалів (археологія) та розповідь про події та держави Античності, які можуть бути Вам не відомі.

ВАЖЛИВО: Звіт за минулий збір. Також, новий збір на зарядні станції Антей Енерджи. Про виробництво зарядних станцій мого підрозділу.

СТАТТЯ: Стаття доступна на Друкарні.

Також пропоную мою публікацію, яку могли пропустити:

Що таке Мальтузіанська пастка та чи потрапила в неї Римська імперія? Як феодальні інститути гальмували розвиток.

Ще цікава публікація:

Жіноча лейбгвардія індійських царів. Амазонки. Жіночий підрозділ античності.

Еллінська цивілізація вміє дивувати, бо ще не було народу в історії людства, який в суворих умовах Античності звів столітню державу за тисячі кілометрів від батьківщини (землі Стародавньої Греції). Тому, Греко-Бактрія та Греко-Індія унікальні держави Античності уроки яких цінні нам навіть сьогодні.

P.S.: Сподіваюсь, що на нові навчання (мого екіпажу у складі МВГ) мене відволікати не будуть, тому до кінця місяця опублікую дві статті про образ еліт, де центральними героями будуть дуже неочікувані Вам постаті (одна точно здивує!).

Джерела:
- John Boardman. The Greeks in Asia. Thames & Hudson. 2015
- Rachel Mairs. The Graeco-Bactrian and Indo-Greek world. Taylor & Francis Group. 2021
- Rachel Mairs. The Hellenistic Far East Archaeology, Language, and Identity in Greek Central Asia. University of California Press. 2014.
- археологічні дані групи археологів на чолі з Нігорою Двурєчєнскою (твердиня Узундара).

Чесноти чи інститути? Що важливіше? Новий цикл статей.

НОВИЙ ЗБІР НА ЗАРЯДНІ СТАНЦІЇ! Друзі без енергії старлінк, рації, теплаки та багато іншого не працюють.

В новій статті я намагаюсь не сильно ятрити Ваше серце, а звернути увагу, що формальні правила чи складний дизайн інститутів без свідомих людей є лише абстракцією.

Також, Ви дізнаєтесь чому соціальні зв'язки, яких ми всі з Вами набуваємо в процесі життя можуть стати кайданами. Це в свою чергу пояснює, чому при поточних елітах наш вибір мало впливає на якість державного управління та інститутів:

ЧИТАТИ ТУТ: Стаття у вільному доступі.

Про новий цикл: Я опишу образи еліт на основі історичних постатей, які володіли чеснотами, що вкрай необхідні нам сьогодні. Обіцяю кілька неочікуваних героїв, які здивують, також це буде моїм внеском в україномовний контент.

Джерела:
1. Плутарх. Гай Марій.
2. Промова Цицерона на захист Секста Росція Америйського
3. A. E. Astin. Scipio Aemilianus. Oxford University Press.

P.S. Друзі, мене скоріш за все не буде тиждень, є багато справ пов'язаних з Силами Оборони. Крім, того, що наш підрозділ служить в складі груп МВГ та має виробництво зарядних станцій (понад 1000 зарядних пристроїв відправлено до ЗСУ) є і багато інших задач. Дякую за Вашу підтримку.

Чому в найближчому майбутньому Україна втратить свою моноетнічність?

ЗБІР НА ЗАРЯДНІ СТАНЦІЇ!

Мій пост: Як правила розділяють суспільство? І чому середньостатистичний українець не винен.

ООН дає вичерпну відповідь, заснувючись на даних про нашу народжуваність. В кінці століття може статися так, що нас буде не більше 10 млн. (в 2050 менше 30 млн.) і це без урахування міграційних потоків, які можуть погіршити ситуацію (або покращити, у разі продуманих політик).

Однак навряд сукупне населення України в умовному 2100 сягатиме 10 млн. Скоріш за все міграція збільшить його в 2 рази, але тоді половина населення матимуть змішане етнічне або расове походження. Фактично міста України зразка 2050-60 року будуть схожі на сьогоднішнє етнічне забарвлення Парижу чи Берліну.

