Я ще знайшла таке вайбове відео із невідомою передісторією💘

https://www.youtube.com/watch?v=Vy9ka37oZJU&ab_channel=JeremyGreen

📚 Ми тут якось підіймали тему Розстріляного відродження і вірогідно так чи інакше повернемося до неї. А сьогодні трохи про інший важливий період для української літератури — покоління шістдесятників. Одним з найяскравіших представників шістдесятників є Василь Стус, який також має неймовірний об’єм втраченого доробку. Якщо ви раптом не знайомі у загальному з біографією Стуса або щось підзабули, то стаття на Суспільному непогано і достатньо коротко розкриває основні факти

А моя справа згадати про те, що саме було втрачено:

🕊 ”Птах душі” — остання рукописна збірка поета, вилучена у концтаборі. Доволі лірично те, що в категорію загубленого потрапляють останні твори. Деякі вірші насправді були збережені (6 із них), але більша частина скоріше за все назавжди знищена. Загалом у збірці налічувалося близько 300 оригінальних і перекладних творів — майже повністю була написана верлібром. Ймовірно єдиною людиною, яка повністю читала збірку, був Василь Овсієнко, співкамерник Василя Стуса

🪶 Рукописи 70-х років, ті що були зроблені до першого арешту творця у 1972 року і конфіскувалися під час обшуку. Серед них були поезії, що могли увійти до наступних збірок. Другий арешт стався у 1980 році після приєднання до Гельсінської групи — у зв’язку з чим провели аналогічну процедура із конфіскації творів, записів та листувань

📓 Переклади були окремим пластом втраченої спадщини, в основному це переклади з німецької мови, але також Стус перекладав поезії Федеріко Гарсії Лорки, Редьярда Кіплінга, Джузеппе Унгаретті тощо. Значну частину перекладів Стуса можна знайти у вільному доступі в мережі, наприклад “Сонети до Орфея” чи “Дуїнські елегії” авторства Рільке, але доля перекладів Гельдерліна відносно збереженого об’єму гірша

У цій справі неймовірно те, що збереглося хоча б щось в основному завдяки іншим небайдужим в’язням та переданим листам. Останній п’ятирічний період творчості становив неабияку літературну цінність, оскільки це був період найбільшого супротиву імперській владі, який мав спровокувати остаточне формування особистості Стуса — у результаті нас обікрали, позбувшися останньої збірки.

#вітчизняний_кейс #lost_literature

▶️ Я подивилася 10-годинний айсберг по lost media і у мене є кілька слів із цього приводу

Напевно це найдовше відео на YouTube, яке я дивилася від початку і до кінця (плейлісти всякі з музикою не рахую). Я взяла звідси пару ідей для постів. У мене загалом доволі багато ідей для дописів із зарубіжними кейсами, але їх доволі обмежена кількість для українських кейсів. І в цьому айсбергу на всі 10 годин матеріалу не було нічого українського. Це проблема.

Українська культура доволі рідкісна у світовому масштабі, якщо не брати в рахунок періоди Київської Русі. У глобальному плані ми до цих пір колективно провалилися із тим, щоб правильно плекати наші пам’ятки і в тому числі медійне мистецтво. Ми часто не намагаємося відновити те, про що ми вже не пам’ятаємо. Не пам’ятаємо тому, що колись воно не мало для нас особливого значення, бо ніхто не навчив нас придавати цьому значення.

Отже, чи варто дивитися айсберг? Фоном це непоганий і доволі довгий подкаст. Останні години по традиції містять багато потенційно соціально неприйнятного матеріалу, який місцями пов’язаний зі злочинною діяльністю (скоро я відчуваю, що напишу пост про зв’язок трукрайму із лост медіа).

Також це дало додаткове розуміння, що сама тематика загублених медіа наповнена сюрпризами — ти часто не знаєш що саме ти можеш почути чи прочитати про той чи інший кейс. Буде він сповнений усякими кривавими подробицями чи просто якимось сюреалізмом, котрий являє собою набір шалених ідей.

Глибоке занурення у тематику вимагає відкритості аби, знову ж таки, бути готовим чути неочікувані речі, а також усвідомлювати, що існують різні грані людської культури — від печерного живопису до загублених міні-ігор на Game Boy.

