Всім привіт!
Друзі, до вас є прохання:
У багатьох з вас вдома валяються старі смартфони. Вам вони вже непотрібні, а виставляти на продаж тупо лінь, бо вони і не коштують нічого?
Чудово!
Вони допоможуть нашим військовим у знищенні ворога.
Як саме - описати не можемо, просто повірте на слово.
Надсилайте їх нам.
Щоб отримати реквізити місця посилки - пишіть в коментарі цієї сторінки і з вами звʼяжуться адміністратори.
Друзі, до вас є прохання:
У багатьох з вас вдома валяються старі смартфони. Вам вони вже непотрібні, а виставляти на продаж тупо лінь, бо вони і не коштують нічого?
Чудово!
Вони допоможуть нашим військовим у знищенні ворога.
Як саме - описати не можемо, просто повірте на слово.
Надсилайте їх нам.
Щоб отримати реквізити місця посилки - пишіть в коментарі цієї сторінки і з вами звʼяжуться адміністратори.
27 липня загальний наступ Армії УНР на Київ і Одесу проти червоних окупантів продовжився.
На Одеському напрямку 3-тя Залізна дивізія, здобувши ще 26 липня станцію Вапнярка, вела за неї тяжкі бої з 45-ю дивізією РККА.
Головні бої точилися біля села Вербова поруч з Вапняркою. Тут оборону тримав 7-й Синій полк.
Проти козаків Армії УНР намагався наступати 54-й "рєволюционний" полк ім. Лєніна (командир - Мойше Вінніцкій по прізвиську Мішка Япончік). Підпорядкований цей полк був комбрігу й кримінальному одеському авторитету Григорію Котовському. Складався полк з одеського кримінального юдейства і мав досить екзотичний вигляд - були в капелюхах канотьє й циліндрах, але при тому у матроських тельняшках. Ад'ютантом комполка Мішки Япончіка був Мейєр Зайдер по прізвиську Майорчик, який через кілька років після описуваних подій вбив Котовського, що на той час став неабияким комуністичним начальником.
Отже з такою публікою у двобої зійшлися козаки командира 7-го Синього полку Олександра Вишнівського. Бої врукопаш тривали аж до ночі. Лєнінцям Мішки Япончіка вдалося навіть нічною атакою увірватися на станцію Вапнярка, зайняту 9-м Стрілецьким полком Павла Шандрука. Проте до 3-ї ночі ворога зі станції було вибито.
Після того шобла Мішки Япончіка вирішило, що воювати вже годі, захопило пасажирський потяг і вирушило ним через Гайворон на Помічну шукати Махна, щоб з'єднатися з ним "в рєволюционном поривє". Махна не знайшли, бо той був десь на селах. Саме 27 липня він в селі Сентове підступно вбив Никифора Григоріїва. Тож не знайшовши Махна, лєнінці Мішки Япончіка завернули до Одеси, але не доїхали. 4 серпня у Вознесенську їх зупинив спецзагін Нікіфора Урсулова, щоб арештувати за дизертирство. При опорі Мішка Япончік був застрелений на пероні станції і його полк також майже весь був перебитий. Так скінчилася комуністично-лєнінська одісея одеського кримінального юдейства.
#UMH_УНР #Нація_воїнів
На Одеському напрямку 3-тя Залізна дивізія, здобувши ще 26 липня станцію Вапнярка, вела за неї тяжкі бої з 45-ю дивізією РККА.
Головні бої точилися біля села Вербова поруч з Вапняркою. Тут оборону тримав 7-й Синій полк.
Проти козаків Армії УНР намагався наступати 54-й "рєволюционний" полк ім. Лєніна (командир - Мойше Вінніцкій по прізвиську Мішка Япончік). Підпорядкований цей полк був комбрігу й кримінальному одеському авторитету Григорію Котовському. Складався полк з одеського кримінального юдейства і мав досить екзотичний вигляд - були в капелюхах канотьє й циліндрах, але при тому у матроських тельняшках. Ад'ютантом комполка Мішки Япончіка був Мейєр Зайдер по прізвиську Майорчик, який через кілька років після описуваних подій вбив Котовського, що на той час став неабияким комуністичним начальником.
Отже з такою публікою у двобої зійшлися козаки командира 7-го Синього полку Олександра Вишнівського. Бої врукопаш тривали аж до ночі. Лєнінцям Мішки Япончіка вдалося навіть нічною атакою увірватися на станцію Вапнярка, зайняту 9-м Стрілецьким полком Павла Шандрука. Проте до 3-ї ночі ворога зі станції було вибито.
