❗️Головна новина року світової політики в тому, що майбутнє світового порядку і роль в ньому Заходу тепер напряму залежить від результату війни в Україні. Питання лише в тому як швидко Захід це зрозуміє.

👉У війнах між демократіями і авторитарними режимами, останні завжди мали перевагу в тому, що діяли швидко. Тоді як демократії завжди коливалися, переживали за рейтинги і вперто не хотіли виходити із зони комфорту.

Цей етап коливань вперше і найкраще описаний терміном «дивної війни», - яка точилася на самому початку Друговою світової, коли Захід у відповідь на напад на Польщу формально оголосив війну гітлерівській Німеччині, але при цьому жодних дій не вживав. Гітлер використав цю паузу аби окупувати разом зі Сталіном Польщу, почати кампанію у Данії та Норвегії та підготувати вторгнення у Францію.

Таку саму «дивну війну» веде Захід зараз, коли незаперечна і масштабна підтримка України дивно комбінується із західними деталями у російських ракетах та цинічних дебатах у західних парламентах на тему чи треба підтримувати Україну.

⚡️Хороша новина в тому, що період «дивної війни» не може тривати довго. Саме зараз тривають її вирішальні битви на всіх можливих дипломатичних і непублічних майданчиках. Вони відбуваються на політичній арені Європи, де, на нашому боці очікувано Велика Британія, Польща і, трохи несподівано, Німеччина, відбуваються всередині американського Конгресу, де, республіканці, на жаль, почали забувати спадок Рейгана, відбуваються всередині ООН, НАТО, ОБСЄ, сотень міжнародних бізнес гігантів, які ніяк не визначаться скільки коштують гроші на крові, відбуваються навіть на автомобільних пунктах пропуску на польсько-українському кордоні.

Найкраще демократії приводить до тями участь у війні власних громадян. Хоча у випадку затягування етапу «дивної війни» це стає лише питанням часу.

Якщо відповідь Росії буде неналежною, нас чекає новий багатополярний світ із численними локальними війнами та світовим хаосом.

Багатополярність – це, звісно, не кінець світу, але це відсутність надійних прогнозів.
По великому рахунку, історія зайде на своє велике коло глобальних конфліктів, перерозподілу власності та переоцінки всіх цінностей. І точкою відліку цього кола стане Україна.

✅ Тішить одне – велике коло історії завершиться перемогою сил добра – через перевагу у технологіях, грошах і освіті. Але потім історики напишуть, що початку путінського божевілля сприяв підлітковий інфантилізм українського суспільства та пенсійні очікування комфорту втомленого благами західного обивателя.

❗️Євросоюз, голосуючи за початок переговорів про вступ України, не лише підтримав українців, а і рятував себе. Адже у випадку провалу голосування – через позицію Орбана – ЄС отримав би колосальну політичну і інституційну кризу. Бо важко було б пояснити як після загальної підтримки української євроінтеграції на рівні Брюсселя, Європарламенту та на рівні національних урядів ЄС не почав би перемовини про вступ лише через нічим не невмотивовану позицію однією країни.

👉В ЄС давно точаться дискусії про необхідність зміни правила вето, – коли всі рішення приймаються консенсусом. Пропонується аби це правило не можна було застосувати, коли йдеться про питання безпеки.

💥Якби Угорщина заблокувала Україні початок перемовин ці розмови точно б різко актуалізувалися. Тому Орбану і запропонували почесне політичне харакірі – вийти із зали під час голосування. Це харакірі, як це не дивно, влаштовувало і його самого. Інакше після змін правил він вже ніколи б не міг вип’ячувати на всіх європейських форумах свою дивну позицію.

🇺🇦Але для України – це лише початок довгого шляху. Найбільших виклики – два.

1️⃣ Перший – це збереження норм демократії. Звісно, війна може виправдати паузу на правах і свободах, але якщо симптоми паузи триватимуть довго євроінтеграцію доведеться відкласти. Без свобод, виборів та неупередженості правосуддя Україну в ЄС ніхто не візьме.

2️⃣ Другий – це надскладні перемовини про вхід на європейські ринки. Умови цього входу для кожної країни свої. І чим пізніше країна долучається до ЄС, тим умови складніші. Від України потрібно буде виставити надпрофесійну команду переговорників, які переконливо і без образ зможуть відстояти найкращі позиції для українських підприємців.

