Рівень підтримки рівних прав для ЛҐБТІК+ в українському суспільстві невпинно зростає!
72%
українців та українок
погоджуються з тим, що ЛҐБТК+ та гетеросексуальні люди повинні мати рівні права
73%
українців та українок
погоджуються з тим, що ЛҐБТК+ люди мають бути захищені від дискримінації
59%
українців та українок
підтримують цивільні партнерства для ЛҐБТК+
Згідно з останніми дослідженнями Національного демократичного інституту, що відображають дані станом на листопад 2023 року.
------------
#ікрапка_лґбт #ікрапка_культура
@IKRAPKA_MEDIA
Instagram
Facebook
Стати патроном/патронесою
72%
українців та українок
погоджуються з тим, що ЛҐБТК+ та гетеросексуальні люди повинні мати рівні права
73%
українців та українок
погоджуються з тим, що ЛҐБТК+ люди мають бути захищені від дискримінації
59%
українців та українок
підтримують цивільні партнерства для ЛҐБТК+
Згідно з останніми дослідженнями Національного демократичного інституту, що відображають дані станом на листопад 2023 року.
------------
#ікрапка_лґбт #ікрапка_культура
@IKRAPKA_MEDIA
Стати патроном/патронесою
Ті, хто називає себе «українськими націоналістами»: маргінальні рухи під прикриттям героїзму та національної ідеї
16 лютого у кінотеатрі «Мультиплекс» мав статися показ українського фільму «Уроки толерантності». Харків'яни та харків'янки прийшли на показ, а крім них - зграя молодиків у чорних масках та з плакатами: «Я за здорову націю, я проти ЛГБТ».
Днями раніше у Києві вчинили акт вандалізму проти кінотеатру «Жовтень», в якому проходив прем'єрний показ фільму. Стіни кінотеатру обмалювали символами національної ідеї та написом «ЛГБТ = Р%СНЯ». Це вже не перша така «акція» з боку груп тих, хто називає себе націоналістами в Україні.
Намагалися зірвати показ фільму у Харкові молодики з організації «Права молодь». Вони є молодіжним крилом «Правого сектору» та позиціонують себе як українські націоналісти. Де-факто ж, «Права молодь» найбільш відома участю у акціях розпалювання ненависті, виступами проти так званої «пропаганди ЛҐБТК+», але навіть далеко не всі їхні «хлопці» говорять українською мовою, надаючи перевагу русскаму язьіку.
«Права молодь» та подібні організації люблять беззаперечно називати себе націоналістичними. Більш того, часто вони позиціонують себе як «єдиних і правильних націоналістів». У своїй діяльності вони паразитують на іміджі військових, які, наприклад, є членами «Правого сектору». Але важливо розуміти, що військові на фронті з «сектору» та хлопці з «молоді», які приходять штурмувати харківські кінотеатри — це різні люди, і останні лише намагаються вписатися в імідж перших, прикриваючи акцію поширення ненависті, організовану цивільними підлітками, «рухом за збереження нації, за який виступають наші військові».
Той же «Правий сектор», за військовим іміджем якого ховаються «Права молодь», далеко не єдині українські захисники. Зараз в армії і на фронті, серед волонтерів — десятки та сотні тисяч людей, які всі разом захищають Україну. Це просто звичайні пересічні українці, які становлять більшість, це гомосексуальні люди, це атеїсти та мусульмани, іноземці тощо. Усі ці різні люди роблять свою справу та завдяки ним Україна існує. Але в той час лише хлопці з «Правої молоді» розповідають, що саме вони — найбільші захисники української нації, і саме вони на своїх акціях проти рівних прав та недискримінації ЛҐБТІК+ «говорять від імені всіх військових».
Інформаційна діяльність «Правої молоді» — це поширення ненависті та маніпуляції.
Так, із тим же фільмом «Уроки толерантності», що знятий на основі п'єси Ігоря Білиця «Гей-парад», вони вийшли зривати його показ із плакатами «гроші на армію, а не на фільми», хоча у відкритих джерелах можна знайти інформацію, що державні кошти на часткове фінансування зйомки фільму були виділені за місяць до початку повномасштабної війни.
У той самий час у Харкові діє громадська ініціатива «Гроші на ЗСУ Харків», що бореться за виділення частини коштів з багатомільярдного міського бюджету на фінансування допомоги Збройним силам України. Частина організаторів ініціативи — це харківські активістки за права жінок та ЛҐБТІК+. 🇺🇦🏳️🌈
«Права молодь» та подібні організації, що намагаються представляти себе як єдині справжні націоналісти, дедалі більше перетворюються на маргінальні рухи. Це було відчутно і під час останнього Місяця гордости у червні 2023 року, коли вони перешкоджали діяльності українських бізнесів через через підтримку рівних прав для меншин. Тоді більшість українців тільки посміялися над їхніми «акціями».
Ті, хто називають себе «українськими націоналістами», в той же час тільки розпалюючи ненависть до ЛҐБТІК+, жінок чи людей інших віросповідань, створюють негативний імідж українського націоналізму як всередині України, так і за кордоном. А законність діяльності таких організацій — лише питання часу.
НАЦІОНАЛІЗМ ≠ ГОМОФОБІЯ
НАЦІОНАЛІЗМ ≠ НАСИЛЬСТВО
НАЦІОНАЛІЗМ ≠ НЕРІВНІСТЬ
------------------------------------------------
#ікрапка_лґбт #ікрапка_культура
@IKRAPKA_MEDIA
Instagram
Facebook
Стати патроном/патронесою
16 лютого у кінотеатрі «Мультиплекс» мав статися показ українського фільму «Уроки толерантності». Харків'яни та харків'янки прийшли на показ, а крім них - зграя молодиків у чорних масках та з плакатами: «Я за здорову націю, я проти ЛГБТ».
Днями раніше у Києві вчинили акт вандалізму проти кінотеатру «Жовтень», в якому проходив прем'єрний показ фільму. Стіни кінотеатру обмалювали символами національної ідеї та написом «ЛГБТ = Р%СНЯ». Це вже не перша така «акція» з боку груп тих, хто називає себе націоналістами в Україні.
Намагалися зірвати показ фільму у Харкові молодики з організації «Права молодь». Вони є молодіжним крилом «Правого сектору» та позиціонують себе як українські націоналісти. Де-факто ж, «Права молодь» найбільш відома участю у акціях розпалювання ненависті, виступами проти так званої «пропаганди ЛҐБТК+», але навіть далеко не всі їхні «хлопці» говорять українською мовою, надаючи перевагу русскаму язьіку.
«Права молодь» та подібні організації люблять беззаперечно називати себе націоналістичними. Більш того, часто вони позиціонують себе як «єдиних і правильних націоналістів». У своїй діяльності вони паразитують на іміджі військових, які, наприклад, є членами «Правого сектору». Але важливо розуміти, що військові на фронті з «сектору» та хлопці з «молоді», які приходять штурмувати харківські кінотеатри — це різні люди, і останні лише намагаються вписатися в імідж перших, прикриваючи акцію поширення ненависті, організовану цивільними підлітками, «рухом за збереження нації, за який виступають наші військові».
Той же «Правий сектор», за військовим іміджем якого ховаються «Права молодь», далеко не єдині українські захисники. Зараз в армії і на фронті, серед волонтерів — десятки та сотні тисяч людей, які всі разом захищають Україну. Це просто звичайні пересічні українці, які становлять більшість, це гомосексуальні люди, це атеїсти та мусульмани, іноземці тощо. Усі ці різні люди роблять свою справу та завдяки ним Україна існує. Але в той час лише хлопці з «Правої молоді» розповідають, що саме вони — найбільші захисники української нації, і саме вони на своїх акціях проти рівних прав та недискримінації ЛҐБТІК+ «говорять від імені всіх військових».
Інформаційна діяльність «Правої молоді» — це поширення ненависті та маніпуляції.
Так, із тим же фільмом «Уроки толерантності», що знятий на основі п'єси Ігоря Білиця «Гей-парад», вони вийшли зривати його показ із плакатами «гроші на армію, а не на фільми», хоча у відкритих джерелах можна знайти інформацію, що державні кошти на часткове фінансування зйомки фільму були виділені за місяць до початку повномасштабної війни.
У той самий час у Харкові діє громадська ініціатива «Гроші на ЗСУ Харків», що бореться за виділення частини коштів з багатомільярдного міського бюджету на фінансування допомоги Збройним силам України. Частина організаторів ініціативи — це харківські активістки за права жінок та ЛҐБТІК+. 🇺🇦🏳️🌈
«Права молодь» та подібні організації, що намагаються представляти себе як єдині справжні націоналісти, дедалі більше перетворюються на маргінальні рухи. Це було відчутно і під час останнього Місяця гордости у червні 2023 року, коли вони перешкоджали діяльності українських бізнесів через через підтримку рівних прав для меншин. Тоді більшість українців тільки посміялися над їхніми «акціями».
Ті, хто називають себе «українськими націоналістами», в той же час тільки розпалюючи ненависть до ЛҐБТІК+, жінок чи людей інших віросповідань, створюють негативний імідж українського націоналізму як всередині України, так і за кордоном. А законність діяльності таких організацій — лише питання часу.
