🌿8 ГРУДНЯ – СВЯЩЕННОМУЧЕНИКА
КЛИМЕНТА, ПАПИ РИМСЬКОГО

Священномученик Климент, папа Римський, народився в Римі в багатій і знатної родині. Силою обставин з дитинства розлучений з батьками, Климент виховувався у чужих людей. Живучи в Римі, юнак отримав прекрасну освіту, був оточений розкішшю, наближений до імператорського двору. Але його не тішили розваги, язичницька мудрість не приваблювала його. Він почав замислюватися над сенсом життя. Коли до столиці дійшли звістки про Христа і Його вчення, святий Климент полишив дім і маєток та відбув у ті землі, де проповідували апостоли.

В Александрії Климент зустрів святого апостола Варнаву – апостола від 70-ти, слова якого слухав з глибокою увагою, всім серцем сприймаючи силу та правду Слова Божого. Прибувши до Палестини, святий Климент прийняв Хрещення від святого апостола Петра і став його ревним учнем та постійним супутником, розділяючи з ним його працю та страждання. Святий апостол Петро незадовго до своїх страждань висвятив святого Климента в єпископа міста Риму. Після кончини апостола, а за ним святого Ліна, єпископа Римського (67 – 79), і його наступника, святого єпископа Анаклета (79 – 91), на Римській кафедрі перебував святий Климент (з 92 по 101 рік).
Побожне життя, милосердя й молитовний подвиг святого папи Климента навернули багатьох до Христа. Так, одного разу в день Пасхи ним були охрещені відразу 424 людини. Серед хрещених були люди всіх станів: раби, правителі, члени імператорської сім’ї.

Язичники, бачачи успіхи його апостольської проповіді, доносили на святителя Климента імператорові Траяну (98 – 117), звинувативши святого в тому, що він хулить язичницьких богів. Імператор вигнав святого Климента зі столиці, відправивши його до Криму, на роботи в Інкерманських каменоломнях неподалік від міста Херсонеса. Багато хто з учнів святителя пішли за ним, віддавши перевагу добровільному вигнанню, ніж розлуці з духовним отцем.

Прибувши на місце заслання, святий Климент зустрів багато віруючих християн, засуджених працювати у складних умовах, абсолютно без води. Він помолився разом з засудженими, і Господь в образі Агнця явив йому місце джерела, з якого полилася ціла річка. Це диво привернуло до святителя Климента безліч людей. Слухаючи ревного проповідника, сотні язичників наверталися до Христа. Щодня хрестили по 500 осіб і більше. І там, в каменоломнях, було вирубано храм, в якому він священнодіяв.
Апостольська діяльність святого спричинила гнів імператора Траяна, і він наказав утопити святого Климента. Мученика вкинули в море з якорем на шиї. Це сталося у 101 році.

За молитвами вірних учнів святителя, Корнилія і Фіви, і всього народу море відійшло, і люди знайшли на дні в нерукотворному храмі (”Ангельської церкви”) нетлінне тіло свого пастиря. Після цього щорічно в день мученицької кончини святителя Климента море відступало і протягом семи днів християни могли поклонятися його святим мощам. Аж в IX столітті, під час царювання Константинопольського імператора Никифора (802 – 811), з Божого попущення, мощі святого Климента зробилися недоступними для поклоніння на 50 років. За імператора Михайла і матері його Феодори Херсонес відвідали рівноапостольні Кирило і Мефодій.

Дізнавшись про приховані мощі святого Климента, вони спонукали єпископа Херсонеського Георгія до соборної молитви про відкриття мощей священномученика. Після соборного служіння святих Кирила і Мефодія та духовенства, яке прибуло з ними з Царгорода і старанної молитви усіх присутніх на поверхні моря опівночі чудесно з’явилися святі мощі єпископа Климента. Їх урочисто перенесли до міста в церкву святих Апостолів. Частина мощів була принесена святими Кирилом і Мефодієм у Рим, а свята голова згодом принесена до Києва святим рівноапостольним князем Володимиром і покладена в Десятинній церкві разом з мощами святого Фіви, де був облаштований вівтар на ім’я святого Климента. Пам’ять священномученика свято шанується в Україні. Здавна йому присвячувалися багато храмів.

