коли гервіг запитали про її вибір режисерувати у сукні, вона відповіла наступне:
“Я знаю, що деякі режисери обирають керувати своїм знімальним майданчиком спираючись на страх , але я хоітла створити робочу атмосферу, де люди можуть підійти та поговорити з тобою.”

#female_gaze

Sergiy Parajanov and Marcello Mastroianni in Tbilisi, 1988

2023 почався зі смерті Майкла Сноу

Сьогодні стало відомо, що на 95 році життя помер канадійський режисер. Майкл Сноу є важливою фігурою кіно-авангарду та експериментального мистецтва загалом. Він також працював і як скульптор, і як музикант і як фотограф. Програмним для кіно-авангарду є його фільм «Wavelength» 1967 року, який є прикладом структурного кіно, що характеризувалось простотою та спрощенням. Інший визначний кіно-авангардист, Йонас Мекас, називав перший показу фільму «Wavelength» визначною подією для кіно.

R.I.P. 🥀

Punch-Drunk Love // Кохання, що збиває з ніг // 2002

Japanese poster

Новий фільм Френсіса Форда Копполи потрапив у виробниче пекло

Кілька місяців тому я писав, що було розпочато зйомки довгобуду «Мегалополіс», нового проекту режисера «Хрещеного батька». Зараз стало відомо, що Коппола звільнив всю команду з розробки візуальних ефектів, а, на додаток до цього, художній департамент у повному складі пішов у відставку. Крім того, повідомляється, що 120-мільйонний бюджет науково-фантастичного проекту почав збільшуватись. Враховуючи, що Коппола фінансує свій проект мрії з власної кишені, це справді починає нагадувати ситуацію з його іншим фільмом-довгобудом — «Апокаліпсис сьогодні», коли для покриття витрат режисеру під час зйомок довелося продавати свій будинок. У випадку з «Мегалополісом» Коппола, ще на етапі пре-продакшену, продав значну частину свого дорогоцінного виноробного бізнесу.

Тим не менш, у відповідь на матеріали кіно-видань про виробничу кризу «Мегалополісу», Коппола виступив з заявою, де спростував цю інформацію:

«Я дуже задоволений зовнішнім виглядом і тим, що ми вкладаємось у графік. У цих [новинних] повідомленнях ніколи не вказується, хто їх джерела. Хочу сказати їм: ха-ха-ха, просто почекайте і самі все побачите. Тому що це прекрасний фільм і в першу чергу тому, що акторський склад чудовий. Мені ніколи не подобалося так працювати з акторським складом, який такий працьовитий і готовий шукати нетрадиційне, знаходити неочевидні рішення. Це кайф працювати з такими акторами, а зйомки — це все, на що я міг сподіватись. Щоденні зйомки просто чудові. Так що, якщо ми йдемо за графіком, і мені подобаються актори, і виглядає все чудово, я не знаю, про що тут хтось говорить».

На підтримку режисера виступив й виконавець головної ролі, Адам Драйвер:

«Тут все добре. Не знаю, про який майданчик ви говорите. Я цього не впізнаю. Я був на знімальних майданчиках, які були хаотичними, і це далеко не той випадок. Середовище, створене Френсісом, є зосередженим і натхненним. На даний момент ми виконуємо графік, покращуємо свої [знімальні] дні, і, чесно кажучи, це була одна з найкращих зйомок, які я мав. Наша команда швидка та винахідлива, наш відділ костюмів працює на належному рівні, актори неймовірні та старанні, а Френсіс є одним із найбільш проникливих і турботливих людей, з якими можна працювати. Я дуже пишаюся тим, що знімаю цей фільм з такими людьми, і хоча я не брав інтерв’ю у всіх, можу з упевненістю сказати, що саме таке загальне ставлення на знімальному майданчику».

