Передпродаж “Короля Данила” продовжено!
Дорогі читачі, раді повідомити, що частина тиражу “Король Руси Данило Романович політична біографія” уже вирушила до тих, хто зробив передзамовлення. Ми дуже вдячні за вашу підтримку та довіру. Чекаємо на перші враження й відгуки!
Паралельно відкриваємо передпродаж 2.0 — тож книжку ще можна придбати за спеціальними умовами (https://bit.ly/4e9qMke). Друга частина накладу вже у друкарні!
❗️Важливо: усі, хто оформить замовлення, починаючи від 16.06.2025, отримають свій примірник на початку липня. Не проґавте можливості, наклад лімітований.
Дякуємо за терпіння й розуміння!
Дорогі читачі, раді повідомити, що частина тиражу “Король Руси Данило Романович політична біографія” уже вирушила до тих, хто зробив передзамовлення. Ми дуже вдячні за вашу підтримку та довіру. Чекаємо на перші враження й відгуки!
Паралельно відкриваємо передпродаж 2.0 — тож книжку ще можна придбати за спеціальними умовами (https://bit.ly/4e9qMke). Друга частина накладу вже у друкарні!
❗️Важливо: усі, хто оформить замовлення, починаючи від 16.06.2025, отримають свій примірник на початку липня. Не проґавте можливості, наклад лімітований.
Дякуємо за терпіння й розуміння!
Магазин Локальної історії
Король Руси Данило Романович (прибл. 1201 – 1264). Політична біографія - Магазин Локальної історії
Відкриваємо передпродаж 2.0. друга частина накладу вже у друкарні! Важливо: усі, хто оформить замовлення, починаючи від 16.06.2025, отримають свій примірник
Леся Українка, яка хворіла на туберкульоз правої нирки, лікувалася у санаторіях Криму та Кавказу, де лікарі призначали їй вживати туберкулін та миш’як. Успіхи лікування були незначними, тож їй радили видалити орган. Та все ж письменниця хотіла випробувати всі варіанти перед тим, як лягати під скальпель хірурга.
Лариса Косач-Квітка вже зневірилися у власному одужанні, аж поки з чоловіком Климентом не прочитали рекламний проспект санаторія в Гелуані поблизу Каїру, який мав репутацію "головного курорту для ниркових слабих".
Вперше Леся Українка з чоловіком приїхали на лікування в Гелуан у листопаді 1909 року. Грошима допомагала мати Олена Косач. На єгипетському курорті і сама Леся Українка знаходила можливості для додаткового заробітку. "Тут у моді вчитись чужих мов, от і в нас у санаторії вчаться в мене французької мови 4 чоловіка (з них 2 ще й німецької вчаться у мене ж), і я маю щодня 3–4 години зайняті. Тим способом заробляю від 65 до 75 р. на місяць, а коли є ще яка випадкова робота, то й більше. Але се, по-тутешньому бюджету, ледве дає половину утримання, так що все-таки мушу проживати запасні гроші, що мене не дуже-то радує", — писала письменниця сестрі Олені у листі від 31 січня.
Окрім цього, вона заробляла перекладами концесійних контрактів із російської на французьку та німецьку. За її словами, за 3 дні в ліжку вона змогла заробити 15 рублів — більше половини від місячної середньої зарплати робітника в Наддніпрянщині.
На "прощу до Єгипетського сонця", до пірамід та Сфінкса, біля яких Леся гуляла з чоловіком, вона приїздила майже щозими — аж до самої смерті у 1913 році.
Про лікування Лесі Українки у санаторіях Єгипту читайте у матеріалі → https://bit.ly/43KHaUN
Лариса Косач-Квітка вже зневірилися у власному одужанні, аж поки з чоловіком Климентом не прочитали рекламний проспект санаторія в Гелуані поблизу Каїру, який мав репутацію "головного курорту для ниркових слабих".
Вперше Леся Українка з чоловіком приїхали на лікування в Гелуан у листопаді 1909 року. Грошима допомагала мати Олена Косач. На єгипетському курорті і сама Леся Українка знаходила можливості для додаткового заробітку. "Тут у моді вчитись чужих мов, от і в нас у санаторії вчаться в мене французької мови 4 чоловіка (з них 2 ще й німецької вчаться у мене ж), і я маю щодня 3–4 години зайняті. Тим способом заробляю від 65 до 75 р. на місяць, а коли є ще яка випадкова робота, то й більше. Але се, по-тутешньому бюджету, ледве дає половину утримання, так що все-таки мушу проживати запасні гроші, що мене не дуже-то радує", — писала письменниця сестрі Олені у листі від 31 січня.