Святитель Климент, якого відносять до мужів апостольських, залишив нам духовну спадщину – два послання до Коринтян – перші після писань святих апостолів писемні пам’ятки християнського вчення.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/12/07/8-hrudnya-svyashchennomuchenyka-klymenta-papy-rymskoho-2/

🌿9 ГРУДНЯ – ПРЕПОДОБНОГО АЛІПІЯ СТОВПНИКА

Преподобний Аліпій Стовпник народився 522 року в місті Адріанополі в Пафлагонії. Мати його, благочестива християнка, рано овдовіла і, знаючи про Божественне покликання сина, доручила його виховання Феодору, єпископу Адріанопольському. Під час народження сина мати бачила чудове бачення, вся кімната була сповнена Божественного сяйва – це було ознакою майбутнього праведного життя Аліпія.

За богоугодне життя єпископ висвятив Аліпія в сан диякона. Одного разу преподобному, що супроводжував свого владику до Константинополя, з’явилася у сонному баченні свята мучениця Євфимія, котра сказала, щоб він повернувся на батьківщину та на місці покинутого язичницького цвинтаря заснував церкву на честь її святого імені. 

Преподобний виконав Божественне вказівку і започаткував подвижницьке життя. Поруч із храмом, просто неба, на вершині язичницького жертовника святий спорудив собі стовп, на якому трудився 53 роки в безперестанних молитвах до Бога, повчаючи і наставляючи багатьох, хто приходив до нього. 

Біси, що жили на язичницькому кладовищі, спокушали подвижника, але переможені молитвою та стійкістю святого, назавжди покинули це місце. За свої подвиги обранець Божий удостоївся благодатного дару пророцтва, вигнання бісів та зцілення недугів. 

Лише за 14 років до смерті святий не зміг більше стояти та через хворобу ніг лежав на боці, покірно переносячи тяжкі страждання та смиренно дякуючи Господу. Поступово біля стовпа виникли два монастирі: чоловічий і жіночий, в яких преподобний ввів суворі чернечі статути. Керував монастирями преподобний до самої смерті. Спочив преподобний Аліпій у 640 р., у віці 118 років.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/12/08/9-hrudnya-prepodobnoho-alipiya-stovpnyka-4/

🇺🇦У СЕЛІ ТЕСІВ ПОПРОЩАЛИСЬ З ВОЇНОМ ЮРІЄМ ТРОЦЮКОМ

8 грудня 2024 року в Миколаївській церкві села Тесів відбулося відспівування воїна Юрія Троцюка, який загинув, захищаючи Україну. Чин похорону очолив благочинний Острозького благочиння протоієрей Олександр Максимюк у співслужінні секретаря Рівненської єпархії протоієрея Віктора Земляного та духовенства. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.

Юрій Троцюк, уродженець села Тесів, пішов на захист Батьківщини у березні 2022 року. Він віддав своє життя під час виконання бойового завдання на Курщині, залишивши по собі матір і двох синів.

Слова молитви, які звучали в храмі, перепліталися зі сльозами близьких, друзів і односельчан. Духовенство висловило щирі співчуття родині загиблого та закликало всіх присутніх молитися за упокій його душі та за мир в Україні.

Похоронна процесія стала свідченням великої шани, яку громада виявила до свого земляка. Юрій Троцюк назавжди залишиться у пам’яті як Герой, що не вагався покласти своє життя за свободу рідної землі.

Вічна пам’ять і слава герою!

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/12/09/u-seli-tesiv-poproshchalys-z-voyinom-yuriyem-trotsyukom/

🌿10 ГРУДНЯ -ВШАНУВАННЯ ІКОНИ БОГОРОДИЦІ “ЗНАМЕННЯ”

Ікона Божої Матері, що має назву «Знамення», зображує Пресвяту Богородицю, яка сидить і молитовно підносить Свої руки; на грудях її, на тлі круглого щита (або сфери) – благословляє Божественне Немовля – Спас-Еммануїл. Таке зображення Богоматері відноситься до числа найперших Її іконописних образів. В усипальниці святий Агнії в Римі в Римі є зображення Богоматері з розпростертими в молитві руками і з Немовлям, що сидить на Її колінах. Це зображення відноситься до IV століття. Крім того, відомий древній візантійський образ Богоматері «Нікопеї», VI століття, де Пресвята Богородиця зображена такою, що сидить на троні і тримає обома руками перед собою овальний щит з образом Спаса-Еммануїла. Ікони Божої Матері, відомі під ім’ям «Знамення», з’явилися в Київської Русі на прикінці XI – XII століттях, а називатися так стали після чудесного знамення від ікони, що сталося в 1170 році