Після того шобла Мішки Япончіка вирішило, що воювати вже годі, захопило пасажирський потяг і вирушило ним через Гайворон на Помічну шукати Махна, щоб з'єднатися з ним "в рєволюционном поривє". Махна не знайшли, бо той був десь на селах. Саме 27 липня він в селі Сентове підступно вбив Никифора Григоріїва. Тож не знайшовши Махна, лєнінці Мішки Япончіка завернули до Одеси, але не доїхали. 4 серпня у Вознесенську їх зупинив спецзагін Нікіфора Урсулова, щоб арештувати за дизертирство. При опорі Мішка Япончік був застрелений на пероні станції і його полк також майже весь був перебитий. Так скінчилася комуністично-лєнінська одісея одеського кримінального юдейства.
#UMH_УНР #Нація_воїнів
29 липня 1874 р. народився Іван Кобза, кошовий отаман Харківського слобідського коша.
Народився 29 липня 1874 р. в м.Павлоград Катеринославської губернії. Після закінчення 2-класної школи Павлоградського земства вступив на навчання до Санкт-Петербурзького політехнічного інституту.
З 1899 р. на військовій службі. Служив у Варшаві у Лейб-гвардії Санкт-Петербурзького полку. Захоплюється соціалістичними ідеями, через що потрапляє під нагляд поліції, а в 1901 р. — у заслання.
У 1904 р. засланець І.Кобза йде добровольцем на фронт. Успішно бере участь у військових діях, демобілізується у чині прапорщика.
У 1906 р. закінчує Катеринославське реальне училище. Вступає до Московського комерційного інституту, який закінчує у 1911 р.
Закінчивши навчання, переїжджає до Харкова, де очолює підприємство з будівництва ліфтів.
З початком І Світової війни підпадає під мобілізацію. Служить начальником автоколони штабу 34-го армійського корпусу. У 1917 р. стає одним з ініціаторів українізації підрозділу і перетворення його на 1-й український корпус.
Після видання Центральною Радою закону про створення частин Вільного козацтва у жовтні 1917 р. лишає корпус і у листопаді 1917 р. починає формувати вільнокозацькі підрозділи на Харківщині. Навесні 1918 р. І.Кобза — отаман Вільного козацтва Харківщини.
За гетьманату займався громадською діяльністю.
У листопаді 1918 р. з вільних козаків Харківщини І.Кобза сформував Харківський Слобідський Кіш, що став одним з найбоєздатніших підрозділів Запорізького корпусу армії УНР. І. Кобза є незмінним командиром кошу до самого його розформування у червні 1919 р.
Був довіреною особою Головного отамана військ УНР Симона Петлюри, виконувач цілого ряду його особистих доручень.
У 1920 р. під час перебування Директорії УНР в Кам'янці-Подільському був обраний міським головою. З відступом українських армій за Збруч,опиняється на території Польщі.
Після проголошення радянським урядом амністії для старшин і козаків українських армій у 1922 р. ,І.Кобза повертається до Харкова. У 1922—1928 рр. викладає у Харківському Технологічному інституті.
3 березня 1928 р. був заарештований ГПУ і висланий на Соловки. Протягом року І.Кобза був розстріляний..
____
#UMH_УНР #Нація_воїнів
Народився 29 липня 1874 р. в м.Павлоград Катеринославської губернії. Після закінчення 2-класної школи Павлоградського земства вступив на навчання до Санкт-Петербурзького політехнічного інституту.
З 1899 р. на військовій службі. Служив у Варшаві у Лейб-гвардії Санкт-Петербурзького полку. Захоплюється соціалістичними ідеями, через що потрапляє під нагляд поліції, а в 1901 р. — у заслання.
У 1904 р. засланець І.Кобза йде добровольцем на фронт. Успішно бере участь у військових діях, демобілізується у чині прапорщика.
У 1906 р. закінчує Катеринославське реальне училище. Вступає до Московського комерційного інституту, який закінчує у 1911 р.
Закінчивши навчання, переїжджає до Харкова, де очолює підприємство з будівництва ліфтів.
З початком І Світової війни підпадає під мобілізацію. Служить начальником автоколони штабу 34-го армійського корпусу. У 1917 р. стає одним з ініціаторів українізації підрозділу і перетворення його на 1-й український корпус.
Після видання Центральною Радою закону про створення частин Вільного козацтва у жовтні 1917 р. лишає корпус і у листопаді 1917 р. починає формувати вільнокозацькі підрозділи на Харківщині. Навесні 1918 р. І.Кобза — отаман Вільного козацтва Харківщини.
За гетьманату займався громадською діяльністю.
У листопаді 1918 р. з вільних козаків Харківщини І.Кобза сформував Харківський Слобідський Кіш, що став одним з найбоєздатніших підрозділів Запорізького корпусу армії УНР. І. Кобза є незмінним командиром кошу до самого його розформування у червні 1919 р.
