Тося була головним організатором вчорашнього Йоль Nevertep. Під час події були дві повітряні тривоги, протягом яких виступи зупинялися, а основна частина публіки та артистів покидали приміщення й шли в укриття.
Щойно тривога закінчувалася, виступи продовжувалися.
Усі колективи встигли виступити, працював ярмарок, були аукціони, люди багато танцювали, співали і донатили, також крута бригада ЩЕ.продакшен за допомогою нашої любої публіки зняла частину майбутнього кліпу Фолкулаки. Поки сума зібраних коштів не підрахована, але згодом буде повідомлена.
До чого я все це кажу? До того, що уявіть собі, під час війни, пиздеця, постійних тривог хтось із цивільних у великих містах каже "я втомився, давайте вже переговори", а хтось, жонглюючи часом, простором і дивами менеджменту робить івенти, збирає гроші на армію, дає заробити культурним центрам і майстрам традиційного крафту, дає розслабитися людям від стресу в колі однодумців, принагідно промотУючи український фольклор – і при цьому якось не втомлюється і переговорів із людожерами не хоче.
Я дуже пишаюсь своїми друзями і нашими слухачами і дякую їм/вам за те, що вони/ви саме такі.
Мені пофігу на політиків, недосконалу державу, оце все. Моя боротьба – за наше ком'юніті. Ми втомилися фізично і виснажені емоційно, але ми ніколи не втомимося боротися за те, що любимо. Ми любимо вас 🖤
Щойно тривога закінчувалася, виступи продовжувалися.
Усі колективи встигли виступити, працював ярмарок, були аукціони, люди багато танцювали, співали і донатили, також крута бригада ЩЕ.продакшен за допомогою нашої любої публіки зняла частину майбутнього кліпу Фолкулаки. Поки сума зібраних коштів не підрахована, але згодом буде повідомлена.
До чого я все це кажу? До того, що уявіть собі, під час війни, пиздеця, постійних тривог хтось із цивільних у великих містах каже "я втомився, давайте вже переговори", а хтось, жонглюючи часом, простором і дивами менеджменту робить івенти, збирає гроші на армію, дає заробити культурним центрам і майстрам традиційного крафту, дає розслабитися людям від стресу в колі однодумців, принагідно промотУючи український фольклор – і при цьому якось не втомлюється і переговорів із людожерами не хоче.
Я дуже пишаюсь своїми друзями і нашими слухачами і дякую їм/вам за те, що вони/ви саме такі.
Мені пофігу на політиків, недосконалу державу, оце все. Моя боротьба – за наше ком'юніті. Ми втомилися фізично і виснажені емоційно, але ми ніколи не втомимося боротися за те, що любимо. Ми любимо вас 🖤
Сьогодні народився не тільки дружаня Ісус, але ще й мій давній, можна сказати СТАРЄНЬКИЙ друг Саааааша! Відомий він не тільки тим, що вже купу років робить найбільшу та найкрутішу в Україні ігрову конфу. А й тим, що грав роль Вальхальця в нашому серіалі по W40k. Зараз Саша дуже багато робить для допомоги фронту, і наразі збирає на ремонт Течика для 57ї.
Ремонт капітальний, тому мета збору 90 тисяч.
Тож привітайте Сашка і киньте йому міцну вальхальську соточку на збір, дякую!
https://send.monobank.ua/jar/2SJiQaCHpL
https://www.privat24.ua/send/d8a2p
Ремонт капітальний, тому мета збору 90 тисяч.
Тож привітайте Сашка і киньте йому міцну вальхальську соточку на збір, дякую!
https://send.monobank.ua/jar/2SJiQaCHpL
https://www.privat24.ua/send/d8a2p
Ой, як же було
ізпрежде віка –
Линула темрява
зла і велика.
Світло – маленьке,
ніжне, тендітне...
Темрява більша,
де правду діти?
Темряви слуги шукають без впину –
Кажуть, якусь особливу дитину.
Ніжне, тендітне
Світло маленьке
Тулиться в яслах
Тихо до неньки.
