Є в мене чи не єдина риса, якою я дорожу.
Я завжди намагаюсь доводити початі справи до кінця, - як би важко вони не йшли і скільки б перепон не було по дорозі.

Перша партія мінометів на місці - передали ії бригаді Азов.

Як ви знаєте, Азов має складнощі з офіційною західною допомогою.
Міномети, (2 одиниці), - дуже стануть підрозділу у нагоді.

Наступні партії також незабаром поїдуть на Авдіївський напрям (звіт також надамо).

Дякую усім, хто підтримував та вірив у наш успіх!

Леньо Іван від фонду «Фонд "МХП-Громаді"

привіз нам 300 нічних fpv дронів!

Фурор!

Безмежна вдячність, що так високо оцінили нашу роботу, - надали нам таку рекордну кількість нічних пташок!

Влаштуємо оркам вночі справжнє пекло!

Дійсним доповідаю.

Наш підрозділ спалив ворожий «Град»!

Давно мріяли!

На фото Результати роботи нашого взводу fpv - 109 бригади ТРО.

Для нас це не просто картинка з графікою.
За цим фото стоїть відра поту, наполеглива робота, безсонні ночі, пошук ресурсів, планування, навчання, сварки, промахи і своя філософія досягнення результату.
І це лише робота одного взводу - чисельністю у 14 бійців.

Для нашого підрозділу - це вклад в історію і особиста гордість!

Передали останні 4 міномети 120 мм до нас на передову.

Зброя поїде на Авдіївський напрямок, до мене у 109 бригаду та 110-ту бригаду, що поруч з нами.

Дякую усім, хто допомогав у придбанні зброї та донатив.
Дякую - Українська правда та Михайло Ткач, що зібрали Мільйон - на честь них один з мінометів 110-ї бригади отримав назву УПшка.
Дякую ряду відомих підприємців, що закрили значну частину бюджету.

Наші колеги по мінометним розрахункам обіцяють найкращі відео звіти одразу після того, як зброя потрапить до них.

Перепрршую за запізнення, увесь процес супроводжувався об’єктивними перешкодами, але ми усе подолали і нажаль актуальність зброї для стримування ворога зараз ще вища, ніж була.

Це фото будо зроблене десь тижні 2 тому. Перед моєю відпусткою Ми тестували дрони з самонаведенням у звичайному полі поряд з Мирноградом.

Але суть в іншому - зараз у точці на фото, так просто вже не політаєш. Ворог за цей час підійшов ще ближче до Мирнограду і зараз до нього вже 12 кілометрів. Нормальна дистанція підльоту на fpv дроні.

В принципі все те, що сталось, ми в підрозділі прогнозували, ще пів року тому готувались і морально і технологічно.
Причин дуже багато - тут я їх описувати не хочу в не буду.

Головне інше. Задача зробити так, щоб ворог не прийшов через Покровськ та Мирноград.
Це остання агломерація на заході Донецької області - за ними тільки посадки, поля та… - Дніпровська область разом з Павлоградом, а далі самим Дніпром. Хтось скаже - до Дніпра ще далеко і буде правий. Але і до Покровська від ЛБЗ колись теж було дуже далеко - кілометрів 50, і навіть рік тому - місто вважалось глибоким тилом, а зараз - добре чути артилерійські бої.

Що робити - я тут писати не хочу і не буду, скажу лише одне: по своїй сфері - для оборони Покровско-Торецької осі потрібні дрони - чим більше, тим краще.
Відсотків 80 усіх вражень техніки - це робота БПЛА. На жаль, ситуація з постачанням дронів - м’яко кажучи нестабільна і дивна.

Для нашого підрозділу 90% дронів продовжують бути волонтерськими.
Можливо хтось на горі думає, що ми ТРО - але ми стоїмо на першій лінії вже півтора роки, а наш взвод перевершує результати багатьох батальйонів. Відверто, і у суміжних сухопутних підрозділів ситуація схожа.

В підродрозлілах БПЛА зараз високий бойовий дух та тонус. Ми готові зустрічати ворога з усіх боків - але для цього потрібні дрони. Щоденно, в нормальній кількості, денні та нічні і бажано якісні.

Курс - Курском, бажаємо усім учасникам операції удачі та сил. Але про основний напрям не забувайте, інакше скоро доведеться тримати оборону під Дніпром.

Для донатів на дрони

https://send.monobank.ua/jar/9LbwdnWSch

Мав слово у заключній панелі конференції ЄС.
 