Як все-таки насправді йдуть справи у знімальної команди ми зможемо переконатись й самі, адже режисер Майк Фіггіс («Залишаючи Лас-Вегас») не проґавив момент й почав зйомку документального фільму про виробництво «Мегалополісу». Коли ми зможемо його побачити невідомо, але свій «Мегалополіс» Коппола планує представити широкому загалу вже восени, не дивлячись на те, що, виходячи з графіку зйомок, період фільмування завершиться тільки весною.

by Sasha

Фортеця Маріуполь. Орест // 2022

З початком блокади Маріуполя російською армією у березні 2022 року, кіно-формація #BABYLON’13 почала роботу над циклом коротких документальних стрічок під назвою «Фортеця Маріуполь». Кожна серія являє собою фільм-портрет про окремого захисника міста Марії. Хоча й найвідомішою з серії стала не персоналізована історія, а стрічка у якій зовсім відсутні персонажі – «Останній день на Азовсталі». Її творцем став – на той час керівник пресслужби полку «Азов» – Дмитро «Орест» Козацький. Саме про нього й знято серію «Фортеця Маріуполь. Орест».

Юлії Гонтарук, режисерці «Ореста», вдається сформувати цілісний образ Козацького. Він постає ніжним романтиком, який, здається, створений зовсім не для війни. Про це красномовно говорить той факт, що Дмитро після закінчення школи поїхав навчатись у Польщу на «комп’ютерну графіку та анімацію». Й сам «Орест» це розуміє: «ніколи не думав, що я взагалі стану військовим». Саме цей дисонанс між оточенням та особистістю, мені здається, так підкупає та вирізняє цей фільм серед інших фільмів-портретів. До прикладу, у іншій стрічці циклу під назвою «Фортеця Маріуполь. Барс» головний герой зізнається, що ця війна «это то, к чему я готовился годами». Помітно, що «Барс» є маскуліннішим. Це, звісно не говорить про те, що він є більш призначений для війни, але набір його якостей менше контрастує з його оточенням. А «Орест», попри свою м'якість і чужість до військової справи, аж ніяк не є слабкою людиною. Дмитро Козацький демонструє вражаючу стійкість. Я навіть не уявляю звідки «Орест» знаходить сили впоратись з усіма незгодами, які спіткали його та побратимів у Маріуполі: відсутність їжі, безліч смертей, безперервні бомбардування.

Фільм цінний не тільки чудово зробленим портретом та фіксацією переживань «Ореста». Ця серія циклу пропонує й унікальний досвід побути «там». Зруйнований Маріуполь, який ми бачили у стрічці новин, був все ж таки далеким і ми не дуже, мені здається, могли собі уявити, як все відбувається «всередині». «Орест» – у сенсі і фільм, і власне сам Дмитро – дає нам цю можливість. У розповідь Козацького вклинюються кадри з «прогулянкою» містом та відвідуванням цивільного населення, яке вже два місяці не бачить сонця у підвалі. За рахунок «живої», ручної камери досягається ефект присутності. Камера є безпосереднім учасником подій, а разом з нею і глядач. Ми наче поряд з «Орестом» зараз біжимо в укриття від бомб. І дуже близько знаходимось до зруйнованих вщент будинків. Фото, або «сухе» відео з коптеру, не змогло б створити таке повне відчуття присутності. Це ефект, який нас так вражав у відкриваючій сцені фільму «Врятувати рядового Раяна» Стівена Спілберга. Тільки у цьому випадку ми, на жаль, споглядаємо за реальністю.

#чернетка

Новий фільм С. Крейга Залера було відмінено

Кілька місяців тому я писав про амбітний проект американського режисера. Фільм «Hug Chickenpenny» мав бути тригодинною чорно-білою історією про «аномальну дитину», роль котрої виконувала б аніматронна маріонетка. Залер описував цей фільм схожим на "Людину-слон" і "Голову-гумку" Девіда Лінча. Сценарій «Hug Chickenpenny» базувався на однойменній книзі самого Крейга Залера.

Зараз стало відомо, що фільм режисера втратив фінансування, хоч вже й встиг розпочатись етап підготовки до зйомок:

«У мене був фантастичний акторський склад для цієї картини та компанія Джима Хенсона, але я не зміг отримати належне фінансування, і тепер у мене є кілька інших фільмів і шоу, які, швидше за все, стануть моєю наступною режисерською роботою».

С. Крейг Залер відомий за горрор-вестерном «Кістяний томагавк» з Куртом Расселом та своїм останнім фільмом «Закатати в асфальт» у жанрі нео-нуар, де головні ролі виконали Мел Гібсон та Вінсент Вон.

