«Мені закидають, що я, мовляв, послабив піст парафіянам під час війни.
— Чи не боїшся перед Богом відповідати?
— Ні. Не боюсь. Я відповідаю перед Богом за життя та здоровʼя громади.

Як хтось правильно написав у ФБ: пости – частина літургійного переказу Церкви. Переказ не є законом. Щодо середи та пʼятниці і Великого посту ми маємо рішення Вселенського Собору. Решта в літургійній традиції нашої Церкви регулюється Типіконом.

Грецьке «тип» означає «зразок». Це книга зразків, прикладів. Звідки можна брати повчальне для своєї практики. Брати вибірково. Залежно від ситуації».
***
Той самий батюшка-карикатурист протоієрей Олександр Пономаренко так сьогодні написав на своїй сторінці в Facebook.

А для тих, хто раптом не знайомий ще з цим цікавим священником, дублюємо в Telegraph один із наших текстів про нього: Мы друг другу — родственники по крови. По крови Христа

Сьогодні 29 листопада. Рівно два місяці як я звершував Божественну Літургію самостійно. Коли я зможу звершити наступну не уявляю собі і в той недільний день не думав що в моєму житті після неї буде така велика перерва якій не видно ні кінця ні краю.
Слава Богу, що куди б я не потрапляв я не лишався без причастя Христових Таїн і священики радо мене приїжджали й причащали. За це їм доземний уклін і побажання, щоб за уділений мені час Господь воздав сторицею. Але кожного недільного дня мені гірко відчувати себе відкинутим від стояння у Престолу. Ти наче відкинутий. Скрізь де я бував я бачив і зараз бачу здалеку куполи храму, але... але... Обставини які не залежать від мене часто виявляються сильнішими за мої бажання.
Усвідомлення цього для мене як священика дуже важке.

«Повертаюсь додому. Знову 30 діб фронтового і прифронтового життя (загалом, це вже 140-й день фронтових доріг). Скільки емоцій, вражень, досвіду, ситуацій… Багато що лишаю для себе. Це моя злість, це мій розпач, це мої переживання і молитви. Воістину цінний досвід життя».

Дякуємо протоієрею Сергію Ющику за те, що знаходить сили ділитися пережитим з нами.

«Страждання в світі має смисл тільки тоді, коли змінюєшся до кращого ти сам», — сказав той, хто пережив роки в фашистському концтаборі.

Вважаємо, саме завдяки таким текстам змінюємося ми всі. А отже наближаємо таким чином кінець війни та нашу перемогу.

Читайте. Змінюйтеся.
І нехай Господь дасть дожити до мирного часу.

Обов’язково дублюємо текст — для тих, у кого поки що не відкривається сайт Діалогу:

Священник-бойовий медик: «Тут усі земляки. Усі СВОЇ, РІДНІ»

До речі, не знаєте, чому протоієрей Сергій Ющик назвав цього котяру своїм конкурентом, а не помічником?😻🙀😼

Для тих, у кого «Буча це фейк?» так і не відкрилася, ми завантажили матеріал книги в Telegraph у максимально доступних форматах.

Це чесна розповідь священника Української Православної Церкви про те, що він та його сім’я пережили під час окупації Бучі росіянами.

Хто не вірить журналістам та фотографам, нехай отримає слово православного священника.

Хто каже, що в УПЦ всі зрадники та колаборанти, нехай побачить і це правдиве свідчення.

Правдою переможемо✍️

🍁Ви знаєте нашу традиційну пісеньку — цієї осені ми чесне слово вже збиралися закруглятися з тим Діалогом. Особливо після другого блокування домену.

Є гарний молодіжний вислів: «Та за шо?!» Ото він дуже нам підходить.

Але от яка халепа — як свободу не спинити, так і Діалог уже як розпочався, то ото й йде собі.
Бо навіть і в такій важезній затяжній війні треба залишатися людьми. А якщо проект наш закриється, що тоді в релігійному медіаполі України лишиться? Страшно й уявити.