Ще одним аргументом на користь етнічних змін є колосальне старіння корінного населення, що видно по цьому графіку. Себто темпи зменшення кількості населення в 300к+ будуть збільшуватись щорічно.

Трудова міграція, контроль за якою буде неминуче послаблений найближчому майбутньому, буде драйвером цих етнічних та расових змін. Фактично ми це вже можемо спостерігати. Зокрема, курєри, таксисти, ба навіть кухарі і в цілому сектор послуг все активніше залучатиме іноземців (зараз процеси тимчасово уповільнились). Далі ж включиться аграрний сектор, де ще до 2022 окремі бізнеси практикували залучення до сезонних робіт робітників з Центральної Азії.

Міграцію простимулює і вступ до ЄС, а, можливо, і НАТО за результатами цієї війни. Бо приєднання до цих блоків вплине на якість інститутів (бодай частково), інвестиційний клімат і, як наслідок, економічне зростання, якому потрібне молоде населення, тим самим зробивши державу більш привабливою для мігрантів. При цьому, у разі позитивних змін, частина втраченого населення може бути повернута і тоді сценарій буде не настільки катастрофічний.
Примітка: Економічні дива не відбуваються, коли у Вас більшість населення старші покоління. Тому, шанси наздогнати Польщу дуже примарні, якщо все і далі буде йти, як іде.

Щодо стимулювання народжуваності українців, то дешевих та простих політик немає (одну зі складних описував тут). Потрібне поліпшення якості інститутів в рази, докорінна зміна системи, яка буде орієнтована на цінності ХХІ століття та громадянина.

Епілог. На мій субєктивний погляд, демографічна криза та міграція за результатами цієї війни ставить крапку на проєкті моноетнічної держави. Скоріш за все, нам варто вже розробляти продумані політики інтеграції іноземців.

Можливо варто переглянути стартегію роботи з "Хорошімі рускімі" (часто мають українські корені до яких їх можна повернути) та політиками українізації, які повинні бути продуманими, а не копіпастом церкулярів царату. Також шукати способи стимулювати народжуваність, але для всього цього потрібний інший рівень еліт та політичних/економічних інститутів.

Якими повинні бути еліти? Образ Менандра І Сотера.

Стаття доступна на Друкарні.

Теорія еліт, яку вивчає соціологія та політологія, ділиться з нами цікавими знаннями та емпірикою. Починаючи від очевидного визначення, що еліти - це люди, які володіють владою та ресурсами, вони не є монолітним класом, як це часто намагаються показати марксисти.

Однак на що не відповідає теорія еліт, так це те, якими чеснотами та якими образами вони повинні володіти. Звісно, за бажанням можна виокремити кейси, які розглядають вчені, і знайти ці переконання та характеристики, але куди більш цікавіше побачити їх на прикладі героїв, що в свій час змінювали долю цілих цивілізацій.

Саме тому я пропоную Вашій увазі статтю, яка є моїм внеском в україномовний контент про греко-індійського царя Менандра І Сотера, що заснував унікальну цивілізацію за тисячі кілометрів від Еллади. Він є уособленням образу еліт, які ведуть постійний діалог з громадськістю, шукаючи відповіді не лише на філософські питання, але й як організувати державу.

Менандр або більш знайомий будистам Мілінда розпочинає цей цикл, бо без відкритого діалогу між елітами та громадскістю неможливо побудувати успішний державний проєкт:

В наступній статті я розповім Вам вже про одного римського імператора, життя якого є взірцем та уособленням самої суті еліт.

Зимова війна: ми спостерігаємо повторення старого сценарію чи імперія вчиться на помилках?

Важлива примітка: Друзі нині дуже мало часу для нових публікацій, дякую за розуміння.

Ще минулого року я написав кілька цікавих публікацій про Зимову війну, тому хто не встиг з ними ознайомитись прошу за новим посиланням:

Фінляндія vs СССР: що ми оминаємо при вивченні “Зимової війни”.
Чому Маннергейм не воював до останнього фіна?