Все ще триває безкоштовний онлайн-кінофестиваль MyFrenchFilmFestival

13 січня 2023 року розпочався тринадцятий (магія чисел) французький кінофестиваль. Конкурсна програма складається з повнометражної та короткометражної секції. Цього року до кожної секції увійшло по десять фільм. Головна мета фестивалю — це просування фільмів починаючих (не обов’язково молодих) французьких кінематографістів.

Також, особливість цього кінофестивалю полягає у тому, що кожного року для певних країн надається можливість безкоштовного доступу до повнометражних фільмів (короткометражні зазвичай безкоштовні для всіх). Цього року однією з таких країн є Україна. У зв'язку з чим, вперше фільми-учасники MyFrenchFilmFestival супроводжуються українськими субтитрами. Фільми фестивалю можна переглянути на самому сайті myfrenchfilmfestival.com, або ж на стримінгових платформах Megogo чи Apple TV+. Закінчується фестиваль 13 лютого, а це означає, що у вас є два вікенди, щоб подивитись кіно. Аби вам було легше з чогось почати, я написав короткі нотатки про п'ять фільмів, на які варто звернути увагу. Також, ділюсь посиланням на список всіх фільмів фесту у Letterboxd, що значно спростить вам життя.

Читати

#чернетка

Найочікуваніші фільми у 2023 році

Видання Cineuropa опублікувало свій рейтинг 25 фільмів європейського виробництва, які вони очікують побачити цього року. Я розповім про деякі з них — про ті, які мені найбільше припали до ока. З повним переліком фільмів ви можете ознайомитись за посиланням. Про деякі проекти, яким я не став приділяти увагу у цьому пості, писав вже раніше, тому не бачу сенсу повторюватись. Серед них – нові роботи Джонатана Глейзера та Йоргоса Лантімоса. Також, варто зазначити, що у топі Cineuropa присутній український фільм «Ля Палісіада» Пилипа Сотниченка. У зв’язку з його недавньою нагородою на Роттердамському кінофестивалі, думаю, що всі вже й так дуже чекають на цей фільм.


Do Not Expect Too Much of the End of the World
реж. Раду Жуде

Режисер гостросоціального фільму «Невдалий трах, або шалене порно» знов готує критичну роботу з довгою чудернацькою назвою. У «Do Not Expect Too Much of the End of the World» Раду Жуде аналізуватиме стосунки між людьми та транснаціональними компаніями в реаліях румунського капіталізму. Фільм складатиметься з двох частин, які утворюватимуть своєрідний диптих. За словами Жуде, у цій роботі він сподівається «поставити під сумнів уявлення про те, якою зазвичай є історія».

La Chimera
реж. Аліче Рорвахер

Після свого останнього короткометражного фільму Le Pupille, який, до речі, кілька тижнів тому номінували на Оскар, Рорвахер закохала мене у своє кіно, що змушує мене з нетерпінням чекати її нового фільму. Дія «La Chimera», кадр з якого прикріплений до посту, відбуватиметься у Італії 1980-х років та розповідатиме про молодого англійського археолога, який зіштовхнеться з італійськими розкрадачами гробниць. Для розповсюдження на території Північної Америки, фільм вже придбала кінокомпанія Neon, яка в останні роки стала певним знаком якості на рівні зі студією А24.

Eureka
реж. Лісандро Алонсо

Після майже десятилітньої перерви аргентинський режисер повертається з новим фільмом. Як і у випадку з попередньою своєю роботою — «Jauja» — Алонсо об'єднав зусилля з Вігго Мортенсеном. «Eureka» складатиметься з чотирьох частин, кожна з яких досліджуватиме історію корінних народів Америки. У першій частині, під назвою «Вестерн», подія розгортатиметься в беззаконному містечку на кордоні США та Мексики в 1870 році, де герой Вігго Мортенсена, не повірите, знов шукатиме свою загублену доньку, точно як і у фільмі «Jauja». Власне, і до ролі дочки повернеться та сама акторка — Війлбйорк Маллінг Аггер.

