"Замість того, щоб просто виправляти невдачі на ринку, професор Маццукато стверджує, що уряди повинні формувати ринки навколо сміливих суспільних місій - від досягнення зеленого переходу до забезпечення здорового життя для всіх. Це вимагає основних змін: перехід від державної економіки, націленою, щоб бути "кредиторами в найгіршому моменті" до "першопроходців-інвесторів", встановлення умов для забезпечення справедливого розподілу ризиків та нагороди та розподілу державних можливостей для довгострокового створення суспільної вартості"

В Україні всі ці підходи неймовірно корисні, і вже частково залучаються в діяльності Оборонпрому. Проте вплих олігархічно-лібертаріанського підходу, значно руйнує потенціал і можливості як української армії, так і відбудови.

Про важливість соціального захисту. Європейські профспілки закликають виправити це непорозуміння. Тоді як в України, поки в нас нема сильних організованих спільнот, цих смертей буде на жаль тільки більше.

"Понад 1 мільйон людей в Європейському Союзі загинуло від причин, які можна уникнути, у 2022 році, згідно з новими даними з звіту Eurostats. З них понад 386 000 випадків смерті були пов'язані з захворюваннями, які піддаються лікуванню якісною охороною здоров'я, тоді як щонайменше 725 000 могли бути запобігли за рахунок ефективних втручань у охорону здоров'я"

https://peoplesdispatch.org/2025/07/02/austerity-linked-to-over-1-million-preventable-deaths-in-eu/?fbclid=IwY2xjawLa9nBleHRuA2FlbQIxMQBicmlkETF5Q2o2aWF0ZWQ3TTQwNEx1AR5m0r7WvbKtgOr1GwO4z7I2qArx_7NTTlyRK7u8jVctiS_jR0twYfIKtCehmg_aem_2AILzJgsQryVlgfZ1ahNsA

Одна з найцікавіших біографій, яку я коли-небудь читав. Вона незвична такою незвичною фігурою для такої ролі. Ми всі звикли до революційних і амбітних персонажів, як героїв лівиці, «Гарсонів», що протягли дух молодого радикализму до політичного віку.

Клімент Еттлі, один з найбільш впливових і успішних лівих діячів світу, був тихим, соромʼязливим, не вмів розмовляти з людьми, не мав харизми, та був бюрократичним. Він був поганим оратором, але одночасно був людиною вкрай толерантною до інших поглядів, талановитим адміністратором і управлінцем. Він мав патріотичне мислення, і був ветераном війни.

Багато здобутих навичків, разом з його вмінням керувати такою фракційною партією, як Лейбористською, зробили його одним з найуспішніших лівих лідерів у світі.

«Еттлі був скромною людиною, позбавленою харизми, невиразним оратором, недооцінюваним як друзями, так і ворогами. Хтозна, як би він вижив на сьогоднішній шаленій політичній арені (навіть у той час його дуже критикували за очевидну відсутність динамізму). Проте він шість років керував урядом, спадщина якого живе й донині.

Після закінчення війни він очолив уряд, який, попри майже нездоланні труднощі, створив комплексну систему соціального страхування, що передбачає допомогу по безробіттю, допомогу по хворобі, відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами, допомогу вдівцям, сімейні допомоги (допомогу на дитину) та одноразову допомогу у разі смерті для покриття витрат на похорон. Було створено Національну службу охорони здоров'я, підвищено вік закінчення школи та передано у державну власність вугільну промисловість, залізниці, газову та електроенергетику, а також комунікаційну компанію Cable and Wireless. Крім того, уряд успішно демобілізував понад 2 мільйони чоловіків зі збройних сил та розпочав розпад імперії. Уряд відіграв провідну роль у створенні НАТО та Організації Об'єднаних Націй і навіть знайшов час для створення перших національних парків. Все це було досягнуто на тлі світової економічної кризи, протистояння зі сталінською Росією та відновлення війни в Кореї. Нічого подібного не було ні до, ні після цього»

Соціальний патріотизм, держави загального добробуту і національна ідентичність

Соціальний патріотизм кинув виклик формулюванням що ставили клас та національні інтереси в опозиції один до одного. У контексті Другої світової війни робітничі класи розробили думку про те, що Вони були справжніми патріотами (ті, хто воювали за свободу своєї країни, та тримали всю її індустрію в працюючому стані) і почали ідентифікувати програму робітницьких реформ з інтересами всього суспільства. Це являло собою перехід від радикального та опозиційного патріотизму до соціального патріотизму. Як зазначав Філд, лейбористська партія, завдяки почуттю соціального патріотизму, зуміла універсалізувати інтереси праці, як загальнонаціональні інтереси і виграти з розгромним результатом у виборах 1945 р.

