Якщо ви помітили, мене останнім часом немає у фейсбуці. Окрім, хіба що, офіційної сторінки та телеграму.

Я міг би сказати, що мені просто ніколи. Що зараз увесь час забирають зустрічі й розмови з нашими іноземними партнерами. Спочатку в Кельні, який підписав із Дніпром угоду про безстрокове партнерство. Тепер у Драммені, з яким ми розпочали співпрацю і де у нас розписано буквально кожну годину візиту.

Школи, лікарні, компанії-проєктувальники будівель на сонячній енергії, бібліотеки та молодіжні клуби, спілкування з місцевими комунальниками, а потім із віце-спікером Стортингу та Норвезькою асоціаціацією місцевих і регіональних влад.

…

Дуже багато всього.
Багато життя – спокійного та неквапливого. Без виття сирен і щоденних новин про смерті та руйнування.
Життя, в якому є свої проблеми та негаразди. Проте, коли ти споглядаєш за всім цим ніби з вікон свого пекельного потяга, воно здається страшенно простим і навіть чудернацьким.

Тож я вхопив свою емоційну кризу, втратив натхнення і не маю жодного уявлення, як говорити про те, що переживає наша країна.

Бо не бачу сенсу писати те, чим і без мене переповнена стрічка.

…

Та все ж, дорогенькі, я маю що вам розповісти.

І залишуся в цьому парадоксальним. Як завжди.
Бо навіть коли моя фізична оболонка десь за тисячі кілометрів від дому, душа все одно залишається в Дніпрі.

Це не допоможе вам тримати вкупі свій морально-психологічний стан, та нещодавно я зловив себе на думці, що навіть найстрашніший досвід має свою цінність.

Повірте, і німці, і норвежці, усі нам дійсно співчувають та демонструють таку емпатію, що її, здається, можна зачерпувати з повітря.

Для них війна в Україні залишається гострою темою. Вона не перетворилася на рутину, не перейшла в категорію «далеких подій, від яких усі вже втомилися».

Щоб так було й надалі, нам треба постійно нагадувати про все, що у нас відбувається.
Народна дипломатія та горизонтальні звʼязки для цього годяться найкраще.

Як би дивно це не звучало, та, побачивши стільки жахіть і здобувши свій химерний досвід, ми тепер маємо чому навчити весь світ.

…

Наші Збройні Сили вражають західних колег.

До наших лікарів стоїть черга на майстер-класи з військової хірургії.

Наші комунальники на вагу золота у питаннях втримання систем життєзабезпечення міст.

…

А сьогодні я і сам мав честь прочитати лекцію норвезьким рятувальникам.
Розповісти, як це – коли все твоє місто опиняється у мороці. Без води, тепла і звʼязку.

Раніше я й уявити б не міг, що стоятиму в залі мерії далекого Драммена та розповідатиму керівникам її профільних департаментів, яку техніку використовує Дніпро для розбору завалів.

Скільки потребує генераторів, щоб втримати критичну інфраструктуру під час блекауту.

Як облаштовує свердловини, встановлює величезні діжки з водою та робить ще багато чого іншого.

А у відповідь високопрофесійні посадовці, загартовані власним досвідом боротьби зі стихійними лихами та техногенними катастрофами, занотовуватимуть чи не кожну тезу, періодично змахуючи сльози з очей.

У такі моменти розумієш, як працює та сама народна дипломатія.

Вона завжди йде поруч із нагадуванням нашим міжнародним партнерам про необхідність будь-якої допомоги – грошима, зброєю, підтримкою українців за кордоном.

Це, як мантру, повторюють всі, у кого є така можливість. Від президента і до міських голів.

…

Але в серцях людей відгукуються ще й суто практичні речі. Де за цифрами зведень, усіма світлинами й відео стоять насамперед особисті історії та спогади.

Тоді з кожним поставленим запитанням вони все глибше поринають в нашу реальність.
Навіть якщо їм вона більше схожа на кошмарний сон.

Дніпро вітає уславлених героїв воєнної розвідки України.

Кожного та кожну, хто стоїть на сторожі інтересів держави та боронить її в складних операціях, що потребують найвищої майстерності.

Чимало ваших звитяг відкриються нам значно пізніше. І вкотре доповнять історію блискучої бойової та розвідувальної роботи, що з дня у день завдає ворогові відчутних ударів.

Аби росіяни до скону не забували, що на кожен їхній злочин буде справедлива відповідь. Яка дістане їх там, де вони на це найменше чекатимуть.

Дякуємо за мужність, що захищає українські міста і наближає перемогу нашої країни.
Памʼятаємо всіх, хто поклав у цій боротьбі своє життя.

Про подвійну любов.

…

Дорогі мої дніпряни, а також шановні генерали, депутати, ресторатори і всі, всі, всі.

Я дуже радий, що ви так переймаєтеся рідним Дніпром та важливими для нього датами.

