***

Давнім трунком, терпкістю Каяли
Ці — і кров, і смерть.
Небо — княжі київські емалі.
Небо знову — твердь.

Знов не вгору несміливим зором —
В безкраї степів,
Жити повно, широко і скоро
І урвать, як спів.

Як колись, горіти і п'яніти,
Шоломом п'ючи,
І життя наопашки носити
На однім плечі.

@bisovnya

Афіша проекту "Ті, що нас бережуть"

Оленка Костюк

Магогитянський воєнпропагандист Дмитро Стешин - про головний храм ЗС РФ:

«За рік до КОВІДу возив у «Патріот» рідню з провінції. Далі храму й експозиції з Великої Вітчизняної ми не пішли, я не захотів. Мені в храмовому комплексі було холодно на спеці +30. І в голові крутилося слово «некромантія».

Я не пригадаю похмуріших споруд. І що мені ввижалося, коли я стояв на площі перед похмурою громадою собору, писати поки що не буду - надто чітко збулося. Більшість читачів здогадається, настільки все явно.

Можливо, Майстри (а комплекс, безсумнівно, має культурне й мистецьке значення) неусвідомлено створили в камені проекцію мислення тих, хто ЦЕ реалізовував. Так показали їхні нечисті думки й чорні душі. Чому храм чорно-сірий? А тому. Якщо хтось думає, що подібні оборудки Богу не видно - він помиляється. І завжди на них укаже. І покарає. Я, наприклад, добровільно в це місце ніколи не поїду. І це не тільки моя думка. А зараз - тим більше».

@bisovnya

😇😇😇 Цікава інформація про перше Причастя на Місяці!
#серйозніновини

Шукаємо редакторів журналу!

Зараз пости пише фактично одна людина. Для підтримки життя журналу пости мають виходити регулярно, що не завжди можна забезпечити з огляду на відсутність редакції.

Сподіваємося, серед читачів є й ті, хто досконало пізнав логос журналу і готовий допомогти з його просуванням.

Заявки залишайте в коментарях під постом.

Різдво Пресвятої Богородиці – свято надії і початку спасіння

Сьогодні Церква святкує Різдво Пресвятої Богородиці – одну з дванадесятих подій у церковному календарі. Це день, коли православні християни згадують народження Діви Марії, майбутньої Матері Господа Ісуса Христа. Її батьками були праведні Йоаким та Анна, які довго не мали дітей і молилися до Бога про дар народження дитини. Їх молитви були почуті, і народження Марії стало знаком Божого милосердя і підготовкою до пришестя Спасителя

@bisovnya

Ієромонах Серафим Роуз про Рене Генона (уривки з його листа читачеві Рене Генона):

Завдяки Генону я навчився шукати і любити Правду, ставлячи її понад усе, і не задовольнятися нічим іншим, крім самої Правди. Саме це, врешті-решт, привело мене до Православної Церкви. Цілком можливо, що мій досвід допоможе і Вам.

Я відвідав православну церкву, щоб ознайомитися з іще однією з "традицій", знаючи, що Генон і один з його учнів (мається на увазі Фрітіон Шуон - прим. перекл.) тлумачили православ'я як найбільш автентичну християнську традицію.

Знайомство з вченням Генона допомогло мені зануритися в православ'я без будь-яких труднощів, з якими стикаються деякі новонавернені, будучи не готовими до чогось глибокого, яким є Православ'я.

Рене Генон у житті Роуза
У цей період Роуз уперше познайомився з працями видатного французького філософа-метафізика, містика і поліглота Рене Генона (1886-1951) і слідом за ним став на шлях пошуків автентичної духовної традиції. У біографіях ієромонаха Серафима (Роуза), які передують виданням його книжок російською мовою, цей факт якщо і згадується, то побіжно. Можливо, тому що віднедавна Генон став користуватися в нас широкою популярністю в езотеричних колах, а у православних, відповідно, його репутація стає дедалі сумнівнішою. Таким чином, видавці, ймовірно, побоюються, що згадка про захоплення Юджина Роуза його працями може кинути тінь на вигляд платинського подвижника. На наш погляд, ці побоювання безпідставні: святий Григорій Чудотворець навчався в Орігена, вчення якого Церквою було анафематствувано, святитель Іоанн Златоуст навчався в Ліванія, який був язичницьким ритором, а преподобний Іоанн Дамаскін у "Філософських розділах" цілком залежить від філософа-язичника Арістотеля. Замовчування джерел ідейних впливів здатне лише ускладнити розуміння поглядів церковного письменника і богослова.

