Немає хороших антигрантових позицій, але серед них є дві найбільш жалюгідні.

Перша — це щось про неефективність використання грошей американських платників податків. З урахуванням того, що абсолютна більшість грантових грошей йде на забезпечення публічних послуг, скорочення грантів чи їх тимчасова призупинка означатиме, що спроможність української держави вчасно ремонтувати інфраструктуру, надавати медичні послуги, урядувати та планувати буде скорочуватися. Це, мʼяко кажучи, не означає збільшення наших можливостей і не наближує нас до перемоги. Чому під час війни внутрішньоамериканська раціоналізація чергового дебільного рішення республіканської адміністрації має когось цікавити в Україні і бути аргументом на користь хоч чогось — мені не дуже ясно.

Друга жалюгідна позиція — це ультрапатріотизм: буття в шоці від того, що гранти проникають у таку велику кількість сфер життя Миколи Звичайного.

Одна з концепцій, які важко даються українським громадянам, — це те, що всі хороші і погані речі коштують грошей (особливо важко ця концепція дається віруючим у вільний ринок). Водопостачання коштує грошей. Розподілена генерація коштує грошей. Видання книг коштує грошей. Новини та медіа коштують грошей. Формування нормальних управлінських рішень та публічна служба коштують грошей. Більшість цих речей може сформуватися або внаслідок платоспроможного попиту на такі речі, або через державну інтервенцію (або держава створить попит, або вона профінансує щось із цього). Гібридний варіант теж можливий.

Україна — це дуже бідна країна, у неї не було за час незалежності достатньо довгого і сталого періоду економічного зростання. Проте наша держава — не бантустан, це високорозвинена країна. У нас є інфраструктура, культурний спадок, освіта, медичні послуги тощо. Більше того, у нас, як у суспільства, є очікування, що все це у нас є і, як-не-як, має функціонувати. Через бідність ми не можемо сформувати платоспроможний попит на всі ці речі (це з нами надовго, навіть після війни). Ця ж бідність та культурні особливості не дозволяють нам сформувати публічний сектор, який міг би всім цим нас забезпечити.

Гранти виступають чудовим інструментом для нас бодай якось підтримувати високорозвиненість. Фактично, замість нашого публічного сектору ми використовуємо чужий. Для українізації цього процесу треба або відмовлятися від публічних послуг, або радикально збільшувати обсяг податкового навантаження. На жаль, з цим важким вибором дитинства антигрантові патріоти свою аудиторію не ознайомлюють.

)

Смешная хуйня конечно, страна, которая сама ни за хуй собачий напала на самого близкого соседа, после чего три года, имея в разы и десятки раз больше ну вообще всего, ебётся в этого соседа лбом, рвёт жопу и дёргает за все рычаги, чтобы убедить всех мол какой Зеленский гад, не хочет идти на переговоры и людей не жалеет.

На курський напрямок потрібна машина для ровного двіжа і наведення суєти
До мого друга, якому я недавно робив збір, звернулися побратими з іншого підрозділу і попросили організувати збір і їм теж.
Мужики просять, значить я роблю.

Долучайтеся, любі друзі.
Машини на передку зараз по суті розходник, але дешевшими вони від того не стають, тож не жалійте копійчини тим, хто захищає нас з вами.
Пам'ятайте, замалих донатів не буває і кожна копійка - це ваш внесок в обороноздатність країни.

📩 На L200

Мета: 250000.0 UAH

Поповнити конверт через Приват24
https://www.privat24.ua/send/28cd9

Номер картки конверта
5168752130957288

Історично-детермінований процес, інакше бути не могло

В одному з наших відео на каналі була теза про те, що Канада – це успішна ресурсна держава. Вона такою сформувалася нещодавно, за останні 30 років – після того, як у 1994 році запрацювала NAFTA. До північноамериканської зони вільної торгівлі Канада була індустріалізованою країною, в експорті якої домінували товари з високою доданою вартістю. Після NAFTA Канада стала країною, де сировинний експорт зростає набагато швидше за промисловий, тому країна пережила відносну деіндустріалізацію.

Станом на початок 2025 року Канада – це, в першу чергу, прибудова до економіки США: ¾ експорту та половина імпорту припадає саме на них. Зрозуміло, що це не вся економіка – в кінці кінців, 70% ВВП Канади – це послуги, але значною мірою вони організовані навколо міжнародної торгівлі, обслуговуючи імпорт/експорт та споживчий попит. У цьому немає нічого дивного – у глобальній економіці це зустрічається всюди.

Важко сказати, чи програла, чи виграла Канада від деіндустріалізації, тому що до NAFTA Канада була достатньо багатою, а з NAFTA Канада теж залишається достатньо багатою країною. Але хто точно виграв від деіндустріалізації Канади та розширення сировинного експорту – це Сполучені Штати. Більшість сировини, яку продає Канада, – це сировина для американських компаній, які переробляють її і продають свою продукцію або на глобальному ринку, або на ринку Сполучених Штатів. Близькість Канади, відсутність мит та тривала політика добросусідства означають, що транзакційні витрати та витрати на логістику для американців нижчі, ніж при взаємодії з іншими регіонами.

