Учора, в книгарні “Сенс” в Івано-Франківську презентували спецвипуск журналу “Локальна історія”, присвяченого унікальному середньовічному об’єкту — Тустані.
Учасники дискусії Роман Миська, Денис Мандзюк та Андрій Шиманський розповіли про історію відкриття заповідника, його сучасну діяльність та виклики популяризації. Розповідали й про журнал “Локальна історія”, зокрема про те, з чого починалося медіа, яке зараз переросло в великий мультимедійний продукт, разом з видавництвом.
Дякуємо всім, хто долучився до події!
[ Номер створено у співпраці з Державним історико-культурним заповідником ”Тустань” ]
Учасники дискусії Роман Миська, Денис Мандзюк та Андрій Шиманський розповіли про історію відкриття заповідника, його сучасну діяльність та виклики популяризації. Розповідали й про журнал “Локальна історія”, зокрема про те, з чого починалося медіа, яке зараз переросло в великий мультимедійний продукт, разом з видавництвом.
Дякуємо всім, хто долучився до події!
[ Номер створено у співпраці з Державним історико-культурним заповідником ”Тустань” ]
❤11
6 червня 1945 року у місті Кецтінґ помер Степан Шухевич.
Адвокат, чиї виступи в суді вирізнялися науковим підходом. Він ретельно добирав свідків, застосовував психологічні прийоми. А коли виникала потреба, міг і поцупити речовий доказ. Степан Шухеивч брав участь у формуванні корпусу УСС, відзначився у боях за Борислав і Дрогобич. У часи ЗУНР був військовим комендантом Львова, очолював дипломатичну місію на переговорах із поляками.
Серед особливостей його роботи — прийом, який сам іменував “тактикою заскакування”. Протягом процесу Шухевич ретельно записував усі деталі слідства. Наприкінці ж у своїй промові викладав низку аргументів, на які інші учасники не звернули особливої уваги.
“Судовий процес — то боротьба, — сказав Степан Шухевич в одній зі своїх промов. Справедливий суддя багато добра може зробити для простої людини, а справедливий суддя-українець — гідно прислужитися українцям”.
▶️ Про найгучніші процеси Степана Шухевича читайте у матеріалі → https://bit.ly/45bQKRM
Адвокат, чиї виступи в суді вирізнялися науковим підходом. Він ретельно добирав свідків, застосовував психологічні прийоми. А коли виникала потреба, міг і поцупити речовий доказ. Степан Шухеивч брав участь у формуванні корпусу УСС, відзначився у боях за Борислав і Дрогобич. У часи ЗУНР був військовим комендантом Львова, очолював дипломатичну місію на переговорах із поляками.
Серед особливостей його роботи — прийом, який сам іменував “тактикою заскакування”. Протягом процесу Шухевич ретельно записував усі деталі слідства. Наприкінці ж у своїй промові викладав низку аргументів, на які інші учасники не звернули особливої уваги.
“Судовий процес — то боротьба, — сказав Степан Шухевич в одній зі своїх промов. Справедливий суддя багато добра може зробити для простої людини, а справедливий суддя-українець — гідно прислужитися українцям”.
▶️ Про найгучніші процеси Степана Шухевича читайте у матеріалі → https://bit.ly/45bQKRM
Локальна історія
Коли поле битви — судова зала
Яким був адвокатом Степан Шухевич.
🔥6❤1
На захист обвинувачених боївкарів ОУН виступає Володимир Старосольський. Ліворуч від нього сидить Степан Шухевич. Львівський окружний суд, грудень, 1932 року.
❤4
“Цілковита відсутність джерел не дає можливостей висловити жодних припущень щодо багатьох основних подій, пов’язаних із народженням Данила Галицького. Не знаємо, де він народився та коли був охрещений. Не знаємо, чи було здійснено обряд постригу, але принаймні можемо здогадуватися, що якщо так сталося, то відбутися це мало ще за життя Романа.
Немає сумнівів у тому, що як дитина Данило мав дуже малі шанси щось дізнатися про хитросплетіння батьківської політики. Однак певні фрагментарні спогади могли зберегтися у пам’яті хлопця, принаймні про людей, які прибували до Романового двору. Ними могли бути візантійці, угорці, поляки, русини з різних князівств і навіть німці. Цілком ймовірно, що малолітній Данило міг зустрітися із вивезеними із Києва у 1203/1204 роках родинами Ростислава й Володимира Рюриковичів. Усе це мало відповідно вразити Данила. Цікавим питанням є те, чи у свідомості Данила збереглися якісь відомості про репресії, що їх Роман застосовував проти неприхильно до нього налаштованих галичан.
На превеликий жаль, через брак джерел не можемо відповісти на це важливе питання. Немає сумнівів у тому, що ставлення князя Романа до поспільства значною мірою вплинуло на те, як людність сприймала дітей свого передчасно померлого правителя. Однак у цьому питанні мусимо тримати свою фантазію на припоні.
Є підстави вважати, що батько був для Данила, найімовірніше, навіть не туманним спогадом, а, певно, лише переказом, який постійно підживляли мати та найближче оточення. Завдяки згадкам у Галицько-Волинській хроніці знаємо, що, використовуючи літературні алюзії, Данилові оповідали про те, як Роман громив грізних половців, як переміг підступного Рюрика.
Словом, родина формувала в Данилових уявленнях образ мужнього державця, поведінку якого треба наслідувати в умовах непевности та невдач”.
Читайте більше у книжці «Король Руси Данило Романович (прибл. 1201–1264). Політична біографія» авторства Даріуша Домбровського → bit.ly/4l4DZxT
Немає сумнівів у тому, що як дитина Данило мав дуже малі шанси щось дізнатися про хитросплетіння батьківської політики. Однак певні фрагментарні спогади могли зберегтися у пам’яті хлопця, принаймні про людей, які прибували до Романового двору. Ними могли бути візантійці, угорці, поляки, русини з різних князівств і навіть німці. Цілком ймовірно, що малолітній Данило міг зустрітися із вивезеними із Києва у 1203/1204 роках родинами Ростислава й Володимира Рюриковичів. Усе це мало відповідно вразити Данила. Цікавим питанням є те, чи у свідомості Данила збереглися якісь відомості про репресії, що їх Роман застосовував проти неприхильно до нього налаштованих галичан.
На превеликий жаль, через брак джерел не можемо відповісти на це важливе питання. Немає сумнівів у тому, що ставлення князя Романа до поспільства значною мірою вплинуло на те, як людність сприймала дітей свого передчасно померлого правителя. Однак у цьому питанні мусимо тримати свою фантазію на припоні.
Є підстави вважати, що батько був для Данила, найімовірніше, навіть не туманним спогадом, а, певно, лише переказом, який постійно підживляли мати та найближче оточення. Завдяки згадкам у Галицько-Волинській хроніці знаємо, що, використовуючи літературні алюзії, Данилові оповідали про те, як Роман громив грізних половців, як переміг підступного Рюрика.
Словом, родина формувала в Данилових уявленнях образ мужнього державця, поведінку якого треба наслідувати в умовах непевности та невдач”.
Читайте більше у книжці «Король Руси Данило Романович (прибл. 1201–1264). Політична біографія» авторства Даріуша Домбровського → bit.ly/4l4DZxT
Магазин Локальної історії
Король Руси Данило Романович (прибл. 1201 – 1264). Політична біографія - Магазин Локальної історії
Відкриваємо передпродаж 2.0. друга частина накладу вже у друкарні! Важливо: усі, хто оформить замовлення, починаючи від 16.06.2025, отримають свій примірник
👍12
Ольга Ліщинська народилася 1927 року в селі Борова Гура, що належало до Любачівського повіту Підкарпатського воєводства (територія Польщі). В родині Миколи та Параскевії Охтави було четверо дітей: сини Іван, Володимир, Михайло та донька Ольга.
Найстарший брат Іван навчався в Любачеві на священика. Працював секретарем при війті та обліковцем у місцевій кооперативі. У 1930-х роках його заарештувала польська влада та утримувала в тюрмі в місті Любачів. З початком Другої світової війни Іванові вдалося втекти. Пізніше він оселився в Гданську.
Брата Володимира у 1944 році мобілізували до лав радянської армії. Згодом він потрапив у полон, звідки йому вдалося втекти. Після цього емігрував до США, де проживав до кінця життя.
Ольга закінчила чотири класи. У 1944 році її разом з матір'ю примусово переселили в УРСР. Спершу їх вивезли до села Башня, де вони пробули лише один день. Звідти, разом із худобою, їх перевезли залізницею до Рави-Руської, а згодом – до села Борщовичі біля Львова. Пробувши там ще одну добу, в пошуках постійного житла вони оселилися в селі Чорнушовичі.
