🌿25 ЛИСТОПАДА – ПРЕПОДОБНОГО НИЛА МИРОТОЧИВОГО
Преподобний Нил народився у сім’ї благочестивих християн у містечку Айос Петрос у районі Кінурія на півострові Пелопоннес. Він рано осиротів і виховувався у свого дядька, ієромонаха Макарія. 1601 року дядько з племінником пішли жити в монастир Успіння Божої Матері в Малеві. Там юнак прийняв чернецтво, а потім і священний сан – спершу дияконський, а потім ієрейський. Дядько і племінник прагнули більше відокремленого життя, і тому у 1615 році вирушили на Святу Гору. Там вони оселилися в дикому місці, яке також називалося Айос Петрос, оскільки тут свого часу жив преподобний Петро Афонський. Зараз на цьому місці стоїть скит Кавсокалівії.
Вони викупили у Великої Лаври відповідну ділянку землі у безлюдному місці, всього за одну золоту монету. Очистивши його від рослинності, збудували келію та невелику церкву на честь Божої Матері, преподобного Петра та преподобного Афанасія (Афонських). Обидва були вправними іконописцями, самі й розписали та прикрасили храм на ті гроші, що привезли із собою.
Коли келія була готова, отець Макарій спочив, залишивши племіннику церкву, землю та житло. Проте отець Нил прагнув більшого усамітнення, тому знайшов собі печеру в скелі у тому місці, де люди майже не ходили, орім того, забратися в цю печеру було неймовірно важко. Отець Нил спустився туди по скелі за допомогою одного ченця і почав жити там один, у пості та молитві.
У своїй оселі він спорудив вівтар на честь Стрітення Господнього. Поклав поруч із собою заповіт, згідно з яким його тіло не повинно було покидати цих місць, і братія помістила його в печерці в тій же скелі, трохи нижче за його власну і запечатала печеру, попередньо написавши застереження тому, кому б захотілося перенести звідти його святі мощі.
Преподобний Нил за життя уникав людської слави, тому Господь прославив його після смерті. Незабаром після кончини його тіло, від юності присвячене Богу і освячене постом, молитвою і покаяним плачем, почало виточувати запашне миро. Миро виливалося крізь невеликий отвір у запечатаній гробниці в такій кількості, що не тільки витікало з печери, а й пливло вниз по скелі. Невдовзі весь православний Схід дізнався про це диво, і до святині почали з’їжджатися прочани. Вони припливали на човнах, щоб зібрати зі скелі трохи дорогоцінної речовини, що витікає. Десятки років християни отримували це миро немов із правиці Самого Христа і зцілювалися від тілесних та духовних недуг. Місце, де мирно стікало зі скелі, почали називати “Каравостасион” (“зупинка човнів”).
Після смерті преподобного Нила двоє ченців (ймовірно, нічого не знали про заповіт із забороною переносити його тіло) прийшли до печери з кирками. Вони почали довбати скелю, намагаючись знайти мощі праведника. Раптом зверху зі скелі впав валун і, зачепивши одного з ченців, зламав йому ступню. Скеля була занадто крута, і він не зміг би піднятися по ній з таким ушкодженням. Другий брат подався просити у когось мула, щоб витягнути товариша нагору. Коли він пішов, перед постраждалим раптово з’явився преподобний Нил у одязі простого ченця і запитав, що сталося і що він тут робить. Інок усе йому пояснив, і Святий сказав з докором: «Нещасний! Нащо ти затіяв таку небезпечну справу без благословення? Ти не погоджуєшся з волею Божою”. З цими словами він торкнувся ноги ченця, зцілив її і зник з виду, а ченець попрямував до свого житла. Дорогою він зустрів свого товариша, що повертався з мулом. Товариш здивувався, бачачи його здоровим, і вони разом піднесли хвалу Богу.
Через багато років, коли мощі преподобного Нилу перестали мироточити, їх перенесли до Святої Лаври та передали частинки іншим афонським монастирям.
На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/25/25-lystopada-prepodobnoho-nyla-myrotochyvoho-2/
Преподобний Нил народився у сім’ї благочестивих християн у містечку Айос Петрос у районі Кінурія на півострові Пелопоннес. Він рано осиротів і виховувався у свого дядька, ієромонаха Макарія. 1601 року дядько з племінником пішли жити в монастир Успіння Божої Матері в Малеві. Там юнак прийняв чернецтво, а потім і священний сан – спершу дияконський, а потім ієрейський. Дядько і племінник прагнули більше відокремленого життя, і тому у 1615 році вирушили на Святу Гору. Там вони оселилися в дикому місці, яке також називалося Айос Петрос, оскільки тут свого часу жив преподобний Петро Афонський. Зараз на цьому місці стоїть скит Кавсокалівії.
Вони викупили у Великої Лаври відповідну ділянку землі у безлюдному місці, всього за одну золоту монету. Очистивши його від рослинності, збудували келію та невелику церкву на честь Божої Матері, преподобного Петра та преподобного Афанасія (Афонських). Обидва були вправними іконописцями, самі й розписали та прикрасили храм на ті гроші, що привезли із собою.
Коли келія була готова, отець Макарій спочив, залишивши племіннику церкву, землю та житло. Проте отець Нил прагнув більшого усамітнення, тому знайшов собі печеру в скелі у тому місці, де люди майже не ходили, орім того, забратися в цю печеру було неймовірно важко. Отець Нил спустився туди по скелі за допомогою одного ченця і почав жити там один, у пості та молитві.
У своїй оселі він спорудив вівтар на честь Стрітення Господнього. Поклав поруч із собою заповіт, згідно з яким його тіло не повинно було покидати цих місць, і братія помістила його в печерці в тій же скелі, трохи нижче за його власну і запечатала печеру, попередньо написавши застереження тому, кому б захотілося перенести звідти його святі мощі.
Преподобний Нил за життя уникав людської слави, тому Господь прославив його після смерті. Незабаром після кончини його тіло, від юності присвячене Богу і освячене постом, молитвою і покаяним плачем, почало виточувати запашне миро. Миро виливалося крізь невеликий отвір у запечатаній гробниці в такій кількості, що не тільки витікало з печери, а й пливло вниз по скелі. Невдовзі весь православний Схід дізнався про це диво, і до святині почали з’їжджатися прочани. Вони припливали на човнах, щоб зібрати зі скелі трохи дорогоцінної речовини, що витікає. Десятки років християни отримували це миро немов із правиці Самого Христа і зцілювалися від тілесних та духовних недуг. Місце, де мирно стікало зі скелі, почали називати “Каравостасион” (“зупинка човнів”).
Після смерті преподобного Нила двоє ченців (ймовірно, нічого не знали про заповіт із забороною переносити його тіло) прийшли до печери з кирками. Вони почали довбати скелю, намагаючись знайти мощі праведника. Раптом зверху зі скелі впав валун і, зачепивши одного з ченців, зламав йому ступню. Скеля була занадто крута, і він не зміг би піднятися по ній з таким ушкодженням. Другий брат подався просити у когось мула, щоб витягнути товариша нагору. Коли він пішов, перед постраждалим раптово з’явився преподобний Нил у одязі простого ченця і запитав, що сталося і що він тут робить. Інок усе йому пояснив, і Святий сказав з докором: «Нещасний! Нащо ти затіяв таку небезпечну справу без благословення? Ти не погоджуєшся з волею Божою”. З цими словами він торкнувся ноги ченця, зцілив її і зник з виду, а ченець попрямував до свого житла. Дорогою він зустрів свого товариша, що повертався з мулом. Товариш здивувався, бачачи його здоровим, і вони разом піднесли хвалу Богу.
Через багато років, коли мощі преподобного Нилу перестали мироточити, їх перенесли до Святої Лаври та передали частинки іншим афонським монастирям.
На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/25/25-lystopada-prepodobnoho-nyla-myrotochyvoho-2/
Рівненська єпархія УПЦ - Офіційний сайт
25 ЛИСТОПАДА – ПРЕПОДОБНОГО НИЛА МИРОТОЧИВОГО - Рівненська єпархія УПЦ - Офіційний сайт
- Преподобний Нил народився у сім’ї благочестивих християн у містечку Айос Петрос у районі Кінурія на півострові Пелопоннес. Він рано осиротів і виховувався у
🛞РІВНЕНСЬКА ЄПАРХІЯ УПЦ ПРИДБАЛА КОЛЕСА ДЛЯ ТЕХНІКИ ЗСУ
Соціальний відділ Рівненської єпархії УПЦ продовжує підтримувати ЗСУ. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.
Рівненська єпархія Української Православної Церкви продовжує активно допомагати захисникам України. Нещодавно соціальний відділ єпархії придбав колеса для техніки Збройних Сил України, які будуть використані для виконання бойових завдань на передовій.
