Бачила, що дуже багато читачів чекають на «Місто тіней» Мії Марченко та «Пісню бризів» Катерини Пекур

У вас є можливість познайомитись з авторками ближче.

На фестивалі «Аль Мор» ми говоритимемо з фантастками про загрожені світи в літературі. Також буде і Ярина Каторож — авторка «Алхімії свободи». Ця книжка вже є в продажу. Про неї і насіння я писала тут.

in book we trust

Чи звернули ви увагу, що книжка про вино буде в подарунок? Бо мабуть з книголюбами мені треба було з цього починати.

Ще є декілька місць, тому варіант може стати хорошою ідеєю для побачення, якщо вам більше як 18 або просто ідеєю як провести вечір.

Реєстрація і оплата за посиланням — ось тут.

Які саме вина будуть на дегустації писала тут.

in book we trust

💘 Книжки, в які закохаєтеся ви або той, кому подаруєте 💘 Ви ж знаєте, що День закоханих та День книгодарування — в один день?

Що це, якщо не знак, щоб замовити книжок зі знижками? Найкращий подарунок на 14 лютого — це історія, яка залишиться в серці.

💕 Книжки про звички і емоції, романтичні і чуттєві комедії, фентезі із продуманими світами, трилери, від яких не відірватися! Даруйте емоції — зі знижками до -70% до 17 лютого https://vivat.com.ua/

✔️ Можна оплатити карткою «Єпідтримка» і сертифікатом для 18-річних «єКнига»
✔️ Доставка безкоштовна від 600 грн.

#promo

Чи цікаво дорослим читати янґ едалт? (Власний досвід)

Слухала вчора інтервʼю з Яриною Каторож про те, що вона писала «Алхімію свободи», коли їй було ~18-20.

Так от, в такому віці ця історія ідеально мені б лягла. Бо наразі, коли Медина каже, що їй не потрібно віддячити за порятунок принца, я така: та ні, як так? А потім згадую вік Медини і розумію її.

Так само в «Місто тіней» Мії Марченко.

Там є персонажка Інґе, татова нова дівчина. Підліткою я б точно сприймала все дуже категорично, що вона негативна персонажка, а зараз думаю: ну наче і її можна зрозуміти. Не виправдати, ні, але спробувати зрозуміти, так.

Але мораль цього поста ось яка — насправді, класно написана історія, буде цікава у будь-якому віці. А читаючи книжки, що за віком розраховані на молодших, розумієш, як сильно ти змінилась і як важливо памʼятати, якою була, щоб бути емпатичнішою до інших.

in book we trust

З книгами теж так працює 💪

Автора мему, на жаль, не знаю.

in book we trust

Коротко, чому, на мою думку, срачі та шакалячі експреси небезпечні

Сьогодні на одному з каналів опублікували скріншот зі сторінки сучасного українського письменника.

Він дійсно написав провокативний пост, який, на перший погляд, недоречний в сучасних реаліях війни. Але виявилось, щоб зрозуміти пост — треба бути в контексті, бо все не так, як здається, на перший погляд.

До того ж, автор воював і важко відновлюється, про що відповідно теж пише на своїй сторінці.

Тому перед тим, як постити щось, що може спричинити цькування автора, варто зважати. Що та людина пережила, в якому стані? Це не повчання, а радше чергове нагадування собі, що треба бути дуже обережним, тим паче зараз, тим паче зі своїми.

У Міли Смолярової у збірці «Дим» є чудове оповідання про вчителя музики, який все ніяк не може знайти свої черевики. Водночас він виявляє в собі «дар» бачити все і про кожного.

Одна з його учениць мало старалась на уроках, чим, грубо кажучи, бісила. Але «дар» показав, що дівчинка не любить музику, бо захоплюється зовсім іншим, за що дома обзивають і принижують, змушуючи до музики. І лише «побачивши» цей булінг — вчитель проявляє до дитини емпатію.

В Depeche Mode є стара, добра пісня «Walking in My Shoes». Про яку я згадала як раз таки під час обговорення «Диму» і оповідання про черевики. Перш ніж робити висновки — пройдіть у туфлях тієї людини.

А збірка Міли Смолярової класна, не гарантую, що зрозуміла правильно суть цього оповідання. Але там наче й немає «правильного» чи «неправильного».

in book we trust

На курсі «Ігровий Наратив» від ArtCraft ти навчишся будувати сюжети, розвивати персонажів та використовувати механіки гри для створення глибокої історії. Розкрий секрети наративного дизайну, збудуй унікальний світ і презентуй свою гру команді!

Так-так, наприкінці на тебе чекає випускний, де ти представиш проєкт колегам: проведеш презентацію гри, відповіси на запитання та спробуєш «продати» їм ідею.

Реєструйся за посиланням.

#promo

В неділю на фентезі фестивалі «Аль Мор» буде актор, який озвучував Пола Атріда в «Дюні» — Вʼячеслав Хостікоєв

На події о 12:00 він розкаже про тонкощі та цікаві моменти роботи над фільмом. Та й загалом, я думаю, приємно буде почути голос. Хоча здогадуюсь, що в житті Вʼячеслав мабуть говорить інакше, не так як у «Дюні»? 😅

Відео — звідси.

in book we trust

Чи може Chat GPT замінити роботу редактора та чому срачі дисбалансують літпроцес

Зокрема на ці питання у своєму інтервʼю відповідає редакторка Богдана Романцова.

Повністю його прочитати ви можете за цим посиланням, а я вибрала декілька цікавих моментів.

Наприклад, що ШІ забере роботу Богдана Романцова не боїться.

Бо вона як редакторка ухвалює багато суб’єктивних непростих виборів, які штучний інтелект не зможе. Він не має ні тієї начитаності, ні досвіду, ні розуміння певної літературної традиції й тематики.

Загалом Богдана багато наголошує, що в редакторській роботі часто йдеться про «тонкі матерії» та тонкі вибори. Якщо мова йде про перекладну літературу — перевіряється чи всюди збережено tone of voice, чи правильно передані сенси та настрій тексту.

І якщо хтось думає, що відсутність редактури не буде помітною, то це помилка. Буде.

Над середньою книжкою на 400-500 тисяч знаків Богдана працює близько місяця, часом більше. Вважає це повільним темпом, але по-іншому не хоче. Як і не хоче видавати умовно нового Дена Брауна чи нову Донну Тартт, про яку й так всі знають. Цікавіше йти в інші ніші — відкривати та привносити, наприклад, Баєтт або Джуліана Барнза. Бо інтелектуальні тексти, то геть інший тип насолоди.

На скріншоті уривок з інтервʼю про срачі і те, що в українському літературному процесі часом бракує ґречності. З чим не можу не погодитись.

in book we trust