Короче.
Маємо наступних тем іще на місяць вперед. А тому продовжимо працювати.

Тим більше що ну не погоджуємося ми з тим блокуванням. Очевидно, що нам приписують вчинки, наміри та настрої, яких ми не маємо і яких не припускалися. Очевидно, що вбачають у нашому маленькому колективі нечесних людей, що працюють на чиїсь інтереси. Але як доказати свою непричетність, якщо довести відсутність будь-чого взагалі неможливо?

Ми дійсно маленький колектив однодумців. Хоч і ставимо собі амбітні цілі: свідчити про те, що бачимо та чуємо від тих, кого особисто знаємо.

***
До речі.
Скажемо по секрету, охоплення наших текстів у соцмережах відрізняється від кількості лайків під постами. Бо за лайк чи репост можуть захейтити. Тому багато хто нас читає, не афішуючи про це.

Розуміємо. І цінуємо кожного.

А тому.
Якщо хочете, можете нас підтримати.

Хто його зна, як переживемо зиму.
Але спробувати варто.

Хай живе Діалог. В усіх сенсах.
Якщо згодні — задонадьте. Але трошки. Бо найперше — все для тих, хто за нас в окопах з твердістю дивиться в очі непроглядному холоду зими, що насувається🌬️🌨️❄️

Молимося за них, уклінно.
Господи, звелич ім’я Твоє, даруй Україні мир і перемогу.

***
Картки наші ті самі.
Приват: 5168752003546804 (або просто клікніть на це посилання).

Монобанка: https://send.monobank.ua/jar/4yWNBhmz9c
(Ми цього разу з неї майже не знімали — підтягнули паски та економимо😏)

«Найсумніше з паломництва. Порожнеча, холодна порожнеча. Закритий шлагбаум, поліція і жодної людини при вході в Лавру.

Вірю, що це до часу. Все повернеться. Ми повернемося до Лаври і знову відчуємо торжество, торжество нашої віри. Пройдемося хресною ходою від Володимирської гірки до Лаври. Хресний хід очолюватиме наш предстоятель, Блаженнійший Митрополит Онуфрій. Тисячі людей, таблички з назвами єпархій, на обличчях радість, молитва і Мир.

Я вірю, що так буде🙏»

Протоієрей Василь Начев у FB
***
А ви вірите?🥺

А ми віримо Богу так, як ця людина? Довіряємо Йому настільки ж, наскільки довіряли ті, кого Церква вшановує в ці святкові грудневі дні?

Зі святом Введення Богородиці у храм, дорогі друзі🙏

Господи, примнож у нас віру!

«Обрана Богом…»
Хай усе наше життя буде спрямоване на служіння Божій Матері🙏

Зі святом, дорогі друзі!

«Складається враження, що якісь сили нас роз’єднують. Дуже страшно дивитися, як одні українці на фронті захищають Україну, а інші в тилу чубляться. Це може закінчитися катастрофою для держави».

Важливе, хоч і несвяткове, почитати на вечір.

Митрополит Вознесенський і Первомайський Олексій (Шпаков) дав велике інтерв’ю виданню «Главком».

Тільки некомпліментарні запитання й тільки прямі, наскільки можливо, відповіді.

Читайте також на Діалог.ТУТ.

Або в Telegraph (для тих в Україні, у кого Діалог.ТУТ поки що не відкривається).

Учора ми іще раз зрозуміли, навіщо вести Діалог.

Ворог (і фізичний, і метафізичний) намагається між людьми побудувати стіни. Щоб потім кожен натикався на цю стіну, і зменшувалося спільне між нами, збільшувалася самотність і розділення.
У цьому плані спілкування — те, що руйнує стіни і зводить мости.
І ніколи не погодимося з думкою, що це непотрібно. Хоч, як показує досвід, інколи діалог неможливий.