НАЦІОНАЛІЗМ ≠ ГОМОФОБІЯ
НАЦІОНАЛІЗМ ≠ НАСИЛЬСТВО
НАЦІОНАЛІЗМ ≠ НЕРІВНІСТЬ
------------------------------------------------
#ікрапка_лґбт #ікрапка_культура
@IKRAPKA_MEDIA
Стати патроном/патронесою
Мобілізація жінок як тест культури українського соціуму, і чи справді ми далеко відійшли від патріархату?
Потік новин про посилення мобілізації в Україні нарешті трохи спав. А разом з тим і хвиля обговорень цієї теми у суспільстві. Ще не так давно, до оголошення про розборку нового мобілізаційного законопроєкту, соціальні мережі кишіли різними думками про те, кого варто мобілізувати. Медіа зі свого боку «тягали» на зйомки інтерв'ю різних військових, які висловлювали свої думки: треба мобілізувати ув'язнених, студентів, чи всіх чоловіків, або посилати на фронт саме тих, хто найбільше не хоче туди потрапити.
У цьому матеріалі ми не будемо акцентувати увагу на критиці самого змісту усіх цих різних пропозицій. Але один з дуже цікавих фактів, на які хотілося би звернути увагу — це те, що з-поміж з десятку таких відеоінтерв'ю з військовими, або тисяч коментаторів у соціальних мережах, фактично не було жодної ґрунтовної та серйозної пропозиції подумати над тим, аби більше залучити до оборони держави жінок. Попри значний медійний галас довкола висловів кількох людей, насправді подібні тези озвучувалися мало та рідко.
Про інтерв'ю з військовими. Якесь українське медіа випускає відео. Посередині — військовий, який розповідає, кого ще потрібно мобілізувати. Практично всі такі інтерв'ю були взяті саме у чоловіків. І тут є що проаналізувати.
Пункт перший. Те, що ми бачимо, — в нашому все ще значною мірою патріархальному суспільстві чоловіки абсолютно не мають жодної шкоди, співчуття, емпатії до інших чоловіків, і такі поняття, як страх у чоловіка завжди тільки зневажаються. На противагу жінкам, які на думку значної частини чоловіків мають право на страх, на те, аби шукати безпеки та відмежовувати себе від ризиків.
Саме через це явище можна пояснити те, що значна частина суспільства загалом не має жодних питань до жінок, які виїжджають за кордон, але є величезна ненависть до чоловіків-«ухилянтів», які — о боже — втекли за кордон. І саме цим можна пояснити таку кількість насмішок над історіями чоловіків, які, наприклад, померли під час цієї втечі, або намагалися втекти, але зазнали невдачі. І саме цим можна пояснити те запекле бажання таких військових в інтерв'ю все більше і сильніше примушувати чоловіків силою йти на фронт — тих, хто не хоче та боїться армії.
Друге — це страх перед непопулярними рішеннями та критикою, яка за ними слідує, який спостерігається як з боку влади, так і пересічних людей.
Вже зараз ми розуміємо, що війна скоріше за все буде доволі довгою, і дуже виснажливою для України. Тому потрібні будуть нові військові, нові люди в армії, бо ми несемо втрати. Тож роздуми про те, кого мобілізувати далі, є дуже логічними в цій ситуації. І серед усіх можливих рішень ідея більшого залучення жінок є найбільш непопулярним варіантом, і чоловікам військовим в інтерв'ю набагато простіше запропонувати мобілізувати і відправити на фронт ще більше чоловіків (тому що тоді не буде великої негативної реакції, адже суспільство звикло сприймати це як норму), але вони не говорять про ідею мобілізувати жінок, тому що за такі слова прилетить багато негативу — і з боку інших чоловіків, і жінок, і емоційна реакція буде куди більша.
Цей пункт варто розібрати детальніше. Чому легко просувати ідеї збільшення мобілізації чоловіків, і чому негативної реакції великої не буде?
Бо чоловіки на цій війні опинилися в такій ситуації, що у разі їхньої незгоди з приписаною їм ґендерною роллю бути основною масою захисників, Україна просто не вистоїть. В нас немає вибору сказати зараз про те, що ми вимагаємо рівної участі жінок і чоловіків (50 на 50, або хоча би трохи ближче до цього показника) на цій війні. Схоже, багато хто виходить саме з цього, доволі очевидного висновку.
Але це не єдина причина. Помітно, що чоловікам соромно проявляти свій страх, тривогу чи нерішучість. Мало хто з чоловіків, які бояться померти, зараз готові публічно сказати про це. Тому що по-перше, ти зобов'язаний, і тому що по-друге, чоловіки не плачуть. Насправді плачуть, але так, аби ніхто не бачив, бо це соромно.
Продовження нижче 👇🏼
@IKRAPKA_MEDIA
Потік новин про посилення мобілізації в Україні нарешті трохи спав. А разом з тим і хвиля обговорень цієї теми у суспільстві. Ще не так давно, до оголошення про розборку нового мобілізаційного законопроєкту, соціальні мережі кишіли різними думками про те, кого варто мобілізувати. Медіа зі свого боку «тягали» на зйомки інтерв'ю різних військових, які висловлювали свої думки: треба мобілізувати ув'язнених, студентів, чи всіх чоловіків, або посилати на фронт саме тих, хто найбільше не хоче туди потрапити.
У цьому матеріалі ми не будемо акцентувати увагу на критиці самого змісту усіх цих різних пропозицій. Але один з дуже цікавих фактів, на які хотілося би звернути увагу — це те, що з-поміж з десятку таких відеоінтерв'ю з військовими, або тисяч коментаторів у соціальних мережах, фактично не було жодної ґрунтовної та серйозної пропозиції подумати над тим, аби більше залучити до оборони держави жінок. Попри значний медійний галас довкола висловів кількох людей, насправді подібні тези озвучувалися мало та рідко.
Про інтерв'ю з військовими. Якесь українське медіа випускає відео. Посередині — військовий, який розповідає, кого ще потрібно мобілізувати. Практично всі такі інтерв'ю були взяті саме у чоловіків. І тут є що проаналізувати.
Пункт перший. Те, що ми бачимо, — в нашому все ще значною мірою патріархальному суспільстві чоловіки абсолютно не мають жодної шкоди, співчуття, емпатії до інших чоловіків, і такі поняття, як страх у чоловіка завжди тільки зневажаються. На противагу жінкам, які на думку значної частини чоловіків мають право на страх, на те, аби шукати безпеки та відмежовувати себе від ризиків.
Саме через це явище можна пояснити те, що значна частина суспільства загалом не має жодних питань до жінок, які виїжджають за кордон, але є величезна ненависть до чоловіків-«ухилянтів», які — о боже — втекли за кордон. І саме цим можна пояснити таку кількість насмішок над історіями чоловіків, які, наприклад, померли під час цієї втечі, або намагалися втекти, але зазнали невдачі. І саме цим можна пояснити те запекле бажання таких військових в інтерв'ю все більше і сильніше примушувати чоловіків силою йти на фронт — тих, хто не хоче та боїться армії.
Друге — це страх перед непопулярними рішеннями та критикою, яка за ними слідує, який спостерігається як з боку влади, так і пересічних людей.
Вже зараз ми розуміємо, що війна скоріше за все буде доволі довгою, і дуже виснажливою для України. Тому потрібні будуть нові військові, нові люди в армії, бо ми несемо втрати. Тож роздуми про те, кого мобілізувати далі, є дуже логічними в цій ситуації. І серед усіх можливих рішень ідея більшого залучення жінок є найбільш непопулярним варіантом, і чоловікам військовим в інтерв'ю набагато простіше запропонувати мобілізувати і відправити на фронт ще більше чоловіків (тому що тоді не буде великої негативної реакції, адже суспільство звикло сприймати це як норму), але вони не говорять про ідею мобілізувати жінок, тому що за такі слова прилетить багато негативу — і з боку інших чоловіків, і жінок, і емоційна реакція буде куди більша.
Цей пункт варто розібрати детальніше. Чому легко просувати ідеї збільшення мобілізації чоловіків, і чому негативної реакції великої не буде?
Бо чоловіки на цій війні опинилися в такій ситуації, що у разі їхньої незгоди з приписаною їм ґендерною роллю бути основною масою захисників, Україна просто не вистоїть. В нас немає вибору сказати зараз про те, що ми вимагаємо рівної участі жінок і чоловіків (50 на 50, або хоча би трохи ближче до цього показника) на цій війні. Схоже, багато хто виходить саме з цього, доволі очевидного висновку.
Але це не єдина причина. Помітно, що чоловікам соромно проявляти свій страх, тривогу чи нерішучість. Мало хто з чоловіків, які бояться померти, зараз готові публічно сказати про це. Тому що по-перше, ти зобов'язаний, і тому що по-друге, чоловіки не плачуть. Насправді плачуть, але так, аби ніхто не бачив, бо це соромно.
Продовження нижче 👇🏼
@IKRAPKA_MEDIA
Тому коли хтось виходить і каже: «треба мобілізувати всіх чоловіків», мало хто з чоловіків наважиться висловитися проти.
Чому якщо хтось запропонує мобілізувати жінок, то критики буде в рази більше?
