З діяльністю французького географа Іва Лакоста геополітика в післявоєнній Європі отримала свою інтелектуальну легітимність.

І невдовзі вона стає офіційно визнаною в якості політологічної дисципліни, що допомагає в комплексному аналізі ситуації.

В 1976 році Ів Лакост заснував журнал географії і геополітики "Геродот" в якому почав публікувати геополітичні тексти.

Тут потрібно підкреслити, що Лакост був близький до лівих політичних кіл, тоді як до нього геополітикою в Європі займалися досить маргінальні праві, націоналістичні кола. Це, в тих умовах, сприяло легітимізації і поширенню геополітичного знання, постановці перед європейськими інтелектуалами важливих глобальних і регіональних проблем геополітики.

Щодо журналу "Геродот". Він є результатом колективної праці, яка включає в себе досьє присвячене геополітичній проблематиці того чи іншого регіону, який відіграє важливу роль у світовій політиці.

Кожен номер «Геродоту» будується навколо трьох елементів:

1. Карти, як первинної форми осмислення простору. Що при правильному прочитанні дає досить повну інформацію, яка дозволяє самостійно зробити правильний висновок.

2. Історії. Адже будь-який простір формується і освоюється людьми. Тому потрібно знати все, що відбувалося раніше між цими людьми в цьому просторі. Також геополітичні уявлення пов'язують територію з її минулим, відповідно безліч конфліктів між групами людей викликані тим, що кожна з них вважає, що саме вона перша оселилася на даній території.

3. Кордони, які представляють собою найважливіші орієнтири. Саме вони відображають співвідношення конкретних сил в конкретний момент. Не буває вічних кордонів, вони встановлюються, переносяться, уточнюються в процесі історії. Крім того, поряд з офіційними державними кордонами існують більш розмиті, але зате більш стабільні, розмежування - між релігіями, цивілізаціями, традиціями, зонами торгівлі…

Два моменти практичної геополітики, які варто нам запозичити в геополітичній школі Лакоста.

Це:
1. «Геополітичне уявлення» - як інструмент аналізу політичних конфліктів. «Результат» - «історія» - «передісторія» - «причини». Обговорення результатів конфлікту, а потім детальне вивчення його історії і виявлення причин.

2. «Внутрішня геополітика» - де головним об'єктом дослідження є не держава в цілому, а її території та, відповідно, регіональні конфлікти на цих територіях.

P.S. Читайте журнал «Геродот»

Фредерік Беґбеде якось написав: «Система перемагає саме в ту мить, коли їй вдається змусити людину полюбити свою в'язницю».

А чи потрібно миритися з тією реальністю, яка нав'язується Системою ?
І чи здатна одна людина або група людей боротися за свободу і перемогти?

10 знакових книг про боротьбу людини проти Системи.

1. Рей Бредбері - «451° за
Фаренгейтом». ( Fahrenheit 451).
2. Кен Кізі - «Політ над гніздом зозулі». (One Flew over the Cuckoo's Nest).
3. Джордж Орвелл - «1984».(Nineteen Eighty-Four).
4. Євген Замятін - «Ми». (Мы).
5. Чак Паланік - «Бійцівський клуб». (Fight Club).
6. Джером Селінджер - «Ловець у житі». (The Catcher in the Rye ).
7. Гарпер Лі - «Убити пересмішника». (To Kill a Mockingbird).
8. Олдос Гакслі - «Чудовий новий світ». (Brave new world).
9. Франц Кафка - «Процес».(Der Prozeß).
10. Джоанн Гарріс - «Джентльмени та гравці». (Gentlemen & Players)

Департамент держефективності США (Department of Government Efficiency) - консультативна комісія при президенті США, анонсована Дональдом Трампом.
Дана комісія має скоротити видатки федерального бюджету США на 2 трильйони доларів,

Аудит витрат колишньої адміністрації виглядатиме приблизно так 😜

«Національний інститут здоров'я витратив $592. 527 доларів ВАШИХ грошей, шановні платники податків, на вивчення питання про те, чому шимпанзе жбурляються фекаліями. Так, ми цю статтю видатків ліквідуємо.
Заодно звільнимо всіх, хто свого часу її ухвалив. А також перевіримо їх на вживання наркотиків та покажемо психіатрам».

