KOOP ISLAND BLUES
для кожного у світі ліхтаря
десь є людина. може, навіть двоє.
/ти знаєш, що на місяці - моря?/
я не сумую. просто ще постою.
○
хай там, у згадці, що лунка, як звук,
усе живе. дозволь йому пробути.
щоб кожна злива, кожен доторк рук
болів, як усміх, що зумів минути.
нехай собі дахи шумлять з дощем
і люди хай милуються зірками.
аж поки літо поведе плечем
нехай мости схиляються над нами.
нехай все буде, як ще не було.
по-іншому і ні на що не схоже.
таку самотність не долає зло.
дивися в небо - так не кожен зможе.
на острові все холодніші дні.
вже скоро осінь й це - останні грози.
ми ще не знаєм, але навесні
ми вже сюди вернутися не зможем.
ми ще не знаєм, що впіймати мить -
це не проблема. втримувати важче.
здавалося, нехай собі летить.
ми ще наловим. може, навіть кращих.
○
я тут стою неначе й жартома.
дахи шумлять і ліхтарі світають.
не жаль, що більше острова нема.
лиш боляче, що острів пам'ятаю.
для кожного у світі ліхтаря
десь є людина. може, навіть двоє.
/ти знаєш, що на місяці - моря?/
я не сумую. просто ще постою.
○
хай там, у згадці, що лунка, як звук,
усе живе. дозволь йому пробути.
щоб кожна злива, кожен доторк рук
болів, як усміх, що зумів минути.
нехай собі дахи шумлять з дощем
і люди хай милуються зірками.
аж поки літо поведе плечем
нехай мости схиляються над нами.
нехай все буде, як ще не було.
по-іншому і ні на що не схоже.
таку самотність не долає зло.
дивися в небо - так не кожен зможе.
на острові все холодніші дні.
вже скоро осінь й це - останні грози.
ми ще не знаєм, але навесні
ми вже сюди вернутися не зможем.
ми ще не знаєм, що впіймати мить -
це не проблема. втримувати важче.
здавалося, нехай собі летить.
ми ще наловим. може, навіть кращих.
○
я тут стою неначе й жартома.
дахи шумлять і ліхтарі світають.
не жаль, що більше острова нема.
лиш боляче, що острів пам'ятаю.
ІМЕНА
моє юне ім’я сквернить твоя нелюбов.
а чому би і ні? ми не боги, а люди.
закипає і стигне під шкірою кров.
скільки буде імен ще! а справді, а скільки їх буде?
якось в п’яну задихану ніч ти зайдеш у квартиру ірен.
і вона усміхнеться, як я у житті не зумію.
затанцює тобі неодмінно циганка кармен.
це нічого не значить. це просто повія.
якось сонце застане тебе біля ліжка марі.
якось кинеш свій якір в ногах у софії.
не вагаючись й крихти, я ставлю спокійно парі:
десь аж тиждень вона буде краще месії.
закохаєшся ледь в аделіну, а зірветься дах.
поки вже не поманить тебе саломея.
перевір чи є серце, тримаючи груди в руках.
може, це і вульгарно. але ж непогана ідея.
○
і не з кожною в церкву. і точно не з кожною рай.
будуть злі серед них, та частіше – погані артистки.
обіцяй лиш мені. щось важливе мені обіцяй.
що ти імені мого не впишеш до списку.
моє юне ім’я сквернить твоя нелюбов.
а чому би і ні? ми не боги, а люди.
закипає і стигне під шкірою кров.
скільки буде імен ще! а справді, а скільки їх буде?
якось в п’яну задихану ніч ти зайдеш у квартиру ірен.
і вона усміхнеться, як я у житті не зумію.
затанцює тобі неодмінно циганка кармен.
це нічого не значить. це просто повія.
якось сонце застане тебе біля ліжка марі.
якось кинеш свій якір в ногах у софії.
не вагаючись й крихти, я ставлю спокійно парі:
десь аж тиждень вона буде краще месії.
закохаєшся ледь в аделіну, а зірветься дах.
поки вже не поманить тебе саломея.
перевір чи є серце, тримаючи груди в руках.
може, це і вульгарно. але ж непогана ідея.
○
і не з кожною в церкву. і точно не з кожною рай.
будуть злі серед них, та частіше – погані артистки.
обіцяй лиш мені. щось важливе мені обіцяй.
що ти імені мого не впишеш до списку.
колись єдиним моїм другом було синє пальто.
я побачила його в секонд-хенді, велетенське, чи не вдвічі більше за мене. і воно здалося мені та-аким сумним, як осінній вечір. як вино у весняну ніч, коли повернення додому немислиме. як я.
з того часу ми гуляли вулицями разом. ми сумували. ми слухали музику на концертах. часом, там же, воно п’яніло і з усмішкою падало на підлоги, асфальти, в болото, на бляшаний дах. йому було байдуже, що його затопчуть. я підіймала його, а воно все прагнуло назад, в бруд.