#знайдена_рефлексія

🌌Сьогодні допис про кейс із важливістю космічного масштабу — втрачені плівки з місії Аполлон-11. Це та сама місія, в якій Ніл Армстронг і Базз Олдрін приземлилися на поверхню Місяця🌕

📼 Оригінальні відеозаписи прогулянки Місяцем були втрачені, вірогідно назавжди, оскільки кількарічна пошукова операція не принесла бажаного результату. Усі сучасні відеоверсії висадки на Місяць базуються на записах трансляції, які були зняті з телевізійних екранів, і їх якість значно нижча.

Насправді це історія, де медіа було втрачено в один із найлегших і може навіть найбільш недбалих способів, оскільки касети просто 🌟перезаписали🌟

Перезаписали якимось іншим матеріалом у 1980-х роках в рамках програми Landsat, коли на той момент NASA зіштовхнулися із гострою нестачею носіїв для подальших записів. Оскільки телевізійні трансляції у різних куточках світу збереглися, то архівація оригінального матеріалу не стояла в пріоритеті.

Але тоді вони не знали, що втратили якість, яку намагатимуться відновити як мінімум кілька років шляхом реставрації. В теорії це означає, що якби ми мали оригінальні відеозаписи, то якість “місячної прогулянки” можна було б показувати у горизонтальних тік токах на ряду з вирізками із різних мультиплікацій Діснея.

Оригінальні записи з місії Аполлон-11 — це безумовно пам’ятка історичного масштабу, втраті якої було б нескладно запобігти, якби людство вчасно задумалося про питання архівації, якби ці касети хоча б помістили у Національний музей чи щось на кшталт такого.

🌐 Якщо у вас є бажання більше розібратися із цим кейсом, то я зробила переклад статті з англомовної Вікіпедії. На цей раз над перекладом потрібно було куди більше заморочитися через велику кількість технічних аспектів, де описується фільмування місії.

#зарубіжний_кейс #lost_film

FoxTail (укр. Лисохвіст) — пригодницька інді-відеогра в жанрі фентезі point-and-click від української студії Gingertips Game Studio. Задум проєкту належав художнику Артему Водорізу з міста Ізюм.

🦊Сюжет оповідав про лисичку-студентку Національного університету природознавства, на ім'я Лія Фоксі. На сторінці у Steam зазначено, що “FoxTail – історія юної та симпатичної лисички Лії, котра вирушає у подорож, щоб знайти ліки для своєї бабусі. Під час цих запаморочливих мандрів вона досліджує ліси, болота та печери, знайомиться із найрізноманітнішими створіннями та допомагає їм у їхніх бідах. Крім того, під час цієї подорожі вона буде розкривати секрети містичного минулого свого дідуся…”

Гра вийшла у ранньому доступі у 2018 році, тобто цілих 6 років тому, із лише першою главою. З того часу якогось продовження чи оновлень не було, хоча заплановано було цілих 8 розділів. З естетичної точки зору гра доволі мила, виконана у піксель-арті і натхнена адвенчурами середини 90-х років. 🌲Перше, що вона мені нагадала — це Night in the Woods, але з менш депресивною тематикою і яскравими кольорами.

Розробники намагалися запустити краудфандингову компанію на сервісах IndieGoGo та Kickstarter, але і близько не зібрали бажану суму. Який саме контент залишився розробленим і не випущеним насправді невідомо. Як невідомо і те, чи вийде ця гра коли-небудь, якщо не цілком, то хоча б більш цілісно. Ваші думки?

#вітчизняний_кейс #lost_game

Не знаю, чому не написала про це вчора, але я вдало захистила диплом✨

(хоч на нашій кафедрі і не люблять слово диплом, бо для них це "кваліфікаційна робота")

Вірогідно це була перша навколонаукова робота на тему lost media в Україні. Сподіваюся, що не остання☺️

Якщо комусь цікавий текст роботи, то можете написати мені особисто @swangirl_of_hope
Насправді, якщо ви вже занурені у тематику, то навряд чи вас там щось здивує чи ви натрапите на щось нове

🩸 Зв’язок трукрайму із загубленими медіа

На перший погляд, це окремі сегменти контенту та окремі спільноти. Проте при глибокому зануренні у будь-яку із них можна помітити, що це як 🪡клаптики тканини, сшиті з одного боку.

У чому суть цього зв’язку? Розкрию основні пункти, до яких я дійшла.

🔍Методологія
Обидві спільноти значну увагу приділяють дослідженням і розслідуванням. У спільноті шукачів загублених медіа ентузіасти часто проводять розслідування в архівах мережі або місцями підключають нетворкінг, щоб знайти зниклі фільми, телепередачі, музику чи інші форми медіа. Аналогічно, спільнота трукраймерів глибоко занурена в розкриття нерозкритих справ і таємниць, приділяє увагу дрібним деталям справи. Методологія відстеження зачіпок, вивчення архівів та просіювання публічних записів є спільною для обох спільнот.

🔍Матеріали
Медіа, пов’язані із трукраймом іноді втрачаються або стають важкодоступними. Наприклад, можуть зникнути інтерв'ю, записи судових засідань, допитів, кадри з новинних репортажів, етери документальних фільмів, пов'язаних із сумнозвісними злочинами. Спільнота lost media може зацікавитися цими матеріалами в рамках ширших зусиль, спрямованих на виявлення рідкісного або прихованого контенту, пов'язаного з кримінальними справами.

🔍Окремі помітні випадки
Тут я маю на увазі найвідоміші злочини із загубленим матеріалом, на тему якого можуть вестися дискусії. Наприклад, “Підвальні плівки”, пов’язані зі стріляниною у Колумбайні — деякі медіа вказують на те, що вони були знищені ФБР, і що не збереглося жодної копії цих матеріалів.
Також цікавим кейсом є запис передачі “The Dating Game”, де брав участь серійний вбивця і насильник Родні Алкала. Попри те, що пошуки випуску не велися спільнотою lost media, матеріал був частково втрачений приблизно до жовтня цього року, коли його виклали на YouTube.
Туди ж можна віднести записи ефіру із Крістін Чаббак і її суїцидом у прямому етері новин.

🔍Загадка
Основна і найголовніша точка перетину це елемент загадки. Мені подобаються загадкові історії, особливо реалістичні. Не всі напевно знають, що цей канал був частиною дипломної роботи. Я тоді обирала між lost media і трукраймом, але оскільки трукрайм у нас вже непогано репрезентований, то це не було тривалою дилемою.

🕵️‍♀️ Перетин трукрайму і втрачених медіа може розширювати наше розуміння складних і часто болючих тем, зокрема етичних аспектів, які з ними пов’язані. Обидві спільноти ставлять собі пошук правди (або постправди іноді) в якості орієнтира. Зв’язок цих тем робить певні кейси багатогранними та розкриває нові точки зору.

#знайдена_рефлексія

❄️У мене є чудовий кейс для Святвечора. Але раджу читати обережно (або не читати), оскільки є аспекти, які можуть бути тригерними. Насправді частина мене спеціально чекала моменту, коли я вже захищу диплом аби публікувати щось подібне.

⚠️TW: Іісус — гей

«Він» — це порнографічний фільм 1974 року про чоловіка, що має сексуальну одержимість, спрямовану на Іісуса Христа.

Вперше фільм привернув увагу широкої публіки у 1980 році, коли був включений до книги «Золота індичка», де отримав нагороду як «Найбільш нееротична концепція в порнографії». На сторінці після вступу було зазначено, що одного фільму з переліку не існує. Це змусило багатьох повірити в те, що саме «Він» є вигаданим фільмом. Однак незабаром з'ясувалося, що насправді фальшивим фільмом у «Золотій Індичці» був «Пес Норвегії».

Значить, я прочитала про цей порнофільм статтю на Blogger — і це доволі захопливе розслідування. Там же є різні рецензії та реклама фільму в пресі.

📼«Він» транслювався в основному в кінотетрі на «55-тій Стріт Плейхаус», але потім і в інших місцях. Показ охоплював період від березня до травня 1974 року. Доля самої плівки залишається невідомою. Можна лише залишити домисли. Або режисер/дистрибьютор зберіг її, або вона була знищена, на що могла вочевидь повпливати табуйованість гомосексуальності, зверху якої також накладалася гра із релігійними мотивами.