Спи, моє серце,
Боятись не треба,
Будеш світити
Від неба до неба,
Як зоря ясна, як блискавиця,
То недарма хижа темрява злиться:
Всякая крига зимова скресає
Світло рождає ся і воскресає.
Ізпрежде віку
правило діє –
Буде світанок
і буде надія.
#skladno
ізпрежде віка –
Линула темрява
зла і велика.
Світло – маленьке,
ніжне, тендітне...
Темрява більша,
де правду діти?
Темряви слуги шукають без впину –
Кажуть, якусь особливу дитину.
Ніжне, тендітне
Світло маленьке
Тулиться в яслах
Тихо до неньки.
Спи, моє серце,
Боятись не треба,
Будеш світити
Від неба до неба,
Як зоря ясна, як блискавиця,
То недарма хижа темрява злиться:
Всякая крига зимова скресає
Світло рождає ся і воскресає.
Ізпрежде віку
правило діє –
Буде світанок
і буде надія.
#skladno
Знову ріки пам'яті зненацька винесли на поверхню пісню, яку ми співали шкільним хором, коли мені було років 8. Зараз я розумію, що це був переклад Mary had a little lamb, хоча мотив був абсолютно інший. Хто зробив цей переклад? Гадки не маю, а Гугл мовчить. Слова були такі:
Як сніг пухкий, у Мері Сміт
Біленька є вівця.
Де Мері біга, слід у слід
Овечка біга ця!
Їх навіть в школі раз у раз
Зустрінеш у дворі,
“Вівця вступає в перший клас!“ –
Сміються школярі.
Учитель сердиться, кричить:
"Хай з двору геть іде!"
Овечка трохи відбіжить
І вперто Мері жде.
Дзвінок замовкнути не встиг,
А клас уже побіг!
Ось Мері вийшла, і до них
Овечка біла "плиг!“
Ще був третій куплет, але я його цілком не пам'ятаю, тільки пам'ятаю, що в кінці була мораль
"Тварин усім любити слід,
Як любить Мері Сміт".
Може ще хтось в дитинстві таке в школі вчив?
Або є варик, що це хтось із вчителів переклав сам, щоб у дітей був хоч якийсь україномовний репертуар.
До речі, моя пам'ять носить якусь кількість пісень із хору, про які Гугл вперто мовчить. Ймовірно, справа в тому, шо вони виникли і зникли в доінтернетну епоху.
Як сніг пухкий, у Мері Сміт
Біленька є вівця.
Де Мері біга, слід у слід
Овечка біга ця!
Їх навіть в школі раз у раз
Зустрінеш у дворі,
“Вівця вступає в перший клас!“ –
Сміються школярі.
Учитель сердиться, кричить:
"Хай з двору геть іде!"
Овечка трохи відбіжить
І вперто Мері жде.
Дзвінок замовкнути не встиг,
А клас уже побіг!
Ось Мері вийшла, і до них
Овечка біла "плиг!“
Ще був третій куплет, але я його цілком не пам'ятаю, тільки пам'ятаю, що в кінці була мораль
"Тварин усім любити слід,
Як любить Мері Сміт".
Може ще хтось в дитинстві таке в школі вчив?
Або є варик, що це хтось із вчителів переклав сам, щоб у дітей був хоч якийсь україномовний репертуар.
До речі, моя пам'ять носить якусь кількість пісень із хору, про які Гугл вперто мовчить. Ймовірно, справа в тому, шо вони виникли і зникли в доінтернетну епоху.
Деякі вирази сприймаєш все життя, просто як пафосні чи перебільшені, а потім як зрозумієш.
От є поширений вислів, що пісня то душа народу. Але ж це певною мірою саме так і є.
