Відверто про бізнес. Історії наших перших провалів.
===
“Мені було років 6. Я мала якийсь дитячий журнал, де герої посадили олівець у горщик, і з нього виросло олівцеве дерево. Від такої бізнес-ідеї я була в захваті! Теж посадила олівець, поливала, бігала дивитися, що там як, коли вже можна буле збирати врожай, фасувати в коробки та продавати. За моїми замірами саджанець спочатку трохи зростав, а потім припинив. Не прижився чи шо… Може, добрив мало дала.”
Наталя Місюк
===
А я в 6 років натирала мило в колбу з водою, додавала різних комашок і очікувала на появу діточок. Мені здавалось, от - от з бульбашки з‘явиться дитинка Коли то все почало бродити, занюхав тато і все викинув. Я була страшенно засмучена. Хто зна, можливо, тоді в мені вмер великий репродуктолог чи принаймні біолог
Софія М.
====
Мені хтось сказав, що якщо скельний камінь видерти з піску привезти додому в садочок і поливати, він виросте в гарну кремезну скелю. Трохи переживала що буде забагато тіні для яблунь, але, як виявилося, даремно) а ще ми ходили куштувати черешні біля чужої хатинки. Власник вийшов , побачив нас, переляканих, і сказав, що якщо нам подобаються його черешні, треба прийти восени за саджанцями і посадити вдома. Ми всі прийшли восени, ото був дядечко- мотиватор !
Ліна К.
====
Десь в такому саме віці бажала вивести курчат з магазинних яєць. Навіть зробила гніздечко з хутряної шапки, прив'язана до неї шнурком важкі металеві ножиці як противагу та причепила це до батареї, де тепленько. Потім прийшла мама та пояснила, що з цих яєць курчат не буде, курки не мали досвіду спілкування з півником.
Катерина С.
===
Перекрив весняний струмок, щоб створити басейн з рибами і перспективою видобутку електроенергії. До обіду стартап працював. Потім був новий стартап)) в тому ж струмку добувалось золото і дорогоцінні камені із щебня. Теж до обіду. Після обіду про золото забувалось.
Різні насіння саджались регулярно і навіть щось іноді виросталоале без плодів.
Іван П.
===
Висиджувала магазинні яйця замість курки
Ана І.
===
Мій перший досвід в «бізнесі» був в років 7. Баба (так її всі називали) переїхала жити до нас додому, а вона займалась торгівлею на базарі усякою всячиною. Так от, каже - натруси горіхів, посуши, побий, перебери і я на базар понесу продавати. Один кілограм - щось наче 40 гривень на той час було. Великі гроші .
Натрусила, набила, перебрала - гарний заробіток… думаю - все, життя вдалось)). На городі ще кілька великих дерев - оце буде капітал .
Наступної партії вона замість грошей мені додому принесла кавун, диню, виноград і ще якусь фігню, і така каже - «а що це я сама повинна постійно для всіх купувати? Я купила за твої гроші» . Більше я з бабою бізнесу не мала
Вона мене навчила чітко домовлятися наперед до угоди .
Марина К.
===
Я малим дізнався про електроліз. Добряче додав солі у воду. Підʼєднав до батарейки. І так залишив у надійному місці. Утворився луг. Я потім ще в нього лимонної кислоти докинув. Як воно файно булькало. Потім той розчин випарував і отримав синю сіль. Ні у кого не було сірникової коробки із синьою сіллю. Але щось ніхто й не хотів. А можна ж було продавати великими партіями.
Олександр З.
===
Після вдалого виробництва гарнезного намиста із горобини (шляхом нанизування ягідок на нитку з голкою) побачила біля річки матеріал для нової колекції прикрас - невеличкі кульки коричневого кольору, які хтось розсипав прямо на доріжці. Назбирала цілу жменю. Але коли їх побачила мама, змусила викинути й довго мити руки. Виявляється, ті кульки лишили кізки, які саме випасалися біля річки...
Ніна К.
===
Садила з подругою взимку зернятка кавуна, порпали яму в глибокому снігу, думали навесні мати урожай. Це ж круто - всі лиш садять городи, а в нас вже стиглі кавуни!
Чогось не зійшли.
Наталя С.
