🎉Розіграш книги, яку має прочитати кожна з нас, аби краще зрозуміти жінку всередині себе та поруч з собою

Разом із Лілією з «Книжкових історій» хочемо подарувати комусь з вас «Жінки, що біжать з вовками. Архетип Дикої жінки у міфах та легендах» К.П.Естес🐺

Умови розіграшу:

▪️Підписатись на канал «Людина мисляча»: @homointellectual
▪️Підписатись на канал «Книжкові історії»: @call_me_booklover
▪️Поділитись цим дописом з подругою
▪️Натиснути внизу кнопку «Брати участь»

Імʼя переможниці, якого обере бот, зʼявиться тут автоматично через тиждень, 28.10. о 12:00 (відправка виграшу лише по Україні).

Нехай щастить✨

Кількість переможців: 1
Дата завершення: 28.10.2024 12:00

Минулий понеділок почався з моїх амбітних планів щодо того, про що планувала писати на каналі. Та вже за день мій організм дав збій і попри одужання зараз досі важко зібрати думки до купи й написати те, що хотіла так, як хотіла. Тому поки без гучних анонсів, але з наміром повернутись в повноцінному форматі щобуденних дописів. Тим більше, цікавих тем і книг лише додалося.

А поки ж нагадую, що вже за півгодини відбудеться розіграш книги «Жінки, що біжать з вовками» К.П.Естес. Беріть участь, якщо ще ні, і бажаю удачі виграти її ✨

Про улюблене — про книги 🤍

З нещодавніх маю такі поповнення:

📕«Ошукана жінка» С.де Бовуар — мала філософська проза відомої французької філософині й феміністки про жінок і для жінок. Побачила й одразу взяла, бо такі книги швидко зникають і рідко перевидаються, ще й українською.

📔«Поза межами болю» О.Турянський — маленька, але знаю, що в скло розбиваюча книга, точніше, повість — про Першу світову війну. Купила ще у Львові на фестивалі, та поки налаштовую себе на її читання.

📕«Міф про Сізіфа. Бунтівна людина» А.Камю — два головні твори цього французького філософа й письменника, важливі не лише для знайомства з ним, але й для розуміння філософії екзистенціалізму. Перший з них («Міф про Сізіфа») будемо обговорювати в наступну середу в моєму філософському клубі.

📘«Смерть у Венеції» та інші новели Т.Манн — збірка оповідань німецького письменника, з яким я познайомилась колись завдяки «Зачарованій горі» і полюбила його неспішну оповідь з філософською глибиною. Чекає на повільні зимові вечори.

📘«Людина моря. Томас Манн і любов його життя» Ф.Вайлерманн — з опису зрозуміло про що мова, тому побачивши, що в одній книзі поєднується дві мої пристрасті — згаданий письменник та улюблене море, не було сумнівів чи потрібна вона мені. З якимсь внутрішнім трепетом чекаю на початок її читання.

📗«Волден, або життя в лісах» Г.Д.Торо — ця книга свого часу відкрила для мене насолоду від самотності і навіть надихнула на дослідження самотності, тому про цей феномен писала й свою дипломну роботу. Наразі запланували її читати та обговорювати разом в моєму філософському клубі в листопаді.

📓«Вибір» Е.Еґер — ще один логотерапевтичний бестселер, нарівні з «Людиною в пошуках справжнього сенсу» В.Франкла, який і надихнув авторку на створення книги про свій досвід в Аушвіці. Будемо читати її в листопаді в моєму книжковому клубі.

📗«Морт» Т.Пратчетт — книга про смерть, але не нудно й сумно, а з легкістю та гумором. Це буде моє перше знайомство з цим письменником, вже в приємному передчутті що сподобається.

📙«Безсмертя» М.Кундера — ще одна книга цього французько-чеського письменника, які я збираю і навіть збираюсь перечитувати, бо в них надто багато глибини, щоб осягнути за один раз. Цю книгу довго шукала, чекала, і таки дочекалась додруку, а тепер нехай чекає свого часу вже на моїй полиці.

За кадром — прочитана й в процесі написання відгуку «Паскудне, тупе й коротке. Занурення у філософію з дітьми» Ск.Герщовіц та майже дочитана для книжкового клубу «Невеличка драма» В.Підмогильного, теж із задоволенням розкажу вам про неї згодом.

А розкажіть ви про свої нещодавні книжкові поповнення 👀

[Людина мисляча | підписатись]

Люди мислячі, хочу з вами порадитись 🙌🏻

Вже певний час виношую в собі ідею запустити лекції по філософії (і ні, це не філософський клуб, він окремо залишається). В мене є декілька ідей, і принаймні по філософії екзистенціалізму хотіла б зробити.

Але в першу чергу цікавить ваша думка: на які філософські й навколо філософські теми вам було б цікаво послухати, і загалом чи взяли б участь в подібному форматі?

