Barbie. Шпигунська історія (український дубляж) — 32-ий мультфільм франшизи по Барбі від Mattel. Прем'єра в Україні відбулась 18 лютого 2016 року. Фільм розповідає про пригоди Барбі та її подружок, які отримують надсекретне завдання від керівника шпигунської організації.

Згадку про те, що український дубляж втрачений я побачила на англомовному фандомі по загубленим медіа. Оскільки я дивилася доволі багато (хоч і не всі) мультфільми Барбі, зокрема і цю стрічку, то вирішила дослідити це питання💅

Інформації дійсно небагато, можна сказати прямо мізер. Якщо намагатися як зазвичай вбивати в пошук “дивитися українською”, то звісно усі піратські або навколопіратські сервіси запропонують перегляд російською, якщо там буде працювати плеєр.

Звідки ми знаємо, що український дубляж скоріше за все був? У вільному доступі є україномовний трейлер від B&M. Це поки що найбільший опосередкований доказ. 🕵️‍♀️ Я копнула глибше, і оглянула найбільші мережі кінотеатрів через Wayback Machine орієнтовно в дати, близькі до прем’єри мультфільму.

🔗Якесь підтвердження, що воно транслювалося українською знайшла на Multiplex:
https://web.archive.org/web/20160219140127/http://multiplex.ua/Movie.aspx?id=2358
За цим посиланням можна побачити, що показ стрічки відбувався в різних кінотеатрах мережі у різних містах України.

🔗Також згадка була на сайті Кінопалацу, але не дуже інформативна:
https://web.archive.org/web/20160309112537mp_/http://kino.rv.ua/ua/archive/962
Цей же кінотеатр публікував аналогічний україномовний трейлер на своєму каналі на YouTube.

🔗Окрім того, український дубляж “Шпигунської Історії” можливо колись був у колекції Megogo:
https://megogo.net/ua/view/4431671-barbie-shpigunska-istoriya.html

За жодним із цих посилань нема інформації про акторів дубляжу власне українською, лише актори первісного. Що напевно типово для мультфільмів Барбі. І є ймовірність, що це не єдиний втрачений дубляж по ляльковій франшизі українською.

Так, я розумію, що це далеко не найкраща стрічка серед усіх мультфільмів Барбі і що вона взагалі-то належить скоріше до нової ери (у тематичному комьюніті прийнято якось так ділити періоди). Але трохи прикро, що ніхто не зможе подивитися усю франшизу українською, якщо поставить собі подібну мету.

🧩Що власне могло статися з дубляжем і чому ми його не маємо наразі? Однією з причин є те, що це було щось ну дуже непомітне для 2016 року, коли виходили в прокат “Загін Самогубців”, “Секрети домашніх тварин”, “До зустрічі з тобою”, “Спліт”, “Місячне Сяйво” та інші дійсно популярні стрічки.

Цілком вірогідно, що дубляж, якщо і оцифровували, то швидко прибрали і + ніхто не спіратив, бо піратили тоді переважно російськомовний контент.

У мене нема відповіді, чи варто докладати якісь більші зусилля аби відновити дубляж. Але якщо хтось надумає зайнятися подібним, то в цьому дописі вже є натяки звідки можна почати. А моя спроба розслідування поки на цьому закінчується🩷

#український_кейс #lost_cartoon

🔪Оригінальне фото, що ілюструє стару кріпіпасту по Вбивці Джефу (Jeff the Killer) досі має невідоме походження станом на початок 2025 року. Аналогічно з іншими кейсами пошуки тривають протягом кількох років, найстаріші публікації, що містять цю відому ілюстрацію датуються 2005 роком.

Зрозуміло, що фото, пов’язане із Вбивцею Джефом було відфотошоплене багато років тому, справа наведена ранішня версія, яка скоріше за все (точно) була також проведена через фоторедактори. Протягом тривалих пошуків було висунуто багато теорій. Раніше вважалося, що фото належало Кейті Робінсон, яка потерпіла кібертравлю від користувачів 4chan і вчинила самогубство. Але ця історія в результаті була спростована.

