Краще почитайте цей потрясний та жахаючий матеріал від texty.org про вкрадені Росією археологічні артефакти.

Лише в Ермітажі та Державному історичному музеї Росії міститься 110 000 (!!!) археологічних знахідок, які в різні історичні періоди було вивезено з території сучасної України до Росії.

Мова лише про археологічні знахідки (без мистецьких творів чи релігійних артефактів) й лише про онлайн-каталоги двох російських музеїв станом на осінь 2023 року.

Справжні масштаби розграбованого навіть складно уявити.

Нарешті дістався до «Пачінко» і її печально відомого шрифту.

Особисто я обожнюю дрібні розміри шрифтів у книгах, яким він пасує. Бо малий кегль змушує тебе читати повільніше та вдумливіше. Через невеликий шрифт ти не можеш увійти у той стан потоку, коли перестаєш повноцінно сприймати текст й вже не пам'ятаєш з чого почався абзац. Тому мені дуже подобається, коли малим кеглем видають класику й фентезі з науковою фантастикою. Одразу відчуття якоїсь монументальності та масштабу.

Щодо «Пачінко», то не такі страшні вовки, як про них кажуть. Цілком нормальний розмір літер. Сама книга поки дуже захоплює, цікаво, куди воно приведе.

Дуже рекомендую сходити як на цю стрічку, так і на інші фільми з програми фестивалю. Особливо варто звернути увагу на подвійний показ «Небо над Берліном» та «Ідеальні дні» Віма Вендерса.

«Небо над Берліном» — фільм, який Вендерс зняв у 1987 році, а «Ідеальні дні» — останній фільм режисера з 2023 року. 36 років різниці.

У нас не дуже розповсюджена практика double feature, а прикро. Double feature — сеанс, на якому підряд показують дві різні стрічки підряд.

Проте, ця практика пішла не з кіно, а з опери. Подібні покази проводились для одноактних або двоактних коротких опер, які в іншому випадку було б комерційно складно ставити поодинці.

В кінематографі ж ідея подвійних показів розквітла через Велику депресію. Люди перестали ходити в кіно через нестачу грошей, тоді власники кінотеатрів вигадали акційну пропозицію «платиш за один сеанс, а дивишся кілька фільмів».

Тактика спрацювала; глядачі вважали вартість квитка в кінотеатр хорошою ціною за кілька годин втечі від реальності.

Саме через подвійні покази й з'явилось таке поняття, як «фільми категорії В». Щоб отримати максимальну вигоду, кінотеатри показували лише один дійсно якісний та високобюджетний фільм (у самому кінці). Тобто сеанс складався із трейлерів (так, люди із радістю їх дивились), кінохроніки, мультфільму чи фільму категорії В і основного фільму.

В наш час double feature сеанси часто використовують для повторних релізів серій фільмів. Наприклад, коли виходила Історія іграшок 3, то в кіно знов пустили перші дві частини. Те саме зробили й під час випуску третьої частини Сутінок (хоа хоа).

🎁 Розіграш книжечок 🎁

Разом із каналом «in book we trust» даруємо вам дві дуже гучні книги цієї осені: «Довіру» Ернана Діаса та «Чотири вершники апокаліпсиса» Вінсенте Ібаньєса.

Умови розіграшу максимально прості:

🧡 Підписатись на @inbookwetrust та @lit_tiger;

🧡 Обов'язково поділитись розіграшем із друзями-книгочитунами;

🧡 Лишити «+» під оригінальним дописом;

Ввечері 17 листопада ми випадково оберемо переможця.

Нехай щастить 🐯

🥲 а ви пам'ятаєте як видавництво Жупанського обіцяло восени видати «Нескінченний жарт»? Чи мені це наснилось?

В липні пан Жупанський казав, що роман відправився на друге коло редагування. Схоже, щось там затягується.

«Маленьке життя», у якого вийшло

Вам треба прочитати цю книгу. Вам дуже треба почитати цю книгу. Підіть читати цю книгу зараз. Ні, заждіть. Спочатку дочитайте цей відгук, а потім йдіть читати книгу.

Неочікувано «Пачінко» виявилось чимось просто несамовитим. Складалось відчуття, що я знов читаю Драйзера чи «Сагу про Форсайтів». Вже на 150-й сторінці я молив богів, щоб книга не закінчувалась. Саме через це небажання прощатися із «Пачінко» я читав її кілька днів, повільно ковтаючи буквально по кілька глав на добу. Мав план розтягнути роман до кінця тижня, але дійшовши до певного моменту в книзі, не витримав і дочитав її сьогодні вночі. Був неймовірно задоволений поки не побачив на годиннику п'яту ранку. Будильник в мене на сьому, але я не жалкував про цей читацький спринт ані секунди.

Про саму книгу:
З одного боку у «Пачінко» вистачає скла заради скла, що могло б віддавати графоманією, але сприймається цілком природно, як спроба авторки показати якомога більше життєвих досвідів. А оскільки так у світі повелося, що життєві досвіди корейців у Японії були наповнені переважно стражданням, то й претензії висувати не хочеться.

Основною причиною мого незадоволення «Маленьким життям» були сірі та нестерпно тупі персонажі. В «Пачінко» ж герої – 🤌🏼. Є питання щодо завершення сюжетних ліній старшого покоління сім'ї Пек. Та ж Санджа відходить на другий план й, фактично, за всю книгу так і залишається дуже загадковою постаттю. Може це мої чулувічі приколи, але мені було важко зрозуміти, яка вона насправді людина та що вона думає/відчуває насправді.