пальто байдуже мовчало коли хтось хапав його за рукав і просив мене не йти. пальто байдуже мовчало коли його пригортали до себе. пальто байдуже мовчало коли з нього здували ворсинки. пальто знало більше, ніж я.
пальто починало сяяти якимось неземним блиском коли ми цілувалися з незнайомцями. пальто стрепенулося, коли маленький окурок залишив йому шрам. як довго я тоді вибачалася! ми з ним простукотіли купу доріг, лежали і дивилися у стелю, поки моїм обличчям гуляло світло ліхтарів з різних перонів.
пальто чекало мене всю зиму, поки я помирала, і радісно прийняло в свої обійми коли вижила.
пальто щиро не розуміло коли мені казали: «яке класне в тебе пальто». але я розуміла добре.
не думаю, що моє пальто коли-небудь знову опиниться на секонді. не думаю, що воно опиниться на смітнику. навіть якщо хтось наполягатиме. навіть якщо воно сховає красиву сукню. навіть якщо зможу купити дороге. навіть якщо синій каратиметься законом. навіть якщо одного разу ми зіллємося з сутінками і нас знову ніхто не помітить.
колись єдиним моїм другом було синє пальто.
я побачила його в секонд-хенді, велетенське, чи не вдвічі більше за мене. і воно здалося мені та-аким сумним, як осінній вечір. як вино у весняну ніч, коли повернення додому немислиме. як я.
з того часу ми гуляли вулицями разом. ми сумували. ми слухали музику на концертах. часом, там же, воно п’яніло і з усмішкою падало на підлоги, асфальти, в болото, на бляшаний дах. йому було байдуже, що його затопчуть. я підіймала його, а воно все прагнуло назад, в бруд.
пальто байдуже мовчало коли хтось хапав його за рукав і просив мене не йти. пальто байдуже мовчало коли його пригортали до себе. пальто байдуже мовчало коли з нього здували ворсинки. пальто знало більше, ніж я.
пальто починало сяяти якимось неземним блиском коли ми цілувалися з незнайомцями. пальто стрепенулося, коли маленький окурок залишив йому шрам. як довго я тоді вибачалася! ми з ним простукотіли купу доріг, лежали і дивилися у стелю, поки моїм обличчям гуляло світло ліхтарів з різних перонів.
пальто чекало мене всю зиму, поки я помирала, і радісно прийняло в свої обійми коли вижила.
пальто щиро не розуміло коли мені казали: «яке класне в тебе пальто». але я розуміла добре.
не думаю, що моє пальто коли-небудь знову опиниться на секонді. не думаю, що воно опиниться на смітнику. навіть якщо хтось наполягатиме. навіть якщо воно сховає красиву сукню. навіть якщо зможу купити дороге. навіть якщо синій каратиметься законом. навіть якщо одного разу ми зіллємося з сутінками і нас знову ніхто не помітить.
колись єдиним моїм другом було синє пальто.
ФРЕНКІ ГОВОРИТЬ
не боляче щоночі йти на дно.
відстукотіло літо у вагоні.
я знаю, що вам надто все одно.
що на пероні
лишилась тінь від вас,
аж в закуліссі,
де мій будинок – цегляний, під лісом.
так, я мовчала в веремії свято.
але сьогодні тиші забагато.
коли вмирала остаточна віра,
що ми не будем тими, із юрми,
хіба ця темна і проклята прірва
не стала домом для таких, як ми?
та ж ваш прихід крізь вранішні замети
не більше грів, ніж попіл сигарети.
а все ж таки – роздягнена, спросоння,
я обіймала вас у міжсезоння.
вас, дорогі, тягнуло, як на світло.
але здувало знову, ніби вітром.
немає вас. є викрики юрми.
а дім із цегли вже давно знесли.
і тут нехай опуститься завіса.
цієї осені ідіть до біса.
не боляче щоночі йти на дно.
відстукотіло літо у вагоні.
я знаю, що вам надто все одно.
що на пероні
лишилась тінь від вас,
аж в закуліссі,
де мій будинок – цегляний, під лісом.
так, я мовчала в веремії свято.
але сьогодні тиші забагато.
коли вмирала остаточна віра,
що ми не будем тими, із юрми,
хіба ця темна і проклята прірва
не стала домом для таких, як ми?
та ж ваш прихід крізь вранішні замети
не більше грів, ніж попіл сигарети.
а все ж таки – роздягнена, спросоння,
я обіймала вас у міжсезоння.
вас, дорогі, тягнуло, як на світло.
але здувало знову, ніби вітром.
немає вас. є викрики юрми.
а дім із цегли вже давно знесли.
і тут нехай опуститься завіса.