[ Проєкт "Жіночі голоси Другої світової війни" підтримує Європейський Союз за програмою House of Europe ("Дім Європи") ]
Про долю сім'ї, початок війни, місцевих євреїв та початок переселення Ольга Ліщинська розповіла у матеріалі ↓
https://livehistory.org.ua/eyewitnesses/d03af316-e59c-44a6-b203-54ae307c1949
Найстарший брат Іван навчався в Любачеві на священика. Працював секретарем при війті та обліковцем у місцевій кооперативі. У 1930-х роках його заарештувала польська влада та утримувала в тюрмі в місті Любачів. З початком Другої світової війни Іванові вдалося втекти. Пізніше він оселився в Гданську.
Брата Володимира у 1944 році мобілізували до лав радянської армії. Згодом він потрапив у полон, звідки йому вдалося втекти. Після цього емігрував до США, де проживав до кінця життя.
Ольга закінчила чотири класи. У 1944 році її разом з матір'ю примусово переселили в УРСР. Спершу їх вивезли до села Башня, де вони пробули лише один день. Звідти, разом із худобою, їх перевезли залізницею до Рави-Руської, а згодом – до села Борщовичі біля Львова. Пробувши там ще одну добу, в пошуках постійного житла вони оселилися в селі Чорнушовичі.
[ Проєкт "Жіночі голоси Другої світової війни" підтримує Європейський Союз за програмою House of Europe ("Дім Європи") ]
Про долю сім'ї, початок війни, місцевих євреїв та початок переселення Ольга Ліщинська розповіла у матеріалі ↓
https://livehistory.org.ua/eyewitnesses/d03af316-e59c-44a6-b203-54ae307c1949
Проєкт Жива історія
Ольга Ліщинська
Онлайн-архів усноісторичних та візуальних джерел
👍5❤1
Героїчні події червня 1919 року приховують чимало таємниць. Чисельно слабша Галицька Армія здобула ряд блискучих перемог над краще матеріально забезпеченим польським військом.
Бойові дії Галицької Армії в червні 1919 року складалися з трьох різних за характером операцій — оборонної, контрнаступальної та наступальної. Усіх їх об’єднав термін “Чортківська офензива”.
Читайте матеріал Олександра Дєдика про вражаючу cторінку з історії Галицької Армії ↓
https://localhistory.org.ua/texts/statti/virvatis-z-trikutnika-smerti-chortkivska-ofenziva-galitskoyi-armiyi/?fbclid=IwY2xjawKurp5leHRuA2FlbQIxMQBicmlkETE1SmpaWHdrZDQxazVkOTRUAR7ZNB33T_EZh-s39-tDJWCmxJEehQRS7x_nuDCJcR-e5W97m9UUT-5L-KgipQ_aem_9EVOEWyliwOYNwoa9qKxNA
Бойові дії Галицької Армії в червні 1919 року складалися з трьох різних за характером операцій — оборонної, контрнаступальної та наступальної. Усіх їх об’єднав термін “Чортківська офензива”.
Читайте матеріал Олександра Дєдика про вражаючу cторінку з історії Галицької Армії ↓
https://localhistory.org.ua/texts/statti/virvatis-z-trikutnika-smerti-chortkivska-ofenziva-galitskoyi-armiyi/?fbclid=IwY2xjawKurp5leHRuA2FlbQIxMQBicmlkETE1SmpaWHdrZDQxazVkOTRUAR7ZNB33T_EZh-s39-tDJWCmxJEehQRS7x_nuDCJcR-e5W97m9UUT-5L-KgipQ_aem_9EVOEWyliwOYNwoa9qKxNA
Локальна історія
Вирватись з "трикутника смерті": Чортківська офензива Галицької Армії
Про наступальну військову операцію Української галицької армії, здійсненої в період з 7 по 28 червня 1919 року
👍12❤1
182 року тому помер Маркіян Шашкевич, письменник, священик, символ українського національного відродження на Галичині, народний будитель. Він був одним із перших, хто започаткував проповіді українською мовою в церквах.
“Якщо наш нарід в тисячолітній недолі і долі не стратив своєї мови і культури, якщо діждався світлої епохи відродження, якщо має поважні – Богу дякувати – ряди інтелігенції, котра його хвалою і силою, то не малу в тім заслугу мають ті наші священики, що, як Маркіян, ціле життя боролися з противностями… І послідній гріш видавали на народні цілі, щоб в трийцятькотрімсь році життя вмирати на сухоти”, – говорив митрополит Андрей Шептицький.
