ну, демедж контрол, але без шансів.
у рудого краш на диктаторів

подвєдьом ітогі :

Корочє, жив-був собі такий швейцарський зоолог Рудольф Шенкель, який в середині минулого сторіччя вирішив дослідити поведінку вовків в Базельському зоопарку. На базі свого дослідження він сформував концепцію, що в основі вовчої зграї завжди стоїть жорстка ієрархія, де домінуюча тварина (альфа) встановлює контроль над іншими через агресію та силове протистояння.

Все було б добре, але Шенкель не врахував особливості експерименту. Невеликі групи вовків, що не мали родинних звʼязків, проживали на закритій, обмеженій території. Таке середовище приводило до частих конфліктів за ресурси та статус — вовки не могли розійтися чи сформувати природні сімейні групи. Пізніші дослідження покажуть, що поза неволею ситуація діаметрально протилежна: зграї формуються по родинному принципу, лідерство в них базується на сімейних ролях, а конфлікти за статус практично відсутні, бо молодий самець просто покидає зграю, коли планує сімʼю та шукає партнера.

Але культурку хомо сапіенсів вже встигло попердолить. У вульгарному переказі ідеї Шенкеля та Меха (який розвивав ту ж саму концепцію і поза академічним сегментом) пішли в народ, ну і почалася вся ця дрочільня на альфачів, булінг та домінування.

Одним словом, чуваки дослідили зону, а вирішили, що це суспільство. Цікаво, що той самий Мех, як доброчесний вчений, врахувавши environmental bias помилки оригінальних досліджень, намагався заборонити публікацію своєї книги 1970 року "The Wolf: Ecology and Behavior of an Endangered Species". Вдалося йому це лише в 2022-му (розкажіть мені як авторське право захищає автора, ага).

Ось така історія. А спроби інституціоналізації агресивної поведінки тварин в закритому просторі як моделі для взаємодії індивідів у вільному соціумі є нічим іншим, ніж бажанням перетворити суспільство на тюрму.

Думай-те, дорогі правачки.

Продовжуємо серію інтерв’ю з пораненими бійцями.

Герой нового випуску — анархіст і антифашист Хенгіст. Його шлях проліг від вуличних антифа-протистоянь до боротьби з імперськими загарбниками, що репрезентують нову форму колоніального нацизму. Ми зустрілися з Хенгістом, коли він проходив реабілітацію в Києві.
Це інтерв’ю, на відміну від попередніх, вийшло непростим. Ми не рекомендуємо його людям, надто чутливим до описів травм та смерті, хоча щиро вважаємо, що знайомство з таким досвідом важливе — і для тих, хто далекий від війни, і для цивільних та військових, для яких війна стала щоденною реальністю.

Це історія самоорганізації, стійкості та людяності — розказана з посмішкою, від спокою якої навіть стає трохи неспокійно.