Вирішив у день закоханих зробити добірку про те, що на кожну, навіть найхимернішу та маргінальнішу каструльку найдеться своя химерна та маргінальна кришечка.

😍 "Бонні і Клайд" (1967)

Фільм з якого почався Новий Голлівуд. Історія про тих самих легендарних нальотчиків в часи Великої Депресії.

😍"Закохайся в мене, якщо наважишся" (2003)

Історія про те, як дитяча травма, яку всі прийняли за забавку переросла в нездорову співзалежність. До певної мірі це і смішне, і страшне кіно одночасно.

😍 "На останньому подиху" (1960)

Один з фільмів, який поклав початок новій хвилі у Франції, під впливом якої ми перебуваємо досі. Тоді в 1960-х, люди вміли жити на куражі.

😍 "Він і Вона" (2017)

Трохи психопатична історія про любов двох творчого одарованих людей, яка чудово показує чому не завжди погано не бути творчо одарованим.

😍 "Віднесені вітром" (1939)

Культова історія про вогнедишні стосунки на тлі Громадянської війни в США.

😍"Сід і Ненсі" (1986)

Цей фільм досить сопливо і не зовсім праводоподібно розповідає історія басиста Сіда Вішеза, який став панк-іконою взагалі не через музику. Однак атмосфера у кіно вартує його перегляду.

На вулиці нормально так сипануло снігу, а тому розповів про серіал, який глянув ще місяць тому - "Первісна Америка" або "Первозданна Америка". 

І вже можна поговорити про назву. Якщо перекладати буквально оригінал -  American Primeval, то дійсно "Первісна Америка", але "Первозданна Америка" мені видається більш співзвучним. Первісна викликає стійку асоціацію з епохою наскельних рисунків та боротьби за вогонь. Первозданна - це та, що існувала до появи всього. І власне, якщо враховувати, що фільм цей про те, як освоювалась Америка, то первозданна - значно більш яскравий термін. 

Надворі 1857 рік. Холодні та безкраї простори Юти заповнені усіма на світі. З одного боку тут мормони на чолі яких губернатор та лідер церкви Брігам Янг (реальний персонаж) веде свою криваву та підлу боротьбу. З іншого корінні американці шошони ведуть свою війну за незалежність від білих. З третього боку федеральний уряд намагається приструнчити мормонів, які з усіх сил намагаються хитати трубу американської конституції. А ще тут є заблудші франкомовні метиси, всілякі мисливці на бобрів та за головами і просто випадкові персонажі.

Шоураннер Марк Л. Сміт (який вже написав сценарій до найбільш відомого сучасного зимового неовестерну "Вцілілий") спільно з режисером Пітером Бергом (якому наше дитинство має дякувати за легендарного "Хенкока") вирішили дослідити цю грань американського фронтиру. Відправною точкою сюжету стає так звана маскара біля Маунтін-Медроуз, коли мормонське ополчення спільно з індіанськими найманцями влаштувала різанину каравану немормонів. В житті це тривало 4 дні, у кіно одну, але, мабуть, найефектнішу серію з усіх шести епізодів. 

А вже після масакри, сюжет планомірно розвиває низку сюжетних ліній, головна задача яких показати, що це не класична "джонфордівська" історія, а глибока ревізія жанру вестерна, яку раз по разу роблять всі - від братів Коенів і Квентіна Тарантіно до вже згаданого Алехандро Іньярріту та Джима Джармуша. Є тут лінія ідейно схожа з культовими "Той, що танцює з вовками" Кевіна Костнера, коли білий стає бранцем індіанців і вбирає їх культуру в себе. Обігрується тут троп наївного невдахи, якого суворий американський фронтир навчить мужності - неочікуваний і напівскальпований Дей Де Гаан ще покаже себе. Є тут і сильна та хоробра жінка, яка кидає виклик цьому маскулінному світу заради сина - все, як вчать кумири ревізії вестерну часів Нового Голлівуду. 

"Первозданна Америка" - це велика карта виживання в межах суворої природи Юти. Доброта до замерзаючої дитини тут завершується полоном, а погана підкова - ампутацією власної ноги. Водночас цей серіал не лише про людину та природу, як попередня сценарна робота Марка Л. Сміта "Вцілілий", а й про збереження в собі людини на тлі загального занепаду та спускання до тих самих архаїчних потягів, що ідейно зближує цей фільм з іншим видатним зимовим вестерном "Маккейб і місис Міллер"  Роберта Альтмана. 

Головна проблема "Первозданної Америки" в тому, що насичуючись натуралістичністю та екшном, цей серіал забуває про своїх персонажів. Деякі з них, як індіанська сирітка Двох Місяців, не отримують яскравою сюжетної лінії, а деякі просто вмирають перш ніж глядач з ними встиг познайомитись. Однак, "Первозданна Америка" цікаво нагадує про те, що в часи, коли США поставали, світ не ділився на хороших та поганих - усі навколо були злі, і лише ті, хто не втрачав в собі людського перемагали.

Подивився я значить новий фільм Пола Шредера "О, Канада", який в нашому прокаті для чогось назвали "Канадець". От що реально ця назва несе нового і адаптивного я не зрозумів.

Фільм розповідає про вигаданого культового канадського документаліста Леонарда Файфа (стару його версію грає Річард Гір, а молоду - Джейкоб Елорді), який на смертному одрі вирішує дати прощальне інтерв'ю своїм учням та розповісти правду про себе.

Правда про Файфа звучить не дуже приємно, особливо для його дружини Емми (Ума Турман, як завжди богиня серед смертних). Виявляється, що все життя Файф вів себе, як остання мразота: кинув дружину з дитиною, відбив дружину в друга, був ще якийсь гнусний роман у Флориді, а ще Файф все життя відморожувався від власного сина. Ба більше вся його культова документалістика - від розслідування незаконних випробувань диоксину до педофілії у верхівці католицької церкви Канади - теж процес випадковостей.

Навіть його втеча до Канади від мобілізації на В'єтнамську війну була не через те, що він був антивоєнний активіст, а тому що він був просто боягуз. Про що сам Файф говорить, але про себе.

В цілому "О, Канада" - це ще одне використання Шредером тропу "самотній чоловік в кімнаті", яке вже було і в "Щоденнику пастора", і в "Холодному розрахунку", і в "Тихому садівнику". Але тепер людина з мерзенною душонкою не проходить процес мук до катарсису, а намагається розповісти про власні мерзості в сповідальницькому тоні, періодично плутаючи грішне з праведними та видаючи бажане за дійсне.

Якщо в попередніх роботах, Шредер завжди показував, що не можливо пережити екзистенцію без фізичного болю та душевних мук. Що акт спасіння не можливий без акту діяння, то Файф отримує небачену для фільмів Шредера розкіш розповісти свою історію та померти в постелі. Щоправда, слухати її не дуже легко, через плутане оповідання, де молодий Файф змінюється старим, а ці розповіді розбавляються сценами "як було насправді", сварками дружини та закадровим голосом сина. Та й не дуже цікаво, тому що нічого повчального з життя Леонарда Файфа витягти теж не можна.