Ця ініціатива стала ще одним проявом турботи та підтримки українських військових, які відстоюють свободу і незалежність нашої держави. Представники соціального відділу висловили вдячність усім, хто долучається до цієї справи, підкресливши, що кожна допомога — це вагомий внесок у нашу спільну перемогу.
Нагадаємо, що соціальний відділ єпархії проводив благодійну ярмарку “Під Покровом Богородиці” у результаті якої зібрали гроші. Нині частину цих коштів було потрачено на купівлю колес для техніки ЗСУ.
На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/25/rivnenska-yeparkhiya-upts-prydbala-kolesa-dlya-tekhniky-zsu/
Соціальний відділ Рівненської єпархії УПЦ продовжує підтримувати ЗСУ. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.
Рівненська єпархія Української Православної Церкви продовжує активно допомагати захисникам України. Нещодавно соціальний відділ єпархії придбав колеса для техніки Збройних Сил України, які будуть використані для виконання бойових завдань на передовій.
Ця ініціатива стала ще одним проявом турботи та підтримки українських військових, які відстоюють свободу і незалежність нашої держави. Представники соціального відділу висловили вдячність усім, хто долучається до цієї справи, підкресливши, що кожна допомога — це вагомий внесок у нашу спільну перемогу.
Нагадаємо, що соціальний відділ єпархії проводив благодійну ярмарку “Під Покровом Богородиці” у результаті якої зібрали гроші. Нині частину цих коштів було потрачено на купівлю колес для техніки ЗСУ.
На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/25/rivnenska-yeparkhiya-upts-prydbala-kolesa-dlya-tekhniky-zsu/
Рівненська єпархія УПЦ - Офіційний сайт
РІВНЕНСЬКА ЄПАРХІЯ УПЦ ПРИДБАЛА КОЛЕСА ДЛЯ ТЕХНІКИ ЗСУ - Рівненська єпархія УПЦ - Офіційний сайт
- Соціальний відділ Рівненської єпархії УПЦ продовжує підтримувати ЗСУ. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.
🇺🇦У ВЕЛИКИХ МЕЖИРІЧАХ ПОХОВАЛИ ЗАХИСНИКА СЕРГІЯ МАРКОВА
Великомежиріцька громада провела у останню путь воїна Сергія МАРКОВА. Чин похорону звершили священники УПЦ. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.
24 листопада 2024 року у Петропавлівському храмі с.Великі Межирічі відбулося відспівування воїна Сергія МАРКОВА. Чин похорону очолив настоятель храму прот. Георгій СУХИЙ у співслужінні духовенства ІІ-го Корецького благочиння.
Командир стрілецького відділення, житель с. Великі Межирічі Сергій Марков помер в лікарні 14 листопада 2024 року від отриманих травм у нерівному бою з російським агресором.
Поховали військового на місцевому кладовищі.
Царство Небесне, вічна пам’ять та шана Герою… Щирі співчуття рідним.
На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/25/u-velykykh-mezhyrichakh-pokhovaly-zakhysnyka-serhiya-markova/
Великомежиріцька громада провела у останню путь воїна Сергія МАРКОВА. Чин похорону звершили священники УПЦ. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.
24 листопада 2024 року у Петропавлівському храмі с.Великі Межирічі відбулося відспівування воїна Сергія МАРКОВА. Чин похорону очолив настоятель храму прот. Георгій СУХИЙ у співслужінні духовенства ІІ-го Корецького благочиння.
Командир стрілецького відділення, житель с. Великі Межирічі Сергій Марков помер в лікарні 14 листопада 2024 року від отриманих травм у нерівному бою з російським агресором.
Поховали військового на місцевому кладовищі.
Царство Небесне, вічна пам’ять та шана Герою… Щирі співчуття рідним.
На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/25/u-velykykh-mezhyrichakh-pokhovaly-zakhysnyka-serhiya-markova/
Рівненська єпархія УПЦ - Офіційний сайт
У ВЕЛИКИХ МЕЖИРІЧАХ ПОХОВАЛИ ЗАХИСНИКА СЕРГІЯ МАРКОВА - Рівненська єпархія УПЦ - Офіційний сайт
- Великомежиріцька громада провела у останню путь воїна Сергія МАРКОВА. Чин похорону звершили священники УПЦ. Про це повідомляє пресслужба Рівненської
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Тропарь
Уст твои́х я́коже све́тлость огня́ возсия́вши благода́ть,/ вселе́нную просвети́:/ не сребролю́бия ми́рови сокро́вища сниска́,/ высоту́ нам смиренному́дрия показа́./ Но твои́ми словесы́ наказу́я, о́тче Иоа́нне Златоу́сте,// моли́ Сло́ва Христа́ Бо́га спасти́ся душа́м на́шим.
Виконують сестри Георгіївського подворʼя Рівного
Уст твои́х я́коже све́тлость огня́ возсия́вши благода́ть,/ вселе́нную просвети́:/ не сребролю́бия ми́рови сокро́вища сниска́,/ высоту́ нам смиренному́дрия показа́./ Но твои́ми словесы́ наказу́я, о́тче Иоа́нне Златоу́сте,// моли́ Сло́ва Христа́ Бо́га спасти́ся душа́м на́шим.
Виконують сестри Георгіївського подворʼя Рівного
🌺СВЯТКОВЕ ВСЕНІЧНЕ БДІННЯ НАПЕРЕДОДНІ ДНЯ ПАМ’ЯТІ СВЯТИТЕЛЯ ІОАННА ЗЛАТОУСТА
26 листопада 2024 року, напередодні дня пам’яті святителя Іоанна Златоуста та престольного свята трапезного храму Георгіївського подвор’я м. Рівне, відбулося святкове Всенічне бдіння. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.
Богослужіння очолив архієпископ Рівненський та Острозький Пимен у співслужінні кліриків єпархії. Під час богослужіння були піднесені молитви за мир в Україні, єдність Церкви та духовне зміцнення її вірян.
Святитель Іоанн Златоуст, пам’ять якого відзначають цього дня, є взірцем ревного служіння Господу, милосердя та проповідництва. Його ім’я нерозривно пов’язане з Божественною Літургією, яка звершується у храмах і донині.
Святкові богослужіння триватимуть і в день свята, коли буде звершена Божественна Літургія.
На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/25/svyatkove-vsenichne-bdinnya-naperedodni-dnya-pam-yati-svyatytelya-ioanna-zlatousta/
26 листопада 2024 року, напередодні дня пам’яті святителя Іоанна Златоуста та престольного свята трапезного храму Георгіївського подвор’я м. Рівне, відбулося святкове Всенічне бдіння. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.
Богослужіння очолив архієпископ Рівненський та Острозький Пимен у співслужінні кліриків єпархії. Під час богослужіння були піднесені молитви за мир в Україні, єдність Церкви та духовне зміцнення її вірян.
Святитель Іоанн Златоуст, пам’ять якого відзначають цього дня, є взірцем ревного служіння Господу, милосердя та проповідництва. Його ім’я нерозривно пов’язане з Божественною Літургією, яка звершується у храмах і донині.
Святкові богослужіння триватимуть і в день свята, коли буде звершена Божественна Літургія.
На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/25/svyatkove-vsenichne-bdinnya-naperedodni-dnya-pam-yati-svyatytelya-ioanna-zlatousta/
Рівненська єпархія УПЦ - Офіційний сайт
СВЯТКОВЕ ВСЕНІЧНЕ БДІННЯ НАПЕРЕДОДНІ ДНЯ ПАМ’ЯТІ СВЯТИТЕЛЯ ІОАННА ЗЛАТОУСТА - Рівненська єпархія УПЦ - Офіційний сайт
- 26 листопада 2024 року, напередодні дня пам’яті святителя Іоанна Златоуста та престольного свята трапезного храму Георгіївського подвор’я м. Рівне,
🌺Всенічна напередодні вшанування святителя Іоанна Златоуста
🌿26 ЛИСТОПАДА – СВЯТИТЕЛЯ ІОАННА ЗЛАТОУСТА
Великий учитель Церкви Христової святитель Іоанн Златоуст народився в Антіохії близько 347 року в сім’ї воєначальника Секунда. Мати святого Іоанна, Анфуса, що залишилася в двадцять років вдовою, віддала всі сили на виховання сина в християнському благочесті.
Юнак навчався у кращих філософів і риторів і отримав хорошу світську освіту. Вивчаючи еллінську мудрість, майбутній Святитель уникав розкоші і спокус світського життя. Він ретельно і глибоко вивчав Святе Письмо і кидався до молитовного споглядання. Святитель Мелетій, єпископ Антіохійський (пам’ять 12 лютого), наставив його у вірі і в 367 році хрестив.