⚡️Чіткі терміни вступу України до ЄС ніхто не озвучує. Але у якості можливої дати часто називають 2030 рік, - за орієнтир беруть терміни вступу до ЄС Хорватії, яка, до речі, теж йшла до Європи через війну.

Від рішення Брюсселю точно програв Путіна. Рушиться його маніакальна геополітична конструкція «руцкого міра». Причому не лише в Україні. Шанс на євроінтеграцію отримали Молдова та Грузії. Європа нарешті наважується на активну зовнішню політику.

❗️Інформаційна політика має змінитися. Це головний висновок від спілкування Зеленського з журналістами. Те, що, можливо, допомагало на початку війни зараз заважає. У команди діючого президента завжди гарно виходило продавати майбутнє, – обіцяти, що щось визначне ось-ось станеться, і всім одразу стане добре.

💥Але стратегія чекання дива (виберіть варіант: західних танків, літаків, далекобійних ракет, контрнаступу), яке все змінить, ну, буквально через «двє-трі нєдєлі» вже давно не працює. Бо надто багато питань лишається в теперішньому.

⚡️Тому заміть єдиного ура-марафону потрібна чесна розмова. І про непопулярні рішення, і про складні варіанти завершення війни, і про недосконалу зовнішню політику, і про непросту зовнішню кон’юнктуру. І нарешті про непросте майбутнє, яке станеться не лише через «поганих депутатів», або «поганих партнерів», а і через передвоєнну сліпоту та і вже зовсім недавні прорахунки.

✅Чесна розмова має лише додати авторитету владі. Бо пропаганда і цензура не в силі змусити людей не бачити очевидне.

🌎До речі, якщо такої чесної та відвертої розмови немає у спілкуванні із західними партнерами, то це взагалі катастрофа. Бо там взагалі цінують лише аргументи, цифри і розрахунки. І терпіти не можуть емоційних пасажів, акторства та зверхності. 

❗️Головна тема безпекових дискусій в Європі – що робити, якщо у США до влади повернеться Трамп. Після десятиріч перекладання відповідальності за європейську безпеку на плечі американців у Старому світі раптом настало усвідомлення, що може трапитися так, що європейська безпека буде залежати винятково від європейців. І сталося це у найскладніший після Другої світової війни час, - коли випробовується єдність європейців та дієздатність НАТО агресією Росії, яка прагне розколоти Захід.

👉Але хороша новина в тому, що складність викликів добре розуміють ключові європейські країни. Серед неключових – теж є таке розуміння. Виняток – лише Угорщина, та, з певними застереженнями – Словаччина. Але навіть у Нідерландах, де на недавніх виборах перемогли ультраправі головнокомандувач армії Війнен заявляє, що треба готуватися до можливої війни з росією.

⚡️І тому Європа озброюється. Озброюється так, щоби у випадку війни не залежати від можливого непрогнозованого президента США. Європа відновлює військові виробництва та вважає поганим тоном заяви про поновлення співпраці з путіним.

Погана новина в тому, що це усвідомлення, як і виробництво зброї відбувається, ну, дуже повільно. Європі «не горить», і тому все відбувається зовсім не в темпі реальної війни, в якій, перебуває, зокрема, Україна. А відбувається крок за кроком, хоч впевнено, але по-європейськи бюрократично і неквапно.

💥Однак Україна все таки отримує від того свої результати. Норвегія та Британія створили неформальну коаліцію підтримки України на морі. Німеччини обіцяє недодані США фінанси, Польща від початку війни взагалі допомагає всім. А Франція зосереджується на підтримці української ППО.

🌎🇺🇦У світлі перспективи повернення Трампа Україна дуже потребує підтримки Європи. Але іронія в тому, що і Європі тепер ще більше потрібна підтримка України. Бо поки у США тривають дискусії наскільки США готові стати на захист європейських партнерів у разі війни, Україна вже стримує російську агресію, - відтягуючи день зіткнення дикунської орди з вишуканими демократіями Старого світу.