@bisovnya

Папа Римський нещодавно вимовив фразу: «Кожна релігія - шлях до Бога». Звісно ж, це повна єресь у церковному сенсі цього слова. Але цікаво інше: як на це реагують у Заліссі. А там усе стабільно - тисяча прокльонів у бік Папи і католицизму, дехто навіть пригадав фейк Осіпова про нібито вислови Белларміна, мовляв, «навіть якщо Папа каже, що зло - це добро, отже, так воно і є».

Звісно, католицизм є за що критикувати, а вже тим паче чинного Папу. Але хіба його вислів - не пряма політика Москви щодо приборкання регіонів? Чи не їздив Путін у Чечню на уклін Корану? «Їхня єресь, наше шанобливе ставлення до релігій»!

І все ж бути українцем - це благо! Ми бачимо наскрізь єресь Папи і сектантство Гундяєва. Одне засмучує - ми не прагнемо нічого з цим вдіяти.

@bisovnya

Успехи “десатанизации” Украины: в российской армии распространилось язычество

Патриарх Кирилл (Гундяев) заявил об опасности распространения неоязычества среди военных, так как война провоцирует появление "деформированных форм духовности".

Предстоятель РПЦ призвал священников в этой связи постоянно обращать внимание воинов на подвиги христианских святых, которые служили своему Отечеству в армии.

#РПЦ #православные #Россия

Історики сьогодення як і члени Кирило-Мефодіївського Братства, що існувало на початку дев'ятнадцятого століття, сходяться в одному: Русь була роздробленою конфедеративною державою. Була, причому все своє існування, і навіть за жахливої конкуренції за владу не поспішала розвалюватися на удільні князівства. Київ не мав повноти монополії на владу, адже був не столицею в сенсі бюрократичного центру держави, але митрополією — матір'ю міст. За хиткої влади та майже повної відсутності державних інституцій держава скріплювалася Православ'ям та авторитетом столиці для Церкви. Київська Русь була останньою теократією як України, так і Московії, де, хоч і була богословська теорія про третій Рим, але держава трималася за рахунок влади та авторитету монарха. Київ — особлива зона, це навіть не місто, а один суцільний трон Великого князя, що зумовило внутрішньодержавну боротьбу за володіння ним.

Капіталізм - це прибулець із майбутнього, і хоча феодалізм відійшов у далеке минуле як один з атрибутів середньовіччя, багато неореакціонерів переосмислили досвід минулого і дали шанс реабілітуватися політиці феодалізму. Серед іншого цей підхід до ведення держави прийнято називати «Patchwork» - система, що передбачає фрагментацію держави на певну кількість уділів, як це було за часів Русі або Священної Римської Імперії. У зв'язці з політикою неокамералізму кожен з уділів повинен управлятися так званими «акціонерними корпораціями», що обиратимуть «гендиректора-монарха». Передбачається, що в рамках такого наднаціонального формування мікродержави будуть змушені конкурувати одна з одною за громадян, підвищуючи рівень життя.

Загалом, пост трохи дивний, зокрема коли автори відсилаючись до Платона спираються на якісь «національні інтереси». Хоча здавалося б, де Платон до нації та її якихось «інтересів». Нація володіє суб'єктністю чи свідомістю щоб мати свої персональні інтереси? Можливо автор посту є прихильником філософії Еріка Швігбелея, який вважає, що якщо держава є просторово розподіленим конкретним об'єктом, то немає причин вважати, що вона не володіє свідомістю відмінною від свідомості її індивідуальних учасників.

@bisovnya

Юрій скептично ставився до своїх "віршомазань".

Вважав, що якби не ув'язнення, то ніколи б не взявся за римування, бо "чоловік, якому Провидіння не призначило ще в утробі матері бути великим поетом, може стати сяким-таким поетом лише в тюрмі..

Бо.. сидить собі чоловік у тюрмі.. Зірвався десь із клена чи каштана звичайний собі жовтенький дурненький листок і, миготячи під золотом призахідного сонця, перелетів попід грати вікна..