У кінці 2015 року автор самої кріпіпасти Sesseur дав інтерв’ю ютюберу ScareTheater, в якому фігурувало питання про джерело ілюстрації. Sesseur відповів доволі неправдоподібною брехнею:

“Зображення було зроблено з використанням білої латексної маски та великих очей із пластику з гумовим наповнювачем, який стимулював миготіння, а також чорного кільця навколо очей, яке покривало відкриту червону повіку”.

Власник каналу SomeOrdinaryGamers на YouTube пропонує винагороду у більше ніж 11 000 $ тому, хто таки знайде оригінальне фото або принаймні надасть 100%-ові докази щодо походження.

Наразі згідно із найвідомішою теорією на оригінальній світлині була присутня японська інтернет-знаменитість Mariko. Зображення та відео з нею були задокументовані на сторінці Infoseek, яку вів її хлопець Сузакумару і яка діяла як «дієтичний щоденник» Маріко.

Чи сама дівчина давала згоду на знімання є невідомим, так чи інакше вона потерпала від переслідувань в інтернеті в період з 20 по 22 травня 2004 року. Як раз у цей період фото могли бути агресивно модифіковані. Спроба стерти присутність Маріко в Інтернеті також відбулася близько 20 травня того ж року через величезний негативний резонанс, пов’язаний із тим у який спосіб могли бути розміщені зображення/відео. Надаю посилання на джерело інформації щодо теорії (як завжди це Реддіт):
https://www.reddit.com/r/lostmedia/comments/14fu4y2/talk_new_credible_lead_found_in_the_search_for/

#зарубіжний_кейс

🎞Знову трохи розберемо оцифровані плівки, які були передані з Федерального архіву Німеччини. На це раз щодо анімаційних доробків. Обидва з них датуються 30-ми роками минулого століття — і для розуміння рівня тогочасної світової анімації — приблизно тоді вийшла діснеївська «Білосніжка…».

✏️Яке саме уявлення про українську анімаційну традицію можна отримати з переданих мультфільмів? Постараємось розібратися.

🐥«Чванливе курча» (1936) — чорно-білий мультфільм Іполіта Лазарчука знятий власне на кіностудії Олександра Довженка, яка у тих часах мала назву “Українфільм”. Сюжет максимально нескладний і типовий для радянської мультиплікації. Курча зустрічає на дворі самозакоханого індика і, надивившися на нього, заражається чванливістю. А потім головний герой отримує покарання долі за це. Записаний звук зберігся, завдяки чому ми можемо почути трохи оперного співу акторів.

Сама анімація вочевидь застаріла і навіть при розмальовці буде виглядати як музейний експонат, так що воно навряд чи це зачепить якогось сучасного глядача. Окрім хіба що сцен із жабенятами — вони дійсно милі🐸

🧊«Проводи на крижині» (1938) — комічна анімаційна робота, яка на відміну від попередньої мала ідеологічний зміст і вірогідно була розрахована на дорослу аудиторію. Я навряд зможу описати події анімації краще, аніж було зроблено у статті на DW:

Менше ніж за рік дрейфу радянських полярників крайня Північ у мультфільмі й сама стала нагадувати ГУЛАГ: білі ведмеді, моржі та пінгвіни дисципліновано шикуються в шеренги й з транспарантами крокують на проводи "більшовиків - хазяїв Півночі". У цей час самі "хазяї" - начальник станції Папанін, гідролог Ширшов, астроном Федоров та радист Кренкель, усамітнившись у своєму теплому наметі з написом "СРСР", затівають пишну пиятику: на столі риба, фрукти в асортименті, торт, звідкілясь чарівно знаходиться і пляшечка ігристого. Суспільних норм того часу вони формально не порушують: Сталін, чий портрет очікувано висить у наметі полярників на чільному місці, ще у 1935-му сказав на виступі, що "жити стало краще, жити стало веселіше" і повернув святкування Нового року. Далі у мультику спускається на парашуті й приєднується до команди географ Шмідт. Колеги почергово його зустрічають дружнім поцілунком з тих, які набагато пізніше, вже в іншу епоху, совєтологи прозвуть "брежнєвським"

Тобто в анімації фігурували реальні історичні персонажі, про яких зумери по типу мене ніколи не чули. Сама стрічка не містить багато шарів іронії, оскільки це була лише епоха модернізму, по факту лише один шар — звичайна іронія, яка означає протилежність буквальному сприйняттю медіа.