Утім.
Сьогодні Міжнародний день волонтера. Вітаємо всіх причетних🫡
Хтось каже: «Навіщо ви всі волонтерите, державі від УПЦ нічого не потрібно».
Але ми і є держава.
І свідчимо про свою діяльність, тому що ніяк не згодні з тавром «зрадників і колаборантів».

До Міжнародного дня волонтера ми відібрали тексти проекту Діалог.ТУТ про тих «непомітних» волонтерів, про яких не пишуть державні ЗМІ і яких не показують по телемарафону.

Три сторінки самих лише посилань, і це лише ті люди, про кого за 2 роки встиг розповісти наш маленький проект.

• Священник-бойовий медик: «Тут усі земляки. Усі СВОЇ, РІДНІ»
Протоієрей Сергій Ющик і його #ЗАПИСКИЗПОТЯГУ.
• «Це і мої сини також», — священник про свою участь у проєкті «На щиті»
Той самий протоієрей Борис Ковальчук, який вивіз з окупації 1500 людей і з якого починався «Діалог.ТУТ», нині транспортує з прифронтових міст полеглих героїв.
• «Церква це не стіни, а люди»
Волонтер і військовий медик протоієрей Валентин Шевчук — про зміни в собі та в соціумі.
• Архімандрит Іоасаф про тактичну медицину: «Господи, я це роблю, щоб бути з Тобою»
Як продовжувати служити попри те, що це сприймається неадекватно, а часто перекручується, використовується в обвинуваченнях проти нас?
• Поки ми, українці, не скажемо одне одному «Я тебе люблю», не буде ні єднання, ні примирення
Протоієрей Володимир Літвенчук з Луцька — про 60000 волонтерських кілометрів та сумний досвід церковних конфліктів 90-х, який у точності повторюється.
• Звернення до диванних патріотів від священника-бойового медика дорогою з ротації
Поки будемо сперечатись, хто кращий українець, то можемо втратити предмет спору.
• «Наша волонтерська допомога війську розпочалася з Іловайської трагедії»
Голова Фонду підтримки захисників України протоієрей В’ячеслав Яковенко — про невпинну багаторічну допомогу УПЦ нашим військовим.
• Питати, якою мовою ти молишся, — це для наших військових злочин
Протоієрей Сергій Нечипорук — про те, навіщо допомагати хлопцям на фронті, навіть коли це тобі (майже) забороняють.
• Як подивитися в очі безодні та не впасти у відчай
Тактичний медик протоієрей Олексій Годун наприкінці серпня повернувся з двотижневої ротації з зони бойових дій, а через 7 днів у його парафії відібрали храм.
• 100 тисяч для ЗСУ — зібрали на благодійному ярмарку в Іонинському монастирі. ФОТОЗВІТ
Рік тому ми робили про ці благодійні ярмарки перший репортаж. Рік потому захід проводиться уже вшосте.
• «Пока мы в этом городе, наши Ангелы-хранители не дают разрушить его окончательно»
Почему не эвакуируются последние 900 жителей Часов Яра, и зачем к ним приезжает священник
• Протоієрей Олександр Петренко: «Я не міг залишатися вдома, коли хлопці воюють»
З 2014 року наш співрозмовник їздив з допомогою на фронт і багато разів бачив, як Бог допомагав українським воїнам.
• Военные так и сказали: «Батюшка, если мы будем вестись на политинформацию, то проиграем»
Глава молодёжного отдела Коростенской епархии — о том, как пришлось переквалифицироваться на помощь военным и искать возможность диалога среди полного недоверия.
• «Пішла інформація, нібито наших хлопців здав священник. Але насправді він урятував їм життя»
Протоієрей Степан Ярема та його дружина Марія облаштували при храмі повноцінний волонтерський штаб, де без вихідних уже понад рік працює заради перемоги вся парафія.
⬇⬇⬇Продовження⬇⬇⬇