Те саме стосується другорядних персонажів. Нам часто вкидують людину, здається, що осьо тепер вона буде постійним учасником оповіді, а вже за десяток сторінок вона зникає із сюжету. Проте, як на мене, це сприймається доволі органічно, бо другорядні герої слугують інструментом для розповіді життєвих досвідів та розкриття самої епохи. Тобто побудова традиційної арки персонажа не є самоціллю, адже в центрі стоїть епоха та місце корейської громади в ній. Через це навіть епізодичні персонажі на кшталт власника ферми чи сестер-служанок із пансіону заслуговують на власні сиквели, бо встигають зачепити тебе за кілька сторінок, де увага сконцентрована на них.

«Пачінко» одночасно нагадує і книги Баєтт, і Драйзера, і Бальзака (яким авторка й захоплюється), і, неочікувано, «Хмарний атлас».

Не хочу раціоналізувати цю книгу, бо вона просто дуже сильно мені подобається. Вважаю, що цього достатньо й залишаю за собою право тішитись такому читацькому досвіду та рекомендувати вам також пережити цю історію.

Авторка виношувала ідею роману з 1989 року, коли Мін Джін Лі тільки вчилась на першому курсі коледжу. Тобто їй був 21 рік. «Пачінко» ж вона написала у 49 років.

За цей час вона встигла недовго попрацювати корпоративною юристкою та звільнитись; написати свою першу книгу «Безкоштовна їжа для мільйонерів» (роман отримав визнання критиків, але оминув масового читача); опублікувати власні есеї, як окремою збіркою, так і у купі великих медіа, як ось Vogue, NYT, Wall Street Journal, Times тощо; одружитись, народити дитину та чотири роки пожити у Токіо. Тобто жила вона дуже інтересно, правда мавпочку так і не завела.

Я вимагаю від Artbooks видати попередню книгу авторки та готуватись до перекладу нового роману, який вже дописується. Заперечення не приймаються!

💫 Завтра у великому Книголенді на Олімпійській відбудеться презентація «Алхімії свободи», фентезі від української авторки, Ярини Каторож.

Однією з учасниць буде відьмочка Дара, а модеруватиме те все Аня Полегенько (@anyta_books).

Якщо любите фентезі — треба йти. Якщо не любите фентезі — все одно варто піти.

🫡 Там пан Олексій з Перехресних стежок запустив благодійний розіграш.

Призи за донат від 50 гривень. Всі гроші підуть на двопаливний генератор EcoFlow та на фідерну систему для 102 ОБрТРо

Треба закрити усього лише 3 000 гривень. Можемо встигнути буквально за цей вечір.

Донатити сюди 👉🏼 https://send.monobank.ua/jar/7smu72v6ND

UPD. Збір закрито. Дякую всім! 🔥

Ви могли помітити, що мій канал вже давно відійшов від суто книжкової тематики. Бо я точно не з тих людей, які роблять літературу ортодоксальним хобі й будують навколо нього усе життя.

Саме тому мені дуже імпонує канал пані Варвари «Людина мисляча». Що там такого незвичного? По-перше, Варвара з Одеси та має філософську освіту. По-друге, авторка — людина багатьох талантів, бо має власний подкаст, книгу та, звісно, блог.

Вже нікого не здивуєш, що у блогера є власний книжковий клуб (Варвара теж має свій: як онлайн, так і офлайн), а що ви скажете про філософський клуб? Пані Варвара веде клуб, на якому обговорюють не так книгу, а скоріше якусь тему чи категорію крізь призму обраного тексту. У листопаді, наприклад, препарують тему самотності та книгу «Волден, або життя в лісах».

А ще мене вкрай захоплює мистецький смак Варвари: осьо, наприклад, відгук на «Свідомий вік» Сімони де Бовуар, а ось враження від «Ероса і Психеї» Єрмоленка. А є й щось більш масове, як «Жовтолика» чи «Кульбабове вино».

Тобто попри філософський ухил каналу, тут немає духоти чи надлишкової елітарності. «Людина мисляча» акумулювала спільноту людей, де кожен може поділитися своїми думками, поставити питання чи знайти відповіді.

Словом, однозначна рекомендація від мене.

#такцереклама

Останнім часом багато спілкувався про книжки із людьми поза бульбашкою.

Тобто це люди, які читають не більше книжки на місяць й взагалі не орієнтуються в індустрії (видавництва, скандали, автори etc.).

Абсолютна більшість під час розмови про книгарні говорили саме про Readeat, як про єдину не мережеву книгарню, яка стимулює їх більше читати та купувати книжки. Не мало людей казали, що взагалі знов почали читати через Readeat. Про «Сенс» не знав практично ніхто, бо "майже не гуляю на Хрещатику та й на вивіски там не дивлюсь".

Пояснюючи, чому подобається Readeat акцентували увагу на атмосфері, інтер'єрі і дуже хвалили килими та стіл.

Оце дивина 😵

Ще трохи про соціологію

Центр Разумкова провів дослідження на замовлення держави щодо розподілу темпів читання та купівлі книжок.

У результаті дослідники виявили, що в Україні є один конкретний книгочитун, який постійно купує книги, але не читає їх.

Експерти кажуть про небезпеку "накопичення книжкових запасів в приватній бібліотеці однієї людини", адже це може призвести до книжкової інфляції.

СБУ вже взяли справу на олівець й винесли перше попередження. У разі продовження тренду, варто очікувати на підозру та арешт активів від АРМА.