Через три роки святий Іоанн був поставлений у читця. Після того, як святитель Мелетій був відправлений на заслання, Іван навчався у досвідчених наставників подвижницького життя – пресвітерів Флавіана і Діодора Тарсійского.
По смерті матері він, роздавши майно, прийняв чернецтво, яке називав «істинною філософією», і разом з другом Василієм пішов у пустелю, уникаючи призначення на єпископську кафедру. У той час святий Іоанн написав «Шість слів про священство». Чотири роки провів святий в працях пустельницького проживання. Одного разу під час молитви Іоанну з’явилися святі апостоли Іоанн Богослов і Петро. Апостол Іоанн Богослов передав подвижнику сувій і сказав: «Візьми цей сувій. Я – Іоанн, як сидів при столі на Таємній Вечері на персях Господа і від Нього почерпнувшего Божественні одкровення. Господь дарує і тобі знання глибини Премудрості, щоб ти наситив людей вченням Христовим і своїми устами загородив уста єретиків ».
Апостол Петро передав ключі святому Іоанну зі словами: «Господь і тобі передає ключі Церков, щоб, кого ти зв’яжеш, той був пов’язаний, а кого дозволиш – дозволено». Святі Апостоли передбачили майбутньому великому вчителю Церкви, що він після великих трудів і скорбот успадковує Царство Боже.
У тому ж монастирі святої Іоанн написав твір «Порівняння ченця з царем», пройняті високим уявленням про гідність чернечого звання. Два роки святий дотримувався повне безмовність, перебуваючи у відокремленій печері. Для відновлення здоров’я Іоанн повернувся в Антіохію. У 381 році святитель Антіохійський Мелетій висвятив його на диякона.
«Не може сховатися місто, що стоїть на верху гори. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, і світить всім .., » (Мф.5:14-15) – сказав Господь. Майбутній світильник не втече від досвідченого погляду Антіохійського єпископа Флавіана, і в 386 році він висвятив святого Іоанна в пресвітера, з покладенням обов’язку проповідувати Слово Боже. Святий Іоанн виявився здатним проповідником. Його ревнощі до сповіщення Слова Божого винагороджувалася любов’ю пастви до слухання і читання його повчань. Дивовижне красномовство богодухновения проповідника, займисті душі, приваблювало до нього людей усіх станів і вікових груп, не тільки православних християн, а й єретиків, і навіть язичників. З вуст святого Іоанна виливалася така благодать, що все слухали не могли насититися насолодою його слів. Багато записували його проповіді і давали іншим для читання. Всі жадали почути його слово, і тому на його проповіді приходило багато народу.
Деякі називали його устами Божими і Христовими, інші – Сладкоглаголівим або Медоточивим, а одна проста жінка назвала його Златоустом. З того часу всі почали називати його так за рідкісний дар богодухновения слова.
Дванадцять років святий, зазвичай двічі в тиждень, а іноді – щодня, проповідував у храмі.
У пастирській ревності про найкраще засвоєння християнами Священного Писання святий Іоанн звертався до тлумачення Слова Божого. Серед його екзегетичних творінь – тлумачення на багато книг Святого Письма (Буття, Псалтир, Євангелія від Матвія і від Іоанна, Послання апостола Павла) і безліч бесід на окремі тексти Біблії, а також повчання на свята, в похвалу святих і апологетичні слова (проти аномеїв , іудействующих і язичників).
Більше на сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/25/26-lystopada-svyatytelya-ioanna-zlatousta-2/
Великий учитель Церкви Христової святитель Іоанн Златоуст народився в Антіохії близько 347 року в сім’ї воєначальника Секунда. Мати святого Іоанна, Анфуса, що залишилася в двадцять років вдовою, віддала всі сили на виховання сина в християнському благочесті.
Юнак навчався у кращих філософів і риторів і отримав хорошу світську освіту. Вивчаючи еллінську мудрість, майбутній Святитель уникав розкоші і спокус світського життя. Він ретельно і глибоко вивчав Святе Письмо і кидався до молитовного споглядання. Святитель Мелетій, єпископ Антіохійський (пам’ять 12 лютого), наставив його у вірі і в 367 році хрестив.
Через три роки святий Іоанн був поставлений у читця. Після того, як святитель Мелетій був відправлений на заслання, Іван навчався у досвідчених наставників подвижницького життя – пресвітерів Флавіана і Діодора Тарсійского.
По смерті матері він, роздавши майно, прийняв чернецтво, яке називав «істинною філософією», і разом з другом Василієм пішов у пустелю, уникаючи призначення на єпископську кафедру. У той час святий Іоанн написав «Шість слів про священство». Чотири роки провів святий в працях пустельницького проживання. Одного разу під час молитви Іоанну з’явилися святі апостоли Іоанн Богослов і Петро. Апостол Іоанн Богослов передав подвижнику сувій і сказав: «Візьми цей сувій. Я – Іоанн, як сидів при столі на Таємній Вечері на персях Господа і від Нього почерпнувшего Божественні одкровення. Господь дарує і тобі знання глибини Премудрості, щоб ти наситив людей вченням Христовим і своїми устами загородив уста єретиків ».
Апостол Петро передав ключі святому Іоанну зі словами: «Господь і тобі передає ключі Церков, щоб, кого ти зв’яжеш, той був пов’язаний, а кого дозволиш – дозволено». Святі Апостоли передбачили майбутньому великому вчителю Церкви, що він після великих трудів і скорбот успадковує Царство Боже.
У тому ж монастирі святої Іоанн написав твір «Порівняння ченця з царем», пройняті високим уявленням про гідність чернечого звання. Два роки святий дотримувався повне безмовність, перебуваючи у відокремленій печері. Для відновлення здоров’я Іоанн повернувся в Антіохію. У 381 році святитель Антіохійський Мелетій висвятив його на диякона.
«Не може сховатися місто, що стоїть на верху гори. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, і світить всім .., » (Мф.5:14-15) – сказав Господь. Майбутній світильник не втече від досвідченого погляду Антіохійського єпископа Флавіана, і в 386 році він висвятив святого Іоанна в пресвітера, з покладенням обов’язку проповідувати Слово Боже. Святий Іоанн виявився здатним проповідником. Його ревнощі до сповіщення Слова Божого винагороджувалася любов’ю пастви до слухання і читання його повчань. Дивовижне красномовство богодухновения проповідника, займисті душі, приваблювало до нього людей усіх станів і вікових груп, не тільки православних християн, а й єретиків, і навіть язичників. З вуст святого Іоанна виливалася така благодать, що все слухали не могли насититися насолодою його слів. Багато записували його проповіді і давали іншим для читання. Всі жадали почути його слово, і тому на його проповіді приходило багато народу.
Деякі називали його устами Божими і Христовими, інші – Сладкоглаголівим або Медоточивим, а одна проста жінка назвала його Златоустом. З того часу всі почали називати його так за рідкісний дар богодухновения слова.
Дванадцять років святий, зазвичай двічі в тиждень, а іноді – щодня, проповідував у храмі.
У пастирській ревності про найкраще засвоєння християнами Священного Писання святий Іоанн звертався до тлумачення Слова Божого. Серед його екзегетичних творінь – тлумачення на багато книг Святого Письма (Буття, Псалтир, Євангелія від Матвія і від Іоанна, Послання апостола Павла) і безліч бесід на окремі тексти Біблії, а також повчання на свята, в похвалу святих і апологетичні слова (проти аномеїв , іудействующих і язичників).
Більше на сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/25/26-lystopada-svyatytelya-ioanna-zlatousta-2/
Рівненська єпархія УПЦ - Офіційний сайт
26 ЛИСТОПАДА – СВЯТИТЕЛЯ ІОАННА ЗЛАТОУСТА - Рівненська єпархія УПЦ - Офіційний сайт
- Великий учитель Церкви Христової святитель Іоанн Златоуст народився в Антіохії близько 347 року в сім’ї воєначальника Секунда. Мати святого Іоанна, Анфуса,
🌺АРХІЄПИСКОП ПИМЕН ОЧОЛИВ ЛІТУРГІЮ У ПЕТРО-ПАВЛІВСЬКОМУ ХРАМІ РІВНОГО
У день пам’яті святителя Іоанна Златоустого, архієпископ Рівненський та Острозький Пимен звершив Божественну літургію у Петро-Павлівському храмі м. Рівного. Його Високопреосвященству співслужили клірики Рівненської єпархії. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.
Під час богослужіння підносилися молитви за мир у нашій країні, за єдність православних християн і за духовне укріплення віруючих. Особлива увага була звернена на спадщину святителя Іоанна Златоустого, чиї слова і вчення є джерелом натхнення для православних християн у всі часи.
