Скандал із хмельницькими прокурорами-інвалідами можна закривати як остаточно погашений владою за принципом «ворон ворону око не видзьобає».

Майже пів року минуло з того часу, коли суспільство, якому заборонено бути непридатним до служби й заповідано героїчно захищати Вітчизну з гепатитами, СНІДом, туберкульозами й епілепсіями, дізналося дику новину, що в окремо взятій Хмельницькій прокуратурі (до інших руки не дійшли) 27% прокурорів – інваліди, причому тяжкі.

І ось. Усі прокурори з фейковими інвалідностями працюють далі. У відписці їхнього керівництва зазначено, що «розслідування не змогло підтвердити факт неправомірного отримання інвалідностей жодного з 67 прокурорів з огляду на обмеженість засобів службового розслідування».

Із усієї кількості неповносправних прокурорів свою групу інвалідності підтвердили лише 2. Це – 3% від загальної кількості фігурантів розслідування. Ще 3 прокурори змінили групу інвалідності на меншу.

А 61% усіх прокурорів, кого спалили на фейкоінвалідностях (41 особа), тупо проігнорували виклик на лікарську комісію для перепідтвердження діягнозу. Просто не пішли. Ігнор. Зате ці прокурори, авжеж, будуть притягувати до відповідальності кожного смертного, який не пройде ВЛК.

Навіть попри ураган народного хейту – в сухому залишку цей скандал помер власною смертю, тож суспільство (коли щось не подобається йому, хай міняє громадянство) може вкотре проковтнути плювок системи.

Реквізити для пожертв:
4149499392774418

Патреон:
https://www.patreon.com/drozdov

Інші телеграмщики підколюють мене, що я рекламу не ставлю «третя піца безкоштовно», «відбілювання зубів», усяких криптовалютних семінарів, розіграшів 16-го айфона та інших зразків дикого-предикого маркетингу в стилі «Залужний розмазав Соловйова» чи «Негайно підключайте радар».

Лишаюся олдскульним автором і не бажаю впихувати впереміш зі своєю публіцистикою цінотижики в супермаркеті та знижки на матраци.

Уклінно дякую за кожну пожертву!

А я так бачу футуристику:

• Трамп є трампліном для зльоту Консерватизму.

• Гряде регрес від Людиноцентричного Лібералізму до Державоцентричного Традиціоналізму, в якому колективні цінності/інтереси домінуватимуть над особистими, а права ідеологія, в якій Держава понад усе замість Людини, простимулює ренесанс сировинного мислення (чиї ресурси – той сильніший).

• Триває відкол Америки від європейської цивілізації. Спайка ЄС-США (НАТО-США) розділяється Атлантичним Океаном.

• США стануть лідером своєї півкулі, і для них базовим ареалом інтересів стане Індо-Тихоокеанський регіон. Основна вісь протистояння в майбутньому: США – Китай.

• Європа (найкраще, що є світі) лишається наодинці з собою. Золотий вік благоденствія Європи завершено. Аби зберегтися, має постати континентальна Європейська Цивілізація як останній прихисток Вільної Людини. Інакше – повзуча експансія Китаю з росією на тарані.

• Місце України, нею же запропоноване – на сировинній периферії Заходу в межах його пакту з росією щодо її повного контролю за Чорним Морем (звідси – вимушена згода на окупацію Приазов’я й Півдня).

• Україна входить у новосвіт як держава-утриманка. Успіхом і ціллю буде перехід під крило Європи.
👇
https://www.youtube.com/watch?v=s62PxQt5Ik4

Свіжа різноаспектна соціологія від Групи «Рейтинг». Що я б виділив:

Ставлення до перемовин:
81% за компроміс
11% за війну до кінця

Ставлення до прямого контакту з росією:
64% за
32% проти
7% за перемовини США-росія без України

У динаміці:
• У 6 разів обвалилася опція «воювати до кінця»: зі 60% до 11%
• У 2,5 раза стрибнула готовність до поступок (зі 36% до 81%)
• У 2 рази зросла готовність до прямих перемовин із росією: з 38% до 64%.