(Продовження у коментарях)
===
“Мені було років 6. Я мала якийсь дитячий журнал, де герої посадили олівець у горщик, і з нього виросло олівцеве дерево. Від такої бізнес-ідеї я була в захваті! Теж посадила олівець, поливала, бігала дивитися, що там як, коли вже можна буле збирати врожай, фасувати в коробки та продавати. За моїми замірами саджанець спочатку трохи зростав, а потім припинив. Не прижився чи шо… Може, добрив мало дала.”
Наталя Місюк
===
А я в 6 років натирала мило в колбу з водою, додавала різних комашок і очікувала на появу діточок. Мені здавалось, от - от з бульбашки з‘явиться дитинка Коли то все почало бродити, занюхав тато і все викинув. Я була страшенно засмучена. Хто зна, можливо, тоді в мені вмер великий репродуктолог чи принаймні біолог
Софія М.
====
Мені хтось сказав, що якщо скельний камінь видерти з піску привезти додому в садочок і поливати, він виросте в гарну кремезну скелю. Трохи переживала що буде забагато тіні для яблунь, але, як виявилося, даремно) а ще ми ходили куштувати черешні біля чужої хатинки. Власник вийшов , побачив нас, переляканих, і сказав, що якщо нам подобаються його черешні, треба прийти восени за саджанцями і посадити вдома. Ми всі прийшли восени, ото був дядечко- мотиватор !
Ліна К.
====
Десь в такому саме віці бажала вивести курчат з магазинних яєць. Навіть зробила гніздечко з хутряної шапки, прив'язана до неї шнурком важкі металеві ножиці як противагу та причепила це до батареї, де тепленько. Потім прийшла мама та пояснила, що з цих яєць курчат не буде, курки не мали досвіду спілкування з півником.
Катерина С.
===
Перекрив весняний струмок, щоб створити басейн з рибами і перспективою видобутку електроенергії. До обіду стартап працював. Потім був новий стартап)) в тому ж струмку добувалось золото і дорогоцінні камені із щебня. Теж до обіду. Після обіду про золото забувалось.
Різні насіння саджались регулярно і навіть щось іноді виросталоале без плодів.
Іван П.
===
Висиджувала магазинні яйця замість курки
Ана І.
===
Мій перший досвід в «бізнесі» був в років 7. Баба (так її всі називали) переїхала жити до нас додому, а вона займалась торгівлею на базарі усякою всячиною. Так от, каже - натруси горіхів, посуши, побий, перебери і я на базар понесу продавати. Один кілограм - щось наче 40 гривень на той час було. Великі гроші .
Натрусила, набила, перебрала - гарний заробіток… думаю - все, життя вдалось)). На городі ще кілька великих дерев - оце буде капітал .
Наступної партії вона замість грошей мені додому принесла кавун, диню, виноград і ще якусь фігню, і така каже - «а що це я сама повинна постійно для всіх купувати? Я купила за твої гроші» . Більше я з бабою бізнесу не мала
Вона мене навчила чітко домовлятися наперед до угоди .
Марина К.
===
Я малим дізнався про електроліз. Добряче додав солі у воду. Підʼєднав до батарейки. І так залишив у надійному місці. Утворився луг. Я потім ще в нього лимонної кислоти докинув. Як воно файно булькало. Потім той розчин випарував і отримав синю сіль. Ні у кого не було сірникової коробки із синьою сіллю. Але щось ніхто й не хотів. А можна ж було продавати великими партіями.
Олександр З.
===
Після вдалого виробництва гарнезного намиста із горобини (шляхом нанизування ягідок на нитку з голкою) побачила біля річки матеріал для нової колекції прикрас - невеличкі кульки коричневого кольору, які хтось розсипав прямо на доріжці. Назбирала цілу жменю. Але коли їх побачила мама, змусила викинути й довго мити руки. Виявляється, ті кульки лишили кізки, які саме випасалися біля річки...
Ніна К.
===
Садила з подругою взимку зернятка кавуна, порпали яму в глибокому снігу, думали навесні мати урожай. Це ж круто - всі лиш садять городи, а в нас вже стиглі кавуни!
Чогось не зійшли.
Наталя С.
(Продовження у коментарях)
В Ужгороді будемо говорити про те, як:
1) закохати в українську мову через львівське "вшьо";
2) розвивати блог (майже) без хейту та підтримувати тісний зв'язок з читачами;
3) пахне українська мова.
А ще спробуємо здогадатися, що спільного в української мови та котів.