цієї осені ідіть до біса.
роздягайся, заходь. а надворі до чорта сіро!
ти приїхала, справді. я навіть очам не вірю.
ми не бачились - скільки? здається, усі чотири.
розкажи як жила. це до ранку твоя квартира.
не ховай у підлогу очі, ми всі тут грішні.
ти серйозно була в тибеті, молилась крішні?
коли поряд свистіла та сама смертельна куля,
мені чесно цікаво,
скажи мені, де ти була?
і якщо це натхнення - така невловима птиця,
то сідай і пиши, бо тобі ж все одно не спиться.
ще пораджу одне: роздягаючись перед кимось,
не розказуй про шрами. мої хоч в мені відбились.
не питай, як було, та зізнайся хоча б луною:
ти хоч раз, хоч із кимось, сміялася, як зі мною?
тож, якщо ти щодня гуляєш по клятій сені,
то чого ти аж тут і чого ти прийшла до мене?
і якщо ти молилась за мене до свого бога,
що, як він не прийшов би,
(або не було до кого?)
крізь замети холодних зим, посірілих версій:
ти не та. ти не та. ти не та, та не йдеш із серця.
та коли ти вирішуєш точно ніколи більше,
почуваєшся втомлено, але завжди - вільніше.
○
і коли ти на ранок нарешті підеш з квартири,
і, можливо, почнуться заново всі чотири,
опадатиме снігом й самотністю піднебесся,
ти раптово збагнеш - ти уперше за рік смієшся.
ти приїхала, справді. я навіть очам не вірю.
ми не бачились - скільки? здається, усі чотири.
розкажи як жила. це до ранку твоя квартира.
не ховай у підлогу очі, ми всі тут грішні.
ти серйозно була в тибеті, молилась крішні?
коли поряд свистіла та сама смертельна куля,
мені чесно цікаво,
скажи мені, де ти була?
і якщо це натхнення - така невловима птиця,
то сідай і пиши, бо тобі ж все одно не спиться.
ще пораджу одне: роздягаючись перед кимось,
не розказуй про шрами. мої хоч в мені відбились.
не питай, як було, та зізнайся хоча б луною:
ти хоч раз, хоч із кимось, сміялася, як зі мною?
тож, якщо ти щодня гуляєш по клятій сені,
то чого ти аж тут і чого ти прийшла до мене?
і якщо ти молилась за мене до свого бога,
що, як він не прийшов би,
(або не було до кого?)
крізь замети холодних зим, посірілих версій:
ти не та. ти не та. ти не та, та не йдеш із серця.
та коли ти вирішуєш точно ніколи більше,
почуваєшся втомлено, але завжди - вільніше.
○
і коли ти на ранок нарешті підеш з квартири,
і, можливо, почнуться заново всі чотири,
опадатиме снігом й самотністю піднебесся,
ти раптово збагнеш - ти уперше за рік смієшся.
ДЛЯ К.
про що сьогодні говорять в місті
усі птахи і розталі води?
про те, що сонце вже вік не сходить.
про те, що чесно - немає змісту.
таяться, дивляться, знявши крила,
і якось хижо, і співчутливо:
колись вона тут була щаслива.
тепер приїхати знов посміла.
згинають тіні дерева вдвоє,
розносять тихо повсюду вісті,
що я приїхала в їхнє місто.
колись і моє!
колись і моє.
приходять друзі, немов уперше.
тепер ми з ними лише знайомі.
та місяць знову твердить: ти вдома.
а він ніколи в житті не збреше.
вони шепочуть мені: не діло.
ти нам з весни іще не дзвонила.
вони плюються: чого ти знову?
із гніву, відчаю, чи по зову?
і покладаю собі вдесяте:
ніколи більше не приїжджати.
○
та перше скажу птахам і водам:
я точно бачила - сонце сходить.
про що сьогодні говорять в місті
усі птахи і розталі води?
про те, що сонце вже вік не сходить.
про те, що чесно - немає змісту.
таяться, дивляться, знявши крила,
і якось хижо, і співчутливо:
колись вона тут була щаслива.
тепер приїхати знов посміла.
згинають тіні дерева вдвоє,
розносять тихо повсюду вісті,
що я приїхала в їхнє місто.
колись і моє!
колись і моє.
приходять друзі, немов уперше.
тепер ми з ними лише знайомі.
та місяць знову твердить: ти вдома.
а він ніколи в житті не збреше.
вони шепочуть мені: не діло.
ти нам з весни іще не дзвонила.
вони плюються: чого ти знову?
із гніву, відчаю, чи по зову?
і покладаю собі вдесяте:
ніколи більше не приїжджати.
○
та перше скажу птахам і водам:
я точно бачила - сонце сходить.
весь тиждень ці рядки Ліни резонують більше ніж будь-що, що я написала б сама.