Одні з перших хто приніс війну на територію ворога.

Два роки.
Честь🫡

УДАРОВ🦅

Куди приводить православний пацанізм.

https://music.youtube.com/watch?v=tMzPxIZWQ3s&si=zstCmdRmTbLeSq49

Живи швидко. Помри молодим.

Хохллии.... Хохллии сука. Хохллии нахуй.
Коли вже та ядерка нахуй.

Мені блять соромно вже не просто форму носити... блять соромно просто комусь сказати, що я воював за цю єбучу країну долбойобів.

https://www.tgoop.com/valerii_markus/976

2 роки.

Український Санта на МіГ-29 здійснює доставку подарунків на пидорські позиції

Гуляючи вечірнім Миколаєвом, мене вкотре криє. Це такий блять піздець. Коли ти розумієш, що в цей передноворічний період, ви стільки всього планували разом, ми мали разом прогулюватись тут, ми мали разом готуватись провести ці свята, ми мали разом жартувати, сміятись та планувати спільне сімейне життя. Ви обговорюєте дату відпустки спільної, щиро вірите в це. Так, відпустка є, але всередині живого справжнього тепла, відчуття смаку життя немає, бо частину цього поховали. Натомість, ти викликаєш таксі, купуєш квіти і напередодні цих «свят», ти їдеш до коханого на кладовище. Всередині вир емоцій, діра, пече начебто розвели багаття, яке от от тебе спопелить зсередини. Тебе питають про якісь новорічні подарунки, а що б ти хотіла. Господи в мене одне єдине бажання, поверніть мою людину, бо все інше не має ніякого сенсу і значення…. Це я до того, що не будьте такі впевнені, що у вас буде це «потім скажу, потім подзвоню», «ображена/ображений, не хочу розмовляти». Розмовляйте, попри все, вирішуйте доки живі та дихаєте, несіть свої цінності, бережіть та кохайте. Сподіваюсь ви проведете ці свята в родинному колі, близьких та коханих людей. Не відкладайте їх на потім. Отака саморефлексія на вечір. Бо потім дуже болітиме. Кохаю тебе мій подарунок долі, мій найкращий Ж.

З криками «Рассія для русскіх!!!» українські бійці дали пізди полоненим корейцям в Курській області.
.
Або що сниться при температурі 38,5.

Між двох світів.

Я завжди трошки співчував цивільним. "Іскренє" співчував і в цілому відносився як до дітей, вони власне живуть у своїй казці про події на лбз дізнаються з новин, війна для них це трошки інше. Вони власне, живуть у абсолютно іншому світі кардинально іншому, на це власне не звертаєш уваги.
Зараз доводиться комунікувати з цим світом душевно хворих, людей для яких війна існує виключно в рамках медіа поля.
Покинувши свою інформаційну бульбашку, зовсім не можу знайти собі місце, абсолютно всюди зайвий і геть нікого не розумію, люди що два роки живуть з правом на помилку - найстрашніше, що може трапитися у них в житі - це ракета в кілометрі від будинку прилетіла.

Коли люди з життєвим принципом проєбав убило і завтра може не настати - зустрічаються з людьми з "прийняттями", а я чорт його знаю що в голові у цих недоліків- трапляється злам. Злам цей піздец який.

Коли люди з неймовірним шлейфом досвіду, крові страху і болю зустрічаються з " цівілами" , які бляха вилку в розетку не можуть віткнути ... бля ...

Кращі люди, країни пішли в 22 і більшість з них вже ніколи не повернуться.
Сумно це завжди знаходити можливість виживати і жити.

Я не за це воював.

https://music.youtube.com/watch?v=QwT7LL9PvyY&si=D67xXbwhmX6PZ3Tv

До тексту.

Христос народився! Славімо його! Зі святом вас шановне панство, друзі, знайомі та незламні українці! Зустрічаю Різдво плідно. Працюю над собою, аналізую новини, веду певні перемовини про свої наступні кроки. А ще, усією палатою намагаємося зʼїсти те що нам приносять Колядники 😇
Дякую всім за підтримку, віру в мої сили і майбутне. Всім міцного здоровʼя! Слава Україні! Героям Слава! 🫡🦾

Вибачатись пізно, Валєр.

Штош. Я вже приїхала з Камʼянця-Подільського і що можу сказати.

Якщо ви такий же дрочер на спокійний відпочинок, прогулянки по різним історичним памʼяткам архітектури, бродіння по церквах та розглядання фресок всередині них та і в цілому такому більш старпьорському відпочинку - то це місто для вас.

Найбільше, що мене вразило і дуже потішило - це їхнє турботливе збереження українських традицій. На Різдво ходили колядники,всі були в традиційному одязі або з якимись елементами аксесуарів тих часів. В Чернігові вже майже не залишилося дітей, які вибивають двері з ноги або кувалдою, щоб заколядувати, але в Камʼянці то все ще існує і це мене так надихнуло🥹

Але маю одне застереження. Якщо також будете лазити по замку та біля нього - не наїбніться на каменях. Бо я вже пару разів носом втовклась.