• Щойно ми зможемо сказати одне одному «люблю», це й буде початком діалогу
Що б ми не робили, в очах суспільства все одно залишаємося «московською Церквою». Архімандрит Онуфрій (Куц) — про те, як жити, коли винуватий без вини.
• «Нас или взрывной волной накроет, или радиацией»
Как живут и молятся под ежедневным огнём много месяцев подряд: на связи город Марганец.
• Священник-журналіст-капелан-волонтер: нотатки з Бахмута
Наш друг священник Сергій Баршай у складі гуманітарної місії побував на Донеччині й розповідає про фронт те, що можна розповісти.
• Зібрали на турнікети, ще й на полон для Гіркіна лишилось
Як в Іонинському монастирі благодійний ярмарок для ЗСУ в супроводі поліції проводили.
• «Я за 20 років священства не бачив такої молитви»
Київський капелан — про те, що вже зараз рятує Україну.
• Ми можемо бути відповіддю Бога на чиїсь молитви
256 тижнів стійкості бориславського священика Діонісія Буренка та його парафії.
• «Ангел-кормитель прибув!» Як монахи наших військових годують
Архімандрит Мелетій (Якубін) — про домашню пюрешку та характер наших «котиків».
• «Чому це випало саме нам?» Як на заході України приймають людей, що тікають від війни
Хочете багато мудрих відповідей на актуальні виклики сьогодення? Наш друг протоієрей Володимир Ровінський аналізує нелегкий шлях, який пройшла його парафія за шість місяців війни.
• «Если батюшка на месте, всё будет хорошо»
Мы продолжаем проект «Священники под огнём» Сегодня на связи — Горловская епархия.
• Священники под огнём. Николаев
Люди могут эвакуироваться, а священник — нет, ему нужно быть с теми, кто по разным причинам уехать не может.
• Хресний хід УПЦ у Маріуполь: як це було
Протоієрей Сергій Ющик розповідає про те, що бачив на власні очі.
• Як отець Борис з-під обстрілів 1500 людей вивіз
І чому попри все тебе кличуть «московський піп» — читайте нове інтерв’ю нашого проєкту.

***
Оскільки наш проект в Україні поки що заблокований, ми готові передрукувати на ваше замовлення в Телеграф будь-який із цих текстів.

То що, місія неможлива?🤔
Як зараз говорити з людьми про Христа, коли війна, шахєди та крилаті ракети щодня намагаються переконати українців, ніби зло має силу, необмежену в часі й просторі.

Де Бог? Як відповідати на це запитання, коли в повсякденному житті й новинах переважають біль, сльози, смерть і руйнування.

Як свідчити про любов Христову, якщо нашим ближнім більше болить виживання, ніж роздуми про загробний світ та «якусь там» вічність, в яку не всі навіть вірять.

Усі свої запитання ми адресували нашому давньому другові ігумену Валеріану (Головченку).

Ділимося цим скарбом — його правилами місіонерства у нових умовах:

Є православіє любові, а є православіє ненависті. І кожен обирає сам

Для тих, у кого в Україні поки що не відкривається Діалог.ТУТ, дублюємо посилання:

https://telegra.ph/YE-pravoslav%D1%96ye-lyubov%D1%96-a-ye-pravoslav%D1%96ye-nenavist%D1%96-%D0%86-kozhen-obiraye-sam-12-05

Фото архівне, 2005 року

Питають: «Батюшко, ви бажаєте нашої перемоги?» Безсумнівно!
«Батюшко, ви розумієте, що для остаточної перемоги доведеться вбити забагато росіян?» Так, на жаль, і це я свідомо розумію.

Як громадянин, я ставлюся до цього з розумінням.

Але як християнину мені сумно від цього. І як би я бажав, щоб сталося чудо і всі росіяни в одну мить з нашої землі просто щезли. Як вітром би їх здуло «за поребрик», сиділи б собі там, займалися дураками, дорогами, своєю корупцією і назавжди забули про нас. У цьому й полягає українська національна ідея: «ВІДЧЕПІТЬСЯ ВІД НАС!»