По-перше, його зацькує велика кількість жінок. Причому, абсолютно різних. Починаючи від максимальних адепток ґендерних стереотипів, які цілком задоволені та просувають далі в маси наратив, що «жіноче заняття - це готувати, прибирати і робити манікюр. яка війна, ви що!?»; і закінчуючи частиною феміністок які скажуть, що «в армії дуже багато проблем, все що немає нормальних жіночих військових берців, і взагалі давайте спочатку чоловіки почнуться виховувати дітей замість нас та прибирати вдома, і тоді ми подумаємо над тим, аби також за призовом служити в армії». І це тільки з того, що вже жінками було сказано і написано.
По-друге, за таку пропозицію «прилетить» від великої кількості інших чоловіків. Починаючи від ярих прихильників ґендерних стереотипів, які вважають, що це саме чоловіча справа, а жінкам на фронті і на війні на місце; і закінчуючи тими, хто буде «захищати» жінок від потенційної мобілізації тільки для того, аби здобути їхню прихильність. А останніх, схоже, все ще доволі багато. Чимало чоловіків звикли отримувати прихильність від жінок (яка потенційно може закінчитися, наприклад, сексом) не повагою до рівності у правах та обов'язках, а в тому, аби «купити» жінку різним способом, зробити її своєю утриманкою, або помістити в умови «квітки, що росте в теплиці». Тож, на їх думку, ні, жінки не повинні мати рівні громадянські обов'язки, вони не повинні служити в армії за призовом, бо тоді ключ до їхніх сердець (або інших частин тіла) буде здобуватися через рівність та повагу, увагу, цінування; краще ми будемо вважати їх «кімнатними рослинками», які мало на що здатні та не рівні нам, та «захищати» від будь-яких потенційних небезпек життя, як от армія, аби вони так і лишалися «рослинками», та вважали милими і сексуальними ці прояви «турботи», за якими можна побачити скрєпний патріархальний контроль та ставлення як до неповноцінних.
Ідеї щодо повної чи часткової мобілізації жінок — це порушення багаторічного статус-кво, до якого встигло призвичаїтися українське суспільство. Непопулярне рішення, проти якого готові виступити різні групи. І за їхніми мотивами ми можемо побачити багато різних культурних аспектів, усе ще панівних в Україні.
-------------------------
#ікрапка_культура #ікрапка_жінки #ікрапка_чоловіки
@IKRAPKA_MEDIA
Instagram
Facebook
Стати патроном/патронесою
Чому якщо хтось запропонує мобілізувати жінок, то критики буде в рази більше?
По-перше, його зацькує велика кількість жінок. Причому, абсолютно різних. Починаючи від максимальних адепток ґендерних стереотипів, які цілком задоволені та просувають далі в маси наратив, що «жіноче заняття - це готувати, прибирати і робити манікюр. яка війна, ви що!?»; і закінчуючи частиною феміністок які скажуть, що «в армії дуже багато проблем, все що немає нормальних жіночих військових берців, і взагалі давайте спочатку чоловіки почнуться виховувати дітей замість нас та прибирати вдома, і тоді ми подумаємо над тим, аби також за призовом служити в армії». І це тільки з того, що вже жінками було сказано і написано.
По-друге, за таку пропозицію «прилетить» від великої кількості інших чоловіків. Починаючи від ярих прихильників ґендерних стереотипів, які вважають, що це саме чоловіча справа, а жінкам на фронті і на війні на місце; і закінчуючи тими, хто буде «захищати» жінок від потенційної мобілізації тільки для того, аби здобути їхню прихильність. А останніх, схоже, все ще доволі багато. Чимало чоловіків звикли отримувати прихильність від жінок (яка потенційно може закінчитися, наприклад, сексом) не повагою до рівності у правах та обов'язках, а в тому, аби «купити» жінку різним способом, зробити її своєю утриманкою, або помістити в умови «квітки, що росте в теплиці». Тож, на їх думку, ні, жінки не повинні мати рівні громадянські обов'язки, вони не повинні служити в армії за призовом, бо тоді ключ до їхніх сердець (або інших частин тіла) буде здобуватися через рівність та повагу, увагу, цінування; краще ми будемо вважати їх «кімнатними рослинками», які мало на що здатні та не рівні нам, та «захищати» від будь-яких потенційних небезпек життя, як от армія, аби вони так і лишалися «рослинками», та вважали милими і сексуальними ці прояви «турботи», за якими можна побачити скрєпний патріархальний контроль та ставлення як до неповноцінних.
Ідеї щодо повної чи часткової мобілізації жінок — це порушення багаторічного статус-кво, до якого встигло призвичаїтися українське суспільство. Непопулярне рішення, проти якого готові виступити різні групи. І за їхніми мотивами ми можемо побачити багато різних культурних аспектів, усе ще панівних в Україні.
-------------------------
#ікрапка_культура #ікрапка_жінки #ікрапка_чоловіки
@IKRAPKA_MEDIA
Стати патроном/патронесою
Європа — це мильна бульбашка, що лусне, якщо Україна впаде. Чи ні?
Європа — це територія свободи, демократичних законів та вільних людей. Росія — нео-імперія з авторитарним режимом, відсутністю свобод та цінності людського життя, але з великими амбіціями поширювати свій «рускій мір» по всьому світу. Чи хоче росія поширити «рускій мір» на всю Європу? Чи хоче вона повністю знищити європейські цінності, що будувалися багато років? Безперечно, так.
У світі без воєн можна було би дивитися на Європу та її свободу і демократію як на щось постійне. Але в реальному житті, зараз, усе це під загрозою. Виявляється, можна жити певними цінностями тоді, коли ти можеш захистити та відстояти себе та ці цінності. Чи здатна Європа захистити свої цінності, аби вони не луснули як мильна бульбашка від дотику голки російської агресії?
Українці україноцентричні. Нам, насправді, важко бути об'єктивними у питаннях, які стосуються нашої війни та міжнародних питань. Чи захищає Україна всю Європу, чи весь демократичний світ, або правда в тому, що це лише ми так вважаємо, а насправді захищаємо лише себе? Чи впаде Європа, якщо впаде Україна? Давайте думати.
Що ми можемо сказати точно?
Росія не зупиниться. Вона і не збирається. І про це кажуть всі — від Путіна і до пересічних росіян, які хотять знову «на Бєрлін». Поразка України означатиме, що наші західні сусіди будуть наступними жертвами. В країнах Балтії та Польщі це розуміють краще. В решті країн все ще значною мірою цього не усвідомлюють.
Безвідповідальна бездіяльність
Росія становить небезпеку для існування всієї Європи та європейської парадигми цінностей, демократії та способу життя. Ланцюжок має працювати так: усвідомлення загрози → з'ясування шляхів усунення → реалізація дій щодо ліквідації загрози. У Європі все ще надто багато хто вірить, що все буде добре, і нічого не робить. Цінний час втрачається, а ризики тільки зростають.
Пошук «мирних рішень» для України
Багато кому подобається замість реальної допомоги займатися прутнею. І багато європейських політиків, з усіма своїми вищими освітами та наче як присутніми мізками в головах, не бачать очевидного: росія ніколи не виконуватиме домовленостей. Вона їх порушуватиме як їй заманеться, а будь-які «перемир'я» будуть лише використанні як пауза на її користь. Батьки цих людей хотіли примирити Гітлера, але висновків, схоже, ніяких не зроблено.
Чи здатна Європа дати відсіч росії, якщо остання вже окупує всю Україну і піде далі? Можна багато дискутувати про військові потуги Європи, чи буде воювати все НАТО разом зі США тощо. Але чітко зрозуміло одне: Європа воювати буде, доведеться. І доведеться втрачати життя своїх солдат і цивільних. Росію найзручніше зупинити в Україні, поки цього ще не сталося. Зупинити — означає перемогти. Росія обходитиме санкції, розвиватиме свій ВПК, вона тільки зростатиме як військова загроза, якщо не зазнає поразки, яка доведе її до краху.
Якщо Україна не вистоїть, можливо, не вся Європа «лусне» та одразу буде захоплена. Але війна буде вже на території ЄС. І це вже означатиме, що Європа не змогла захистити свої цінності. Десь європейські цінності розчавлять російські танки, і «територія свободи» зникне під жорсткою окупацією, десь буде війна: знищувати європейські міста, знищувати пам'ятки культури, знищувати життя.
-------------------------
#ікрапка_українство
@IKRAPKA_MEDIA
Європа — це територія свободи, демократичних законів та вільних людей. Росія — нео-імперія з авторитарним режимом, відсутністю свобод та цінності людського життя, але з великими амбіціями поширювати свій «рускій мір» по всьому світу. Чи хоче росія поширити «рускій мір» на всю Європу? Чи хоче вона повністю знищити європейські цінності, що будувалися багато років? Безперечно, так.
У світі без воєн можна було би дивитися на Європу та її свободу і демократію як на щось постійне. Але в реальному житті, зараз, усе це під загрозою. Виявляється, можна жити певними цінностями тоді, коли ти можеш захистити та відстояти себе та ці цінності. Чи здатна Європа захистити свої цінності, аби вони не луснули як мильна бульбашка від дотику голки російської агресії?