Окрім цього, вона заробляла перекладами концесійних контрактів із російської на французьку та німецьку. За її словами, за 3 дні в ліжку вона змогла заробити 15 рублів — більше половини від місячної середньої зарплати робітника в Наддніпрянщині.
На "прощу до Єгипетського сонця", до пірамід та Сфінкса, біля яких Леся гуляла з чоловіком, вона приїздила майже щозими — аж до самої смерті у 1913 році.
Про лікування Лесі Українки у санаторіях Єгипту читайте у матеріалі → https://bit.ly/43KHaUN
Локальна історія
"На прощу до Єгипетського сонця". Леся Українка у санаторіях Єгипту
Вперше Леся Українка з чоловіком приїхали на лікування в Гелуан у листопаді 1909 року.
Під час експедиції до села Плахтіївка Опанас Бежкович зафіксував особливості побуту жителів Півдня України середини ХХ століття, зокрема традиційне народне житло, його оздоблення, транспортні засоби та місцеві промисли жителів Одещини.
Характерною ознакою житла цього регіону було його наближене розташування до вулиці причілковою (торцевою) стороною з двома вікнами. Хати мали двосхилий дах, який покривали очеретом. Бежковичу вдалося зафіксувати і рудименти архаїчного типу житлових та господарських споруд, дах яких "приливали" глиною. У таких спорудах стеля була дуже низькою, або взагалі відсутня. Характерною ознакою південного регіону було й те, що за межами подвір’я окремо могли розташовувати й літню піч.
Цікава особливість забудови дворів — огорожі, зроблені з каменю-плитняка. Їх обмазували глиною та білили. На фотографіях Бежковича можна бачимо розписи навколо дверей, на причілковій стіні між вікнами, на фронтоні.
Низка світлин із Одещини присвячена транспорту. На фото видно вози для сіна та соломи, води, ресорну двуколку та дитячі візочки. Також у фотооб’єктив дослідника потрапив майстер по лозоплетінню.
▶️ Більше фото переглядайте у матеріалі → https://bit.ly/4kbmiuZ
Характерною ознакою житла цього регіону було його наближене розташування до вулиці причілковою (торцевою) стороною з двома вікнами. Хати мали двосхилий дах, який покривали очеретом. Бежковичу вдалося зафіксувати і рудименти архаїчного типу житлових та господарських споруд, дах яких "приливали" глиною. У таких спорудах стеля була дуже низькою, або взагалі відсутня. Характерною ознакою південного регіону було й те, що за межами подвір’я окремо могли розташовувати й літню піч.
Цікава особливість забудови дворів — огорожі, зроблені з каменю-плитняка. Їх обмазували глиною та білили. На фотографіях Бежковича можна бачимо розписи навколо дверей, на причілковій стіні між вікнами, на фронтоні.
Низка світлин із Одещини присвячена транспорту. На фото видно вози для сіна та соломи, води, ресорну двуколку та дитячі візочки. Також у фотооб’єктив дослідника потрапив майстер по лозоплетінню.
▶️ Більше фото переглядайте у матеріалі → https://bit.ly/4kbmiuZ
localhistory.org.ua
Одещина 1955 року на світлинах Опанаса Бежковича
Під час експедиції у село Плахтіївка етнограф зафіксував побут Півдня України середини ХХ століття.
Дитячий візочок. Село Плахтіївка Білгород-Дністровський район Одеської області. 1955 р. Фото Опанаса Бежковича.
11 низькопідлогових трамваїв марки Vevey передала швейцарська компанія Bernmobil Львову. У березні 2025-го перші два з них вийшли на маршрути міста, а у перспективі й до Національного реабілітаційного центру для українських військових Unbroken.
Трамваї інклюзивні, а це ще один крок до зручності міста для всіх. Проєкт отримав назву «Бернські трамваї для Львова» і реалізується за підтримки Державного секретаріату Швейцарії з економічних питань (SECO).
«Як виникла ідея передати вживані трамваї з Берну до Львова? У нашому місті поступово вводять в експлуатацію 27 нових трамваїв Tramlink від компанії Stadler Rail. Тож 12 трамваїв Vevey Be 4/8 вивели з обігу у квітні 2025 року року. Хоч ці трамваї більше не відповідають швейцарським стандартам, вони перебувають у доброму стані та можуть використовуватися ще протягом 10-12 років», – розповідає Дідьє Баухман, прессекретар компанії Bernmobil.
