Повертаємось в ефір з новим лонгрідом!

​​Письменник Аркадій Любченко (1899—1945) провів Другу світову в постійних евакуаціях і переїздах: з Києва у Харків, з Харкова у Київ, потім у Львів, нарешті у Берлін. Тривожне й злиденне життя українських міст під німецькою окупацією він детально описав у своєму щоденнику.

Чому успішний радянський письменник вирішив співпрацювати з німцями? Про що думали і розмовляли звичайні українці під час війни? Як Німеччина приймала українських біженців, що тікали від червоної армії?

Про все це читайте в нашій новій статті: Письменник в окупації. Щоденник Аркадія Любченка 1941—1944 років

​​На Спотіфай та інші стрімінги залили «Болєзні пєвчих птіц» — альбом гурту Фактично Самі 2000-го року випуску. Послухайте його негайно — це один з найкращих альбомів української інді-музики, і точно найбільш недооцінений.

Гурт кілька разів змінював склад і назву. На стрімінгах він залишився під вивіскою Qarpa — в 2007 вони перейменувалися на честь вокалістки. В ті часи Ірена Карпа писала «скандальні» книги, знімалася для «Плейбоя» і взагалі з усіх сил відігравала роль анфан терібль. «Болєзні пєвчих птіц» — це її перші кроки в цій ролі, їй тут лише 20.

Взагалі, до Карпи можна ставитись по-різному, але давайте зійдемось на тому, що вона класна вокалістка. І її голосу дуже личить та саунд-каша, яку заварив на альбомі продюсер та мозковий центр гурту Олег Артим.

Звучання «Б.П.П.» — плоть від плоті 90-х. Тільки не тих 90-х, які в блискучих лосінах, а швидше тих, які в картатих сорочках і з густою чорною підводкою на очах. Брудні «гранжеві» гітари, глухі «тріп-хопові» ударні, все таке агресивно-індустріальне і ніжно-лоуфайне. Еклектичність помітна і по списку семплів, використаних на альбомі: Massive Attack, The Beatles, Майлз Девіс, Тартак (лол). Коротше, це схоже одночасно на все, що любили гіпстери покоління Ікс — і, в той же час, ні на що не схоже.

Альбом крепко збитий, цілісний, тримається купи — і, в той же час, дозволяє собі багато дичини. Наприклад, поставити четвертим треком беліберду в жанрі «нойзи з жопи», а одразу ж після неї — головний поп-хіт «Між нами ніж». До речі, на цю пісню є ще дуже крутий кліп з використанням хронофотографій Едварда Мейбріджа.

На жаль, у свій час пєвчі птіци пролетіли майже непоміченими. Фактично Самі подрейфували в бік комерційнішої музики. В результаті навіть отримали свої 14 хвилин слави у середині нульових — засвітилися в ефірі М1 і увійшли в історію як виконавці веселої поп-мазафаки для неформальних тінейджерів. Але популярність довго не протрималась. Пам’ятаєте їхній шлягер «Сашахуй»? Ні? Ну і слава Богу. Запам’ятайте краще «Болєзні пєвчих птіц».

​​Вперед, за скарбами Штепселя!

Цього тижня стартує наш улюблений кінофестиваль «Тиждень критики», і в програмі є чудова ретроспектива української комедії. Про два фільми з програми «Амнезія» колись писала.

По-перше, «Вперед, за скарбами Гетьмана» (1993) – справжня перлина українського кінематографу, в якій органічно переплітаються містика, пародія на шпигунське кіно, історичний міф та шалена фантасмагорія. Наш автор Кирило Пищиков розвідав у режисера Вадима Кастеллі історію створення цього пост-козаксплотейшена посеред пострадянської руїни.

По-друге, «Штепсель одружує Тарапуньку» (1957) - найвідоміший фільм дуету коміків Юрія Тимошенка і Юхима Березіна, які здобули всесоюзну славу під псевдонімами, ви здогадались, Штепсель і Тарапунька. За роки незалежності їх списали в архів, ще й часто звинувачують у створенні імперського образу тупого хохла. Наш автор Родіон Хомяков спробував розібратися, наскільки справедливі ці звинувачення.

Читайте наші тексти і купуйте квитки на кінофестиваль! Або навпаки, купуйте квитки, а потім читайте. Побачимось у «Жовтні».

​​Перший український еротичний серіал «Острів Любові» нарешті можна подивитися легально в онлайн-кінотеатрі Такфлікс!

Чудова нагода перечитати нашу статтю про це чудо українського кіновиробництва 90-х. «Острів любові» — це збірник з десяти історій про складні стосунки між чоловіком і жінкою. Про любов і смерть, простіше кажучи (насильства там не менше, ніж сексу). За сучасними мірками ці історії виглядають цілком пристойно, але для «Укртелефільму» 90-х це був дуже сміливий проект.

За основу були взяті твори про кохання вітчизняних класиків: Марка Вовчка, Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського, Володимира Винниченка та інших. Повісті та новели цих письменників ввійшли до збірки «Український Декамерон», яку свого часу видав журнал для дорослих «Лель». Наш автор Шерман Дрозд поговорив з Тамарою Яценко, Антіном Мухарським та іншими акторами про їхній досвід зйомок в «Острові».

​​Сьогодні відбулося силове блокування роботи Довженко-Центру, вилучення документів та печатки підприємства.

СБУ повідомила журналістам, що в Довженко-Центрі відбулися слідчі дії, тому що одному із колишніх посадовців Центру готується повідомлення про підозру у “зловживанні владою або службовим становищем”.

СБУ прийшла в Довженко-Центр із ухвалою про обшук, в якій були зазначені конкретні документи, які необхідно вилучити. Але на цьому вони не зупинилися.

Слідчі вилучили печатку підприємства та флешку з бухгалтерськими документами, не надавши обґрунтованих пояснень мети своїх дій.

Після майже 6 годин "обшуку" у правоохоронців раптом закінчилася карта пам’яті відеокамери, що фіксувала події. Тому вони вирішили "призупинити" слідчі дії, що є порушенням процедури.

Ще годину після цього співробітникам забороняли покидати приміщення. Загалом частина колективу провела без права виходу більше 7 годин. Протокол слідчих дій підписаний не був, також не була надана копія протоколу.

Колектив Довженко-Центру викликав поліцію, яка прийняла заяву, але не перешкоджала незаконному вилученню документів та печатки.

Оскільки Довженко-Центр не отримав протокол проведеного обшуку, ми маємо підстави стверджувати, що документи та печатки були вилучені з порушенням кримінально-процесуального кодексу.

Реорганізація, призначення нового “керівника”, обшуки, вилучення документів та печаток є послідовними актами приниження і руйнування нашого колективу та інституції.

Інтертитри з фільму "Кармелюк" (1931).

​​У Львові вперше за 30 років виступить з концертом Ігор Цимбровський! Якщо вам знайоме це ім'я, ви розумієте, наскільки ця новина сенсаційна. Якщо не знайоме — терміново покиньте всі справи і прочитайте нашу давню статтю про Цимбровського.

Єдиний альбом Ігоря Цимбровського «Прийди янголе» (1995) досі залишається чи не найхимернішим явищем в українській музиці від часів незалежності. Історія його автора — яскравий приклад культурної амнезії. В доінтернетну епоху Цимбровський був помітним діячем українського андеграунду, виступав на «Червоній руті», їздив з гастролями Німеччиною. Однак, залишив мінімум доказів своєї активності і став тихою легендою для небагатьох. Наша авторка Олександра Яковенко поспілкувалася з Ігорем, аби з'ясувати, звідки він прийшов і куди прямує.

Що ж, тепер є унікальна можливість послухати підпільного янгола наживо. Виступ відбудеться 3 грудня в Нижньому залі Театру Ляльок в рамках серії концертів «ЗРІЗ». Все це дійство мають відзняти і викласти на ютуб-канал — так що підписуємось.

Усі ми звикли до того, що музика української діаспори — це насамперед фольк, і це не дивно, адже багато хто займався консервуванням рідної культури і традиції у тому вигляді, у якому вони запам’ятались. Але діаспорянська музика — це і рок, і панк, і електро. Про ці винятки ми поговоримо у нашому сюжеті. Готуйтесь відриватися і танцювати разом з нами!

Хто вже подивився відео про діаспорянську музику від Телебачення Торонто, запрошуємо продовжити дослідження на Амнезії: у нас є великий матеріал про лейбл «Кока», польсько-український гурт «Оселедець» та журнал «Відрижка». А про нью-йоркців «Електро-Нова» та Квітку Цісик ми писали в нашому рейтингу найкращих альбомів 70-х.

Чудова новина для цінителів експериментальної музики 90-х: лейбл «Шукай» видає на вінілі ретроспективну компіляцію Олександра Юрченка.

На початку минулого року на «Амнезії» вийшла стаття про феномен Юрченка: «Олександр Юрченко (1966-2020) — один з найцікавіших і найнесподіваніших музичних експериментаторів України. Протягом 1990-х він долучився до безкінечної кількості різноманітних музичних проектів, жоден з яких не вписувався у будь-які жанрові рамки. Синті-поп, індастріал, пост-рок, ембієнт, фанк, дарк-фолк, імпровізаційна модальна музика — називайте як хочете. Юрченко грав на синтезаторах, електровіолі і саморобних інструментах. Записував спільні альбоми з Катею Chilly та Світланою Няньо. Створював графічні ілюстрації та літерації»

Дуже радісно бачити дикий ажіотаж з передзамовленням платівки: реліз анонсували лише вчора, а на момент написання цього поста від тиража 500 примірників залишилося менше сотні. Поспішайте, любі колекціонери, сноби та авангардні задроти, бо зараз все розберуть!