Був довіреною особою Головного отамана військ УНР Симона Петлюри, виконувач цілого ряду його особистих доручень.
У 1920 р. під час перебування Директорії УНР в Кам'янці-Подільському був обраний міським головою. З відступом українських армій за Збруч,опиняється на території Польщі.
Після проголошення радянським урядом амністії для старшин і козаків українських армій у 1922 р. ,І.Кобза повертається до Харкова. У 1922—1928 рр. викладає у Харківському Технологічному інституті.
3 березня 1928 р. був заарештований ГПУ і висланий на Соловки. Протягом року І.Кобза був розстріляний..
____
#UMH_УНР #Нація_воїнів
30 липня 1920 р. постала УВО під проводом полковника Євгена Коновальця.
Одна з найбільшиих терористичних, бойових організацій Європи в 20 ст.
В УВО діяли організаційно-кадрова, розвідна, бойова і пропагандивно-політична референтури. Усі члени організації суворо підпорядковувалися військовій дисципліні та наказам зверхників. Військовики формувалися в окремі осередки як на території Галичини, так і у Вінниці, Києві, Полтаві та Харкові. Також створювались закордонні представництва, зокрема у Чехо-Словаччині, Німеччині, Литві. Вони підтримували Організацію політичними акціями, закупали для неї зброю і видавали літературу.
"У вогні залізо перетоплюється на сталь, у боротьбі народ перетворюється у націю."
(Євген Коновалець Вождь УВО)
#UMH_УВО #UMH_Коновалець #Нація_воїнів
Одна з найбільшиих терористичних, бойових організацій Європи в 20 ст.
В УВО діяли організаційно-кадрова, розвідна, бойова і пропагандивно-політична референтури. Усі члени організації суворо підпорядковувалися військовій дисципліні та наказам зверхників. Військовики формувалися в окремі осередки як на території Галичини, так і у Вінниці, Києві, Полтаві та Харкові. Також створювались закордонні представництва, зокрема у Чехо-Словаччині, Німеччині, Литві. Вони підтримували Організацію політичними акціями, закупали для неї зброю і видавали літературу.
"У вогні залізо перетоплюється на сталь, у боротьбі народ перетворюється у націю."
(Євген Коновалець Вождь УВО)
#UMH_УВО #UMH_Коновалець #Нація_воїнів
30 липня 1944 р. в оточеній криївці в с. Дермань Здолбунівського р-ну Рівненської обл. загинув начальник крайового штабу УПА-Південь , колишній нач. штабу УПА-Північ , офіцер Російської імператорської армії , підполковник Армії УНР Леонід Ступницький - "Гончаренко".
Будучи виданий зрадником , Леонід Ступницький - "Гончаренко" в своєму останньому бою застрелив солдатів з 207-го батальойну 17-ої бригади Внутрішніх військ НКВС - мол. сержанта Увдовиченка і рядового Некрасова, після чого бачучи безвихідне становище підірвався гранатою.
Тіло Ступницького чекісти виставили на центральній площі Дермані для впізнання, після чого місцеві жителі поховали його вночі.
22.04.1945 р. рішенням Української Головної Визвольної Ради, затвердженим наказом Головного військового штабу УПА 27.04, був посмертно підвищений до рангу генерал-хорунжого УПА з датою старшинства з дня загибелі. Мешканці Дермані впродовж усього часу існування СРСР доглядали могилу генерала.
В середині 90-х на могилі було встановлено пам’ятник.
________
#UMH_УПА #Нація_воїнів
Будучи виданий зрадником , Леонід Ступницький - "Гончаренко" в своєму останньому бою застрелив солдатів з 207-го батальойну 17-ої бригади Внутрішніх військ НКВС - мол. сержанта Увдовиченка і рядового Некрасова, після чого бачучи безвихідне становище підірвався гранатою.
Тіло Ступницького чекісти виставили на центральній площі Дермані для впізнання, після чого місцеві жителі поховали його вночі.
22.04.1945 р. рішенням Української Головної Визвольної Ради, затвердженим наказом Головного військового штабу УПА 27.04, був посмертно підвищений до рангу генерал-хорунжого УПА з датою старшинства з дня загибелі. Мешканці Дермані впродовж усього часу існування СРСР доглядали могилу генерала.
В середині 90-х на могилі було встановлено пам’ятник.
________
#UMH_УПА #Нація_воїнів
Петро Колісник - "Черник" (1927 – 16.01.1953)
Народився в с.Великі Чорнокінці Чортківського р-ну Тернопільської обл.
Член ОУН.
