У «Заувагах про кольори» Вітґенштайн говорить про колірну сліпоту, ідучи далі — ставлячи ширше питання філософської неясності.

Ми говоримо про колірну сліпоту й називаємо її вадою. Втім, завиграшки могла б існувати низка різних нахилів, жоден із яких не був би явно неповноцінним порівняно з іншим. — Подумай-но ще й про те, що людина може йти по життю так, що її колірну сліпоту не помічатимуть, аж допоки якась особлива нагода не оприявнить її.

Отож різні люди можуть мати відмінні поняття кольору? — Дещо відмінні. Відмінні тією чи іншою рисою. І ця відмінність перешкоджатиме їхньому порозумінню більшою чи меншою мірою, а часто взагалі заледве перешкоджатиме.

Тут я хотів би зробити загальну заувагу про природу філософських проблем. Філософська неясність — болюча. Вона відчувається як ганебна. Людина почуває: вона не розуміється на тому, на чому повинна була б розумітися. А втім, це водночас не так. Ми можемо чудово жити як без цих розрізнень, так і не знатися на них.

Найперше дякую пані Яні за те, що поділилася уривком. Підпишіться на її прекрасний канал.

Тимчасом про сам уривок. Прочитав я його – і не можу сказати, що чогось не зрозумів, однак склалося химерне враження, буцім переді мною якась особлива українська мова, «українська мертвої долини». Де все ніби так, але трошечки не так.

Одразу скажу: це – не критика перекладу, а субʼєктивні враження і спекуляції пересічного читача, який не знає німецької, не тямить нічого у Вітґенштайні, але трохи знає українську і спокуси перекладу.

Так-от. Я зроблю припущення, а ви, товариство-німці-філософи, мене, коли що, поправте.

Припущення моє в тому, що цей переклад пробує держатися якомога тісніше до німецького оригіналу, властиво – німецького синтаксису.

Крім припущень, додам і дещо більш обґрунтовані речі: потішно, як переклад хоче звучати піднесено і витончено: от не можна ж дати слово «зáпросто», бо це – запрóсто. Треба дати «завиграшки». Хоч «завиграшки» передбачає вольовий субʼєкт, якому не треба докладати зусиль, щоб щось зробити, натомість коли говоримо про можливість такого-то сценарію / розвитку подій, то що це за воля і зусилля стоять за цими подіями, що треба вживати «завиграшки», а не «запросто»?

Окремий кумедний штришок (стосується не тільки до цього перекладу, а взагалі) – прекрасна афіксаційна квітка «допоки». «Доки» було б не досить, розумієм. Думаю, можна дати ще щось ваговитіше – Вітґенштайн же, не хрін з гори! – от, наприклад, «дорозпоки».

А так, читво мало б бути цікаве. Однозначно собі замовлю.

Повертаюся з музикою.
Цього разу несу вам щось іще похмуріше й тривожніше. Випадково натрапила на альбом «Excavation» проєкту британського музиканта Боба Крілича The Haxan Cloak, і не змогла відірватися.

По суті, перед вами — аудіоесей, де кожен трек — про ще одну сходинку вниз у психологічне й звукове задзеркалля.

Глибокі баси, механічні шуми, безструктурні переходи, зловісні ритми і відлуння голосів.

До прикладу, баси тут — не просто елемент ритму, це емоційний важіль, який чинить тиск на слухача в моменті знайомства і подальшого занурення.

Але альбом презентую його кульмінацією — The drop. Глибокі басові гудіння переносять у темну порожнечу, після чого зʼявляється ламаний біт. З переходом на високочастотні елементи посилюється відчуття тривоги і незворотності.

Перкусія теж нестандартна — механічна, ритуальна, майже як удари церемоніального барабана.

Для мене The drop — це спуск у ще щільнішу темряву, але без відчуття невідомості чи відторгнення чужості, це добровільний розрив зі старим.

Під час знайомлення ми, звичайно, відчуваємо себе так, ніби нас ущедрено, відчуваємо себе власниками «бону» на прийдешні радощі, якого ми домагалися давно, і водночас ми розуміємо, що одержання бону кладе для нас край не лише утяжливим пошукам, — це могло б нас тільки врадувати, — а й край життю істоти, тієї, чию подобу наша уява спотворила, тієї, яку звеличив наш страх і тривога, що ця істота так ніколи нас і не знатиме.

Марсель Пруст "У затінку дівчат-квіток"
Переклад Анатоля Перепаді
Art: Franz Von Stuck

/…/ Спитала дитина: «Що таке трава?» - і повні жмені мені простягла.
Що відповісти дитині? Не більше за неї я знаю, що таке трава.

/…/ А може, трава — й сама є дитина, зрощене немовля зелені. /…/

А тепер вона мені здається гарним непідстриженим волоссям могил.

Волт Вітмен
У перекладі Леся Герасимчука

Натрапила на цікаву згадку про «пащу пекла» у праці Жільбера Дюрана у контексті теріоморфних символів.

До слова, це — популярний у Середньовіччі іконографічний образ. Відкрита паща — ще один яскравий приклад художньої інтерпретації мотиву поглинання під час ініціації. Раніше — перехід крізь черево риби, наприклад.

Найвідоміша ілюстрація з зображенням цієї самої пащі — Сімона Марміона (раджу його мініатюри усім залюбленим у стару книжкову естетику).

Як пише Дюран, паща «готова жерти і кусати», негативна схема тваринності, припускає він, підсилюється травмою прорізування зубів, яка збігається з компенсаторними сновидіннями дитинства.

Тут Дюран обережно цитує тих, хто вбачає у цій «негативній» іконографії походження первісної музики, вкрай наближеної до конкретного шуму, в імітації реву тотемного прародича.

Бастід справедливо зауважує, що всі герої-музики Марсій, Орфей, Діоніс і Осіріс найчастіше помирають роздертими від зубів хижих звірів. У мітраїстській ініціації натрапляємо на ритуали ревіння, і вони виконуються на згадку про принесену жертву.

Башляр же показує, як нелюдський крик повʼязаний із «зівом» печер, із «тьмяними вустами» землі, із замогильними голосами, нездатними вимовити мʼякі голосні.

У тваринній пащі скупчуються всі жахні фантазми тваринності: ажитація, агресивне поїдання, жування і ковтання, зловісний рев, рик і вий.

Час із губами-жорнами, у вервечках облич,
ти вигострюєшся, лихоманишся.

Либонь, у багатьох принаймні на ключові дати спалахує відчуття якоїсь плинної незворотности — як із гераклітовими водами. В цей час огортає мʼякий смуток і туга.

Поза тим, безмежно вдячна кожному і кожній за те, що читаєте і ділитеся.

Та найперше дякую ЗСУ. Без них не було би ані світанків, ані цих чарівних сутінків. Подяку спільноті прошу конвертувати у підтримку військових зборів.

І нехай Вакх розділить вашу радість у хвилини піднесення й розрадить у миті відчаю.