Я згадую своє дитинство. У мене була типова зросійщена родина, російськомовна і нерелегійна. Років до 6 (до першого класу) всі мої знання української мови були обмежені виключно піснями, яким мене навчала бабуся (або які крутили по УТ-1). В дитинстві пам'ять у мене була чудова, все запамятовувалося дуже швидко. Тож не знаючи в цілому мови і часто не розуміючи окремих слів, мені, тим не менш, вдалося накопичити в пам'яті якусь величезну масу народних пісень. Пісні взагалі стояли якось окремо від всієї іншої "українськості", бо в моєму дитинстві і в підліткових роках все ще був дуже поширений наратив, що українська мова, література й культура це щось "хуторське" і неприкольне. Але пісень це не стосувалося, пісні були прикольні за замовчуванням.
Вже з віком додались якісь теоретичні знання про фольклор, традиційну музику і оце все. І прийшло усвідомлення, наскільки потужно саме в ній зберігається історія – якщо поїздити по селах і позбирати пісні, які співають столітні бабусі, можна послухати щось ще із козацьких часів, наприклад – просто там не переривалася традиція передачі пісні по 400-500 років. Те, що ми зараз знаємо, як народну пісню – фактично новоділ, якому 100-200 років, зрідка більше, але і в деяких відносно нових піснях зберігаються відсилки до набагато старіших часів.
Зараз відкриваю інстаграм і бачу рілзи із тим, як колядники масово у красивих строях ходять по Києву, Харкову та інших містах і чудово на багато голосів співають. Часто це не професійні колективи, а просто люди, яким приємно так провести час. І я розумію, що за великим рахунком саме пісня багато в чому дозволила купі наших людей зберегти ідентичність – от як мені, попри всю зросійщенісьь. Радянській владі можна було міняти словники, зросіщувати школу і естраду, оголошувати будь-які прояви українськості "націоналізмом", але народна пісня продовжувала лунати на родинних застіллях, в хорових колективах, у селах на роботі в полі. Її важко було "відмінити", тому її загнали в формат шароварщини та народних танців у віночках. Але вона дочекалася свого часу і вирвалася на волю, отримавши зараз новий ренесанс.
Сьогоднішні діти та підлітки можуть не усвідомлювати того, але вони весь час чують ці пісні з радіо та в реміксах і записують їх в пам'ять, і колись передадуть їх своїм дітям, а ті своїм.
Чомусь відчуваю від цієї думки тепло.
От є поширений вислів, що пісня то душа народу. Але ж це певною мірою саме так і є.
Я згадую своє дитинство. У мене була типова зросійщена родина, російськомовна і нерелегійна. Років до 6 (до першого класу) всі мої знання української мови були обмежені виключно піснями, яким мене навчала бабуся (або які крутили по УТ-1). В дитинстві пам'ять у мене була чудова, все запамятовувалося дуже швидко. Тож не знаючи в цілому мови і часто не розуміючи окремих слів, мені, тим не менш, вдалося накопичити в пам'яті якусь величезну масу народних пісень. Пісні взагалі стояли якось окремо від всієї іншої "українськості", бо в моєму дитинстві і в підліткових роках все ще був дуже поширений наратив, що українська мова, література й культура це щось "хуторське" і неприкольне. Але пісень це не стосувалося, пісні були прикольні за замовчуванням.
Вже з віком додались якісь теоретичні знання про фольклор, традиційну музику і оце все. І прийшло усвідомлення, наскільки потужно саме в ній зберігається історія – якщо поїздити по селах і позбирати пісні, які співають столітні бабусі, можна послухати щось ще із козацьких часів, наприклад – просто там не переривалася традиція передачі пісні по 400-500 років. Те, що ми зараз знаємо, як народну пісню – фактично новоділ, якому 100-200 років, зрідка більше, але і в деяких відносно нових піснях зберігаються відсилки до набагато старіших часів.