Рейтинг довіри всередині України:
1. Залужний 76%
2. Зеленський 65%
3. Притула 34%

Рейтинг антидовіри:
1. Тимошенко 86%
2. Порошенко 76%
3. Притула 51%

Найбільші розчарування і втрата довіри:
1. Притула: мінус 42%
2. Зеленський: мінус 26%
3. Тимошенко: мінус 15%

Трійця наших улюбленців серед світових лідерів:
1. Макрон (77%)
2. Дуда (72%)
3. Фон дер Ляєн (68%)

Трійця нашої ненависті:
1. Путін (95%)
2. Лукашенко (89%)
3. Орбан (74%)

Замість висновків:

1. Затята позиція «воювати до кінця» стає провальною: за цим підуть лише 11%.

2. Тотальною опцією на 4-му році війни став пошук компромісу з можливістю поступок (81%). По суті, тема активної війни вичерпана.

3. Більшість суспільства (64%) готова до прямого контакту з росією навіть попри наявність законодавчої заборони на це.

4. Стійким лідером усіх рейтингів повні 2 роки є Залужний.

5. У всіх замірах (підтримка, довіра тощо) Зеленський – стабільно другий.

Коли вже остаточно підраховані результати парламентських виборів у Німеччині – можна вивести їхнє резюме.

• Переміг консервативний блок ХДС/ХСС - 29%.

• Це стало можливим тільки за рахунок пенсіонерів: 42% голосів за консерваторів дали виборці віком понад 70.

• Друге місце посіла ультраправа партія АдН - 21%, і це рекордне подвоєння популярності.

• Праворадикали – кумири найактивнішого працездатного прошарку: за АдН проголосував кожен 4-й німець у віці 18-44 роки.

• АдН географічно – партія східних земель Німеччини (там ультраправі отримали 30%).

• Правляча Соціял-Демократична Партія – третя (16,4%), і це найбільший провал за всю історію. Шольц розгубив 2 млн своїх виборців і йде на пенсію. Новим лідером СДПН стане міністр оборони Пісторіус.

• Пройшли Зелені (11,6%) і, що особливо непокоїть, Ліва Партія (9%), майже комуністична.

• Кожен 4-й юний німець віком до 24 років обрав Ліву Партію (марксизм).

• Також столиця Берлін обрала Ліву Партію з її тематикою: брак житла, високі ціни на оренду, високі податки, низька зарплата.

• Аномалія: за ультралівими і ультраправими здебільшого потягнулися жінки (спрацьовує зовнішня симпатія), а також люди з вищою освітою (спрацьовує раціональний відхід від центризму).

• Уперше в історії до Бундестагу не пройшла ліберальна ВДП. Її лідер залишає політику.

• Цьогоріч була рекордна явка – 83%.

• Так звані системні центристські партії все ще здатні втримати баланс на свою користь. Коаліція консерваторів і соціял-демократів буде на противагу радикалістській АдН. Проте право- і лівопопулісти матимуть Бундестаг як рупор для популяризації своїх ізоляціоністських ідей.

• Риторика майбутнього канцлера Мерца свідчить про готовність переглядати весь післявоєнний безпековий уклад. На перший план вийде посилення європейської обороноздатності.

• Тема міграції далі роз’їдатиме Європу. Попри те, що Мерц є послідовником «обережної» політики, при цьому він виступає за жорстку антиімміграційну політику аж до відмови надавати притулок.

• Мерц пообіцяв активніше допомагати Україні і зняти табу на далекобійні ракети Taurus.

• Мерц сходиться з Трампом в оцінці Китаю як загрози. При цьому Мерц – ярий прихильник НАТО.

Напередодні підписання (чи як там піде) Рідкісноземельної Угоди зі США – прошу послухати мій виступ і підійти до завтрашнього архідоленосного дня з об’ємним ретроспективним баченням. І тоді буде легше усвідомити, що:

- Зі самого початку війни наша влада обрала позицію Just Business, розвівши окремо війну/безпеку – і окремо гроші, торгівлю, експорт, валюту,

- Українську державну позицію «тут у нас війна – а тут ми торгуємо і домовляємося» найкраще видно по зерновій угоді, взяту за основу,

- Гарантії безпеки Україна ніколи за час війни не прив’язувала до економічних домовленостей. То з чого б їх очікувати зараз?
👇
https://www.youtube.com/watch?v=3PRsuIG5kSQ

І тепер, після заборони навіть артистам збирати гроші за кордоном для ЗСУ, кожен із числа тих 54%, чи 65%, чи 73%, чи не за горами й 101%, які підтримують Зеленського, за нього грудьми-персами-ягодицями стануть, довіряють йому, вважають найкращим лідером нації, тягнуть руку за ним, порвуть на шматки кожного, хто криве слівце скаже на світоча всіх часів і народів, може вийти в чистеє поле і проволати:

- Хай живе Росія на всіх міжнародних культурних майданчиках! Хай живе м'яка сила Кремля! Хай живуть російські артисти й митці во всьом міре!