🎧Озвучка, як вказано на сайті архіву, ніколи не була завершена, а через те і знайдена. Але можливо це навіть на краще. Задля додаткового уявлення про обсяг проведеної роботи над анімацією згадаю також, що знадобилося 20 000 замальовок аби завершити “Проводи на крижині”.

І все це заради того, щоб зараз вітчизняна анімація асоціювалася із «Університетом Чупарського» (сорі, але мені дійсно не подобається, що ми виїзджаємо на якійсь адаптації «Ріка і Морті»). Отже, раніше малювати мультики було дійсно складно, але ви це і так знали. Втім, те що українська анімація як явище існувала навіть за сталінські часи попри все здається дещо неймовірним.

#вітчизняний_кейс #lostcartoon

📽Чому ми загубили так багато фільмів?

Знаходячись на вершині тематичного айсберга багато хто бачив факт: “Приблизно 70% німих фільмів втрачені”. Згідно з інформацією кінофонду Ма‌ртін Скорсе‌зе 90% стрічок, знятих до 1929 р. втрачені назавжди. Ви можете здогадуватися щодо потенційних причин такого результату. Давайте окреслимо їх чіткіше.

🎞 Часте використання нітратної плівки до початку 50-х років. Цей різновид плівки є легкозаймистим, під час горіння вона виробляє власний запас кисню. Нітратні пожежі поширюються швидко і не піддаються гасінню, оскільки здатні відбуватися навіть під водою. А сама нітроцелюлоза також піддається термічному розкладанню і гідролізу, деградуючи з часом у разі впливу високих температур і вологості.

Вочевидь, це спричиняло пожежі, результатом яких були не тільки великі втрати стрічок, але й людські смерті. Одна з найбільш значущих пожеж сталася у 1937 р. на сховищі Fox. Внаслідок неї було повністю було знищено фільмографію деяких акторів, таких як Валеска Суратт. За словами Дейва Кера, куратора Музею сучасного мистецтва у Нью-Йорку, «є цілі кар'єри, які не існують через пожежу».

🎞 Плівки перетоплювали для отримання срібла, а також викидали після завершення прокату. Студії часто не ставили в приорітет збереження стрічок, не робили багато копій і вважали архівацію надто дорогою. Отже, припускалося, що стрічки не матимуть цінності у майбутньому. При цьому могли зберігати трейлери, що було значно дешевше, ніж зберігати фільм повністю. Ну а з рекламними матеріалами та кадрами все ще простіше, оскільки їх могли видавати великим тиражем.

🎞 Перехід з німого на звукове кіно, з чорно-білого на кольорове додатково стимулював зникнення стрічок, що вважалися застарілими. Сюди ж можна віднести нові для 50-х і 60-х технології широкоформатні технології, такі як CinemaScope та VistaVision, після яких студії втратили інтерес до стрічок у форматі 35 мм.

На щастя чим далі ми прогресували, тим простішим і дешевшим ставав процес архівації. Нові носії дозволяли робити все більше копій і потребували менше зусиль для реставрації. Врешті-решт аби ми навчилися зберігати й зрозуміли, чому це потрібно, ми повинні були спочатку щось втратити.

#знайдена_рефлексія

Тематичне продовження попереднього поста➡️

Ми знаємо, що більшість німих фільмів були втрачені, більшість із них назавжди разом із можливістю спостерігати за кар’єрами тодішніх акторів. Але це все не стосувалося Чарлі Чапліна, який у багатьох асоціюється власне із епохою німого кіно. Переважна більшість його доробку збереглася. Чаплін був перфекціоністом і задумувався про питання архівації, особисто зберігав негативи стрічок зі своєю участю, викупав права на ранні фільми зі своєю творчістю.

І все ж на цей момент існує два втрачених фільма із Чарлі Чапліном. А саме:

🎥Her Friend the Bandit (1914 р.) — короткометражна комедія тривалістю у 16-18 хв знята Keystone Studios, зрежисована власне Чапліном і Мейбл Норманд, які виконали головні ролі.

Чарлі грає елегантного бандита, з яким фліртує Мейбл. Дівчина влаштовує вечірку, а Чарлі присутній на ній як французький граф (граф де Бінс). Непристойна поведінка Чарлі шокує інших гостей. Зрештою вони викликають поліцію Кістоуна, яка забирає бандита з вечірки.

