В суботу 19-го в київському Мезаніні гурт Притон влаштовує міні-фест з ідеальним гітарно-ламповим лайн-апом, не провтикайте!

Зверніть увагу на одеський гурт Chillera: дівчата грають ідеальні аудіошпалери, ніжну і затишну музику ні про що. Щось таке має звучати на дні океану, де Спанчбоб ловить сачком душі затонулих серферів.

​​На @takflix вийшов антиутопічний мультфільм сестер Фельдман «ЙоЙо», вау!

«Надворі 2213 рік. Завдяки вбудованому AI люди контролюють емоції та працюють надпродуктивно. У світі не залишилося сумнівів, спонтанності та творчості. Якось пара вчених рятує новонародженого від штучного інтелекту. Його звуть ЙоЙо — це єдина людина на Землі, яка може креативити, жартувати та дружити», — такий синопсис на сайті.

Ну тобто класична історія «шляхетного дикуна» в антиутопічному світі тоталітарних порядків. В першому епізоді бачимо також домашнього робо-пса, інженера хмар, квадратну каву для квадратного офісного планктона та інші чудеса майбутнього. Намальовано теж досить просто, але стильно, дотепно і кислотно. Ви ж бачили мурали сестер Фельдман у різних хіпстерських місцях Києва? Бачили-бачили.

В мультфільмі 5 епізодів по 9 хвилин. Перегляд безкоштовний (принаймні, поки що). Тут трейлер, а тут сам серіал. Заокруглюйтесь!

Влада Ралко - "Сирена", 2022

Данило Мовчан
Patriarch Kirill of Moscow and All Russia
Патриа́рх Моско́вский и всея́ Руси́
25.03.2022
папір, акварель

Проста і дуже влучна інсталяція Саші Курмаза на виставці в Берліні: забацаний радянський військовий вагончик з православним куполом. The Temple of the Transfiguration.

Робота супроводжується довгим пояснювальним текстом, але то для німців, нам і так все очевидно, правда?

Восени минулого року я приєднався до проекту «Інструкція.ЮА» в ролі редактора. Це говорильня про українську ідентичність: ведучий Іван Семесюк запрошує розумних (здебільшого) гостей і запитує в них, що таке Україна і навіщо вона треба. Останній випуск першого сезону мав вийти ще 1 березня, але ми змогли допилити його тільки зараз (ой, а что случилось-то?) - тим не менше, інтерв'ю ідеально лягає в ці нові дикі обставини. Бо виявилося, що розмова з Тарасом Компаніченком велася переважно про деколонізацію; про деколонізацію нашого минулого, нашого уявлення про самих себе. Деколонізуймося, браття і сестри.

Інтерв'ю з музикантом і мистецтвознавцем Тарасом Компаніченком було записане в грудні 2021; випуск затримався через російське вторгнення. Але тепер ця розмова звучить ще актуальніше: Компаніченко багато що пояснив про російський імперіалізм, деколонізацію та українську ідентичність. Як формувалася висока українська культура? Де шукати сучасних українських аристократів? Чому російський імперець хоче бачити символом України не калину, а цукровий буряк? Про це багато іншого – в завершальному випуску першого сезону світоглядного ток-шоу «Інструкція.ЮА» ✝️

https://www.youtube.com/watch?v=WHx6F6pYwaI

Власне, ансамбль «Хорея козацька», яким займається Тарас Компаніченко, звучить ось так. Це реконструкція старовинної української музики без її «осучаснення», а якомога ближче до першоджерела: youtube.com/watch?v=vjh9zArF52g

​​«Магнетизм» (2020) Петра Яценка — чудовий роман, щоб читати в перервах між думскроллінгом новин про війну. Власне, він теж про війну — про ту, яка почалась вісім років тому; дія відбувається в Донецьку і Києві влітку 2014 року. На фоні решти української довколавоєнної літератури «Магнетизм» виділяється своєю казковістю.

Жанрово це магічний реалізм, який чим далі, тим більше втрачає реалістичність і ближче до третього акту стає цілком собі урбан-фентезі. Персонажі літають, дихають полум’ям і розмовляють зі снарядами від гаубиці.

Зі снаряду все і починається: він рикошетить від танку, пробиває дах квартири і приземляється на диван бабусі головної героїні. Там і лежить собі, сумний від того, що не вдалося вибухнути. Донецьк захопили росіяни, і головна героїня Гайка вирішує тікати від війни в Київ. Гайка має екстрасенсорні здібності, але це їй мало допомагає, незнайоме місто приймає її вороже: з квартири виганяють, гроші крадуть. Нарешті зловісний комунальник Змій, володар соцвиплат і ЖКХ, пропонує Гайці заключити демонічний контракт.

Далі будуть допити на підвалі, драконячі яйця і жорстокі ритуали засновника Донецька Джона Г’юза — все це складеться в трохи дурнувату, але струнку метафору про багатовікове російсько-українське протистояння. І навіть снаряд, в першому акті повішений на стіну (тобто на диван), неодмінно вистрелить.

Війна з Росією, особливо в перші дні ескалації, в багатьох викликала сильне почуття дереалізації: це поганий сон, це не може відбуватись насправді. Та й росіяни настільки безглузді і карикатурні, що видаються персонажами фентезі — реальні люди так не поводяться, правда? Тому і складно осмислювати ці процеси, не вдаючись до міфології, езотерики і магічного мислення. Казково-придуркуватий «Магнетизм» пояснює цю війну подекуди краще, ніж всі на світі політичні експерти.

Про Петра Яценка я мало що знаю, але ось вікі пише, що в нього також є квазібіографічний роман про Івана Нечуя-Левицького в жанрі стімпанк. Та це ж не просто стімпанк, це нечуйсплотейшен! Треба брати.

Сонце України, як відомо, встає на Донбасі. А в найтемнішу нічну годину воно ховається у тамтешніх підземеллях, спокійно й гідно очікуючи на світанок. Ось воно, наше світло, яке переможе темряву. Слова Олеся Бабія, музика Омеляна Нижанківського, виконують бійці Азову в катакомбах Азовсталі.

😔 Робота художника із Маріуполя Василя Ткаченка