Мій Господь мені сказав: «Не бажай іншим того, що не бажаєш собі». І коли я бачу, як наші хлопці знищують російські позиції та російську техніку, то, як громадянин, я пишаюся героїзмом та відвагою українського народу. А як християнин не можу радіти тому, що гинуть люди. Навіть вороги. Тож привчаю себе не стільки радіти їхнім поразкам, скільки радіти нашим перемогам. Радіти за своїх.

***
Це, мабуть, думки багатьох із нас.
Як би хотілося, аби всіх причетних до військового вторгнення в одну мить просто здуло вітром за порєбрік🫥

З Днем Збройних Сил України!
Хай нашим незламним хлопцям буде якомога менше роботи❤️‍🩹

Радіємо за друзів і долучаємося до спільної молитви за перемогу України, за живих і полеглих захисників 🙏
***
Академічний Воскресенський храм пам’яті загиблим та ветеранам Афганістану в Києві з дня свого нового відродження у 1991 році став особливим місцем молитви за воїнів, ветеранів та загиблих.

У День Української армії в храмі було звершено Божественну літургію та заупокійну літію.

Сьогодні ми славимо Бога за усі Його милості до нас. І нині передаємо вітання усім оборонцям України, завіряючи усіх в щирості своїх молитов. Адже серед військовослужбовців є віряни нашого храму: сини, внуки, чоловіки; їх матері і батьки, хто щонеділі приходить в храм на богослужіння. Ми просимо у Бога мужності, сили та здоров'я для оборонців. А ще схиляємо в молитві голови в пам'ять про усіх загиблих у цій війні.

Особливістю цьогорічного богослужіння було те, що звершувалось воно українською мовою.

Щиро дякую прихожанам храму, а також духовенству та хору Київської духовної академії за спільну молитву.

Допис Ксенії Ющик на її сторінці у Фб

Не смішно.
Боляче.
Молимось за тих, хто в окопах🙏

І трохи моторошно від усвідомлення, що на молитовному сніданку в Лаврі представники всіх конфесій удавали єдність і одностайність. Поки наше духовенство безправно мобілізоване без права на альтернативну службу.

Бути тим, кого не чують і не слухають, цікавий і важливий досвід.
Цікаво тільки, чим він може в житті знадобитися. Як думаєте?🤔

Доброго ранку всім😇
Ще декілька роздумів про роздуми. Не так давно на одному медіаресурсі підписниками розбирався мій канал і публікації в ньому. Зокрема стояло питання капеланства для УПЦ.

Позиція коментаторів приблизно зводилась до такого знаменника: Ви можливо й нормальний, з нормальним світоглядом, але оскільки Ви в УПЦ, то будьте добрі несіть колективну відповідальність. Тобто страждайте за гріхи керівників.

Моя позиція відповідала так: Є конкретна людина, тобто я, в якої є конкретна ситуація, тобто попав у армію, навколо якої є конкретні люди, які в ті чи інші моменти нашої зустрічі мають конкретні питання. Ці питання здебільшого від душевної болі в т.ч. спричиненої наслідками війни.

А тепер питання! Якщо мене Господь привів так по моїй життєвій дорозі, мені сидіти склавши руки, чи бігти за трендом переходу щоб бути в доску своїм?
Ще питання! Я підходжу до кожного, як до конкретної живої людини і я жодного поки разу не чув закиду в свою адресу про те що я піп країни агресора. В ТЦК чув багато коли потрапив, в учебці був всього один такий типаж який мене діставав, тут немає жодного. Життя і його поняття переоцінюються, бо люди шукають людину.