Приклади з історії є поганим путівником, якщо Вам хочеться розібратись в подіях сьогодення. Себто давно написані сценарії інших війн не визначають для нас зовсім нічого, бо фактори часу та диспозиції сил в минулому і сьогодні відрізняються.

Однак є дещо спільне, зокрема, імперія вчиться на помилках і не любить програвати війни. Програє вона їх лише тоді, коли Захід колективно може зібратись і розгромити війська у Криму (Кримська війна) або в самій імперії еліти влаштують революції (Російсько-японська, Перша світова війна). Коли ж в імперії відносно стабільний режим, а Захід лише виражає “занепокоєння”, то вона здебільшого домагається якщо не повного, то прийнятного результату і Зимова війна є чудовим прикладом.

Фінляндія перемогла чи капітулювала? Здебільшого в україномовному просторі про Зимову війну відомо зі світлин тисяч загиблих радянських військових. Не прийнято про це говорити, але трагедія в тому, що серед них були й українці. Тим не менш, у нас війна виглядає як тріумф фінської зброї та стратегії Маннергейма, от тільки це характерно лише для 1939 року, а в 1940 ми бачимо зовсім іншу картинку. В споминах Маннергейма (ІІ том) він відзначив, що імперія зробила висновки з невдачі першого вторгнення у 1939 і одразу розпочала великі навчання:

Стало відомо, що росіяни поблизу фронту почали серйозне навчання своїх дивізій, призначених для наступу, вони не шкодували для цього ні артилерії, ні літаків, ні танків, Коли вони зробили перші методичні наступи, яким передувала зосереджена артпідготовка, то слід сказати, що навчання було результативним. Їхня піхота за підтримки артилерії й танків йшла в наступ лише після того, як противник був подавлений вогнем, одночасно над полем бою кружляли бомбардувальники й винищувачі. Ці наступальні дії, які ми відбивали, завдаючи противнику відчутних втрат (при цьому і наші війська дуже страждали від артилерійського вогню)

В лютому 1940 року, застосовуючи тактику “вогневого валу” та використовуючи свою технічну та мобілізаційну перевагу, імперія прорвала лінію Маннергейма. Фактично, в той момент Фінляндія зберігала можливість для спротиву, але розпливчаті плани допомоги країн Заходу (більш детально тут) та чисельна перевага війська імперії говорили, що продовження війни може обернутись колосальною катастрофою. Тому Маннергейм, як я описував в цьому пості, прийняв рішення піти на перемовини. Внаслідок чого фінам навязали такі умови (Московский договір 1940): втрата територій (12% фінів стали біженцями або 9% загальної території втрачено), військова база на півострові Ханко, передача різного типу майна. У 1944 році, окрім нових втрат, фіни ще й впустять Комуністичну партію в свою політичну систему.

Епілог. Зимова війна з одного боку є тріумфом фінської зброї 1939 року та зіткненням з реальністю різних вагових категорій суперників у 1940 році. Рішення Маннергейма було важке і проти нього виступали генерали, але водночас воно було б геніальне, якби у 1941 не сталось “дива під Москвою”, коли Рейх програв. У випадку ж перемоги німців фіни повернули б втрачені територій та навіть більше. Тим не менш ключовим в історії “Зимової війни” для сьогодення є те, що імперія, якщо на неї немає тиску або внутрішнії потрясінь, вчиться і, використовуючи свою перевагу в ресурсах, досягає “задач мінімум”. Простими словами: неможливо обманути стрілочку на вазі, адже Ви або Heavyweight або Middleweight, або Вам дуже пощастило і хтось інший з Heavyweight стане на Вашу сторону.

Як втручання Заходу може покращити якість українських інститутів?

Моя цікава публікація: Чому демографія дуже важлива? Або як провалилась русифікація. Погляд російського історика.

Не секрет, що корупція та постійний тиск рентовиків (еліт) на інститути є головною причиною їхньої низької якості. Хоча в антикорупційних інститутах вдається досягти певних успіхів, що визнають навіть міжнародні партнери, загальна ситуація залишається складною. Про це пише, зокрема, аудитор із Пентагону:

Занепокоєння щодо корупції та верховенства права в Україні може бути головною перешкодою для післявоєнного відновлення економіки та залучення іноземних інвестицій.

