Завжди вогонь потрібен ковалеві,
щоб вийшов із заліза твір прекрасний;
щоб золото явило вроду ясну,
вогонь завжди до користі митцеві;
і фенікс, диво-птах, не воскресає,
як не згорить, і маю я згоріти,
щоб міг життя в тій формі відновити,
яку підносить смерть, час не займає.
Мені щастить із цим вогнем чудесним,
бо вже в мені живе і розпікає
так, що вітаюсь з мертвих чередою.
Якщо вогонь полине в дім небесний,
я ж — перейти в вогонь по смерті маю,
як можна, щоб не взяв мене з собою?
Мікеланджело
щоб вийшов із заліза твір прекрасний;
щоб золото явило вроду ясну,
вогонь завжди до користі митцеві;
і фенікс, диво-птах, не воскресає,
як не згорить, і маю я згоріти,
щоб міг життя в тій формі відновити,
яку підносить смерть, час не займає.
Мені щастить із цим вогнем чудесним,
бо вже в мені живе і розпікає
так, що вітаюсь з мертвих чередою.
Якщо вогонь полине в дім небесний,
я ж — перейти в вогонь по смерті маю,
як можна, щоб не взяв мене з собою?
Мікеланджело
Forwarded from КRАЙ
Героїня Моніки Вітті у "Червоній пустелі" (1964) Мікеланджело Антоніоні панічно кружляє на тлі безіменної картини італійського абстракціоніста Джанні Дова, яку він написав у 1961 році.
———
Наскрізна тема полотен Дова — відстеження процесу вторгнення штучного в природу, яке призводить до утворення гібридних сполучень механічного та органічного, де перше наділене невпинною тенденцією до витіснення другого. Контури на картині окреслюють непіддавані розпізнаванню конфігурації, що нагадують чи то тваринні тіла, чи то конструкти складного механізму.
Після спостереження за монотонною роботою фабрики стан героїні Моніки Вітті сягає точки незворотності — вона наче відстежує у злагодженій машинній роботі глобальну тенденцію до механізації, що розпосюджена не лише у сфері виробництва, а і у сфері соціальної взаємодії.
Існування Вітті вписане не лише у спорожнілі індустріальні пейзажі, а заодне у вимір суто функціональних соціальних звʼязків, що позбавлені низки необхідних гуманних ознак, першочергово — відкритості до порозуміння. Власне, вимір комунікації стає подібним до фабричного механізму.
Відповідний дисбаланс сил живого та штучного задає тло всієї історії, тож цікаво, що одну з кімнат декорує картина, яка у своєму екстракті є концептуально суголосною цьому тлу. Виходить, що у одній мінімалістичній за своїми елементами сцені Антоніоні виводить центрального персонажа (Вітті) та поданий у компактному варіанті (на полотні) ідейний сеттінг усієї кінокартини.
———
Наскрізна тема полотен Дова — відстеження процесу вторгнення штучного в природу, яке призводить до утворення гібридних сполучень механічного та органічного, де перше наділене невпинною тенденцією до витіснення другого. Контури на картині окреслюють непіддавані розпізнаванню конфігурації, що нагадують чи то тваринні тіла, чи то конструкти складного механізму.
Після спостереження за монотонною роботою фабрики стан героїні Моніки Вітті сягає точки незворотності — вона наче відстежує у злагодженій машинній роботі глобальну тенденцію до механізації, що розпосюджена не лише у сфері виробництва, а і у сфері соціальної взаємодії.
Існування Вітті вписане не лише у спорожнілі індустріальні пейзажі, а заодне у вимір суто функціональних соціальних звʼязків, що позбавлені низки необхідних гуманних ознак, першочергово — відкритості до порозуміння. Власне, вимір комунікації стає подібним до фабричного механізму.
Відповідний дисбаланс сил живого та штучного задає тло всієї історії, тож цікаво, що одну з кімнат декорує картина, яка у своєму екстракті є концептуально суголосною цьому тлу. Виходить, що у одній мінімалістичній за своїми елементами сцені Антоніоні виводить центрального персонажа (Вітті) та поданий у компактному варіанті (на полотні) ідейний сеттінг усієї кінокартини.