«Економічні проблеми та створення держав загального добробуту були тісно пов'язані з питанням культури та національної ідентичності. Таким чином, кілька авторів зазначили, що автопортрет сучасних держав (особливо демократій), як агента соціально-справедливого розвитку, був найважливішим засобом, за допомогою якого сучасні держави сприяли розвитку національної ідентичності і її легітимізації. Цей розвиток тягнув за собою, що образ нації було реконструйовано як образ спільноти соціальної справедливості

Коли держава гарантує соціальну справедливість для людей, що живуть у межах її кордонів, це сприяє почуттям належності до однієї групи рівних людей. Тобто держава може виховувати афективну прихильність людей до політичної спільноти (національної ідентичності). Цю
Концепцію можна знайти у працях Карла Дойча (1964), в яких він стверджував, що, створюючи процвітаючі умови життя, уряд створює прихильність до держави; він подальше стверджував, що не тільки потрібно підтримувати загальний добробут, але й широко розподілити економічні блага для населення.

У цьому ж ключі інші автори (Браун,1998, с. 10–11) припускали, що існування нерівностей можна інтерпретувати як відсутність або неповність національного розвитку, що призводить до руйнації спільноти соціальної справедливості, а отже, і до ослаблення національної ідентичності (Andersen & Fetner, 2008, с. 10–11; Брубакер, 2011, С. 94–95).

Ці ж автори припускають, що рівень ідентифікації з державою, який досягається практиками соціального патріотизму, є способом збереження демократії, яка не може існувати без колективної ідентичності, почуттів солідарності і спільного блага спільноти виборців-співгромадян.

Напевно, основною причиною поразки українських націонал-демократів, Народного Руху, Чорновола стала саме їх поміркована антисоціальна програма, яка ідеалізувала "вільний ринок". Влучно зауважував Іван Дзюба, один із засновників Народного Руху Украхни, що основною його проблемою була відсутність соціальної, лівої програми, відсутність бачення соціальної України і відсутність мобілізації і організації профспілок.

З сумом він описує це як основні причини поразки Руху — і з ним складно не погодитися. У всьому світові національно-демократичні партії це ліві партії — Ірландці, Баски, Тайванці, Каталонці, Шотландці, Валійці, тощо. Їх національно-демократичні партії зрозуміли, що права націонал-демократія роз'єднує і протиставляє народ — те, що зрозуміли лише найбільш візіонерні з рухівців, але, занадто пізно.

Рухівський націонал-демократизм в чомусь був останнім поколінням інтелектуальної української політики — ідеологічної, яка лідувалась теоретиками і культурно-політичною інтелігенцією. Проте їх помилки дали з одного боку, можливість проросійським партіям закріпитися, так само як і утворитися олігархічним, а з іншого, для багатьох націонал-демократія, особливо для молоді, перестала бути актуальною на користь ультраправого шовіністичного націоналізму.

Уміння нових українських націонал-демократичних і лівих активістів виправити це багато в чому вирішить, в яке русло буде рости нове покоління українських політичних активістів. Чи зможемо ми подолати той інтелектуальний застой і деградацію політики, чи ми зможемо створити щось, що його, може не скоро, але змінить?

Пише Іван Дзюба, відомий український дисидент, про українізацію і націонал-комунізм

Я не скажу, що я погоджуюсь з його поглядом на Леніна. Ба більше скажу, сам Іван Дзюба з собою не погоджується. Він підмітив зміну, що відбувалась в 20-х, але я думаю неправильно підібрав слова, щоб її описати. Проте, цей погляд на українізацію, та коренізацію загалом, дуже важливий. Це була революція в революції. Якщо ми говоримо про анархістський, самостійницько-комуністичних і республіканських партизанські рухи, а пізніше, про УПА, як про національно-визвольницьку війну, то комуністи-самостійники в партії, культурні діячі, тощо — вели таку ж саму національно-визвольницьку, вже не війну, а революцію, зсередини партії і суспільства. Ця революція була настільки великою і сильною, що вона ставила основну загрозу існуванню СРСР. "Ми можемо втратити Україну" — відомо заявляв Сталін через десять років після того неймовірного відродження, організованого українцями. Тепер від Дзюби:

"Прочитав усі партійні документи раннього періоду українізації. На жаль, цього нині не знають. Дехто собі уявляє, що українізація — це просто такий хитрий хід був: виманити активних українських діячів, а потім їх знищити. Це дуже поверхове уявлення — історія так не робиться. Насправді, усе було набагато серйозніше. Ця політика, докорінний поворот у національному питанні був викликаний тим, що під час революційних подій більшовики побачили, яким потужним є національний рух в Україні, Казахстані, Татарстані, Башкортостані. Вони зрозуміли, що тут треба щось змінювати, треба інакше ці питання ставити. І вирішальну роль у цьому відіграв, звичайно, Ленін, його передсмертні листи з національного питання, його звернення до ХІІ з’їзду партії. Звичайно, коли я писав, я багато чого не знав про Леніна, про його потаємні інструкції, телеграми: кого розстрілювати, як поводитися з боротьбистами. Цього я тоді не знав і ніхто тоді того не знав. Тому дещо інше було уявлення про Леніна.

Але мушу сказати, що десь року 1922 — 1923 у Леніна стався злам у поглядах на національне питання. Він щось зрозумів, щось побачив. І оте, що він писав тоді у передсмертних записках, — це дуже серйозне і глибоке розуміння національного питання. Я би сказав — дуже благородне. Тому що таких філіппік проти російського шовінізму, проти великодержавництва, проти російського держиморди, як у нього, не знайдеш ані до, ані після. Це щось дуже серйозне. Зрозуміло, що він був диктатор, боровся за владу, перед жодною кров’ю не зупинявся. Це тепер зрозуміло. Але, як не парадоксально, він при цьому був людиною чесного мислення. Говорив те, що розумів і бачив, не хитрував. Він, звісно, хитрував в іншому — у таємній своїй політиці. Проте Ленін, здається, пережив ідейну трагедію, коли усвідомив потребу запровадження непу, бо побачив крах прямолінійності, воєнного комунізму і хотів щось врятувати, щось повернути.

Під впливом цих останніх листів Леніна, які теж були, очевидно, не випадковими, оскільки він знав настрої національних комунізмів, на мене сильне враження справили матеріали і ХII з’їзду РКПБ. Це — 1923 рік. Їх зараз ніхто не читає, це все забуто. Але хто прочитає стенограму цього з’їзду, той зрозуміє, яке враження він на мене справив і чому я перейнявся оцим пафосом. У виступах і українських, і казахських, і грузинських, і башкирських, і татарських комуністів було стільки викриття російського колоніалізму, отих бід, які царизм приніс іншим народам, було стільки викриття того, що робилося вже радянською владою, руками комуністів і більшовиків, які не розуміли національних проблем. Це був величезний вибух якогось протесту, певної спроби чинити по справедливості. Бо гаслом комуністів були соціальна справедливість і національна справедливість, і не всі сприймали це як фальш — багато хто вірив і хотів, щоби справді була і соціальна справедливість, і національна справедливість"

Дякую кожному білорусу, кожному добровольцю, кожній людині що бореться за нашу і свою свободу.

І дякую каналу "Комірчина анархістки", що привернула увагу до цієї історії

«Кожен білорус, який хоче свободи, має воювати на боці України», — говорила 24-річна Марія Зайцева. Вона пройшла через усе: протести 2020 року в Білорусі, вигнання, поранення, шпиталі — і зрештою передову. Загинула в боях під Бахмутом.

Дівчина Марії Аня звернулася до ГО «Землячки», щоб розповісти їхню спільну історію — про любов, втрату і право бути поруч із тим, кого кохаєш. Це інтерв’ю — про Марію, її вибір і свободу, за яку вона віддала життя

А людина починалася саме із сорому — без нього і її нема. Втрачено соціальний сором (сором за те, що ти розкошуєш, а інший бідує), втрачено такт у самоствердженні (безмежне бахвальство статками і маєтками серед зірок культури). Таким чином починає торжествувати безсоромність.


Іван Дзюба

Іван Дзюба про проблематику «вузького кругозора «патріотів»

Можна говорити про певну пов’язаність з марксизмом Івана Багряного та інших ідеологів УРДП — Української Революційно-Демократичної Партії, яка за складних умов політичного розбрату в еміграції мужньо обстоювала ідею єдності українців на основі не «філологічного паріотизму», а спільності корінних інтересів соціальної справедливості й прагнення до свободи. Ідеї Івана Багряного могли б уберегти український політикум, насамперед рухівців та пізніших «правих», від прикрих помилок та неуваги до соціальної сторони української проблематики, — але, на жаль, вони не знайшли належного відгуку та й просто місця у вузькому кругозорі наших «патріотів» (не кажучи вже про байдужих до України).