Зараз відкриваю інстаграм і бачу рілзи із тим, як колядники масово у красивих строях ходять по Києву, Харкову та інших містах і чудово на багато голосів співають. Часто це не професійні колективи, а просто люди, яким приємно так провести час. І я розумію, що за великим рахунком саме пісня багато в чому дозволила купі наших людей зберегти ідентичність – от як мені, попри всю зросійщенісьь. Радянській владі можна було міняти словники, зросіщувати школу і естраду, оголошувати будь-які прояви українськості "націоналізмом", але народна пісня продовжувала лунати на родинних застіллях, в хорових колективах, у селах на роботі в полі. Її важко було "відмінити", тому її загнали в формат шароварщини та народних танців у віночках. Але вона дочекалася свого часу і вирвалася на волю, отримавши зараз новий ренесанс.
Сьогоднішні діти та підлітки можуть не усвідомлювати того, але вони весь час чують ці пісні з радіо та в реміксах і записують їх в пам'ять, і колись передадуть їх своїм дітям, а ті своїм.
Чомусь відчуваю від цієї думки тепло.
Forwarded from Squat 17b Events
Кажани із ZWYNTAR святкують своє десятиріччя і запрошують всіх на вечірку у Squat17b!
Не буде ані концерту, ані пафосних промов, будуть спільні спогади, фотографії, виставка артефактів і трохи цікавих сюрпризів. І звісно, найсмачніші коктейлі на барі!
Вхід вільний з можливістю задонатити комфортну, для вас, суму. Збиратимемо на такмед для благодійного фонду Медоїди.
Коли: 28 грудня, 18:00
Де: Squat 17b (Терещенківська 17б)
Зверніть увагу, що після 18:00 неповнолітні можуть перебувати на події тільки у супроводі батьків або офіційних опікунів.
Не буде ані концерту, ані пафосних промов, будуть спільні спогади, фотографії, виставка артефактів і трохи цікавих сюрпризів. І звісно, найсмачніші коктейлі на барі!
Вхід вільний з можливістю задонатити комфортну, для вас, суму. Збиратимемо на такмед для благодійного фонду Медоїди.
Коли: 28 грудня, 18:00
Де: Squat 17b (Терещенківська 17б)
Зверніть увагу, що після 18:00 неповнолітні можуть перебувати на події тільки у супроводі батьків або офіційних опікунів.
Forwarded from Dreams&Decadence
Цей день в історії - день народження гурту ZWYNTAR (десята річниця першого концерту) і день смерті Шае (перші роковини).
Ось така дуальність буття.
Ось така дуальність буття.
Forwarded from Dreams&Decadence
Неймовірний подарунок до десятиліття: фан-фільм про ztr, знятий за ініціативою Міцке та ідеєю Шае.
Безмежна вдячність всім, хто долучився. Це так... дивно? чудово? реально? Ніби все і справді мало і має значення.
https://www.youtube.com/watch?v=8LfgH702_p8
Безмежна вдячність всім, хто долучився. Це так... дивно? чудово? реально? Ніби все і справді мало і має значення.
https://www.youtube.com/watch?v=8LfgH702_p8
YouTube
ZWYNTAR - 10 років на сцені
Фільм-подяка до десятиріччя гурту ZWYNTAR
Автор ідеї:
Анастасія Shaerravedd
В проекті приймали участь:
Олена Mitsuki, Volf Ram, Катерина Шедель, Олена Vocade Ярнова, Примула, Морія Дьорінг, Павло Хімік, Каліновський, М. Малкін, Антоніна Вінник і Хоррор…
Автор ідеї:
Анастасія Shaerravedd
В проекті приймали участь:
Олена Mitsuki, Volf Ram, Катерина Шедель, Олена Vocade Ярнова, Примула, Морія Дьорінг, Павло Хімік, Каліновський, М. Малкін, Антоніна Вінник і Хоррор…
Східні релігії мають таке поняття, як життя в ілюзії і позбавлення від них. Якщо перекладати це на побутову мову і приклади, ідея така: ось ти живеш із партнером, який тебе не любить, але ти щодня себе переконуєш, що насправді любить, і "наліво" не ходить. Відкинути ілюзію означає зустрітися із неприємною правдою і почати щось із цим робити/вирішувати/міняти, а людська свідомість того дуже не любить, тому часто обирає жити в режимі "я цього не помічаю, все добре". Або можна жити в ілюзії, що росія братський народ і ніколи не нападе, а потім нефігово так офігіти, коли вона нападає – в цьому сенсі ті, хто жив без ілюзій і готувався до нападу, пережив менше моральне потрясіння.