Дата: 11 грудня (середа)
Час: 18.00 - 19.30
Місце: арт-простір "Ліс" (вул.Фединця, 37).
Модераторка: Галина Гичка, журналістка, менеджерка спільноти Varosh.
Обов'язкова реєстрація за посиланням:
https://forms.gle/xPmAQpThDLv4F1PU6
Після лекції буде Q&A-сесія, де слухачі зможуть поставити свої питання та придбати книгу спікерки.
1) закохати в українську мову через львівське "вшьо";
2) розвивати блог (майже) без хейту та підтримувати тісний зв'язок з читачами;
3) пахне українська мова.
А ще спробуємо здогадатися, що спільного в української мови та котів.
Дата: 11 грудня (середа)
Час: 18.00 - 19.30
Місце: арт-простір "Ліс" (вул.Фединця, 37).
Модераторка: Галина Гичка, журналістка, менеджерка спільноти Varosh.
Обов'язкова реєстрація за посиланням:
https://forms.gle/xPmAQpThDLv4F1PU6
Після лекції буде Q&A-сесія, де слухачі зможуть поставити свої питання та придбати книгу спікерки.
Це Міф і Мрія. Вони були дуже-дуже чемні. І я теж була чемна (ну, майже). Ми з ними разом збираємо гроші на книжку про українську мову для бібліотек у прифронтових селах.
Хто хоче потішити нас і майбутніх читачів, ось тут координати для Миколайчиків:
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/2vY6FXzH5k
💳Банка
5375 4112 1946 5866
PayPay
letsmaketext@gmail.com
Хто хоче потішити нас і майбутніх читачів, ось тут координати для Миколайчиків:
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/2vY6FXzH5k
💳Банка
5375 4112 1946 5866
PayPay
letsmaketext@gmail.com
Чому ми назвали парфуми «Intoнація»?.
1. Це гра слів. Такою назвою ми пропонуємо поринути into націю.
2. Звучання. Про мову кажуть «звучить», про інтонацію кажуть «звучить» і про аромат кажуть «звучить».
3. Інтонація. Через інтонацію ми передаємо емоції і сенси. Це спосіб самовираження.
4. Стійкість. Парфуми стійки, бо стійка Україна. Парфуми тримаються на шкірі 7–8 годин, Україна тримається стільки, скільки потрібно.
5. Лагідність. Українська мова — лагідна, милозвучна, затишна. Ці парфуми теж.
6. Парфум-унісекс, підходить усім. Але на чоловіках і на жінках звучатиме трошки по-різному. Взагалі на кожній людині звучатиме по-своєму.
7. Життєствердність. Аромат радісний, бо скільки можна.
У його складі тільки ноти, які для українців асоціюються з добробутом та успіхом: стигла пшениця, яблука, чабрець, абрикоси, свіжоспилена деревина.
Доставка флаконів безкоштовна, пробників — за тарифами НП.
1. Це гра слів. Такою назвою ми пропонуємо поринути into націю.
2. Звучання. Про мову кажуть «звучить», про інтонацію кажуть «звучить» і про аромат кажуть «звучить».
3. Інтонація. Через інтонацію ми передаємо емоції і сенси. Це спосіб самовираження.
4. Стійкість. Парфуми стійки, бо стійка Україна. Парфуми тримаються на шкірі 7–8 годин, Україна тримається стільки, скільки потрібно.
5. Лагідність. Українська мова — лагідна, милозвучна, затишна. Ці парфуми теж.
6. Парфум-унісекс, підходить усім. Але на чоловіках і на жінках звучатиме трошки по-різному. Взагалі на кожній людині звучатиме по-своєму.
7. Життєствердність. Аромат радісний, бо скільки можна.
У його складі тільки ноти, які для українців асоціюються з добробутом та успіхом: стигла пшениця, яблука, чабрець, абрикоси, свіжоспилена деревина.
Доставка флаконів безкоштовна, пробників — за тарифами НП.
- Мамо, а які пісні співали наші старші за столом?
- Ну та всі...
- Які саме всі?
- Ну всі, що починаються на "Ой".
===
А ви знаєте якісь народні пісні НЕ на "Ой"?
- Ну та всі...
- Які саме всі?
- Ну всі, що починаються на "Ой".
===
А ви знаєте якісь народні пісні НЕ на "Ой"?