«SECO доручив компанії Rubi Bahntechnik GmbH оцінити міста, котрі подали заявки. Після детальних перевірок у список фіналістів увійшли три українські міста, а переміг Львів. Це місто має відповідну ширину колії та добре розвинуту інфраструктуру. Щодо самих трамваїв – Vevey були введені в експлуатацію у Берні 2 квітня 1990 року. Їхня низькопідлогова конструкція стала справжнім проривом.
Було непросто організувати навчання у Берні, в якому взяли участь чотири співробітники ЛКП «Львівелектротранс» і один перекладач. Перший Vevey привезли у Львів наприкінці вересня 2024-го. Решта прибули у квітні 2025 року. Транспортування трамваїв вимагає ретельного планування. Ми залучаємо два автопоїзди з супроводжувальними машинами. 2 тисячі кілометрів долаємо за тиждень.
Попри все, нам вдалось подолати усі труднощі, й ми сподіваємось, що бернські трамваї ще довго слугуватимуть Львову».
https://youtu.be/fsTyA0zNRrU
Трамваї інклюзивні, а це ще один крок до зручності міста для всіх. Проєкт отримав назву «Бернські трамваї для Львова» і реалізується за підтримки Державного секретаріату Швейцарії з економічних питань (SECO).
«Як виникла ідея передати вживані трамваї з Берну до Львова? У нашому місті поступово вводять в експлуатацію 27 нових трамваїв Tramlink від компанії Stadler Rail. Тож 12 трамваїв Vevey Be 4/8 вивели з обігу у квітні 2025 року року. Хоч ці трамваї більше не відповідають швейцарським стандартам, вони перебувають у доброму стані та можуть використовуватися ще протягом 10-12 років», – розповідає Дідьє Баухман, прессекретар компанії Bernmobil.
«SECO доручив компанії Rubi Bahntechnik GmbH оцінити міста, котрі подали заявки. Після детальних перевірок у список фіналістів увійшли три українські міста, а переміг Львів. Це місто має відповідну ширину колії та добре розвинуту інфраструктуру. Щодо самих трамваїв – Vevey були введені в експлуатацію у Берні 2 квітня 1990 року. Їхня низькопідлогова конструкція стала справжнім проривом.
Було непросто організувати навчання у Берні, в якому взяли участь чотири співробітники ЛКП «Львівелектротранс» і один перекладач. Перший Vevey привезли у Львів наприкінці вересня 2024-го. Решта прибули у квітні 2025 року. Транспортування трамваїв вимагає ретельного планування. Ми залучаємо два автопоїзди з супроводжувальними машинами. 2 тисячі кілометрів долаємо за тиждень.
Попри все, нам вдалось подолати усі труднощі, й ми сподіваємось, що бернські трамваї ще довго слугуватимуть Львову».
https://youtu.be/fsTyA0zNRrU
YouTube
Швейцарія – Україна
Про експорт трамваїв до Львова читайте у нашому новому спецпроєкті → https://trams.localhistory.org.ua/
trams.localhistory.org.ua
Історія трамвая. Львів, Берн, Європа
Цікаві факти про трамвай в Україні та світі. Спецпроєкт Локальної історії
Артем Димид жив драйвово. Його вабило небо й вільний політ до моменту, коли розкриється парашут. Тільки-но йому виповнилось 18, купив мотоцикла й вирішив поїхати в Ірак. Син капелана Майдану, правнук історика й підпільного священника УГКЦ у свої 27 років встиг відвідати 50 країн світу.
Ранок 24 лютого 2022 року застав Артема в Ріо-де-Жанейро. Там же придбав бронежилет і каску. На контролі в аеропорту пояснив, що так переживає за безпеку під час польоту. Коли перетнув кордон з Україною, виставив у соцмережу фото з підписом: "Вибачте за запізнення, можна зайти?".
У Львові поміняв свій Harley-Davidson на автомат Калашникова. Додому забіг на кілька годин, аби перепакувати наплічник і попрощатися. "Я тішилася, що він у Бразилії, — каже Іванка Крип’якевич-Димид. — Мала надію: а раптом він заб’є на то все, бо вже повоював у 2014 році. Аж тут Артем пише: "Мамо, що у нас на сніданок?". Таки прилетів... Мене скував тваринний страх. Коли ми обіймалися на прощання, був дуже теплий".
18 червня батькам повідомили страшну звістку: їхнього сина тяжко поранено біля села Біла Криниця на Миколаївщині. Через кілька годин Артем помер. Його останні слова були: "Я вижив".
"Коли є тиша, коли я медитую чи перебуваю серед природи, я хочу чути голос сина, питатися: "Де ти?". Я йому кажу: "Не бійся, все добре. Ти все зробив правильно".