Боротьба князів за владу не припинялася ні на мить. Ситуативні союзи дозволяли зібрати значне військо для боротьби з черговим ворогом. У 1170 році в облозі опинився Великий Новгород. Мстислав, син Андрія Боголюбського, що князював тоді в Суздалі, згуртував довкола себе військові дружини декількох удільних князів. Новгородці опинилися в облозі суздальців , і врятувати їх могло лише диво.

І вдень, і вночі не припиняли містяни молитися і просити Божої Допомоги. На третю ніч Новгородському архієпископу Іллі було велено винести на міський мур ікону Божої Матері, що знаходилася в Церкві Преображення. Хресний хід з іконою на шляху до стін Новгорода опинився під хмарою стріл, випущених з вороже налаштованого війська. Одна стріла встромилася в святий образ, і сталося диво: з очей Богородиці потекли сльози, а її лик розвернувся до міста. В ту ж мить на ворогів напав несподіваний жах, і вони, не розуміючи, що відбувається, почали винищувати один одного. Новгородське військо, підбадьорене чудовим знаменням, скористалося ситуацією й перемогло ворогів.

Того ж року архієпископ Ілля встановив свято Знамення Божої Матері, вдячно згадуючи чудесне заступництво Цариці Небесної.

130 років у Параскевській церкві села Вілія Острозького благочиння зберігалась чудотворна ікона Божої Матері “Знамення”, яка була явлена 25 травня (6 червня за н.ст.) 1889 року в домі жителя с. Вілія Миколи Остапчука. Перед цією подією невістці селянина Домні тричі снився сон, у якому голос наказував їй побілити будинок до приходу гостей. Жінка виконала вказівку. У четвер перед Трійцею Домна побачила сяйво і виявила у молитовному кутку кімнати маленьку ікону, що вийшла із землі. Ікона була невеликим литим мідним образом Богородиці «Знамення» старовинної роботи.
Буквально в перші дні після явлення стали відбуватися чудесні зцілення й незвичайні події, пов’язані з образом. Близько року в селі тривало слідство з вивчення обставин явлення ікони. Десятки віруючих засвідчили благодатну поміч Божої Матері від Її ікони «Знамення». Рішенням Волинської Духовної Консисторії 26 березня (7 квітня за н.ст) 1891 року ікона була урочисто перенесена до місцевого храму великомучениці Параскеви П’ятниці.

Прославлення Вілійської ікони Богородиці “Знамення” з благословіння Митрополита Київського і всієї України Онуфрія відбулося 4 червня 2020 року.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/12/09/10-hrudnya-vshanuvannya-ikony-bohorodytsi-znamennya-3/

🌿Вілійська ікона Богородиці «Знамення» .

🌿У ВІЛІЇ ВШАНУВАЛИ ІКОНУ БОГОРОДИЦІ “ЗНАМЕННЯ”

10 грудня 2024 року у селі Вілія Острозького благочиння відбулися урочистості на честь чудотворної ікони Божої Матері «Знамення» Вілійська. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.

Традиційно до стародавнього дерев’яного храму святої великомучениці Параскеви, де знаходиться престол, освячений у 1903 році на честь цієї ікони, прибули духовенство та паломники, щоб прославити Пресвяту Богородицю та піднести до Неї свої молитви.

Настоятель храму, протоієрей Олександр Жук, у своїй проповіді наголосив:
 “Ікона стає чудотворною не від моменту написання, а тоді, коли народ Божий молиться перед нею щиро і сердечно. Чудодійна сила йде не від ікони, а через ікону — від Бога. Скільки ми вкладемо віри й молитви, стільки й отримаємо. Ікона — це знаряддя Божественного Промислу, яке відкриває чудеса тим, хто приходить із глибокою та непохитною вірою”.

