Йой, отже — неділя. Завтра повертаємося до «роботи» у звичному режимі пошуку попкультурних скарбів. А сьогодні саме час нагадати про нещодавній реліз великого черепашачого лонґріду.

Там я розповідаю про п’ять абсолютно різних коміксів, які показують героїв з усіх можливих (і неможливих) боків. Кров, лірика, пригоди чи гумор? Черепахам доступно все 🤩

Рекомендую цей матеріал не як автор, а як фанат TMNT. Можливо, ви, як і я свого часу, вже намагалися знайти щось подібне. Тож спробуйте ще раз — бо цього разу воно точно знайдеться.

Final Fantasy від Disney, яку ми так і не побачили

У 90-х існувало неписане правило: якщо американці беруться адаптувати щось японське — чекай біди. Але тут навіть сумно, що не вигоріло.

Це промо-арт та обкладинка авторства Майка Міньйоли, майбутнього «батька» Геллбоя, до коміксу за мотивами Final Fantasy, реліз якого обіцяли у 1991 році. За сюжет мав відповідати Курт Бюзік — якого згодом назвуть одним із найкращих сценаристів індустрії. А всередині мали бути ілюстрації талановитого Делла Барраса, який просто обожнював фентезі.

Видавництвом займалися серйозні люди з Disney, що робить питання «що ж пішло не так?» тільки цікавішим. Головне — все було затверджено. А отже, десь таки існує більше матеріалів, а може й повноцінний перший випуск цього коміксу… десь, але не в інтернеті.

У них би точно вийшла химерна нісенітниця, без жодного натяку на атмосферу тієї самої Final Fantasy, проте зараз це був би чудовий артефакт епохи. Часів, коли турботливі бізнесмени на Заході боялися, що дурні глядачі, гравці чи читачі не зможуть осягнути всю широту японської душі 🍙

#PrintEraRevival #EssentialDinoPick

Джон Ромеро — хітмейкер, рок-зірка, пройдисвіт?

🔴Як усе почалося

Аркадний зал у 1980-му році, цього разу тією самою грою була Space Invaders. Захоплення переросло у справжню пристрасть, коли 11-річний Джон відкрив для себе програмування на Apple II. Вже у підлітковому віці він самостійно створював ігри та надсилав їх до журналів. І одного дня це спрацювало — перша опублікована гра Scout Search вийшла, коли йому було лише 16.

🔴Народження шутера

У 1989-му Джон потрапив у компанію Softdisk, де зустрів іншого Джона — Кармака, юного генія, який був одержимий кодуванням. Разом вони заснували id Software, маленьку студію, що змінила індустрію назавжди.

Кармак створював рушії, Ромеро відповідав за дизайн рівнів та ту саму «душу» проєктів. Так народилися Wolfenstein 3D (1992) та DOOM (1993), перші справжні 3D-шутери, які заклали основи жанру. Тоді стиль Ромеро — агресивні рівні, динаміка, секрети й пастки на кожному кроці — підкорив гравців.

Ми не думали про те, як зробити гру реалістичною. Ми думали про те, як зробити її веселою та драйвовою.

🔴Геймдизайн як стиль життя

Для Ромеро геймдизайн був не просто роботою, а формою мислення. Його підхід сформував цілу епоху — так званий «kill ‘em all» (ага, як той трек Metallica) геймдизайн.

Я завжди хотів, щоб гравець відчував себе сильнішим, ніж у реальному житті. Щоб він заходив у гру і казав: о так, я всім тут надеру зад!

🔴Музика металургії

Ромеро був фанатом металу до кінчиків нігтів, саме він наполіг, щоб у DOOM та Quake звучали саундтреки, натхненні Slayer, Metallica та Pantera. Це був виклик тодішньому «піксельному» саунду та новий стандарт атмосфери в іграх.

🔴Розрив із id Software

Та блискучому дуету двох Джонів не судилося існувати вічно. Кармак прагнув технологічної досконалості та контролю, а Ромеро — свободи й масштабів. Робота над Quake (1996) була останньою краплею, після цього Ромеро пішов.

Кармак згадував:

Ми стали різними. Я хотів кодувати ігри, він — створювати навколо них шоу.

🔴«... gonna make you his bitch»

У 2000-му вийшла довгоочікувана Daikatana, що запам’яталася більше своїм маркетингом, ніж ґеймплеєм. Ромеро епатував на всі гроші, саме він пообіцяв зробити гравців своїми сучками — і… провалився.

🔴Великі амбіції — великий тягар

Після розриву з id Software Джон так і не зміг повторити успіх DOOM.

Daikatana стала синонімом перегайпленого проєкту. А далі — низка дрібних ігор, експерименти та нові стартапи. Щось із цього було відверто поганим, а щось винахідливим та цікавим, але ніщо навіть близько не підібралося до слова «шедевр».

Чому? Можливо, Ромеро — бравий творець у тандемі, а не соло. Але, можливо, той рівень технологій і хаосу, який дозволив йому сяяти у 90-х, просто залишився у 90-х.

🔴Епілог

Та хто б там що не говорив про Джона Ромеро сьогодні, його ім’я назавжди залишиться поряд із чотирма легендарними буквами — DOOM.

Він першим показав світові, що тривимірна гра може бути важкою, жорстокою, кривавою — і водночас шалено веселою.

Іноді ти стаєш легендою не тому, що все зробив правильно. А тому, що зумів зробити щось першим.

#EssentialDinoPick

Суботній Jurassic Park (1993) — постер Пола Манна, справжнього майстра своєї справи 🦖

Крім надзвичайно кумедної ілюстрації на коробці, портативна Mega Man: Dr. Wily’s Revenge, що була компіляцією рівнів із перших двох ігор на NES, мала унікального головного антагоніста, власний саундтрек, написаний з урахуванням можливостей Game Boy, та шалений рівень складності. Маленький екран портативки накладав свої обмеження, тож маневрувати між атаками ворогів було значно складніше.

Попри слабку рекламу, фанати оцінили реліз: Dr. Wily’s Revenge продалася непоганим тиражем і стала обов’язковим атрибутом на полиці шанувальників хлопця у синьому костюмі 🤖

#PrintEraRevival #RandomPearls