Недавно взнав, шо цю книжку перевидали і її можна знов купити. Рекомендую дуже, сам читав ше в 2019 році. Гарна науково-популярна книжка українських авторів, купа цікавих фактів про походження грошей взагалі, розвиток різних видів грошей, про всякі технології.

Рельєф 1630 року в костьолі в місті Беч в Польщі. Співак з нотами і музиканти: корнет (цинк), шторт і тромбон. Це так звана "голосна музика", дозволена тільки для еліти.

Місто Беч – це була історично межа між поляками і українцями, ше на початку 20 століття там була греко-католицька громада.

Це звучало десь так

https://youtu.be/NEaVmBj4tdM?si=ZLAbEcljeMFjNlTL

Моя теперішня книжкова полиця. Трохи здивувався, шо з більшістю авторів чи перекладачів тут або знайомий, або переписувався.
Сама свіжа, ше майже нечитана книжка – це другий том розкопок османської кав'ярні в Кам'янці.
Повністю прочитаних дві: про ранню Русь від Папакіна (цікаво, коротко і з ілюстраціями) і перший том Шахнаме (історія як в Толкіна, тільки на тисячу років раніше написано + є гарні афоризми).

Цікавий факт: в Ірландії арфа – це символ національного відродження, навіть може більше чим в Україні бандура. Але традиція гри на арфі в Ірландії до наших днів пропала. Зате лишилась традиція гри на дуді.

В валійців навпаки традиція дуди згасла, зате збереглась традиційна арфа. Є багато записів, і як на мій слух валійська арфа буває звучить ближче до української бандури, чим до академічної арфи, це прикольно.

https://youtu.be/gytnY6brOZA?si=lO6FF5A_qyrvcFnL

Хто в Києві і ше не були на виставці – не пропустіть!
Ця виставка і її каталог вже стали найбільшою за багато років подією кримськотатарської культури на вільній частині України.

Запрошую на кураторську екскурсію «Ювелірне мистецтво кримських татар», у просторі виставки «Miras. Спадщина», до Дня ювелірів України.

21 червня, о 14.00;

Здавна кримськотатарське традиційне вбрання гармонійно доповнювали ювелірними прикрасами, виготовленням яких займалися ювеліри куюмджилар та алтинлдилар. Їх майстерні здебільшого зосереджувалися у великих ремісничо-торгівельних центрахна зразок Бахчисараю, Карасуба­зара, Кафи, Акмесджиту. Високий рівень роботи, досвід та стала традиція зробили крим­ських ювелірів відомими далеко за межамипівострова.

Ювелірні вироби й інші аксесуари традиційного вбрання в усі часи відігравали важливу роль у житті кримськотатарського народу. Окрім фінансової вартості та неймовірної краси, ці предмети мали ще й іншу цінність - соціальну, адже були частиною культурних відносин. З їх допомогою можна було нелише пережити скрутні часи, але й дізнатись багато важливих деталей про сімейне становище, релігійну приналежність, регіон проживання й навіть внутрішній світїх власників. Навіть сьогодні, як і кілька століть тому, кримські татари
продовжують зберігати багато глибоких культурних сенсів ювелірного мистецтво, аокремі майстри не припиняють працювати над створенням цих неймовірних витворів мистецтва.

На екскурсії ви зможете наживо оглянути одну з найяскравіших оригінальних колекцій кримськотатарського ювелірного мистецтва, дізнаєтесь багато цікавого про особливості роботи кримськотатарських ювелірів, а також відкриєте для себе знання про культурне й соціальне значення ювелірних виробів в давнину та сьогодні.
#анонс #музей #Miras #Крим #кримські_татари
https://facebook.com/events/s/%D0%BA%D1%83%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0-%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%BA%D1%83%D1%80%D1%81%D1%96%D1%8F-%D0%B2%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B2%D0%BA%D0%BE/1065941488793958/

Ні з того, ні з сього захотілось переслухати Gnosienne 1 Еріка Саті. І зрозумів, шо вона написана в макамі Нікріз якшо в османській термінології (або Мішебейрах, якшо в єврейській). На межі 19-20 століть в Стамбулі такі мелодії були дуже популярні, і того їх багато на широкому просторі від Греції до Криму. А в румунсько-молдавській і єврейській традиціях вони були навіть раніше.

Тут цікавий момент, шо Саті особливо не подорожував, і взагалі майже не виїжджав з Парижа.

https://youtu.be/oOTpQpoHHaw?si=R5gTWfxoJJ2dxKqi

Цікавий факт: є цілий ряд зображень надвірних козаків (тих, шо служили конкретному магнату) з першої половини 19 століття з отакими бандурами з дуже довгим грифом. Частіше всього з Правобережжя. Ні одного такого збереженого інструмента немає. Може це була недовга мода.

Хочу трохи поділитись тим, над чим зараз працюю.

Вівчарі, чабани – це завжди була професія для заробітчан. Скотарство – діло ризикове, але в гарні роки дуже прибуткове. Молоді чоловіки могли за сотні кілометрів ходити найматись пасти вівці в степу чи в горах. Люди в ватагах були з дуже різних країв і народів.

Через це побут і культура вівчарів можуть мати речі, більше характерні для земель за тисячі кілометрів, чим для найближчого села. Один яскравий приклад: горловий спів. Він часто зустрічається в Внутрішній Азії, в кочових тюркських і монгольських народів. Один з прийомів – це коли музикант грає на дудці і вторує собі горловим співом. Така техніка є в монголів, тувинців, казахів, башкирів – і в вівчарів чорноморсько-карпатського регіону: абхазів, молдаван, гуцулів, угорців. Прямих доказів, хто приніс цю техніку в Східну Європу немає, але я підозрюю половців-куманів.

На записі – унікальний зразок гуцульської гри в такій техніці.

https://on.soundcloud.com/YRN0uyjENl9N8PHm5S

Клаптик монгольської берестяної книжки 14 століття. З поховання писаря в місті Уґек (Увек) на Волзі. Разом з книжкою в могилі лежали пенал і чорнильниця. Текст книжки на двох мовах – монгольській і уйгурській. Монгольський текст – це поема, в ній мама проважає сина на службу.

Якшо ви знаєте і кажете слово "кавардак", то знайте, шо в оригіналі це отака страва з овочів і м'яса (або печінки, або риби). По-каракалпацьки і по-казаськи це звучить приблизно як "куурдак" і перекладається приблизно як "тушеня" чи "печеня".