Але припиніть, будь ласка, слати мені повідомлення з привітаннями.

Бо День міста, згідно Статуту, завжди припадає на другу (!) суботу вересня

Незалежно від конкретної дати.

Тобто цьогоріч це 14 вересня!!!

Я розумію, що нам дійсно не вистачає радісних емоцій і тої теплої атмосфери.

Тому всім дозволяю святкувати двічі:))

…

Обіймаю.

Ваш міський голова.

Іноді, занурившись у фейсбучну бульбашку, що рясніє роздумами неосяжної кількості «експертів», потроху відчуваєш, як тебе покидає бажання жити.

Надто «тішать» різного штибу «політологи», які волають про те, що світ котиться у прірву, бо незабаром до влади всюди прийдуть ультраправі, а тому «всі забудуть про Україну і точно залишать нас без допомоги».

Свідомо чи ні, але в цих прогнозах вони видають окремі явища за повноформатні тенденції. Утім, це на їхній совісті.

…

Я ж хочу проговорити з вами про реальний тренд соціального віяння.

Щоб розібратись, а чому це відбувається в західному світі, суть треба шукати на поверхні.

Можна багато розмірковувати про популізм та прості рішення, про російські гроші чи агентів кремля.

Безумовно, подекуди це має певний сенс.

Проте зростання популярності правих партій походить радше від того, що світ заплутався в мультикультуралізмі, неконтрольованої міграції та лівацтві, котре пропонувало зробити щасливими одразу всіх – та, на жаль, кардинально не вирішило жодної з наявних проблем.

Це такий собі цивілізаційний маятник, що хитається між протилежними ідеями – у міру того, як в них розчаровується людство.

І щоб встигнути за всім цим, нам потрібно розмовляти.
Спілкуватися та доносити свою позицію до всіх.
Незалежно від політичних поглядів чи вподобань.

…

Не хочу здатися неполіткоректним, особливо розуміючи, що мої слова можуть сприйматись двояко, проте все ж наведу вам один приклад.
Зрештою, це публічна інформація.

У лютому цього року міська влада нашого нового друга міста Драммен ухвалила рішення приймати біженців… тільки з України.
А всіх інших - ні.

Це викликало певний політичний струс всередині Норвегії, що звикла бути максимально толерантною.
Навіть центральний уряд тоді вказав на недоречність таких рішень для місцевого самоврядування.

…

Я жодним чином не коментуватиму позицію держкерівництва Норвегії.
Але наші друзі та партнери з Драммена дійсно проявили принципову політичну позицію.

Нині на чолі міста стоять праві.
Мер належить до консерваторів, а віцемер – до ще більш правих сил.

Після декількох днів нашого спілкування вони запропонували мені побачитися з їхнім колегою (але вже у Стортингу), віцеспікером парламенту Мортеном Волдом – аби ми теж поговорили «про життя».

…

Ця зустріч виявилася дуже теплою.
Звісно, я не переповідатиму тут подробиці нашої приватної розмови.

Але наведу вам програму Fremskrittspartiet.

Це норвезька Партія прогресу, яка вважається найбільш правою з представлених у парламенті.

Вона виступає за вирішення більшості питань через народні референдуми, розширення прав місцевого самоврядування, невтручання держави в будь-чиї справи, значне зниження податків, а також жорстку міграційну політику.

Скажіть мені, а що з цим не так?
І чи було б погано, якби Україна мала політичні партії з такими цінностями?

Пишіть свою думку в коментарях.
Подискутуємо.

Нарешті моє закордонне відрядження добігає кінця.

За ці майже три тижні ми встигли досить багато. У німецькому Кельні провели перші й наразі унікальні «Дні Дніпра», під час яких підписали повноцінне побратимство між нашими містами.

У Драммені узгодили стратегію подальшого партнерства, на яке в наших норвезьких колег є дуже великі плани.

А тепер ще й провели нові перемовини про майбутню дружбу – з містом Трієст у Італії.

…

Про всі свої особисті враження обіцяю розповісти пізніше.

Коли хоч трохи видихну та зберуся з думками.

Поки що буде коротка рефлексія про Трієст — портове місто, що всотало різні культури, адже ще від часів Римської імперії двічі поверталося під владу Італії та встигло поміж цим побувати навіть вільною державою.

Його нинішній мер – харизматичний чоловʼяга з понад двадцятирічним досвідом керування міським господарством – називає його «воротами на схід».

Коли почалася повномасштабна війна, саме тут створили Технічну раду з допомоги Україні, до якої включили італійців, що добре знайомі з нашою країною.
І це мало сенс.

А ще, через свою спраглість до віденської кави, місцеві жартома порівнюють свій Трієст із нашим Львовом – якщо б той мав доступ до моря.

Можливо, вони б навіть могли на цьому побудувати якусь співпрацю.
Проте дружити з Трієстом буде саме Дніпро:)

Та всі подробиці – згодом.