Зараз я вам розкажу, як їздила з Криму в Польщу. Це набагато складніше, ніж ви можете думати.
Це було у 2009 році, я їхала в Польщу у двотижневу навчальну поїздку. Ціль — дістатися в Ольштин. Це північ країни. Треба проїхати приблизно 2 000 км.
З літками все погано. Їх або взагалі не було, або з дуже довгими кількома пересадками. Тож ні.
Автобусів чи то зовсім не було, чи без офіційних квитків… А мені треба був офіційний. Я вибрала їхати поїздом.
Прямих поїздів із Криму в будь-яке, у хоч якесь, місто Польщі не було. Був один вагон, який у складі якогось іншого поїзда доїздив до Києва, там його чіпляли до поїздів на Польщу. Але мені не підходили дати.
Усі в нашій групі були з різних міст України, тож ми домовилися купити квитки на один поїзд, зустрітися в Києві на вокзалі і їхати далі разом.
Ну, припустимо, квиток Сімферополь — Київ я купила. За місяць до поїздки сходила ногами на вокзал і купила. А на поїзд Київ — Варшава так квиток купити не можна було. Треба було їхати в спеціальну касу, одну-єдину на весь Крим. І я поїхала — їхати мені було годині півтори. Але це мені. Якби я жила в Керчі, то їхати було б годин 5. Там у касі працівники довго комусь телефонували, друкували, підклеювали, відривали, підшивали в архів, знову телефонували, одне в одного питали й перепитували… Інколи поверталися до віконечка й казали мені, що ну то ж міжнародний квиток! Це заняло, фактично, весь день. Було видно, що вони таке не часто робили.
Думаєте, це все? Ні!
Треба їхати в Одесу за візою! Двічі!
І я поїхала. 12 години в поїзді. Приїздиш о 5 ранку на вокзал, не знаєш, де себе там діти. Коли відкривається консульство, то йдеш туди й подаєш документи. Тиняєшся містом до 23 години. Сідаєш на поїзд. Повертаєшся в Крим. Через тиждень повторити, щоб забрати документи.
Тепер сама поїздка.
Поїзд до Києва їхав 17 годин. Пересадка коротка, години дві. Потім поїзд до Варшави, приблизно добу. Він їхав до кордону, там нас піднімали в повітря, поїзду міняли колеса. Потім повертали ближче до землі. Далі прийшли польські хлопці у формі й розкурочили всі панелі обшивки у вагоні. Назбирали два мішка цигарок. Провідниці плакали, казали, що вчать дітей і зарплата маленька… Ох…
У Варшаві ми пересіли на автобус. Це нас уже організатори зустріли, порахували, розсадили. Ще години з 3–4 — і ми в Ольштині.
Дорога зайняла в мене дві доби. Плюс ще один день на купівлю квитків. + два рази по півтори доби на поїздки в Одесу.
Це я до чого?
До того, що ви не уявляєте, на якому відшибі від усього я почувалася, коли жила в Криму.
Я знаю, що є люди, які, живучі в Криму, знаходили способи подорожувати далеко й багато, але це не я. І не, мабуть, більшість кримців.
Це було у 2009 році, я їхала в Польщу у двотижневу навчальну поїздку. Ціль — дістатися в Ольштин. Це північ країни. Треба проїхати приблизно 2 000 км.
З літками все погано. Їх або взагалі не було, або з дуже довгими кількома пересадками. Тож ні.
Автобусів чи то зовсім не було, чи без офіційних квитків… А мені треба був офіційний. Я вибрала їхати поїздом.
Прямих поїздів із Криму в будь-яке, у хоч якесь, місто Польщі не було. Був один вагон, який у складі якогось іншого поїзда доїздив до Києва, там його чіпляли до поїздів на Польщу. Але мені не підходили дати.
Усі в нашій групі були з різних міст України, тож ми домовилися купити квитки на один поїзд, зустрітися в Києві на вокзалі і їхати далі разом.
Ну, припустимо, квиток Сімферополь — Київ я купила. За місяць до поїздки сходила ногами на вокзал і купила. А на поїзд Київ — Варшава так квиток купити не можна було. Треба було їхати в спеціальну касу, одну-єдину на весь Крим. І я поїхала — їхати мені було годині півтори. Але це мені. Якби я жила в Керчі, то їхати було б годин 5. Там у касі працівники довго комусь телефонували, друкували, підклеювали, відривали, підшивали в архів, знову телефонували, одне в одного питали й перепитували… Інколи поверталися до віконечка й казали мені, що ну то ж міжнародний квиток! Це заняло, фактично, весь день. Було видно, що вони таке не часто робили.