У 1943-1945 ройовий в сотні «Сірі Вовки».
Із серпня 1945 р. напідпільній роботі на Кремянеччині
З 1949 р. на Сході України
З групою діяв у Київській , Вінницькій та Камянець - Подільській обл.
Неодноразово приймав участь в боях із загонами МГБ і нападах на військові гарнізони, міста і села, під час яких скоювались терористичні акти над працінками МГБ , совпартактивом , сексотами , здійснювалися спалення приміщень радянських установ, а також розгром колгоспів.
Захоплений МГБ 29.04.1952 р. , в с.Майдан-Вербецький Летичівського р-ну Камянець-Подільської обл.
15 листопада 1952 року вироком військового трибуналу Київського військового округу за ст. 54- 1 "а", 54-1 "б" , 54-8, 54-11 КК УРСР засуджений до розстрілу з конфіскацією майна.
16 січня 1953 р розстріляний у м. Києві.
#UMH_ОУН #Нація_воїнів
Народився в с.Великі Чорнокінці Чортківського р-ну Тернопільської обл.
Член ОУН.
У 1943-1945 ройовий в сотні «Сірі Вовки».
Із серпня 1945 р. напідпільній роботі на Кремянеччині
З 1949 р. на Сході України
З групою діяв у Київській , Вінницькій та Камянець - Подільській обл.
Неодноразово приймав участь в боях із загонами МГБ і нападах на військові гарнізони, міста і села, під час яких скоювались терористичні акти над працінками МГБ , совпартактивом , сексотами , здійснювалися спалення приміщень радянських установ, а також розгром колгоспів.
Захоплений МГБ 29.04.1952 р. , в с.Майдан-Вербецький Летичівського р-ну Камянець-Подільської обл.
15 листопада 1952 року вироком військового трибуналу Київського військового округу за ст. 54- 1 "а", 54-1 "б" , 54-8, 54-11 КК УРСР засуджений до розстрілу з конфіскацією майна.
16 січня 1953 р розстріляний у м. Києві.
#UMH_ОУН #Нація_воїнів
6 серпня 1914 року Австро-Угорська Імперія оголосила війну Російській Імперії. Того ж дня Головна Українська Рада створена 1 серпня у Львові, звернулася до українців із закликом вступати до лав Українських Січових Стрільців (УСС), що стояли під проводом Бойової Управи УСС, створеної 4 серпня з делегатів ГУР, Січового Союзу та товариства «Сокіл».
УСС були першими українськими частинами Австро-Угорщини, відібраними за національною ознакою, і мали, в тому числі велике значення для створення військового словництва, термінології, фольклору, пісні й музики (оркестра УСС), для устійнення форми українського однострою (мазепинка).
#UMH_УСС #Нація_воїнів
УСС були першими українськими частинами Австро-Угорщини, відібраними за національною ознакою, і мали, в тому числі велике значення для створення військового словництва, термінології, фольклору, пісні й музики (оркестра УСС), для устійнення форми українського однострою (мазепинка).
#UMH_УСС #Нація_воїнів
9 серпня 1919 року Київська група Армії УНР, очолювана Юрієм Тютюнником, визволила від большевиків Жмеринку. Бої за місто відзначалися крайньою жорстокістю, бо Жмеринка як вузлова станція мала дуже велике стратегічне значення. Її здобуття українцями відрізало південну групу 12-ї Красної армії від її північної групи, яка запекло билася за Київ.
У боях за Жмеринку ворог використав аж 7 панцерних потягів. Власне вони й дозволили ворогові вирватися з оточення, пробивши заслони 1-го корпусу УГА, який мав відрізати ворогові шлях до відступу. Увірвавшись до міста, козаки Тютюнника взяли у полон 450 красноармійців.
____________________________
#UMH_УНР #Нація_воїнів
У боях за Жмеринку ворог використав аж 7 панцерних потягів. Власне вони й дозволили ворогові вирватися з оточення, пробивши заслони 1-го корпусу УГА, який мав відрізати ворогові шлях до відступу. Увірвавшись до міста, козаки Тютюнника взяли у полон 450 красноармійців.
____________________________
#UMH_УНР #Нація_воїнів
1-й Курінь Українського Війська ім. "Холодного Яру"
Одна з перших українських військових формацій, що була сформована вже в влітку 27 липня, 1941. В Рівнoму, на святі української Державності на площі Старого Замку, у присутності 10 тисяч людей, відбулася урочиста присяга Першого куреня Українського війська ім. Холодного Яру та посвячення прапора як частини УНРА. Особовий склад куреня налічував 480 бійців. Тоді також було освячений і прапор жовто-синій прапор куреня, з тризубом з одної сторони і надписом "Воля Україні - або смерть!". Вже наступного дня курень отримав казарми і почав тренуватися, підготовлювати молодший офіцерський склад. В обовязок куреню також входити стерегти радянських полонених. З серпня 1941, курінь отримав статус Cхідного навчального батальйону.