Не вірите, ось приклад. Вчора спілкувався з військовим якому люди нашого ватяного собрата спалили машину. Знаєте ж цих дебілів, які шукають легких грошей. Так ось. Є конкретна людина і її справи, її відношення до світу, або України, або армії і далі по зменшуваній. Я сказав свою думку що засуджую це і за це повинна бути не тільки кримінальна, але й церковна відповідальність. Він мене почув і зрозумів. Чи вірно було б, щоб він почав мене запитувати за справи того священика з яким я навіть не знайомий, тобто в моєму лиці згідно колективної відповідальності жадав від мене відповіді і щоб я ніс покарання. Звичайно ні, бо ні...

А тепер в мене питання про колективну відповідальність. Буде розумно, якщо я з рандомного вірянина чи священика ПЦУ буду жадати колективної відповідальності наприклад за Черкаський собор? Ось мені боліло те, якими способами переводили собор у Черкасах. Мій рідний собор, в якому я прослужив 13 років свого життя піддався нарузі. В мене було враження, наче з нього познущались. Така паралель, наче він живий і його роздягнули, як можна роздягнути людину і поставити посеред площі на позорище. Чи правильно, чи розумно буде звинувачувати всіх підряд в тому що сталося? Звичайно ні! Є конкретні люди, які роблять конкретні вчинки і за це повинні нести тягар відповідальності. Я так це розумію. Якщо є священик-вата, який одобрює ганьбу палити машини військовим і допомагає в цьому. От він потрапивши у військо захоче бути капеланом? Впевнений що ні. А навіть, якщо для того щоб вести свою ганебну діяльність будучи у війську і захоче, то ці лукаві справи досить швидко вилізуть наверх. Зараз на дворі ХХІ ст. В армії ти не скриєш своє нутро, воно з тебе вилізе і все буде видно. Хто ти, який ти, що ти за людина. Військових життя навчило бачити й читати людей між рядків. В цьому я пересвідчуюсь щодня особистим досвідом

«Цього дня 34 роки тому у Володимирському соборі Києва було звершено архієрейську хіротонію. Єпископом став намісник Почаївської Лаври архімандрит Онуфрій. І відтоді історія Української Церкви тісно пов'язана з ним. З його яскравою, твердою, але скромною і милостивою особистістю.

Я дякую Господу, що давно знаю його, що при виборі Предстоятеля голосував за нього. Не всі його вчинки і рішення були зрозумілі мені, але з часом я бачу, що вони були натхненні Духом.

І зараз так само. Йому важко. Дуже. І теж різним групам у нашій Церкві (але ж у нас, на відміну від секти, немає суворо обов'язкової однодумності) щось у його діях або "бездіяльності" здається неправильним. Але я вірю і знаю, що його керівництво УПЦ є плодом напоумлення від Бога, яке Він подає нашому митрополиту у відповідь на його молитви.

Давайте й ми приєднаємося до його предстоятельських молитов за нашу Церкву.
І помолимося за нашого Авву!
І привітаємо його.

На фото єпископ Онуфрій у день хіротонії».
Архієпископ Обухівський Іона (Черепанов)

Допоки готується наступний текст (неймовірно яскравий🫣) для Діалога, хочемо поділитися цим свідченням одного священника, якого ми вважаємо одним із несвятих святих нашого часу.

Саме він колись прийшов до нас тоді ще в редакцію православного журналу для молоді ОтрокUA й розповів, що в його маленькому храмі зафіксовано вже 57 (!) випадків народження діток по молитвах до преподобного Стиліана Пафлагонського.

Ми тоді навіть імені такого не чули.

Учора був день пам’яті преподобного Стиліана (ледь не прогавили). Тому обов’язково ділимося цією історією: https://www.otrok.org/nebesnij-gromadyanin/

І не здивуємося, якщо в цього священника чудес за молитвами до святих і Богородиці вже набагато більше.

Протоієрей Димитрій Гарчук, отче, якщо ви нас читаєте, прийміть щиру подяку за все, що ви для людей робили і робите🙏

***
До речі, а ви знаєте, чому преподобний Стиліан завжди на іконах зображується з немовлятком на руках?