- Хай живе самоізоляція від світу! Хай живе добровільна відмова від культурної дипломатії!

- Хай живе фінансування ЗСУ лише з бюджету! Хай живуть автомобілі для фронту лише за кошт держави! Хай живе гуманітарка лише закуплена урядом! Хай живе збір коштів на потреби бойових бригад лише офісом президента!

- Хай живе героїзм від безвиході! Хай живе доблесний захист невідомо вже чиїх корисних копалин!

- Хай живе задраяний батискаф! Хай живе закупорка! Хай живе довічна залізна завіса! Хай живе колодка!

- Хай живе естрадна зірка на передовій! Хай живе художник-аквареліст у штурмовій роті! Хай живе оперний тенор у піхоті! Хай живе балетмейстер у десанті!

- Хай живе ліквідація всіх базових прав Громадянина! Хай живе кастрація всіх свобод! Хай живе Північна Корея!

Ура!

Балканські уроки для України.

На Балканах, як і в Україні, війну почав диктаторський режим (Мілошевіча). Там так само фігурувала православна церква і проросійськість. Так само Захід стурбовано спостерігав за розгортанням війни. Так само був аналог Бучі – геноцид у Сребрениці.

А далі – лише повчальні уроки у виконанні Хорватії. Вона одразу дала заявку на вступ до НАТО та ЄС. Навіть під час війни Хорватія перепідпорядкувала всю свою внутрішню політику під копенгагенські критерії (стійка демократія, повна свобода, незалежний суд).

Хорватія отримала статус кандидата в ЄС через 8 років після закінчення війни. Повноцінний вступ стався через 18 років. До того часу Хорватія підійшла як найрозвинутіша країна Балкан. Навіть сліду не зосталося від авторитарної соціялістичної пост-югославської моделі.

Це при тому, що збитки від війни становили 160% ВВП. Інфляція була швидко вгамована. 8% ВВП становили грошові перекази хорватських емігрантів з-за кордону. Демократія стала константою.

І тепер Хорватія – рай на землі. Бо хотіли.

Поки всі сфокусовані на Рідкісноземельній Угоді, пропоную провести аналогії зі схожим досвідом фінансування постраждалих від війни, без якого Європа не піднялася б.

План Маршалла. Цікаві паралелі для роздумів і зіставлянь.

1. Відбудова зраненої Європи відбувалася за рахунок Америки й під контролем американських консультантів із прив’язкою європейських економік до долара.

2. По теперішньому курсу План Маршалла – це 118 млрд доларів, але не на одну країну (як зараз), а на 18 – і це при тому, що весь континент лежав у руїнах, а війна закатрупила 70 млн осіб (у цьому плані Зеленський замість применшувати цифру загиблих мав би навпаки вказувати на її катастрофізм).

3. План Маршалла мав супутні політичні вимоги: в урядах-реципієнтах не могло бути комуністів. Усі виконували умову, як має бути. План Маршалла мав ідеологічну мету: послабити лівацтво на тлі злиднів, де соціялізм і патерналізм неминуче би буяв.

4. 80% вливань були безоплатні у вигляді прямих траншів, поставок продовольства та техніки. Решта – пільгові кредити.

5. США на довгі роки стали «арсеналом демократії» й «острівцем процвітання у пустелі розрухи».

6. Допомога була точковою і реальною. Наприклад, Греції, де згоріло 2 тисячі сіл і вся худоба, Америка дала 400 млн доларів і кілька тисяч мулів для орання.

7. В лівій Італії запустили пересувні кінотеатри з критикою СССР, паралельно заінвестували в автоконцерн FIAT. І підмовили Папу Римського засудити комунізм і відлучити від Церкви лідерів-ліваків зі забороною вінчання й хрещення їхнім дітям.

8. Винуватиця війни – Німеччина – теж отримала гроші з одночасним відмінусуванням репарацій.

10. Європа активно почала купляти продукцію зі США. В кожному уряді були зовнішні радники. Без американців не схвалювалися жодні важливі рішення.