____________
#UMH_ХОЛОДНЙ_ЯР #Нація_воїнів
Одна з перших українських військових формацій, що була сформована вже в влітку 27 липня, 1941. В Рівнoму, на святі української Державності на площі Старого Замку, у присутності 10 тисяч людей, відбулася урочиста присяга Першого куреня Українського війська ім. Холодного Яру та посвячення прапора як частини УНРА. Особовий склад куреня налічував 480 бійців. Тоді також було освячений і прапор жовто-синій прапор куреня, з тризубом з одної сторони і надписом "Воля Україні - або смерть!". Вже наступного дня курень отримав казарми і почав тренуватися, підготовлювати молодший офіцерський склад. В обовязок куреню також входити стерегти радянських полонених. З серпня 1941, курінь отримав статус Cхідного навчального батальйону.
____________
#UMH_ХОЛОДНЙ_ЯР #Нація_воїнів
16 серпня 1901 р. народився Юрко Гаврун, козак 3-ї Залізної дивізії Армії УНР, юнак Спільної юнацької школи Армії УНР, учасник 1-ї Олімпіади українських студентів у ЧСР (Прага, 20 – 23.10.1924; 1-ше місце “зі скоку з тичкою”).
#UMH_УНР #Нація_воїнів
#UMH_УНР #Нація_воїнів
Слава Перемозі!
Ми продовжуємо шлях, котрий був розпочатий нашими прадідами в Перші визвольні змагання. Попри порязку в тій війні, боротьба українців продовжувалась. Комуністи влаштовували Голодомор, а поляки проводили пацифікацію, щоб знищити віру українців в соборну Україну. Разом з Другою світовою війною українські сили розпочнуть Другі визвольні змагання. Проте знову нас чекатиме поразка, але не кінець боротьби.
24 серпня 1991 року відновлення Української державності. Деяким учасникам бою під Крутами пощастило дожити до цієї дати. Проте наша війна з одвічним ворогом забрала багато гідних воїнів як в 20 сторіччі, так і в 21.
Тому пам’ятайте, завдяки кому можете сьогодні святкувати незалежність!
Дякую за чин полеглим воїнам!
Тим, хто воює, бажаємо дожити до історичної перемоги над росією!
Ми продовжуємо шлях, котрий був розпочатий нашими прадідами в Перші визвольні змагання. Попри порязку в тій війні, боротьба українців продовжувалась. Комуністи влаштовували Голодомор, а поляки проводили пацифікацію, щоб знищити віру українців в соборну Україну. Разом з Другою світовою війною українські сили розпочнуть Другі визвольні змагання. Проте знову нас чекатиме поразка, але не кінець боротьби.
24 серпня 1991 року відновлення Української державності. Деяким учасникам бою під Крутами пощастило дожити до цієї дати. Проте наша війна з одвічним ворогом забрала багато гідних воїнів як в 20 сторіччі, так і в 21.
Тому пам’ятайте, завдяки кому можете сьогодні святкувати незалежність!
Дякую за чин полеглим воїнам!
Тим, хто воює, бажаємо дожити до історичної перемоги над росією!
Ольга:
29 серпня 2014 року розпочався вихід українських військових з оточення під Іловайськом на Донбасі. Регулярні частини збройних сил Росії, що вторглися до України, обстріляли коридор, яким, за домовленістю, мали виходити українські бійці.
Іловайська трагедія породила в суспільстві масу хвилювань та суперечок на тему, хто ж винен в ній.
Однак, кожен притомний українець знає, що вина в цій трагедії повністю лежить на Росії. Винен той, хто стріляв, калічив та вбивав наших людей. Винен той, хто привів свої війська в Україну саме для того, щоб вбивати нас. Сказати, що винен Путін - значить збрехати. Винна Росія, чинна влада, опозиція, лояльні, нейтральні. Всі винні.
"Заступник командира 1-го взводу 1-ї штурмової роти батальйону "Донбас" Дмитро Єсаулов:
"29 серпня з ранку я зайшов в штаб генерала Хомчака і звернувся до командувача з пропозицією провести розвідку майбутнього маршруту. Генерал відповів, що "цим займуться військові розвідники [...]"
Поки формується колона, ми очікуємо і бачим, як повз нас вирушив бронетранспортер з трьома розвідниками на броні [...] Хлопці поїхали і повернулися за десять хвилин назад. Ми ще спитали в них: "Ну що там?" На що розвідники вигукнули, що все гаразд".