Про проблеми великої корупції ще до війни зазначала в ЄС — European Court of Auditors:

Олігархи та корисливі інтереси є першопричиною цієї корупції. Велика корупція та захоплення нею держави перешкоджають конкуренції та зростанню, а також шкодять демократичному процесу.

Чи допоможе зовнішній вплив виправити ситуацію? Як ми знаємо з робіт інституціоналістів, які спираютьс на емпірику то зовнішній вплив є дуже обмеженим:

Інститути, які нав'язуються екзогенно (прим.: зовнішньо), не мають соціальної пам'яті. (…) Ігноруючи цей факт, реформатори переоцінюють свою здатність сприяти зростанню й недооцінюють роль внутрішніх змін у забезпеченні процвітання.
(Peter J. Boettke, Christopher J. Coyne, Peter T. Leeson. Institutional Stickiness and the New Development Economics)

З цим висновком можна погодитися, але частково. Навряд чи автори розглядали обставини, з якими стикається держава в умовах війни, і як у такій ситуації може впливати саме екзогенний фактор. Наприклад, нещодавно голова ЄБРР — заявила про боротьбу з олігархатом:

Мета звільнення економіки від впливу олігархів є абсолютно фундаментальною, і ми маємо дуже тверді ідеї щодо цього. Це частина реформ, які необхідно провести для того, щоб Україна приєдналася до Європейського Союзу. Якщо ми підемо на компроміс у цьому питанні, ми зашкодимо перспективам країни в довгостроковій перспективі.

Цікаво, що важелем впливу виступають фінанси. В умовах війни та занепаду економіки у тих самих олігархів значно поменшало ліквідних активів. Тому кредити, особливо дешеві, зараз дуже потрібні. Згідно з цією заявою, ЄБРР не буде фінансувати або допомагати компаніям, у структурі власності яких є олігархи. Це, звісно, навряд чи призведе до повної деолігархізації, але є одним із важливих зовнішніх чинників, що можуть вплинути на Україну. Якщо додати до цього ведення зобов'язання продажу олігархами підконтрольних їм підприємств (можлива умова ЄС чи політична воля в Україні), ми можемо отримати цілі галузі, наприклад, енергетику, звільнені від впливу рентовиків.

Епілог. У позиції ЄБРР є певні недоліки. Олігархат не захоче втрачати не лише своє майно, а й важелі впливу на політику, тому добровільно він навряд чи погодиться виходити з цілих секторів економіки. До того ж, консенсус еліт в Україні здебільшого спрямований на збереження діючих правил гри, тобто на "менеджмент країни до останнього дня". Тому внутрішні фактори активно протистоятимуть зовнішньому впливу.

Реальним гравцем, здатним вплинути на перебіг цього протистояння, є громадянське суспільство або те, що залишиться від нього після цієї страшної війни.

Наостанок слід зазначити: очікувати зміни еліт не варто, адже головні власники майна в країні залишаться незмінними. Крім того, уповільнення розвитку ІТ-індустрії, представники якої могли б поступово замінити старі еліти, ставить наші перспективи на оновлення еліт під сумнів, а отже правила гри не зміняться.

Корейський президент — клоун чи король? Патріотизм — останній прихисток негідника.

"Щоб захистити ліберальну Південну Корею від загроз, що виходять від комуністичних сил Північної Кореї, і знищити антидержавні елементи... я оголошую надзвичайний воєнний стан."
Президент Юн Сок Йоль

Дії корейського президента є типовою історією політика з роздутим его. Під час виборів у 2022 році він намалював на своїй руці ієрогліф, що перекладається як "Король". Але це ще не все: він звинуватив феміністок у низькій народжуваності Кореї. Замість того, щоб вирішити проблему високої вартості утримання дитини (а це дійсно дуже дорого в Кореї), Юн Сок Йоль вирішив перекласти провину на жінок. До речі, про права жінок у Кореї я вже писав тут (посилання). А скандалів за участю цього "короля" можна знайти багато — достатньо трохи погуглити.