🎥A Woman of the Sea (1926 р.) — невипущений німий фільм, знятий Chaplin Film Company. У стрічці знялися Една Перваєнс, Реймонд Блумер, Єва Саузерн і Чарльз Френч, а режисером був Йозеф фон Штернберг. Тут найцікавішим є те, що Чаплін сам винищив усі копії фільму. Він продюсував стрічку, хоча його участь в ній була мінімальною.

Сюжет демонструє, що цей фільм вирізнявся серед переважно комедійної спадщини Чапліна:

«Джоан (Перваєнс) і Магдалена (Сотерн) — доньки рибалки з Монтерея. Магдалена заручена з Пітером (Блумер), також пересічним рибалкою, доки до міста не приїжджає письменник (Вітмен). І Джоан, і Магдалена захоплюються письменником, але врешті-решт Магдалена завойовує його, і він забирає її назад до великого міста. Джоан і Пітер одружуються і залишаються в Монтереї. Через багато років Магдалена повертається і намагається розірвати шлюб своєї сестри, але безуспішно».

Фон Штернберг провів попередній показ стрічки у Беверлі-Гіллз на початку липня 1926 року всупереч бажанню Чапліна. Загальне враження тих небагатьох, хто його побачив, було таким, що це був гарний фільм, але малозмістовний. Джон Гріерсон назвав фільм «надзвичайно красивим, але порожнім».

Таємний показ фон Штернберга, відсутність внятного сюжету та погана гра Перваєнс змусили Чапліна відмовитися від випуску фільму в прокат. Фільм залишався недоторканим доти, доки Служба внутрішніх доходів США не зацікавилася фінансами Чапліна. Негативи були спалені 21 червня 1933 року в присутності п'яти свідків як повна втрата для цілей оподаткування.

#зарубіжний_кейс

🌳✨ Дива Луганщини — телепроєкт Луганського регіонального телеканалу ЛОТ (Луганське обласне телебачення), радіостанції "Пульс" і інформагентства Cxid.info, що розпочався у лютому 2010 року. У щотижневих (кожної п'ятниці) випусках телепередачі журналісти розповідали про найцікавіші пам'ятки краю, а глядачам пропонувалось голосувати за ті, які їм найбільше подобаються.

Сам телеканал ЛОТ закрився у 2018 р. і був замінений на “Суспільне. Донбас”. Проєкт Дива Луганщини мав на меті популяризувати регіон серед туристів та підштовхнути місцеву владу до створення та покращення туристичної інфраструктури. Якби ж вони знали… Але до початку війни було часу на 4 роки та можливо це зробило якийсь тимчасовий вклад.

Більша частина самих випусків у форматі відео чи аудіо не була збережена. Два з них можна знайти на YouTube, а саме про Старобільський Свято-скорботний жіночий монастир та Мергелеву гряду. У рамках проєкту за допомогою археологів, краєзнавців і місцевої влади організатори виділили серед більш ніж 4 тис. різноманітних пам'яток Луганщини 30 пам'яток архітектури, 10 природних і 7 археологічних пам'яток. Після цього зіставивши їх впізнаваність і унікальну цінність, для показу у відбірковому турі вибрали 12 "див".

Сторінки текстів по 12 дивам у фіналі, по суті сценаріїв для цих випусків, збереглися завдяки Wayback Machine. Загалом у проєкті переміг Парк-музей кам’яних статуй, з якого і можна почати дистанційне знайомство з нині окупавним регіоном. Тексти про ці пам’ятки доволі явно відображають все ще толерантне ставлення до сусідньої держави на сході — багато згадок про так звану “Велику Вітчизняну війну” та візити Катерини II на територію Луганщини, але тоді б вони підійшли для туристичних екскурсій.

Вражає в основному те, що раніше багато людей з регіону дивилася проєкт і багато хто реально голосував за перемогу певних пам’яток. А зараз вони навіть не зможуть переглянути те, що у свій час змусило їх витратити гроші на СМСку. Щоправда, по сучасним міркам якість випусків сумнівна, сама зйомка 10-х років і кривий монтаж дають про себе знати.