Українці україноцентричні. Нам, насправді, важко бути об'єктивними у питаннях, які стосуються нашої війни та міжнародних питань. Чи захищає Україна всю Європу, чи весь демократичний світ, або правда в тому, що це лише ми так вважаємо, а насправді захищаємо лише себе? Чи впаде Європа, якщо впаде Україна? Давайте думати.
Що ми можемо сказати точно?
Росія не зупиниться. Вона і не збирається. І про це кажуть всі — від Путіна і до пересічних росіян, які хотять знову «на Бєрлін». Поразка України означатиме, що наші західні сусіди будуть наступними жертвами. В країнах Балтії та Польщі це розуміють краще. В решті країн все ще значною мірою цього не усвідомлюють.
Безвідповідальна бездіяльність
Росія становить небезпеку для існування всієї Європи та європейської парадигми цінностей, демократії та способу життя. Ланцюжок має працювати так: усвідомлення загрози → з'ясування шляхів усунення → реалізація дій щодо ліквідації загрози. У Європі все ще надто багато хто вірить, що все буде добре, і нічого не робить. Цінний час втрачається, а ризики тільки зростають.
Пошук «мирних рішень» для України
Багато кому подобається замість реальної допомоги займатися прутнею. І багато європейських політиків, з усіма своїми вищими освітами та наче як присутніми мізками в головах, не бачать очевидного: росія ніколи не виконуватиме домовленостей. Вона їх порушуватиме як їй заманеться, а будь-які «перемир'я» будуть лише використанні як пауза на її користь. Батьки цих людей хотіли примирити Гітлера, але висновків, схоже, ніяких не зроблено.
Чи здатна Європа дати відсіч росії, якщо остання вже окупує всю Україну і піде далі? Можна багато дискутувати про військові потуги Європи, чи буде воювати все НАТО разом зі США тощо. Але чітко зрозуміло одне: Європа воювати буде, доведеться. І доведеться втрачати життя своїх солдат і цивільних. Росію найзручніше зупинити в Україні, поки цього ще не сталося. Зупинити — означає перемогти. Росія обходитиме санкції, розвиватиме свій ВПК, вона тільки зростатиме як військова загроза, якщо не зазнає поразки, яка доведе її до краху.
Якщо Україна не вистоїть, можливо, не вся Європа «лусне» та одразу буде захоплена. Але війна буде вже на території ЄС. І це вже означатиме, що Європа не змогла захистити свої цінності. Десь європейські цінності розчавлять російські танки, і «територія свободи» зникне під жорсткою окупацією, десь буде війна: знищувати європейські міста, знищувати пам'ятки культури, знищувати життя.
-------------------------
#ікрапка_українство
@IKRAPKA_MEDIA
ЛҐБТКІ+ «спільнота» і «ЛҐБТКІ+ книжки»: недоречні терміни, що шкодять
Є популярні фрази, які вживають всі, не задумуючись, чи правильно це. Так, наприклад, усюди в ЗМІ, на сторінках громадських організацій та у виступах активістів і активісток ми постійно чуємо сполуки «ЛҐБТКІ+ спільнота», а в інтернеті ми можемо знайти підбірки «ЛҐБТКІ+ фільмів» чи «ЛҐБТКІ+ книжок». Та чи доречно це?
🤔 ЛҐБТКІ+ - це спільнота, чи ні? І чому взагалі так говорять?
Спільнота - це активне об'єднання пов'язаних одне з одним людей, що займаються спільною справою та мають спільні інтереси. Близькі синоніми слова - це товариство, спілка, угруповання.
Активістка Анна Шаригіна якось сказала: «...є ЛҐБТКІ+ люди, є ще менша ЛҐБТКІ+ спільнота...». Тобто, під «ЛҐБТКІ+ спільнотою» насправді розуміють певне обмежене коло далеко не всіх ЛҐБТКІ+ людей, а лише ту частину з них, які активно включені в активізм, роботу над адвокацією рівних прав, медійну діяльність, та перебувають у контакті одне з одним. Проте, словосполучення «ЛҐБТКІ+ спільнота» почали використовувати масово, називаючи ним не тільки активістське середовище, а всіх людей, що викривлює сенси та поширює міфи.
😵 «ЛҐБТКІ+ - це угруповання, секта, субкультура, ідеологія чи організація»
ЛҐБТКІ+ постійно доводиться спростовувати різні міфи про себе: що вони - модний тренд, що їхнє життя чи боротьба за рівні права це «пропаганда» тощо. І одним з таких міфів є те, що ЛҐБТКІ+ це «угруповання, секта, субкультура, ідеологія чи організація». І коли ми вчергове бачимо новинний заголовок, в якому написано «ЛҐБТКІ+ спільнота», то необізнаний в тематиці читач стає ще одним носієм і поширювачем цього міфу. Бо в новинах написано, що ЛҐБТКІ+ це спільнота, тобто, угруповання.
Що таке «ЛҐБТКІ+ книжка»?
Варто акторові чи авторці вставити в свій художній твір лише одного гомосексуального персонажа, як її назвуть «ЛҐБТКІ+ книгою». Якщо в книзі багато персонажів, то насправді не дивно, що вони мають різні сексуальні орієнтації, бо саме так і є в реальному житті. Можливо, варто назвати це не «ЛҐБТКІ+ книгою», а, наприклад, нормальною книгою?
Як мінімум, для статусу «ЛҐБТКІ+ книга» потрібно, аби там справді були всі: і Л, і Ґ, і Б, і Т, і І, і К. Ґей роман чи лесбійська повість не є «ЛҐБТКІ+ книжкою» — це саме ґей роман або лесбійська повість. Бо тоді ми знову повертаємося до міфу, що «ЛҐБТКІ+ - це якась субкультура». Як існує жанр панк-літератури, що відображає субкультуру панку.
❗Важливо підкреслювати, що ЛҐБТКІ+ — це різні люди і окремі групи. Ґеї це не лесбійки, а лесбійки це не інтерсекс-люди. Некоректні терміни, які використовуються з передачею хибних сенсів, як-от те ж саме «спільнотування» усіх підряд, що перетворюється у «субкультурування», це не окей. Це недобре і це шкідливо. Це породжує додаткові міфи та стереотипи, або підживлює їх.
Коли ми говоримо на ЛҐБТКІ+ «спільнота», а на кожну окрему людину «представник спільноти» замість просто «ґей/лесбійка чи бісексуал тощо», це посилює ще одну проблему - колективну відповідальність. ЛҐБТКІ+ - одна з груп, які найбільше зазнають її від суспільства, бо значна частина інших людей схильні сприймати слова чи поведінку, наприклад, одного ґея, або маленької групи ЛҐБТКІ+, як таку, що репрезентує усіх. Це - проблема, яка вартує додаткового висвітлення.
Врешті, некоректне використання колективізуючих термінів призводить до зазіхання на індивідуальність кожної окремої людини, перетворюючи її з окремої особи на «представника спільноти, субкультури, організації чи секти». Стираються окремі персоналії та різниця між людьми. І це велика розмова і велика дискусія і про те, що, працюючи над передачею фактів і сенсів, варто приділяти велику увагу словам, і, можливо, не слід зловживати навіть використанням узагальнюючої абревіатури «ЛҐБТКІ+» там, де мова іде про щось більш конкретне та вузьке: наприклад, про проблеми трансґендерних людей, або про відому лесбійку в політиці.
-------------------------
Матеріал опубліковано як спільнопост власника тексту «ГО ТОЧКА ОПОРИ ЮА», автора марко і крапка, та Ì.KRAPKA.MEDIA.
#ікрапка_лґбт #ікрапка_активізм
@IKRAPKA_MEDIA
Є популярні фрази, які вживають всі, не задумуючись, чи правильно це. Так, наприклад, усюди в ЗМІ, на сторінках громадських організацій та у виступах активістів і активісток ми постійно чуємо сполуки «ЛҐБТКІ+ спільнота», а в інтернеті ми можемо знайти підбірки «ЛҐБТКІ+ фільмів» чи «ЛҐБТКІ+ книжок». Та чи доречно це?
🤔 ЛҐБТКІ+ - це спільнота, чи ні? І чому взагалі так говорять?
Спільнота - це активне об'єднання пов'язаних одне з одним людей, що займаються спільною справою та мають спільні інтереси. Близькі синоніми слова - це товариство, спілка, угруповання.
Активістка Анна Шаригіна якось сказала: «...є ЛҐБТКІ+ люди, є ще менша ЛҐБТКІ+ спільнота...». Тобто, під «ЛҐБТКІ+ спільнотою» насправді розуміють певне обмежене коло далеко не всіх ЛҐБТКІ+ людей, а лише ту частину з них, які активно включені в активізм, роботу над адвокацією рівних прав, медійну діяльність, та перебувають у контакті одне з одним. Проте, словосполучення «ЛҐБТКІ+ спільнота» почали використовувати масово, називаючи ним не тільки активістське середовище, а всіх людей, що викривлює сенси та поширює міфи.