У проповіді владика Пимен підкреслив велич подвигу святителя, його незламність перед труднощами та мудрість, яка досі навчає любити Бога і ближніх понад усе.
Петро-Павлівський храм цього дня наповнився молитовним піднесенням, яке об’єднало парафіян та духовенство у спільному прославленні святителя і подяці Господу.
На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/26/arkhiyepyskop-pymen-ocholyv-liturhiyu-u-petro-pavlivskomu-khrami-rivnoho/
У день пам’яті святителя Іоанна Златоустого, архієпископ Рівненський та Острозький Пимен звершив Божественну літургію у Петро-Павлівському храмі м. Рівного. Його Високопреосвященству співслужили клірики Рівненської єпархії. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.
Під час богослужіння підносилися молитви за мир у нашій країні, за єдність православних християн і за духовне укріплення віруючих. Особлива увага була звернена на спадщину святителя Іоанна Златоустого, чиї слова і вчення є джерелом натхнення для православних християн у всі часи.
У проповіді владика Пимен підкреслив велич подвигу святителя, його незламність перед труднощами та мудрість, яка досі навчає любити Бога і ближніх понад усе.
Петро-Павлівський храм цього дня наповнився молитовним піднесенням, яке об’єднало парафіян та духовенство у спільному прославленні святителя і подяці Господу.
На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/26/arkhiyepyskop-pymen-ocholyv-liturhiyu-u-petro-pavlivskomu-khrami-rivnoho/
Рівненська єпархія УПЦ - Офіційний сайт
АРХІЄПИСКОП ПИМЕН ОЧОЛИВ ЛІТУРГІЮ У ПЕТРО-ПАВЛІВСЬКОМУ ХРАМІ РІВНОГО - Рівненська єпархія УПЦ - Офіційний сайт
- У день пам’яті святителя Іоанна Златоустого, архієпископ Рівненський та Острозький Пимен звершив Божественну літургію у Петро-Павлівському храмі м. Рівного.
🌲ПРО РІДВЯНИЙ ПІСТ
Як старозавітні праотці й праведники чекали та готувалися до приходу Спасителя протягом п’яти з половиною тисяч років, так і Свята Церква встановила п’ять з половиною тижнів посту, щоб ми, очистивши свою душу й тіло, стали гідними зустрічі великого дня Різдва Христового.
Закликаючи нас до посту, Церква також спонукає до ревної молитви. Щоб ця молитва була щирою, задумаймося над наступним: заради кого Єдинородний Син Божий залишає небо й народжується у вертепі, де перебували тварини? Чому Він лежить не в колисці, як інші немовлята, а в яслах? Для кого так принижує Себе Господь, перед Яким трепещуть усі небесні сили? Заради нас, грішних, бо ми дорогі Йому, і Він любить нас Своєю Божественною любов’ю. Але через життєву суєту ми часто не здатні відкрити своє серце для благодаті й любові Божої.
Апостол Павло дає нам образ: ми подібні до в’янучих гілочок, які прищеплені, рана до рани, до животворящого дерева, яким є Христос. Ми прищеплені, але скільки живоносного соку зможе проникнути у судини гілочки, залежить від того, наскільки вона відкрита й готова прийняти його. Для цього необхідно готувати себе постом не тільки тілесним, а й духовним. Тілесний піст має свої періоди та закінчення, але духовний піст має бути безперервним і тривати до завершення нашого земного життя, коли ми зодягнемося в нетління і безсмертя.
Якщо хочемо постити постом істинним, залишмо разом із їжею всяку ненависть, заздрість, відкиньмо тілесні похоті, які шкодять нашій душі. Якщо прагнемо, щоб піст був угодний Господу, не забуваймо прикрашати свою душу справами милосердя, щоб з радістю зустріти народженого Христа Спасителя, відчуваючи ту радість, яку мала Пресвята Богородиця, і разом з Нею вигукнути:
“Величає душа моя Господа, і зрадів дух мій у Бозі, Спасі моєму” (Лк. 1:46-47).
Амінь.
Автор: прот. Ростислав Голубовський
На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/26/propovid-ridvyanyy-pist/
Як старозавітні праотці й праведники чекали та готувалися до приходу Спасителя протягом п’яти з половиною тисяч років, так і Свята Церква встановила п’ять з половиною тижнів посту, щоб ми, очистивши свою душу й тіло, стали гідними зустрічі великого дня Різдва Христового.
Закликаючи нас до посту, Церква також спонукає до ревної молитви. Щоб ця молитва була щирою, задумаймося над наступним: заради кого Єдинородний Син Божий залишає небо й народжується у вертепі, де перебували тварини? Чому Він лежить не в колисці, як інші немовлята, а в яслах? Для кого так принижує Себе Господь, перед Яким трепещуть усі небесні сили? Заради нас, грішних, бо ми дорогі Йому, і Він любить нас Своєю Божественною любов’ю. Але через життєву суєту ми часто не здатні відкрити своє серце для благодаті й любові Божої.
Апостол Павло дає нам образ: ми подібні до в’янучих гілочок, які прищеплені, рана до рани, до животворящого дерева, яким є Христос. Ми прищеплені, але скільки живоносного соку зможе проникнути у судини гілочки, залежить від того, наскільки вона відкрита й готова прийняти його. Для цього необхідно готувати себе постом не тільки тілесним, а й духовним. Тілесний піст має свої періоди та закінчення, але духовний піст має бути безперервним і тривати до завершення нашого земного життя, коли ми зодягнемося в нетління і безсмертя.
Якщо хочемо постити постом істинним, залишмо разом із їжею всяку ненависть, заздрість, відкиньмо тілесні похоті, які шкодять нашій душі. Якщо прагнемо, щоб піст був угодний Господу, не забуваймо прикрашати свою душу справами милосердя, щоб з радістю зустріти народженого Христа Спасителя, відчуваючи ту радість, яку мала Пресвята Богородиця, і разом з Нею вигукнути:
“Величає душа моя Господа, і зрадів дух мій у Бозі, Спасі моєму” (Лк. 1:46-47).
Амінь.
Автор: прот. Ростислав Голубовський
На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/26/propovid-ridvyanyy-pist/
Рівненська єпархія УПЦ - Офіційний сайт
ПРО РІДВЯНИЙ ПІСТ - Рівненська єпархія УПЦ - Офіційний сайт
- Як старозавітні праотці й праведники чекали та готувалися до приходу Спасителя протягом п’яти з половиною тисяч років, так і Свята Церква встановила п’ять з
🌿27 ЛИСТОПАДА – АПОСТОЛА ФИЛИПА
Святий апостол Филип, уродженець міста Віфсаїди (Галілея), був знавцем Святого Письма і, правильно розуміючи сенс старозавітних пророцтв, чекав на прихід Месії. На заклик Спасителя (Ів.1:43) він пішов за Ним. Про апостола Филипа кілька разів йдеться у Святому Євангелії: він привів до Христа апостола Натанаїла (Ів.1: 46); його Господь запитав, скільки потрібно грошей на купівлю хліба 5-ти тисячам людей (Ів.6:7); він привів еллінів, які хотіли побачити Христа (Ін.12:21-22); нарешті, він під час Таємної Вечері питав Христа про Бога Отця (Ів.14:8).
Після Вознесіння Господа апостол Филип проповідував Слово Боже у Галілеї, супроводжуючи проповідь чудесами. Він воскресив немовля, яке померло на руках у матері. З Галілеї він попрямував до Греції і проповідував серед юдеїв, що переселилися туди. Деякі з них повідомили в Єрусалим про проповідь апостола, і тоді з Єрусалиму в Елладу прибули книжники на чолі з первосвященником для звинувачення апостола Филипа. Апостол викрив брехню первосвященника, який говорив, що учні Христові викрали і приховали тіло Господа, розповівши, як фарисеї підкупили воїнів варти, що розпустили ці чутки. Коли ж юдейський первосвященник та його супутники стали хулити Господа і накинулися на апостола Филипа, вони раптом засліпли. По молитві апостола всі прозріли, і, бачачи це диво, багато хто увірував у Христа. Апостол Филип поставив їм єпископа на ім’ям Наркісс (причетний до 70 апостолів).
З Еллади апостол Филип вирушив до Парфи, а потім до міста Азот, де зцілив хворі очі дочки місцевого жителя Нікокліда, який прийняв його до своєї оселі і потім хрестився з усім сімейством.