Командир батальйону "Миротворець" Андрій Тетерук:
"По рації ми слухали переговори нашого перемовника [...] про те, як буде виходити колона. Спочатку були вимоги, щоб ми виходили без зброї,техніки і віддали російських десантників, яких ми повинні були розподілити по колоні. Потім вимоги змінилися, і нам почали говорити про необхідність залишити добровольців, а солдати ЗСУ можуть безперешкодно вийти [...] Коли по нас почали працювати міномети [...], стало зрозуміло, що колону почнуть зараз накривати, і була надана команда на рух."
Підполковник Андрій Свєтлінський - командир 1-ї батальйонно-тактичної групи 93-ї окремої механізованої бригади: "[...] О 12.00 годині дня 29 серпня 2014 року 1-ша батальйонно-тактична група 93 окремої гвардійської механізованої Харківської бригади припинила своє існування. Ми рухалися по відкритій місцевості, по асфальтованому шляху, відвертаючи увагу від інших, приймаючи вогонь на себе. Таке завдання формально не ставилося, але по факту так і було. Ударний кулак 1-ї БТГр 93-ї бригади на виході з оточення прорвав на своєму шляху декілька блокпостів супротивника [...]
Звичайно, у нашої батальйонно-тактичної групи теоретично існувала можливість вийти з оточення без бою, зі значно меншими втратами. Проте в тій ситуації ми такого права не мали. Інакше легкоозброєні добровольчі батальйони [...] понесли б просто неймовірні втрати...
Однозначно стверджувати можу лише одне - якщо б 24-25 серпня Російська Федерація не втрутилася в бойові дії, ввівши кадрові військові частини на територію України, ми б закінчили війну вже в серпні-вересні 2014 року."
Боєць другої штурмової роти батальйону "Донбас" Богдан Кириченко:
"Те, що трапилося в Червоносільському, боєм не можна назвати - це був розстріл. Нас просто завезли і почали стріляти з підготовлених позицій.
Їхала колона, пропустили перші три машини і почали їх розстрілювати на тій дорозі [...] спершу мінометні обстріли, потім одну машину розстрілюють з гранатомета, іншу з ПТУРа, ще іншу - з танка, а четверту крупнокаліберний кулемет "Утьос" решетить."
Боєць батальйону "Донбас" Олексій Антіпов (хутір Червоносільське):
" [...] Залишки нашої колони прорвалися під шквальним вогнем в селище Червоносільське. Разом з декількома бійцями забігаю в одну з хаи, і бачимо там місцевого мешканця. Ми в нього спитали:
- Діду, а де тут у вас в селі розташувалися "ополченці"?
На що він зі здивуванням подивився на нас і відповів:
- У нас тут "ополченців" немає. У нас тут вже чотири доби росіяни стоять."
Боєць батальйону "Кривбас" Юрій Статовський:
" Під час руху по нас луплять з усіх боків. Я помічаю на обрії поля викопані нори. [...] Чудове маскування. Незважаючи на тряску і стрибки в кузові нашої вантажівки, починаю відстрілювати магазин за магазином. Вистріляв всі підствольні ВОГи [...]
29 серпня 2014 року розпочався вихід українських військових з оточення під Іловайськом на Донбасі. Регулярні частини збройних сил Росії, що вторглися до України, обстріляли коридор, яким, за домовленістю, мали виходити українські бійці.
Іловайська трагедія породила в суспільстві масу хвилювань та суперечок на тему, хто ж винен в ній.
Однак, кожен притомний українець знає, що вина в цій трагедії повністю лежить на Росії. Винен той, хто стріляв, калічив та вбивав наших людей. Винен той, хто привів свої війська в Україну саме для того, щоб вбивати нас. Сказати, що винен Путін - значить збрехати. Винна Росія, чинна влада, опозиція, лояльні, нейтральні. Всі винні.
"Заступник командира 1-го взводу 1-ї штурмової роти батальйону "Донбас" Дмитро Єсаулов:
"29 серпня з ранку я зайшов в штаб генерала Хомчака і звернувся до командувача з пропозицією провести розвідку майбутнього маршруту. Генерал відповів, що "цим займуться військові розвідники [...]"
Поки формується колона, ми очікуємо і бачим, як повз нас вирушив бронетранспортер з трьома розвідниками на броні [...] Хлопці поїхали і повернулися за десять хвилин назад. Ми ще спитали в них: "Ну що там?" На що розвідники вигукнули, що все гаразд".