Його історія нагадує знаменитий афоризм Самуеля Джонсона:

"Patriotism is the last refuge of a scoundrel."
(Патріотизм — останній прихисток негідника)

Ця фраза не означає, що всі патріоти негідники, а підкреслює, що негідники часто прикриваються патріотизмом.

Багато президентів бачать себе з діадемою імператора чи "батька нації", що нерідко веде до трагедій. Наприклад, президент Трамп відкрито симпатизує автократам і навіть натякає, що, можливо, США слід спробувати подібну модель. Важко уявити, що відчули б Батьки-засновники США, почувши такі ідеї.

А президент Байден закликав американців зрозуміти, чому він помилував свого сина, мовляв, "я просто батько". Це створює прецедент: "усі рівні, але є ще син президента". І це відбувається в країні, засновники якої боялися повторити долю Риму, але інфантильність громадян може привести до того, що принцип "історія завжди повторюється" стане реальністю.

Що з політиками? Іноді здається, що вони буквально сприймають "Божественну комедію" Данте Аліг’єрі, де на небесах перебувають імператори Юстиніан і Траян, а в пеклі — Цицерон і Брут (вбив тирана Цезаря). Можливо, саме тому сучасні лідери починають рівнятися на імператорів, забуваючи, що їхні посади за своїм сенсом не аристократичні, а почесні. Тому. ми бачимо все більше "королів" на вищих посадах в демократичних державах світу.

Ще кілька цікавих публікацій за моїй авторством:

Праворозуміння. Чи можна ототожнювати поняття «право» і «закон»? Який шлях обрати українцям?

Чому демографія дуже важлива? Або як провалилася русифікація. Погляд російського історика.

Ігор Іванович Сікорський. Імперська освіта та трішки про меценатів минувшин.

(СКОРО нова публікація) Пол Волкер: Велика інфляція в США. Чому Банк Росії не зможе приборкати інфляцію?

Пол Волкер. Велика інфляція в США. Ельвіра Набіулліна та її пута. 

У 2015 році в інтерв'ю Bloomberg Ельвіра Набіулліна на питання, який голова Центрального банку їй більше за всіх імпонує, назвала Пола Волкера.

Наскільки її відповідь щира, важко сказати, бо на момент інтерв'ю РФ уже рік вела гібридну війну з Україною та отримала за це санкції, що спровокували відтік капіталу і, як наслідок, девальвацію рубля, що додало масла у вогонь інфляції.

Проте умови 2015 року, 2024-го та наступаючого 2025-го кардинально відрізняються: сильний санкційний тиск, перегрів економіки та її структурні викривлення, ризики фіскального домінування через необхідність фінансувати війну — усе це ускладнює завдання Банку Росії і кардинально відрізняє їх від ФРС доби Пола Волкера.

Тому, може, Ельвіра Набіулліна і хотіла б походити на Пола Волкера, але в умовах російських інститутів це неможливо. У новій публікації на основі прикладу великої інфляції в США я покажу, чому Банк Росії в гірших економічних та політичних умовах, ніж ФРС.

Моя нова публікація у вільному доступі.

Наперед зазначу, що боротьба з інфляцією — це дуже серйозний виклик для ЦБ. Емпіричне дослідження від МВФ зазначає, що швидкої перемоги над інфляцією дуже важко досягти. Тому шлях Банку Росії, навіть за найсприятливіших умов, буде довгим. Економісти дослідили 111 інфляційних шоків у розвинених та розвиваючих країнах, і лише у 64 випадках впродовж 5 років країнам вдалося побороти інфляцію.

Знищення профспілок вгамувало інфляцію? Демонтаж спадку Франкліна Рузвельта та привіт Трампу. І ще кілька слів про “велику російську інфляцію”.

