Нещодавно пройшов «Пліснеський археовікенд», на якому представники історико-культурного заповідника «Давній Пліснеськ» продемонстрували напрацювання в дослідженні побуту та традиційних ремесел. Учасники заходу попрактикуватись та повчилися нового. Наступного разу зустріч запланована на жовтень.

🔎 Архітектура Середньовіччя

📷 Чорна Галич

#Україна

Фотозвіт з цьогорічного досліджень території історико-культурного заповідника «Давній Пліснеськ».

🔎 Архітектура Середньовіччя

📷 Історико-культурного заповідника «Давній Пліснеськ»

#Україна

Про спорядження галицького війська маємо багато літописних згадок, зокрема про дружинників Данила Романовича: «Щити їх були, мов зоря; шоломи, мов сонце, що сходить». Галицько-Волинський літопис зберіг єдиний у давньоруській літературі опис парадного військового одягу князя: «Сам Данило їхав біля короля (угорського. – М. Ф.), за руським звичаєм (одягнений. – М. Ф.). Кінь під ним був на диво, сідло з паленого золота, стріли і шаблі оздоблені золотом й іншими гідними подиву прикрасами: кафтан із грецького оловіру (парчі. – М. Ф.), обшитий широким золотим мереживом, чоботи з зеленого сап’яну, шиті золотом. Німці дивилися і дуже дивувалися».

Галицька Русь не поступалася виробництвом мечів перед іншими давньоруськими центрами і навіть перед країнами Заходу, зокрема Великоморавії та Німеччини. Це підтверджується пам’ятками ІХ-ХІІІ ст. Ковалі були відомі на всіх давньоруських землях, вони кували не тільки мечі, а й панцири, шоломи, бойові сокири, наконечники списів і ратищ. Галицька зброя високо цінувалася у всій Русі.

«Військова кольчуга вояка того часу була дуже дорогою річчю. Навіть простіший варіант – без рукавів – мав тридцять шість тисяч кілець. Таке вбрання коштувало, як сорок п’ять корів. Тому навіть порвану в бою кольчугу знімали з мертвого воїна, щоб використовувати далі. Археологи майже не знаходять повністю цілих кольчуг. Але вона була і дуже важкою, важила близько двадцяти кілограмів. Меч, виготовлений із болотяної руди, хоч і був легшим за ті, які робили в наступні століття, але теж доволі додавав у вазі до обладунку. Тож аби сидіти у такому спорядженні на коні, треба було бути фізично підготовленим і мати добре здоров’я. Особливо дужими мали бути ноги вершника, на які і припадало найбільше навантаження», – стверджує Леонтій Войтович, доктор історичних наук, професор Львівського національного університету імені Івана Франка.

🔎 Архітектура Середньовіччя

📷 Івано-Франківський краєзнавчий музей

#Україна