Шановні друзі. Всеукраїнська незалежна професійна спілка "Захист праці" почала збирати та впорядковувати інформацію від свого профспілкового активу, що бере участь у захисті України від російського імперіалістичного вторгнення...

Михайло Вовк. Активіст ВНПС "Захист праці" на Львівському Комунальному Підприємстві "Львівелектротранс".

https://zahist.wordpress.com/2025/07/07/myhaylo-vovk/

Виступ Чорновола "нас хочуть роз'єднати за національністю, за мовою"

Викачав відео, щоб було зручніше дивитися. В нас є багато чому повчитися у тих виступів.

Київський метрополітен: руйнування тунелю між «Деміївською» і «Либідською» — це про безвідповідальність

Вчора багато писали про кримінальне провадження щодо посадовця Департаменту транспортної інфраструктури КМДА, так от: чиновники все прекрасно знали і розуміли, просто приховували факти і нічого не робили для виправлення ситуації.

З дозволу слідчого у відео представлені окремі докази цього злочину.

Крапка в цій історії не поставлена.
Слідство триває.

Лівим точно потрібні свої спортивні організації. Можна згадати появу Січового руху, з якого з'явились потім Січові стрільці. Це були організовані радикальними соціалістами культурницько-спортивні протипожежні товариства. Вони ходили з села до села, допомагали по хазяйству і з пожежами, та влаштовували руханки, танці, театри, шили вишиванки ітд. А у вільний час — тренувались з топориками (що їм дозволялось за професією пожежників), і вивчали історію козацьких традицій. Саме це хлопаки і дівчата потім стали основою Січових стрільців, що зіграли таку важливу роль в українській революції

📢 «Футбол і війна: гра, що допомагає лікувати рани та відновлювати нації» ⚽️🌍

Запрошуємо на унікальний захід, про важливу роль футболу у процесах відновлення та лікування націй, які пережили війни. 💔⚽️

📅 Дата: 13 липня (п’ятниця)

🌟 Тренер заходу: Сергій Дікарев — досвідчений тренер і фахівець з питань соціального впливу спорту, який поділиться своїм досвідом про те, як футбол може стати не лише грою, а й потужним інструментом для відновлення громади після важких часів.

🔍 Про що будемо говорити?
- Як футбол об’єднує людей і допомагає подолати соціальні та емоційні бар'єри
- Історії успіху: приклади команд та ігрових проектів, які сприяли відновленню в громадах, постраждалих від війни
- Роль спорту в відновленні національної ідентичності та соціальної згуртованості

🕹️ І на завершення: після розмови запрошуємо всіх учасників приєднатися до дружньої гри в футбол! 🌟

🗓️ Коли: 13 липня (п'ятниця)
🕙 Час: 10:00
📍 Де: м. Кривий Ріг, вул. Рекордна 1А

👉 Не пропустіть можливість стати частиною цієї події!

Моя перша стаття на Liberal Currents, американському соціально-ліберальному журналі за прогресивні зміни.

Знайомлю іноземну авдиторію з українською егалітарною історією.

Неймовірна ініціатива від Одеських активістів. До ознайомлення!

🕳 «Я живу в люке. Сейчас у меня тут классно, пока не на что не жалуюсь».

Так розповідає про свою домівку, облаштовану в люці біля теплотраси, безпритульний Руслан. Взимку умови проживання під землею складніші. Проте люк для нього — не лише укриття від негоди. Тут Руслан віднайшов власний простір для усамітнення, якого часто позбавлені його безпритульні знайомі.

🌳 Щоб вижити на вулиці, люди вдаються до надзвичайної винахідливості — знаходять прихистки в парках, під’їздах, електричках, скверах, на пляжах, у підвалах, склепах на цвинтарях, теплотрасах та закинутих будівлях.

Бездомні заповнюють практично весь міський простір, водночас залишаючись витісненими з нього. Їхні потреби ігноруються в політиках соціальної підтримки. Їх не помічають або не хочуть помічати на вулицях.

Тож усе-таки як це — жити просто неба?

Про це активістка ініціативи Street.Aid.Daily розпитала людей, які мешкають на вулицях Одеси — міста, яке завдяки південному клімату стало своєрідним прихистком для біженців і знедолених.