Командир батальйону "Миротворець" Андрій Тетерук:
"По рації ми слухали переговори нашого перемовника [...] про те, як буде виходити колона. Спочатку були вимоги, щоб ми виходили без зброї,техніки і віддали російських десантників, яких ми повинні були розподілити по колоні. Потім вимоги змінилися, і нам почали говорити про необхідність залишити добровольців, а солдати ЗСУ можуть безперешкодно вийти [...] Коли по нас почали працювати міномети [...], стало зрозуміло, що колону почнуть зараз накривати, і була надана команда на рух."
Підполковник Андрій Свєтлінський - командир 1-ї батальйонно-тактичної групи 93-ї окремої механізованої бригади: "[...] О 12.00 годині дня 29 серпня 2014 року 1-ша батальйонно-тактична група 93 окремої гвардійської механізованої Харківської бригади припинила своє існування. Ми рухалися по відкритій місцевості, по асфальтованому шляху, відвертаючи увагу від інших, приймаючи вогонь на себе. Таке завдання формально не ставилося, але по факту так і було. Ударний кулак 1-ї БТГр 93-ї бригади на виході з оточення прорвав на своєму шляху декілька блокпостів супротивника [...]
Звичайно, у нашої батальйонно-тактичної групи теоретично існувала можливість вийти з оточення без бою, зі значно меншими втратами. Проте в тій ситуації ми такого права не мали. Інакше легкоозброєні добровольчі батальйони [...] понесли б просто неймовірні втрати...
Однозначно стверджувати можу лише одне - якщо б 24-25 серпня Російська Федерація не втрутилася в бойові дії, ввівши кадрові військові частини на територію України, ми б закінчили війну вже в серпні-вересні 2014 року."
Боєць другої штурмової роти батальйону "Донбас" Богдан Кириченко:
"Те, що трапилося в Червоносільському, боєм не можна назвати - це був розстріл. Нас просто завезли і почали стріляти з підготовлених позицій.
Їхала колона, пропустили перші три машини і почали їх розстрілювати на тій дорозі [...] спершу мінометні обстріли, потім одну машину розстрілюють з гранатомета, іншу з ПТУРа, ще іншу - з танка, а четверту крупнокаліберний кулемет "Утьос" решетить."
Боєць батальйону "Донбас" Олексій Антіпов (хутір Червоносільське):
" [...] Залишки нашої колони прорвалися під шквальним вогнем в селище Червоносільське. Разом з декількома бійцями забігаю в одну з хаи, і бачимо там місцевого мешканця. Ми в нього спитали:
- Діду, а де тут у вас в селі розташувалися "ополченці"?
На що він зі здивуванням подивився на нас і відповів:
- У нас тут "ополченців" немає. У нас тут вже чотири доби росіяни стоять."
Боєць батальйону "Кривбас" Юрій Статовський:
" Під час руху по нас луплять з усіх боків. Я помічаю на обрії поля викопані нори. [...] Чудове маскування. Незважаючи на тряску і стрибки в кузові нашої вантажівки, починаю відстрілювати магазин за магазином. Вистріляв всі підствольні ВОГи [...]
Поруч зі мною зовсім білий Ігор Мельніков. У нього розпорота рука так, що кістки видно. Сашко
Хіщнік деякий час полежав без свідомості - куля в голові. Пройшла майже на виліт і наполовину вийшла з голови. А він ще живий [...]
Усю дорогу якийсь суцільний тир, в якому нас невтомно намагаються знищити, але поки що, дякувати Богові, ми якимось дивом рухаємось далі. Щастить. На жаль, не усім."
Спогади бійців про Іловайську трагедію, зібрані в книзі Романа Зіненка "Війна, якої не було"
___
#UMH_Східний_фронт #Нація_воїнів
Хіщнік деякий час полежав без свідомості - куля в голові. Пройшла майже на виліт і наполовину вийшла з голови. А він ще живий [...]
Усю дорогу якийсь суцільний тир, в якому нас невтомно намагаються знищити, але поки що, дякувати Богові, ми якимось дивом рухаємось далі. Щастить. На жаль, не усім."
Спогади бійців про Іловайську трагедію, зібрані в книзі Романа Зіненка "Війна, якої не було"
___
#UMH_Східний_фронт #Нація_воїнів
Місто Кассель, Німеччина.
5 вересня 1918 р.
Стоять: Імператор Кайзер Вільгельм ІІ, Гетьман України Павло Скоропадський.
За колоною: Перший стоїть особистий ад'ютант Гетьмана Абдул Західов, четвертий в чорній черкесці з кинджалом полковник Гнат Зеленевський старший осавул і генеральний бунчужний товариш Гетьмана та німецькі вищі офіцери німецького Генштабу.
#UMH_Українська_Держава
5 вересня 1918 р.