Рецензії дотепно описують сюжет стрічки та певні сцени:
✝️ початкові титри, в яких здійснюється демонстрація ерогованого статевого органу;
✝️ сповідування головного героя перед священником про його бажання, пов’язні з Іісусом — священник приймає це зі словами про те, що у всіх бувають потаємні фантазії;
✝️ мастурбація за допомогою пилесоса;
✝️ порнографічна сцена із Іісусом наприкінці фільму.

У своєму огляді в газеті The Village Voice Девід Тіпмор дотепно згадує, що актор, який грав Іісуса Христа, був його не дуже охайним сусідом по кімнаті в свій час — спав у білизні, невипраній вже коло чотирьох днів, на брудному матраці, коли приходив додому, і дивився телевізор по 10 годин на день.

У 2012 році автор статті на Blogger зробив апдейт про те, що роль Христа вірогідно зіграв нині покійний мураліст Тава (або Густав фон Вілл). Актори і режисери подібних стрічок із метою анонімності працювали під різними псевдонімами в часи, коли гомосексуальність все ще не була декриміналізована в США.

Деякі коментарі під цією статтєю вказують, що люди дивилися цей фільм і що “сцена з Христом була доволі гарячою” або що вони принаймні бачили рекламу в різних містах США. У всьому іншому ніхто прямо причетний до зйомки не виходив на зв’язок і не відомо, чи хтось із них ще залишився в живих.
Є маленька надія, що колись ми знайдемо хоча б частину відзнятого матеріалу. Але сам пошук, що стався, вже був доволі цікавим і вартим того щоб його здійснити, навіть за відсутності результату.

🎄 Бажаю усім щасливого Різдва і не менш захопливих відкриттів!

#зарубіжний_кейс #lost_film

Хтось із вас може знати, що пару тижнів тому Довженко-Центр отримав нові-старі фільми до своєї колекції від Федерального архіву в Німеччині. Я вирішила спробувати подивитися якісь із них і почати з якоїсь повнометражки.

🎞Отже, я почала зі «Шкурника» 1929 р. із таким описом: «комедійне роуд-муві. Аполлона Шмигуєва заносить то до червоних, то до білих, то до анархістів, але єдиним його прагненням залишаються шкурні інтереси». Був знятий за мотивами повісті «Цибала» Вадима Охременка.

Треба мати на увазі, що на самому сайті федерального архіву стрічка звуку не має, а дивитися німе кіно без музичного супроводу не те щоб прийнято, і все ж справу було зроблено. Доволі складний досвід перегляду без додаткових музичних стимулів із урахуванням моєї залежності до коротких форм контенту.

Отже, фільм у свій час заборонено через карикатурно негативне зображення усіх сторін та учасників революції. Я не маю особливої прихильності до політичної сатири ХХ ст. після свого досвіду з Булгаковим, якого мені все ж доводилося читати на дисципліні “зарубіжної літератури”. Визнаю, що один дотепний момент у цьому фільмі все ж був, а саме той, де робітники комітету по боротьбі із самогоном великими ковтками “дегустували” різновиди напою після його конфіскації у населення.

А так, сама ідея де герой їздить по країні під час революції на верблюді і просто намагається вижити здалася мені цікавою. У цьому фільмі головного героя, Аполлона Шмигуєва, називали “обивателем” через відсутність конкретної позиції у громадянській війні. Режисер намагався розкрити явище “шкурництва”, коли хтось прагнув нагріти руки на різних сторонах конфлікту.

Я би визначила саму історію фільму як дещо цікавішу, ніж сам фільм, і сумну. По-перше, це була дебютна роль корифея Івана Садовського у кіно. Ми звісно ніколи не матимемо записів театральних постановок з того часу і це навіть не питання lost media. Втім, якщо комусь колись хотілося би подивитися на гру акторів із театру корифеїв, то знайдені стрічки того часу надали би таку можливість.

