Дракончик Спайро — один із моїх найулюбленіших героїв усіх часів. І ми обов’язково ще до цього повернемося, але не сьогодні. Сьогодні я просто хочу поділитися цікавою історією.

Я натрапив на цей французький рекламний постер 1998 року й, звісно, вирішив перекласти текст… Натомість це нічого мені не пояснило. Довелося копати глибше.

Виявилося, що у Франції для просування Spyro the Dragon використали відсилку до популярного французького фільму 1970 року Elle boit pas, elle fume pas, elle drague pas, mais… elle cause! («Вона не п’є, не курить, не фліртує, але… вона говорить!»). Це комедія про покоївку, яка дізнається брудні секрети своїх роботодавців і використовує їх для шантажу.

Французький слоган реклами Spyro прямо пародіює назву фільму:

Il ne boit pas, il ne fume pas, il ne drague pas, mais… il crache du feu!
(«Він не п’є, не курить, не фліртує, але… він дихає вогнем!»)

Оригінальну фразу адаптували під головного героя гри — маленького дракона, який, на відміну від людей, не має шкідливих звичок, зате вміє плюватися вогнем. Ба-дум-тсс!

Так витончено французи вирішили просувати американську гру для всієї родини, використовуючи кінематографічний референс майже двадцятирічної давнини. І, можливо, це дійсно спрацювало: батьки читали текст, згадували бурхливу молодість та веселий фільм — і справу зроблено! +1 копія до європейських продажів Spyro the Dragon 💶

#PrintEraRevival #RandomPearls

Йой, а у нас тут красиве кругле число підписників!

Ком’юніті динозаврів росте, це безмежно тішить і надихає. Дякую всім, хто читає, коментує та поділяє любов до поп-культури пройдешнього.

А щоб відзначити цю подію, талановита ілюстраторка, підписниця та просто моя чудова подруга створила ось таку круту вітальну листівку!

STAY DINO 🦖

Важко не любити другого «Термінатора». Фільм чудово пройшов перевірку часом, а дивлячись на сучасний екшн-кінематограф, можна точно сказати, що культова стрічка назавжди залишиться на Олімпі бойовиків. Хоча особисто моя улюблена частина — це все ж таки оригінальний The Terminator (1984).

Так от, цікавий факт: на роль Т-1000 претендував Брюс Вілліс. Та що там, він майже її отримав! Проте стало зрозуміло, що актор такого рівня (а на той час уже вийшла друга частина Die Hard) забиратиме надто багато уваги на себе. Тож Віллісу відмовили на користь харизматичного Роберта Патріка, що дозволило Арні залишитися головною зіркою картини та ще й допомогло студії зекономити купу грошей.

Чи можете ви зараз уявити антагоніста «Судного дня» з обличчям Джона МакКлейна? У мене не вийшло — настільки Роберт Патрік злився з цією роллю. Ну і, незважаючи на непогану кар’єру, для фанатів саме цей образ зостався його головною роботою… 🔫

P.S. Яку може затьмарити хіба що роль Захара Беркута в однойменному фільмі 2009 року!!!

#RandomPearls

Ух, ви як там, тримаєтеся? Більше місяця без постерної дози… Вибачте, тут допоможе лише внутрішньовенна ін’єкція ВЕЛИЧЕЗНИМИ ІКЛАМИ!

Убивча The Lost Boys-краса від Matty Ryan Tobin 💀

Якщо десь спливає матеріал про криваві ігри 80–90-х, то першими завжди згадують Mortal Kombat або Doom. Та ще до них була гра, що перетворювала екран на справжню бійню, — серія, про яку зараз злочинно мало говорять. Splatterhouse!

Це був не просто бітемап, а жорстока, натхнена слешерами 80-х різанина, де гравець у ролі Ріка, одержимого демонічною маскою, без розбору трощив черепи монстрів. Величезні мутанти, відрубані кінцівки, океани крові — і все це задовго до «дорослої ери» відеоігор.

Спершу гра вийшла для аркадних автоматів у 1988-му, а згодом отримала порти на домашні системи. Кілька сиквелів вийшло на SEGA Genesis, а в 2010-му був навіть ремейк для консолей сьомого покоління, про який, здається, взагалі всі забули — навіть на Заході. Хоча, якщо у вас є Xbox 360 чи PS3, дуже раджу його спробувати.

Поки що мої враження від серії базуються на проходженні першої оригінальної гри (для PC Engine) та вищезгаданого ремейку. Проте вже можу сказати одне: це унікальні ігри, ті самі «такого зараз не роблять» перлини. Тож якщо ви скучили за старим-добрим, класичним ultraviolence — не відмовляйте собі в задоволенні! 💀

#VirtualVault

Мене часто запитують: «Ти правда вважаєш, що McDonald’s — це таємна програма прибульців для перепрограмування землян?»

Та чи зможуть гейтери вистояти проти цього? Залізобетонний відеоаргумент уже тут! Це так званий UFO McDonald’s. Вперше будівля була помічена у 1990-му році в графстві Кембріджшир (Англія), але тільки через три роки, у 93-му, її двері відкрилися під виглядом ресторану. Що було далі? Сім років роботи та експериментів над нашим видом, і вже у 2000-му ресторан було зачинено. А на початку 2008 року «будівлю» начебто демонтували (ага, віримо). Звісно, що насправді ніхто й нічого не демонтував. Прибульці просто закінчили свої досліди та полетіли з Землі.

Ось така історія. Сміливо використовуйте її як козирну карту в наступному спорі з тими, хто намагатиметься розповісти вам про неперевершений смак Біг-Тейсті 🍔

#RandomPearls

Коджі Іґараші (або просто IGA) — творець жанру та його бунтарський шлях у геймдеві.

🔴Як усе почалося

У 10 років він вперше зіграв у Pong, а ще через два роки аркадна Crazy Climber остаточно розпалила його інтерес до індустрії. Самостійно вивчив BASIC та асемблер, створював перші ігри ще в студентські роки.

🔴Konami та неочевидний старт

У 1990 році приєднався до Konami, але… як програміст. Першою відомою грою, над якою він працював, став порт горизонтального шутемапу Gradius II (1992) для PC Engine. Так-так, не зовсім те, чого можна було очікувати від людини, яка змінить Castlevania назавжди.

🔴Симфонія бунту

Коли Іґараші отримав можливість попрацювати над Castlevania: Symphony of the Night (1997), він не просто зробив ще одну гру серії — він зламав самі її основи. Видавці хотіли класичний платформер у дусі попередніх частин. Але Іґараші вирішив ризикнути:

Він надихався The Legend of Zelda: A Link to the Past та Super Metroid, щоб створити нелінійний геймплей.

Дизайн рівнів із можливістю вільного дослідження дозволяє гравцям відчувати себе частиною світу, а не просто проходити зони одна за одною. Це справжня магія!

Співпрацював із художницею Аямі Коджіма, щоб відійти від стилістики «Конана-варвара» і зробити персонажів більш витонченими.

Спочатку фанати були збентежені змінами, а гра стартувала з поганими продажами. Але з часом Symphony of the Night стала культовою, а термін «метроїдванія» увійшов в історію.

🔴Що-що? JoJo!

Коджі — великий шанувальник JoJo’s Bizarre Adventure. Він неодноразово говорив, що не ставив собі за мету робити прямі відсилки, але, якщо придивитися, можна знайти багато спільного між кланом Бельмонтів та родиною Джостар.

🔴Ковбойська броня

Його впізнаваний стиль — це не просто фішка.

Коли я вперше вийшов на сцену для презентації гри, я почувався незручно. Я не люблю публічні виступи. Тоді я одягнув капелюх і раптово відчув, що можу контролювати ситуацію.

Відтоді ковбойський капелюх став його «бойовим костюмом», і він майже завжди з’являється в ньому на презентаціях ігрових проєктів.

🔴Розрив із Konami

З часом Konami перестала підтримувати 2D-ігри, і Іґараші опинився у глухому куті.

У 2014 році він покинув компанію та заснував власну студію ArtPlay.

За допомогою краудфандингу створив Bloodstained: Ritual of the Night (2019) — духовного наступника Castlevania, який повернув фанатам те, чого вони так жадали.

🔴Спадщина

Сьогодні Коджі Іґараші — це символ жанру метроїдванія. Ігри, створені ним, спільнота називає IGAваніями.

А його віра в те, що відеоігри мають бути не лише складними, а й цікавими для дослідження, вплинула на ціле покоління геймдизайнерів.

#EssentialDinoPick