❗️Уваги та зброї для України може стати менше. Це з поганого про удари США та союзників по єменським хуситам. З хорошого, - вже відбувся розкол малогнозованого ісламського світу, який ще недавно об’єднався у антизахідній риториці після війни у секторі Газа. Тепер важлива частина ісламського світу опинилася на боці Заходу – саудити навіть надали американцям свій повітряний простір. Це вже стратегічна перемога Заходу, незалежно від результатів самої військової акції.

👉Хусити – це таке «днр» в руках Тегерану. Хуситські угрупування атакують американські об’єкти зброєю з Ірану, який, формально, залишається поза прямим зіткненням. Але головне – хусити дестабілізують ситуацію на Близькому сході, а це напряму впливає на ціни на нафту. І регулятором цих цін, відтак, може іноді ставати Тегеран. Після ударів по хуситах шанси Ірану дестабілізувати регіон зменшуються.

💥Є ще один суто внутрішньо американський аспект ударів по хуситах. Республіканська опозиція жорстко критикує Байдена за нерішучість і слабкість у зовнішній політиці (це трохи дивно звучить, зважаючи на гальмування респубіканцями військової допомоги Україні та Ізраїлю, але це так). Так от, Байден у такий спосіб показує силу - свою і Америки.

⚡️І останнє. Третьої світової, як багато хто вже встиг написати не буде. Єдина серйозна країна, яка теоретично може вступитися за хуситів - це Іран. Але він відкрито заступатися за хуситів не буде. Бо такі диктатури воюють лише з тими, кого вважають слабшими. Що точно не скажеш про США та їх союзників.

❗️"Гарантії безпеки" від Великої Британії – так собі… Бо у міжнародній політиці гарантії по-справжньому працюють лише тоді, коли будуються на взаємних і тісно переплетених інтересах. Найкращі гарантії безпеки пишуться не на папері, а цементуються спільними військовими штабами, арміями, навчаннями, спільними грошима, технологіями та військовими виробництвами, в яких зацікавлені ОБИДВІ країни. Коли ж одна сторона, навіть з найкращих міркувань, щось «обіцяє» звисока іншій країні – це називається не гарантіями, а меморандумом доброї волі, який може бути виконаний, а може і ні.

👉Саме тому лише НАТО є найдієвішим гарантом безпеки для всіх його учасників, бо передбачає створення не лише спільних стандартів, а і спільної інфраструктури та цілої системи оборони, в якій зацікавлені всі. Простіше кажучи, у штаб-квартирі НАТО сидять представників усіх країн, - тому, наприклад, буде складно надати, або не надати пріоритет якійсь одній країні у разі небезпеки.

⛔️Всього цього в Угоді про співробітництво у сфері безпеки між Україною та Великою Британією і близько немає. Ну, принаймні, немає в тій частині, яка була офіційно оприлюднена. Можливо, існує ще якась інша неоприлюднена частина. Але і політичний статус її відповідно буде іншим.

⚡️Як варіант, певним замінником спільних штабів може стати чітка конкретика про терміни, кроки та бюджети. Наприклад угода про безпеку між США та Ізраїлем містить дуже конкретні дії та фінансові зобов’язання, - на випадок війни і на випадок миру. Зокрема, на випадок миру Вашингтон зобов’язався надати військову допомогу на суму $38 млрд у період із 2019-го по 2028 рік. Хоча, як бачимо, прямо зараз на прикладі дебатів у Конгресі навіть на випадок війни США фізично не можуть надати Ізраїлю швидку і безкомпромісну допомогу. Натомість, в британських «гарантіях безпеки» є лише одна оцифрована конкретика - право України впродовж 24 годин поговорити з Лондоном у випадку нової російської агресії.

💥Єдине, що однозначно позитивно в Угоді, це те, що сторони бачать її як тимчасову – до часу вступу України в НАТО. Але в такому разі, цю угоду та «гарантії безпеки» від інших країн варто доповнити конкретними часовими рамками і кроками, - коли і як Україна може долучитися до Альянсу.

❗️Захід готується до масштабної війни з росією, і це хороша новина.

⚡️Війна може статися будь-коли в наступні 20 років – заявив голова Військового комітету НАТО Роб Бауер. В свою чергу міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус заявив, що Росія може напасти на країни НАТО через “5-8 років”. Найвразливіші до нападу країни Балтики Естонія, Латвія та Литва будують лінії оборони на кордоні з росією та Білоруссю. А Франція, яка навіть у часи Холодної війни намагалася іноді маневрувати між СРСР та США зараз налаштовує свою економіку на масштабне військове виробництво, яке, зокрема, працюватиме на український фронт.

👉І це все добре тому, що чим краще Захід підготується до війни, тим менше шансів, що вона буде. Росія не воюватиме з тими, хто до цього готовий.

Холодним душем для Європи стала перспектива обрання Трампа, який не збирається вкладатися у безпеку Європи. І тому в власну безпеку Європа вимушена вкладатися сама.
Але найголовніше, що у масовій свідомості європейців стався справжній кремлівський переворот. Якщо раніше винуватцем війни в уяві європейців був путін, то зараз, попереджаючи про війну на десятки років вперед, європейці наважуються робити висновок, що винувата вся його важко хвора країна… Нарешті.

❗️Трамп перемагає на американських виборах у США незалежно від того, яке прізвище буде у нового президента. Бо проблема навість не в тому, що на користь Трампа зливаються інші рейтингові республіканці, а тому, що серед республіканців перемагає трампізм – популістична ідеологія, що Америці нібито буде краще, якщо вона самоізолюється від світу і зосередиться винятково на своїх внутрішніх проблемах.

👉Популістична ця ідеологія тому, що насправді США не можуть собі дозволити ізолюватися від світу, - надто вони з ним пов’язані безпеково та економічно.

🌎Серед республіканців це розуміють небагато, а серед кандидатів у президенти від республіканців - лише Ніккі Гейлі, яка дотримується вивіреної відповідальної американської зовнішньої політики.

Але популізм таки захопив політичні подіуми Вашингтону…
Треба сказати, що популізмом хворіють усі розвинені демократії, в тому числі і такі розвинені як США. Світові треба приготуватися до того, що світовий гегемон поглине хвороба популізму. Те, що вона колись пройде, – не маю сумніву. Питання лише в тому, якою ціною це обійдеться для США і для світу.

❗️Нічого хорошого для України в цьому немає. Хоча є і підстави вважати, що у випадку обрання популізм Трампа швидко закінчиться. Адже Трамп вже був президентом, і його дуже швидко обтесали інші американські інституції – парламент та спецслужби, які вичистили сумнівних людей з його оточення та змусили дотримуватися звичної американської зовнішньої політики. Україна, до речі, тоді отримала перші Джавеліни, чим, між іншим, зараз пишаються, як це не дивно, нинішні трампісти.

⚡️Але Україні треба бути готовою до можливого нового примхливого американського президента. Якому треба буди доводити, що підтримуючи Україну Вашингтон підтримувати власну безпеку. Але, водночас, потрібно бути готовим до складної гри. Адже з погляду ймовірного американського президента ніяких чітких планів перемоги, ні нинішня американська адміністрація, ні Україна наразі не мають, тому у випадку обрання Трампа перспектива якогось формату заморожування війни виглядає дуже ймовірною. Питання лише – на яких умовах.

❗️Ви хочете, аби на виборах американського президента голосували громадяни України? Або ще до вступу України в ЄС депутатами Європейського парламенту стали українці? А ви можете собі уявити якби змінилася поведінка американських конгресменів, які гальмують допомогу України, якби їхніми виборцями теж були, зокрема, виборці з українськими паспортами?

👉Можна подумати, що це нісенітниця, але ні -  це лише питання змін до Конституції та закону про множинне громадянство, яке подане на розгляд парламенту. Відповідно до закону, ті, хто подається на український паспорт мають впродовж двох років відмовитися від свого первісного.

⚡️Але для чого позбавляти громадянських прав тих, хто зголосившись на українське громадянство готовий захищати інтереси України?

🌎У світі множинне громадянство завжди було інструментом захисту національних інтересів. Саме тому сильні країни, які мають глобальні інтереси у світі ніколи не були проти множинного громадянства. Хоча часто це був вибірковий підхід. У випадку України категорично неприйнятне громадянство з росією та її союзниками. Але чому не припустити подвійне громадянство з країнами ЄС та НАТО, куди так прагне України? Або, принаймні, з окремими країнами НАТО та ЄС?

