Сергій Жадан взяв інтерв'ю в Мирослава Мариновича.
У документі (ГДА СБУ) згадується подія, про яку також розповідає Маринович: «Ми прийшли на Шевченківський вечір і почався він для 1977 року абсолютно класично. Микола Шамота, лакуза страшенний, пов'язаний з літературою, здається, він був директором Інституту літератури (імені Шевченка АН УРСР), виступив із доповіддю про Шевченка. Але це була доповідь про Леніна: як він любив, шанував Шевченка. А тоді почався концерт, піснею про партію. Тоді, якщо були пісні українською, то тільки народні. Якщо звучав Шевченко сам — то російською мовою з його Щоденника. Все було дуже гарно, вивірено, продумано. Під час перерви ми з Миколою зрозуміли, що так буде і до самого кінця і домовились, що влаштуємо провокацію, як тоді кадебісти казали.
1/2
У документі (ГДА СБУ) згадується подія, про яку також розповідає Маринович: «Ми прийшли на Шевченківський вечір і почався він для 1977 року абсолютно класично. Микола Шамота, лакуза страшенний, пов'язаний з літературою, здається, він був директором Інституту літератури (імені Шевченка АН УРСР), виступив із доповіддю про Шевченка. Але це була доповідь про Леніна: як він любив, шанував Шевченка. А тоді почався концерт, піснею про партію. Тоді, якщо були пісні українською, то тільки народні. Якщо звучав Шевченко сам — то російською мовою з його Щоденника. Все було дуже гарно, вивірено, продумано. Під час перерви ми з Миколою зрозуміли, що так буде і до самого кінця і домовились, що влаштуємо провокацію, як тоді кадебісти казали.
1/2
KGB files
Сергій Жадан взяв інтерв'ю в Мирослава Мариновича. У документі (ГДА СБУ) згадується подія, про яку також розповідає Маринович: «Ми прийшли на Шевченківський вечір і почався він для 1977 року абсолютно класично. Микола Шамота, лакуза страшенний, пов'язаний…
2/2
Під кінець щось заспівали таке, що народ стрепенувся і почали скандувати: «Заповіт», «Заповіт»! Ніякого «Заповіту», останній номер щось знову подібне на пісню про партію — і концерт завершено. Публіка починає йти, я вискакую на сцену, піднімаю руку і прошу всіх зупинитися. Зупинився народ. І я кажу дуже іронічно, що ми почули в лекції на початку, що Ленін любив приходити на шевченківські вечори читати «Кобзаря». Але ми повинні пам'ятати, що Ленін любив слухати не тільки «Апасіонату» Бетховена, але й «Заповіт» Шевченка.
І тому, давайте заспіваємо. Оці усмішки, які зараз у вас на обличчі, такі ж на обличчя всіх тих, хто в перших рядах, всі регочуть! І кивають головою: «Так-так, давайте-давайте!» Я йду до фортепіано і хочу взяти акорд. Вибігає жіночка, підбігає до мене, хапає мене за руки, не дає взяти акорд, шипить: «Прєкратітє сєйчас же!», а на публіку: «Концерт закінчено, розходьтеся!» Вибігає якийсь молодик, теж починає кричати, що концерт закінчено. Тоді вступає в дію Микола Матусевич. Вискакує на сцену, підходить до мікрофону, і одна лише фраза: «Люди, вам не соромно?» І уявіть собі, весь зал: «Соромно!»
Ми зрозуміли, що люди на нашому боці, що ми можемо діяти далі, і ми зіскакуємо зі сцени, до нас підходять наші дівчата, ми починаємо співати «Заповіт», підхоплюють всі, співаємо. Зі сцени кричать, але вже не стало чути їхнього крику. Вони починають вимикати світло. Люди співають. Ви собі не уявляєте, як розкішно звучить «Заповіт» в темному залі! Вони потім зрозуміли, що зробили помилку, і включили, і вже більше не виключали. У жінок сльози течуть, але співають. Доспівали до кінця і кажемо з Миколою: «Хай люди виходять, ми — під кінець».
Беремо одяг, виходимо і бачимо фантастичну картину. Стоїть перед філармонією на вулиці чорна «Волга». Усі люди, які були в залі, стоять довкола того авто, маса людей півколо утворили. До авто доріжка є, можна прийти. Дивляться, чи нас візьмуть в авто, чи ні. Ми засміялися, бо картина дивовижна. Але ніхто нас не просить до авто. Звернули ліворуч, ідемо до підземного переходу. І ця вся гурма людей нас у півколо бере і з нами іде на Хрещатик, і вже на Хрещатику почали дякувати і розійшлися. А ми на радощах пішли до пам'ятника Шевченку у парку і ще там проспівали «Заповіт».
Нас тоді не чіпали, бо вже знали… Це був кінець березня, а 23 квітня нас заарештували. У Вікіпедії помилково написано, що нас заарештували за цей концерт, за співання «Заповіту». Ні. За участь у Гельсінській групі».
Під кінець щось заспівали таке, що народ стрепенувся і почали скандувати: «Заповіт», «Заповіт»! Ніякого «Заповіту», останній номер щось знову подібне на пісню про партію — і концерт завершено. Публіка починає йти, я вискакую на сцену, піднімаю руку і прошу всіх зупинитися. Зупинився народ. І я кажу дуже іронічно, що ми почули в лекції на початку, що Ленін любив приходити на шевченківські вечори читати «Кобзаря». Але ми повинні пам'ятати, що Ленін любив слухати не тільки «Апасіонату» Бетховена, але й «Заповіт» Шевченка.
