Вас чекає відкуг на дуже рандомні книги, тому можете спробувати вгадати. Підказка: це цикл з чотирьох книг

Ви не вгадали

МЕНІ ЦЕ НАДО

На роботі чергова актівіті про прикрашання робочого столу...

Так, давайте в два слова
Шоколад - можна не читати далі першої
Ви це зможете - нейротипова вода
Клинок королеви - неочікувано добре
Ті, що співають у терні - пожираємо класику
Ніби ми злодії - поки що ніяк

(Мені треба зібратися і написати про все це ширше, аааа)

Де купити?

Я тут лежу в ліжечку, їм шоколадне печивко (Есмеральда, ти навічно на п'єдесталі) тому давайте нарешті я трошки поговорю про шоколадну тетралогію Джоан Гарріс.
Я в принципі за неї взялась, бо була дуже втомлена і хотіла чогось такого... затишненького, милого, утютю, щоб відпочити.
Ага, щаз.
Ладно, давайте по порядку.
Мої проблеми з книжкою почалися десь на етапі, коли в першій главі авторка описує місто як "дві сотні душ" та "схоже на гребінець' а вже в наступній і місто радіальне з районами, і для двох сотень людей щось дофіга закладів. Але ладно. Перша книга була, в принципі, тим що я хотіла. Миленько, солоденького, зраночку під каву те що треба. От прямо хочеться з неї їсти шоколадки і радіти життю. Єдине що мене трошки вибило, це те що в головному конфлікті Віанна буквально зробила ніхуя. Але хрін з нею, ну така вона пасивна сама по собі, вона і далі не сильно змінюється. Зате тут є класна активна бабця! Вона найкраща персонажка цього всього.
В другій книзі всьо. Раптово переїзд, відьми, Париж, якісь драми на рівному місці, так само на рівному місці любовна лінія - я ще пам'ятала по першій книзі, що гг зі своїм чєліком прямо думає що лише потрахалась (і одразу відчула вагітність, він ще з неї член не винув. Отака відьма). Але в цілому сюжет різко вирішує ескалювати, стати масштабніше, драматичніше, і непонятно нахуя. Тут вже і давно загублені матері, і вбиство через спалення, і аутістік кодед дочка, і якісь драми про шлюб по розрахунку. Куди подівся вайб "готуємо шоколадочки і пиздимо"...
І тут приходить третя книга. В селі на двісті людей раптом з'являються мечеть, супермаркет, спортзал і цілий район мусульман. Вони туди переїхали. Тепер у нас не шоколадки, у нас МІЖЕТНІЧНИЙ РЕЛІГІЙНИЙ КОНФЛІКТ. Сюжет пішов кудись не туди, в ньому раптово з'явилися зґвалтування, втч неповнолітніх, герой який вважає всіх жінок шлюхами, а Віанна думає що ну може якби мудло яке в першій книзі било свою дружину, дізналось що це його син, то воно б змінилось. Да, все ще читаємо про шоколад, ага. І бабуся з першої книги маше нам посмертним листом з натяками на передбачення.
Четверта... ніяка. Віанна стає параноїком до іншої відьми, сюжет крутиться якось через жопу, травму одного з героїв зводять до "ой, та ти собі придумав", і наче мораль всім зрозуміла, але це було ну як з'їсти шоколадний продукт за 19 гривень. Смак наче схожий, але хуєта.
А мораль складно не зрозуміти, бо у авторки прекрасна (ні) манера одну фразу триста раз всю книжку повторювати.
Перша книжка була мила. Все що далі - ну такоє втф.
Піду я далі лежати в ліжечку з печивком. Мені можна, я температурю.

Моя проблема це те що мені важко себе зібрати до написання(

Я вважаю, це найкраще

Насправді я що маю сказати.

Для багатьох книг ярлик "Велична історія кохання" їх тільки псує. Особливо коли ми говоримо про класику.

Колін Маккаллоу, "Ті, що співають у терні"

Здається, в цій історії ніхто нікого не любив, крім ферми. І овець. Вівцям тут взагалі зашибумба.
Насправді це оцей самий тип класичних романів, коли ніхто нікуди не поспішає, всі вже всюди запізнилися, жевуть жеття на фермі, вирощують овець, десь на тлі придумують собі драму, щоб відволіктися від овець. Читати як історію кохання? Так собі ідея. Читати як історичку про австралійську ферму початку 20 століття? Дайте ще, бо це кайфово. Таке вже воно неспішне, таке віддалене в часі, що це просто мед на душу. Тут вам дуже по гейськи збирають цукрову тростину, тут овець стрижуть, там дощ іде, десь на тлі Меггі драматично страждає від нерозділеного кохання (а радше підліткової обсесії, яку не змогла у здоровому вигляді перерости) в форматі "Зараз ще трохи попашемо, а там пару хвилин між вівцями і вечерею подраматизуємо". До отця Ральфа я все ж маю пару питань, але... фіг з тобою, чел, ти повівся як нормальний і сам до неї не ліз, тому якщо раптом когось хвилювало, то всьо ок.
Але для мене головним стало саме те, що це дуже, дуже, ДУЖЕ некваплива історія. Я люблю хороші неквапливі родинні саги і все довкола них, це дуже допомагає мені відволіктися, і "Ті, що співають у терні" - це воно.
А ніяка не "велика історія кохання"

🌾«Нас було четверо дітей, і я втратила свою рідну сестру. В 19 років вона померла від голоду. Втратила батька. Я пам’ятаю добре, бачила. Стоїть арба, запряжена волами. І туди скидають мертвих: живих і напівживих», - Пелагея Касаджик с. Котловина (Ізмаїльський район).

🌾«У колгоспі варили борщ. Говорили: «Ідіть їсти». Хтось доходив, а хтось падав і вмирав…», - Меланія Матєва с. Дельжилер (Білгород-Дністровський район).

🌾«У сімʼї було пʼятеро дітей. Батьки померли, діти залишилися одні, вимирали по черзі. Залишилася одна дівчинка» - Катерина Азарова с. Михайло-Олександрівка (Березівский район).

Це лише декілька моторошних спогадів жителів Одещини, які пережили Голодомор. Таких свідчень в обласному архіві тисячі. Кількість жертв Голодомору 1932 – 1933 років в Одеській області - майже 300 тисяч осіб.

Геноцид українського народу, що забрав мільйони життів. Росіяни і зараз намагаються нищити нашу націю та наше зерно. Але ми вистоїмо і переможемо.  

Пам’ятаємо усіх невинних жертв🕯️

Нерегулярні "два слова про поточне"
Ніби ми злодії- відклала і не тягне повертатися (але доведеться)
Меланхолії - настрій читати вірші
Книга для дорослих - у когось приступ читання медичного нонфіку
Priory of the orange tree - не торкалась півроку, почала з початку (апельсини це моя особиста драма)
Життя за життям- настрій перечитати, бо Аткінсон моя любов