Це я вчора разом зі своєю Луною під боком готувалась до сьогоднішнього клубу по Бовуар й усвідомила, наскільки мені подобається і самій вчитись і навчати інших 😌

Людина розумна як вид втрачає контроль. Не над світом — над самими собою. З кожним днем все більше й все ближче до тотального підпорядкування новому богу — ШІ.

І ні, це не жахастики напередодні Геловіна, не фантазії, не майбутнє. Точніше майбутнє, що стає теперішнім вже сьогодні. Вже сьогодні Штучний Інтелект перевершує в рази інтелект людський, й скоро створить цілий «клас непотрібних людей», як писав згадуваний мною Харарі. Він замінить людей не лише через автоматизацію рутинної праці, але і на полі бою, та навіть…у вашому улюбленому затишному подкасті, в якому улюблені ведучі — згенеровані, та й власне сам подкаст теж.

Якщо на цьому місці вам стало не просто страшно, а страшенно цікаво більше дізнаватись про діджитал, етику та подібні дослідження, то раджу вам канал Ksenia Designs Health, в якому його авторка Ксенія:

🤖 розбирається, як технології змінюють нас і суспільство;
🌍 збирає цікавинки з усього світу;
🔬 проводить власні дослідження та ділиться чужими;
🧠 пише про вплив технологій на психічне здоров'я, ІТ і дизайн.

Окремий пункт — вміння Ксенії писати про це все цікаво, доступно, з жорстким фактчекінгом, але тонким гумором.

Тому якщо наступного разу захочете залипнути в якомусь каналі з користю для себе, заходьте це робити на Ksenia Designs Health, а поки підписуйтесь!

#рекомендація

Роздуми про старість

Чи здатні ми насправді перейнятись цим питанням? Принаймні, допоки старість маячить десь на горизонті як наша власна потенційність або чужа реальність — самотня, квола, обмежена можливостями тіла та розуму.

Ми знаємо про неї так багато і водночас не знаємо нічого. Можна знати про старість теоретично з біологічної точки зору, з соціальної — спостерігаючи за тими, хто вже перетнув цю межу. Проте її досвід як екзистенційний, особистий, завжди залишається тінню, яку ми носимо з собою і ніяк ніколи не зможемо позбутись. Це реальність, хоч би якою нереальною вона здавалась коли ми ще молоді.

Молодість, як і старість, поняття дуже відносне. Хтось вже в 20 живе в страхітливому очікуванні навіть 30 років, і здається, що вже цей вік є межею «найкращих років». Не живе, очікує. А хтось в 70+ (вік, з якого офіційно веде свій лік старість) починає нове життя або принаймні пробує нові хобі. Страшно не стати старими, страшно коли люди проживають своє життя беззмістовно в будь-якому віці.

Власне, найдієвіше щеплення проти симптомів старості — мати сенси, якими позначені не лише якісь знакові точки в житті, повʼязані з народженням нової людини чи нового союзу, а з кожною миттю власного життя. Адже воно тягнеться однією безперервною лінією, і від першого дня свого в цьому світі ми йдемо до смерті. Вона — кінцева зупинка, передостання, якщо пощастить, старість, але всі вони невіддільні від нас самих вже сьогодні, в будь-якому віці.

Ми носимо в собі не лише свої мрії, бажання, спогади, цілі, але і старість та смерть. Щоранку прокидаємось іншими, але щоразу не хочемо визнавати ці зміни. Та й вони непомітні до певного часу — тіло у змові з розумом, аби не видати весь портрет старості передчасно. І це нормально, так працює наша психіка, саме тому ми вкрай рідко задаємось цими питаннями.

Однак задаватись ними важливо — не для того, щоб жити в страху й очікуванні, віддавши своє радісне теперішнє на поталу невідомого майбутнього. Навпаки, розмірковуючи про старість (і смерть), ми по-справжньому визнаємо її зсередини, і це приносить з собою звільнення від неї. Воно ж у тому, аби вже сьогодні наповнювати своє життя тим, яким хотілось би бачити своє майбутнє. Вже з весни свого життя будувати внутрішні опори, творити — себе самих, свою дійсність, красу та сенси — для зими, в якій вже не буде порожнечі й самотності. У нас будемо ми самі, і лише за нами вибір як ми скористаємося з наших можливостей, якими б вони не були.

Тож навіть коли здається, що у нас не залишається нічого або що в старості ми втратимо все, всередині нас є життя, яке і дає свободу обирати, мислити, відчувати — до останнього подиху, а вже він поза нашою владою, тож немає сенсу про це перейматись.