З Азота апостол Филип вирушив до Ієраполя Сирійського, де, підбурювані фарисеями, юдеї підпалили дім Іра, що прийняв до себе Филипа, а апостола хотіли вбити. Але, бачачи чудеса, здійснені апостолом: зцілення висохлої руки начальника міста Аристарха, що хотів ударити апостола, а також воскресіння померлого юнака, – розкаялися, і багато хто прийняв Святе Хрещення. Поставивши Іра єпископом до Ієраполя, апостол пройшов Сирію, Малу Азію, Лідію, Місію, усюди проповідуючи Євангеліє і переносячи страждання. Його і сестру Маріамну, яка його супроводжувала, побивали камінням, заточували в темниці, виганяли з селищ.
Потім апостол прибув до Фригії, в місто Ієраполь Фригійський, де було багато язичницьких храмів, у тому числі храм, присвячений зміям, де мешкала величезна єхидна. Апостол Филип силою молитви умертвив єхидну і зцілив багатьох укушених зміями. Серед зцілених була дружина правителя міста Анфіпата, яка прийняла християнство. Дізнавшись про це, правитель Анфіпат наказав схопити Филипа, його сестру і апостола Варфоломія, що прийшов з ними. За наказам жерців храму єхидні, Анфіпат велів розіп’яти святих апостолів Филипа та Варфоломія. У цей час почався землетрус – і всіх присутніх на судилищі засипало землею. Апостол Филип, що висів на хресті біля храму єхідні, молився за спасіння тих, хто розіп’яв його, від наслідків землетрусу. Бачачи те, що відбувалося, народ увірував у Христа і почав вимагати зняття з хреста апостолів. Апостол Варфоломій, знятий з хреста, був ще живий і, отримавши визволення, хрестив усіх, хто увірував, і поставив їм єпископа.
Апостол Филип, молитвами якого всі, крім Анфіпата та жерців, залишилися живими, помер на хресті.
Сестра його Маріамна поховала його тіло. Потім, разом з апостолом Варфоломієм, попрямувала з проповіддю до Вірменії, де апостол Варфоломій був розіп’ятий (пам’ять 11 червня), Маріамна ж проповідувала до своєї смерті в Лікаонії (пам’ять 17 лютого). Чесна глава апостола Филипа знаходиться у Хрестовоздвиженському соборі села Омодос на Кіпрі.
На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/26/27-lystopada-apostola-fylypa-3/
Святий апостол Филип, уродженець міста Віфсаїди (Галілея), був знавцем Святого Письма і, правильно розуміючи сенс старозавітних пророцтв, чекав на прихід Месії. На заклик Спасителя (Ів.1:43) він пішов за Ним. Про апостола Филипа кілька разів йдеться у Святому Євангелії: він привів до Христа апостола Натанаїла (Ів.1: 46); його Господь запитав, скільки потрібно грошей на купівлю хліба 5-ти тисячам людей (Ів.6:7); він привів еллінів, які хотіли побачити Христа (Ін.12:21-22); нарешті, він під час Таємної Вечері питав Христа про Бога Отця (Ів.14:8).
Після Вознесіння Господа апостол Филип проповідував Слово Боже у Галілеї, супроводжуючи проповідь чудесами. Він воскресив немовля, яке померло на руках у матері. З Галілеї він попрямував до Греції і проповідував серед юдеїв, що переселилися туди. Деякі з них повідомили в Єрусалим про проповідь апостола, і тоді з Єрусалиму в Елладу прибули книжники на чолі з первосвященником для звинувачення апостола Филипа. Апостол викрив брехню первосвященника, який говорив, що учні Христові викрали і приховали тіло Господа, розповівши, як фарисеї підкупили воїнів варти, що розпустили ці чутки. Коли ж юдейський первосвященник та його супутники стали хулити Господа і накинулися на апостола Филипа, вони раптом засліпли. По молитві апостола всі прозріли, і, бачачи це диво, багато хто увірував у Христа. Апостол Филип поставив їм єпископа на ім’ям Наркісс (причетний до 70 апостолів).
З Еллади апостол Филип вирушив до Парфи, а потім до міста Азот, де зцілив хворі очі дочки місцевого жителя Нікокліда, який прийняв його до своєї оселі і потім хрестився з усім сімейством.
З Азота апостол Филип вирушив до Ієраполя Сирійського, де, підбурювані фарисеями, юдеї підпалили дім Іра, що прийняв до себе Филипа, а апостола хотіли вбити. Але, бачачи чудеса, здійснені апостолом: зцілення висохлої руки начальника міста Аристарха, що хотів ударити апостола, а також воскресіння померлого юнака, – розкаялися, і багато хто прийняв Святе Хрещення. Поставивши Іра єпископом до Ієраполя, апостол пройшов Сирію, Малу Азію, Лідію, Місію, усюди проповідуючи Євангеліє і переносячи страждання. Його і сестру Маріамну, яка його супроводжувала, побивали камінням, заточували в темниці, виганяли з селищ.
Потім апостол прибув до Фригії, в місто Ієраполь Фригійський, де було багато язичницьких храмів, у тому числі храм, присвячений зміям, де мешкала величезна єхидна. Апостол Филип силою молитви умертвив єхидну і зцілив багатьох укушених зміями. Серед зцілених була дружина правителя міста Анфіпата, яка прийняла християнство. Дізнавшись про це, правитель Анфіпат наказав схопити Филипа, його сестру і апостола Варфоломія, що прийшов з ними. За наказам жерців храму єхидні, Анфіпат велів розіп’яти святих апостолів Филипа та Варфоломія. У цей час почався землетрус – і всіх присутніх на судилищі засипало землею. Апостол Филип, що висів на хресті біля храму єхідні, молився за спасіння тих, хто розіп’яв його, від наслідків землетрусу. Бачачи те, що відбувалося, народ увірував у Христа і почав вимагати зняття з хреста апостолів. Апостол Варфоломій, знятий з хреста, був ще живий і, отримавши визволення, хрестив усіх, хто увірував, і поставив їм єпископа.
Апостол Филип, молитвами якого всі, крім Анфіпата та жерців, залишилися живими, помер на хресті.
Сестра його Маріамна поховала його тіло. Потім, разом з апостолом Варфоломієм, попрямувала з проповіддю до Вірменії, де апостол Варфоломій був розіп’ятий (пам’ять 11 червня), Маріамна ж проповідувала до своєї смерті в Лікаонії (пам’ять 17 лютого). Чесна глава апостола Филипа знаходиться у Хрестовоздвиженському соборі села Омодос на Кіпрі.
На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/26/27-lystopada-apostola-fylypa-3/
Рівненська єпархія УПЦ - Офіційний сайт
27 ЛИСТОПАДА - АПОСТОЛА ФИЛИПА - Рівненська єпархія УПЦ - Офіційний сайт
- Святий апостол Филип, уродженець міста Віфсаїди (Галілея), був знавцем Святого Письма і, правильно розуміючи сенс старозавітних пророцтв, чекав на прихід
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
🔔 А це Хорів вчора, домовий храм на честь Паїсія Святогорця . Маленькі дзвонарі закликають вірян до храму.
🇺🇦У СЕЛІ ДРУЖБА ПРОВЕЛИ В ОСТАННЮ ЗЕМНУ ДОРОГУ ВОЇНА ДМИТРА КРАВЧУКА
У Свято-Успенському храмі села Дружба відспівали загиблого морського піхотинця, вірянина УПЦ, Дмитра Кравчука. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.
У Свято-Успенському храмі села Дружба Радивилівського благочиння відбулася заупокійна служба за воїном Дмитром Кравчуком, який віддав життя за Україну. Богослужіння очолив благочинний Радивилівського округу протоієрей В’ячеслав Демчук у співслужінні собору священників.
Кравчук Дмитро Анатолійович (13.09.1996 – 19.11.2024 рр.) народився у селі Новоукраїнське Дубенського району. Він був активним прихожанином Свято-Успенського храму села Дранча.
До лав Збройних Сил України матрос Дмитро Кравчук був призваний 4 квітня 2022 року. Служив навідником у відділенні морської піхоти.
Герой загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Богоявленка Донецької області.
Дмитро Кравчук залишив по собі батьків, двох братів (один із них також захищає Україну в лавах ЗСУ) та сестру.
Щирі співчуття родині загиблого… Вічна пам’ять Герою!
На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/27/u-seli-druzhba-provely-v-ostannyu-zemnu-dorohu-voyina-dmytra-kravchuka/
У Свято-Успенському храмі села Дружба відспівали загиблого морського піхотинця, вірянина УПЦ, Дмитра Кравчука. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.
У Свято-Успенському храмі села Дружба Радивилівського благочиння відбулася заупокійна служба за воїном Дмитром Кравчуком, який віддав життя за Україну. Богослужіння очолив благочинний Радивилівського округу протоієрей В’ячеслав Демчук у співслужінні собору священників.