Свідчення про благодатну силу ікони продовжують надходити. Так, нещодавно, одна з паломниць — жінка на ім’я Л., яка працювала токарем у Бердичеві й довгий час страждала від болю в руках, засвідчила зцілення. Після молитви перед іконою Божої Матері «Знамення» вона відчула значне полегшення.
Однак, як зауважив настоятель, більшість чудес залишається відомими лише Самій Пресвятій Богородиці.

Чудотворна ікона Божої Матері «Знамення» Вілійська була офіційно прославлена 6 грудня 2019 року на сесії Священного Синоду Української Православної Церкви. Тоді ж було встановлено день її вшанування — четвер перед Трійцею. Історія ікони бере початок понад 135 років тому, коли невелика мідна ікона була знайдена під землею та явила свою благодатну силу.

Цьогорічне святкування знову зібрало численних прочан, які зі смиренням і вірою просили у Богородиці заступництва, зцілення та духовного підкріплення.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/12/10/u-viliyi-vshanuvaly-ikonu-bohorodytsi-znamennya/

🌿11 ГРУДНЯ ПРЕПОДОБНОМУЧЕНИКА СТЕФАНА НОВОГО

Святий преподобномученик і сповідник Стефан Новий народився 715 року в Константинополі у благочестивій християнській сім’ї. Батьки його, маючи двох дочок, благали Господа про народження сина. Новонародженого Стефана мати принесла до Влахернського храму в ім’я Пресвятої Богородиці та присвятила Богу.

Тоді імператор Лев Ісавр (716–741) почав гоніння на святі ікони та на їхніх шанувальників. Прихильники іконоборчої єресі за підтримки царя захоплювали чільні позиції в імперії та Церкві. Переслідуване сильними світу цього православ’я зберігалося у віддалених від столиці монастирях, у відокремлених келіях та серцях мужніх і вірних послідовників.
Православні батьки святого Стефана, засмучені оточуючою безбожністю, пішли з Константинополя до Віфінії, а свого шістнадцятирічного сина віддали на послух блаженному Іоанну, що подвизався в відокремленому місці на горі святого Оксентія. Більше 15 років пробув святий Стефан у блаженного Іоанна, цілком віддавши свою волю цьому духоносному старцю, навчаючись у нього чернечому діянню. Тут же Стефан отримав звістку про те, що помер його батько, а мати та сестри прийняли чернечий постриг.

Через деякий час помер і наставник святого, блаженний Іван. З глибоким сумом Стефан поховав чесне тіло, а сам продовжував чернецький подвиг у його печері. Незабаром до подвижника почали приходити ченці, які хотіли вчитися в нього доброчесного і рятівного життя, поступово утворився монастир, ігуменом якого став святий Стефан. У сорокадворічному віці ігумен Стефан залишив створену ним обитель та пішов на іншу гору, на вершині якої, у відокремленій келії, був у глибокому затворі. Однак і тут незабаром утворилася громада ченців, які шукають духовного наставництва святого Стефана.

Льва Ісавра на імператорському престолі змінив Костянтин Копронім (741–775), ще шаленіший гонитель православного благочестя, ще більш ревний іконоборець. Імператор скликав іконоборчий собор, на якому були присутні 358 єпископів зі східних провінцій. Однак, крім архієпископа Константинопольського Костянтина, незаконно зведеного на церковний престол владою Копроніма, жоден з патріархів не захотів брати участь у злочестивих діяннях цього собору, який, проте, іменував себе вселенським. Собор єретиків на пропозицію царя і архієпископа оголосив ікони ідолами, предав анафемі всіх, хто православно поклонявся їм, оголосив іконопочитання єрессю.

Тим часом обитель святого Стефана та її ігумен стали відомі у столиці. Імператору розповідали про подвижницьке життя ченців, про їх православне благочестя, про дар чудотворень ігумена Стефана, про те, що чутка про святого Стефана поширилася далеко за межі монастиря, а ім’я настоятеля оточене загальною пошаною та любов’ю. Імператора особливо розгнівало відкрите заохочення іконопочитання та осуд гонителів православ’я в обителі святого Стефана. Архієпископ Костянтин зрозумів, що в особі ігумена Стефана має сильного і непримиренного противника його іконоборчих стремлінь – і вжив багато сил, щоб привернути його на свій бік чи занапастити.