11. За 4 роки економіка Європи зросла на 33%, промисловість та торгівля – на 40%, аграрії – на 11%. Європа застрибнула на якісно новий технологічний та управлінський рівень.

12. Усі мусіли знизити мита, скасувати імпортні ліцензії, девальвувати свої валюти. Зате: постав середній клас, зовнішні борги були виплачені, а добробут зріс на 100%.
👇
https://www.youtube.com/watch?v=3PRsuIG5kSQ

Ресурси, надра, копалини, моря, логістично-торгівельні шляхи.

За це й точаться ресурсно-сировинні гібридовійни в 21 сторіччі, під виправдання яких уміло підтягуються ошатні концепти на кшталт «там наші люди, наша історія, щось там ще».

Абсолютними лохами були всі кримські русофіли й путіністи, які щиро чекали на прихід отєчества – а насправді все впиралося в анексію Чорного Моря з його маршрутами й багатствами + Керченський залізорудний басейн.

Абсолютними лохами були і є донбаські сепаратисти, які увірували в свої іграшкові «республіки» – а насправді все впиралося в окупацію величезного вугільного басейну з його викопними дарами.

Росія по факту вже захопила величезний ареал надр. Усі ці Днри і Лнри – це Донецький Кряж із покладами антрациту й кам’яного вугілля. Покровськ – це коксова шахта. Авдіївка – це коксохім. Вугледар – це стратегічні запаси солі. Бахмут – це мідь, сіль, доломіти й глини. Торез – це тверді сплави й антрацит. Горлівка – це Микитівське родовище ртуті + кокс, ангідрит, гіпс. Лисичанськ – це, крім вугілля, ще й крейда. Часів Яр – це крупні родовища вогнетривких глин і кварцу. Волноваха – це алмази. Маріуполь – це чорна металургія і приморський вузол для сухопутного коридору в Крим.

На мапу війни завжди треба накладати мапу геології – й тоді до цінностей війни неминуче додасться її додана вартість.

І тут ми, крім гонору, який супутньо переростає в культ особи, не можемо нічого протиставити, бо яйцями заміняємо розум.

У спарингу биків однозначно переміг наш.

Та якщо американському бикові в майбутньому засвітить імпічмент, то нашому – довічне й одноосібне правління.

Якщо американського бика завтра-позавтра розіпне федеральна преса, то нашому – ще при житті зліпиться культ особи, нікому не підзвітної й ніким не контрольованої.

Якщо американський бик відімкне старлінки, зупинить усі поставки, забере парасольку петріотів над містами й почне велике шкідництво – то наш із бункера записуватиме незламні відеа, переконуючи самого себе в гарно написаному.

Якщо американський бик по-пилатськи вмиє руки й розведе ними «ну я ж хотів миру, але ви ж самі бачите» - то наш охоче обере війну до останнього, і цим останнім буде простий українець.

Усяке бикування мусить мати під собою прорахований ресурс, якщо воно не хоче змахувати на суїцидальну поведінку. Коли за демаршем немає подальшого плану чи підготовленого алгоритму наступних дій – на голій поверхні лишається хіба що лоскіт гонору, лоскіт самоповаги, лоскіт самопишання та інші різновиди солодкавого самовдоволення.

А поверхня так і лишається голою. Голою – це, цитуючи американського бика, «відсутність козирних карт» у нашого. Що цілком відповідає дійсності.

Коли «залізні яйця», якими так захоплюються трибуни під час боксерських раундів, заміняють собою розум, мудрість, тонкість і прозорливість державного діяча – тоді все прогнозовано йде за найгіршим сценарієм.

У нашому випадку ним є ще більша ескалація війни та ще більші втрати. Позаяк інші варіянти одна особа відкинула, то ще більший струм пішов у м’ясорубку, яку тричі й стократ проклятий американський бик, заслужено ненависний усіма, хотів хоч якось зупинити, виходячи з тактики унеможливлення гіршого.

Після чорного дня в Білому Домі мій висновок такий:

У цій історії всі неправі. У цій історії всі програли. Різниця лиш у тім, що Америка далі лишиться процвітаюча й безпечна, а Україна далі лишиться ще більше загрожена.

Внутрішній стан українця. Дослідження КМІСу спільно з Національним Статистичним Управлінням Великої Британії.