І тому, давайте заспіваємо. Оці усмішки, які зараз у вас на обличчі, такі ж на обличчя всіх тих, хто в перших рядах, всі регочуть! І кивають головою: «Так-так, давайте-давайте!» Я йду до фортепіано і хочу взяти акорд. Вибігає жіночка, підбігає до мене, хапає мене за руки, не дає взяти акорд, шипить: «Прєкратітє сєйчас же!», а на публіку: «Концерт закінчено, розходьтеся!» Вибігає якийсь молодик, теж починає кричати, що концерт закінчено. Тоді вступає в дію Микола Матусевич. Вискакує на сцену, підходить до мікрофону, і одна лише фраза: «Люди, вам не соромно?» І уявіть собі, весь зал: «Соромно!»
Ми зрозуміли, що люди на нашому боці, що ми можемо діяти далі, і ми зіскакуємо зі сцени, до нас підходять наші дівчата, ми починаємо співати «Заповіт», підхоплюють всі, співаємо. Зі сцени кричать, але вже не стало чути їхнього крику. Вони починають вимикати світло. Люди співають. Ви собі не уявляєте, як розкішно звучить «Заповіт» в темному залі! Вони потім зрозуміли, що зробили помилку, і включили, і вже більше не виключали. У жінок сльози течуть, але співають. Доспівали до кінця і кажемо з Миколою: «Хай люди виходять, ми — під кінець».
Беремо одяг, виходимо і бачимо фантастичну картину. Стоїть перед філармонією на вулиці чорна «Волга». Усі люди, які були в залі, стоять довкола того авто, маса людей півколо утворили. До авто доріжка є, можна прийти. Дивляться, чи нас візьмуть в авто, чи ні. Ми засміялися, бо картина дивовижна. Але ніхто нас не просить до авто. Звернули ліворуч, ідемо до підземного переходу. І ця вся гурма людей нас у півколо бере і з нами іде на Хрещатик, і вже на Хрещатику почали дякувати і розійшлися. А ми на радощах пішли до пам'ятника Шевченку у парку і ще там проспівали «Заповіт».
Нас тоді не чіпали, бо вже знали… Це був кінець березня, а 23 квітня нас заарештували. У Вікіпедії помилково написано, що нас заарештували за цей концерт, за співання «Заповіту». Ні. За участь у Гельсінській групі».
Forwarded from Archive artifacts
Був свого часу такий нацистський функціонер - Адольф Айхман. Його викрали ізраїльські спецслужби в Аргентині і потім судили в Ізраїлі.
Суд розпочався у квітні 1960-го. Цікаво, що натрапив на документ КГБ про збір свідчень про злочинну діяльність Айхмана. На жаль того, що тоді назбирали ще не вдалося виявити, але сам документ цікавий.
Джерело: Архів СБУ, фото із мережі
Суд розпочався у квітні 1960-го. Цікаво, що натрапив на документ КГБ про збір свідчень про злочинну діяльність Айхмана. На жаль того, що тоді назбирали ще не вдалося виявити, але сам документ цікавий.
Джерело: Архів СБУ, фото із мережі
Пише Роман Скакун:
Дуже скоро - вже травні - у Видавництві УКУ побачить світ книжка, в якій я спробував поставити на документальну основу деякі тези, що досі базувалися здебільшого на домислах: «Кардинальний перегляд радянської релігійної політики, що відбувся в 1943 р. й уможливив відновлення організаційних структур РПЦ, мав і зворотний бік – установлення щільного агентурного контролю органів безпеки над усіма аспектами легального церковного життя. У цьому дослідженні на підставі недавно розсекречених архівів колишнього КДБ УРСР вперше реконструйовано персональний склад агентурної мережі в післявоєнному православному єпископаті України, висвітлено конкретні завдання, що ставилися перед єпископами-агентами, і методи контролю за їх роботою. Окрему увагу приділено залученню агентури з єпископату до реалізації радянської атеїстичної політики за правління Микити Хрущова».
Дуже скоро - вже травні - у Видавництві УКУ побачить світ книжка, в якій я спробував поставити на документальну основу деякі тези, що досі базувалися здебільшого на домислах: «Кардинальний перегляд радянської релігійної політики, що відбувся в 1943 р. й уможливив відновлення організаційних структур РПЦ, мав і зворотний бік – установлення щільного агентурного контролю органів безпеки над усіма аспектами легального церковного життя. У цьому дослідженні на підставі недавно розсекречених архівів колишнього КДБ УРСР вперше реконструйовано персональний склад агентурної мережі в післявоєнному православному єпископаті України, висвітлено конкретні завдання, що ставилися перед єпископами-агентами, і методи контролю за їх роботою. Окрему увагу приділено залученню агентури з єпископату до реалізації радянської атеїстичної політики за правління Микити Хрущова».
KGB files
Помер один із найвідоміших перебіжчиків з СРСР Олег Гордієвський. Не так давно в Україні вийшов переклад чудової книжки про нього.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM