#Trend #Pickle

Ну а я покажу свою знахідку на полицях Сільпо.
Це колеги спеціально під проєкт привезли.

#Trend

Коли якийсь час назад мені стало приносити рілзи з приватними кухарями, я відмітила для себе, що є якийсь розвиток історіям з преп-мілами і просто готуванням на родину.
Але виявилось, що цей тренд має у собі 50 відтінків: від справжніх приватних шефів, попит на яких збільшується (ресторани, приготуватись до ще одного негативного впливу) до шефів, які бажають такими здаватись (о, часи!).

Про останніх докладно можна почитати у матеріалі Food&Wine: https://www.foodandwine.com/private-chef-pretending-social-media-8730552

#СвятаНеділя #FunFood
Bonus Track.
Людей з нестачею іронії та надлишковою чутливістю до релігійної тематики прошу не вмикати) 

https://www.facebook.com/reel/1437787307393739

#Trend #GlobalPantry

Придивляємось до великих трендів, щоб зрозуміти, як це впливає на наші смаки.

Глобальна Спіжарка, Global Pantry — зрозуміло, я не могла пройти повз цей тренд, про який написано у більшості репортів та передбачень. 

Що це таке?

Це частина мега-тренду Global Flawors, одного із найстійкіших у світі гастрономії, який активно розвивається вже понад десятиліття. Його суть — інтеграція смаків, інгредієнтів і технік з різних кухонь світу у повсякденне харчування: як у ресторанах, так і вдома.

Ми є свідками того, наскільки швидко і всеосяжно якийсь ще вчора екзотичний інгредієнт захоплює меню й думки. Я почну, а ви продовжуйте: срірача, матча, кочуджанг, шою, шисо, юзу, харісса, заатар, лабне, кімчі. Можу ще продовжувати.

Мега-тренд, як явище скоріш тектонічне, зрушив цілий пласт. В першу чергу — у головах. Спочатку шефів та інфлюенсерів, а потім й пересічних їдців. Я часто повторюю: обмеження існують тільки у вашому мозку. Немає ніяких заборон на те, щоб додати до японського рису чімічуррі або покласти на тортілью для тако севіче чи томати з песто. 

До речі, шефи, які це зрозуміли першими, отримали комерційний та професійний успіх. Подивіться на меню Дабіза Муньоза у його кежуальному StreetXO або на проєкт Гаггана Ms.Maria​ &​ Mr.Singh. Перший бере фантастичні іспанські продукти та готує їх у різноманітних азійських техніках, другий легко змішує індійську та мексиканську кухню у сучасному стилі.

Але повернемось до звичайних покупців у супермаркеті сьогодні. Вже не залишилось торгівельних мереж, які не виділяють свої полиці під знакові продукти з заморських територій. До речі, я дивлюсь ці полиці у першу чергу в магазинах по всьому світові.
Соєвий соус, кокосове молоко, солодкий чілі, рисова локшина — це мінімальний набір. Чим заможніші та гастрономічніші гості — тим більш sofisticated стає набір на цих полицях.

Це відбувається тому, що нарешті пали чи зруйновані кордони і більше не потрібно знаходитись на території виключно традиційних смаків, притаманних батьківщині. Цілий світ готовий ділитись своїми яскравими соусами, фруктами, рибами та спеціями — тільки відкрий рота (і гаманця!). І дійсно, додавши соєвого соусу, або пармезану, або анчоуса до своєї звичної їжі (гречаної каші, наприклад), ти нарешті зрозумієш (не вербально, а всередині рота), що воно таке — умамі. А подолавши шлях від солодкого чилі хоча б до халапеньо, навчишся розрізняти відтінки не тільки гостроти, а й ароматів та смаків. 

За цим я бачу наступні кроки. І багато хто їх робить! Бо еволюція, невпинний пошук нового підказує — а чому б не зробити сир, схожий за пармезан за характеристиками, але з локальних продуктів? Чому б не виростити той самий перець у нас, зферментувати його, які для цього перестороги?

І ось ми з вами вже у новій реальності, де наші продукти (під цим я маю на увазі усе, що росте та народжується на нашій землі), переживши вплив Global Flawors та свободи мислення, перетворюються на страви світового рівня. Цей шлях пройшли усі сучасні кухні, від нордичної та французької, до американської та азійської. Спираючись на локальний продукт, як на відправну точку, доєднувати до нього, одну за одною, усі наявні техніки, технології та поєднання, у пошуках найкращих, дивовижних комбінацій смаків та текстур.

А починається усе зі Спіжарочки. У нашому випадку — глобальної. Як пишуть у часописі Fortune: 
Кожен четвертий представник покоління Z та міленіалів каже, що приносить власні приправи до ресторанів, особливо гострий соус.
На відміну від старших генерацій, Z та міленіали відкриті новим смакам, шукають їх, діляться та поширюють. Тож, зараз розповсюдження та трендовість стають вірусними, пришвидчинеми та тому ще цікавішими.

Спостерігатиму за цим й ділитимусь з вами, не перемикайтесь, як то кажуть)

Кілька посилань до попереднього посту. Ось публікація у Fortune: https://fortune.com/2025/03/12/1-in-4-gen-z-and-millennials-say-they-bring-their-own-condiments-to-restaurants-especially-hot-sauce/

#Trend #GlobalPantry

Ось вам приклад глобальної спіжарочки.
Це моя, дачна, без редакції.
Гострі соуси з Японії, Аргентини та Сальвадору, pickles від Сьоміна, додатковий протеїн у вигляді флейксів від українського Ензиму, японський соєвий соус, валенсійська паприка, ще один перець у млинку, тибетський тімур, андалусійські каперси, щось ще.

#Trend #Nordic

Нещодавно на два дні потрапила в Осло. До речі, до цього з нордичних країн бувала тільки в Данії, три рази і це завжди були гастрономічні тури, що включали Noma, Geranium etc.
А з Осло було зовсім по-іншому. Це була соло-зупинка без особливих бронювань. Ну і вперше.
Коли я потрапляю у якесь місто вперше, я застосовую мій власний принцип «пінбола». Тобто просто тиняюсь містом, їжджу громадським транспортом, дивлюсь на вулиці, вітрини, людей.
Ну і відвідую супермаркети.
Тим більше, що я була готова до норвезьких цін у хорека)
А ще було цікаво, яка кухня зараз в топі у нордиків.

У вас є варіанти, яка? 🤪