Кравчук Дмитро Анатолійович (13.09.1996 – 19.11.2024 рр.) народився у селі Новоукраїнське Дубенського району. Він був активним прихожанином Свято-Успенського храму села Дранча.
До лав Збройних Сил України матрос Дмитро Кравчук був призваний 4 квітня 2022 року. Служив навідником у відділенні морської піхоти.
Герой загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Богоявленка Донецької області.
Дмитро Кравчук залишив по собі батьків, двох братів (один із них також захищає Україну в лавах ЗСУ) та сестру.
Щирі співчуття родині загиблого… Вічна пам’ять Герою!
На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/27/u-seli-druzhba-provely-v-ostannyu-zemnu-dorohu-voyina-dmytra-kravchuka/
Рівненська єпархія УПЦ - Офіційний сайт
У СЕЛІ ДРУЖБА ПРОВЕЛИ В ОСТАННЮ ЗЕМНУ ДОРОГУ ВОЇНА ДМИТРА КРАВЧУКА - Рівненська єпархія УПЦ - Офіційний сайт
- У Свято-Успенському храмі села Дружба відспівали загиблого морського піхотинця, вірянина УПЦ, Дмитра Кравчука. Про це повідомляє пресслужба Рівненської
🌿28 ЛИСТОПАДА – ПРЕПОДОБНОГО ПАЇСІЯ ВЕЛИЧКОВСЬКОГО
Преподобний Паїсій Величковський – правнук Івана Величковського, українського поета і драматурга XVII ст., вихідця з галицької православної шляхти. Народився у 1722 році у Полтаві в сім’ї священника. Під час навчання у Києво-Могилянській академії зацікавився чернечим життям.
Сімнадцятирічним юнаком вступив до Любецького монастиря, згодом переселився у скит Трейстени (Молдова), звідти – в скит Керкул, що відрізнявся особливим аскетизмом чернечого життя. У 1741 році прийняв постриг з ім’ям Платон. Повернувшись до Києва, працював гравером у майстернях і друкарні Києво-Печерської Лаври. Мандрував по монастирях України й Молдавії. Із 1746 року перебував на горі Афон, де заснував скит святого Іллі.
У 1758 році, у 36-річному віці, його було рукопокладено з ім’ям Паїсій. У 1763 році молдавський володар наполегливо запрошує преподобного Паїсія переселитися у Валахію, щоб налагодити там чернече життя. Величковський стає настоятелем Свято-Духівського монастиря Драгомирни, де подвизалося 64 ченці, за три роки число братії потроїлося.
Отець Паїсій керував обителлю за уставом Афонської гори, в основі якого був принцип добровільного беззастережного послуху, підпорядкування учня волі старця як у вчинках, так і в думках, керування його повчаннями як голосом Божим, розумна молитва і читання книг у поєднанні із фізичною працею та соціальним служінням. Монахи співали на два кліроси: правий — церковнослов’янською мовою, лівий — молдавською; мали і своє господарство, працювали у полі. Кожен вечір старець обходив келії, опікуючись духовним життям братії. Якщо хтось із ченців сердився один на одного, то авва загадував читати Молитву Господню, допоки гнів не припиниться: «Сонце нехай не зайде в гніві вашому», — постійно повторював отець Паїсій слова апостола Павла.
«Вперше у житті я побачив на власні очі втілену і нелицемірну святість. Мене вразило його обличчя, світле і бліде, без крапельки крові, велика біла борода, блискуча як срібло. Його слова були лагідними і цілковито щирими. Він справляв враження людини, яка повністю зреклася своєї плоті», – так описував старця один із паломників-греків.
Після російсько-турецької війни (1774 р.) територія монастиря відійшла до католицької Австрії. Преподобний Паїсій, який уже прийняв схиму, повів братію – 350 монахів – у Секульський монастир Усікновення глави Іоанна Предтечі. Налагодивши побут у колись бідній обителі, ігумен, разом із частиною братії, за наказом господаря Молдови Григорія Гики і митрополита Гавриїла, у 1779 році переселяється в Нямецький монастир.
Побут монахів у Нямецькому монастирі преподобний Паїсій влаштував за принципом Драгомирни і Секула – спільне проживання, розумна молитва, вивчення, переклад й виправлення книг Святих Отців, звернення при цьому до грецьких оригіналів, щоденне (вранці та ввечері) сповідання помислів духівникам.
У духовному сходженні преподобний Паїсій розрізняв два ступені: діяння й бачення і, відповідно до них, — два види внутрішньої молитви: діяльну й умоглядну. Перша є початком духовного сходження, а друга — його завершенням. Братія преподобного постійно примножувалася, серед ченців були представники більш ніж 10 національностей; до 1790 року їх число зросло до 10 тисяч. Це була найбагатолюдніша обитель Православної Церкви. У 1790 році преподобного Паїсія було возведено у сан архімандрита. Він продовжив опікуватись обителлю Секул та навколишніми монастирями і скитами.
Упродовж часу свого подвизання в молдавських монастирях авва Паїсій вчив братію розумній молитві, продовжуючи шлях преподобного Григорія Синаїта, святителя Григорія Палами і преподобного Ніла Сорського. Святитель наводив численні докази та свідчення святоотцівського шанування розумної (діяльної) молитви «Господи Іісусе Христе, Сине Божий, помилуй мене!», яка є, водночас, і молінням, і сповіданням віри. «Розумно-сердечна молитва – для досвідчених, для середніх – спів, тобто звичайні церковні пісні, для новонавернених – послух і праця», – повчав старець.
Слава про отця Паїсія і його обитель розійшлася далеко поміж православних країн.
Преподобний Паїсій Величковський – правнук Івана Величковського, українського поета і драматурга XVII ст., вихідця з галицької православної шляхти. Народився у 1722 році у Полтаві в сім’ї священника. Під час навчання у Києво-Могилянській академії зацікавився чернечим життям.
Сімнадцятирічним юнаком вступив до Любецького монастиря, згодом переселився у скит Трейстени (Молдова), звідти – в скит Керкул, що відрізнявся особливим аскетизмом чернечого життя. У 1741 році прийняв постриг з ім’ям Платон. Повернувшись до Києва, працював гравером у майстернях і друкарні Києво-Печерської Лаври. Мандрував по монастирях України й Молдавії. Із 1746 року перебував на горі Афон, де заснував скит святого Іллі.
У 1758 році, у 36-річному віці, його було рукопокладено з ім’ям Паїсій. У 1763 році молдавський володар наполегливо запрошує преподобного Паїсія переселитися у Валахію, щоб налагодити там чернече життя. Величковський стає настоятелем Свято-Духівського монастиря Драгомирни, де подвизалося 64 ченці, за три роки число братії потроїлося.
Отець Паїсій керував обителлю за уставом Афонської гори, в основі якого був принцип добровільного беззастережного послуху, підпорядкування учня волі старця як у вчинках, так і в думках, керування його повчаннями як голосом Божим, розумна молитва і читання книг у поєднанні із фізичною працею та соціальним служінням. Монахи співали на два кліроси: правий — церковнослов’янською мовою, лівий — молдавською; мали і своє господарство, працювали у полі. Кожен вечір старець обходив келії, опікуючись духовним життям братії. Якщо хтось із ченців сердився один на одного, то авва загадував читати Молитву Господню, допоки гнів не припиниться: «Сонце нехай не зайде в гніві вашому», — постійно повторював отець Паїсій слова апостола Павла.
«Вперше у житті я побачив на власні очі втілену і нелицемірну святість. Мене вразило його обличчя, світле і бліде, без крапельки крові, велика біла борода, блискуча як срібло. Його слова були лагідними і цілковито щирими. Він справляв враження людини, яка повністю зреклася своєї плоті», – так описував старця один із паломників-греків.
Після російсько-турецької війни (1774 р.) територія монастиря відійшла до католицької Австрії. Преподобний Паїсій, який уже прийняв схиму, повів братію – 350 монахів – у Секульський монастир Усікновення глави Іоанна Предтечі. Налагодивши побут у колись бідній обителі, ігумен, разом із частиною братії, за наказом господаря Молдови Григорія Гики і митрополита Гавриїла, у 1779 році переселяється в Нямецький монастир.
Побут монахів у Нямецькому монастирі преподобний Паїсій влаштував за принципом Драгомирни і Секула – спільне проживання, розумна молитва, вивчення, переклад й виправлення книг Святих Отців, звернення при цьому до грецьких оригіналів, щоденне (вранці та ввечері) сповідання помислів духівникам.