Як ви знаєте, я вже давно у БПЛА.
Наш підрозділ входить у число кращих у ЗСУ, не зважаючи на те, що в нас лише взвод.
 
Але слово моє було не про наші досягнення, - що і як ми знищили.
 
Слово моє було про ситуацію в цілому на фронті і, зокрема, про піхоту.
 
Ми довго виїжджали на героїзмі піхоти.
 
Піхота витримувала тоді, коли був тотальний дефіцит із снарядами та  технікою.
 
Піхота трималась, коли її засипали кабами.
 
Піхота стояла, коли були проблеми з літаками.
 
Але у всього є свій ресурс. В металу також є втома.
І можна мати хоч мільярд дронів і сотні літаків, але без піхоти вони нічого не варті. Тому що  все це в небі, а хтось має боронити землю.
 
Ми будемо битись і далі. Намагатись захистити Донбас - це аксіома.
Але зараз більше ми переживаємо за Київ.
Що ворог скористається нашими кризами і піде знову на столицю.
Звісно не завтра, а згодом, коли прийде час.
 
І другий раз ворожі війська під Києвом ми можемо просто не втримати.
 
Покровськ - яскравий приклад. Колись він вважався глибоким тилом. І до нього було 60 кілометрів від фронту. (До речі від Києва до ворожого кордону 80)
 
Барбер шопи, ресторани, кав’ярні, мами з колясками. - усе це змінилось дуже швидко.
Зараз, колись мирний Покровськ перетворився на фортецю, на кшталт Авдіївки і Бахмута.
От тільки Авдіївка трималась 10 років.
Бахмут більше року.
Скільки протримається Покровськ - невідомо.
 
Суть усіх цих пасажів не в істериці.
Хоча відчуття здорового страху в цій історії не завадить усім.
Усі ці меседжі до того, що треба робити висновки з помилок.

Скільки завгодно можна гучно кричати  - гасла про  перемогу, але лінія фронту вперто рухається в бік заходу. Інколи кілометр на день, а колись і швидше.
Якщо ми не вживемо заходів щодо посилення піхоти і покращення якості управління, не захистимо солдата, який в окопі - все може обернутись катастрофою.
 
Реальна війна показала, що технологіями можна захистити бійців, покращити рівень їх ефективності.
Але без піхоти воювати неможливо. Що б вам  не розповідали про дрони, роботів і будь-яку супер-зброю – головним ресурсом  на війні, навіть у наше 21-е століття, є люди.
 
В нас є закони, що посилюють соціальний захист різних професій. Наприклад шахтарів.
Давайте приймати закони, які посилюють захист піхотинця. І це від підняття зарплати - до соціального захисту дітей бійців. Від видачі землі – до пожиттєвого утримання в разі втрати здоровья.
Держава і народ мають дати   чіткий сигнал - завдяки вам ми живемо! А значить і ми зробимо все від себе.
 
Ті, хто напишуть, ми не хочемо воювати  - треба припиняти цю війну, порадую і вас. - Доки ворог просувається і робить це досить швидко, ніяких перемовин і пауз не буде.
Ну якби ми йшли у бік Донецька зі швидкістю кілометр на день. Ми пішли б на якісь перемовини?
 
Перерва у війні можлива тільки якщо ми переведемо маневрену війну у позиційну і завдамо ворогу значних втрат.
 
Поважна ялтинська конференція мала збиратись у Ялті. Але збирається у Києві.
І якщо не буде роботи над помилками, перспектива проводити конференцію у Львові чи в Варшаві  - це реальність.
 
Можна бажати чи не бажати чогось – це субєктивно. А обєктивність така, що ми там де ми є - через те, що ми робили або не робили. І якщо ми хочемо змінити позицію в якій ми опинились, нам треба міняти наші дії, які до неї привели. Інакше - «фортеця Київ»…

Велика честь мати можливість дати інтерв’ю Фариду Захария для CNN.

Мої тези для усього світу дуже прості.

Так, ми завдаємо противнику великих втрат і у піхоті, і у техніці. Дрони щодня знищують росіян і їхню техніку.

Водночас противник просувається інколи більше, ніж кілометр в день. Зокрема, як по Покровському напрямку.

Зараз Покровськ схожий на Авдіївку або Бахмут. Але ще пару місяців тому він був схожий на Київ: парки, ресторани, магазини. Колись від Покровська до лінії фронту було 60 кілометрів.

Хтось думає, що війна від міст Європи, та від столиці - Київа далеко. Мешканці Покровська теж так думали і сподівались на краще. Ворожий кордон від Києва усього в 80 кілометрах…

Наша піхота дуже втомлена - майже 3 роки війни роблять своє діло. Нажаль, тепер нам потрібно, ще більше зброї, щоб компенсувати нестачу людей і їхню втому.