Святого Стефана намагалися переманити до табору іконоборців, спочатку лестощами та підкупом, потім погрозами, але марно. Тоді на святого звели наклеп, звинувативши його в співмешканні з інокінею. Однак його вина не була доведена, оскільки черниця мужньо заперечувала вину та померла від катувань і тортур. Нарешті імператор наказав ув’язнити святого в темницю, а обитель його розорити. У в’язницю до святого Стефана було послано єпископів-іконоборців, щоб переконати його в догматичній істинності іконоборства. Але святий легко спростував усі доводи єретиків та залишився вірним православ’ю.

Більше на сайті: https://rivne.church.ua/2024/12/10/11-hrudnya-prepodobnomuchenyka-stefana-novoho-3/

🌿12 ГРУДНЯ -ПРЕПОДОБНОГО АКАКІЯ СИНАЙСЬКОГО

Блаженний Іоанн Ліствичник у своїй книзі розповів про життя преподобного Акакія. Великий Іоанн Савваїт розповів мені істинну подію і гідну розповідь. Був один старець, дуже лінивий і за характером злий; кажу, не засуджуючи його, але щоб показати терпіння святого, тож продовжую. Той старець мав молодого учня, на ім’я Акакій, простого вдачею і цнотливого розумом, який так багато зла терпів від того старця, що багатьом навіть здасться це неймовірним, бо старець не тільки докорами і безчестям докучав йому, але й щодня мучив його тілесними катуваннями. 

Однак терпець його був недаремний: бо Акакій своєю покірною витривалістю і незлобивим стражданням здобув собі благодать Божу, що звільняє його від вічної муки. Я ж (каже Іоанн Савваїт до Іоанна Ліствичника), бачачи щодня його таким, ніби він куплений раб або бранець, і терпить крайню біду,
навмисне зустрічав його і питав:
– Що ти, брате Акакій? як проводиш сьогоднішній день? Він же відповів: – Як перед Господом Богом, – так мені добре.
І показував мені іноді сині очі, іноді шию, а то голову в ранах. Знаючи, що він чинить доброчесно, я казав йому: – Добре, добре, терпи, брате, щоб досягти порятунку тобі.
У такому становищі блаженний Акакій залишався у того суворого старця дев’ять років і, прохворівши трохи перед смертю, відійшов до Господа. Коли він був похований у сімейному склепі, то через п’ять днів старець вирушив до одного великого старця, що там жив, і сказав йому:
– Отче, брате Акакій, учень мій, помер. Старець, почувши це, сказав: – Не вірю тобі, старче, бо Акакій не помер. Старець сказав: — Отче, якщо не віриш мені, то піди сам і оглянь його труну.
Тоді преподобний отець поспішно встав, пішов зі старцем у гробницю блаженного страждальця і голосно вигукнув над труною Акакія, звертаючись до нього як до живого: – Брате Акакій, чи помер ти? Розсудливий послушник, виявляючи послух і після смерті, відповів: – Не помер, отче, бо тому, хто зобов’язався чинити послух, неможливо померти.

Коли старець, у якого жив Акакій, почув це, то злякався і впав зі сльозами на землю; потім попросив у ігумена келію біля його труни і, зачинившись у ній, прожив благочестиво, дбаючи про спасіння душі і, після багатьох подвигів, відійшов до Господа Бога, Якому слава на віки. Амінь.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/12/11/12-hrudnya-prepodobnoho-akakiya-synayskoho-3/

🎶Дитячо - юнацький хор «Мироносці» під керівництвом о. Павла Дехтяра вітають зі святом ап. Андрія Первозванного

🌿13 ГРУДНЯ – ДЕНЬ ПАМ‘ЯТІ СВЯТОГО АПОСТОЛА АНДРІЯ ПЕРВОЗВАННОГО

Святий апостол Андрій Первозваний першим з апостолів пішов за Христом, а потім привів до нього свого рідного брата святого апостола Петра. 

З юності майбутній апостол, який був родом з Віфсаїди, всією душею звернувся до Бога. Коли над Ізраїлем пролунав голос святого пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна, святий Андрій став його найближчим учнем. 
Святий Іоанн Хреститель сам направив двох своїх учнів, майбутніх апостолів Андрія Первозванного і Іоанна Богослова, до Христа, вказавши, що Він є Агнець Божий. Після Зішестя Святого Духа на апостолів святий Андрій вирушив з проповіддю Слова Божого у східні країни. 
Апостол пройшов Малу Азію, Фракію, Македонію, дійшов до Дунаю, пройшов побережжя Чорного моря, Крим, Причорномор’я і по Дніпру піднявся до місця, де стоїть тепер місто Київ. 