😵 «ЛҐБТКІ+ - це угруповання, секта, субкультура, ідеологія чи організація»
ЛҐБТКІ+ постійно доводиться спростовувати різні міфи про себе: що вони - модний тренд, що їхнє життя чи боротьба за рівні права це «пропаганда» тощо. І одним з таких міфів є те, що ЛҐБТКІ+ це «угруповання, секта, субкультура, ідеологія чи організація». І коли ми вчергове бачимо новинний заголовок, в якому написано «ЛҐБТКІ+ спільнота», то необізнаний в тематиці читач стає ще одним носієм і поширювачем цього міфу. Бо в новинах написано, що ЛҐБТКІ+ це спільнота, тобто, угруповання.
Що таке «ЛҐБТКІ+ книжка»?
Варто акторові чи авторці вставити в свій художній твір лише одного гомосексуального персонажа, як її назвуть «ЛҐБТКІ+ книгою». Якщо в книзі багато персонажів, то насправді не дивно, що вони мають різні сексуальні орієнтації, бо саме так і є в реальному житті. Можливо, варто назвати це не «ЛҐБТКІ+ книгою», а, наприклад, нормальною книгою?
Як мінімум, для статусу «ЛҐБТКІ+ книга» потрібно, аби там справді були всі: і Л, і Ґ, і Б, і Т, і І, і К. Ґей роман чи лесбійська повість не є «ЛҐБТКІ+ книжкою» — це саме ґей роман або лесбійська повість. Бо тоді ми знову повертаємося до міфу, що «ЛҐБТКІ+ - це якась субкультура». Як існує жанр панк-літератури, що відображає субкультуру панку.
❗Важливо підкреслювати, що ЛҐБТКІ+ — це різні люди і окремі групи. Ґеї це не лесбійки, а лесбійки це не інтерсекс-люди. Некоректні терміни, які використовуються з передачею хибних сенсів, як-от те ж саме «спільнотування» усіх підряд, що перетворюється у «субкультурування», це не окей. Це недобре і це шкідливо. Це породжує додаткові міфи та стереотипи, або підживлює їх.
Коли ми говоримо на ЛҐБТКІ+ «спільнота», а на кожну окрему людину «представник спільноти» замість просто «ґей/лесбійка чи бісексуал тощо», це посилює ще одну проблему - колективну відповідальність. ЛҐБТКІ+ - одна з груп, які найбільше зазнають її від суспільства, бо значна частина інших людей схильні сприймати слова чи поведінку, наприклад, одного ґея, або маленької групи ЛҐБТКІ+, як таку, що репрезентує усіх. Це - проблема, яка вартує додаткового висвітлення.
Врешті, некоректне використання колективізуючих термінів призводить до зазіхання на індивідуальність кожної окремої людини, перетворюючи її з окремої особи на «представника спільноти, субкультури, організації чи секти». Стираються окремі персоналії та різниця між людьми. І це велика розмова і велика дискусія і про те, що, працюючи над передачею фактів і сенсів, варто приділяти велику увагу словам, і, можливо, не слід зловживати навіть використанням узагальнюючої абревіатури «ЛҐБТКІ+» там, де мова іде про щось більш конкретне та вузьке: наприклад, про проблеми трансґендерних людей, або про відому лесбійку в політиці.
-------------------------
Матеріал опубліковано як спільнопост власника тексту «ГО ТОЧКА ОПОРИ ЮА», автора марко і крапка, та Ì.KRAPKA.MEDIA.
#ікрапка_лґбт #ікрапка_активізм
@IKRAPKA_MEDIA
🏳️🌈 Марш Рівності 2024: чи потрібен Києву марш ЛҐБТІК під час великої війни?
16 червня у Києві має відбутися Марш Рівності. Це — протестна хода за юридичні та соціальні права ЛҐБТІК+, що зазвичай відбувається раз у рік. Востаннє в Києві Марш Рівності відбувся у 2021 році, а потім два роки не проводився через повномасштабну війну.
*юридичні права — такі, що закріплені в законі
*соціальні права — неписані права, норми, якими живе суспільство
Організатори анонсували Марш Рівності у Києві на 16 травня. Акція ЛҐБТІК+ у столиці України має відбутися під гаслом «Єднаймося заради рівності та перемоги». Проте, інтернетом пішли дискусії, чи доречне проведення такої акції у 2024 році, під час повномасштабної війни з росією. Зокрема, із засудженням маршу виступили в соціальних мережах деякі військові.
Сприйняття Маршу Рівності тими, хто проти
Люди, які проти маршу, сприймають його, певно, як веселковий карнавал на фоні війни. В той час, коли люди гинуть на фронті, захищаючи країну, та в тилу від російських ракет, багато хто переживає втрату близьких, а вся Україна має перебої з електроенергією, якісь ґеї та лесбійки вийдуть у центрі столиці показати всім свою сексуальну орієнтацію.
Проте, таке сприйняття хибне, і ось чому >>>
1. Напади на ЛҐБТІК+ в Україні не зникають
Величне насильство проти ЛҐБТІК+ (або, зараз уже часто буває, і до гетеросексуальних людей, які «виглядають як ґеї»), не тільки не зникли, але навпаки — стали ще частішими. Верховна Рада України вже три роки ігнорує законопроєкт, який мав би покласти край нападам на ґрунті ненависті за ознаками сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності. Він був зареєстрований у 2021 році та ще тоді був надзвичайно актуальним. Проте, за три роки його навіть не винесли на голосування. Марш Рівності — це спосіб нагадати владі, зокрема, про цю проблему.
2. Стосунки є, а прав немає
Українська влада намагається робити вигляд, що надзвичайно турбується про військових. Так, насамперед для військових, були спрощені процедури укладання шлюбу, що тепер можна буде зробити навіть через Дію. Так, держава створює максимально зручні умови для пар жінок та чоловіків. Але в той саме час продовжує ігнорувати одностатеві пари. Гомосексуальні люди є усюди, і в армії також. Але, на відміну від «звичайних» пар, люди в одностатевих стосунках ніяк не можуть отримати від держави визнання статусу партнерів, а також укласти шлюб, що дає цілу сукупність майнових і немайнових прав людям у ньому. ЛҐБТІК+ вже давно просять владу створити в Україні хоча би опцію партнерств для одностатевих пар, але цього досі не зробили.
Марш Рівності — це інструмент
У ЛҐБТІК+ в Україні є конкретні та серйозні проблеми, які потребують негайного вирішення. Марш Рівності — це протест, що дає можливість максимально публічно та від імені великої кількості людей звернутися до влади з вимогою виконувати свої обов'язки та розглядати ті законопроєкти, які вже роками лежать без розгляду. І зараз, у 2024 році, мабуть вперше Марш Рівності спрямований саме на владу, а не на суспільство. Бо за результатами соціологічних досліджень і опитувань, більшість українців вже підтримують цивільні партнерства та рівні права для ЛҐБТІК+ загалом.
Активізм на вулиці — це безпека для ЛҐБТІК+
Марш Рівності має також ще один аспект. Якщо зникає (хоча би раз на рік) демонстрація скупчення ЛҐБТІК+ як сотень або тисяч людей, це має наслідки. По-перше, люди, що є вразливою групою, самі втрачають відчуття безпеки, яке дає активна велика спільнота (бо активної великої спільноти за умови неможливості зібратися немає), по-друге, гомофобне насильство буде ще більше квітнути, бо ЛҐБТІК+ не згуртовані, не виходять на вулиці, розсіяні поодинці та не мають підтримки одне від одного. Одну людину легше бити. Марш — це також можливість показати згуртованість та силу, готовність стояти за себе.
----------------------------------------------
#ікрапка_лґбт #ікрапка_активізм
Підпишись на @IKRAPKA_MEDIA
Автор тексту та дизайну:
марко і крапка
16 червня у Києві має відбутися Марш Рівності. Це — протестна хода за юридичні та соціальні права ЛҐБТІК+, що зазвичай відбувається раз у рік. Востаннє в Києві Марш Рівності відбувся у 2021 році, а потім два роки не проводився через повномасштабну війну.
*юридичні права — такі, що закріплені в законі
*соціальні права — неписані права, норми, якими живе суспільство
Організатори анонсували Марш Рівності у Києві на 16 травня. Акція ЛҐБТІК+ у столиці України має відбутися під гаслом «Єднаймося заради рівності та перемоги». Проте, інтернетом пішли дискусії, чи доречне проведення такої акції у 2024 році, під час повномасштабної війни з росією. Зокрема, із засудженням маршу виступили в соціальних мережах деякі військові.
Сприйняття Маршу Рівності тими, хто проти
Люди, які проти маршу, сприймають його, певно, як веселковий карнавал на фоні війни. В той час, коли люди гинуть на фронті, захищаючи країну, та в тилу від російських ракет, багато хто переживає втрату близьких, а вся Україна має перебої з електроенергією, якісь ґеї та лесбійки вийдуть у центрі столиці показати всім свою сексуальну орієнтацію.
Проте, таке сприйняття хибне, і ось чому >>>
1. Напади на ЛҐБТІК+ в Україні не зникають
Величне насильство проти ЛҐБТІК+ (або, зараз уже часто буває, і до гетеросексуальних людей, які «виглядають як ґеї»), не тільки не зникли, але навпаки — стали ще частішими. Верховна Рада України вже три роки ігнорує законопроєкт, який мав би покласти край нападам на ґрунті ненависті за ознаками сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності. Він був зареєстрований у 2021 році та ще тоді був надзвичайно актуальним. Проте, за три роки його навіть не винесли на голосування. Марш Рівності — це спосіб нагадати владі, зокрема, про цю проблему.