Думаєте, це все? Ні!
Треба їхати в Одесу за візою! Двічі!
І я поїхала. 12 години в поїзді. Приїздиш о 5 ранку на вокзал, не знаєш, де себе там діти. Коли відкривається консульство, то йдеш туди й подаєш документи. Тиняєшся містом до 23 години. Сідаєш на поїзд. Повертаєшся в Крим. Через тиждень повторити, щоб забрати документи.
Тепер сама поїздка.
Поїзд до Києва їхав 17 годин. Пересадка коротка, години дві. Потім поїзд до Варшави, приблизно добу. Він їхав до кордону, там нас піднімали в повітря, поїзду міняли колеса. Потім повертали ближче до землі. Далі прийшли польські хлопці у формі й розкурочили всі панелі обшивки у вагоні. Назбирали два мішка цигарок. Провідниці плакали, казали, що вчать дітей і зарплата маленька… Ох…
У Варшаві ми пересіли на автобус. Це нас уже організатори зустріли, порахували, розсадили. Ще години з 3–4 — і ми в Ольштині.
Дорога зайняла в мене дві доби. Плюс ще один день на купівлю квитків. + два рази по півтори доби на поїздки в Одесу.
Це я до чого?
До того, що ви не уявляєте, на якому відшибі від усього я почувалася, коли жила в Криму.
Я знаю, що є люди, які, живучі в Криму, знаходили способи подорожувати далеко й багато, але це не я. І не, мабуть, більшість кримців.
Крим 60-х років. Ніч. Моя полтавсько-чернігівська бабуся не спить.
Вона крутиться в ліжку, а з голови не йдуть думки про роботу: її, фельдшера провінційної лікарні, поставили головною над медсестрами з усіх сільських лікарень району. І проблеми тут три. По-перше, вона цю посаду не хотіла. По-друге, медсестер виявилося багато. По-третє, перше завдання — заповнити документи — вони з тріском провалили. Бабуся опинилася перед вибором: або переробити самій величезний стос паперів і потім переробляти завжди, бо вони ж так і не навчаться. Або почати знайомство з претензій тим, чию довіру та повагу вона ще не встигла заробити. Так собі ситуація для новоспеченого керівника.
Що б ви робили на її місці? Що бізнес-підручники радять на такий випадок? Моя бабця їх не читала. Не було ще таких книг.
Два дні потому. Медсестри із сіл приїхали на знайомство з новим керівником. Лікарня. Зал засідань. Моя бабуся заходить в двері та стає до кафедри:
— Дівчата, шоп ви повсиралися так документи заповнювати!
Коли всі проржалися та витерли сльози, бабуся перейшла до діла та пояснила, як і що потрібно заповнювати. Переробили. Навчилися. Все добре.
— Ви коли вийшли й те сказали, ми одразу зрозуміли, що спрацюємося! — через багато років розказала їй одна з тих медсестер.
===
А як ви розумієте, що людина — "ваша"?
Вона крутиться в ліжку, а з голови не йдуть думки про роботу: її, фельдшера провінційної лікарні, поставили головною над медсестрами з усіх сільських лікарень району. І проблеми тут три. По-перше, вона цю посаду не хотіла. По-друге, медсестер виявилося багато. По-третє, перше завдання — заповнити документи — вони з тріском провалили. Бабуся опинилася перед вибором: або переробити самій величезний стос паперів і потім переробляти завжди, бо вони ж так і не навчаться. Або почати знайомство з претензій тим, чию довіру та повагу вона ще не встигла заробити. Так собі ситуація для новоспеченого керівника.
Що б ви робили на її місці? Що бізнес-підручники радять на такий випадок? Моя бабця їх не читала. Не було ще таких книг.
Два дні потому. Медсестри із сіл приїхали на знайомство з новим керівником. Лікарня. Зал засідань. Моя бабуся заходить в двері та стає до кафедри:
— Дівчата, шоп ви повсиралися так документи заповнювати!
Коли всі проржалися та витерли сльози, бабуся перейшла до діла та пояснила, як і що потрібно заповнювати. Переробили. Навчилися. Все добре.