Цього вистачило, щоб написати сонет. Згадав чоловік по вечірній перевірці далеку кохану дівчину і готова поема.

Та прийшла воля..
Кохана дівчина стала дружиною. Біжить поет через парк із думками, де роздобути грошей на викуп векселя, на нього сиплються сотні, тисячі золотистих кленових листків, та йому і не сниться писати на їхню честь сонети. Занедужає часом дружина..

Біжить поет до Терлецького по ліки і гадки не має, щоб написати їй поему.

Так, панове.. Щоденне життя то тверда проза..

Треба мати багато дару божого, цивільної відваги і досить грошей, щоб бути сьогодні поетом, принаймні українським.

Але то на волі, а поки тюремні стіни і залізні двері формували замріяного поета.

Про тугу пісню соромливу
Залізні двері проспівали.
Іду на круг тюремний мріять.
Бо.. мріять я ще маю право.

МЕТАРОМАНТИКА

Поки в журналі є деякий дефіцит натхнення серед редакції, радимо до перегляду продовження трилогії прекрасних репортажів Дмитра Горбатюка «Київ Тисячолітній» про справжню архітектуру нашої давньої столиці.

Низький поклон і тисячу благословень усім, хто доклав руку до цього проекту. Що більше буде подібних ініціатив, то швидше ми наблизимося до набуття свого логосу.

@bisovnya

Вітаємо, читачі!

Підтримуємо збір нашого близького соратника від Azov One на РЕБи та РЕРи для 12-ої бригади спеціального призначення НГУ Азов!

Саме РЕБи рятують наших захисників від скидів, ударних та розвідувальних дронів.

РЕБ — це безпечний виїзд на позицію. Це вищий рівень безпеки при переміщеннях та закріпленні на позиціях. Це відносна невидимість для супротивника. Це засіб, що дійсно суттєво зменшує втрати при виконанні будь-яких бойових задач.

Жертвуємо, розповсюджуємо! Допоможемо зберегти життя, здоров'я і боєздатність азовців.

Наша ціль: 10 000 грн.

Пост в інстаграмі.
Монобанка: https://send.monobank.ua/jar/7PG4Yc9ZWn

30 вересня - всеукраїнський день бібліотек

У «Повісті минулих літ» у записі за 1037 рік сказано так: «Ярославъ же сь, якоже рекохомъ, любимъ бЂ книгамъ, и многы списавъ положи вь церкви святой Софьи». З пізніших документів про бібліотеку відомостей немає взагалі. Однак учених і просто ентузіастів-шукачів скарбів досі цікавить питання долі найдавнішої бібліотеки на Русі.

Варто сказати, що стосовно стародавніх літописів доречніше було б казати «книжкова скарбниця» або «книгоположниця», оскільки саме так у давнину називали бібліотеки. У записі з «Повісті минулих літ» ідеться про те, що Ярослав поклав книжки в храмі Святої Софії, тобто він, мабуть, розпорядився передати придбані й перекладені книжки до Софійського Собору. І користувалися цими книжками, судячи з усього, не лише князь і його родина, а й численні ченці, літописці та переписувачі.

Це зібрання за сучасними розрахунками нараховує близько 500 томів, що дуже солідно на ті часи. Книги в тому сховищі були здебільшого релігійного змісту, на що вказує текст «Ізборника» 1076 року. Цю компіляцію якийсь Іоанн створив спираючись на джерела з бібліотеки Ярослава Мудрого. Проаналізувавши цитати з «Ізборника», науковці досить точно визначили перелік книг, що містилися в цій колекції. Відомий академік Янін писав, що логічним фіналом усіх будов на Русі була пожежа внаслідок звичайної недбалості або військового набігу, які в стародавні часи траплялися по кілька разів на рік. Наприклад страшна пожежа трапилася в Києві 1124 року, за деякими відомостями згоріли сотні храмів. У 1203 році Київ був розорений і спалений об'єднаними військами московських князів і половців, які воювали з київським князем Данилом. І нарешті 1240 року Хан Батий буквально стер Київ з лиця землі.

Спираючись на це, більшість істориків вважають, що книжкове зібрання Софії було спалено і розграбовано. І за найбільшої удачі де-небудь могли зберегти кілька томів. Але є й дослідники, які вважають, що якщо не всі книжки, то деяка частина могла зберегтися до наших днів у підземеллях Києво-Печерської Лаври.

