Згадала про одну виконавицю, яку раніше слухала, хотіла вам запостити до мему вище. Думаю, треба глянути, що там у неї останнє. Виявилося, що вона виклала кавер на "Пливе кача". І подумала, що я ніколи насправді не читала її біографію.
Так ось - пишеш запит англійською, рос Вікіпедія все одно зверху, хоча ніби у мене вже сто разів відключено.
Звичайно ж, русня не могла не написати, що співачка РУСКАЯ, хоча її родичі емігрували з Одеси. Ніби як вона дійсно має якісь рос корені, але це не те "рускоє проісхожджніє". От кожен раз все одно дивує, які вони охуївші всі я не можу
Так ось - пишеш запит англійською, рос Вікіпедія все одно зверху, хоча ніби у мене вже сто разів відключено.
Звичайно ж, русня не могла не написати, що співачка РУСКАЯ, хоча її родичі емігрували з Одеси. Ніби як вона дійсно має якісь рос корені, але це не те "рускоє проісхожджніє". От кожен раз все одно дивує, які вони охуївші всі я не можу
Forwarded from Районна бібліотека
Можливо, ви бачили недавно фото Нацполу, де в Києві в’яжуть непогано вдягнених молодиків, бо ті за гроші спалили автівку військових. Це було авто друзів мого підписника, якого я знаю багато років і поважаю — тому прошу за можливості долучитися до збору на нову тачку.
Ось подробиці того, що сталося:
https://www.tgoop.com/culture_contact/6131
А ось власне банка:
https://send.monobank.ua/jar/AWWR72hczo
Ось подробиці того, що сталося:
https://www.tgoop.com/culture_contact/6131
А ось власне банка:
https://send.monobank.ua/jar/AWWR72hczo
Telegram
Contact 🇺🇦
Отже, любі підписники та підписниці, у нас новий збір, попросив поширити товариш Селеріан, людина знайома і перевірена.
Дуже коротка і печально історія: у червні минулого року чуваки з мінометного екіпажу зібрали грошів на машину, і півтора роки машина була…
Дуже коротка і печально історія: у червні минулого року чуваки з мінометного екіпажу зібрали грошів на машину, і півтора роки машина була…
Дуже рада, що в інтернеті люди сміються з Джордана Пітерсона
Forwarded from ✙DeepState✙🇺🇦
🫡 Завжди працювали і докладали максимальних зусиль задля перемоги і допомоги нашим бійцям і нашій країні
Тому маємо залізну репутацію і ту найціннішу довіру серед суспільства, а найголовніше — серед військових. Тому маємо найвідомішу мапу російсько-української війни в Україні та світі.
Але, на жаль, не всім главкомам подобається правда і це прикро.
Безмежно всім дякуємо за підтримку. Нам пише і телефонує величезна кількість людей. Ця підтримка надзвичайно велика і це дає сил та натхнення! Ви всі неймовірні! Працюємо задля перемоги і не здаємося!
Брехня нас всіх погубить!
Тому маємо залізну репутацію і ту найціннішу довіру серед суспільства, а найголовніше — серед військових. Тому маємо найвідомішу мапу російсько-української війни в Україні та світі.
Але, на жаль, не всім главкомам подобається правда і це прикро.
Безмежно всім дякуємо за підтримку. Нам пише і телефонує величезна кількість людей. Ця підтримка надзвичайно велика і це дає сил та натхнення! Ви всі неймовірні! Працюємо задля перемоги і не здаємося!
Брехня нас всіх погубить!
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Вибачте мене кожен раз смішить
Хотілося б вестерняцькі проблеми ці просто зараз плііііз замість оцього виьго бляяяяяяяяя
Включила перші 2 хвилини й у мене вже пече. Не знаю, чи витримаю все дивитися. Але раптом ви витримаєте - то ось
https://youtu.be/qTzHhQzA-o4?si=yDrSfXpwDhUedDPL
https://youtu.be/qTzHhQzA-o4?si=yDrSfXpwDhUedDPL
YouTube
Цели войны («СВО»), плен и обмен: крымчане в лагере для военнопленных | Крым.Реалии
Истории крымчан, которые воевали на стороне России, попали в плен и были осуждены в Украине. Крым.Реалии пообщались с крымчанами в лагере для военнопленных, где они отбывают свой срок по обвинению по статье «измена родине». Мы расспросили о их личных мотивах…
В радянській Україні на майже кордоні з росією, в мальовничому місці на березі Сіверського Донця, був радгосп. Радгосп, як відомо, взагалі не жарти - не якийсь тобі невеликий колгосп, а велика, потужна, шанована структура.