Тут, на Київських горах, він зупинявся на нічліг. Проснувшись вранці, він сказав учням, що були з ним:
«Чи бачите гори ці? На цих горах засяє благодать Божа, буде велике місто, і Бог спорудить багато церков». 
Апостол піднявся на гори, благословив їх і поставив хрест. Помолившись, він піднявся ще вище по Дніпру і дійшов до поселень слов’ян, де був заснований Новгород. Звідси апостол пройшов через землі варягів до Риму для проповіді – і знову повернувся у Фракію, де в невеликому селищі Візантії, майбутньому могутньому Константинополі, заснував християнську Церкву. 
Трудами святого апостола Андрія виникали християнські Церкви, яким він ставив єпископів і священство. Останнім містом, куди прийшов Первозванний апостол і де йому судилося прийняти мученицьку кончину, було місто Патри. 

Безліч чудес явив тут Господь через Свого учня. Недужі зцілялися, сліпі прозрівали. 
Небагато залишалося язичників в Патрах, серед них був правитель міста Егеат. Апостол Андрій не раз звертався до нього зі словами Благовістя. Але навіть чудеса апостола не врозумили Егеата. Святий апостол з любов’ю і смиренням взивав до його душі, прагнучи відкрити йому християнську таємницю вічного життя. Розгніваний Егеат наказав розіп’яти апостола. 

З радістю прийняв святий Андрій Первозванний рішення правителя та з молитвою до Господа сам зійшов на місце страти. Щоб продовжити муки апостола, Егеат наказав не прибивати руки і ноги святого, а прив’язати їх до хреста. 
Два дні апостол з хреста вчив містян, які обступили його довкола Люди, що слухали його, всією душею співчували мученику і захотіли зняти святого апостола з хреста. Злякавшись народного обурення, Егеат наказав припинити страту. 
Але святий апостол став молитися, щоб Господь удостоїв його хресної смерті. Як не намагалися воїни зняти апостола Андрія, його руки їм не корилися. Розп’ятий апостол, віддавший Богу хвалу, промовив:
 «Господи, Іісусе Христе, прийми дух мій!” 

Тоді яскраве сяйво Божественного світла освітило хрест і розіп’ятого на ньому мученика. Коли сяйво зникло, святий апостол Андрій Первозванний вже віддав свою святу душу Господу. 
Максимілла, дружина правителя, зняла з хреста тіло Апостола і з честю поховала його. 
Кілька століть потому, при імператорі Костянтині Великому, мощі святого апостола Андрія були урочисто перенесені до Константинополя і покладені в храмі Святих Апостолів поряд з мощами святого євангеліста Луки і учня апостола Павла – апостола Тимофія.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/12/12/13-hrudnya-den-pam-yati-svyatoho-apostola-andriya-pervozvannoho-3/

⚡️ ‼️Сьогодні вранці ТЦК зупинило священника з Дубенщини, настоятеля Свято-Троїцької церкви села Повча, протоієрея Андрія Ступницького, який їхав на богослужіння у свій день ангела. Незважаючи на серйозні проблеми зі здоров’ям — гіпертонію першого ступеня (з тиском 180 на 100 навіть у момент зупинки), цукровий діабет та інші хвороби — отця Андрія весь день возили з полігона на полігон.

На одному з рівненських полігонів його відмовилися прийняти, відправивши додому, проте священника досі не відпускають з-під контролю ТЦК, тримаючи його, як у в’язниці.

Закликаємо до молитов за протоієрея Андрія, щоб Господь дарував йому сили, захистив від неправди та несправедливості й підтримав у цей важкий час.

Святі угодники Божі, моліть Бога за його визволення!

‼️Браття та сестри, спасибі за молитви

На даний момент протоієрей Андрій Ступницький вже вдома. Після важкого дня, проведеного під контролем ТЦК, отець Андрій прийняв рішення залишитися служити у Збройних Силах України капеланом.