Відчувається, що для когось у світі розпад росії це кошмар. Але ще більшим кошмаром має бути програш України.

Світ має продовжувати робити кроки, щоб зупинити агресію. Росія воює не проти нас. Це війна із Заходом. Важко, складно - але ми маємо захистити вільний світ. Справедливість має перемагати, як світло має перемагати темряву.

https://edition.cnn.com/2024/09/15/world/video/gps0915-fighting-on-ukraines-eastern-front

Коли людина мала міцну проукраїнську позицію на Донбасі, ще до повномасштабної війни, а з наступом ворога в перші дні одягає камуфляж і йде захищати Батьківщину - це справжній подвиг.

Таким був Дмитро Лисенко, за позивним «Лис».
Ми були у різних взводах, мало перетинались та спілкувались, і я дуже про це шкодую.
Але я знав його, як дуже порядного хлопця. Та бійця, який вміє літати на різних типах дронів.
Як і більшість з нами, Дмитро майже два роки прослужив у піхоті.
Коли перейшов у БПЛА, в нього була купа енергії та сил нищити ворога.
В тому числі в тому, щоб захистити своє рідне місто Покровськ.

Останній раз я його бачив на похованнях іншого нашого близького побратима Віталіка «Буби».
Лис плакав. І я запам’ятав його сльози.
Через 2 дні під час виконання бойового завдання загинув і сам «Лис».

Усі, хто знав цього справжнього патріота з Покровська, прошу підписати петицію про присвоєння звання Героя України - посмертно.

https://petition.president.gov.ua/petition/229188?fbclid=PAZXh0bgNhZW0CMTEAAaYGq5w_ngBnADOOP7ecCeu7BT7l8FDjqERKAfZTgDtqWIkije8EdcjXELo_aem_laIusEJqdcbnZ55lKzQmuw

Нам потрібно 9 тисяч підписів. І в нас залишилось 8 днів.

Ми маємо вшановувати пам’ять тих, хто боровся на найскладніших напрямках за Україну, як перед війною, так і під час війни.

Усім величезне дякую !
150 дронів спеціальних уже у нас !

Скоро будуть відео-звіти.

Чим більше буде дронів - тим більше шансів зупинити окупантів.

Підтримати нас

https://send.monobank.ua/jar/9LbwdnWSch

Доречі, нагадаю, що у мене є книга (для тих, у кого ще її немає).

«В окопах Нью-Йорка» - нажаль, зараз і приміщення штабу, і більшість наших позицій окуповано ворогом.
Але під Нью-Йорком, поряд з нами робить неможливе підрозділ Азов, намагаючись вибити наші позиції назад.

В книзі багато історій і про Авдіївку, і про Бахмут.
Трохи встиг написати і про нашу роботу fpv дронів.
Буду радий підписати вам книгу особисто.
Замовити можна тут @knyga_firsov

Втрата будь якого міста продовжує війну десь на пів року.

Склалась певна аксіома- поки противник має успіх, і ресурси для наступу, бере міста і села - значить він відчуває, що рухається за планом і перемагає.

(Згадайте, що відчували ми після операції у Харкові. І додайте, нелюдську енергію ненависті)

Коли противник бере місто і витискує нас у поля та посадки - сили оборони опиняются, як в тирі.
Оборона у місці має тотальну перевагу - є підвали, будинки для маньоврів піхоти, ангари і гаражі для техніки, будівлі, що захищають від арт обстрілів та створюють радіо тіні від ворожих дронів.
Особливо на Донбасі - промислових об’єктів, що допомагають обороні дуже багато.

Коли сили оборони виходять з міста, усі ці «блага» отримає ворог, а ми - в кращому випадку, посадку і нору під землею.

Так було в Авдіївці.
Багато хто говорив, навіщо нам її боронити.
Логіка була проста, там було в 100 разів простіше, ніж у полі вже під Авдіївкою.

І криза Покровська - це прямий наслідок втрати Авдіївки.

Зараз мінімум 7-9 міст під загрозою прямої окупації - Вугледар, де ворог вже зачепився за околиці міста.
Селідово та Торецьк - схожа ситуація.

Курахово, Покровськ, Мирноград, Часів Яр.
Можна додати ще Курахово та Костянтинівку.

