Зустріч було призначено у просторі із назвою "Ліс" у центрі Ужгорода. І я приблизно знала, де це, але все ж не змогла знайти одразу. Бачу - йде жінка у фартушку.

"О, вона десь тут працює і мала б знати", - думаю я.

- Вибачте, будь ласка, а де тут "Ліс"?

Жінка дивиться на мене довгим поглядом і мовчить. В її очах я читаю щось типу "Ці туристи вже зовсім... Який ліс в центрі міста?"

Нічого, знайшла сама :) читайте, як пройшло.

https://varosh.com.ua/life/najnadijnishyj-sposib-vidkryvaty-movu-dlya-sebe-j-lyudej-cherez-lyubov-natalka-misyuk-v-uzhgorodi/?fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTEAAR12cmcEpDtQ6QfN4JnwE82cS6dq9tpoXI-1mAP9DTlyabx4LkMNWAHaPac_aem_Hpz9AXum0ZbjShrp2PFDwQ

Ужгород. Вокзал. Ніч. Дві дівчини вголос читають табличку на дверях:
— У випадку повітрянов тривоги...

Ми вже відкрили реєстрацію на мовний клуб "Приходь і переходь".


Зустріч відбудеться 17 грудня 2014 о 18:30 у Книгарні "Є" за адресою: пр. Свободи, 7, м. Львів.


Тема зустрічі: "Як знайти себе та відшукати радість?". Говоритимемо про таке:
- як знахідний відмінок покращує життя,
- як навчитися ним користуватися,
- чим український знахідний відмінок відрізняється від російського,
- як перехід на українську мову змінює життя.


Безкоштовно.


Тільки за попередньою реєстрацією. Заповніть цю коротку форму:


https://forms.gle/hirHgJeG4Y3ryvgV7

А це я в гостях на телебаченні в Ужгороді. Говоримо про книжки, мову, котів, Закарпаття і Крим

https://youtu.be/O5Y2HEA-6WM?si=apSFybqShwkNUvOV

Питання в тому, чи є у мене совість?

Дуже-дуже зрідка мене можна побачити без прикрас. Розкажу про те, як я знаходжу в них користь для себе:

1. Нагадування. Я пишу багато текстів, ви знаєте. У мене не завжди буває робочий настрій. Інколи я прокидаюсь геть без нього. Тоді я зранку вдягаю кільце з обіцянкою самій собі до вечера написати стільки-то символів. Увесь день я відчуваю вагу прикраси на пальці, постійно бачу каблучку, коли пишу і тримаю руки на клавіатурі. Це — моє нагадування.

2. Мотивація. Буває, я вибираю прикрасу в магазині, додаю в список бажань, й обіцяю собі її купити, коли… Коли здам звіт, допишу книжку тощо. Виконую. Купую. Потім ношу зі згадкою про якесь своє досягнення.

3. Відпочинок. Коли роботи багато, то складно знайти час на відпочинок. Якщо на мені є прикраса, то я можу просто перевести на неї погляд. Помилуватися переливами світла в камінчиках. Ось уже й думки стали легшими, і настрій покращився, можливо, навіть з’явилася якась нова ідея. Прикраси — це як маленька відпустка.

Приблизно 80 % моїх прикрас — це прикраси українського виробництва. Бо вони гарні іі — це важливо — їх можна відремонтувати, якщо щось (а два закордонних кільця довелося здати на переплавку після того, як із них випали камінчики). Ще мені подобається підтримувати українців, які роблять щось круте.

Ніжно люблю Ювелірний дім Орінго й часто ношу.

Я знаю, що прикраси — це не товар першої необхідності. Я знаю, що зараз такі часи, коли часто не до них… Але. Але я хочу, щоб Україну знали як країну, яка вміє робити красиві речі. Я хочу, щоб ми пишалися нашими ювелірами. Я хочу, щоб у нас у всіх була можливість купити собі все необхідне й ще трохи балощів.

Тож якщо все одно купуєте, то купуйте українське. Якщо шукаєте подарунок, даруйте українське. Якщо можете порадити комусь з іноземців, радьте українське.

Це допис на правах любові.

З початком холодів квадробери зникли з інфопростору. Принаймні, з моєї бульбашки. Переживаю. Що там як? Чи пустили на зиму в хату? Чи утеплили будку?

Якщо ви не знаєте, що б такого різдвяного почитати, можете почитати котам моралі.

Це якраз Міф їх прослуховує. Категорично не можна підходити до ялинки. Категорично.

Що неправильно на цьому зображенні?

Перевіримо, чи знаєте ви це слівце

Вітаннячка!

А в нашому мобільному застосунку, що закохує в українську мову, є можливість створювати родини, щоб змагатися і вдосконалювати мову разом.

💛🩵

Вже відзавтра у всіх родинах країни