В індуїзмі одним із символів позбавлення ілюзій є Калі, жіноча форма великого божества: її буквально називають нищителькою ілюзій, яка змушує людину зустрітися із страшною правдою, прийняти її і перемогти власний страх.
Минулого року я втратив кілька близьких мені людей. І мені важкувато осягнути цю втрату. Настільки важко, що коли ми на дні народженні гурту у Сквоті розказували про Сергія, ми говорили про нього, як про живого – ось він приєднався до гурту, а ось ми в турі, а ось альбом пишемо. Жодного слова про його смерть. Так само я майже ніколи не говорю про смерть Шае, Боми, Мар, Олегатора, дідуся із бабусею та інших. Моя свідомість створила ілюзію, в якій світ живих і мертвих зовсім поруч – я часто бачу своїх мертвих у натовпі, на концерті або уві сні. Я не відчуваю скорботи за ними, бо не усвідомлюю їхньої смерті. І не можу вирішити для себе, чи це таке смиренне прийняття (бо моє світобачення дійсно допускає варіант, в якому за межею світу живих є продовження), чи це комфортна ілюзія, яка малює мені красиву ширму, аби не зустрічатися із страшною правдою – ми більше не будемо разом говорити, сміятися, співати пісні, будувати плани.
Не знаю, чи переживу я 2025 рік, але про всяк випадок маю сказати, що життя моє в цілому було чудовим. Навіть в останні три страшні роки були моменти, коли розумієш – весь твій жахливий досвід вартував ось цього і ось цього прозріння, і ось цього глибокого почуття любові, і ось такого глибокого занурення в суть речей. Моє позбавлення від ілюзій було здебільшого жахливим, але дало мені таку силу, про яку я раніше не міг і здогадуватися.
Дякую всім, хто вижив і хто вмер, за спільний шлях пригод і усвідомлень! Дякую за багато любові навкруги.
В індуїзмі одним із символів позбавлення ілюзій є Калі, жіноча форма великого божества: її буквально називають нищителькою ілюзій, яка змушує людину зустрітися із страшною правдою, прийняти її і перемогти власний страх.
Минулого року я втратив кілька близьких мені людей. І мені важкувато осягнути цю втрату. Настільки важко, що коли ми на дні народженні гурту у Сквоті розказували про Сергія, ми говорили про нього, як про живого – ось він приєднався до гурту, а ось ми в турі, а ось альбом пишемо. Жодного слова про його смерть. Так само я майже ніколи не говорю про смерть Шае, Боми, Мар, Олегатора, дідуся із бабусею та інших. Моя свідомість створила ілюзію, в якій світ живих і мертвих зовсім поруч – я часто бачу своїх мертвих у натовпі, на концерті або уві сні. Я не відчуваю скорботи за ними, бо не усвідомлюю їхньої смерті. І не можу вирішити для себе, чи це таке смиренне прийняття (бо моє світобачення дійсно допускає варіант, в якому за межею світу живих є продовження), чи це комфортна ілюзія, яка малює мені красиву ширму, аби не зустрічатися із страшною правдою – ми більше не будемо разом говорити, сміятися, співати пісні, будувати плани.
Не знаю, чи переживу я 2025 рік, але про всяк випадок маю сказати, що життя моє в цілому було чудовим. Навіть в останні три страшні роки були моменти, коли розумієш – весь твій жахливий досвід вартував ось цього і ось цього прозріння, і ось цього глибокого почуття любові, і ось такого глибокого занурення в суть речей. Моє позбавлення від ілюзій було здебільшого жахливим, але дало мені таку силу, про яку я раніше не міг і здогадуватися.
Дякую всім, хто вижив і хто вмер, за спільний шлях пригод і усвідомлень! Дякую за багато любові навкруги.