Лідія в 60-х опинилася там за розподіленням з тієї ж області, отримала "хлібну" посаду продавчині в місцевому магазині та швидко стала в селі "большім чєловєком". Лідія була руская, на всі свої роки ідентифікувала себе саме так, сумувала за сталіним, але в цілому її цікавили прості житєйські речі - танці, хлопці та як наживатися на магазині. Все це не завадило їй вийти заміж за українця, який тим же розподіленням опинився в радгоспі. Народилася улюблена дитина, будувався будинок, життя обіцяло бути щасливим, безхмарним та заможним.
Коли після розвалу СРСР зник радгосп, село занепало. Автобус з найближчого міста їздив раз на тиждень по нещасній дорозі, в якій окрім ям та калюж, самої дороги майже не лишилося. Великий продовольчий склад перетворився на маленьку крамницю, роботи не було практично повністю та місцеві щороку покидали село.
Син Лідії вже давно був дорослий, створив свою сім'ю, виховував двох маленьких синів, будував вже свій будинок. Їм певною мірою пощастило - він був браконьєром, полював в дикому лісі, а це і м'ясо, і гроші.
Згодом отримав посаду, життя більш менш ставало кращим. Проте сини не радували - старший після армії не міг нікуди приткнутися. Займався нелегальним розбором залишків радгоспу, служив в поліції, служив прикордонником, але всюди його звільняли за крадіжки та пияцтво. Молодший - ніби не настільки пропащий. Вчився в училищі, пив менше, був спокійнішим, рано одружився та планував сім'ю.
Коли в 2014-му році росія вперше напала на Україну, тоді гібридно, багатьом треба було робити вибір. Лідія не спеціально, але опинилася на підконтрольній Україні території, а вся її родина - на захопленій. Син її зробив вибір одразу - пішов на співпрацю з росіянами, став колаборантом. А більше того - село на прямісінькому кордоні, які тільки стежки не міг там знати досвідчений браконьєр.
Старший пішов в "ополчєнці". Здавалося, вперше ця загублена пуста людина нарешті віднайшла своє призначення. Тепер він герой, має мету та місію - вбивати та руйнувати без зрозумілої цілі. Був поранений, але ніби доля завжди рятувала безпечного алкоголіка від смерті.
Сталіністка до кінця життя Лідія померла, до останніх хвилин мріючи побачити рідних. Її син та онуки не приїхали на похорон, бо це треба було пожертвувати своєю свободою - в списках СБУ вся родина була вже з першого дня. Згодом раптово вмирає молодший син - як так? Подавав надії, був улюбленим синочном, але, виявляється, передозування наркотиками.
Велика війна 22-го багато змінила в житті цієї сім'ї. Старший все далі воював, отримував нові поранення, підірвався на міні в Сіверськодонецьку, але доля вперто тримала цю людську подобу живою. Здавалося, нарешті настала росія - тепер буде і процвітання, і благополуччя. Старший зустрів в командировках жінку, народилася дитина, ще одна нещасна душа, що продовжить цей рід.
І тут, так дивно, в такій процвітаючий росії, захворіла матір. Алкоголічка все життя, і вона, і її родина раптом усвідомлює, що в захопленому лнр немає медицини. Що лікарів немає, а якщо є - тільки для вояк. Що ліків нема, що "державі" на неї плювати та розтерти. Смерть настала відносно швидко після загострення, і ось їх тепер тільки двоє - батя та син.
Невже 2024 стане ще більш жорстоким, забравши дружину, з якою прожив 40 років? Хто б міг подумати, що доля здасться - син зі статусом "зниклий безвісти". Російською мовою це означає дуже просте - смерть. Смерть, але так, щоб не виплачувати гробові. Смерть, але так, щоб командири не мали поганої статистики.
В мальовничому селі на самісінькому кордоні, на березі річки Сівесрький Донець, тепер пусте занедбане село. В цьому селі за проміжок в 10 років війни загинула вся родина. І загинула сама, від своїх рішень, від тих виборів, які вони зробили. Залишився він один, п'є від горя та скоро, вірогідно, відправиться за своїми.