2. Стосунки є, а прав немає
Українська влада намагається робити вигляд, що надзвичайно турбується про військових. Так, насамперед для військових, були спрощені процедури укладання шлюбу, що тепер можна буде зробити навіть через Дію. Так, держава створює максимально зручні умови для пар жінок та чоловіків. Але в той саме час продовжує ігнорувати одностатеві пари. Гомосексуальні люди є усюди, і в армії також. Але, на відміну від «звичайних» пар, люди в одностатевих стосунках ніяк не можуть отримати від держави визнання статусу партнерів, а також укласти шлюб, що дає цілу сукупність майнових і немайнових прав людям у ньому. ЛҐБТІК+ вже давно просять владу створити в Україні хоча би опцію партнерств для одностатевих пар, але цього досі не зробили.
Марш Рівності — це інструмент
У ЛҐБТІК+ в Україні є конкретні та серйозні проблеми, які потребують негайного вирішення. Марш Рівності — це протест, що дає можливість максимально публічно та від імені великої кількості людей звернутися до влади з вимогою виконувати свої обов'язки та розглядати ті законопроєкти, які вже роками лежать без розгляду. І зараз, у 2024 році, мабуть вперше Марш Рівності спрямований саме на владу, а не на суспільство. Бо за результатами соціологічних досліджень і опитувань, більшість українців вже підтримують цивільні партнерства та рівні права для ЛҐБТІК+ загалом.
Активізм на вулиці — це безпека для ЛҐБТІК+
Марш Рівності має також ще один аспект. Якщо зникає (хоча би раз на рік) демонстрація скупчення ЛҐБТІК+ як сотень або тисяч людей, це має наслідки. По-перше, люди, що є вразливою групою, самі втрачають відчуття безпеки, яке дає активна велика спільнота (бо активної великої спільноти за умови неможливості зібратися немає), по-друге, гомофобне насильство буде ще більше квітнути, бо ЛҐБТІК+ не згуртовані, не виходять на вулиці, розсіяні поодинці та не мають підтримки одне від одного. Одну людину легше бити. Марш — це також можливість показати згуртованість та силу, готовність стояти за себе.
----------------------------------------------
#ікрапка_лґбт #ікрапка_активізм
Підпишись на @IKRAPKA_MEDIA
Автор тексту та дизайну:
марко і крапка
🕯️12 червня — річниця теракту у Pulse
Одна з найбільших трагедій в історії США як держави та для ЛҐБТІК+ як соціальної групи
Усього якісь 8 років тому, 12 червня 2016 року у ґей-клубі Pulse в Орландо (штат Флорида) стався теракт, коли чоловік вчинив масову стрілянину, якою вбив 49 людей і поранив ще 53, перш ніж поліцейські зупинили злочинця.
Теракт у Pulse мав свій контекст, зокрема, мотиви злочинця тісно пов'язані з американсько-арабськими відносинами та участю США у війнах та спецопераціях на Сході. Проте, це не спростовує і не заперечує того, що ціллю для теракту був обраний саме ґей-клуб, і це добре висвітлює все ще існуючу ненависть до ЛҐБТІК+ в світі, яка потрапляє навіть у цивілізовані країни та створює загрози людям.
Теракт у Pulse вважається другим за кількістю жертв терактом в історії США після трагедії 11 вересня 2001 року. І примітно, що жертвами нього стали саме ЛҐБТІК+. Це підкреслює вразливості стигматизованих* груп не тільки з боку стандартних внутрішньонаціональних проявів ненависті, які існують в різній мірі у кожній країні, а і збільшений рівень небезпек з боку громадян інших країн.
*стигма — упереджене, дискримінативне, негативне та ненависницьке ставлення до людини чи групи людей
Для ЛҐБТІК+ події у Pulse 12 червня 2016 року є найбільшим, власне, терактом, з якою стикнулася ця соціальна група. Хоча не варто забувати, що у світовій історії були події іншого характеру. Так, наприклад, Голокост у нацистській Німеччині є актом геноциду не тільки євреїв та інших народів, а також і ЛҐБТІК+ зокрема (здебільшого гомосексуальних та бісексуальних чоловіків). Так, під час Голокосту за різними оцінками було ув'язнено від кількох десятків до кількох сотень тисяч ЛҐБТІК+, з них тисячі були вбиті чи закатовані.
Події Голокосту чи теракту в Pulse добре демонструють можливі прояви ненависті одних людей до інших. Про ці історії варто пам'ятати та не варто забувати, адже, як не здавалося би частині людей, що суспільство певної країни чи людство загалом кудись прогресує і змінює цінності на гуманістичні ідеали, світ досі повний тих, хто готовий слідувати фанатичним ідеям та вбивати інакших. Може, бо ви іншої культури, може, бо ви іншої віри або не вірите, може, бо ви гомосексуальна людина, а може бо ви вдяглися так, як не можна.
--------------------------
#ікрапка_лґбт #ікрапка_історія
@IKRAPKA_MEDIA
Instagram
Facebook
Підтримати розвиток проєкту
Одна з найбільших трагедій в історії США як держави та для ЛҐБТІК+ як соціальної групи
Усього якісь 8 років тому, 12 червня 2016 року у ґей-клубі Pulse в Орландо (штат Флорида) стався теракт, коли чоловік вчинив масову стрілянину, якою вбив 49 людей і поранив ще 53, перш ніж поліцейські зупинили злочинця.
Теракт у Pulse мав свій контекст, зокрема, мотиви злочинця тісно пов'язані з американсько-арабськими відносинами та участю США у війнах та спецопераціях на Сході. Проте, це не спростовує і не заперечує того, що ціллю для теракту був обраний саме ґей-клуб, і це добре висвітлює все ще існуючу ненависть до ЛҐБТІК+ в світі, яка потрапляє навіть у цивілізовані країни та створює загрози людям.
Теракт у Pulse вважається другим за кількістю жертв терактом в історії США після трагедії 11 вересня 2001 року. І примітно, що жертвами нього стали саме ЛҐБТІК+. Це підкреслює вразливості стигматизованих* груп не тільки з боку стандартних внутрішньонаціональних проявів ненависті, які існують в різній мірі у кожній країні, а і збільшений рівень небезпек з боку громадян інших країн.
*стигма — упереджене, дискримінативне, негативне та ненависницьке ставлення до людини чи групи людей
Для ЛҐБТІК+ події у Pulse 12 червня 2016 року є найбільшим, власне, терактом, з якою стикнулася ця соціальна група. Хоча не варто забувати, що у світовій історії були події іншого характеру. Так, наприклад, Голокост у нацистській Німеччині є актом геноциду не тільки євреїв та інших народів, а також і ЛҐБТІК+ зокрема (здебільшого гомосексуальних та бісексуальних чоловіків). Так, під час Голокосту за різними оцінками було ув'язнено від кількох десятків до кількох сотень тисяч ЛҐБТІК+, з них тисячі були вбиті чи закатовані.
Події Голокосту чи теракту в Pulse добре демонструють можливі прояви ненависті одних людей до інших. Про ці історії варто пам'ятати та не варто забувати, адже, як не здавалося би частині людей, що суспільство певної країни чи людство загалом кудись прогресує і змінює цінності на гуманістичні ідеали, світ досі повний тих, хто готовий слідувати фанатичним ідеям та вбивати інакших. Може, бо ви іншої культури, може, бо ви іншої віри або не вірите, може, бо ви гомосексуальна людина, а може бо ви вдяглися так, як не можна.
--------------------------
#ікрапка_лґбт #ікрапка_історія
@IKRAPKA_MEDIA
Підтримати розвиток проєкту
🚫 Ненависть до ЛҐБТІК+ на YouTube заборонена в Україні: тепер діє закон
Рівно 1 червня 2024 року почала діяти пряма заборона щодо поширення дискримінаційних висловлювань за ознаками сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності в українському сегменті YouTube. Відтепер це — норма закону. Розберемося, де саме це написано, що передбачає заборона, та як реагувати, якщо ви помітили порушення закону.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про рекламу" та інших законів України щодо імплементації норм європейського законодавства у національне законодавство України шляхом імплементації окремих положень законодавства Європейського Союзу у сфері аудіовізуальної реклами...», внесені зміни у Закон України «Про медіа». Відтепер стаття 36 Закону «Про медіа» містить припис:
«на території України в медіа та на платформах спільного доступу до відео забороняється поширювати … висловлювання, що розпалюють ненависть, ворожнечу чи жорстокість до окремих осіб чи груп осіб за ознакою … СЕКСУАЛЬНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ, ҐЕНДЕРНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ …».
Для порівняння — ось як виглядала ця норма закону до червня 2024 року: «на території України в медіа та на платформах спільного доступу до відео забороняється поширювати … висловлювання, що розпалюють ненависть, ворожнечу чи жорстокість до окремих осіб чи груп осіб за національною, расовою чи релігійною ознакою». Таким чином, видно, що Україна додала ознаки сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності як такі, що мають бути захищені, до норм закону «Про медіа».