Chocobar
реж. Лукресія Мартель

І ще один аргентинський творець з довгоочікуваним поверненням. Через шість років після свого останнього фільму «Зама», режисерка Лукресія Мартель готова представити нову роботу. У документально фільмі буде показано історію вбивства місцевого активіста Хав'єра Чокобара, який боровся з виселенням корінної громади Аргентини з землі їх предків. Виходить, що це ще одна паралель між двома аргентинськими режисерами: обидва досліджуватимуть корінні народи та проблеми, з якими ті стикаються.

To Close One’s Eyes
реж. Віктор Ерісе

Автор класичного фільму «Дух вулика», який до речі увійшов до нового списку 100 найкращих фільмів від Sight & Sound, повертається з першим за 30 років повнометражним фільмом. Нова робота 82-річного іспанського режисера розповідатиме про таємниче зникнення актора під час зйомок фільму у 1990-х роках, а три десятиліття по тому починаються зйомки ТБ-шоу, яке з'ясовуватиме всі обставини інциденту, залучивши режисера фільму та близького друга зниклого.

Love Lies Bleeding
реж. Роуз Гласс

Британська режисерка, яка у 2019 році дебютувала з психологічним горрором «Свята Мод», готується цього року презентувати новий фільм з дуже зірковим кастом: Крістен Стюарт, Джена Мелоун, Ед Гарріс, Дейв Франко. «Love Lies Bleeding» називають романтичним трилером, події якого розгортатимуться у світі жіночого бодібілдингу. Студія А24 виступить дистрибьютером фільму.

17 телеграм-каналів про кіно

Естетичні кадри, факти про зйомки та акторів, огляди, новини зі світу кіно. Підписуйтеся.

Авторські канали:
🔸марнотратство
🔸жюлі з 5 до 7
🔸підбори фам фаталь
🔸кіна не буде
🔸кіночернетки
🔸зис іс синема
🔸food in cinema
🔸кіно того не варте
🔸Horror but make it sexy
🔸Рубрика Кубрика
🔸Ящер на Ундервуді
🔸Чорний лотос

Бонус:
🔸Moviegram
🔸Flashforward Magazine
🔸DocudaysUA
🔸Довженко-Центр

Підписуйтеся й на наш канал про нову українську культуру:
🔸Нова українська культура/LiRoom

The Comfort of Strangers // Комфорт незнайомців // 1990

Найкращі фільми 2022 року за думкою Річарда Броді

Підсумки року серед кіновидань та кінокритиків традиційно розпочинаються на початку грудня, часто з публікацією топу Cahiers du Cinéma. Я ж, через купу особистих справ, які зазвичай навалюються під кінець року, задався питанням підсумків зараз, у лютому. Одразу зауважу, що завалювати топами різних кіновидань та персональними рейтингами кінокритиків я вас не збираюсь. Поділюсь лише двома (про інший не сьогодні) найцікавішими на мій погляд. Один з них – це список американського кінокритика Річарда Броді, який пише для The New Yorker.

Броді є одним з головних американських дослідників творчості Жана-Люка Годара. За результатами досліджень, Броді опублікував дві книги (поки що). А це вам не жарти. Але чому я хочу показати вам топ саме Річарда Броді? Тому, що Броді мені подобається, він висловлює цікаві, інколи контраверсійні, думки. Це можна побачити навіть за цим його списком. Так, наприклад, у топі знайшлося місце для фільмів "Не хвилюйся, серденько" Олівії Вайлд та "Амстердам" Девіда О. Рассела, які колеги Броуді одностайно розгромили. Також, те, що Броуді пофіг на думку інших, яскраво показує знаходження у топі одразу трьох фільмів корейського режисера Хон Сан Су. Не знаю як вам, а мені б вже стало цікаво подивитись на список Річарда Броуді.

Усього топ нараховує тридцять фільмів. Публікую тут перші десять назв. Всі інші можна подивитись на сайті видання The New Yorker або у леттербоксному списку, який я дбайливо склав. Тож, ось перша третина кращих фільмів 2022 року за версією Річарда Броді:

1. Benediction // Благословення
2. Nope // Ноу
3. Armageddon Time // Час Армагеддону
4. No Bears // Без ведмедів
5. Avec amour et acharnement // Обидві сторони леза
6. Hit the Road // У дорогу
7. Amsterdam // Амстердам
8. Saint Omer // Сент-Омер
9. The Eternal Daughter // Вічна донька
10. The Cathedral // Собор