По-друге, «Шкурник» був знайдений задовго до цього року. Оскільки після випуску у 1929 р. стрічка пробула в прокаті коло тижня, то вірогідно вона потрапила архів у москві після цензури. Сам сайт Довженко-Центру має інформацію стосовно того, що:

«2011 року копію негативу фільму було куплено в Держфільмофонді Росії, де збереглася єдина його копія (з українськими інтертитрами). На основі цієї версії фільму Національною кіностудією ім. О.Довженка 2012 року після сканування в роздільній зданості 2К було завершено цифрову реставрацію стрічки».

Тобто по суті це медіа вже давно було знайденим і новина про повернення фільмів може лише привернути трохи уваги до стрічки. І плюс одна копія в архіві, а повторна реставрація навряд чи відбудеться.

#український_кейс #lost_film

З прийдешнім Новим роком усіх, хто все ще мене читає!🌲🩷

Сьогодні не грузитиму чимось серйозним. Підібрала для вас тематичний кейс і сподіваюся, що це не зіпсує вам святковий день, оскільки мова піде про один із найгірших анімаційних проєктів, які коли-небудь були створені із оцінкою в 1,3 на IMDb🌟

Rapsittie Street Kids: Believe in Santa — анімований різдвяний мюзікл 2002 року від Wolf Tracer Studios Inc. і J Rose Productions. Був знайдений у 2015 році засновником Lost Media Wiki під ніком Dycaite (він насправді заплатив за це більше 200 баксів).

Дочка одного з авторів заявила, що компанія Wolf Tracer, яка займалася анімацією, надала концепт-арт значно кращої якості, ніж кінцевий продукт (все ще не дуже високої, скажу відверто). Її батько довірився аніматорам і фактично ніколи не перевіряв їхню роботу. Вперше він побачив анімацію в ніч прем'єри фільму. На виробництво він витратив близько 500 000 доларів.

Rapsittie Street Kids як анімаційне явище багато в чому привернуло увагу за рахонок акторського касту, зібравши кілька відомих голосів:
🎙Джоді Бенсон (Аріель з “Русалоньки”)
🎙Пейдж О’Хара (Бель з “Красуні і Чудовиська”)
🎙Марк Геміл (Люк Скайвокер)
🎙Ненсі Картрайт (Барт Сімпсон)

Я би однозначно не показувала це дітям, оскільки продукт із легкістю можна переплутати з Ельзагетом, якщо не брати до уваги каст. Але в деяких моментах мені було неіронічно смішно. Також дуже часто було соромно переглядати, особливо під час музичних вставок. Анімація Rapsittie Street Kids настільки погана, що складається враження, що такий низький рівень міг бути створений тільки спеціально, із наміром зробити якомога гірше. Але це не так.

Сюжет розповідає про хлопця з бідної родини на ім’я Ріккі, який бажає вразити популярну дівчину в своєму класі і дарує їй плюшевого ведмедя, який належав його покійній матері. Ця дівчина, Ніколь, не сприймає такий прояв уваги і викидає іграшку в смітник не знаючи про її сакральне значення і важливість для Ріккі. Це щодо зав’язки. Надалі спойлерити не буду, оскільки ця інформація навряд чи стане вам у пригоді. Можете приєднатися до колективних страждань тих, хто вже переглянув мультиплікацію, якщо все ж стало цікаво☺️

🎅Rapsittie Street Kids: Believe in Santa транслювався на каналі The WB всього одного разу і ніколи більше. З моменту показу продукт отримав вкрай негативні відгуки від критиків і глядачів, після чого на про нього ще роками не згадували. Також задумувався сіквел спеціально на честь Великодня, але через колосальний провал Різдвяної частини той очевидно не вийшов.

Але що ми насправді отримали завдяки цій… мультиплікації? Кілька прикольних оглядів, у тому числі від Ностальджі Критика, а також спроби “реанімувати” деякі сцени. Реанімувати в значенні переробити анімацію😅 Також є сторінка на сайті TV Tropes.

Мені звісно було весело розбиратися із цим кейсом. Досі не можу перестати угарати із фінальної сцени — це просто найкращий момент за 40 хвилин перегляду. Напевно, на цьому і закінчу.

🚪Shut that door!🚪

#зарубіжний_кейс #lostcartoon