Фахівець з бібліотекознавства історик Глухов наводить в одному зі своїх досліджень версію, що ще до навали Батия книги з Софійського Собору стали основною бібліотеки Києво-Печерського монастиря. У його підземеллях, як відомо, дуже сухе повітря, що сприяло збереженню стародавніх піргаментів.

У 17 столітті Київ відвідав відомий мандрівник і письменник - архідиякон сирійський Павло Аллепський. Він написав у своїй праці, присвяченій цій подорожі, що бачив у підземеллях Києво-Перської Лаври величезне зібрання старовинних книг. Однак 1718 року бібліотека Києво-Печерського Монастиря загинула в пожежі. Є версія про те, що бібліотека була захована в катакомбах під Успенським Собором Києво-Печерської Лаври. Навіть якщо це так, то книги навряд-чи вціліли, адже за часів німецької окупації собор підірвали.

Як ще одне місце називають Звіринецькі печери під Архангело-Михайлівським Звіринецьким монастирем у Києві. Археологічні розкопки засвідчили, що 1240 року вони були прихистком, а згодом і братськими могилами для сотні киян. Пожежі та обвалення храму спричинили зсуви, під якими були поховані люди.

Але розкопки далеко не завершені, можливо десь у глибині печер на дослідників чекає багато сюрпризів.

@bisovnya

Русь як держава Пресвятої Богородиці

Перший собор на Русі, зведений у Києві в 991-996 роках, був освячений на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Русь вважалася "градом Пресвятої Богородиці", а Божа Матір - покровителькою хліборобів. Головні Богородичні свята збігалися із завершенням збирання врожаю. З XIII століття Успенський собор у Москві став головним храмом, а 1479 року збудували новий Успенський собор у Кремлі.

Історія свята Успіння описана Іоанном Дамаскіним. Після смерті Богородиці її тіло піднеслося на небо. Свято відзначають як православні, так і католики. У католицькій церкві догмат про тілесне вознесіння Богородиці прийнято 1950 року. Згідно з католицькою традицією, за Вознесінням послідувало Коронування Богоматері як Цариці Неба і Землі. У Святому Письмі немає згадок про коронацію. Ця традиція відома з XII століття і широко представлена в релігійному мистецтві.

Коронація Марії ґрунтується на "Псалтир" 44:10-15 і "Пісня Пісень" 4:8. Папи Пій X, Пій XII, Павло VI та Іоанн Павло II підтримували це тлумачення. В українському іконописі сюжет коронації Богоматері з'явився в XVII столітті. У XVIII столітті він став широко поширеним в Україні. Іконографія "Похвали Богородиці" та "Маеста" пов'язана з мотивом коронації. У православних іконах Богоматір зображується на троні в оточенні пророків, у католицькому мистецтві - в оточенні ангелів або святих.

Свенська (Печерська) ікона Божої Матері зображує Богоматір на престолі з Богонемовлям на колінах. Написана преподобним Аліпієм (пом. 1114 р.). З 1288 року перебувала у Свенському монастирі під Брянськом. У 1812 році ікона захистила Брянськ від французів. 1924 року ікону було збережено, і вона перебуває в Третьяковській галереї. З XVI століття існує список Києво-Печерської ікони - "Явлення Богоматері з апостолом Філіпом та Іпатієм Гангрскім боярину Захарію Чету". Захарія Чет побудував монастир на честь святих мучеників Олександра та Антоніни Римських. Ікона пов'язана з родом Чета. Ярославська-Печерська ікона Божої Матері була фрескою в Ярославському Спасо-Преображенському монастирі, де розпочалося ополчення Мініна і Пожарського 1612 року.

Влахернська обитель пов'язана з Києвом. У 1073 році майстри з Влахерни допомогли будувати церкву Успіння Пресвятої Богородиці в Києві та принесли ікону Успіння. Ікона врятувала Константинополь 626 року від персів і слов'ян. На честь цієї події було написано "Акафіст Богоматері". Покров Богородиці з'явився в IX столітті під час облоги Константинополя.

Свято Покрови Пресвятої Богородиці відзначається на Русі з XII століття і є одним із великих свят. Встановлено його було в Києві, ймовірно, в XI-XII століттях.

@bisovnya