⚙️Від мудрого підходу до захисту національних інтересів, - у цьому випадку, - нас стримують комплекси та страх перед невідомим. Це позиція слабкого. А, зважаючи на нинішню вимушену залежність від Заходу в України має, бодай іноді, бути і позиція сильного. Подумайте над цим. 

❗️Ймовірне повернення Трампа стане справжнім випробуванням для світової безпеки. Головний виклик – непрогнозованість, що для міжнародної політики є багато гіршим сценарієм, ніж економічні кризи, бідність, чи світові епідемії. Бо до цього всього можна підготуватися, і є розуміння як з цим боротися. Тоді як непрогнозованість – це відчуття хаосу, з яким незрозуміло, що власне робити. Тому світ готується до усіх можливих наслідків одразу. Безумовно до цього має готуватися і Україна. У випадку повернення Трампа – геополітичні торги просто неминучі. Питання лише – між ким, і яка роль у цьому буде України.

👉Деталі у інтерв’ю на Обозревателе:

https://www.obozrevatel.com/ukr/politics-news/yakscho-tramp-povernetsya-to-masshtabni-zrushennya-u-sviti-neminuchi-i-voni-znachno-zacheplyat-ukrainu-podii-mozhut-rozvivatisya-u-dekilkoh-napryamkah-intervyu-z-taranom.htm

❗️Ухвалення поки у першому читанні законопроєкту про мобілізацію – це привід, аби знову заговорити про уряд національної довіри.

👉Коли потрібні непопулярні, але важливі рішення – це найкращий час для створення уряду національної довіри, - уряду, де не було би поділу між владою та опозицією, а головне – була би спільна відповідальність за майбутнє країни.

Тоді би будь-які непопулярні рішення сприймалась як болюча необхідність, а не як монопольні, а, відтак,  сумнівні рішення однієї політичної групи.

✅ Це би також дало гарний сигнал суспільству та міжнародним партнерам,-  сигнал того, що вся без винятку Україна готова боротися, і тому її треба підтримати.

⚙️Співучасть в ухвалення рішень всіх національних партій також запобігло б очевидним помилкам, - таких, які, безумно, є, зокрема, у першій версії закону про мобілізацію.

⛔️Але ні. Влада поки до цього не готова. Дуже шкода. Бо подальші монопольні і непопулярні рішення в умовах війни лише політизуватимуть і ділитимуть українське суспільство. І сильнішою Україна від цього точно не стане.

❗️Стратегічна зміна у ставленні Євросоюзу до України – тепер в Європі все менше говорять про «реформи в Україні», а все більше – про безпеку. Воно ніби-то і зрозуміло, адже в Україні – війна. Але зміна полягає в тому, що у зв’язку з Україною в Європі говорять про ВЛАСНУ безпеку. Адже розуміють, що ЗСУ зараз захищають не лише Україну, а і їхні свободи. А на тлі турбуленцій у НАТО через можливе повернення Трампа це усвідомлення стає, ну, дуже гострим.

👉Тому високий представник Євросоюзу з питань зовнішньої політики і політики безпеки Жозеп Боррель під час його візиту в Україну займався не лекціями про європеретворення в Україні, а відвідав виробництва для виготовлення дронів. І говорив не про вічну «боротьбу з корупцією», а про передачу Україні боєприпасів.

🌎Воно-то, звісно, добре, що Євросоюз бачить Україну ключовим елементом власної безпеки. Але гарно, якби така роль України у нинішньому вигляді була недовгою. Бо якщо Україні і випала історична роль захищати Європу, то краще це робити не наодинці, а пліч-опліч з самими європейцями.

⚡️Саме так, до речі, і має стояти питання про «гарантії безпеки», про які зараз домовляється Україна з нашими партнерами. В цих гарантіях має бути закріплена спільна і рівна відповідальність за охорону Європи. Це має стати найпершим пріоритетом зовнішньої політики Києва у ставленні до безпеки ЄС.

❗️Коли діяча знімають не через помилки, а через ревнощі до його високого рейтингу, це завжди закінчується погано для того, хто звільняє.

Особливо в Україні, де виборці завжди співчувають тим, кого несправедливо ображає «начальство».