Стоять: Імператор Кайзер Вільгельм ІІ, Гетьман України Павло Скоропадський.
За колоною: Перший стоїть особистий ад'ютант Гетьмана Абдул Західов, четвертий в чорній черкесці з кинджалом полковник Гнат Зеленевський старший осавул і генеральний бунчужний товариш Гетьмана та німецькі вищі офіцери німецького Генштабу.
#UMH_Українська_Держава
8 вересня 1962 р. помер Іван Омелянович-Павленко, командир групи “Наварія” Галицької армії, командир Окремої кінної дивізії, організатор УВВ, генерал-хорунжий Армії УНР.
Ось один фрагмент його життя: бій під с. Сидоровим 25 липня 1920 року. Іван Омелянович-Павленко “на чолі свого конвою до 30 козаків та з їхнім командиром підхорунжим Сулейманом, вихопивши шаблю, кинувся назустріч червоним і, доскочивши до ворога, почав рубати за всіма правилами, в чому був великий мистець (…) Генерал І. Омелянович-Павленко з конвоєм повернувся до вітряка із закривавленою шаблею”.
Вічна слава!
____________________
#UMH_УНР #Нація_воїнів
Ось один фрагмент його життя: бій під с. Сидоровим 25 липня 1920 року. Іван Омелянович-Павленко “на чолі свого конвою до 30 козаків та з їхнім командиром підхорунжим Сулейманом, вихопивши шаблю, кинувся назустріч червоним і, доскочивши до ворога, почав рубати за всіма правилами, в чому був великий мистець (…) Генерал І. Омелянович-Павленко з конвоєм повернувся до вітряка із закривавленою шаблею”.
Вічна слава!
____________________
#UMH_УНР #Нація_воїнів
8 вересня 1921 - народився Михайло Москалюк (псевдо: «Спартан»), сотенний УПА, один з останніх керівників Української Повстанської Армії, командир сотні УПА імені Михайла Колодзінського.
На початку Другої світової війни пройшов старшинський вишкіл у складі Дружини Українських Націоналістів. Воював в складі українського батальйону «Нахтіґаль», та 201 батальйону шуцманшафту
Пізніше Москалюк боровся проти радянських партизанів на Поліссі, був важко поранений, втратив око, в 1943 повернувся до рідного села. У 1943-му став підстаршиною вишкільного куреня УНС «Чорні Чорти» ім. Є. Коновальця в Чорному Лісі.
Восени 1944-го очолив створену на полонині Малиновище (Богородчанський район) сотню УПА і разом із командиром 4-го ВО «Говерля» М. Твердохлібом («Громом») перейшов на терени Коломийщини. Сотня бойовиків УПА була кількістю близько 300 стрільців. Взяв собі псевдо «Спартан» (від імені 300 мужніх спартанців).
Радянська влада за голову «Спартана» обіцяла пів мільйона рублів. Однак ще декілька років «Спартан» був невловимим. Лише 2 лютого 1950 карателям з допомогою зрадника вдалось оточити будинок Москалюків, під яким був розташований схрон повстанців. «Спартан» не здався ворогам живим, він загинув разом зі своєю дружиною Ольгою та ординарцем Прокопом Рибчуком. Зрадник невдовзі був страчений за вироком окружного трибуналу УПА.
#UMH_УПА #Нація_Воїнів
На початку Другої світової війни пройшов старшинський вишкіл у складі Дружини Українських Націоналістів. Воював в складі українського батальйону «Нахтіґаль», та 201 батальйону шуцманшафту
Пізніше Москалюк боровся проти радянських партизанів на Поліссі, був важко поранений, втратив око, в 1943 повернувся до рідного села. У 1943-му став підстаршиною вишкільного куреня УНС «Чорні Чорти» ім. Є. Коновальця в Чорному Лісі.
Восени 1944-го очолив створену на полонині Малиновище (Богородчанський район) сотню УПА і разом із командиром 4-го ВО «Говерля» М. Твердохлібом («Громом») перейшов на терени Коломийщини. Сотня бойовиків УПА була кількістю близько 300 стрільців. Взяв собі псевдо «Спартан» (від імені 300 мужніх спартанців).
Радянська влада за голову «Спартана» обіцяла пів мільйона рублів. Однак ще декілька років «Спартан» був невловимим. Лише 2 лютого 1950 карателям з допомогою зрадника вдалось оточити будинок Москалюків, під яким був розташований схрон повстанців. «Спартан» не здався ворогам живим, він загинув разом зі своєю дружиною Ольгою та ординарцем Прокопом Рибчуком. Зрадник невдовзі був страчений за вироком окружного трибуналу УПА.
#UMH_УПА #Нація_Воїнів