— Ви коли вийшли й те сказали, ми одразу зрозуміли, що спрацюємося! — через багато років розказала їй одна з тих медсестер.
===
А як ви розумієте, що людина — "ваша"?
Зустріч було призначено у просторі із назвою "Ліс" у центрі Ужгорода. І я приблизно знала, де це, але все ж не змогла знайти одразу. Бачу - йде жінка у фартушку.
"О, вона десь тут працює і мала б знати", - думаю я.
- Вибачте, будь ласка, а де тут "Ліс"?
Жінка дивиться на мене довгим поглядом і мовчить. В її очах я читаю щось типу "Ці туристи вже зовсім... Який ліс в центрі міста?"
Нічого, знайшла сама :) читайте, як пройшло.
https://varosh.com.ua/life/najnadijnishyj-sposib-vidkryvaty-movu-dlya-sebe-j-lyudej-cherez-lyubov-natalka-misyuk-v-uzhgorodi/?fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTEAAR12cmcEpDtQ6QfN4JnwE82cS6dq9tpoXI-1mAP9DTlyabx4LkMNWAHaPac_aem_Hpz9AXum0ZbjShrp2PFDwQ
"О, вона десь тут працює і мала б знати", - думаю я.
- Вибачте, будь ласка, а де тут "Ліс"?
Жінка дивиться на мене довгим поглядом і мовчить. В її очах я читаю щось типу "Ці туристи вже зовсім... Який ліс в центрі міста?"
Нічого, знайшла сама :) читайте, як пройшло.
https://varosh.com.ua/life/najnadijnishyj-sposib-vidkryvaty-movu-dlya-sebe-j-lyudej-cherez-lyubov-natalka-misyuk-v-uzhgorodi/?fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTEAAR12cmcEpDtQ6QfN4JnwE82cS6dq9tpoXI-1mAP9DTlyabx4LkMNWAHaPac_aem_Hpz9AXum0ZbjShrp2PFDwQ
Varosh
Найнадійніший спосіб відкривати мову для себе й людей – через любов: Наталка Місюк в Ужгороді
В Ужгороді відбулася зустріч із популяризаторкою української мови, авторкою популярного блогу, 2 книг та мобільного застосунку про мову.
Ужгород. Вокзал. Ніч. Дві дівчини вголос читають табличку на дверях:
— У випадку повітрянов тривоги...
— У випадку повітрянов тривоги...
Ми вже відкрили реєстрацію на мовний клуб "Приходь і переходь".
Зустріч відбудеться 17 грудня 2014 о 18:30 у Книгарні "Є" за адресою: пр. Свободи, 7, м. Львів.
Тема зустрічі: "Як знайти себе та відшукати радість?". Говоритимемо про таке:
- як знахідний відмінок покращує життя,
- як навчитися ним користуватися,
- чим український знахідний відмінок відрізняється від російського,
- як перехід на українську мову змінює життя.
Безкоштовно.
Тільки за попередньою реєстрацією. Заповніть цю коротку форму:
https://forms.gle/hirHgJeG4Y3ryvgV7
Зустріч відбудеться 17 грудня 2014 о 18:30 у Книгарні "Є" за адресою: пр. Свободи, 7, м. Львів.
Тема зустрічі: "Як знайти себе та відшукати радість?". Говоритимемо про таке:
- як знахідний відмінок покращує життя,
- як навчитися ним користуватися,
- чим український знахідний відмінок відрізняється від російського,
- як перехід на українську мову змінює життя.
Безкоштовно.
Тільки за попередньою реєстрацією. Заповніть цю коротку форму:
https://forms.gle/hirHgJeG4Y3ryvgV7
А це я в гостях на телебаченні в Ужгороді. Говоримо про книжки, мову, котів, Закарпаття і Крим
https://youtu.be/O5Y2HEA-6WM?si=apSFybqShwkNUvOV
https://youtu.be/O5Y2HEA-6WM?si=apSFybqShwkNUvOV
YouTube
Інтервʼю з Наталією Місюк про вивчення української мови
Що спільного між вивченням мови та котами? Чи можна змусити вчити мову? Як звучить українська нотками парфумів? Як зробити так, аби в блозі ніхто не писав поганих коментарів, водночас не доводилося нікого блокувати? Зрештою, як закохатися в мову? Дивіться…