У духовному сходженні преподобний Паїсій розрізняв два ступені: діяння й бачення і, відповідно до них, — два види внутрішньої молитви: діяльну й умоглядну. Перша є початком духовного сходження, а друга — його завершенням. Братія преподобного постійно примножувалася, серед ченців були представники більш ніж 10 національностей; до 1790 року їх число зросло до 10 тисяч. Це була найбагатолюдніша обитель Православної Церкви. У 1790 році преподобного Паїсія було возведено у сан архімандрита. Він продовжив опікуватись обителлю Секул та навколишніми монастирями і скитами.
Упродовж часу свого подвизання в молдавських монастирях авва Паїсій вчив братію розумній молитві, продовжуючи шлях преподобного Григорія Синаїта, святителя Григорія Палами і преподобного Ніла Сорського. Святитель наводив численні докази та свідчення святоотцівського шанування розумної (діяльної) молитви «Господи Іісусе Христе, Сине Божий, помилуй мене!», яка є, водночас, і молінням, і сповіданням віри. «Розумно-сердечна молитва – для досвідчених, для середніх – спів, тобто звичайні церковні пісні, для новонавернених – послух і праця», – повчав старець.
Слава про отця Паїсія і його обитель розійшлася далеко поміж православних країн.
Рівненська єпархія УПЦ - Офіційний сайт
28 ЛИСТОПАДА - ПРЕПОДОБНОГО ПАЇСІЯ ВЕЛИЧКОВСЬКОГО - Рівненська єпархія УПЦ - Офіційний сайт
- Преподобний Паїсій Величковський – правнук Івана Величковського, українського поета і драматурга XVII ст., вихідця з галицької православної шляхти.
З усіх усюд сюди стікались прочани. Милосердю старця не було меж.
У своєму монастирі він влаштував шпиталь, притулок для бідних. Роки минали в трудах, молитві і милосерді. У 1794 році старець перестав особисто займатися перекладами. 15 листопада (за стариим стилем)цього ж року після тривалої хвороби, не вказавши на наступника, і, тим самим, віддавши все у руки Божі, преподобний Паїсій причастився Святих Таїн і відійшов до Господа, проживши 72 роки. Був похований у Нямецькому монастирі в соборному храмі Вознесіння Господнього.
Перу Паїсія Величковського належить багато перекладів творів отців Церкви. Серед них «Добротолюбіє» — багатотомне видання, своєрідна енциклопедія аскетизму, в якій зібрано твори 38 авторів християнського Сходу III — X ст. Його переклади з грецької на російську мову святоотцівських творінь довго були єдиними в російській літературі, читалися всюди: «Добротолюбіє», твори Ісаака Сиріна, Феодора Студита, преподобного Варсонофія, Григорія Палами, преподобного Максима Сповідника, святителя Іоанна Златоуста та багато іншого. У 1988 році преподобного старця було канонізовано.
На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/27/28-lystopada-prepodobnoho-payisiya-velychkovskoho-3/
У своєму монастирі він влаштував шпиталь, притулок для бідних. Роки минали в трудах, молитві і милосерді. У 1794 році старець перестав особисто займатися перекладами. 15 листопада (за стариим стилем)цього ж року після тривалої хвороби, не вказавши на наступника, і, тим самим, віддавши все у руки Божі, преподобний Паїсій причастився Святих Таїн і відійшов до Господа, проживши 72 роки. Був похований у Нямецькому монастирі в соборному храмі Вознесіння Господнього.
Перу Паїсія Величковського належить багато перекладів творів отців Церкви. Серед них «Добротолюбіє» — багатотомне видання, своєрідна енциклопедія аскетизму, в якій зібрано твори 38 авторів християнського Сходу III — X ст. Його переклади з грецької на російську мову святоотцівських творінь довго були єдиними в російській літературі, читалися всюди: «Добротолюбіє», твори Ісаака Сиріна, Феодора Студита, преподобного Варсонофія, Григорія Палами, преподобного Максима Сповідника, святителя Іоанна Златоуста та багато іншого. У 1988 році преподобного старця було канонізовано.
На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/27/28-lystopada-prepodobnoho-payisiya-velychkovskoho-3/
Рівненська єпархія УПЦ - Офіційний сайт
28 ЛИСТОПАДА - ПРЕПОДОБНОГО ПАЇСІЯ ВЕЛИЧКОВСЬКОГО - Рівненська єпархія УПЦ - Офіційний сайт
- Преподобний Паїсій Величковський – правнук Івана Величковського, українського поета і драматурга XVII ст., вихідця з галицької православної шляхти.
Forwarded from Українська Православна Церква
❄️🙏Різдвяний піст 2024 року.
28 листопада розпочинається Різдвяний піст, який триватиме до 7 січня – Різдва Христового.
Історія «Малої» Чотиридесятниці
Встановлення Різдвяного посту має корені з давніх часів християнства. Перші згадки про нього ми можемо знайти у творах святого Амвросія Медіоланського, Філастрія, блаженного Августина, датованих четвертим століттям. У п’ятому столітті про давність Різдвяного посту писав Лев Великий.
Спочатку він тривав всього лиш сім днів (у деяких християн – більше), але в 1166 році Константинопольський патріарх Лука Хрисоверг встановив дотримуватися Різдвяного посту сорок днів. На те була причина: свято Різдва Христового за своїм значенням у справі нашого спасіння не поступається святу Воскресіння Христового, тож шлях підготовки до нього має нести певне символічне значення.
Про історію встановлення одного з чотирьох багатоденних постів календарного року, його сенс і правила, а також про те, як у цей період бути з нецерковними святами, читайте докладніше.
28 листопада розпочинається Різдвяний піст, який триватиме до 7 січня – Різдва Христового.
Історія «Малої» Чотиридесятниці
Встановлення Різдвяного посту має корені з давніх часів християнства. Перші згадки про нього ми можемо знайти у творах святого Амвросія Медіоланського, Філастрія, блаженного Августина, датованих четвертим століттям. У п’ятому столітті про давність Різдвяного посту писав Лев Великий.
Спочатку він тривав всього лиш сім днів (у деяких християн – більше), але в 1166 році Константинопольський патріарх Лука Хрисоверг встановив дотримуватися Різдвяного посту сорок днів. На те була причина: свято Різдва Христового за своїм значенням у справі нашого спасіння не поступається святу Воскресіння Христового, тож шлях підготовки до нього має нести певне символічне значення.
Про історію встановлення одного з чотирьох багатоденних постів календарного року, його сенс і правила, а також про те, як у цей період бути з нецерковними святами, читайте докладніше.
🌿29 ЛИСТОПАДА – АПОСТОЛА ТА ЄВАНГЕЛІСТА МАТФЕЯ
Був апостолом із дванадцяти. До навернення до Христа Матфей служив митарем, збирачем податей для Риму. Почувши голос Іісуса Христа: “Іди за Мною” (Мф. 9:9) він залишив свою посаду і пішов за Спасителем. Сприйнявши благодатні дари Духа Святого, апостол Матфей спочатку проповідував у Палестині. Перед відходом на проповідь у далекі країни на прохання іудеїв, які залишалися в Єрусалимі, апостол написав Євангеліє.
У низці книг Нового Завіту Євангеліє від Матфеє стоїть першим. Написане воно було єврейською мовою. Промови і діяння Спасителя Матфей викладає відповідно трьом сторонам служіння Христа: як Пророка і Законодавця, Царя над світом невидимим і видимим, а також Первосвященника, Який приносить Жертву за гріхи всіх людей.
Святий апостол Матфей обійшов із благовістям Сирію, Мідію, Персію і Парфію, закінчивши свої проповідницькі труди мученицькою кончиною в Ефіопії. Країна ця була населена племенами канібалів із брутальними звичаями і віруваннями. Святий апостол Матфей своєю проповіддю навернув кількох ідолопоклонників до віри в Христа, заснував Церкву і побудував храм у місті Мірмени, поставив у ній єпископом свого супутника на ім’я Платон.
Коли апостол старанно молив Бога про навернення ефіопів, під час молитви з’явився йому Сам Господь в образі юнака і, давши жезл, повелів поставити його біля дверей храму. Господь сказав, що з цього жезла виросте дерево і буде приносити плоди, а від кореня його буде витікати джерело води. Омившись у воді і скуштувавши плодів, ефіопи змінять свою дику вдачу, стануть добрими і лагідними.
Коли апостол ніс жезл до храму, то зустрів на шляху дружину і сина правителя цієї країни Фулвіана, одержимих нечистим духом. Святий апостол іменем Іісуса Христа зцілив їх. Це чудо навернуло до Господа ще безліч язичників. Але володар не хотів, щоб його піддані стали християнами і перестали поклонятися язичницьким богам. Він звинуватив апостола в чаклунстві й наказав стратити його.