На сайті Державного комітету телебачення та радіомовлення України вказано, що загалом претендентів, тобто пам’яток в ефірі було 40. Це означає, що журналістських матеріалів було навіть більше, і деякі, більшість з них, точно загубилися в часі.

#вітчизняний_кейс

Тиждень тому ми згадували про нітратну плівку та самозаймання на кіностудіях через її використання. Сьогодні я розповім про одну з наймасштабніших пожеж із нітратною плівкою на студії, яка не дожила до сьогоднішнього дня, на відміну від студії Fox.

Вранці 13 червня 1914 року в головному кіносховищі компанії Lubin Manufacturing Company у Філадельфії, штат Пенсильванія, сталася катастрофічна пожежа та серія пов'язаних з нею вибухів. Тоді було названо кілька можливих причин пожежі, однією з яких було «самозаймання» легкозаймистої нітратної плівки, яка була стандартним носієм для кінокамер протягом всієї німої епохи та перших двох десятиліть фільмів, зі звуком.

У вогні згоріли мільйони футів плівки. Серед втрат були:

🖊більшість оригінальних негативів і перші копії каталогу Lubin Manufacturing Company до 1914 року;
🖊кілька нещодавно завершених театральних плівок, готових до випуску та розповсюдження;
🖊значна кількість фільмів, вироблених іншими студіями;
🖊сотні бобін, що документують історичні події, які відбулися між 1897 та початком 1914 років, а також інші фільми, пов'язані з видатними політичними та військовими діячами, інноваціями в медицині та професійними спортивними змаганнями того періоду.

Комплекс будівель, який преса називала «Любінвілем», на той час був однією з найдосконаліших і технічно найсучасніших кіностудій у світі, з лабораторіями, здатними обробляти до 1 500 000 футів (460 000 м) плівки на тиждень. Зусилля, докладені аби забезпечити протипожежну безпеку теж були значними. Аби ви вловили наскільки, нижче додаю трохи опису.

Було передбачено багато заходів безпеки при проєктуванні та будівництві одноповерхового «вогнетривкого» сховища в Любінвілі, яке, згідно з повідомленнями в пресі, займало загальну площу 2 000 квадратних футів (190 м2) зі стінами з червоної цегли товщиною 13 дюймів (33 см) по периметру. Сховище завдовжки 100 футів (30 м) було розділене на п'ять суміжних, але «цілком окремих» відсіків або блоків, кожен площею 400 квадратних футів (37 м2), відокремлених один від одного внутрішніми стінами, також цегляними, товщиною 9 дюймів (23 см).

Така камерна конфігурація мала на меті мінімізувати втрати та локалізувати полум'я в разі загоряння одного з блоків, зменшуючи ймовірність розповсюдження вогню на інші чотири. Усі блоки мали залізобетонний дах і бетонну підлогу товщиною 8 дюймів (20 см), доступ до кожного блоку здійснювався через окремі герметичні «банківські» двері, оснащені протизламними замками. Усередині камер не було встановлено жодних освітлювальних приладів або пристроїв з електричною «проводкою будь-якого типу».

📰 Суботнього ранку 13 червня 1914 року, під час тривалої літньої спеки у Філадельфії, «кілька сотень» працівників перебували в Любінвіллі. Раптом, невдовзі після 10-ї ранку, вони почули й відчули «приголомшливий» вибух на дальньому східному боці комплексу.

Непомічений вогонь, що спалахнув в одній із п'яти камер фільмосховища, підпалив целулоїдні гази, що накопичилися всередині цегляно-бетонного контейнера. Вибух, що стався в результаті, «знищив зовнішню частину» споруди та «розтрощив її дах», перекинувши вогонь на інші секції, швидко спаливши мільйони футів легкозаймистої плівки й здетонувавши ще три сильні вибухи.

Багато співробітників нижчої ланки на заводі в Любінвілі ніколи не приймали офіційні теорії щодо причини початку пожежі. Натомість як записано в біографічній праці Джозефа П. Екхардта «Король фільмів 1997 року: Піонер кіно Зігмунд Любін», вони дотримувалися іншої думки:

Ми просто не могли повірити, що тепло чи сонячні промені, які могли проникати лише крізь це матове скло... могли потрапити на плівку і запалити її», – згадує Іда Ганнеман Бройнінгер, співробітниця Любіна впродовж восьми років. «Ми завжди думали, що бігун, який приносив плівку зі сховища, кинув цигарку — він був затятим курцем — і навколо була плівка.