UPD 💿 На сайті лейблу купувати дешевше, ніж на бендкемпі: https://shukai.org/shop/yurchenko-vol1

​​Янгол українського підпілля Ігор Цимбровський нарешті виступить в Києві!

Основна програма включатиме в себе сучасні авторські інтерпретації власних композицій, написаних протягом 35 років. Тобто, той самий культовий альбом «Прийди янголе» (1995), але переосмислений і перевідкритий. Творитимуть таїнство сам Ігор і барабанник Тарас Мельниченко.

У 2018-му Цимбровський дав «Амнезії» інтерв'ю. В той момент він зовсім не давав концертів, і мав сумніви, чи варто взагалі ворушити старий матеріал:

«Зараз, після випуску вінілу пару років тому, постала дилема. Багато хто хоче мене запросити на виступи, але в старому форматі (так принаймні говорили посередники, в яких не було зі мною до порозуміння в тій справі). А пройшло майже 20 років! І це стало великою проблемою і непорозумінням: виходило, що я мав повторювати альбом 23-літньої давності».

Що ж, у киян нарешті є можливість почути, як Цимбровський розрулив цю дилему. Купуйте квитки!

​​Чудова книга «Микола Глущенко — художник і шпигун» нашої авторки Катерини Лебедєвої вийшла за пару тижнів до великої навали, і ось зараз нарешті дочекалася нормальної презентації.

Це біографія людини, яка продала душу дияволу: успішний і титулований художник Глущенко працював на радянську розвідку з 1930-х і регулярно писав доповіді про своїх друзів та колег. А ще він, наприклад, їздив у гітлерівський Берлін у 1940 році і був одним з тих, хто попереджав Сталіна про невідворотний напад Німеччини на СРСР. Про дивне свінгерство подружжя Глущенків з Володимиром Винниченком у книзі теж написано. Ну тобто біографія на будь-який смак.

На сайті Амнезії опубліковано кілька уривків з книги, але навіщо вам уривки, якщо сама книга надзвичайно красива. Купіть її негайно!

Ну і приходьте послухати і побачити Катерину Лебедєву вживу. Київ, 24 березня, музей літератури.

«Виставка "В епіцентрі бурі: український модернізм, 1900-1930" в Мадриді — етапна подія в процесі деколонізації української культури, — пише в колонці для «Української правди» критик та історик Костянтин Дорошенко. — Масштаби культурних втрат через ескалацію російської війни проти України 2022 року зробили це питання алярмовим. "Деколонізація" буде ключовим словом в українській культурі ще довго після перемоги. Але застосування цього терміну стосовно України потребує ґрунтовної наукової дискусії».

Рекомендуємо уважно прочитати. Адже український модернізм та авангард початку минулого століття — це історія, яку необхідно розповідати заново і для іноземної аудиторії, і для нас самих.

На «Амнезії» є чудова стаття Костянтина Малеонюка про скандальні виставки українських авангардистів 1908-1914 років: «Їхніх учасників як тільки не називали: хуліганами, дикунами, декадентами. Над ними глузували в газетах та малювали злісні карикатури. Їхні роботи псували. Їм погрожували судом. Саме цього молоді художники і добивалися».

Українське мистецтво завжди хвилювало Європу. Навіть тоді, коли європейці ще не дуже знали слово «Україна». Сьогодні — тим більше: виставка в Мадриді має шалений успіх. Деколонізуймося, бо ми того варті!

Увага, вільна музика!

У львівському муніципальному мистецькому центрі 27 грудня відкриється виставка про історію української незалежної музики. А також про спільноти, які довкола тієї музики збиралися. А також про те, як музика взагалі може бути незалежною. (Спойлер: вільну музику роблять вільні люди.)

В експозиції будуть фотографії, афіші, постери, малюнки, відоси, касети, диски, самвидавні зіни, глянцеві журнали, сценічні костюми, навіть пара скульптур - купа всяких таємничих артефактів з темних 80-х, брудних 90-х, дурнуватих 00-х, хаотичних 10-х і звитяжних 20-х.

Більше інформації тут: https://www.lvivart.center/exhibitions/vilna-muzyka-ukrayinski-nyzovi-inicziatyvy-vid-1980-yh-do-2020-yh/

Сердешно запрошуємо і хай щастить!

Виставку "Вільна музика" в ЛММЦ ми продовжуємо до кінця березня, просто тому що можемо. Якщо ви хотіли її побачити й не встигли, тепер встигнете.

📀💿

Пара матеріалів, які можна почитати чи послухати перед тим як їхати до Львова та/або йти на Стефаника, 11:

Інтерв'ю частини команди для СЛУХ
Інтерв'ю трохи іншої частини команди в Галас-подкасті
Репортаж від Neformat

А завтра перший день весни й ми з сейрою готуємося розмовляти про її енциклопедичний проєкт ANTENNA, приходьте теж:
💭реєстрація