Добрі слова від Ґітанаса Науседи, чинного президента Литви:

«Цей день настав!
Україна тепер може атакувати військові об'єкти на московії, використовуючи ракети великої дальності.
Це вирішальний момент у боротьбі України проти московитського агресора.
Миру не можна досягти через слабкість.
Мир – нагорода сильному. Тримайся, Україно!»

In memoriam...
18 листопада 1932 року вийшла Постанова ЦК КП(б)У «Про заходи щодо посилення хлібозаготівель», згідно з якою за невиконання планів хлібозаготівель сільські господарства каралися натуральними штрафами, тобто конфіскацією 15-місячної норми м'яса, і Постанова Політбюро ЦК КП(б)У «Про ліквідацію контрреволюційних гнізд та розгром куркульських груп».

Невдовзі перелік компенсаційних харчів розширено картоплею і салом, а наприкінці року — продуктами тривалого зберігання.

Спланована конфіскація урожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян представниками совєцької влади впродовж 1932-33 років призвела до вбивства українців голодом у мільйонних масштабах.

Саме етика є наукою, яка завдає основу як для політики, так і до економіки.
Але, якщо раніше етика, як система моральних зобов'язань по відношенню до суспільства та обмежень до себе, базувалася на нормах, імперативно оголошених релігією, як зобов'язань по відношенню до Бога, як об'єкта моралі, то сьогодні абстрактний ліберальний гуманізм звів етику до умоглядних висновків кожного окремого індивіда з його власними принципами обмежень чи переваг.
А це вже "дилема в'язня" - фундаментальна проблема в теорії ігор, згідно з якою гравці максимізують свій власний виграш, не піклуючись про вигоду інших.
Простіше кажучи, не важливо, що зробить інший гравець, кожен виграє більше, якщо зрадить. Оскільки в будь-якій ситуації зрадити вигідніше, ніж співпрацювати.
Всі раціональні гравці завжди виберуть зраду.
Ось про це та інше, в середу нам розповість Анатолій Якименко.
Реєстрація

Понад два століття тому католицький філософ, літератор, політик і дипломат, представник фундаментального консерватизму Жозеф де Местр (1753-1821 рр.) написав одну цікаву працю - «Міркування про Францію» («Considérations sur la France», 1796).

Ключові моменти, на яких він загострив увагу, є актуальними й до сьогодні.

Під час революційних подій у Франції владні структури заполонили «маленькі» люди. І одразу почали роз'їдати колись велику Імперію.

Роз'їдали не тому, що мали на меті розвалити Францію, а тому, що їхні цілі перебували лише в рамках власних матеріальних бажань чи марнославних прагнень.

Отримана ними влада вразила їх найбільше. Вони не знали, що з нею робити, і розпоряджалися нею як зіпсовані діти. Одні виступали з трибун, впиваючись власною популярністю, інші (спритніші та хитріші) - обертали все це до своєї власної вигоди. Всі дурили всіх, вдягаючи це у високі слова. Ніхто не розумів характеру ситуації, що склалася, і трапилася катастрофа. Тому Мірабо сказав, вмираючи, що якби він вижив, то відновив би Монархію.

Люди з невідповідним рівнем мисленням й досі борються за владу, шукають марнославства, особистої вигоди, збагачення. Вони не здатні масштабно мислити. Тому великі цілі їм невідомі. А будь-яка влада без мети стає схожою на дитсадок, кинутий напризволяще вихователями…

І тоді виявиться, якщо в людини пограбували квартиру, це буде для неї великим нещастям. Але якщо грабують її країну, вона навіть не зверне на це уваги. Оскільки ця проблема знаходиться поза рівнем її мислення.

А чи є в Україні люди, які здатні мислити стратегічно?

І тут починати потрібно з себе.

У якому масштабі ми думаємо та діємо?
У масштабі себе?
Сім'ї?
Країни?

Відповідь на це питання і є показником нашого рівня мислення.

Коли ми говоримо про нашу ідентичність, про що саме ми говоримо? Якщо наша ідентичність у небезпеці, то що саме їй загрожує? Яку роль ми відіграємо у поліфонії світових культур? Що ми втрачаємо, тобто що маємо захищати?
У Ніцше є такий вислів:

«Людина майбутнього буде з найдовшою пам’яттю».