Класична історія початку карʼєри багатьох українських політиків - це гучне звільнення, або «переслідування». Це історія Кучми, Ющенка, і цілої плеяди «антикорупціонерів» та активістів.

Тепер це буде історія початку карʼєри ще одного українського політика. І ще одного президента, - у якого в школі по історії була «двійка».

❗️Маячня Путіна перед недожурналістом Карлсоном – це стартові позиції Путіна на перемовини з Трампом. Це нейтралітет України, визначення окупованих територій за росією і якісь там умовні закони про денацифікацію. Торг, по деяких позиціях, втім, можливий. Після цього путін, мнучись, натякає, що відчепиться від НАТО.

👉У цій маячні немає нічого нового. Але цього разу у якомусь форматі такі перемовини можуть колись відбуватися. Не лише у кремлі переконані, що після повернення Трампа у Білий дім той може спробувати укласти якусь сумнівну геополітичну угоду. Тому у кремлі вже зараз публічно через громадянина США передають у Вашингтон свої стурбованості, вимоги, комплекси та образи.

⚡️Чи повернеться Трамп у Білий дім і чи піде він на принизливий мир з росією – це ще далеко не з’ясовані питання. Але Україні вже варто розширити дипломатичні інструменти – працювати адресно з обома партіями і конкретними сенаторами, розширити контакти між українськими політиками й експертами та американським політикумом, системно виходити на американські телеканали та соціальні мережі.

💥Інакше значну частину інформації про війну в Україні американці дізнаватимуться через такі от «інтерв’ю» з чортом.

❗️Трамп погрожує, що США не захищатимуть членів НАТО, якщо ті не виконають свої зобов’язання збільшити оборонні витрати мінімум до 2% від ВВП. Це не вперше Трамп робить такі заяви. Більше того, вже після свого першого президенства він дуже пишався тим, що саме такі заяви змусили членів альянсу суттєві підвищити свої оборонні видатки.
На сьогодні лише сім країн-членів НАТО витрачають на оборону обіцяні два відсотки. Це самі США, Велика Британія, Польща, Естонія, Греція, Латвія та Литва.
Всім іншим треба буде підтягнутися.
Заяви Трампа роблять майбутнє європейської безпеки геть непрогнозованим. Але разом з тим, змушують усіх європейських партнерів НАТО суттєво збільшити військові витрати та самим дбати про власну безпеку.

Витрати країн НАТО на оборону / інфографіка Bloomberg

❗️Справжні гарантії безпеки мають містити не лише загальні запевнення у дружбі і «право» оперативно консультуватися з гарантом у разі небезпеки, а і дуже конкретні механізми спільної оборони у разі нової війни.

✅ У випадку України та Заходу – на цьому точно треба наполягати, адже йдеться про захист спільного європейського кордону від російської навали. Оскільки ЗСУ захищають не лише Україну, а і ЄС Київ має більш ніж достатньо аргументів наполягати на зобов’язанні спільно, пліч-о-пліч спільно боронити європейські кордони у разі нової війни.

👉 І найкраще такі взаємозобов’язання закріплюються створенням спільної інфраструктури та цілої системи оборони, в якій зацікавлені обидві сторони. Міжнародні угоди, взагалі, працюють лише тоді, коли це однаково вигідно обом сторонам, які їх підписали.

Цього підходу немає в жодному із варіантів "гарантій безпеки" (ні в німецькому, ні в британському, ні в французькому). Однак, це більш-менш можна зрозуміти, оскільки під час війни західним лідерам було би важко зобов’язатися воювати пліч-о-пліч з Україною прямо у розпал воєнних дій.

І тому другим дієвим механізмом гарантій мала би стати максимальна конкретика в угодах. Які конкретно мають бути спільні і, головне, ефективні дії підписантів у разі війни? Скільки зарезервовано коштів у щорічних бюджетах коштів «гарантів» на регулярну підтримку безпеки України?.. Цієї конкретики геть немає у британському варіанті. На це є трохи посилання у німецькому – стверджується, що у 2024 році Німеччина вирішила надати фінансові кошти на військову допомогу на загальну суму 7,1 мільярда євро. Однак незрозуміло, чи це разова допомога Берліну, чи вона надаватиметься щорічно (адже йдеться про довготривалі (10 років), а не річні «гарантії!»).