Чи задоволені українці життям:
75% не задоволені
25% задоволені

Чи бачать українці сенс в усьому тому, чим вони займаються:
62% бачать великий сенс
38% своє життя оцінюють як безсенсовне

Чи відчувають українці щастя:
57% відчувають щастя
43% нещасливих людей

Порівнюючи з британцями, індекс задоволеності:
4,6 в українців
7,5 у британців

Порівнюючи з британцями, індекс сенсовності життя:
6,9 в українців
7,7 у британців

Порівнюючи з британцями, індекс щастя:
5,6 в українців
7,4 у британців

Порівнюючи з британцями, індекс тривожності:
5,1 в українців
3,2 у британців
(65% українців живуть у постійній тривозі)

Замість висновків:

1. Маємо унікальний феномен: попри абсолютне незадоволення життям (75%), попри перебування 65% населення у стані тривожності, попри наявність 43% нещасливих людей – маємо величезну кількість населення (62%), яке вбачає значний сенс у своїй діяльності.

2. Це означає, що відчуття сенсу є основним виправданням украй поганого стану справ. Люди самі себе переконують, що стрес і страждання має сенс.

3. Це закладає міну сповільненої дії, коли вслід за усвідомленням незадоволення й нещастя піде не лише акцептація незадовільної дійсності, але й спроба знаходити в ній проблиски щастя й змісту.

4. Така позиція радше межує з самонавіюванням, за яким може піти безопірна згода на тривале перебування в незадовільних умовах життя.

Усе, що я думаю про те, що сталося, спробував викласти в цьому відеоблозі.

Людей підсадили на важкі емоції, та навіть попри них треба все одно старатися раціоналізовувати той триндець, який нізвідки не береться і в ніщо добре не приводить.

Свої спостереження прошу звірити з моїми, чи принаймні взяти до уваги:
👇
https://www.youtube.com/watch?v=LHA8qCeZ8M8

Учора було 109 років із дня смерті американського письменника Генрі Джеймса, крупної постаті для жанру психологічного реалізму. Щоб відволіктися від шумовиння, наніч кілька висловів Генрі Джеймса в якості інтелектуальної паузи посеред океану грубостей:

• Чим гірші справи, тим більше приводів для жартів.
• Що не стається вчасно, втрачено назавжди.
• Майже всі союзи укладаються на міцній основі взаємного нерозуміння.
• Важко ставити питання, мимоволі не підказуючи відповіді.
• Люди виявляють надто велику готовність страждати.
• Якщо вас ненавиділи, то, значить, і любили.
• Стійких прив’язаностей не буває.
• Нема щиріших лестощів, ніж наслідування.
• Дитині лестити не станеш.
• Самодостатня людина – та, за яку не потрібно переживати.
• Успіх – це коли збуваються мрії нашої юності.
• У житті треба бути по можливості щасливим.
• Ідеал – це те, що ми сповідуєм, але побачити його нам не дано.
• Щасливі миті не повторяються.
• Стань найкращим другом самому собі, й тоді ти завжди перебуватимеш у найвишуканішому товаристві.
• Скільки б ви не придивлялися до мене, все одно я видивлю в вас більше.
• Ми такі вороги, що нас водою не розлити.
• Була б дорога приємною, а куди вона веде – хіба не все одно?
• Неприязнь безмежна: їй нема кінця, варто лише незлюбити.
• Кого тільки не ріднить нещастя!
• Розчарування робить людей егоїстичними.
• Велич зла нічого не значить, якщо протидія така ж велика.
• Якщо людина тонка душею, їй суджено страждати.
• Нам слід шукати розраду лише там, де ми можем її знайти.
• Дивно обговорювати речі, які не підлягають обговоренню.
• Коли надто часто відмовляєш, є небезпека прорахуватися.
• Іноді корисно глянути на речі з буденної точки зору.

Пастві, яка в емоційному зашкварі-зашкалі досі смакує ті горезвісні кілька хвилин перепалки в Овальному Кабінеті, варто на хвильку призадуматися: а на котрій хвилині візиту це сталося?

Може, на самому початку? Може, прямо в дверях, зі старту, з першого ж діялогу?

Усе це сталося десь так, умовно, на хвилині 40-й. А що було перед тим усі ці 40 хвилин? А перед тим Трамп особисто зустрів (на відміну від Макрона), подякував країні за мужність, та й уся протокольна перша частина пройшла в компліментарному стилі, все було добре, Зеленський приїхав підписувати Рідкісноземельну Угоду, яку він сам зіцініював своїм «Планом Перемоги», куди вніс сировинний пункт 4 про копалини.