Все полягає в акті визначення себе, а не бути визначеним іншими.
Відповідь на запитання "Що таке ідентичність?" зрештою виглядає досить простою. Але її реалізація є більш складною.
Адже ідентичність переживається як свідомість, а стверджується як воля,
Люди, усвідомлюючи, ким вони є, формують свою ідентичність через відбиток історичних контекстів, подоланих випробувань, пережитого панування, зроблених запозичень...
Тому ідентичність – це перш за все усвідомлення того, звідки ми походимо та яке у нас спільне минуле.
Англійський соціолог Ентоні Сміт визначає в ідентичності комплекс спільних символів і цінностей - загальна назва, колективна пам’ять, асоціація з територією...
Але, крім того, наша ідентичність не може бути нічим іншим, як плодом волі - бажанням залишатися собою, зберегти свої цінності та традиції та захищати їх разом, як від варварської московської орди, так від просування серії божевільних конструкцій ідентичності, заснованих як на постколоніальних стражданнях, так і найнижчому спільному знаменнику сексуальних потягів.
«Справжня батьківщина — це та, де ми зустрічаємо найбільше людей, схожих на нас», — каже нам Стендаль, а Госе Ортега-і-Гассет додає, що найфундаментальнішим правом людей є перш за все залишатися собою.
P.S. На початку грудня - лекція з ідентичності. Деталі згодом.

Кажуть сьогодні Всесвітній день філософії.

Вітаю всіх, хто в процесі свого мислення хоч раз згадав, принаймні, один дивовижний емпіричний факт.

Дата якась штучна та незрозуміла, але нехай вона буде приводом нам сьогодні замислитися: «що таке філософія» та де ж та «софія», яку так шукають і «люблять» філософи?

Попіл Клааса продовжує стукати в наші серця...

Ми не тільки маємо раз на рік згадувати наших рідних, які померли від штучного голоду, а й відкрито говорити про те хто організовував Голодомор та вимагати судового встановлення злочинів кожної особи конкретно.

Що натомість говорить Закон України «Про Голодомор 1932 —1933 років в Україні»? Те, що причиною геноциду проти Українського Народу є «злочинні дії тоталітарного режиму СРСР, спрямовані на організацію Голодомору, наслідком яких стало знищення мільйонів людей, руйнування соціальних основ Українського народу, його вікових традицій, духовної культури і етнічної самобутності».

Відповідно цим Законом жодним чином не передбачене покарання – бо виявляється, що карати немає кого, - оскільки геноцид проти українського народу чинили не конкретні особи, а ідеологема — «тоталітарний режим СРСР».

Але жоден режим, хоч як би ми його не сприймали, нічого коїти не може.

Бо злочини вчиняють конкретні люди.

Я глибоко переконаний, що кримінальне переслідування за геноцид і злочини проти людяності має на меті не тільки встановлення справедливості, а й запобігання подібним злочинам в майбутньому.

Натомість у нас всі ці ділки, які живуть з національної трагедії українців, перевели найболючішу проблему в меморіальну площину, відвернувши нашу увагу від вимог покарання за злочини перед Українським Народом, перетворивши це на черговий симулякр та засіб власного збагачення.

Навіть Всеукраїнське товариство „Меморіал” і досі очолюють колишні комуністичні функціонери.

Наведу простий приклад - Конвенція «Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» від 9 грудня 1948 року, на який посилається вищезазначений Закон та згідно чинного законодавства, яка є обов’язковою до виконання на території України.

Стаття І Конвенції передбачає обов’язковість вжиття заходів запобігання геноциду та покарання за його скоєння.

Стаття IV передбачає покарання осіб, які скоїли геноцид, незалежно від того, є вони урядовцями, посадовими чи приватними особами.

Стаття V є вимагає введення законів, в яких мають бути передбачені ефективні заходи покарання осіб, винних в скоєнні геноциду.

І, нарешті, Стаття VI вимагає, аби осіб, які скоїли геноцид, судили суди тієї держави, на території якої скоєно цей злочин.

Dixi!

#Голодомор
#Holodomor

"Трапляється, що каста військових, відсторонена від влади демосом чи сенатом, облаштовується у віддалених провінціях. Метрополія таким чином позбавляється бунтівників, аристократів та реакціонерів; на околицях імперії вони, як у природних заповідниках, можуть вести війни на старий лад — із кочівниками та гірськими племенами...
З іншого боку, вони можуть стати небезпечними, якщо, як Цезар, створять собі свою Галію або, як один іберійський генерал на прізвище Франко, повернуться під час кризи до метрополії зі своїми легіонерами".

Це з роману Ернст Юнґер «Оймесвіль» (нім. Eumeswil).
Надихнуло на днях описати чотири гештальти, які з'являються у його творчості - "Фронтовик", "Трудівник", "Партизан" та "Анарх".
Адже саме гештальти дають епохам їхню метафізичну значимість...

Дуже влучно у Ернста Юнґера про «гвинтики Системи»:

«За будь-яким службовим віконечком може виявитися наш кат. Сьогодні він надсилає нам рекомендований лист, завтра надішле смертний вирок.
Сьогодні він дірявить компостером наші проїзні квитки, а завтра з пістолета продірявить потилицю.

Те й інше він виконуватиме з однаковою педантичністю та з незмінною сумлінністю.

Той, хто не взмозі розгледіти це на вокзальному пероні чи в наклеєній посмішці продавчині, той дивиться на світ очима дальтоніка»...

Відкрив «Залізний закон олігархії» Роберт Міхельс (1876-1936 рр.) – один з найбільших соціологів першої половини XX століття.

Народився в Кельні, викладав в Німеччині, США, Швейцарії, Італії. Автор ряду книг. Однак головна його заслуга полягає в тому, що саме він відкрив «Залізний закон олігахії», описаний ним в «До соціології партій в умовах сучасної демократії (Zur Soziologie des Parteiwesens in der modernen Dernokratie)», опублікованої в 1911 році.

Цікаво, як Роберт Міхельс відкрив цей закон.
Будучи соціалістом, Роберт Міхельс був стурбований тим, що соціалістичні партії, незважаючи на гасла про підтримку найширшої участі мас у політичному житті, насправді залежали від волі купки «вождів» так само, як і інші не соціалістичні партії. Він пішов по різним політичним партіям і розпитував там, як вони були створені, виросли і працюють. Зрештою зібрав багатий матеріал та пунктуально, з німецькою педантичністю обробив і узагальнив його.

Публікація дослідження викликала не тільки фурор. Ті, хто раніше розповідав йому про свою партійну роботу і свої успіхи, побачили в ньому свого найлютішого ворога – оскільки Роберт Міхельс показав «ту» сторону медалі. Він показав, як вся влада в цих організаціях захоплюється небагатьма людьми та використовується нею в особистих цілях.

Суть закону полягає в тому, що будь-яка форма соціальної організації, незалежно від її початкової демократичності неминуче вироджується у владу небагатьох обраних — олігархію (зокрема партійну номенклатуру). Рядові партійні маси висувають своїх керівників. В процесі функціонування партії її апарат відривається від рядових членів, набуває самодостатності та перетворюється в «партійну еліту». Партійна демократія перетворюється на арену «циркуляції партійних еліт».

Він виділяє десять значень терміну «партійної олігархізації»:
1. поява керівництва;
2. поява професійного керівництва та його стабілізація;
3. формування партійної бюрократії (оплачуваного призначеного апарату);
4. централізація влади;
5. переорієнтація цілей з кінцевих на поточні (зміцнення партійної організації);
6. посилення ідеологічного режиму;
7. зростаюча відмінність між інтересами керівників та ідейною позицією членів партії з переважанням інтересів керівників;
8. зниження ролі членів партії у прийнятті рішень;
9. кооптація, а не вибори в існуюче керівництво;
10. орієнтація партії на підтримку всіх виборців, а не тільки власного класу.

Таким чином він дійшов висновку, що прагнення до олігархії міститься вже в самій природі будь-якої соціальної організації. «Кажучи “організація” – маємо на увазі “олігархія”», – писав Міхельс.

З цієї причини Міхельс відійшов від соціалізму та став підтримувати Беніто Муссоліні, вважаючи, що керівники ніколи не уступлять свою владу масам, а лише іншим, більш сильним, керівникам.

P. S. З «залізним законом олігархії» Роберта Міхельса напряму пов‘язаний «залізний закон бюрократії» Джеррі Пурнеля, який говорить: «У будь-якій бюрократичній системі ті, хто працює на благо бюрократії, завжди захоплюють владу. Ті, хто ж виконує завдання, заради яких ця бюрократія існує, роблять все менше і менше роботи, а іноді і зникають повністю».

Дональд Трамп 27 листопада повідомив, що визначився із кандидатурою на спеціального представника США по України.

Це Кіт Келлог ( Keith Kellogg ) - генерал-лейтенант у відставці.

В команді радників Трампа відповідає за питання нацбезпеки та зовнішньої політики.

Встиг повоювати у В'єтнамі та Іракці (1990-х і 2000-х), керував резервним командним пунктом Пентагону після теракту 11 вересня.

Варто уважно його почитати на America First Policy Institute (AFPI)

Сьогодні річниця нападу на пошту в Городку - експропріаційного акту, здійсненого боївкою ОУН 30 листопада 1932 року.

Як там писав Олег Ольжич:

«Був час над усе легковажних гадок
- Імпреза і знову імпреза, -
Коли заблищав на ріллі Городок
Безжалісним холодом леза.

Суспільносте блідо-рожевих півслів,
Гурра-наукової бздури,
Огрядно-тупих патріотів, послів
І всіх ювілятів культури!

Ці стріли безумні ударом бича
По рабському виді твоєму.
В просвіти і пасіки стрільно влуча,
В рожеві лаштунки едему»...

На основі тих подій отець-капелан Михайло Греділь зняв короткометражний художній історико-документальний фільм «Незламні».

Обов’язково подивіться.

Недарма Освальд Шпенґлер дав визначення західноєвропейській культурі як “фаустівської”.

На відміну від античної - "аполлонівській" (статичної, пластичної, що символізується скульптурністю, тілесністю).

"Фаустівська" культура є культурою волі, динамічністі, невгамовним прагненням до нескінченного і недосяжного.

І саме вона, на певному етапі свого розвитку, звела науку і техніку в ранг вищих цінностей.

Вже у просвітників наука і техніка служать встановленню людиною повного панування над навколишнім середовищем.

А оскільки техніка це одночасно спосіб отримання знань про облаштування навколишнього середовища та шлях його зміни та підкорення, - та як наслідок шлях звільнення людини від усіх зовнішніх обмежень.

А оскільки знання теж необхідне для підкорення навколишнього середовища, то коло замикається і наука пов'язується з технікою нерозривними узами.

І тому техніка, її розвиток та вдосконалення стають вищими культурними цінностями.

І в цьому напрямку відбулися величезні успіхи - від перших машин через промислове виробництво аж до сучасного інформаційного телекомунікаційного середовища.

Але, разом з тим, створивши особливе технічне середовище людського проживання поступово почало витіснятися природне середовище.

І це зробило сучасну цивілізацію заручницею автономних механічних процесів, які вона вже більше не здатна контролювати.

Тому закономірним етапом історичного розвитку, за Шпенґлером, буде бунт "машин" проти її творця, які наблизять загибель “фаустівської” культури.

А зі зникненням “фаустівської” культури буде забута і техніка.

Давайте сьогодні згадаємо Григорія Сковороду.

Мислителя, поета, музиканта, філософа-просвітителя.

Світ ловив його...

З одного боку, говорили про його велику вченість і чудове серце, з іншого боку, що він єретик (бо не їсть м’яса, не п’є вина і спить не більше чотирьох годин на добу)

«Багато хулили, деякі хвалили, але всі хотіли бачити його»

- як згадують його сучасники.

Син козака, Сковорода був одним із найосвіченіших людей свого часу.

Все життя поневірявся, але милостині не брав, а навпаки сам роздавав багатство думки й знання.
Жив самотньо, але ніколи не був обтяжений самотністю, бо постійно був у роботі: писав філософські діалоги та трактати, складав вірші та музику, грав на скрипці, флейті, сопілці, бандурі, вчителював.

І завжди закликав - знайдіть Людину в собі! Бо

«коли в людині дух бадьорий, думки спокійні, серце мирне — тоді все буде світле, щасливе, блаженне. Це і є філософія».