В минулій статті Ви могли познайомитись з тим як починалась та як боролись з “Великою інфляцією в США” у 70-80 ті. та що спільного у тих подій з інфляцією в РФ. Ключовою відмінністю, окрім часу, є те, що інституційні умови кардинально відрізняються. Бюджетна політика США може коригуватися під тиском громадськості, а ФРС у 80-ті був незалежним, чого в РФ немає.

Банка на Зарядні станції для ЗСУ (Шостий збір). Звіт за минулий збір.

Ба більше, інфляцію неможливо вгамувати тільки монетарною політикою, себто піднімати ключову ставку можна до небес, але якщо бюджетний кран не прикрутити, то це все боротьба з вітром. Додатково, нові дані показують, що завдання для Банку Росії стає з зірочкою. Зокрема не тільки експансіоністська бюджетна політика та м'яка монетарна політика ЦБ є причиною розгону інфляції, але й ріст заробітних плат.

Спадок президента Франкліна Рузвельта. Сила переговорної позиції профспілок та про-робітниче законодавство робило позиції робітників сильними в переговорах по ЗП. Внаслідок того, коли ціни пішли в гору через злам циклу економічного зростання в кінці 60-х та нафтове ембарго 1973, робітники через профспілки отримали компенсацію у вигляді зростання ЗП, але тим самим спровокували роботодавців на підняття цін на свої товари, аби зберегти свою норму прибутку. Таким чином була запущена своєрідна спіраль інфляції, коли ціни зросли, робітники просили компенсації і ціни знову зросли і так далі. Економісти (сайт ФРС), дослідивши цей цикл прийшли до такого висновку, що послаблення переговорної сили робітників:

“на 87% знижує волатильність інфляції без будь-яких змін у режимі грошово-кредитної політики. Цей результат ставить під сумнів домінуючу думку про те, що дезінфляція з 1980-х років була викликана грошово-кредитною політикою Волкера. Він пропонує альтернативну точку зору, згідно з якою політика на ринку праці з 1980-х років і структурні зміни на ринку праці призвели до зниження переговорної сили працівників, і саме ці сили викликали масштабну дезінфляцію”.

Моє доповнення: Це не значить, що профспілки зло проінфляційне, просто в тих умовах обидві сторони були не гнучкі в перемовинах, а держава не стала арбітром.

Статистика показує, що з 70-х років і до нинішнього дня кількість робітників в профспілках зменшилась в рази. Також змінилась і сама політика перемовин по ЗП: тепер всі ці відносини сильніше "зарегульовані" (контрактами і тп) і не гнучко реагують на зміни в економіці. Звісно, кожна індустрія економіки має свої особливості, зокрема те ж ІТ все ще гнучкіше за старі індустрії, але факт того, що переговорна сила робітників в цілому знизилась, фіксують в США вже давно.

Ще одним додатковим фактором, що також вплинув на вгамування “Великої інфляції в США”, є глобалізація, яка до слова передає привіт президенту Трампу. Нагадаю кілька фактів щодо недавнього сплеску інфляції в часи ковіду, одна з головних причин, яку відзначав МВФ:

Збій в ланцюгах поставок, перевантажені товарами порти (прим.: черги на відправку), проблеми з логістикою та високий попит на товари посилили цей ціновий тиск, особливо у Сполучених Штатах. Вищі ціни на імпортні товари сприяли росту інфляції (...).

Тому якщо президент Трамп надумав гратись в тарифи на іноземні товари, то це може нівелювати всі досягнення доби низької інфляції, яка забезпечена в першу чергу глобалізацією, починаючи з 80-х, що відкрила іноземні ринки та потік дешевих товарів (про глобальну кооперацію і її переваги можна навіть не згадувати).

Епілог. Загалом висновки економістів щодо розгрому профспілок дуже цікаві і явно потребують розвитку та нових досліджень. Для росіян ці дані говорять про те, що як тільки кран бюджету закриють (вплине на доходи), а судячи з підготовки заморозки війни це буде скоро, то їхні доходи швидко це відчують, а от інфляція з ними надовго (сильно буде залежати від санкцій).

ІМПЕРАТОР. Марк Аврелій. Трагічна історія філософа на троні Риму.