Святого Матфея поклали обличчям донизу, засипали хмизом і підпалили. Коли багаття розгорілося, то всі побачили, що вогонь не шкодить святому Матфею. Тоді Фулвіан наказав додати хмизу в багаття, обливши його смолою і поставивши навколо дванадцять ідолів. Але полум’я розтопило ідолів і обпалило Фулвіана. Переляканий ефіоп звернувся до святого з благанням про пощаду, і за молитвою апостола полум’я вляглося. Тіло святого апостола залишилося неушкодженим, і він відійшов до Господа.
Правитель Фулвіан гірко розкаявся у скоєному, але сумнівів своїх не залишив. Він велів покласти тіло святого Матфея в залізну труну і кинути в море. При цьому Фулвіан сказав, що якщо Бог Матфеїв збереже тіло апостола у воді, як зберіг його у вогні, то слід поклонятися цьому Єдиному Істинному Богу. Тієї ж ночі до єпископа Платона в сонному видінні з’явився апостол Матфей і повелів йому йти з кліром на берег моря і знайти там його тіло. Прийшов на берег і Фулвіан зі своєю свитою. Винесену хвилею труну було з честю перенесено в храм, побудований апостолом.
Тоді Фулвіан попросив у Матфея прощення, після чого єпископ Платон хрестив його з ім’ям Матфей, яке дав йому за велінням Божим. Фулвіан згодом прийняв єпископство і продовжив справу просвіти свого народу.
На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/28/29-lystopada-apostola-ta-yevanhelista-matfeya-2/
Був апостолом із дванадцяти. До навернення до Христа Матфей служив митарем, збирачем податей для Риму. Почувши голос Іісуса Христа: “Іди за Мною” (Мф. 9:9) він залишив свою посаду і пішов за Спасителем. Сприйнявши благодатні дари Духа Святого, апостол Матфей спочатку проповідував у Палестині. Перед відходом на проповідь у далекі країни на прохання іудеїв, які залишалися в Єрусалимі, апостол написав Євангеліє.
У низці книг Нового Завіту Євангеліє від Матфеє стоїть першим. Написане воно було єврейською мовою. Промови і діяння Спасителя Матфей викладає відповідно трьом сторонам служіння Христа: як Пророка і Законодавця, Царя над світом невидимим і видимим, а також Первосвященника, Який приносить Жертву за гріхи всіх людей.
Святий апостол Матфей обійшов із благовістям Сирію, Мідію, Персію і Парфію, закінчивши свої проповідницькі труди мученицькою кончиною в Ефіопії. Країна ця була населена племенами канібалів із брутальними звичаями і віруваннями. Святий апостол Матфей своєю проповіддю навернув кількох ідолопоклонників до віри в Христа, заснував Церкву і побудував храм у місті Мірмени, поставив у ній єпископом свого супутника на ім’я Платон.
Коли апостол старанно молив Бога про навернення ефіопів, під час молитви з’явився йому Сам Господь в образі юнака і, давши жезл, повелів поставити його біля дверей храму. Господь сказав, що з цього жезла виросте дерево і буде приносити плоди, а від кореня його буде витікати джерело води. Омившись у воді і скуштувавши плодів, ефіопи змінять свою дику вдачу, стануть добрими і лагідними.
Коли апостол ніс жезл до храму, то зустрів на шляху дружину і сина правителя цієї країни Фулвіана, одержимих нечистим духом. Святий апостол іменем Іісуса Христа зцілив їх. Це чудо навернуло до Господа ще безліч язичників. Але володар не хотів, щоб його піддані стали християнами і перестали поклонятися язичницьким богам. Він звинуватив апостола в чаклунстві й наказав стратити його.
Святого Матфея поклали обличчям донизу, засипали хмизом і підпалили. Коли багаття розгорілося, то всі побачили, що вогонь не шкодить святому Матфею. Тоді Фулвіан наказав додати хмизу в багаття, обливши його смолою і поставивши навколо дванадцять ідолів. Але полум’я розтопило ідолів і обпалило Фулвіана. Переляканий ефіоп звернувся до святого з благанням про пощаду, і за молитвою апостола полум’я вляглося. Тіло святого апостола залишилося неушкодженим, і він відійшов до Господа.
Правитель Фулвіан гірко розкаявся у скоєному, але сумнівів своїх не залишив. Він велів покласти тіло святого Матфея в залізну труну і кинути в море. При цьому Фулвіан сказав, що якщо Бог Матфеїв збереже тіло апостола у воді, як зберіг його у вогні, то слід поклонятися цьому Єдиному Істинному Богу. Тієї ж ночі до єпископа Платона в сонному видінні з’явився апостол Матфей і повелів йому йти з кліром на берег моря і знайти там його тіло. Прийшов на берег і Фулвіан зі своєю свитою. Винесену хвилею труну було з честю перенесено в храм, побудований апостолом.
Тоді Фулвіан попросив у Матфея прощення, після чого єпископ Платон хрестив його з ім’ям Матфей, яке дав йому за велінням Божим. Фулвіан згодом прийняв єпископство і продовжив справу просвіти свого народу.
На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/28/29-lystopada-apostola-ta-yevanhelista-matfeya-2/
Рівненська єпархія УПЦ - Офіційний сайт
29 ЛИСТОПАДА – АПОСТОЛА ТА ЄВАНГЕЛІСТА МАТФЕЯ - Рівненська єпархія УПЦ - Офіційний сайт
- Був апостолом із дванадцяти. До навернення до Христа Матфей служив митарем, збирачем податей для Риму. Почувши голос Іісуса Христа: “Іди за Мною” (Мф. 9:9)
🇺🇦 У СЕЛІ ЧУДНИЦЯ ПОПРОЩАЛИСЬ З ВОЇНОМ ВАСИЛЕМ ФЕДЧУКОМ
Гощанська громада попрощалася з воїном Василем Федчуком. Чин похорону звершили священники УПЦ. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.
28 листопада 2024 року у селі Чудниця відбулося поховання воїна Василя Миколайовича Федчука. Попрощатися з Героєм зібралися рідні, друзі, односельчани та побратими. Чин похорону у храмі святої великомучениці Параскеви села Чудниця очолив настоятель парафії протоієрей Іоанн Ярощук.
У своїй проповіді священник закликав громаду не лише молитися за спокій душі загиблого воїна, а й зберігати його пам’ять у серцях, наслідуючи приклад жертовної любові до ближнього та Батьківщини.
Василь Федчуком народився 24 серпня 1984 року в селі Чудниця. Після навчання у Воскодавській загальноосвітній школі та Вищому професійному училищі №24 у місті Корець він присвятив своє життя роботі, родині та улюбленому заняттю – риболовлі.
На початку травня 2023 року, за покликом серця, Василь став на захист України. У складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила він служив водієм відділення інженерної техніки. На жаль, 24 листопада 2024 року, під час виконання бойового завдання на Донецькому напрямку, життя Василя обірвалося…
Вічна пам’ять воїну Василю…
На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/29/u-seli-chudnytsya-poproshchalys-z-voyinom-vasylem-fedorchukom
Гощанська громада попрощалася з воїном Василем Федчуком. Чин похорону звершили священники УПЦ. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.
28 листопада 2024 року у селі Чудниця відбулося поховання воїна Василя Миколайовича Федчука. Попрощатися з Героєм зібралися рідні, друзі, односельчани та побратими. Чин похорону у храмі святої великомучениці Параскеви села Чудниця очолив настоятель парафії протоієрей Іоанн Ярощук.
У своїй проповіді священник закликав громаду не лише молитися за спокій душі загиблого воїна, а й зберігати його пам’ять у серцях, наслідуючи приклад жертовної любові до ближнього та Батьківщини.
Василь Федчуком народився 24 серпня 1984 року в селі Чудниця. Після навчання у Воскодавській загальноосвітній школі та Вищому професійному училищі №24 у місті Корець він присвятив своє життя роботі, родині та улюбленому заняттю – риболовлі.
На початку травня 2023 року, за покликом серця, Василь став на захист України. У складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила він служив водієм відділення інженерної техніки. На жаль, 24 листопада 2024 року, під час виконання бойового завдання на Донецькому напрямку, життя Василя обірвалося…
Вічна пам’ять воїну Василю…
На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/29/u-seli-chudnytsya-poproshchalys-z-voyinom-vasylem-fedorchukom
Рівненська єпархія УПЦ - Офіційний сайт
У СЕЛІ ЧУДНИЦЯ ПОПРОЩАЛИСЬ З ВОЇНОМ ВАСИЛЕМ ФЕДОРЧУКОМ - Рівненська єпархія УПЦ - Офіційний сайт
- Гощанська громада попрощалася з воїном Василем Федчуком. Чин похорону звершили священники УПЦ. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.