Коли ми були на цвинтарі, нагадала про себе його рідна стихія — вітер. Я заплющила очі та повністю віддалася цьому вітрові. Було відчуття, ніби стою на вершині Кіліманджаро чи десь над американським каньйоном. Але стою не щоб кинутися вниз головою, а злетіти", – розповідає Іванка Крип’якевич-Димид, мати Артема.
Львів’янин Артемій Димид віддав життя за те, у що насправді вірив.
Про те, як жив пластун, громадський активіст та військовослужбовець читайте у матеріалі → https://bit.ly/43JbKy6
Ранок 24 лютого 2022 року застав Артема в Ріо-де-Жанейро. Там же придбав бронежилет і каску. На контролі в аеропорту пояснив, що так переживає за безпеку під час польоту. Коли перетнув кордон з Україною, виставив у соцмережу фото з підписом: "Вибачте за запізнення, можна зайти?".
У Львові поміняв свій Harley-Davidson на автомат Калашникова. Додому забіг на кілька годин, аби перепакувати наплічник і попрощатися. "Я тішилася, що він у Бразилії, — каже Іванка Крип’якевич-Димид. — Мала надію: а раптом він заб’є на то все, бо вже повоював у 2014 році. Аж тут Артем пише: "Мамо, що у нас на сніданок?". Таки прилетів... Мене скував тваринний страх. Коли ми обіймалися на прощання, був дуже теплий".
18 червня батькам повідомили страшну звістку: їхнього сина тяжко поранено біля села Біла Криниця на Миколаївщині. Через кілька годин Артем помер. Його останні слова були: "Я вижив".
"Коли є тиша, коли я медитую чи перебуваю серед природи, я хочу чути голос сина, питатися: "Де ти?". Я йому кажу: "Не бійся, все добре. Ти все зробив правильно".
Коли ми були на цвинтарі, нагадала про себе його рідна стихія — вітер. Я заплющила очі та повністю віддалася цьому вітрові. Було відчуття, ніби стою на вершині Кіліманджаро чи десь над американським каньйоном. Але стою не щоб кинутися вниз головою, а злетіти", – розповідає Іванка Крип’якевич-Димид, мати Артема.
Львів’янин Артемій Димид віддав життя за те, у що насправді вірив.
Про те, як жив пластун, громадський активіст та військовослужбовець читайте у матеріалі → https://bit.ly/43JbKy6
Локальна історія
Остання колискова для "Курки"
Артем Димид загинув на війні 18 червня 2022 року.
18 червня 2022 року під час виконання бойового завдання на південному напрямку загинув Павло Добротворський, вчитель історії та воїн.
Справою його життя був патріотичний табір "Поклик Яру". "Це розбудова альтернативного суспільства, де молодь вміє брати на себе відповідальність", — писав Павло Добротворський. Обрати ділянку, придбати першу будівлю для табору Павлові допомогли батьки — Юрій та Світлана. "Без перебільшення, мої батьки втілили в життя те, про що я мріяв роками, і нині вкладають купу часу й ресурсів для того, щоби табір ріс і розвивався", — казав Павло.
"Поклик Яру" — це побратимство, від якого складно відмовитися, — говорить Вікторія, мама однієї із вихованок табору. — Павло вмів знаходити спільну мову з кожною дитиною, молодою людиною, допомагав шукати себе й безперестанку навчався сам. У день, коли всі дізналися, що він загинув, моя донька написала, як він говорив: "Коли тобі важко — ти ростеш". Зараз їм боляче, важко, але вони ростуть з його настановами".
Павло служив у 73-му морському центрі Сил Спеціальних Операцій ЗСУ, виконував завдання в тилу окупанта. Загинув 18 червня в селі Біла Криниця на Херсонщині. Мінометний обстріл після повернення із завдання за лінією фронту. Після загибелі сина Юрій Наконечний написав: "Я буду мстити за тебе, сину".
За рік до своєї смерти Павло здійснив важливу для себе поїздку на могилу Євгена Коновальця. "Честь — єдине почуття, що пробирало наскрізь втомлене від мандрівки тіло", — записав хлопець про себе. До могили він поклав землю, яку привіз із Холодного Яру, поставив склянку хересу, останній напій Коновальця. Символи мають значення. "Вони роблять нас людьми", — подумав юнак, поставивши кулак на груди.
Можливо, через століття хтось, хто шукатиме останню присутність Павла на площі в Черкасах, де стояла його труна, прикладе кулак до грудей і відчує честь. Як Павло перед мармуровим хрестом Коновальця у Роттердамі.