То що ж сталося, умовно, на 41-й хвилині? Те, що й завжди.

Президентом України є Диктор, і йому категорично не можна говорити від себе. Все завше йде добре – доки все йде за планом, без відсеб’ятини, без імпровізу, без живого мовлення. Як тільки починається вільна бесіда – назовні виривається уражене нутро, психоемоційна нестійкість і профнепридатність до таких надскладних викликів у такий надскладний час.

Маємо президента настрою, президента імпульсу, президента емоції, президента моменту, президента з вразливим его, не здатного тримати удар й опановувати себе в екстремумах дискомфорту й напруги.

Як наслідок: одна комунікаційна катастрофа змінюється наступною.

Не було ніяких заготовок. Нема тут ніякої конспірології. Особистісний фактор.

Працівники літнього віку. Дані Інституту Стратегічних Досліджень.

• У нас 10,3 млн пенсіонерів.

• Фактично кожен 3-й із того населення, яке лишилося, - пенсіонер.

• Працюючих пенсіонерів – 2,8 млн.

• Це – 27% усіх пенсіонерів.

• Пояснення, чому пенсіонери далі працюють: бо неможливо вижити.

• На ринку праці процвітає вікова дискримінація внаслідок упередженого ставлення роботодавця.

• Найчастіше пояснення: літня людина не впишеться в колектив.

• Є сильні побоювання щодо здатності літніх людей до високої інтенсивності, екстрених змін графіка та ненормованого робочого дня.

• Наявність пенсії, навіть невеликої, спонукає літніх людей погоджуватися на таку оплату, на яку не погодились би працівники трудоактивного віку.

• Найчастіше літні люди йдуть на низькокваліфіковані спеціальності (охоронець, сторож, консьєрж, вахтер, двірник).

• Модель трудової поведінки пенсіонерів можна описати як продовження роботи на тому самому місці, допоки це можливо.

• Частка працівників віком 60+ серед керівного складу підприємств – 0,8%, серед менеджерів підприємств – 0,1%, серед викладачів – 0,6%, серед медиків – 0,3%, серед технічних працівників – 0,2%, серед продавців – 0,3%, серед водіїв – 1%, серед найпростіших професій – 2,2%.

Спостерігаючи за мітингами проти Трампа в Америці – серце радіє й душа квітне.

Нам і не снилися мітинги проти своїх ідіотів-можновладців. Нам і не снилися пікети проти свого віце-президента. Нам і не снилися їдкі транспаранти проти свого керманича, який наламав стільки дров, що вистачить на опалювальний сезон для половини світу. Нам і не снилися акції протесту проти своїх придурків.

Ось вона, велич західної демократії. Коли обезумілий очільник робить щось не те – вся країна про це сигналізує в протестний спосіб. І сім’я Венса розвертає свій кортеж та й ушивається подалі від пікетувальників.

Країна кастрованої демократії може лише мріяти про такі вільні й свідомі вияви суспільного несхвалення й несприйняття. Країна ліквідованих прав-свобод може лише очманіло мурувати культ однієї особи й називати це «згуртованістю». Країна безправних ніколи не спитає свого позахмарного правителя, чи він так само рвійно боронить їх, як вони його.

Ніщо не вказує на бодай примарне повернення до норми демократії в найближчий час.

Нині 43 роки тому помер американський фантаст-постмодерніст Філіп Дік. Підбірка його смачних цитат:

• Життя в тому полягає, що тебе завжди змушуватимуть гвалтувати власну совість.
• Іноді мені хочеться збожеволіти, але я розівчився як.
• Зустріч із людьми, яких боїшся, має велике терапевтичне значення.
• Безумці здатні навчатися, але діяти можуть лише як натовп.
• Людина й без слів достатньо виразна.
• Міняти прив’язаності – ознака мудрості.
• Наявність у суперечці двох сторін вичерпує практичні можливості для встановлення істини.
• Люди знищують один одного на підставі бездумних лозунгів, які хтось третій втовкмачує їм у голови.
• Твої переконання – результат суспільного тиску.
• Нас принижують так тонко, що ми заледве розуміємо це.
• Держава не може бути кращою від свого очільника.
• Чим вище застрибує мавпа, тим краще видно її сраку.
• У клітці тримає радше звичка, ніж сталеві прути.
• Зміни бувають і на гірше.
• До розуміння неможливо примусити.
• Найнебезпечніша людина – та, яка боїться власної тіні.
• Ми всі недоумки, просто треба чесно розподіляти вину.
• Під час чуми вбивають без доказів, а лише по підозрі.
• Коли війна почнеться, вже ніхто не скаже, чи вона справедлива.
• Я вірю в те, у що хочу вірити, а ви вірте в своє.
• Минуле міняється вже після того, як воно сталося.
• Зло – всюди, воно – як цемент.
• Підробки знижують цінність оригіналу.
• Найхуткіше біжить той, хто не озирається.
• Поліція – це порохотяг, який втягує все найдрібніше, що опиняється перед ним.
• Кого боги помічають, того вони знищують.
• Будь малим – і ти уникнеш ревності сильних.
• Співчуття розмиває грань між перемогою й поразкою.
• Важливо не те, що ти говориш, а як.
• Коли сходиш з розуму, швидко вчишся вести себе тихо.
• Люди мають здатність плювати на незручні їм закони.
• Винні часом біжать, навіть коли їх не лапають.
• Відчай має властивість продовжувати самого себе.
• Війна створила нових чудовиськ, але не нові можливості.
• Бомб ми робимо все більше, але подобається нам це все менше.
• З лабіринту нема виходу.

Тепер, коли всі основні світові гравці вже окреслили свої позиції щодо подальшої активізації нашої війни - можемо прикинути приблизно таку розстановку.

Росія.
Війна однозначно вигідна: формується найвиграшніша позиція з великою ймовірністю проривної ескалації та ще більших окупацій; при цьому питання Криму й сухопутного коридору до нього через анексоване Приазов’я більше нІкому оскаржувати (відпала Америка як єдина над-держава, яка могла це робити).

Зеленський.
Війна однозначно вигідна, бо це – запорука одноосібного правління, монопольного доступу до трильйонних бюджетів, збереження моделі безконтрольності, заморозка виборів, демократії, громадянських прав і свобод.

Європа.
Європа зацікавлена в затримці війни на нашій території, що дасть змогу виграти час, належно підготуватися й переформатувати свій оборонний альянс, тим часом фінансуючи в кредит героїзм українців, поки не намацається план подальших дій.

Америка.
По суті, їй уже все одно. Оголосивши себе над барикадами, Америка зможе отримати бенефіт і від успіхів росії, і від заморозки війни, і від навернення Зеленського, і від його покарання.

Китай.
Всяка європейська війна вигідна: виснаження Європи лише на руку, а чим більше буде руйнувань в Україні, тим більше відбудови законтрактує Сі.

Український народ.
А тут питання до нього самого: чи є після низки політичних провалів свого керівництва досяжні й раціонально окреслені цілі в війні при теперішніх розкладАх і світовій кон’юнктурі. Війна, як і раніше, лягає лише на його горб і ніяк не стосуватиметься касти небожителів.

У принципі, зрозуміло, чому стався такий спалах на метафорі про гру в карти. Ну бо крім дурня, там більше в ніщо й не грали.

Метафора про карти не зайшла. От метафора про ебонітові палички, якими беркутня мала викрешувати струм із мітингантів, - це було класно й зрозуміло. Метафора про Сеньйора-Голодомора – це було весело й дохідливо. Метафора про Томос-Термос – це вопше була вища ліга влучності. А метафора про Україну-проститутку, яка всім дає, - це взагалі вершина дотепності.

А от метафора про карти – не зайшла. Он воно як бува.

Коли балотувалися в президенти воюючої країни – то іскрометність та словесний креатив так і сипався врізнобіч. А коли сіли за дорослий стіл світових гравців – то кудись випарувалася і кмітливість, і швидкість думки, і ораторський дар, і фльор Цицерона, і вміння обіграти ситуацію.

А з грою все ж просто. Так, світова геополітика – це ГРА: гра стратегій, гра хитрощів, гра візій, гра альянсів, гра прозорливості, гра багатоходівок, гра розрахунку на кілька кроків уперід. І так, у цій грі потрібні козирі, а не лише гонор, мало чим підкріплений.

У тому самому кріслі за 2 дні до того сидів Макрон. І всі захоплювалися, як вишукано, аристократично, на усмішці, з рукою на коліні Трампа, високополітично Макрон обіграв конфліктну ситуацію, дав свої заперечення настільки елегантно, що весь світ лише їх і почув.

Цьому неможливо навчитися грою в дурня.