Говорити про війну непросто, погодьтесь. Це дуже чутлива тема, де можна швидко отримати конфлікт.

Досить одного некоректного запитання від модератора. Тому в нас його не було 😅 Жартую, ми просто з Володимиром Багненко домовились, що будемо по черзі ставити запитання одне одному і гостю — ветерану Максиму Злидарю.

Дуже приємно було після сьогоднішньої зустрічі почути фідбек, що на події була дуже дружня атмосфера. Мені, до речі, теж так здалось.

Нагадаю, що ми говорили про книжку «Одного разу воїн — воїн назавжди».

Чому так мало людей приходить на події про військових?

Ми трішки піднімали це питання, що фанові речі збирають більші аудиторії. Але цьому є пояснення і я не вважаю, що не така велика кількість людей сьогодні щось погане означає. Бо це тільки одна з подій, ми про важливість книжки багато писали, і будемо ще. Тому це не є репрезентативною вибіркою і не засмучуємось. (Хоча відносно це все ж немало людей сьогодні прийшло).

Говорили і про те, які запитання коректно ставити ветеранам і військовим, а які ні. Про те, чому запитання «а скільки ти вбив?» — не нормальне і люди з інвалідністю не «інваліди», а ті, хто втратили кінцівки не «ампутанти». Бо, так, у суспільстві є ті, хто так каже.

Говорили і про «Холостяка» і про те, чи нормально, що головним героєм взяли ветерана Олександра Терена. Чи підтримують такий вибір самі військові?

Торкнулись і теми «ми вас туди не посилали».

Один із головних посилів книги — перетворити свій досвід на «супер силу»

Так ось те саме «не баг, а фіча». Але як воно і де може спрацювати у цивільному житті? І тут наприкінці одна дівчина* з залу ділиться історією, як її син (12 років) їхав у метро. Шнурки застрягли в ескалаторі. Дитина впала, перечіплялись люди, хаос, паніка. І тут до хлопчика підбіг військовий, дістав ножа і швидко відрізав шнурок, тим самим врятувавши. Ось чудовий приклад, що ветерани — супергерої, які можуть використати свої навички на користь нам усім і дуже хотілось, щоб собі. Щоб не було прірви та немов окремих світів. І цього можна досягти. Ми маємо і можемо порозумітись.

Важливо слухати один одного

Зворушлива історія від Максима. Про те, що він попередив дружину, що він змінився, що він поділиться і розкаже про свій досвід на війні. На що дружина відповіла, що обовʼязково вислухає і підтримає, що він може їй довіряти, що вона поруч в будь-який час дня і ночі. Максим так тоді нічого їй і не розказав, не було потреби, бо ось ця підтримка вже дуже багато означала.

Раджу книжку і військовим, і цивільним. Це дуже легко написано, позитивно, життєствердно, весело (хоч і про ПТСР). А головне — це працює.

Ось посилання на книжку на сайті видавництва.

* Я додатково перепитала чи можу висвітлити цю історію, на що мені відповіли, що, так, звісно. Бо може ось таким чином цей військовий колись побачить, що про нього говорять, цю ситуацію памʼятають і дякують йому. За все.

in book we trust

Отримали 10-й том «Ательє чаклунських капелюхів» колекційне видання від Nasha idea

Двобічна ексклюзивна обкладинка та пазл на 500 елементів (його зображення покажу в коментарях, може для когось це вважається спойлером). Якщо носик, який заліз на фото дозволить, то зберу прямо таки сьогодні. Виглядає дуже класно.

До речі, ось у своєму телеграм-каналі видавництво відповідає на поширені питання щодо манґи і процесу видання загалом.

in book we trust

Сьогодні вперше після 23 лютого 2022 року була в офісі, в якому працювала на той момент

Приміщення треба звільнити і відповідно всі речі забрати.

Я дуже дозовано читаю «Часосховище». Досі не завершила. Бо для мене це надзвичайна книга, я прочитаю абзац і поринаю в роздуми.

Так от, як працює моя памʼять — я повернулась туди, де не була 2 роки і точно знала, що заберу свою улюблену шкіряну куртку і свідоцтво про шлюб. Була дуже щаслива побачити свою фірмову чашку (на фото) і не впізнала кросівки. Я наче розумію, що вони мої (бо розмір мій і я в офісі, крім мене були тільки чоловіки). Але ідентифікувати як мої не можу, тільки пізніше згадала, що маю фото в них.

Наразі квартиру, де я провела свої шкільні роки і частину дитинства — хочуть забрати окупанти. Бо типу власників немає на місці, хай краще сюди приїде якась родина росіян. Памʼятаю, з книги «За Перекопом є земля», як свого часу повертались татари у Крим, щоб просто зайти глянути на будинок, де жили. Невже і я колись приїду так? А чи приїду взагалі? Чи залишиться там щось моє, чи згадаю я, чи буде як з кросівками?

Взагалі дуже багато вчора і сьогодні трапляється інформації про час

Навіть з магічного — що у монахів молитви швидше закінчуються і свічки швидше горять. Але я радше за фізику, ніж за магічне.

Медовик та деруни

Нещодавно подруга з універських часів написала, що памʼятає мою любов до медовика і дерунів. Що я часто замовляла це раніше і що відповідно мабуть досі люблю. Прикольно, як для таких друзів ми консервуємось у часі, у звичках. Інколи вони навіть щиро здивовані, що наші погляди могли змінитись. Типу як це ви будете хрестити дитину, ви ж були проти (в підлітковому віці).

The Cure випустили альбом, вперше за багато-багато років

Мені дуже сподобалось. Чому? Бо це саме той Кʼюр, який я очікую почути від Кʼюр. Не розумію тих, хто хотів нового «голосу», нового «звучання», несподіванок, здивування і новаторства. Деякі речі мусять залишатись поза часом, сталими.

До речі, про час цікаво написано з точки зору політології. Як його сприймають нації/держава.

Ну мені і цитата про ціну часу дуже подобалась. Ота маніпулятивна про «щоб дізнатись ціну однієї тисячної секунди, запитай срібного медаліста Олімпійських ігор».

Як у Часосховищі якби можна було вернутись в певний період з наших спогадів. У який?

На щастя, повертатись не можна. І не думайте ні про які «а що якби тоді я…». Було й було, сталось і сталось.

А з «Часосховища» залишу цю цитату:

— Не потрібно нічого виняткового, — відповів Ґаустін. — Час гніздиться не у винятковому, він шукає тихого і спокійного місця. Якщо можливо відшукати сліди іншого часу, то радше в якомусь непримітному пополудні. Пополудні, у якому нічого особливого не сталося. Нічого, крім самого життя…

Чи було в українців оце звичайне «пополудні»?

❗️Підсумуючи скажу, можливо хтось хоче прийти до мене на книжковий клуб за Часосховищем?

Грішу тим, що ми можемо піти не за сюжетом (але недалеко). Зможемо навіть поговорити про новий альбом The Cure. То як? В кого є настрій на 23 листопада? 16:00. Поділ.

Класично — ставте + у коментарі і я напишу вам.

in book we trust

Поповнення від видавництва Bookchef:

📚 «Дивовижний світ Хаяо Міядзакі» — книга про культового аніматора.

📚 «Король Неверленду» — історія про Пітера Пена. Але зовсім іншого Пітера Пена.

📚 «Той птах, що п’є сльози. Серця наґів» — корейське фентезі, про яке ви могли вже чути. І якщо чули, то точно хороші відгуки, бо я, наприклад, інших ще не бачив 😉

in book we trust