Що відтепер є порушенням закону?
Відповідно до інформації Національної Ради України з питань телебачення та радіомовлення, розрізняються значні та грубі порушення норм закону. Так, значними порушеннями є є поширення висловлювань, що підбурюють до дискримінації чи утисків людей за певними ознаками, серед яких сексуальна орієнтація та ґендерна ідентичність. Грубим порушенням є поширення висловлювань, що розпалюють ненависть, ворожнечу чи жорстокість до людей за цими ознаками.
Які органи контролюють виконання закону та куди звертатися, якщо ви побачили поширення ненависті до ЛҐБТІК+ у медіа чи на ютубі?
«М'який» контроль виконання норм закону покладений щонайменше на 2 інституції — офіс Омбудсмена (Уповноваженого з прав людини) та Національну раду з питань телебачення та радіомовлення. Окрім того, перелік з цих двох інституцій не є вичерпним, тому так само можна звертатися і до правоохоронних органів.
В будь-якому випадку, в разі виявлення порушень варто звернутися із заявою до будь-якої з цих інституцій.
Що роблять Омбудсмен та Нацрада?
Омбудсмен здійснює моніторинг дотримання антидискримінаційного законодавства та надає приписи щодо усунення порушень. Національна рада з питань телебачення та радіомовлення так само проводить моніторинг і може застосувати до медіа санкції різного роду, аж до відкликання ліцензії на мовлення, або звернутися до адміністрації платформи спільного доступу (напр., ютубу) з вимогою припинити доступ до медіаметеріалу, в якому є порушення закону.
#ікрапка_лґбт
Було корисно? Підписуйся на 👇🏽
@IKRAPKA_MEDIA
Рівно 1 червня 2024 року почала діяти пряма заборона щодо поширення дискримінаційних висловлювань за ознаками сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності в українському сегменті YouTube. Відтепер це — норма закону. Розберемося, де саме це написано, що передбачає заборона, та як реагувати, якщо ви помітили порушення закону.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про рекламу" та інших законів України щодо імплементації норм європейського законодавства у національне законодавство України шляхом імплементації окремих положень законодавства Європейського Союзу у сфері аудіовізуальної реклами...», внесені зміни у Закон України «Про медіа». Відтепер стаття 36 Закону «Про медіа» містить припис:
«на території України в медіа та на платформах спільного доступу до відео забороняється поширювати … висловлювання, що розпалюють ненависть, ворожнечу чи жорстокість до окремих осіб чи груп осіб за ознакою … СЕКСУАЛЬНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ, ҐЕНДЕРНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ …».
Для порівняння — ось як виглядала ця норма закону до червня 2024 року: «на території України в медіа та на платформах спільного доступу до відео забороняється поширювати … висловлювання, що розпалюють ненависть, ворожнечу чи жорстокість до окремих осіб чи груп осіб за національною, расовою чи релігійною ознакою». Таким чином, видно, що Україна додала ознаки сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності як такі, що мають бути захищені, до норм закону «Про медіа».
Що відтепер є порушенням закону?
Відповідно до інформації Національної Ради України з питань телебачення та радіомовлення, розрізняються значні та грубі порушення норм закону. Так, значними порушеннями є є поширення висловлювань, що підбурюють до дискримінації чи утисків людей за певними ознаками, серед яких сексуальна орієнтація та ґендерна ідентичність. Грубим порушенням є поширення висловлювань, що розпалюють ненависть, ворожнечу чи жорстокість до людей за цими ознаками.
Які органи контролюють виконання закону та куди звертатися, якщо ви побачили поширення ненависті до ЛҐБТІК+ у медіа чи на ютубі?
«М'який» контроль виконання норм закону покладений щонайменше на 2 інституції — офіс Омбудсмена (Уповноваженого з прав людини) та Національну раду з питань телебачення та радіомовлення. Окрім того, перелік з цих двох інституцій не є вичерпним, тому так само можна звертатися і до правоохоронних органів.
В будь-якому випадку, в разі виявлення порушень варто звернутися із заявою до будь-якої з цих інституцій.
Що роблять Омбудсмен та Нацрада?
Омбудсмен здійснює моніторинг дотримання антидискримінаційного законодавства та надає приписи щодо усунення порушень. Національна рада з питань телебачення та радіомовлення так само проводить моніторинг і може застосувати до медіа санкції різного роду, аж до відкликання ліцензії на мовлення, або звернутися до адміністрації платформи спільного доступу (напр., ютубу) з вимогою припинити доступ до медіаметеріалу, в якому є порушення закону.
#ікрапка_лґбт
Було корисно? Підписуйся на 👇🏽
@IKRAPKA_MEDIA
🇺🇦 Як живе Херсон зараз?
розповідь з побаченого і почутого
Херсон — обласний центр, який зараз стоїть впритул до російських позицій. Від росіян його відокремлює Дніпро, але відстань від географічного центру міста до найближчих окупованих територій — Олешок — лише 7 кілометрів. З невеликої поїздки в Херсон, побаченого там, а також розмов з місцевими, та почутого від них, розповідаємо про життя Херсону зараз, влітку 2024.
«... сюди долітає все...»
Усі українські міста потерпають від вже звичних атак ракет та далекобійних дронів — таких, як шахеди. Але Херсон через його близькість до російських позицій є буквально прифронтовим містом, і, на жаль, він, як на долоні, відкритий до потрапляння будь-яких снарядів окупантів. Так, до Херсону долітає артилерія, а над будинками, особливо вночі, кружляють розвідувальні та FPV-дрони з боєприпасами.
закрита набережна
Набережна є найближчим до російських позицій (трохи більше 4 км) та найнебезпечнішим місцем Херсону.
Вона огороджена та закрита для людей, бо її відвідування може ледь не гарантовано закінчитися смертю. Хоча між Херсоном та лівим берегом є ще острови, на яких, імовірно, періодично точаться бої, всеодно набережна є надзвичайно небезпечною. Із публікації інших ЗМІ також зрозуміло, що, перебуваючи на ній, можна потрапити під снайперський вогонь.
у місті все працює (вдень)
Попри небезпеку, в Херсоні живе певна кількість людей. Звісно, набагато менша, ніж до повномасштабної війни. У місті працюють як магазини, так і аптеки, не дуже часто їздять тролейбуси. Проте, як кажуть місцеві, усе закривається доволі рано, і нічого не працює допізна. З 21 години в Херсоні починається комендантська. Херсонці мало що сказали нам, що відбувається вночі — вони лише кажуть коротко: «ніч — це пекло».
спогади про минуле, від якого не лишилось нічого
Раніше Херсон був великим промисловим осередком. У місті діяли суднобудівний завод, заснований ще за імперських часів, а також багато підприємств різного роду діяльності. Після повномасштабної війни промислове життя місто зупинилося. Багато заводів знищені або пошкоджені, їхня робота або хоча би відновлення неможливі через безпекову ситуацію.
заходи безпеки заради життя
Херсон — стратегічно важливе місто для України, яке росіяни, звісно, хотять захопити. У самому місті знаходяться позиції українських оборонців. І також життя цивільних людей у Херсоні значною мірою залежить від заходів безпеки. Тому тут діють ретельні перевірки тих, хто заїжджає та виїжджає з міста. До Херсона не їздять великі автобуси, адже вони легко можуть стати ціллю російського обстрілу. Укрзалізниця зі свого боку робить усе можливе для безпечної організації транспортного сполучення міста.
вода, світло, квартири по три тисячі
Херсонські комунальники — точно герої для свого міста. Так каже багато місцевих. Завдяки їхній оперативній роботі, світло та вода завжди відновлюються швидко, попри те, що росіяни роблять усе, аби зруйнувати комунальну інфраструктуру Херсону. Найбільша проблема — інтернет, його часто може не бути. Через небезпеку у Херсоні можна знайти дешеві квартири. Так, ціни на однокімнатні, але з новим ремонтом, починаються ледве не з тисячі гривень.
Херсон живе, і буде жити!
Підпишись на i.krapka.media!
розповідь з побаченого і почутого
Херсон — обласний центр, який зараз стоїть впритул до російських позицій. Від росіян його відокремлює Дніпро, але відстань від географічного центру міста до найближчих окупованих територій — Олешок — лише 7 кілометрів. З невеликої поїздки в Херсон, побаченого там, а також розмов з місцевими, та почутого від них, розповідаємо про життя Херсону зараз, влітку 2024.
«... сюди долітає все...»
Усі українські міста потерпають від вже звичних атак ракет та далекобійних дронів — таких, як шахеди. Але Херсон через його близькість до російських позицій є буквально прифронтовим містом, і, на жаль, він, як на долоні, відкритий до потрапляння будь-яких снарядів окупантів. Так, до Херсону долітає артилерія, а над будинками, особливо вночі, кружляють розвідувальні та FPV-дрони з боєприпасами.
закрита набережна
Набережна є найближчим до російських позицій (трохи більше 4 км) та найнебезпечнішим місцем Херсону.