Мито, яке Дональд Трамп планує ввести завтра, вдарить, у першу чергу, по конкурентоспроможності американських компаній. Ці 25% тарифу означають, що канадська сировина буде дорожчою для американських компаній, і вони будуть змушені або сплачувати мито, або шукати сировину на інших ринках. Це додаткові витрати в будь-якому випадку.

Кілька днів тому ми говорили про те, що ринки коммодітіс глобальні. Рано чи пізно Канада зможе знайти варіанти експортувати свою сировину в інші індустріалізовані країни – у першу чергу, в ЄС або КНР. Звісно, це не буде безкоштовний процес – логістичні витрати обійдуться канадцям недешево, і доведеться перебудувати інфраструктуру, пов'язану з експортом. З часом ці витрати окупляться.

Однак деіндустріалізація була неповною. І досі у структурі канадського експорту достатньо вагому частку займають товари з високою доданою вартістю. Виробники цих товарів постраждають найбільше. Ринки для них не такі глобалізовані, як для коммодітіс, і знайти нових партнерів буде непросто. Варто очікувати, що деіндустріалізація продовжиться ще швидшими темпами, ніж до 2025 року.

Рішення підняти тарифи не має жодної економічної та політичної логіки. Воно знизить конкурентоспроможність американських компаній, збільшить ціни для споживачів у Сполучених Штатах, створить економічну кризу на одному з ринків збуту і інтегрує свого найближчого союзника в економічні ланцюги інших держав. Такі справи.

Потикати експорт-імпорт можна тут

Тема грантів все не вчухає, тож і я висловлюся Як ми дожилися до такого життя.

Так історично склалося, що відколи Україна полишила СССР, чиновницький апарат був посаджений на голодний пайок. Принаймні, формально. Себто офіційних доходів, які б відповідали статусу людей, які керують країною та оперують значними засобами виробництва, не існувало. А великі доходи існували у "цеховиків" та бандюганів. Відповідно, працівники державних структур по суті продавали свої прерогативи тим, у кого були гроші. Таким чином, по "зарплати" мусорам/ менеджерам держ підприємств/депутатам et cetera сплачували не "платники податків" тм , а сторонні особи.
Кінець кінцем, це вилилося у відносно стабільну структуру, в якій різні мафіозні клани мали свою кормову базу. І ці мафіозні клани вступали між собою в ієрархічну, договорнякову або час від часу конфронтаційну взаємодію. Верхівкою цієї системи були ті, кого прижилося називати олігархами - Ахметов, "київська сімка", Пінчук, "група Приват" тощо. Вони власне і мали своїх людей всюди - суди, прокуратура, різні регуляторні органи. Майже кожна людина в державі була елементом цієї мафіозної системи - працюючи в банку, на підприємстві, в страховій компанії, на держ службі, в громадській організації. Чиновники були "на зарплаті" в мафіозних кланів - люди просто ходили на роботу, перекладали бумажки і рутинно працювали на мафію.
Плюс до цього, більшість кланів творили свої міні-імперії на зв'язках з РФ. РФ могла впливати на благополуччя клану, адже вони могли вирішити з ким їм краще торгувати газом, кого пускати чи ні на свій ринок.
Тепер варто поставити запитання, а де ж тут власне публічний інтерес - інтерес, який має захищати державний службовець. А він власне ніде. І рівень компетенції людей на держ службі був вельми низьким.
2014 року протиріччя, накопичені в цій системі вибухнули і ми постали перед необхідністю розбудови ефективних інституцій, аби зберегти себе як державу.
Проте інституції потребують спеціалістів, а спеціалісти - грошей. Гроші спеціалістам українці платити не люблять. Ті спеціалісти, які все ж мали необережність попрацювати на державу, отримуючи відносно великі, але все одно менші за ринкові зп, досі згадуються в українському фольклорі як вороги народу. Відтак паралельно з державною службою в Україні стали існувати різноманітні експертні офіси, які де-факто тягнули на собі всю експертизу суспільних трансформацій.
А платили їм ґрантами - юсейдівськими, європейскьими, соросівськими. Із повномасштабним вторгненням ситуація тільки погіршилася. Українські платники податків тм заледве фінансують Сили оборони, а всі решта видатки повністю припадають на зовнішнє фінансування, велику частину якого становлять ґранти.

Ми як суспільство не в стані фінансово забезпечити свою державу. Наразі це драма з відкритим фіналом.

Глобалізація знову допомагає країнам вибратися з бідності
https://www.tgoop.com/ejdailyru/299634

https://youtu.be/9lgpf249fQs?

Linda Hasenfratz, the executive chairwoman of the Canadian auto parts maker Linamar, said that the 25 percent tariffs President Trump intends to impose tomorrow on exports from Canada and Mexico could shut down North American auto production within a week. “Nobody can absorb this kind of cost, not the automakers, not the suppliers, not consumers,” Hasenfratz, whose Canada-based company has plants in all three countries, said in a statement to The New York Times. “Demand will collapse, and vehicle production will grind to a halt, putting millions of workers out of work, the vast majority of which are in the U.S.”

Думаю кращого моменту, щоб прорекламувати цю книгу, найближчим часом не знайдеться