Майже усі міста на висотах або мають переваги, про які я писав.
Висоти в сучасній війні дають тотальну домінацію - вони розширюють горизонти для польоту дронів. Також за висотами утрорюються радіо тіні, щоб ховатись вже від наших дронів.

Зараз, наприклад йде битва за Гірняк, - місто, де найвища точка у Донецькій області.
(Ось чому скрізь добиває до наших радіоприймачів радіо «Гірняк»)

Зайняті висоти дозволяють покращувати діапазон враження на 15-20 кілометрів.

(Значні проблеми в Авдіївці з’явились тоді, коли ворог почав контролювати терикон біля заводу АКХЗ).

Усе це я до чого, забудьте розмови про перемовини. Вони вкидаються ворогом навмисно, щоб усіх розслабляти. І нас і Захід.
Навіщо нам давати зброю, думає Захід - якщо ось ось буде мир.

Коротше, це типова локшина для вух.

Поки є просування противника - дипломатія безсила.

Треба зараз концентруватися виключно на тому, щоб зупинити противника: а це дрони, люди, навчання, врешті РЕБ на кожне авто бійця, що мотається по передку.

Розмови про геополітику - потім.
Найкраща зараз геополітика для нас - це не дати противнику взяти село Лисівка, останнє село до підступів Покровська.

Така вже наша доля - що у селищах Донецької області вирішується доля вільного світу.
Хто б колись міг подумати.

Допомогти нам на дрони можна за посиланням

https://send.monobank.ua/jar/9LbwdnWSch

Сьогодні група нашого взводу, що спеціалізується на збитті ворожих крил дроном fpv - збила свою першу ціль - ворожий Supercam противника.

Зараз, щодня сили оборони збивають десятки ворожих крил.
Але коли ти це робиш вперше - це справжні відчуття перемоги і хімія, яка зараз дуже потрібна усім хлопцям.

Екіпаж - Сієра, Крюк, Тіхон, Фінчер 🤘

Ми радіємо!
Порадійте і ви.

Той випадок - коли просто слова дякую, - це ні про що!
«МХП Громаді» передав нашій 109 бригаді - 7 новеньких пікапів. В тому числі і на екіпажі БПЛА.

Саме зараз той період, коли авто розвалюються від постійної експлуатації.
Нові автомобілі - це мобільність, впевненість, що не заглохнеш і виїдеш через багнюку.
І не втрачаєш час на безкінечні ремонти.

Це справді дуже круто, що є великий бізнес, який продовжує допомогати навіть в такий важчий час!

Радіємо!
Усією бригадою усіх обіймаємо!)

А вчора на день ТРО наш підрозділ знищив черговий град.

Екіпаж з хлопцями, хто 3 роки тому був - архітектором, підприємцем, рятівником МНС та шахтарем.

Ми, як країна, довго ходили з кривою шиєю - дивились, як там в інших усе влаштовано.

Поки самі не взяли і нарешті не зробили таке, на що буде дивитись і вивчати весь світ - феномен українського ТРО.

Зі святом усіх причетних!

І трохи порадійте там за наші успіхи - ми тернисто до них йшли.

Підтримати нас

4441114419936644

Як ви знаєте в нас створена нова група, що сбиває крила противника.
Без додаткового обладнення у вигляді спеціального радару - хлопці вже сбили ворожий Supercam противника.

Зараз бійцям потрібен автомобіль, - як мобільна технічна лабораторія. На випадок оперативних виїздів.
Потрібно купити мікроавтобус. Має вистачити 200 тис.
Будемо дуже раді донатам.

Про наші результати - буду тримати вас в курсі!
Зазделегідь дуже дякую!

https://send.monobank.ua/jar/ANmsnUA7Uq

Усім бажаю міцного здоров’я.
Цей текст до плану стійкості…

Те про що я пишу не є сенсацією. Кризу в нашій військовій системі вже ніхто не приховує, тому що вона очевидна. Втім, незважаючи на це, якихось системних змін досі не спостерігається. Так, ми більш менш тримаємо фронт, але відбувається це не завдяки системі, а скоріше всупереч, за рахунок щоденного героїзму людей та кількості втрачених життів. Довго так бути не може. Тому - ще одна сторінка з воєнного зошиту «накипіло».

Розумію, що після озвученого можу отримати бойове розпорядження на штурм Авдіївки. Але, якщо мовчати, то нічого не зміниться, а міняти треба. І необхідно щоб українське суспільство – основне джерело сили нашого війська, розуміло це.