Вона огороджена та закрита для людей, бо її відвідування може ледь не гарантовано закінчитися смертю. Хоча між Херсоном та лівим берегом є ще острови, на яких, імовірно, періодично точаться бої, всеодно набережна є надзвичайно небезпечною. Із публікації інших ЗМІ також зрозуміло, що, перебуваючи на ній, можна потрапити під снайперський вогонь.
у місті все працює (вдень)
Попри небезпеку, в Херсоні живе певна кількість людей. Звісно, набагато менша, ніж до повномасштабної війни. У місті працюють як магазини, так і аптеки, не дуже часто їздять тролейбуси. Проте, як кажуть місцеві, усе закривається доволі рано, і нічого не працює допізна. З 21 години в Херсоні починається комендантська. Херсонці мало що сказали нам, що відбувається вночі — вони лише кажуть коротко: «ніч — це пекло».
спогади про минуле, від якого не лишилось нічого
Раніше Херсон був великим промисловим осередком. У місті діяли суднобудівний завод, заснований ще за імперських часів, а також багато підприємств різного роду діяльності. Після повномасштабної війни промислове життя місто зупинилося. Багато заводів знищені або пошкоджені, їхня робота або хоча би відновлення неможливі через безпекову ситуацію.
заходи безпеки заради життя
Херсон — стратегічно важливе місто для України, яке росіяни, звісно, хотять захопити. У самому місті знаходяться позиції українських оборонців. І також життя цивільних людей у Херсоні значною мірою залежить від заходів безпеки. Тому тут діють ретельні перевірки тих, хто заїжджає та виїжджає з міста. До Херсона не їздять великі автобуси, адже вони легко можуть стати ціллю російського обстрілу. Укрзалізниця зі свого боку робить усе можливе для безпечної організації транспортного сполучення міста.
вода, світло, квартири по три тисячі
Херсонські комунальники — точно герої для свого міста. Так каже багато місцевих. Завдяки їхній оперативній роботі, світло та вода завжди відновлюються швидко, попри те, що росіяни роблять усе, аби зруйнувати комунальну інфраструктуру Херсону. Найбільша проблема — інтернет, його часто може не бути. Через небезпеку у Херсоні можна знайти дешеві квартири. Так, ціни на однокімнатні, але з новим ремонтом, починаються ледве не з тисячі гривень.
Херсон живе, і буде жити!
Підпишись на i.krapka.media!
Російська мова - проблема на фронті
26 липня український військовий Владислав Черниш написав у своєму фейсбуці, що він чи його побратими ледве не відкрили вогонь по іншому українському захиснику, сприйнявши його за росіянина, бо той говорив мовою ворога - російською.
Нині на багатьох ділянках фронту ситуація дуже напружена, росіяни десятками та сотнями штурмують наші позиції, тому інколи реакція має бути миттєвою, і часу на роздуми немає.
Коли різні підрозділи переводяться з одного напрямку на інший, раптово опиняються поруч незнайомі одне з одним військові. І якщо від незнайомця чути російську мову, а часу на вагання немає, треба ліквідувати ворога, поки він не вбив тебе. Треба стріляти.
В Україні все ще лишається немало зросійщених людей, які не поспішають переходити на українську. Зокрема, вони часто згадують про «російськомовних українських військових». Думаю, після цієї новини цей «аргумент» має зникнути.
Ще раз: на фронті ледве не стався friendly fire серед українських військових, бо почули російську мову та сприйняли за ворога.
Російська мова в Україні - мова ворога.
@IKRAPKA_MEDIA
INST FB ПІДТРИМАТИ
#ікрапка_українство #ікрапка_культура
26 липня український військовий Владислав Черниш написав у своєму фейсбуці, що він чи його побратими ледве не відкрили вогонь по іншому українському захиснику, сприйнявши його за росіянина, бо той говорив мовою ворога - російською.
Нині на багатьох ділянках фронту ситуація дуже напружена, росіяни десятками та сотнями штурмують наші позиції, тому інколи реакція має бути миттєвою, і часу на роздуми немає.
Коли різні підрозділи переводяться з одного напрямку на інший, раптово опиняються поруч незнайомі одне з одним військові. І якщо від незнайомця чути російську мову, а часу на вагання немає, треба ліквідувати ворога, поки він не вбив тебе. Треба стріляти.
В Україні все ще лишається немало зросійщених людей, які не поспішають переходити на українську. Зокрема, вони часто згадують про «російськомовних українських військових». Думаю, після цієї новини цей «аргумент» має зникнути.
Ще раз: на фронті ледве не стався friendly fire серед українських військових, бо почули російську мову та сприйняли за ворога.
Російська мова в Україні - мова ворога.
@IKRAPKA_MEDIA
INST FB ПІДТРИМАТИ
#ікрапка_українство #ікрапка_культура
Серпневі плани: про що будемо говорити цього місяця?
Я вирішили започаткувати нову традицію, трохи змінивши підхід до роботи. Відтепер буду регулярно оголошувати теми публікацій на початку кожного місяця. Це - маленький експеримент, аби вийти на новий рівень та зробити @ikrapka_media зрозумілішим та цікавішим.
У серпні буде про ...
• Мобілізація в Україні має бути і для жінок: голоси українок «за»
Роботу над цим матеріалом я почали ще минулого місяця. І планую зробити цей пост уже зовсім незабаром. Хочеться надати більше голосу тим жінкам, які підтримують однакову мобілізацію для всіх незалежно від статі. Це гідна та свідома позиція, яка заслуговує бути висловленою та донесеною до інших.
• Що таке суспільний договір?
Мене самих нещодавно зацікавило це поняття і захотілося більше розібратися із тим, що це. Поговоримо про концепцію суспільного договору, чому вона має сенс, та в яких питаннях про неї доречно казати.
• ЛҐБТК+ в Україні та цивільні партнерства: продовження боротьби
Зробимо огляд новин та різної інформації, що зараз по цивільним партнерствам, за ухвалення яких ЛҐБТК+ в Україні боряться вже дуже довго.
• «Талєрантная Європа»: наратив із душком неправди
Чули від когось вислови про те, що «в Європє всє очєнь талєрантньіє?». Я чули про це багато разів, і мені є що сказати. Про це і поговоримо.
• Ненависть до багатих: постколоніальні травми української свідомості
Бідність - це добре та чесно, а багатство можна здобути лише на крові інших людей. Зробимо невеликий екскурс в українське минуле та сьогодення, і розберемося, як у нас з'явилися упередження, яких не має бути.
• ЛҐБТК+ у Придністров'ї: життя у сірій зоні
Не так давно мене хтось спитав, чи чули я, що у Придністров'ї повертають криміналку за гомосексуальність. А я не в курсі, проте стало цікаво. Придністров'я - частина Молдови, що живе під російською окупацією, а ще значна частина населення регіону - етнічні українці. Буде аналітичний матеріал про ЛҐБТК+ у так званій ПМР.
@ikrapka_media
на боці свідомих
спільно з марко і крапка та і крапка.блоґ
Я вирішили започаткувати нову традицію, трохи змінивши підхід до роботи. Відтепер буду регулярно оголошувати теми публікацій на початку кожного місяця. Це - маленький експеримент, аби вийти на новий рівень та зробити @ikrapka_media зрозумілішим та цікавішим.
У серпні буде про ...
• Мобілізація в Україні має бути і для жінок: голоси українок «за»
Роботу над цим матеріалом я почали ще минулого місяця. І планую зробити цей пост уже зовсім незабаром. Хочеться надати більше голосу тим жінкам, які підтримують однакову мобілізацію для всіх незалежно від статі. Це гідна та свідома позиція, яка заслуговує бути висловленою та донесеною до інших.
• Що таке суспільний договір?
Мене самих нещодавно зацікавило це поняття і захотілося більше розібратися із тим, що це. Поговоримо про концепцію суспільного договору, чому вона має сенс, та в яких питаннях про неї доречно казати.
• ЛҐБТК+ в Україні та цивільні партнерства: продовження боротьби
Зробимо огляд новин та різної інформації, що зараз по цивільним партнерствам, за ухвалення яких ЛҐБТК+ в Україні боряться вже дуже довго.
• «Талєрантная Європа»: наратив із душком неправди
Чули від когось вислови про те, що «в Європє всє очєнь талєрантньіє?». Я чули про це багато разів, і мені є що сказати. Про це і поговоримо.
• Ненависть до багатих: постколоніальні травми української свідомості
Бідність - це добре та чесно, а багатство можна здобути лише на крові інших людей. Зробимо невеликий екскурс в українське минуле та сьогодення, і розберемося, як у нас з'явилися упередження, яких не має бути.
• ЛҐБТК+ у Придністров'ї: життя у сірій зоні
Не так давно мене хтось спитав, чи чули я, що у Придністров'ї повертають криміналку за гомосексуальність. А я не в курсі, проте стало цікаво. Придністров'я - частина Молдови, що живе під російською окупацією, а ще значна частина населення регіону - етнічні українці. Буде аналітичний матеріал про ЛҐБТК+ у так званій ПМР.
@ikrapka_media
на боці свідомих
спільно з марко і крапка та і крапка.блоґ
Вже скоро наступна тема. А ви знаєте, що таке суспільний договір?
Anonymous Poll
19%
Так, досліджували та вивчали
53%
Щось чули 🫡
56%
Коли вже пост! 🙂↔️