“Коли ми зважимо, яку ролю відіграла Галичина в історії національного українського руху, коли згадаємо, що вона довгий час була тим резервуаром, де гартувався національний дух – то ми зважимо на цілу широчінь і наслідки Шашкевичової діяльности”, – казав Сергій Єфремов.
Про те, як 1911 року українські сили згуртувалися, щоб відсвяткувати ювілей Шашкевича та зберегти про нього пам’ять, читайте у матеріалі → https://bit.ly/4kVqQ9y
“Якщо наш нарід в тисячолітній недолі і долі не стратив своєї мови і культури, якщо діждався світлої епохи відродження, якщо має поважні – Богу дякувати – ряди інтелігенції, котра його хвалою і силою, то не малу в тім заслугу мають ті наші священики, що, як Маркіян, ціле життя боролися з противностями… І послідній гріш видавали на народні цілі, щоб в трийцятькотрімсь році життя вмирати на сухоти”, – говорив митрополит Андрей Шептицький.
“Коли ми зважимо, яку ролю відіграла Галичина в історії національного українського руху, коли згадаємо, що вона довгий час була тим резервуаром, де гартувався національний дух – то ми зважимо на цілу широчінь і наслідки Шашкевичової діяльности”, – казав Сергій Єфремов.
Про те, як 1911 року українські сили згуртувалися, щоб відсвяткувати ювілей Шашкевича та зберегти про нього пам’ять, читайте у матеріалі → https://bit.ly/4kVqQ9y
localhistory.org.ua
Як святкували століття Маркіяна Шашкевича у Львові
Урочистості тривали три дні. Утім знайшлися і невдоволені
❤8
Запрошуємо на презентацію результатів проєкту "Жіночі голоси Другої світової війни", що був зреалізований завдяки фінансовій підтримці House of Europe!
Проєкт мав на меті оцифрувати та забезпечити вільний онлайн-доступ до зібраного раніше архіву свідчень про жіночий досвід і способи виживання в умовах війни.
Автори проєкту зібрали 30 свідчень жінок, у яких відображені початок війни, депортації родин, репресії, ув’язнення, співпраця з ОУН, голод, переслідування церкви, допити, окупація та насильство українського населення.
На зустрічі поговоримо про наш досвід упорядкування усних свідчень, а також представимо цінні розповіді і візуальні матеріали з приватних родинних архівів.
Почути раніше не чутні голоси і побачити обличчя людей з минулого – це не лише статична фіксація культурної спадщини задля її збереження. Це її переорієнтація на моделювання інклюзивної політики національної пам’яті, формування ідентичності української нації та можливість деколонізувати суспільне мислення та зберегти історичну пам’ять українців.
Учасники дискусії:
👉 Віталій Ляска - головний редактор проєкту "Локальна історія";
👉 Юрій Пуківський - редактор онлайн-архіву "Жива історія";
👉 Роксолана Попелюк - історикиня, учасниця дослідницької групи проєкту;
👉 Данило Кравець - історик, архівіст проєкту.
📌 Коли: 11 червня, початок о 18:30.
📍 Місце зустрічі: Львівський муніципальний мистецький центр, вул.Стефаника, 11.
Вхід вільний.
Проєкт мав на меті оцифрувати та забезпечити вільний онлайн-доступ до зібраного раніше архіву свідчень про жіночий досвід і способи виживання в умовах війни.
Автори проєкту зібрали 30 свідчень жінок, у яких відображені початок війни, депортації родин, репресії, ув’язнення, співпраця з ОУН, голод, переслідування церкви, допити, окупація та насильство українського населення.
На зустрічі поговоримо про наш досвід упорядкування усних свідчень, а також представимо цінні розповіді і візуальні матеріали з приватних родинних архівів.
Почути раніше не чутні голоси і побачити обличчя людей з минулого – це не лише статична фіксація культурної спадщини задля її збереження. Це її переорієнтація на моделювання інклюзивної політики національної пам’яті, формування ідентичності української нації та можливість деколонізувати суспільне мислення та зберегти історичну пам’ять українців.
Учасники дискусії:
👉 Віталій Ляска - головний редактор проєкту "Локальна історія";
👉 Юрій Пуківський - редактор онлайн-архіву "Жива історія";
👉 Роксолана Попелюк - історикиня, учасниця дослідницької групи проєкту;
👉 Данило Кравець - історик, архівіст проєкту.
📌 Коли: 11 червня, початок о 18:30.
📍 Місце зустрічі: Львівський муніципальний мистецький центр, вул.Стефаника, 11.
Вхід вільний.
👍8