«На жаль, усе, що ми сьогодні можемо сказати чи зробити, виглядає або як виправдання, або як реакційність. Тобто, що б ви не робили, все не так.

Говорите — значить, виправдовуєтесь, мовчите — значить, нема що сказати, і так далі. Такий собі «цугцванг». Саме тому, здається, більшість духовенства і вірних УПЦ мовчать.

Ну і ще тому, що багатьом уже поставили на вид їхні вислови або дії. І якщо це не зробило керівництво, тоді на вас звернуть увагу "компетентні органи", чи "доброхоти" різного ґатунку. А кому сьогодні кортить наражати на неприємності себе і близьких?

З іншого боку, як казав мій учитель, блаженної памʼяті протоієрей Микола Забуга: "Не пошкодуєш про несказане". А ще, як каже один мій друг-архієрей: "Ти реально віриш, що твої слова щось змінять?"

Розумію, що вони праві, адже нас уже давно визнано винними в усіх бідах, і думка про нас сформована, лишається лише терпіти і мовчати. Але коли вже дуже болить, щось видаємо.

Про що це я.

Третього дня було опубліковано звернення Предстоятеля УПЦ з нагоди третьої річниці Собору Української Православної Церкви, який відбувся 27 травня 2022 року. Це звернення отримало черговий суспільний резонанс, хоча в ньому було ще раз озвучено те, що прийнято на Соборі три роки тому.

Не будучи церковним спікером і аж ніяк не претендуючи на істину в світлі останніх дискурсів, хотів би донести до тих, хто запитує, і кому, можливо, цікаво, деякі спостереження, які стосуються буття Української Православної Церкви».
***
Ці слова опублікував у себе на сторінці в Фб наш друг і співрозмовник Діалогу.ТУТ протоієрей Іван Шепіда. Погоджуючись із кожним словом, у третю річницю Собору в Феофанії друкуємо цей його текст.

Якщо Церква так сильно любитиме державу, то не зможе виконувати Євангеліє, яке захищає пригноблених землі, любить чужинців та бідних, голодних і хворих.

Наш сьогоднішній текст корисний тим, що нам в Україні бачаться внутрішні церковні проблеми як неподоланний (поки що) клубок протиріч. Але не тільки в нас так. Є речі, які потребують переосмислення і принаймні обговорення на рівні світовому.

Одна з важливих серед них — перегляд церковно-державних взаємин.

У своїх наукових і публіцистичних працях наш сьогоднішній співрозмовник рішуче говорить на цю тему — необхідності для Церкви переглянути відносини з державою. Читачі Діалогу.ТУТ у коментарях також постійно висловлюють цю думку: при нинішньому стані речей намагання підкорити Церкву політичним інтересам та зловживання з боку держави тільки посилюватимуться.

Про церковно-державний нейтралітет, яким він міг би бути, та про помилки, від яких не виграє жодна сторона — наш сьогоднішній діалог.

Знайомтеся, доктор Ассаад Еліас Каттан, професор православного богослов’я Мюнстерського університету (Німеччина), спеціалізується на патристиці та герменевтиці.

Оригінал англійською доступний за посиланням в українському тексті.

«Українська держава робить ту саму помилку, що й російська. Вони маніпулюють Церквою в націоналістичних цілях. Як на мене, це міметична поведінка: намагаючись відрізнятися від свого ворога, ти в кінцевому підсумку наслідуєш його. Ситуація неправильна. Держава повинна утриматися від тиску на Церкву і моделювання її під себе.
<...>
Небезпека полягає в подальшому розмиванні межі між державою і Церквою, що дозволяє державі маніпулювати Церквою, а Церкві — залежати від держави. Все це далеко не корисно і відображає нездатність Православної Церкви впоратися з постійними викликами війни і насильства».

Зараз боляче читати ці рядки, бо на росію не хочеться ні в чому бути схожим.

Але важливо вголос проговорювати небезпеки, аби мовчки в них не зануритися.

А ви як вважаєте, зараз час для спроби Церкві хоч трохи віддалитися від держави?
Чи тільки після закінчення війни про це можна говорити?

Ставте 💯, якщо перше.
Ставте 🧐, якщо друге.

Діліться з друзями нашим сьогоднішнім текстом: https://www.tgoop.com/dialogtut/1929

І своїми думками в коментарях.

Це важлива тема для роздумів.

«Мовчіть, ми вас записали в зрадники, чого це ви тут розхитуєте».

Піддакування в усьому владі заради якоїсь "єдності" або навіть від щирого серця за викликом воєнного часу все одно повинно мати межу. Якщо межі зовсім немає, то навіщо це все?

Овочесховища замість закликів до любові або каяття - це не свобода віросповідання, це втрата самого сенсу віросповідання незалежно від того, яка конфессія це овочесховище схвалює.

«На нас напав агресор, тож підтримаємо овочесховища в православних храмах України заради "перемоги" та "єдності" українців».
Це дуже дивна «свобода віросповідання», яка не має нічого спільного з жодним віровченням та не є ознакою правильних стосунків між конфесіями та державою.

Можна сидіти на двох стільцях у якихось дипломатичних стосунках, але не можна втрачати сам сенс віросповідання. Без Голосу Церкви це буде вищий вимір несвободи віросповідання, незалежно від того, гладить якусь конфесію мінлива влада по голівці чи ні».
***
Ось такі коментарі залишають читачі під нашим вчорашнім текстом.

На запитання, чи саме зараз час віддалятися Церкві від держави, схвально відповіли всі, хто проголосував.

Ясна річ, ця думка кардинально непопулярно звучить. Але нині час взагалі раптових парадоксів.

Ми, віряни УПЦ, підтримуємо свою державу у війні, а держава хоче знищити нашу Церкву.

Мабуть, Господь дуже вірить в нас, раз посилає такі нестандартні випробування😏

Державний орган, відповідальний за недопущення дискримінації в тому числі за релігійною приналежністю, опублікував перелік із 7736 «юридичних осіб - релігійних організацій», критично важливих для України та функціонування економіки.

Жодної з понад 10118 релігійних громад Української Православної Церкви в цьому переліку немає.

Запитання виникає лише одне:

❓якщо УПЦ, як намагаються представити це державні службовці, більше не є домінуючою конфесією, чому всіх «критично важливих» релігійних організацій України разом узятих менше, ніж в однієї УПЦ?
***
Іще трохи цифр про «недискримінацію» релігійних поглядів українців за географічною ознакою.

У Львівській області критично важливих релігійних організацій найбільше: 1026 (переважна більшість - це парафії УГКЦ, ПЦУ, РКЦ).

У Тернопільській області: 848 (УГКЦ, ПЦУ, РКЦ).

тоді як:

У Сумській області: 81 (більшість - громади протестантів і ПЦУ).

У Чернігівській: 62 (протестанти і ПЦУ).

У Херсонській: 38 (протестанти і ПЦУ).

НЕдискримінація як вона є👏

Хоча, як бачимо на сайті ДЕСС, зареєстрованих релігійних організацій в областях України станом на 1 січня 2025 року набагато більше, ніж тих, що визнані «критично важливими».

(Зокрема представники саме цих 7736 РО отримають бронювання від призову у ЗСУ.)

UPD. За цією ж статистикою ДЕСС, парафій УПЦ в Україні нараховується 10118, не враховуючи АР Крим: https://docs.google.com/spreadsheets/d/1GBcBU38ow83NQaMPzXTO5pE2teGqwPtH/edit?usp=sharing&ouid=101236368954132592304&rtpof=true&sd=true

Тобто попри три роки тиску, утисків та погроз УПЦ і досі складає третину від усіх релігійних організацій України разом узятих🤔

🔥 Молитви на схилення колін на вечірні в день П'ятдесятниці - украïнською мовою!

🔰 Пропонуємо нашу версію украïнського перекладу цих молитов, що звучатимуть завтра під час вечірні, яка традиційно приєднується до святкової Літургії.

Автором ïх вважають святителя Василія Великого. Молитов на схилення колін ("колінопреклонних молитв") насправді не три, а сім, у деяких редакціях навіть вісім. Вони згруповані у три блоки 2+2+3 і читаються на вечірні перед Днем Святого Духа трьома великими вставками:
🔹після Великого прокімену
🔹після сугубої єктенії
🔹після "Сподоби, Господи"

Кожне таке читання "обгорнуте" малою єктенією, яка має дещо незвичайний вигляд:
▫️заклик до молитви: "Ще і ще в мирі схиливши коліна Господу помолимось"
❗️хор у відповідь співає "Господи помилуй" аж тричі, що унікально для малої єктенії
▫️основне прохання: "Заступи, спаси, помилуй, підійми, й охорони нас, Боже..."
▫️спеціальні виголоси до кожної єктенії. Вони не унікальні, але досить рідко вживані.

Не всі з цих молитов стосуються П'ятдесятниці, деякі з них - звичайні вечірні молитви з чину вечірні та повечір'я. Мова цих текстів - велична, піднесена, і, як водиться, - складна й заплутана (фірмовий стиль свт.Василія, за що його й любимо). Зазвичай важко буває ці тексти осягнути, особливо стоячи на колінах у великому храмі, з всяким шурхотом навколо, з луною, що розмиває звучання, з церковнослов'янськими зворотами, що ускладнюють сприйняття й без того непростого тексту, навіть якщо ваш батюшка старається й артикулює все ідеально. А й хронометраж у цих молитов пристойний. Коли не розумієш - слухати вдвічі довше. І вдвічі важче))

✳️ А між тим, ці молитви - прекрасні і зрозумілий переклад та зорове сприйняття, сподіваємось, дають змогу повною мірою це відчути.
Тож, всечесні отці - прочитайте у своїх храмах, брати і сестри - запропонуйте своїм священникам та слідкуйте за текстом самі.

Документ розрахований на формат А5: досить комфортно читати з телефона або планшета. Якщо надрукувати його на А4 - буде великий шрифт, видно здалека.

🔽 У коментарях можна запропонувати покращення перекладу - ми їх врахуємо. Також для зручності у коментарях - лише тексти та файл для друку у вигляді книжечки.

Чудовий, виважений аналіз того, що багато хто з нас відчуває на собі всі ці п’ять років. І оптимістичний висновок, що буде в подальшому.

Із неприємного: тиск на Церкву продовжиться.
Із того, що вселяє надію: ми поступово навчимося із цим жити.

Коли, з одного боку, ми втрачаємо рідних, друзів, домівку, безпеку, сидимо під обстрілами, несемо з країною морок тривалої війни.
З іншого — отримуємо звинувачення за ті злочини, яких не скоювали, без права бути вислуханими й почутими.

Єдина неприємна прикрість таких статей — їхні автори дійсно вважають, що голосування в Дії, коли святкувати Різдво, та опитування Дзеркала тижня — це і є думка українського суспільства. Але клікнути чи лайкнути — це не підніматися о шостій ранку шонеділі на службу в храм.

А так, вважаємо, віряни УПЦ кожен на своєму місці сто разів уже довели власним життям свою любов і до Батьківщини, і до свого народу. Очевидно, тепер доведеться потерпіти, поки держава намагатиметься диктувати, як нам виявляти до Бога свою любов.

У відео немає звуку. Але нам і так ці кадри аж занадто добре знайомі☹️

Просто зараз у Чернівцях відбувається черговий «добровільний» перехід кафедрального собору УПЦ до іншої, більш державної юрисдикції.

Як повідомляє канал православної спільноти Чернівців, на території собору 50 чоловіків у спортивній формі перекрили всі входи і виходи.

Поліція знову бездіяльна.

Уночі російські обстріли, вдень духовне рейдерство. Одні «звільняють» території, другі «відновлюють» духовну незалежність.

Але і це все ми переживемо, з Божою поміччю😔

Давайте на секунду припустимо, що УПЦ «сама винувата». Тоді виходить, що це насильство, яке коїться по відношенню до громадян України іншими громадянами України, пояснюється логікою ґвалтівника.

Ґвалтівник виправдовує свої дії тим, що жертва його «спровокувала».

Чи ні? І логіка якась інша?

На відео: ні, це не жертви масованого російського обстрілу. Чернівці й те, як кафедральний собор УПЦ «добровільно» переходить до рейдерів під прикриттям турботи про духовну незалежність.
17/06/2025

Так проводжали сьогодні рейдерів парафіяни Чернівецького кафедрального собору.

Ну а ми нагадуємо, що УПЦ •засуджує російську агресію
•не поділяє позицію московського патріарха
•молиться за Україну та український народ
•донатить на армію
•працює на перемогу

й чекає, доки радикальним невігласам забракне ентузіазму розхитувати церковну ситуацію в країні, бо під виглядом боротьби з внутрішніми «ворогами» ті вочевидь послаблюють державу.

Буковина сьогодні показала, як українці вміють ставити на місце тих, хто зазіхає на чуже🙏

Чернівці вистояли!

Дякуємо Богові за те, що вчить нас бути Його дітьми через численні випробування.

Дякуємо чернівчанам за приклад любові, мужності, стійкості, вірності своїй країні та Церкві.

Молимося, аби християнам більше не доводилося битися за храми. Але й віддавати їх грабіжникам теж не годиться.

Мирної й благословенної ночі всім. Цей день проводжаємо з величезною надією, що колись релігійним конфліктам в Україні настане кінець🙏

#Запис_з_камер

Бойовики ПЦУ привезли зброю в собор на інвалідних візках!

Вчора, 17 червня, керманич ПЦУ на Буковині, Феогност Бодоряк організував криваву спробу захоплення кафедрального собору УПЦ в Чернівцях.

Його бойовики о 14:30 на інвалідних візках потрапили вчора до кафедрального собору і почали калічити всіх хто їм заважав.


Духовні інваліди вдавали з себе інвалідів тілесних. Але що гірне для вічної душі людської?

І в горі, і в радості…
Це відомий факт: коли на Архієрейському Соборі Української Православної Церкви в 2014 році обирали Предстоятеля, і в процесі підрахунку голосів уже було зрозуміло, що більшість проголосували за митрополита Онуфрія, він, тоді Місцеблюститель Київської Митрополичої кафедри, на декілька секунд закрив обличчя руками.

Напевне, так прощаються з життям, яке відтепер тобі не належить.

Воно й раніше не дуже йому належало, але принаймні географічно залишалася можливість перебувати на місці, до якого звик і яке любиш. Та відтепер будь відкритий до всіх вітрів і витримуй зіткнення будь-яких характерів.

За 11 років, що минули від дня обрання, калейдоскоп думок та емоцій, які вирували довкола Предстоятеля, досягав вражаючих контрастів. Багато хто з нас на собі відчував ці коливання – від сумнівів і претензій до довіри й захоплення.

Та зрештою стало зрозуміло: Митрополит Онуфрій нікому не буде намагатися сподобатися. Він служить Богу, дивиться на Бога, а в нас просто є історична можливість цьому в нього повчитися.

Сьогодні День Ангела нашого Предстоятеля, і це ще одне нагадування нам про необхідність гарячої за нього молитви.
Усе хороше з нами відбувається тільки тоді, коли ми внутрішньо стаємо готовими це з вдячністю прийняти. Нехай мир і любов, які випромінює Блаженніший Митрополит Онуфрій, запанують у наших серцях настільки сильно, щоб перемоги нарешті війну і морок, які продовжують звідусіль наступати.

З днем Ангела, Ваше Блаженство!
Хай буде завжди Христос посеред нас.

Очень опрометчивый шаг Президента Зеленского. Из всей потенциально "противоправной деятельности" нашли довольно нейтральный для 2002 года факт получения российского гражданства.

Что касается формулировки "поддерживает связь с Московской патриархией и сознательно противодействовал получению канонической независимости Украинской церкви от Московской патриархии" – может быть понято по-разному, в том числе и как убежденность СБУ в том, что "каноническая независимость Украинской церкви" должна быть получена не от Константинополя, но от Московской Патриархии.

Но вообще, какую там связь с Патриархией с февраля 2024 года поддерживал Митрополит Онуфрий с Патриархией и Кириллом? Выложили бы уже стенограммы переговоров или скриншоты смсок. Но видимо, ничего не нашли.

Мой вердикт: дешевый политический популизм, который будет дорого стоить всей Украине.

⬆️Не дивує сам факт — позбавлення громадянства.
Уже давно стало зрозуміло, що діалогів з будь з ким в УПЦ вести ніхто не буде. Кого фізично не заарештують і не змусять дати згоду(!) піти на обмін на росію, тих змусять мовчати.

Дивує, що жоден незалежний експерт не надає цим крокам бодай більш-менш позитивної чи принаймні обережної оцінки. Всі попереджають, що хорошого з такої імітації пошуку внутрішніх ворогів не може бути. Та й ніколи в історії не було.

Партійно-державна політика щодо релігії та релігійних інституцій в Україні. Версія-2025

Незалежний експерт Дмитро Вовк про сьогоднішній висновок ДЕСС:

«Державна служба з етнополітики і свободи совісті (ДЕСС) передбачувано визнала Київську митрополію УПЦ афілійованою з РПЦ, що є підставою для винесення припису про усунення афілійованості, а після цього звернення до суду.

1. Висновок складений дослідницькою групою. Цього разу ДЕСС відмовилась від групи формально незалежних експертів і утворило групу зі співробітників ДЕСС (можливо, залишивши частину авторського колективу за лаштунками). Члени групи не є фахівцями з канонічного/церковного права. Найближчим за фахом на перший погляд видається керівник групи, який свого часу написав книжку за темою "Партійно-державна політика щодо релігії та релігійних інституцій в Україні 1940-1960-х років: політологічний дискурс" і ще низку робіт на аналогічні теми.

Це слабкий момент, адже дослідницька група складається з державних службовців, і відповідно не є незалежною від позиції голови ДЕСС та інших органів виконавчою влади.

2. Висновок детально обгрунтовує, що статус УПЦ не є незалежним попри положення статуту УПЦ, адже справді незалежним є статус автокефалії чи наближений до нього, який УПЦ ніколи не мала, а РПЦ ніколи не мала намір надати. Група також вказує на відсутність реакції УПЦ на втручання РПЦ в її внутрішні справи: переміщення єпископів, підпорядкування РПЦ певних єпархій тощо.

3. Висновок також посилається на статут РПЦ, який вміщує положення про УПЦ як частину Московського патріархату. Це цікавий момент, оскільки представники ДЕСС публічно озвучували тезу, що достатньо організації з системи УПЦ оголосити, що вона не афілійована з РПЦ, і цього достатньо.

Як і передбачалося, цього недостатньо. Сам факт згадки про УПЦ у статуті РПЦ є підставою для висновку про афіліацію і, відповідно, заборони. Висновок продовжує лінію, що релігійна організація може бути ліквідована на підставі її канонічної належності, що неодноразово критикувалося міжнародними організаціями.

4. Висновок фактично визнає, що немає сенсу розглядати питання про афілійованість кожної конкркетної організації у складі УПЦ. Якщо УПЦ афілійована з РПЦ, то і всі її організації також афілійовані. Відповідно цей висновок створює підстави для ліквідації будь-якої організації у структурі УПЦ.

5. На підставі висновку буде винесено припис про усунення порушень (припинення афіліації), що, у свою чергу, буде підставою звернення до суду. Закон передбачає спрощений порядок розгляду таких справ: усі позови розглядаються в апеляційному суді, що знаходиться у м. Києві, а позовами може крім ДЕСС звертатися також і прокуратура. Оскільки судовий процес передбачатиме по суті відповідь на питання, чи припинено афіліацію (отримано автокефалію і змінено статут РПЦ), суду буде важко не задовольнити такі позови».

https://www.facebook.com/share/p/1Gccezz357/?mibextid=wwXIfr