(натхненна текстом С.де Бовуар про старість та зустріччю свого філософського клубу на цю тему)

#роздуми

[Людина мисляча | підписатись]

Вперше на каналі звертаюсь до вас з подібним проханням, але без вас ніяк…

Колись мій молодший брат збирав чоловічків лего. Тепер він в ДПСУ, служить в 7 ПКШР, і вже я збираю для нього кошти на РЕБ та детектор дронів.

Найближчим часом він відправиться на схід, на нуль, і ці прилади життєво необхідні для його служби. Часу обмаль, як і коштів для всіх військових потреб брата. Тому звертаюсь до вас по допомогу в зборі.

🎯Ціль: 70 000 грн.
🔗Посилання на банку:
https://send.monobank.ua/jar/5b6nrHH1ny
💳Номер картки банки:
4441 1111 2942 4028

Дякую за кожен ваш донат! Також буду вдячна за поширення цього допису 🙏🏻

Про сенс фільму «Екзистенція» (1999)

Це дуже дивний фільм, який викличе в вас огиду, але разом з тим і чимало філософських питань. Він вийшов в один рік з «Матрицею», однак про нього мало хто знає, і я до перегляду в тому числі. Попри вагання чи треба взагалі радити вам такий психодел, поділюсь своїми роздумами, а чи дивитись — вибір за вами.

Отже, назва фільму «Екзистенція» — дуже промовиста, вона є назвою надреалістичноі гри. Власне, «екзистенція» походить з латини і означає «існування», «життя», і в філософії екзистенціалізму є тим, що виводить людину за межі буквального існування, надає сенсу, є проявом її унікальності й неповторності. Ще цікавий момент: хоча весь фільм крутиться навколо гри “eXistenZ” («екзистенція») врешті виявляється, що герої перебували в грі у грі “transCendenZ», тобто «трансценденції» — ще одне важливе філософське поняття, що означає «вихід за власні межі, за межі реального».

Питання того, що реально, а що ні — основне в цьому фільмі. І якщо на початку ми бачимо трансцендецію — перехід з реального буденного світу в гру, то в кінці мозок вибухає від нерозуміння того, де віртуальна реальність, а де реальна реальність. Зрозуміти це неможливо, бо життя стає схожим на кількарівневу гру, до біса подібну до нашої реальності.

Не раз зустрічалась з думкою (у того ж Ю.Н.Харарі), що ознакою реальності є здатність відчувати біль та страждання. Але цей «симптом реальності» дає збій, адже головні герої відчувають його навіть перебуваючи в грі. І так само цей біль вони приносять іншим. Головна героїня, розробниця «Екзистенції», радить своєму партнеру по грі прислухатись до бажань свого персонажа. Нібито його внутрішні бажання є істинними, і їм потрібно довіряти. Так він починає вбивати. Тільки вже стає незрозумілим де це відбувається — в грі, чи по-справжньому.

Реальність виявляється фальсифікацією, сірою буденністю, де кожен займається якоюсь звичайною роботою і живе посереднє життя. «Екзистенція» (чи радше «Трансценденція») виводить своїх персонажів за ці межі, наповнюючи їхнє життя новими барвами та відчуттями. Тут територія, де дозволено все, а щоб опинитись в ній — достатньо підключитись через такий собі біопорт в хребті. Через нього гра буде живитись силами та енергією організму, у відповідь створюючи свої картинки реальності.

Та найбільш страшними виявились не всі ті біохимери, створені творцями фільму, а те, що вони роблять з свідомістю глядача — 1,5 години занурення в світ «Екзистенції», і вже перестаєш розуміти а де вона, реальність, і чим вона взагалі є, якщо власний біль та страждання інших відчувається «там» так само, як і «тут»…

#кіно_ЛМ #сенс

[Людина мисляча | підписатись]

Це були одні з найкращих вихідних за довгий час✨

Для цього відчуття все склалось — сонячні й теплі дні улюбленої осені, краса природи й власне відчуття гармонії з нею, а ще те, що в суботу мала побачення з мистецтвом — відвідала одну дуже незвичайну виставку, вже сьогодні покажу й розкажу вам про неї.

Вчора, в неділю, провела затишну й камерну зустріч книжкового клубу в Одесі по роману В.Підмогильного «Невеличка драма», і ще більше в нього закохалась, він однозначно вартий уваги кожного, а свій відгук про цю книгу скоро напишу.

Також напередодні вихідних отримала в подарунок дві книжково-кавові посилочки, про їх вміст теж незабаром розкажу-покажу, вам сподобається 🥰

Ну і головне: перед офіційним анонсом вже запрошую вас на нові листопадові потоки обох своїх клубів — книжкового по книзі «Вибір» Е.Еґер та філософського по «Волден, або життя в лісах» Г.Д.Торо. Кількість місць обмежена, а обидві книги просто ❤️‍🔥

А чим були наповнені ваші вихідні, якими враженнями, думками чи книгами?