Ця версія ніколи не розслідувалася, можливо, тому, що зберігачем сховища був Стенлі Лоурі, брат Айрі Лоурі — зять засновника студії, Зігмунда Любіна.

#зарубіжний_кейс #lost_TV

Інформація з вчорашнього поста взята з англомовної Вікіпедії. Так-то я вважаю, що сторінка про таку подію, значущу для історії кіно, повинна існувати і в українській мовній версії. Звісно завжди постає питання “хто, якщо не я?” Та я сумніваюся, що існує багато задротів схожих на мене, які читатимуть про якусь пожежу більш ніж сторічної давнини.

Але зазначу, що на тій сторінці також була коротка історія про актора Гаррі Маєрса, який обпалив руки, намагаючись врятувати маленького хлопця на студії під час пожежі. І загалом згадка про те, що деякі інші актори також змогли зіграти героїв у реальному житті.

Як ви можете зрозуміти, я читаю багато рандомних матеріалів. Колись я спіймала себе на тому, що занурилася у сторінки про померлих людей, тіла яких десятиліттями не могли ідентифікувати. З чогось подібного також існує ціла англомовна Вікі з архівом сторінок, прив’язаних до особистостей, що доволі давно зникли безвісти.

Під час дослідження подій, які відбулися настільки давно, хоч і не в часи Ренесансу чи коли фотографія була тільки винайдена, виникає відчуття, що це все не по-справжньому. Ніби це якась паралельна реальність, дуже схожа на нашу і водночас настільки відмінна.

#знайдена_рефлексія

🗃Настав час поритися у документальному та документально-пропагандистському кінематографі першої половини XX ст.

🩸«Більшовицькі злочини 21 серпня 1919 року, або Дні київського терору» (1919 рік) — Федеральний архів Німеччини вказує на те, що фільм належить Німецькому рейху. Хоча стрічка явно денікінська. Оповідає і показує кадри того, як червона армія вела цивільних жителів на розстріл.

Коли жертв викопували, їх обмивали та викладали для опізнавання родичами. Фільм демонструє оголені тіла мертвих чоловіків без блюру, і загалом дуже і дуже багато трупів. По суті журналістська робота, націлена на те, щоб викликати у глядача шок. З якістю фільмування в 1919 році та характером цензури, яка тоді не була спрямована саме на оголеність, вони могли собі таке дозволити.

✝️ «У колишньому гнізді мракобісся» (1938 рік) — більшовицький фільм, який висміює християнські практики, викриває маніпулятивні методи християнської пропаганди в контексті подій, що відбувалися в Києво-Печерській лаврі.

По суті це тогочасне розвінчання. Наратив був такий, що церква служила самодержавству та обманювала простих трудящих різними “чудесами”, що ченці були шахраями із заможним та розпусним життям (по суті схоже на правду). Окрім того згадувалося, що ті, хто повстали проти самодержавства були закатовані й поміщені у підземелля лаври або навіть були там поховані живцем, хоча декларувалося нібито там були поховані святі (вже викликає сумніви).

Як конкретний приклад шахрайської схеми в церкві на лекції в колгоспному клубі демонструється маленький насосний апарат, який створював штучні сльози Діви Марії через щілини в іконі.

✨Також вони викрили, що “чудотворна ікона” не сама спускалася до відвідувачів, а її спускали ченці за допомогою механізму. Навіть не знаю, що саме стверджувати стосовно цього. Мені навіть було складно сприйняти на віру те, що хтось вважав нібито ікона сама спускається, замість того, що це є символічним ритуалом. Втім у мене є здогадка, що тут стояла мета виставити вірян більш тупими.

Загалом уся ця демонстрація “нової реальності”, де колгоспники зацікавлено слухають антихриянські наративи, викликає екзистенційний страх. Ніби одні жахливі події перетекли в інші, точно не менш жахливі.

(Адмінка не зараховує себе до жодної авраамічної конфесії).

#відчизняний_кейс #lost_TV

✨Вашій вірній адмінці потрібна перерва після більше ніж 3 місяців безперервного постингу💖