Отже. Настав час (навіть перезрів) подякувати поважним дядькам-генералам з великими зірками, які не керували реальним боєм у сучасній війні, та попрощатись. Якщо війною дронів, а саме так називають цю війну, керують люди, які не розуміють що це і як воно працює, то їхні незнання коштують нам надто дорого.

Треба відпустити «радянські» кадри і дати ліфт молодим офіцерам-полковникам, які керували підрозділами бригади під вогнем КАБів, бачили втрати не в цифрах, а в прізвищах і позивних своїх воїнів. Якщо ми хочемо перемоги, і щоб вона не була Пировою, саме таким людям треба давати дорогу і призначати на відповідальні посади.

Не вік і не звання, а саме ефективність і участь у реальних бойових діях мають стати головним критерієм карьєрного росту у ЗСУ.

Треба нівелювати вплив субьєктивного чинника на кадрові призначення. Не може бути такого, щоб комбриги, які декілька років воюють, мають свіжий досвід успіхів і помилок, - через штабні «непорозуміння», відправлялись служити в нікуди, якісь незрозумілі військові структури без реальних повноважень.

Ефективна армія, як і будь який інститут суспільства, може будуватись тільки на системі стимулів та заохочень. Відсутність соціальних ліфтів, система стосунків за принципом «я – начальник, ти – дурень», позбавляють військових головного чинника ефективної взаємодії – довіри та віри у справедливість. Не має бути так, щоб військовий починав службу молодшим лейтенантом на посаді командира роти, роками успішно виконував бойові завдання під Авдіївкою та Бахмутом, та досі залишався старшим лейтенантом і командиром роти! За логікою, він має вже бути заступником комбрига, або як мінімум комбатом.

Застій перетворює армію на болото. Без стимулів та заохочень, вона втрачає динаміку, вибачте за слово – кураж. А це важливо у війні, яка несхожа на всі інші, яка змінює правила і вимагає не просто підпорядкування, а творчості, постійного новаторства і ризиків.


Далі. Не може бути такого, що тиловики отримують нагороди та звання, а підрозділи, які знищили купу техніки, які в прямому сенсі тримають фронт, за рік не отримали нічого, навіть грамоти.

Фото політика Червоненка з купою різних орденів, яке епатувало мережу, - це наглядний приклад дискредитації, знецінення нагород і неадекватності системи нагороджень…

Насправді, люди воюють не за бляшанки на грудях. Реальні воїни їх навіть соромляться. Ми воюємо за справедливість. Але не можна воювати за справедливість, коли ти не бачиш справедливості у власному війську і власній країні. Якщо боєць нищить техніку, або здійснює ефективну, з точки зору впливу на бойові дії, інтелектуальну роботу, та ще й на передовій - він має бути нагороджений!
Якщо ж техніка ворога горить, а цього не помічають, то треба відправляти на лікування тих штабників, в яких проблеми із «зором».

Ще одне - обіцяли фінансову винагороду – виконуйте! Припиніть класти асфальт, робити ремонти, фінансувати фестивалі, будувати корти - робіть те, що обіцяли. Де додаткові 70 тисяч гривень піхоті на передовій? Де бонуси за знищену техніку?

Ніщо не демотивує більше, ніж невиконання обіцяного. Це і про стимули, і про справедливість, і про довіру.

Далі. Не хочеться цього писати, але війна для багатьох «чиновників» давно перетворилась у бізнес. Кожен, хто сидить на поставках і забезпеченні тягне «свого» виробника.

Тому кошти витрачаються, але до фронту часто доходить, м’яко кажучи, не те, що треба.

Кому що болить – тому я про дрони. Треба дозволити бригадам купувати (або хоча б замовляти) дрони самостійно, виходячи з кошторису Міністерства оборони. Дрон - не снаряд 155 калібру, не можна під нього формувати загальні стандарти. Розмір, частоти, камери, двигуни, батарея, плати-ініціації - під кожну ціль свої характеристики. Інколи нам дають виделку, коли задача - їсти борщ, чи змушують різати м’ясо ложкою.

Основна проблема нашої армії – у її радянськості. Нестача людей, дефіцит зброї – це вже похідні. Система взаємостосунків, система керування, ставлення до людей – саме вони визначають ефективність війська. Бо сама собою наявність зброї нічого не вирішує, якщо в людей немає мотивації і стимулів ризикувати життям застосовуючи її.

Кажуть: яка нація, така й армія. Ця війна показала, що маємо безліч проблем. На сильних не нападають. Тож, у складних умовах, але треба мінятись. Отак, на ходу. Якщо хочемо вижити - вибору немає.


Дякую за увагу! Сил та мотивації усім рухатись далі!