Це мужній крок, який свідчить про його вірність своїй пастирській місії навіть у складних обставинах. Однак, зважаючи на стан його здоров’я, отця відправили додому для лікування.

Просимо молитов за його якнайшвидше одужання, зміцнення сил і благословення у новому служінні! Нехай Господь береже його у цій святій справі.

🌿14 ГРУДНЯ – ПРОРОКА НАУМА

Святий пророк Наум, один із дванадцяти, так званих, малих пророків, походив із Галілеї, із селища Елкоша. Місія пророка розпочалася в період 727 та 698 років до нашої ери, в той час коли державою керував цар Єзекія. Про інші обставини життя пророка нічого невідомо. За переказами, він помер на 45-му році життя та був похований на своїй батьківшині.

Пророцтва Наума  стосувалося  насамперед Асирійського царства. Так, в книзі пророка Наума містилася картина релігійно-морального, політичного становища ізраїльського народу, а також розповідається асирійська історія. На той час Ніневія стала столицею могутньої держави – Асирійська імперія, але була знищена через причин безвір‘я.
Головним змістом книги Наума є пророцтво про падіння і смерть Ніневії, передбачення лих, які праведний Господь наведе на це місто, і найживіше зображення остаточного і досконалого руйнування цього великого і потужно укріпленого міста.

Пророк Наум передбачає руйнування Ніневії, як покарання за її беззаконня і особливо за руйнування Ізраїльського царства і за хулу Сеннахіріма на Єгову. Таким чином, Наум повторює те грізне пророцтво, яке було висловлено на Ніневію пророком Іоною; пророцтво Іони про смерть Ніневії (Іон. 2:2) не було скасовано, але лише відстрочено. Ніневітяни, покаявшись на короткий час після проповіді пророка Іони, бачачи, що на них не збулося його пророцтво, знову звернулися до колишніх своїх злих діл; цим вони прогнівали Бога і образили Його довготерпіння.

Приводом до пророцтва послужило таке: коли військо Сеннахірима було чудесним чином винищено під стінами Єрусалиму, і Сеннахірим з погрозою пішов, євреї, хоч і раді були цьому визволенню, але боялися, що Сеннахірим, розгніваний більшою невдачею, знову з’явиться, як погрожував, під стінами Єрусалиму. Щоб заспокоїти та підбадьорити народ єврейський, пророк Наум і виступив зі своєю промовою, в якій передбачив уже остаточну смерть Ніневії, яка буде зруйнована сильним розливом вод, а скарби міста будуть пограбовані та винищені вогнем.

Вся книга пророка Наума являє собою один послідовний виклад грізного визначення Божого про смерть Ніневії за те, що вона намірилась зробити зло проти Єгови, а Юдейському царству пророкується звільнення від ярма Асирії. Потім слідує опис облоги і саме руйнування Ніневії і, нарешті, пояснюється, що Ніневія цілком заслужила таку долю своїм ідолопоклонством, особливо своєю розпустою і чарами, через які вона поневолювала народи. Тому ніякі засоби захисту не врятують її, і всі народи будуть радіти, що позбулися такого жорстокого утиску.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/12/13/14-hrudnya-proroka-nauma-3/

У вирі подій, так би мовити …

Час від часу надходить інформація, що священиків продовжують бусифікувати. І не тільки священиків з УПЦ, а й з УПЦ КП, тобто тих хто відділився від ПЦУ разом із патріархом Філаретом. Капеланство і для них також закрите. Питання чому? Також "московська" церква? Треба бути повністю дурним, щоб вважати Київський патріархат таким. То в чому ж причина? Відповіді на це питання нема, власне й як нема відповіді чому священика УПЦ можна брати до війська, а капеланом при цьому зась. Відсутність мандату знімає благодать отриману в таїнстві священства? Смішно!
Вхід в царські врата при хіротонії відбувається тільки в одну сторону. Таїнство зворотньої сили немає і священик в армії не в якості капелана продовжує бути священиком. Беручи священика УПЦ у військо не важливо капелан він чи ні, він продовжує і там своє священиче служіння проповідуючи Слово Боже. Також треба врахувати що священики УПЦ в якості звичайних солдат попадають часто в такі місця, куди капелани з мандатами їздити і бувати не особливо полюбляють.
Так і виходить, що нас закатують в асфальт, забуваючи що ми насіння.