👉Ситуація з французькими «гарантіями» взагалі незрозуміла. Президент Зеленський каже, що там, «не про всі її деталі можна сьогодні відкрито говорити». Тому залишається сподіватися, що у закритій частині домовленостей є максимальна конкретика.

💥Прикладом такої конкретики може бути, наприклад, безпекова угода між США та Ізраїлем, де Вашингтон публічно зобов’язався надавати військову допомогу Ізраїлю на суму $38 млрд у період із 2019-го по 2028 рік (і це на випадок «миру», а не війни).

🌎Однозначний позитив усіх варіантів угод – це те, що сторони бачать їх як тимчасові – до часу вступу України в НАТО. Оскільки лише НАТО може бути справжнім міжнародним гарантом української безпеки. Тому українська сторона мала би також домогтися від «гарантів» конкретних термінів, коли повноцінний вступ до НАТО нарешті буде можливий. Особливо важливо почути це від США та Німеччини.

❗️Демократії легко виграють у автократій мир, але їм важко виграти війну. Бо демократії повільніші, їм важко вийти із зони комфорту, і на відміну від автократичних режимів вони обережно ставляться до життя кожного свого громадянина.
Настрій на Мюнхенській безпековій конференції був справді похмурий. Усвідомлення надскладних безпекових викликів не додає настрою. Але це гарна новина. Бо усвідомлення проблеми - перший крок до її вирішення.

👉Деталі - у моєму інтерв’ю на Обозі:

https://www.obozrevatel.com/ukr/politics-news/evropa-vse-sche-mae-kilka-strahiv-stosovno-rosii-yaki-zavazhayut-peredachi-neobhidnogo-ozbroennya-dlya-peremogi-intervyu-z-taranom.htm

❗️Нові угоди про безпеку з Італією, Данією, Канадою не варто називати «гарантіями безпеки», бо вони нічого не гарантують. Вони як і попередні Угоди з Британією, Німеччиною та Францією лише закладають загальні основи співробітництва у сфері безпеки.

⚡️Конкретики на роки вперед в них мало і, якщо вона і є, то торкається переважно найближчого року війни. (Як наприклад кошти, які виділяються Німеччиною у 2024 на загальну суму понад 7 млрд євро), або взагалі минулої підтримки (такий перелік вже наданих коштів є, наприклад, в угоді з Італією).

👉Якби такі угоди були укладені до війни, вони безумовно були би великим успіхом української дипломатії. Але сьогодні – вони просто фіксують нинішній стан відносин з нашими західними партнерами.

🌎Аби стати «гарантіями», в них варто закласти конкретні дії партнерів на випадок війни і миру, - конкретні дії партнерів виражені у заходах, термінах і грошах. Включно – з визначенням часових параметрів вступу до НАТО – єдиного можливого міжнародного гаранта української безпеки.

🇺🇦🇺🇸На черзі підписання аналогічної угоди із головним нашим партнером – США, і тому важливо – аби, принаймні там було більше гарантій і менше загальних слів.

❗️Макрон зібрав оргкомітет майбутньої ради безпеки Європи. Допомога Україні насправді був лише гарний привід аби на неформальному саміті у Парижі європейські лідери нарешті визнали, що зіткнення з Росією у жорсткому форматі неминуче. Як неминуча і відповідальність самої Європи за власну безпеку. Лише на американців та НАТО ніхто тепер покладатися не буде. Тому на самих європейців чекають значні зміни. Найкраще ці зміни описала Прем'єр-міністр Данії Фредеріксен, яка заявила, що «наївній» Європі тепер треба більше витрачати на оборону та скоротити соцвиплати.

👉Якщо раніше створення європейських збройних сил звучало як фантастика, то тепер це стає робочим сценарієм. І це хороша новина для України. Бо якщо Європа сама готується до можливого протистояння, «втомлюватися від війни в Україні» стане складніше.

❗️Слова Макрона про відправку військових в Україну - це слова політика. Ними він хоче сказати європейцям, що якщо вони не хочуть самі воювати з росією, треба більше допомагати Україні. Після того, як вони з тремором перелякано заперечили слова Макрона думати про допомогу Україні їм стало значно легше і швидше.