Теоретизувати про дизайн інститутів можна безкінечно, як і про роль культури чи «path dependence» різних народів. Але все це лише замилює очі, і ми втрачаємо з поля зору найголовніше. Я вже піднімав цю тему в окремій публікації і нагадаю вкотре — це люди. На їхніх переконаннях створюються, а потім і існують інклюзивні інститути.

ПІДТРИМАЙТЕ ЗБІР НА ЗАРЯДНІ СТАНЦІЇ ДЛЯ ЗСУ!

Тут немає жодного секрету чи чарівної кулі. Неможливо побудувати відкриті порядки там, де немає тих, хто готовий їх підтримувати та захищати.

Не секрет, що еліти відіграють ключову роль у становленні та поширенні переконань і правил. Але якими вони повинні бути? Частково я намагався це показати на прикладі царя унікальної індо-грецької держави Менандра І. Частково це можна побачити навіть у статті про Пола Волкера, стиль життя та манера якого втілюють потрібні переконання, здатні змінювати інститути та навіть цілі держави.

У нових статтях я спробую зробити те саме, але на прикладі масштабнішої історії, про яку ми маємо багато джерел і відомостей, а саме — доби правління Марка Аврелія в Римській імперії.

Цікаво: Цикл про Римську імперію.

Одразу хочу зазначити, що не збираюся співати оди Імператору — цього вже достатньо на YouTube. Хоча, правду кажучи, він заслуговує, щоб його титул починався з великої літери.

Імператор є одночасно чудовим особистим прикладом для наслідування і, парадоксально, неоднозначним прикладом для еліт. Той випадок, коли: "Being "good" does not make you "great"". Маючи видатні заслуги та вміння, він залишив після себе сильну імперію, але не залишив інститутів, які могли б утримати цю могутність.

Може виникнути питання: якщо після нього імперія поступово занепала, то яким прикладом він може бути? Важливо розуміти, що імперія всю свою історію балансувала на межі розколу. Саме тому, коли зовнішній тиск посилився в кінці ІІ століття н.е. вона почала змінюватись та слабшати. Саме цей факт робить постать Імператора цікавою: завдяки своїм переконанням він був здатен управляти величезною державою в найстрашніші для неї часи. Часи, які повинні були поствити крапку в існуванні єдиної імперії (як це сталось в IV-V cтолітті н.е.). Війна на Сході з Парфією, війна на Заході з коаліціями племен, чума, економічна та демографічна криза. У цих умовах він не просто зберіг імперію — він переміг усіх своїх ворогів, й програв лише часу. Однак, щодо останнього навряд він засмутився...

У статті ви побачите, як Імператор приймав рішення, які колосальні випробування він пройшов і якими переконаннями повинні володіти еліти, які справді бажають майбутнього Україні, а не просто «менеджать» її заради ренти.

Хочу підкреслити ще одну істину, яку ми часто забуваємо: ми — лише один із багатьох народів, що ходили по цій землі. Ми можемо думати, як сармати, які свого часу влаштували Марку «веселі роки», що ми тут назавжди. Але визирніть у вікно — де ті величні вершники? Їх поглинули інші народи, і вони живуть лише на сторінках історії та в генах тих, хто їх не знає.

Тому цього року я так багато писав про еліти та чесноти, бо якщо не буде змін, ми повторимо долю тих, хто був тут до нас.

З наступаючим новим роком, і нехай настане мир.

Мої цікаві публікацій, які Ви могли пропустити:

Культура: Улюблений письменник диктатора Сі Цзіньпіня. Фемініст Микола Чернишевський. "Що робити?".

Освіта: Доступна освіта, як шкільна освіта стала безкоштовною і чому? Історія Британії та США.

Історія: Фінляндія vs СССР: що ми оминаємо при вивченні “Зимової війни”.

Економіка: Дарон Аджемоглу. Democracy Does Cause Growth. Демократія та економічне зростання.

Історія великої інфляції: Пол Волкер. Велика інфляція в США. Ельвіра Набіулліна та її пута.