Як і Коновальцеве, його життя обірвав московський вбивця.
З Павлом попрощалися 22 червня 2022 року на площі Слави в Черкасах і поховали в Холодному Яру, як він і хотів.
https://localhistory.org.ua/texts/reportazhi/istorik-chest/
Справою його життя був патріотичний табір "Поклик Яру". "Це розбудова альтернативного суспільства, де молодь вміє брати на себе відповідальність", — писав Павло Добротворський. Обрати ділянку, придбати першу будівлю для табору Павлові допомогли батьки — Юрій та Світлана. "Без перебільшення, мої батьки втілили в життя те, про що я мріяв роками, і нині вкладають купу часу й ресурсів для того, щоби табір ріс і розвивався", — казав Павло.
"Поклик Яру" — це побратимство, від якого складно відмовитися, — говорить Вікторія, мама однієї із вихованок табору. — Павло вмів знаходити спільну мову з кожною дитиною, молодою людиною, допомагав шукати себе й безперестанку навчався сам. У день, коли всі дізналися, що він загинув, моя донька написала, як він говорив: "Коли тобі важко — ти ростеш". Зараз їм боляче, важко, але вони ростуть з його настановами".
Павло служив у 73-му морському центрі Сил Спеціальних Операцій ЗСУ, виконував завдання в тилу окупанта. Загинув 18 червня в селі Біла Криниця на Херсонщині. Мінометний обстріл після повернення із завдання за лінією фронту. Після загибелі сина Юрій Наконечний написав: "Я буду мстити за тебе, сину".
За рік до своєї смерти Павло здійснив важливу для себе поїздку на могилу Євгена Коновальця. "Честь — єдине почуття, що пробирало наскрізь втомлене від мандрівки тіло", — записав хлопець про себе. До могили він поклав землю, яку привіз із Холодного Яру, поставив склянку хересу, останній напій Коновальця. Символи мають значення. "Вони роблять нас людьми", — подумав юнак, поставивши кулак на груди.
Можливо, через століття хтось, хто шукатиме останню присутність Павла на площі в Черкасах, де стояла його труна, прикладе кулак до грудей і відчує честь. Як Павло перед мармуровим хрестом Коновальця у Роттердамі.
Як і Коновальцеве, його життя обірвав московський вбивця.
З Павлом попрощалися 22 червня 2022 року на площі Слави в Черкасах і поховали в Холодному Яру, як він і хотів.
https://localhistory.org.ua/texts/reportazhi/istorik-chest/
Локальна історія
"Історик". Честь
Павло Добротворський загинув 18 червня під час виконання бойового завдання на південному напрямку.
Віталій Ляска — історик, головний редактор журналу "Локальна історія", головний редактор і співзасновник видавництва "Локальна історія" та ведучий YouTube-програми "Без брому" увійшов до рейтингу "100 Людей NV", які своєю послідовною та невтомною працею докладаються до захисту й розвитку України!
У лаудації NV йдеться: "цей науковець популяризує національну історію, розкриваючи її невідомі сторінки з допомогою своїх колег — професійних істориків. Так Віталій Ляска надає пересічному українцеві можливість побачити повну й точну картину минулого, представлену в популярній формі..."
Головний редактор Локальної історії наголошує, що цей результат — не лише його заслуга, а й понад 10-річна праця усієї команди.
"Геройства роблять не абстрактні, а конкретні люди. А деякі з них роблять навіть трохи більше… Сподіваюся, що визнання цих людей додасть їм сил та наснаги. Хочу, щоб вони знали, що країна бачить їхню системну роботу і шанує це", — зазначив на сторінках журналу "New Voice" Віталій Сич, головний редактор медіадому NV.
Подяка і щирі вітання!
У лаудації NV йдеться: "цей науковець популяризує національну історію, розкриваючи її невідомі сторінки з допомогою своїх колег — професійних істориків. Так Віталій Ляска надає пересічному українцеві можливість побачити повну й точну картину минулого, представлену в популярній формі..."
Головний редактор Локальної історії наголошує, що цей результат — не лише його заслуга, а й понад 10-річна праця усієї команди.
"Геройства роблять не абстрактні, а конкретні люди. А деякі з них роблять навіть трохи більше… Сподіваюся, що визнання цих людей додасть їм сил та наснаги. Хочу, щоб вони знали, що країна бачить їхню системну роботу і шанує це", — зазначив на сторінках журналу "New Voice" Віталій Сич, головний редактор медіадому NV.
Подяка і щирі вітання!