Лідія в 60-х опинилася там за розподіленням з тієї ж області, отримала "хлібну" посаду продавчині в місцевому магазині та швидко стала в селі "большім чєловєком". Лідія була руская, на всі свої роки ідентифікувала себе саме так, сумувала за сталіним, але в цілому її цікавили прості житєйські речі - танці, хлопці та як наживатися на магазині. Все це не завадило їй вийти заміж за українця, який тим же розподіленням опинився в радгоспі. Народилася улюблена дитина, будувався будинок, життя обіцяло бути щасливим, безхмарним та заможним.
Коли після розвалу СРСР зник радгосп, село занепало. Автобус з найближчого міста їздив раз на тиждень по нещасній дорозі, в якій окрім ям та калюж, самої дороги майже не лишилося. Великий продовольчий склад перетворився на маленьку крамницю, роботи не було практично повністю та місцеві щороку покидали село.
Син Лідії вже давно був дорослий, створив свою сім'ю, виховував двох маленьких синів, будував вже свій будинок. Їм певною мірою пощастило - він був браконьєром, полював в дикому лісі, а це і м'ясо, і гроші.
Згодом отримав посаду, життя більш менш ставало кращим. Проте сини не радували - старший після армії не міг нікуди приткнутися. Займався нелегальним розбором залишків радгоспу, служив в поліції, служив прикордонником, але всюди його звільняли за крадіжки та пияцтво. Молодший - ніби не настільки пропащий. Вчився в училищі, пив менше, був спокійнішим, рано одружився та планував сім'ю.
Коли в 2014-му році росія вперше напала на Україну, тоді гібридно, багатьом треба було робити вибір. Лідія не спеціально, але опинилася на підконтрольній Україні території, а вся її родина - на захопленій. Син її зробив вибір одразу - пішов на співпрацю з росіянами, став колаборантом. А більше того - село на прямісінькому кордоні, які тільки стежки не міг там знати досвідчений браконьєр.
Старший пішов в "ополчєнці". Здавалося, вперше ця загублена пуста людина нарешті віднайшла своє призначення. Тепер він герой, має мету та місію - вбивати та руйнувати без зрозумілої цілі. Був поранений, але ніби доля завжди рятувала безпечного алкоголіка від смерті.
Сталіністка до кінця життя Лідія померла, до останніх хвилин мріючи побачити рідних. Її син та онуки не приїхали на похорон, бо це треба було пожертвувати своєю свободою - в списках СБУ вся родина була вже з першого дня. Згодом раптово вмирає молодший син - як так? Подавав надії, був улюбленим синочном, але, виявляється, передозування наркотиками.
Велика війна 22-го багато змінила в житті цієї сім'ї. Старший все далі воював, отримував нові поранення, підірвався на міні в Сіверськодонецьку, але доля вперто тримала цю людську подобу живою. Здавалося, нарешті настала росія - тепер буде і процвітання, і благополуччя. Старший зустрів в командировках жінку, народилася дитина, ще одна нещасна душа, що продовжить цей рід.
І тут, так дивно, в такій процвітаючий росії, захворіла матір. Алкоголічка все життя, і вона, і її родина раптом усвідомлює, що в захопленому лнр немає медицини. Що лікарів немає, а якщо є - тільки для вояк. Що ліків нема, що "державі" на неї плювати та розтерти. Смерть настала відносно швидко після загострення, і ось їх тепер тільки двоє - батя та син.
Невже 2024 стане ще більш жорстоким, забравши дружину, з якою прожив 40 років? Хто б міг подумати, що доля здасться - син зі статусом "зниклий безвісти". Російською мовою це означає дуже просте - смерть. Смерть, але так, щоб не виплачувати гробові. Смерть, але так, щоб командири не мали поганої статистики.
В мальовничому селі на самісінькому кордоні, на березі річки Сівесрький Донець, тепер пусте занедбане село. В цьому селі за проміжок в 10 років війни загинула вся родина. І загинула сама, від своїх рішень, від тих виборів, які вони зробили. Залишився він один, п'є від горя та скоро, вірогідно, відправиться за своїми.
Люди, які вірили в росію, в її велич, в її обіцянки - загинули як тварі, забуті, занедбані, без грошей та допомоги від їх великої метрополії. Жалості немає, але є сум. Сум від того, як сторонній спостерігач бачить спустошення і смерть в історії окремої родини, яка зробила свій вибір, за нього розплатилася, але навіть цього не зрозуміла.