немає саду — є твоя дочка.

боронь комусь заходити сюди.
тут поле вимерле. тут вже гілляччя чорне.
коли згорілий сад тебе пригорне,
не згадуй, як котилися плоди.

коли вже вікна вибиті, мов очі,
не глипають з-під ночі на тини,
поріг і комин звилися в одне,
калейдоскопом завертіле, клоччя,

не думай: а чому я пам'ятаю
ім'я того захвицяного пса,
що років сорок тут не завиває?

коли жилава висохла рука,
десниця суму, горло притискає,
не згадуй давню провесінь, яка

дива творила в повноводді синім,
не згадуй сміх, тим паче добрі вісті.
не згадуй предків, що водили в храм
аж доки осінь в ночі горобині
тебе віднесла з рідного обійстя
і знавіснілим віддала птахам.

хай хто тебе закинув на край світу,
якби він знав, що ти вернеш колись,
то балки не прогнили б так за літо
і бур'яни би так не розрослись.

та вороття минулому нема.
тож пом'янеш виною, без вина.

якби ж раніше знати, то авжеж...
вже перейшло мереживо пожеж.
десь є твій син, хоч ти його не знаєш.
десь є дочка, хоч ти й не признаєш.

і плечі їй вкриває позолота,
таким, як сад цей, відблиском густим.

кропива проводжає за ворота
і трохи далі проводжає дим.

тільки поглянеш на дику хугу,
серце іде у тан.
вітер біснується недолуго,
сосни бере за стан.

ягоди вовчі - оце вечеря.
я би сходила в ліс.
протяг уже й відчиняє двері.
сіють сніги навскіс.

раптом долоня чола торкнеться.
синій ліхтар в вікні.
/скоро гарячка тобі минеться.
очі які скляні./

все це турбує мене не надто.
бачиш оте сильце?
хтось мене вирішив ним піймати,
але забув про це.

як же буває нелегко з деким.
/ти не вставай, полеж./
літо здається примарно далеким.
я йому, мабуть, теж.

я сьогодні почула, жінки у дворі говорили:
на сусідньому домі замерз уночі херувим.
прокидаюся вранці — над ліжком з'явилися крила.
наче факт, що це дар і не можна кидатися ним.

але вірші несеш покірно, супроти волі,
і, коли пощастить, скидаєш, немов баласт.
заговорю з тими, у кого немає долі,
і вони розкажуть, що нині усе гаразд.

що іще до весни пів місяця,
що і шрамика не залишиться,
що коли доживеш до мареця,
то зима уже не примариться.

відкажу: я сюди приїхала,
бо мені так звеліла віхола.

а хіба я говорю з духами,
щоб змагатися з завірюхами?